Постанова від 25 серпня 2026 р. у справі №914/532/26 — Західний апеляційний господарський суд

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 серпня 2026 року Справа № 914/532/26

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді Манюка П.Т., суддів Рима Т.Я., Прядко О.В. розглянувши без виклику представників сторін матеріали

за апеляційною скаргою: Фізичної особи - підприємця Мартиніва Андрія Миколайовича,

на рішення:Господарського суду Львівської області від 05.05.2026 (суддя Гоменюк З.П., повний текст рішення складено 06.05.2026),

у справі:№ 914/532/26,

за позовом:Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтогаз Тепло», м. Київ,

до відповідача:Фізичної особи - підприємця Мартиніва Андрія Миколайовича, м. Новий Розділ,

простягнення 29 547, 95 грн заборгованості.

встановив:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Нафтогаз Тепло» (надалі позивач) звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом до Фізичної особи - підприємця Мартиніва Андрія Миколайовича (надалі відповідач, апелянт) про стягнення 29 547, 95 грн заборгованості.

В обґрунтування позовних вимог ТзОВ «Нафтогаз Тепло» вказує про те, що ним здійснено нарахування плати за надану відповідачеві послугу з постачання теплової енергії за період листопад 2022 року - грудень 2025 року згідно з діючими тарифами відповідно до Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Мінрегіону від 22 листопада 2018 № 315 (надалі Методика № 315), що складається з частини теплової енергії, витраченої на загальнобудинкові потреби на опалення.

Позивач зазначає, що у період з грудня 2022 року по грудень 2025 року ним на адресу відповідача виставлялися рахунки на оплату послуг на загальну суму 28 354, 38 грн, які відповідач, за твердженням позивача, не оплатив, унаслідок чого утворилася заборгованість у зазначеному розмірі.

Посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов`язань щодо оплати отриманих послуг, позивач звернувся до місцевого господарського суду з позовом про стягнення з відповідача 29 547, 95 грн, з яких: 28 354, 38 грн - сума основного боргу, 916, 75 грн - інфляційні втрати та 276, 82 грн - 3 % річних.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 19.05.2026 позовні вимоги задоволено повністю.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу.

Апелянт заперечує правомірність нарахування вартості теплової енергії на загальнобудинкові потреби на опалення з врахуванням його нежитлових приміщень з тих підстав, що позивачем невірно розраховано заборгованість, оскільки розрахунки не містять таких показників, як кількість опалювальних днів за поточний місяць, середньофактичної температури, навантаження на житловий будинок та площа на яку здійснюється нарахування.

На думку апелянта, матеріали справи не містять належних доказів того, що рахунки на оплату спожитої послуги були надані йому не пізніше ніж за 10 днів до граничного строку внесення відповідної плати.

Також, апелянт зазначає, що з жовтня 2004 року його приміщення є від`єднаним від загальної мережі опалення будинку і він фактично не отримує послуг з постачання теплової енергії, окрім цього, договір на постачання теплової енергії ним не було підписано.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач вказує, що показники, про які зазначає апелянт у апеляційній скарзі, не застосовуються при здійсненні розрахунку, оскільки нарахування за постачання теплової енергії здійснювалося з урахуванням показів загальнобудинкового лічильника теплової енергії та розподілялося між споживачами в порядку, визначеному ст. 10 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» та Методики № 315.

Процесуальні дії суду у справі та вирішення процесуальних питань.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.06.2026 справу № 914/532/26 розподілено колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Манюка П.Т., суддів Рима Т.Я. та Прядко О.В.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 15.06.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи - підприємця Мартиніва Андрія Миколайовича від 21.05.2026 на рішення Господарського суду Львівської області від 05.05.2026 у справі № 914/532/26, вирішено здійснити розгляд апеляційної скарги в порядку письмового провадження без виклику представників сторін в судове засідання та витребувано матеріали справи № 914/532/26 з Господарського суду Львівської області.

18.06.2026 на адресу Західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи.

30.06.2026 позивачем на адресу суду через підсистему Електронний суд подано відзив на апеляційну скаргу.

04.08.2026 апелянтом на адресу суду через підсистему Електронний суд подано додаткові письмові пояснення щодо відзиву позивача на апеляційну скаргу.

У зв`язку із перебуванням колегії суддів: головуючого судді Манюка П.Т., суддів Рима Т.Я. та Прядко О.В. у щорічній відпустці в період із 03.08.2026 по 23.08.2026, повний текст постанови складено 26 серпня 2026 року.

Західний апеляційний господарський суд, розглянувши апеляційну скаргу та відзив на апеляційну скаргу, дослідивши наявні у справі докази, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Стаття 11 Цивільного кодексу України встановлює, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Між сторонами виникли правовідносини з надання та споживання комунальних послуг з теплопостачання. Вказані правовідносини врегульовано Законом України від 02.06.2005 № 2633-IV “Про теплопостачання” (надалі Закон № 2633-IV), Законом України від 22.06.2017 № 2119-VIII «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» (надалі Закон № 2119-VIII), Законом України від 09.11.2017 № 2189-VIII “Про житлово-комунальні послуги” (надалі Закон № 2189-VIII), предметом регулювання яких є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках.

Відповідно до статті 13 Закону № 2633-IV, до основних повноважень органів місцевого самоврядування у сфері теплопостачання належать: регулювання діяльності суб`єктів відносин у сфері теплопостачання в межах, віднесених до відання відповідних рад; здійснення контролю за забезпеченням споживачів тепловою енергією відповідно до нормативних вимог; встановлення для всіх категорій споживачів тарифів на теплову енергію і тарифів на виробництво теплової енергії (крім тарифів на теплову енергію, вироблену на теплоелектроцентралях, теплоелектростанціях, атомних електростанціях та когенераційних установках) у порядку і межах, визначених законодавством.

Пунктом 3 частини 1 та пунктом 3 частини 2 статті 6 Закону № 2189-VIII встановлено, що учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є, серед іншого, споживачі та виконавці комунальних послуг.

На підставі рішення Виконавчого комітету Новороздільської міської ради від 19.11.2019 № 329, з листопада 2019 року ТзОВ “Нафтогаз Тепло” забезпечує постачання теплової енергії та гарячої води для міста Новий Розділ. Постачання теплової енергії для потреб опалення здійснюється в опалювальні періоди безперервно, крім часу перерв, визначених частиною першою статті 16 Закону № 2189-VIII.

Відповідач є власником нежитлових приміщень (аптеки та стоматологічного кабінету), розташованих у багатоквартирному будинку, приєднаному до системи централізованого теплопостачання, та використовує їх для здійснення підприємницької діяльності. Як співвласник будинку відповідач зобов`язаний брати участь у витратах на утримання спільного майна та оплачувати спожиті житлово-комунальні послуги.

Теплопостачання до будинку здійснювалося у відповідні опалювальні періоди, а тарифи на теплову енергію встановлювалися органом місцевого самоврядування у визначеному законодавством порядку.

Тарифи на теплову енергію для ТзОВ “Нафтогаз Тепло” погоджено рішеннями виконавчого комітету Новороздільської міської ради від 19.11.2019 № 329, від 12.10.2021 № 438, від 12.12.2023 № 507, від 17.12.2024 № 467.

Відповідно до приписів Закону № 2189-VIII та Закону № 2119-VIII, загальний обсяг спожитої у будівлі теплової енергії визначається за показаннями будинкового вузла комерційного обліку теплової енергії або розрахунково у разі його відсутності, тимчасового виходу з ладу або втрати та розподіляється між усіма споживачами відповідно до Методики № 315.

Розподіл обсягів спожитих у будівлі/будинку комунальних послуг здійснюється між споживачами для житлових та нежитлових приміщень (в тому числі приміщень з індивідуальним опаленням, вбудованих, вбудовано-прибудованих або прибудованих приміщень, а також приміщень, які обладнані окремим входом), які є самостійними об`єктами нерухомого майна, не є самостійними об`єктами нерухомого майна, але перебувають у користуванні різних споживачів відповідних комунальних послуг, та власниками майнових прав на об`єкти нерухомого майна у завершеній будівництвом будівлі, право власності на які не зареєстровано. (п. 3 р. І Методики № 315).

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019, № 830 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 08.09.2021 № 1022) затверджено Правила надання послуги з постачання теплової енергії (далі - Правила № 830) та Типовий індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії.

01.11.2021 року набули чинності Індивідуальні договори приєднання на надання послуги з постачання теплової енергії та гарячої води, які є публічними договорами приєднання та опубліковані 01.10.2021 року на сайті позивача.

Згідно з ч. 5 ст. 13 Закону № 2189-VIII, між сторонами фактично склалися договірні відносини з постачання теплової енергії на умовах публічного договору приєднання, оскільки відповідач, отримуючи послуги, приєднався до умов договору, проте заходів щодо оформлення договірних відносин у письмовій формі не вжив.

Послуги надавались відповідно до умов Індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової та гарячої води, які опубліковані на веб-сайті ТзОВ «Нафтогаз Тепло».

Відповідно до п. 13 Правил № 830, фактом приєднання споживача до умов індивідуального договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема надання виконавцю підписаної заяви-приєднання, сплата рахунку за надані послуги, факт отримання послуги.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідач не підписав заяву-приєднання, однак продовжував отримувати послугу з постачання теплової енергії, що підтверджується поданим позивачем розрахунком заборгованості за теплову енергію за спірний період. Відтак колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду про те, що відповідач приєднався до умов індивідуального договору шляхом фактичного отримання послуги.

Пунктом 5 статті 7 Закону № 2189-VIII встановлено, що споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами. Відповідно до статті 9 вказаного Закону, споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Відповідно до ч. 4 ст. 10 Закону № 2119-VIII, розподіл обсягів спожитих у будівлі послуг з постачання теплової енергії здійснюється згідно з Методикою розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг.

Відповідно до п. 2 р. II Методики № 315, загальний обсяг спожитої у будівлі/будинку теплової енергії на опалення у кожному розрахунковому періоді розподіляється на потреби безпосередньо опалення житлових/нежитлових приміщень, забезпечення загальнобудинкових потреб на опалення будівлі/будинку та сумарного обсягу теплової енергії, що надходить до приміщень з індивідуальним опаленням та/або окремих приміщень з транзитними мережами опалення.

Методикою № 315 визначено, що загальнобудинкові потреби на опалення - це витрати на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень, функціонування внутрішньобудинкових систем опалення будівлі/будинку, без врахування обсягу теплової енергії, витраченої на функціонування внутрішньобудинкової системи гарячого водопостачання, та обсягу теплової енергії, який надходить від ділянок транзитних трубопроводів до приміщень з індивідуальним опаленням та/або окремих приміщень з транзитними мережами опалення.

Відповідно до п. 12 р. IV Методики № 315, обсяг теплової енергії, витрачений на загальнобудинкові потреби опалення будівлі/будинку, розподіляється між усіма власниками (співвласниками) приміщень будівлі/будинку (включаючи приміщення з індивідуальним опаленням та окремі приміщення з транзитними мережами опалення) пропорційно до загальних/опалюваних площ/об`ємів їх житлових/нежитлових приміщень.

Житловий будинок № 42 на проспекті Шевченка у місті Новий Розділ обладнаний загальнобудинковим вузлом, який встановлено на системі централізованого опалення будинку, що обліковує 70 квартир та два нежитлові приміщення, які належить відповідачу. Даний прилад комерційного обліку теплової енергії опломбовано та прийнято на комерційний облік 11.11.2021 року.

Відповідно до п. 38 Правил № 830, споживач не звільняється від оплати послуги у частині відшкодування витрат за частину обсягу теплової енергії на задоволення загальнобудинкових потреб на опалення, який складається з обсягу теплової енергії на опалення місць загального користування і допоміжних приміщень будинку та обсягу теплової енергії на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання (за наявності циркуляції), у разі відключення (відокремлення) його квартири або нежитлового приміщення від мереж (систем) централізованого опалення (теплопостачання).

Отже, колегія суддів зазначає, що відповідно до вимог чинного законодавства позивачем здійснено розподіл обсягу теплової енергії, спожитої у будинку у кожному розрахунковому періоді впродовж спірного періоду з урахуванням нежитлових приміщень відповідача, який, в свою чергу зобов`язаний брати участь у відшкодуванні витрат теплової енергії на загальнобудинкові потреби на опалення.

Закон № 2189-VIII та Закон № 2633-IV не передбачають безоплатного споживання теплової енергії та зобов`язують споживачів здійснювати оплату за фактично отриману теплову енергію та гарячу воду щомісячно. Споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг, не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг.

Крім того, відсутність договору про постачання теплової енергії при підтвердженні факту її постачання обставинами справи не звільняє осіб, які використовують теплову енергію без укладення договору на теплопостачання, від обов`язку оплати за фактично спожиту теплову енергію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 922/4239/16).

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» від 14 травня 2015 року № 417-VIII (надалі - Закон № 417-VIII), власниками квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку можуть бути фізичні та юридичні особи, територіальні громади, держава. Власники квартир та нежитлових приміщень є співвласниками спільного майна багатоквартирного будинку.

Відповідно, усі власники квартир та нежитлових приміщень (в тому числі вбудованих, вбудовано-прибудованих, прибудованих приміщень, приміщень, що мають окремий вхід), в тому числі й відповідач, є співвласниками будинку та повинні брати участь у витратах на загальнобудинкові потреби на опалення будинку пропорційно (відповідно) до своєї частки у майні будинку.

Як встановлено місцевим господарським судом, загальний розмір заборгованості відповідача за надання послуг з постачання теплової енергії враховуючи приміщення аптеки (площа 67, 10 кв.м.) та приміщення стоматологічного кабінету (площа 45, 80 кв.м.) за адресою м. Новий Розділ, проспект Шевченка, будинок 42 становить 28 354, 38 гривень.

Колегія суддів відхиляє аргумент відповідача про те, що обсяг фактично спожитої теплової енергії визначається при безпосередньому розрахунку з використанням таких показників, як кількість опалювальних днів за поточний місяць, середньої фактичної температури, навантаження на житловий будинок та площу, за яку здійснюється нарахування, однак, ні рахунки на оплату, ні наданий позивачем розрахунок заборгованості не містять таких показників, що позбавляє можливості апелянта перевірити правильність здійснених позивачем нарахувань, з огляду на таке.

Наведені апелянтом показники не використовуються при визначенні обсягу спожитої теплової енергії будинком, оскільки житловий будинок № 42 на проспекті Шевченка в м. Новий Розділ оснащено приладом комерційного обліку теплової енергії - лічильник теплової енергії SKYLAR 548, який встановлено на системі централізованого опалення будинку, тому нарахування за постачання теплової енергії здійснюється з врахуванням його показів відповідно до Закону № 2119-VIII.

При розподілі між споживачами обсягу спожитої у будівлі теплової енергії використовуються формули Методики № 315.

Так як обсяг теплової енергії, витрачений на загальнобудинкові потреби опалення будівлі/будинку, розподіляється між усіма власниками (співвласниками) приміщень будівлі/будинку (включаючи приміщення з індивідуальним опаленням та окремі приміщення з транзитними мережами опалення) пропорційно до загальних/опалюваних площ/об`ємів їх житлових/нежитлових приміщень, позивачем при проведенні нарахувань відповідачу враховано загальну площу його приміщень 67, 10 кв.м. та 45, 80 кв.м., яка підтверджена інформацією з державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Також, колегія суддів відхиляє доводи відповідача про відсутність доказів вручення йому рахунків, актів приймання-передачі, з огляду на те, що при формуванні рахунків на оплату позивач дотримувався порядку, який встановлений Вимогами до формування рахунків на оплату послуг з постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, що затверджені наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 31.01.2020 № 23.

Вказані рахунки на оплату містять обов`язкові реквізити, що визначені даним наказом, зокрема, консолідовану інформацію щодо нарахованої суми за спожиті обсяги даної комунальної послуги, платежів споживача за цю послугу, у тому числі сплачених у попередньому розрахунковому періоді, обсягів споживання комунальної послуги та діючих тарифів на ці послуги, іншу інформацію, про нараховані та сплачені суми платежів, передбачених законами України № 2119-VIII та № 2189-VIII.

Такі рахунки на оплату, акти приймання-передачі та вимога про сплату заборгованості були надіслані позивачем на адресу відповідача, яка вказана в Єдиному державному реєстрі: м. Новий Розділ, вулиця Шептицького, будинок 1-А, кв. 35. Колегія суддів звертає увагу, що більшість листів було повернено на адресу позивача за закінченням терміну зберігання.

Також, на підтвердження того, що впродовж опалювальних сезонів 2022/2023, 2023/2024, 2024/2025 та 2025/2026 років ТзОВ «Нафтогаз Тепло» забезпечено подачу теплової енергії, до матеріалів справи долучено акти про пуск теплоносія до будинку № 42 на проспекті Шевченка у м. Новий Розділ.

Отже, позивачем правомірно нараховано відповідачу плату за послугу з постачання теплової енергії за період з листопада 2022 року по грудень 2025 року, яке проведено відповідно до Методики № 315 та складається з нарахування за частину теплової енергії, витраченої на загальнобудинкові потреби на опалення та з обсягу спожитої теплової енергії на опалення приміщення з індивідуальним опаленням та/або окремого приміщення з транзитними мережами опалення, через яке прокладені транзитні трубопроводи внутрішньобудинкової системи опалення.

Скаржник наявності заборгованості зі сплати боргу у сумі 29 547, 95 грн, з яких: 28 354, 38 грн - заборгованість за послуги з постачання теплової енергії, 916, 75 грн - інфляційних нарахувань та 276, 82 грн - 3% річних не спростував, не надав суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що дослідженні місцевим господарським судом в ході судового розгляду

Апеляційний господарський суд, перевіривши розрахунки позивача щодо стягнення інфляційних нарахувань та 3 % річних, які обраховувалися позивачем від сум, які підлягали сплаті помісячно, з врахуванням п. 35 Правил № 830, дійшов до висновку, що такі здійснено арифметично та методологічно правильно, а отже судом першої інстанції правомірно задоволено позов в цій частині позовних вимог.

З огляду на вищевказане, колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду про наявність підстав для задоволення позовних вимог, що свідчить про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

За змістом ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на те, що скаржник в апеляційній скарзі не навів інших доводів, суд апеляційної інстанції здійснює перегляд судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Статтею 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апелянта про необхідність скасування рішення суду першої інстанції є безпідставними.

Виходячи із вищевикладеного, колегія суддів Західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Львівської області від 05.05.2026 у цій справі відповідає матеріалам справи, ґрунтується на вимогах чинного законодавства, прийняте з дотриманням норм процесуального та правильним застосуванням норм матеріального права, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення немає.

Судові витрати.

З огляду на те, що суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на апелянта відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281, 282, 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд,

постановив:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Мартиніва Андрія Миколайовича від 21.05.2026 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 05.05.2026 у справі № 914/532/26 залишити без змін.

3. Порядок оскарження постанови в касаційному порядку до Верховного Суду визначений статтями 286-289 ГПК України.

Головуючий суддя Манюк П.Т.

Суддя Прядко О.В.

Суддя Рим Т.Я.