Постанова від 26 серпня 2026 р. у справі №380/1405/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/1405/26 пров. № А/857/35976/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого-судді Глазька С.М.,

суддів Глушка І.В., Сала П.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 травня 2026 року (головуючий суддя Ланкевич А.З. м. Львів) у справі № 380/1405/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідача в якому просив:

визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №913020160206 від 26.12.2025;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити та виплатити ОСОБА_1 з 19.12.2025 пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу», зарахувавши у стаж державної служби роботу на посадах в органах державної податкової служби з 08.10.1993 до 15.01.2014, та з урахуванням складових заробітної плати, наведених в довідках №189-13-01-10-21 від 19.12.2025 та №190-13-01-10-21 від 19.12.2025.

В обґрунтування позовних вимог вказував на те, що з 22.09.2014 отримує пенсію за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» 19.12.2025 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою №9506 про переведення з пенсії за віком на пенсію за віком відповідно до ст.37 Закону України від 16.12.1993 №3723-XII «Про державну службу». До заяви позивачем додано довідки про складові заробітної плати державного службовця №189-13-01-10-21 та №190-13-01-10-21 від 19.12.2025, видані комісією з ліквідації Головного управління ДПС у Львівській області. За принципом екстериторіальності розгляд заяви передано Головному управлінню Пенсійного фонду України в Одеській області, яке рішенням №913020160206 від 26.12.2025 відмовило позивачу у переведенні на пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу» з підстав відсутності у нього необхідного стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців. Позивач вважає таке рішення протиправним, оскільки безперервно з 08.10.1993 до 15.01.2014 працював в органах державної податкової служби України на посадах, віднесених розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12.09.1997 №503-р до 6 і 7 категорій посад державних службовців, 29.04.1994 прийняв присягу державного службовця, 15.01.2014 йому присвоєно 13 ранг державного службовця. На дату звернення досяг 62-річного віку, мав страховий стаж понад 35 років та станом на 01.05.2016 – більше 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців. Просить позов задовольнити повністю.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 29 травня 2026 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №913020160206 від 26.12.2025 про відмову у перерахунку пенсії ОСОБА_1 . Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу державної служби періоди його роботи на посадах в органах державної податкової служби, а саме з 08.10.1993 до 15.01.2014 (включно), згідно записів трудових книжок. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до ст.37 Закону України від 16.12.1993 №3723-XII «Про державну службу», п.10, 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 10.12.2015 №889-VIII «Про державну службу», з 19.12.2025.У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржив відповідач, у апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального права з неповним з`ясуванням обставин справи та є незаконним, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Перевіривши матеріали справи та оцінивши усі доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з наступних підстав.

З матеріалів справи слідує, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області як одержувач пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 22.09.2014, що підтверджується пенсійним посвідченням серії НОМЕР_1 від 02.10.2014.

Дослідженням записів у трудових книжках судом встановлено, що позивач у період з 08.10.1993 до 15.01.2014 безперервно працював в органах державної податкової служби України на таких посадах:

- з 08.10.1993 до 10.11.1995 – у Державній податковій інспекції по Дрогобицькому району;

- з 05.12.1995 до 25.11.1996 – у Державній податковій інспекції по м.Бориславу;

- з 26.11.1996 до 10.03.1998 – у Державній податковій адміністрації у м.Бориславі;

- з 11.03.1998 до 04.07.2002 – у Державній податковій інспекції у м.Бориславі;

- з 05.07.2002 до 06.04.2006 – у Дрогобицькій об`єднаній державній податковій інспекції Львівської області;

- з 07.04.2006 до 31.05.2012 – у Державній податковій інспекції у м.Бориславі Львівської області;

- з 01.06.2012 до 14.05.2013 – у Дрогобицькій об`єднаній державній податковій інспекції Львівської області ДПС;

- з 15.05.2013 до 15.01.2014 – у Дрогобицькій об`єднаній державній податковій інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області.

Окрім того, у трудовій книжці позивача містяться такі записи: 29.04.1994 – прийняв присягу державного службовця; у період роботи в органах податкової служби позивачу присвоювалися персональні (спеціальні) звання «Інспектор податкової служби» відповідних рангів; на підставі наказу №42-С від 31.12.2013 позивачу 15.01.2014 присвоєно 13 ранг державного службовця.

19.12.2025 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою №9506 про переведення з пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону №1058-IV, на пенсію за віком відповідно до ст.37 Закону №3723-XII. До заяви додано довідку про складові заробітної плати для державного службовця №189-13-01-10-21 від 19.12.2025 (форма 4) та довідку про інші складові заробітної плати №190-13-01-10-21 від 19.12.2025 (форма 6), видані комісією з ліквідації Головного управління ДПС у Львівській області.

За принципом екстериторіальності заяву позивача та додані документи розглядалися Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області.

За результатами розгляду заяви та поданих позивачем документів відповідачем, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області, прийнято рішення №913020160206 від 26.12.2025, яким відмовлено позивачу у переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу». Підставою відмови вказано відсутність необхідного стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст.25 Закону №3723-XII та актами Кабінету Міністрів України станом на 01.05.2016. У рішенні зазначено, що згідно записів трудової книжки позивач працював в органах Податкової служби України з 08.10.1993 по 15.01.2014, наявний запис про прийняття присяги державного службовця 29.04.1994, відомості про присвоєння рангу державного службовця після прийняття присяги відсутні; протягом роботи позивачу присвоювалися персональні звання «Інспектор податкової служби» різних рангів.

Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права, з огляду на таке.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.1 ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення державної служби, зокрема порядок реалізації права на пенсійне забезпечення державних службовців, визначаються Законом № 889-VIII (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).

Відповідно до пункту 2 розділу XI «Прикінцевих та перехідних положень» Закону №889-VIII, з набранням чинності вказаного закону втратив чинність Закон №3723-ХІІ, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.

Відповідно до пункту 10 - 12 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 889-VIII, державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону №3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Перелік посад державної служби, які займали особи з числа колишніх державних службовців, що належать до певної категорії посад, передбачених цим Законом, визначається Кабінетом Міністрів України.

Для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону № 3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Згідно з частиною першою статті 37 Закону України «Про державну службу» №3723-XII, на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

За правилами, визначеними статтею 26 Закону №1058-IV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.

Тобто, за наявності в особи станом на 01.05.2016 певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років (незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-XII, але у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Аналогічний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року по справі № 822/524/18 та постановах Верховного Суду від 15 грудня 2020 року по справі № 560/2398/19, 1 грудня 2020 року по справі № 466/6057/17.

Відтак, обов`язковою умовою для збереження в особи права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ після 01 травня 2016 року є дотримання сукупності вимог, визначених частиною першою статті 37 Закону №3723-ХІІ і розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №889-VIIIщодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.

Згідно записів трудової книжки позивач у період з 08.10.1993 до 15.01.2014 працював на різних посадах в органах державної податкової служби.

- з 08.10.1993 до 10.11.1995 – у Державній податковій інспекції по Дрогобицькому району;

- з 05.12.1995 до 25.11.1996 – у Державній податковій інспекції по м.Бориславу;

- з 26.11.1996 до 10.03.1998 – у Державній податковій адміністрації у м.Бориславі;

- з 11.03.1998 до 04.07.2002 – у Державній податковій інспекції у м.Бориславі;

- з 05.07.2002 до 06.04.2006 – у Дрогобицькій об`єднаній державній податковій інспекції Львівської області;

- з 07.04.2006 до 31.05.2012 – у Державній податковій інспекції у м.Бориславі Львівської області;

- з 01.06.2012 до 14.05.2013 – у Дрогобицькій об`єднаній державній податковій інспекції Львівської області ДПС;

- з 15.05.2013 до 15.01.2014 – у Дрогобицькій об`єднаній державній податковій інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області.

Окрім того, у трудовій книжці позивача містяться такі записи: 29.04.1994 – прийняв присягу державного службовця; у період роботи в органах податкової служби позивачу присвоювалися персональні (спеціальні) звання «Інспектор податкової служби» відповідних рангів; на підставі наказу №42-С від 31.12.2014 позивачу 15.01.2014 присвоєно 13 ранг державного службовця.

Підставою для відмови позивачу в переведенні на пенсію державного службовця стала відсутність достатнього у позивача стажу на посадах державної служби, необхідного для призначення пенсії відповідно до Закону №3723.

Звертаючись до суду із позовом, позивач зазначає, що його стаж служби органах державної податкової служби підлягає зарахуванню до стажу державної служби.

Відповідно до пункту 8 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII, стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.

До 01.05.2016 посади і органи, час роботи в яких зараховується до стажу державної служби, визначались Порядком обчислення стажу державної служби, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 №283 «Про порядок обчислення стажу державної служби» (далі - Порядок №283).

За приписами пункту 2 Порядку № 283, до стажу державної служби зараховується робота (служба), зокрема на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів прокуратури, судів, нотаріату, дипломатичної служби, митного контролю, внутрішніх справ, служби безпеки, розвідувальних органів, інших органів управління військових формувань, Держспецзв`язку, Адміністрації Держспецтрансслужби, державної податкової та контрольно-ревізійної служби, Держфінінспекції, її територіальних органів.

Частиною 17 ст. 37 Закону України Про державну службу №3723-XII від 16.12.1993 регламентовано, що період роботи посадових осіб в органах державної податкової та митної служб на посадах, на яких відповідно до закону присвоювалися спеціальні та/або персональні звання, зараховується до стажу державної служби, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

Спеціальним законом, що визначав статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності у період роботи позивача на відповідних посадах, був Закон України від 04.12.1990 №509-XII «Про державну податкову службу в Україні» (далі Закон №509-XII), а з 12.08.2012 - Податковий кодекс України.

Згідно з частиною першою статті 4 Закону №509-XII, державна податкова служба, якій за змістом частини другої цієї статті підпорядковані державні податкові інспекції в областях, районах, містах і районах у міста, є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує здійснення контролю за дотриманням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів податків, зборів та інших платежів і неподаткових доходів і внесків до державних цільових фондів, встановлених законодавством України.

Посадовою особою органу державної податкової служби, за правилами частини першої статті 15 Закону України №509-XII, може бути особа, яка має освіту за фахом та відповідає кваліфікаційним вимогам, установленим Міністерством фінансів України. Посадові особи органів державної податкової служби підлягають атестації, після якої таким особам присвоюються спеціальні звання (частини перша, четверта статті 15 цього Закону).

Цією ж нормою установлено умови, за яких особи не можуть бути службовцями податкових органів, які кореспондують вимогам статей 5, 12 Закону №3723-ХІІ щодо обмежень пов`язаних із прийняттям на державну службу та її проходженням.

Статтею 6 Закону №509-XII було встановлено, що видатки на утримання органів державної податкової служби визначаються Кабінетом Міністрів України і фінансуються з державного бюджету.

Отже, посадові особи державної податкової служби, яким за наслідками атестації присвоєно спеціальні звання, які обіймають посади в державних органах для виконання завдань і функцій держави (зокрема, у сфері податкової політики), одержують заробітну плату за рахунок державного бюджету, - перебувають на державній службі та є державними службовцями.

Згідно з ст. 342 Податкового кодексу України, посадові особи контролюючих органів є державними службовцями. Посадові особи, які вперше зараховуються на службу до контролюючих органів і раніше не перебували на державній службі, складають присягу державного службовця відповідно до Закону України «Про державну службу». Правовий статус посадових осіб контролюючих органів, їх права та обов`язки визначаються Конституцією України, цим Кодексом та Митним кодексом України, а в частині, що не регулюється ними, - Законом України «Про державну службу» та іншими законами.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 22.10.2013 у справі 21-340а13, зокрема, колегія суддів дійшла висновку, що посадові особи державної податкової служби, яким присвоєно спеціальні звання, є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження такої служби в податкових органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу».

Також зазначена правова позиція узгоджуються з правовою позицією, яка викладена в постанові Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №465/7218/16а.

Отже, законодавством, яке діяло в період роботи (служби) позивача, та яке діє на теперішній час, визначено, що посадові особи органів доходів і зборів є державними службовцями, а тому періоди роботи (служби) в органах державної податкової служби зараховуються до стажу державної служби, який дає право на пенсію державного службовця.

Як установлено раніше, згідно записів у трудовій книжці позивач в період з 08.10.1993 до 15.01.2014 безперервно працював на різних посадах в податкових органах України, які підпадають під категорію посад державних службовців, визначену статтею 25 Закону України від 16 грудня 1993 року №3723-ХІІ «Про державну службу».

За наведеного колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що період роботи позивача на посадах в органах державної податкової служби підлягає зарахуванню до стажу роботи державної служби, який дає право на набуття пенсії державного службовця відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ.

Таким чином, позивач, з огляду на безперервність перебування на службі в органах державної податкової служби на різних посадах мав стаж роботи на посадах державної служби не менш як 20 років, а відтак є всі підстави для переведення її з пенсії призначеної відповідно до Закону №1058-ІV, на пенсію за віком відповідно до Закону №3723-XII

Отож, колегія суддів приходить до висновку, що пенсійний орган при прийнятті рішення 26.12.2025 року про відмову у переведенні ОСОБА_1 на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» безпідставно не врахував стаж роботи позивача в органах державної податкової служби на різних посадах, який підпадає під категорію посад державних службовців, визначену статтею 25 Закону України від 16 грудня 1993 року №3723-ХІІ «Про державну службу», що і дає право на отримання пенсії згідно з Законом України «Про державну службу».

Тому рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 26.12.2025 року №913020160206 про відмову у переведенні ОСОБА_1 на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» правомірно визнано судом першої інстанції протиправним.

Щодо вимог зобов`язального характеру, то суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про те, що належним способом захисту прав та інтересів позивача у розглядуваних правовідносинах буде зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати позивачу до стажу державної служби періоди його роботи на посадах в органах державної податкової служби, а саме з 08.10.1993 до 15.01.2014 (включно), згідно записів трудових книжок та зобов`язати призначити пенсію за віком відповідно до ст.37 Закону України від 16.12.1993 №3723-XII «Про державну службу», п.10, 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 10.12.2015 №889-VIII «Про державну службу», з 19.12.2025.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції у відповідній частині та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення в цій частині ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування в цій частині не вбачається.

Колегія суддів також враховує, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні решти позовних вимог не оскаржене позивачем в апеляційному порядку, а тому за правилами статті 308 КАС України у цій частині рішення суду апеляційному перегляду не підлягає.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду першої інстанції.

Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст.139 КАС України не здійснюється.

Керуючись статтями 139, 229, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 травня 2026 року у справі № 380/1405/26 – без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише з підстав, визначених в статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя С. М. Глазько

судді І. В. Глушко

П. І. Сало