Постанова від 25 серпня 2026 р. у справі №140/15874/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 серпня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 140/15874/25 пров. № А/857/28515/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Затолочного В.С.,

суддів: Глушка І.В.,

Судової-Хомюк Н.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження в електронній формі апеляційні скарги Міністерства оборони України на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2026 року та додаткове рішення Волинського окружного адміністративного суду від 14 травня 2026 року у справі № 140/15874/25 за адміністративним позовом Кривець Марії Костянтинівни в своїх інтересах та інтересах ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії (рішення суду першої інстанції ухвалене суддею Плахтій Н.Б. в м. Луцьку у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження), -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 (далі – позивач 1, Кривець М.К.) в своїх інтересах та інтересах ОСОБА_1 (далі – позивач 2, ОСОБА_1 ) звернулися до суду з адміністративним позовом до Міністерства оборони України (далі також – ИОУ, відповідач) про визнання протиправною дій та зобов`язання вчинити дії.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2026 року позов задоволено повністю.

Визнано протиправним та скасувати пункт 8 рішення МОУ, оформленого протоколом від 11.09.2025 № 78/в засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, яким відмовлено ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в призначенні одноразової грошової допомоги у зв`язку зі смертю військовослужбовця ОСОБА_3 (далі також – ОСОБА_3 ) внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби.

Зобов`язано відповідача призначити та виплатити ОСОБА_2 та ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, відповідно до вимог Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» (далі – Закон № 2011-XII) та пункту 5 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 р. № 975 (далі також – Порядок № 975), у зв`язку зі смертю військовослужбовця ОСОБА_3 внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби.

22.04.2026 позивач звернувся з клопотанням про ухвалення додаткового рішення, у якому просить стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати на правничу допомогу адвоката в розмірі 93100,00 грн.

Додатковим рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 14 травня 2026 року клопотання позивача задоволено частково.

Стягнуто на користь ОСОБА_2 за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства оборони України витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 40000,00 грн.

Не погодившись із вказаними рішеннями, їх оскаржив відповідач, який покликаючись на те, що рішення є незаконними та необґрунтованими, ухваленими з порушенням норм матеріального і процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, просить оскаржувані рішення скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні заявлених вимог відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що згідно з висновком експерта Волинського обласного бюро судово-медичної експертизи від 06.03.2023 № 21 під час проведення судово-токсикологічного дослідження в крові ОСОБА_3 виявлено етиловий спирт в концентрації 0,17%.

Відповідно до витягу з протоколу засідання штатної НОМЕР_1 РВЛК від 27.06.2024 № 1695 захворювання майора ОСОБА_3 тромбофлебіт нижніх кінцівок, яке призвело до смерті внаслідок «Тромбоемболії легеневої артерії» 11.04.2025 , – захворювання, яке призвело до смерті, та причини смерті, так, пов`язані з проходженням військової служби.

Відповідач вважає, що наявні в матеріалах справи докази свідчать про вчинення майором ОСОБА_3 адміністративного правопорушення в тій мірі, яка надає можливість зробити висновок про обґрунтованість відмови у виплаті спірної допомоги за пунктами «а» і «б» частини першої статті 16-4 Закону № 2011-XII.

З огляду на зазначене, обставини смерті ОСОБА_3 не відносяться до визначених Законом випадків можливості призначення і виплати одноразової грошової допомоги.

Також покликається на відсутність дотримання критеріїв реальності витрат на правничу допомогу та розумності їхнього розміру.

Позивач скористався правом подання відзиву на апеляційні скарги, просив у задоволенні таких відмовити. Також у вказаному відзиві представник позивачів заявив щодо стягнення витрат за правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 28000 грн.

Справа розглядається в порядку письмового провадження відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішень суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що ОСОБА_2 є дружиною, а ОСОБА_1 донькою померлого військовослужбовця ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб від 20.12.1991 та свідоцтвом про народження серія НОМЕР_2 від 24.11.2016 відповідно.

Матеріалами справи підтверджується та обставина, що військовослужбовець ОСОБА_3 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_3 (далі також – ВЧ НОМЕР_3 ) та ІНФОРМАЦІЯ_1 помер.

Відповідно до постанови засідання штатної 16 Регіональної ВЛК (протокол № 1695 від 27.06.2024) захворювання майора ОСОБА_3 , яке призвело до смерті внаслідок «Тромбоемболії легеневої артерії» ІНФОРМАЦІЯ_1 , - захворювання, яке призвело до смерті, та причина смерті, так, пов`язані з проходженням військової служби.

Позивачі, як члени сім`ї померлого, звернулися до відповідача із заявою та переліком необхідних документів про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку зі смертю майора ОСОБА_3 , передбаченої статтею 16 Закону № 2011-XII. Дана заява зареєстрована в МОУ 06.02.2025 за номером 3986/15/1505.

Відповідно до витягу з протоколу засідання комісії МОУ з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 11.09.2025 № 78/в, розглянувши подані документи, комісія дійшла висновку про відмову в призначені одноразової грошової допомоги: дружині та дочці померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, майора ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ).

Відмова у призначенні допомоги мотивована тим, що згідно з висновком експерта Волинського обласного бюро судово-медичної експертизи від 06.03.2023 №21 під час проведення судово-токсикологічного дослідження в крові ОСОБА_3 виявлено етиловий спирт в концентрації 0,17%. Причиною смерті ОСОБА_3 стала тромбоемболія легеневої артерії. Відповідно до статті 172-20 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі також – КУпАП) розпивання алкогольних напоїв військовослужбовцями на території військових частин, військових об`єктів або виконання ними обов`язків військової служби в нетверезому стані є адміністративним правопорушенням. Згідно зі статтею 16-4 Закону № 2011-XII призначення та виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть) військовослужбовця є наслідком вчинення адміністративного правопорушення або вчинення дій у стані алкогольного сп`яніння.

Вважаючи протиправним рішення Комісії МОУ щодо відмови у призначенні одноразової грошової допомоги, ОСОБА_2 звернулась до суду з даним позовом.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки причина смерті ОСОБА_3 не пов`язана з його перебуванням в стані алкогольного або наркотичного сп`яніння, а тому відсутні підстави, встановлені статтею 16-4 Закону № 2011-XII, для відмови позивачам, дружині та доньці загиблого, у призначені та виплаті одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю (смертю) військовослужбовця ОСОБА_3 .

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини п`ятої статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку із виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон №2232-ХІІ).

Водночас основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначені Законом № 2011-ХІІ, у статті 1 якого, зокрема, встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 3 Закону № 2011-ХІІ його дія поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов`язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.

Відповідно до статті 41 Закону № 2232-ХІІ виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом № 2011-XII.

Згідно із частинами першою, другою статті 16 Закону № 2011-XII одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі смерті військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, нещасного випадку, пов`язаних з проходженням військової служби.

Статтею 16-1 Закону № 2011-ХІІ (у редакції, чинній на час смерті військовослужбовця) передбачено, що у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають особи, зазначені у пункті 4 цієї статті. До членів сімей загиблих (померлих) осіб, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, належать: діти, у тому числі усиновлені, зачаті за життя загиблої (померлої) особи та народжені після її смерті, а також діти, стосовно яких загиблу (померлу) особу за її життя було позбавлено батьківських прав; вдова (вдівець); батьки (усиновлювачі) загиблої (померлої) особи, якщо вони не були позбавлені стосовно неї батьківських прав або їхні батьківські права були поновлені на час її загибелі (смерті); внуки загиблої (померлої) особи, якщо на момент її загибелі (смерті) їх батьки загинули (померли); жінка (чоловік), з якою (з яким) загибла (померла) особа проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, за умови що цей факт встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили; утриманці загиблої (померлої) особи, визначені відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 16 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі:

загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби;

смерті військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, нещасного випадку, пов`язаних з проходженням військової служби;

загибелі (смерті) військовозобов`язаного або резервіста, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, що настала під час виконання обов`язків військової служби або служби у військовому резерві.

За змістом частини першої статті 16-2 Закону № 2011-ХІІ одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі:

а) 750-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста у випадках, зазначених у підпункті 1 пункту 2 статті 16 цього Закону;

500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста у випадках, зазначених у підпунктах 2-3 пункту 2 статті 16 цього Закону;

б) 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності I групи, 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи, 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону).

Відповідно до статті 16-3 вищезазначеного Закону одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів – військовозобов`язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами.

Згідно зі статтею 16-4 Закону № 2011-ХІІ призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), інвалідність або часткова втрата працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста є наслідком:

а) вчинення ним кримінального або адміністративного правопорушення;

б) вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння;

в) навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров`ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, встановленого судом);

г) подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати одноразової грошової допомоги.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є:

у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть;

у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Пунктом 4 Порядку № 975 передбачено, що одноразова грошова допомога призначається у разі:

загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби;

смерті військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, нещасного випадку, пов`язаних із проходженням військової служби;

загибелі (смерті) військовозобов`язаного або резервіста, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, що настала під час виконання обов`язків військової служби або служби у військовому резерві.

Одноразова грошова допомога призначається і виплачується рівними частинами членам сім`ї, батькам та утриманцям загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста:

у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста у випадках, передбачених підпунктом 1 пункту 4 цього Порядку, - у розмірі 750-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому настала загибель (смерть);

у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста у випадках, передбачених підпунктами 2 і 3 пункту 4 цього Порядку, - у розмірі 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому настала загибель (смерть) (пункт 5 Порядку № 975).

Призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов`язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів – військовозобов`язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів).

Керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку.

Розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.

Призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), інвалідність чи часткова втрата працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовця, військовозобов`язаного чи резервіста є наслідком:

вчинення ним кримінального або адміністративного правопорушення;

вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп`яніння;

навмисного спричинення собі тілесного ушкодження чи іншої шкоди своєму здоров`ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, встановленого судом);

подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати одноразової грошової допомоги (пункти 12, 23, 29 Порядку № 975).

З огляду на вищевказані положення, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті) військовослужбовця є гарантованою державою виплатою, яка виплачується у встановлених законом випадках.

Разом з тим, така виплата не здійснюється, якщо загибель (смерть) є наслідком вчинення військовослужбовцем кримінального або адміністративного правопорушення, дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння або у разі навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров`ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, встановленого судом).

Крім того, колегія суддів вказує, що встановлений пунктом 10 Порядку № 975 обов`язок членів сім`ї, батьків та утриманців загиблого (померлого) військовослужбовця подати необхідний перелік документів при зверненні за призначенням одноразової грошової допомоги є обов`язковою умовою для призначення такої допомоги і ґрунтується на необхідності перевірки уповноваженим органом відсутності обмежень, встановлених у статті 16-4 Закону № 2011-XII (зокрема, коли смерть є наслідком вчинення особою дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп`яніння; навмисного спричинення собі тілесного ушкодження чи іншої шкоди своєму здоров`ю), за наявності яких члени сім`ї померлого, батьки, утриманці позбавляються права на отримання одноразової грошової допомоги.

Подібний висновок викладений Верховним Судом у постановах від 26 червня 2018 року у справі № 487/4401/16-а, від 12 липня 2019 року у справі № 0840/2850/18, від 27 травня 2021 року у справі № 520/9807/2020 та від 18 березня 2024 року у справі № 120/13997/21-а.

З огляду на це, колегія суддів зазначає, що відомості, які зазначені, зокрема, у постанові військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв`язку смерті військовослужбовця та інші документи, що свідчать про причини та обставини смерті військовослужбовця, мають важливе значення і є вирішальними для органу, що приймає рішення про призначення та виплату одноразової грошової допомоги, на якого покладено обов`язок перевірити, чи не настала смерть військовослужбовця за обставин, що виключають можливість призначення та виплати одноразової грошової допомоги, перелік яких визначений у статті 16-4 Закону № 2011-XII.

При цьому передбачене пунктом «б» частини першої статті 16-4 Закону № 2011-ХІІ та пунктом 29 Порядку № 975 обмеження права на отримання одноразової грошової допомоги пов`язане не з формальним встановленням стану алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння у військовослужбовця, а з доведеністю того, що смерть настала саме як наслідок поведінки особи у такому стані.

Тому для застосування зазначених положень вирішальне значення має встановлення об`єктивного причинно-наслідкового зв`язку між станом сп`яніння, поведінкою військовослужбовця та настанням смерті, що повинно підтверджуватися належними та допустимими доказами у їх сукупності.

Сам по собі факт перебування особи у стані алкогольного сп`яніння на момент смерті без встановлення причинно-наслідкового зв`язку між таким станом, конкретними діями особи та настанням смерті не є достатньою та самостійною підставою для відмови у призначенні одноразової грошової допомоги.

Інше тлумачення означало б розширення встановлених законом обмежень права на соціальний захист членів сім`ї військовослужбовця та суперечило б принципу правової визначеності.

Аналогічна позиція неодноразово висловлена Верховним Судом у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 802/1869/17-а, від 04 березня 2020 року у справі № 813/2071/17, від 12 листопада 2020 року у справі № 186/1129/16-а, від 15 червня 2022 року у справі № 826/4813/18, від 29 червня 2022 року у справі № 640/6477/19 та від 09 вересня 2025 року у справі № 240/5502/24.

Такий підхід узгоджується з принципом правової визначеності як складовою верховенства права. У Доповіді Європейської комісії «За демократію через право» (Венеційської комісії) «Верховенство права», CDL-AD(2011)003rev, схваленій на 86-му пленарному засіданні 25- 26 березня 2011 року (Report on the Rule of Law), зазначено, що принцип правової визначеності вимагає передбачуваного та послідовного застосування правових норм, а також їх достатньої чіткості й точності з метою забезпечення передбачуваності правовідносин (пункти 44, 46). Тому обмеження права на одноразову грошову допомогу не можуть застосовуватися розширено або на підставі припущення про причинний зв`язок між станом алкогольного сп`яніння та смертю військовослужбовця.

З матеріалів справи встановлено, що згідно з висновком експерта Волинського обласного бюро судово-медичної експертизи № 178 причиною смерті ОСОБА_3 є тромбоемболія загального стовбура легеневої артерії як наслідок тромбофлебіту глибоких вен нижніх кінцівок, що підтверджується характерними для цього виду смерті патоморфологічних ознак, виявлених при розтині трупа та відображених в судово-медичному діагнозі та описовій частині даної експертизи.

Відповідно до постанови засідання штатної НОМЕР_1 РВЛК (протокол № 1695 від 27.06.2024), захворювання майора ОСОБА_3 , яке призвело до смерті внаслідок «Тромбоемболії легеневої артерії» ІНФОРМАЦІЯ_1 , - захворювання, яке призвело до смерті, та причина смерті, так, пов`язані з проходженням військової служби.

В акті проведення розслідування по факту смерті начальника технічно-експлуатаційної частини авіаційної техніки І авіаційної ескадрильї ВЧ НОМЕР_3 майора ОСОБА_3 зазначено, що причиною нещасного випадку, що призвело до смерті майора ОСОБА_3 , є захворювання – тромбоемболія легеневої артерії та тромбофлебіт нижніх кінцівок.

Крім того, суд першої інстанції вірно враховував листи ДСУ «Волинське обласне бюро судово-медичної експертизи», відповідно до яких концентрація етилового спирту в крові трупа військовослужбовця становила 0,17% (проміле), то слід вважати, що на момент настання смерті людина була тверезою.

Листом від 21.05.2025 №986/15/6019 ІНФОРМАЦІЯ_2 надіслав лист-відповідь ДСУ «Волинського обласного бюро судово-медичної експертизи» від 15.05.2025 № 246/1-13 Директору Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України.

Разом із тим ані висновок судово-медичної експертизи, ані акт службового розслідування, ані наказ командира військової частини, ані постанова військово-лікарської комісії не містять висновку про те, що безпосередньою причиною смерті позивача стало алкогольне сп`яніння або поведінка чи дії, вчинені ним у такому стані.

При цьому матеріали справи не містять доказів того, що перебування позивача у стані алкогольного сп`яніння перебувало у причинно-наслідковому зв`язку з настанням його смерті, а також доказів вчинення ним дій чи поведінки у такому стані, які безпосередньо спричинили його загибель.

Так само відсутні докази притягнення позивача до адміністративної відповідальності за статтею 172-20 КУпАП або встановлення у визначеному законом порядку факту вчинення ним адміністративного правопорушення, яке перебувало б у причинному зв`язку з настанням смерті.

Звертаючись із апеляційною скаргою, МОУ зазначає, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували положення пункту «б» частини першої статті 16-4 Закону № 2011-ХІІ, оскільки, на переконання скаржника, сам факт перебування військовослужбовця у стані алкогольного сп`яніння на момент загибелі є достатньою та самостійною підставою для відмови у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги.

Проте колегія суддів не погоджується з наведеними доводами касаційної скарги та вважає їх необґрунтованими, оскільки вони ґрунтуються на помилковому тлумаченні положень пункту «б» частини першої статті 16-4 Закону № 2011-ХІІ та фактично зводяться до ототожнення самого факту перебування військовослужбовця у стані алкогольного сп`яніння з наявністю передбачених законом підстав для відмови у призначенні одноразової грошової допомоги.

Так, відповідно до пункту «б» частини першої статті 16-4 Закону № 2011-ХІІ та пункту 29 Порядку № 975 призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються у разі, якщо смерть військовослужбовця є наслідком вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння.

Водночас апеляційний суд вважає, що положення статті 16-4 Закону № 2011-ХІІ та пункту 29 Порядку № 975 слід застосовувати з урахуванням того, що одноразова грошова допомога є гарантованою державою соціальною виплатою членам сім`ї загиблого або померлого військовослужбовця, а тому обмеження права на її отримання мають тлумачитися не розширено, а відповідно до їхньої мети та за умови встановлення всіх юридично значущих обставин. Сам факт виявлення в організмі військовослужбовця етилового спирту не є самостійною та автоматичною підставою для відмови у призначенні одноразової грошової допомоги.

Юридичне значення для вирішення спору має не сам стан алкогольного сп`яніння, а наявність причинно-наслідкового зв`язку між таким станом, конкретними діями самого військовослужбовця та настанням його смерті. Такий причинний зв`язок не може презюмуватися лише з огляду на показник концентрації алкоголю в крові або інших біологічних рідинах на момент смерті, оскільки останній має бути встановлений на підставі належних, допустимих, достовірних і достатніх доказів у їх сукупності. Аналогічні правові підходи є сталими та неодноразово застосованими Верховним Судом, зокрема, у постановах від 04 березня 2020 року у справі № 813/2071/17, від 12 листопада 2020 року у справі № 186/1129/16-а, від 29 червня 2022 року у справі № 640/6477/19, від 09 вересня 2025 року у справі № 240/5502/24.

Саме з урахуванням наведеного Суд застосовує статтю 16-4 Закону № 2011-ХІІ у взаємозв`язку із загальними положеннями статті 16 цього Закону та виходить з того, що відмова у призначенні одноразової грошової допомоги є правомірною лише тоді, коли компетентним органом встановлено, що смерть військовослужбовця перебуває у прямому причинному зв`язку з його діями у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння або з безпосереднім медичним впливом такого стану на організм.

Таким чином, суд вказує, що передбачене статтею 16-4 Закону № 2011-ХІІ та пунктом 29 Порядку № 975 обмеження може застосовуватися у двох видах фактичних обставин. Перший випадок стосується ситуацій, коли смерть настала внаслідок активних дій (поведінки) самого військовослужбовця у стані сп`яніння, зокрема самовільного залишення місця служби, вчинення небезпечних дій під впливом алкоголю або іншої поведінки, яка у причинному зв`язку призвела до смерті. У такому разі необхідно встановити факт перебування особи у стані сп`яніння, конкретні дії, вчинені у такому стані, та причинний зв`язок між цими діями і смертю. Такий підхід застосовано Верховним Судом у постановах від 22 травня 2018 року у справі № 760/9519/17 та від 18 серпня 2022 року у справі № 640/14940/19.

Другий випадок охоплює ситуації, коли смерть є безпосереднім наслідком алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння або патологічного стану, прямо зумовленого таким впливом на організм, зокрема гострого алкогольного або наркотичного отруєння, алкогольної коми або інших безпосередніх медичних наслідків вживання відповідних речовин. Для відмови у призначенні допомоги у такому разі має бути підтверджено належними та допустимими доказами, що саме вживання відповідних речовин чи наслідки зазначених дій стали безпосередньою медичною причиною смерті. Такий підхід узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 18 березня 2024 року у справі № 120/13997/21-а.

Водночас у випадках, коли смерть військовослужбовця настала внаслідок протиправних дій іншої особи, порушення іншою особою правил поводження зі зброєю, пострілу іншого військовослужбовця, бойового ураження в зоні бойових дій або інших незалежних від самого військовослужбовця обставин, то сам по собі факт перебування загиблого у стані сп`яніння не є достатнім для відмови у призначенні одноразової грошової допомоги. У такому разі необхідним є доведення Міністерством оборони України того, що саме поведінка загиблого перебувала у прямому причинно-наслідковому зв`язку з настанням смерті та була її юридично значущою причиною, а не лише супутньою обставиною відповідної події.

При цьому наявність у Збройних Силах України особливого режиму військової дисципліни та заборона вживання алкоголю під час проходження військової служби не усувають необхідності застосування саме тих юридичних критеріїв, які визначені статтею 16-4 Закону № 2011-ХІІ. Порушення військової дисципліни, пов`язане з уживанням алкоголю або інших речовин, може бути підставою для відмови лише тоді, коли воно перебуває у причинному зв`язку зі смертю військовослужбовця. Такий підхід забезпечує баланс між дотриманням вимог військової дисципліни та недопущенням позбавлення членів сім`ї загиблого соціальної гарантії лише на підставі формального встановлення наявності алкоголю, наркотичних або токсичних речовин в організмі без доведення їх причинного зв`язку зі смертю.

Зазначений підхід ґрунтується на принципі справедливості, який у цій категорії спорів вимагає розмежування різних за своєю природою випадків смерті військовослужбовця. Смерть під час виконання військового обов`язку, внаслідок захворювання, пов`язаного зі службою, або протиправних дій іншої особи не може прирівнюватися до смерті, що настала внаслідок власної поведінки військовослужбовця у стані сп`яніння. Водночас висновок про те, що смерть стала наслідком такої поведінки, має ґрунтуватися не на суб`єктивній оцінці особи загиблого, а виключно на правовій оцінці належних і допустимих доказів.

Аналогічне розмежування фактичних моделей здійснено Верховним Судом у постанові від 18 серпня 2022 року у справі № 640/14940/19, у якій Суд відмежував справи, де смерть була наслідком власних дій особи у стані сп`яніння, від справ, де смерть настала внаслідок дій інших осіб або за відсутності доведеного причинного зв`язку з алкоголем.

В цьому контексті апеляційний суд застосовує положення статті 77 КАС України з урахуванням того, що у спорах про правомірність відмови у призначенні одноразової грошової допомоги обов`язок доведення правомірності свого рішення покладається на суб`єкта владних повноважень. Якщо МОУ посилається на статтю 16-4 Закону № 2011-XII як на підставу для відмови, саме цей орган має довести наявність усіх обставин, які утворюють відповідну підставу для відмови залежно від фактичної підстави такої відмови: у разі посилання на активні дії військовослужбовця у стані сп`яніння - стан сп`яніння, конкретні дії військовослужбовця у такому стані, юридичну значущість цих дій для настання смерті та причинний зв`язок між такими діями і смертю; у разі посилання на стан алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння або спричинений ним патологічний стан як безпосередню медичну причину смерті - факт відповідного стану та прямий медичний причинний зв`язок між ним і смертю.

Водночас такий підхід не означає покладення на МОУ безумовного обов`язку самостійно витребовувати документи, які заявник зобов`язаний подати для розгляду питання про призначення допомоги. Неподання необхідних документів може мати процесуальне значення для розгляду заяви, однак у разі прийняття рішення саме про відмову з підстав, передбачених статтею 16-4 Закону № 2011-XII, суб`єкт владних повноважень повинен довести правомірність висновку про наявність відповідного виключення. Такий підхід узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 822/220/18.

Наведений розподіл обов`язку доказування зумовлює необхідність оцінки не окремих доказів ізольовано, а всієї сукупності наявних доказів, які підтверджують або спростовують наявність причинного зв`язку між станом сп`яніння та смертю військовослужбовця. Саме тому висновок судово-медичної експертизи про концентрацію етилового спирту в крові або інших біологічних матеріалах є важливим доказом, однак сам по собі не є достатнім для твердження про наявність підстав для відмови у призначенні одноразової грошової допомоги, якщо з нього або з інших доказів у сукупності не вбачається причинний зв`язок між станом сп`яніння, діями військовослужбовця або прямою медичною причиною смерті та фактом настання смерті.

Зазначене узгоджується також із принципами адміністративної процедури, закріпленими у Законі України від 17 лютого 2022 року № 2073-IX «Про адміністративну процедуру» (далі - Закон № 2073-IX). Відповідно до частин першої та другої статті 8 цього Закону адміністративний орган забезпечує належність та повноту з`ясування обставин справи, безпосередньо досліджує докази та інші матеріали справи, а також враховує всі обставини, що мають значення для її вирішення. Згідно з частиною першою статті 15 цього Закону дії та вимоги особи є правомірними, доки інше не буде доведено під час розгляду та/або вирішення справи, а відповідно до частини першої статті 16 Закону № 2073-IX адміністративний орган зобов`язаний встановлювати обставини, що мають значення для вирішення справи, і за необхідності збирати для цього документи та інші докази з власної ініціативи.

Такий висновок підлягає оцінці у взаємозв`язку з іншими доказами, зокрема лікарським свідоцтвом про смерть, висновком ВЛК, актом службового або спеціального розслідування, наказом командира військової частини, матеріалами кримінального провадження, вироком суду або постановою про закриття кримінального провадження, показаннями свідків, обставинами виконання службового завдання та характером поведінки самого військовослужбовця. Аналогічний підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 04 березня 2020 року у справі № 813/2071/17, де висновок експерта лише констатував стан сп`яніння, але не доводив причинного зв`язку між ним та смертю. Водночас у постанові від 18 серпня 2022 року у справі № 640/14940/19 Суд врахував саме сукупність доказів, які підтверджували причинний ланцюг між діями військовослужбовця у стані сп`яніння та настанням смерті.

Саме необхідність комплексної оцінки таких доказів зумовлює підвищені вимоги до мотивування рішення комісії МОУ про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги з підстав, передбачених статтею 16-4 Закону № 2011-ХІІ. У такому рішенні має бути зазначено не лише факт виявлення алкоголю або посилання на висновок експерта, а й: які саме дії вчинив військовослужбовець; якими доказами це підтверджено; як саме ці дії спричинили смерть; чому інші встановлені причини смерті не спростовують причинного зв`язку між діями військовослужбовця та його смертю; чому смерть не є наслідком дій іншої особи, бойового ураження, нещасного випадку або іншого зовнішнього фактора. У випадку, коли відмова ґрунтується на твердженні про те, що алкогольне, наркотичне чи токсичне сп`яніння або його наслідки були безпосередньою медичною причиною смерті, рішення має містити посилання на конкретні медичні документи, які підтверджують такий прямий причинний зв`язок, та пояснення, чому встановлена медична причина смерті не є наслідком захворювання, поранення, бойового ураження або дій іншої особи.

Документи про причини та обставини смерті (акти службового або спеціального розслідування, довідки про обставини травми чи смерті, накази командирів, постанови ВЛК, матеріали кримінального провадження, вироки суду, постанови про закриття кримінального провадження, висновки судово-медичних експертиз тощо) мають містити інформацію, достатню для перевірки наявності або відсутності підстав, передбачених статтею 16-4 Закону № 2011-ХІІ, і давати змогу встановити не лише медичний стан військовослужбовця, а й фактичний механізм події.

Водночас у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 822/220/18 Верховний Суд зазначив, що значення мають достовірні документи про причини та обставини одержання поранення, травми чи каліцтва, а неподання таких документів не створює для МОУ безумовного обов`язку самостійно їх витребовувати.

Таким чином, у спорах щодо призначення одноразової грошової допомоги членам сім`ї загиблого або померлого військовослужбовця за наявності алкоголю, наркотичних або токсичних речовин в організмі військовослужбовця сам факт їх виявлення не є достатньою підставою для відмови у призначенні та виплаті такої допомоги. Підставою для відмови за умови належного доказування може бути лише:

доведена сукупність таких обставин: перебування військовослужбовця у стані сп`яніння, вчинення ним у такому стані конкретних юридично значущих дій та причинний зв`язок між цими діями і смертю;

доведений прямий медичний причинний зв`язок між алкогольним, наркотичним або токсичним сп`янінням та його безпосередніми наслідками і смертю.

Разом з тим смерть військовослужбовця, яка настала під час виконання військового обов`язку, внаслідок бойового ураження, захворювання, пов`язаного зі службою, або протиправних дій іншої особи, не може вважатися такою, що підпадає під обмеження статті 16-4 Закону № 2011-XII лише з огляду на виявлення алкоголю, наркотичних або токсичних речовин в організмі загиблого.

Такий висновок узгоджується із правовими підходами Верховного Суду, викладеними у постановах від 20 березня 2018 року у справі № 813/4502/17, від 11 квітня 2018 року у справі № 802/1869/17-а, від 22 травня 2018 року у справі № 760/9519/17, від 04 березня 2020 року у справі № 813/2071/17, від 12 листопада 2020 року у справі № 186/1129/16-а, від 29 червня 2022 року у справі № 640/6477/19, від 18 серпня 2022 року у справі № 640/14940/19, від 18 березня 2024 року у справі № 120/13997/21-а, від 09 вересня 2025 року у справі № 240/5502/24 та від 15 травня 2026 року у справі № 280/1655/25.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20 травня 2026 року у справі № 520/18046/25.

Частиною п`ятою статті 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, відповідач при винесенні оскаржуваного рішення мав у своєму розпорядженні всі медичні дані причин смерті ОСОБА_3 , в тому числі ті, які вказували, що на момент смерті останнього наявна концентрація алкоголю в крові свідчила про тверезий стан.

На підставі вищевикладеного, апеляційний суд приходить до висновку, що факт наявності у крові ОСОБА_3 етилового спирту в концентрації 0,17%, при наявності витягу з протоколу засідання 16 Регіональної військово-лікарської комісії від 27.06.2024 № 1695, де констатовано, що смерть військовослужбовця настала внаслідок тромбоемболії легеневої артерії (захворювання, пов`язаного із проходженням військової служби), є необґрунтованою підставою для відмови у призначенні та виплаті членам сім`ї померлого військовослужбовця одноразової грошової допомоги.

Щодо витрат на правничу допомогу та покликань апелянта на відсутність дотримання критеріїв реальності витрат та розумності їхнього розміру, колегія суддів виходить з наступних міркувань.

Відповідно до частин першої та сьомої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Згідно із частиною першою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Стаття 134 КАС України передбачає, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частина сьома статті 139 КАС України передбачає, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Як вбачається з матеріалів справи, про здійснення відшкодування витрат на правничу допомогу позивачем було заявлено у позовній заяві.

Відповідно до статей 1, 30 Закону України від 5 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

На підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано копії таких документів: договір про надання правової допомоги від 07.05.2025 № 07/05/25, акт виконаних робіт від 20.04.2026 за договором про надання правничої допомоги від 07.05.2025 № 07/05/25, додаток до договору від 07.05.2025 № 07/05/25 - прейскурант цін на адвокатські послуги на виконання умов договору про надання правової допомоги № 07/05/25 від 07.05.2025 між АБ «Густіліна Олена» в особі адвокатки Густіліної О.С. та Кривець М.К., квитанції до прибуткового касового ордера від 07.05.2025, 29.09.2025, 13.12.2025, 14.01.2026, 20.04.2026.

Так, відповідно до пункту 4.1 договору про надання правової допомоги від 07.05.2025 № 07/05/25 сторони погодили, що на визначення гонорару адвоката впливають строки та результати вирішення спірних правовідносин, ступінь важкості справи, обсяг правових послуг, необхідних для досягнення бажаного результату та належного виконання окремих доручень клієнта. Обсяг правової допомоги враховується при визначені обґрунтованого розміру гонорару.

Сума та складові гонорару адвоката визначаються у додатках до договору, відповідно до пункту 4.2. договору.

При цьому у пункті 4.5. договору сторони встановили, що виплата гонорару успіху здійснюється протягом десяти діб з дня отримання позитивного рішення суду, прийнятого на користь клієнта.

У прейскуранті цін визначено вартість послуг адвоката за надання правничої допомоги, в тому числі гонорар адвоката в розмірі 60000 грн (в разі отримання позитивного рішення суду на користь клієнта).

Відповідно до акту виконаних робіт від 20.04.2026 адвокатом надані такі послуги: консультація – 2000 грн; складання адвокатського запиту до Волинського обласного бюро судово-медичної експертизи – 1000 грн; консультація 29.09.2025 – 3000 грн; складання адвокатських запитів: до Комісії МОУ – 1000 грн, ІНФОРМАЦІЯ_3 – 800 грн; складання адвокатських запитів: до ІНФОРМАЦІЯ_4 – 800 грн, в/ч НОМЕР_3 – 500 грн; підготовка (складання) позовної заяви – 12000 грн; підготовка (складання) відповіді на відзив – 7000 грн; підготовка (складання) клопотання про стягнення судових витрат – 5000 грн; гонорар успіху (частина) – 30000 грн.

Станом на дату складення акту виконаних робіт від 20.04.2026 ОСОБА_2 сплатила адвокату 63100 грн, що підтверджується квитанціями до прибуткового касового ордеру від 07.05.2025, від 29.09.2025, від.13.12.2025, від 14.01.2026 та від 20.04.2026, стверджується, що позивач оплатила послуги з надання правової допомоги в сумі 63100 грн.

Крім того, у акті виконаних робіт від 20.04.2026 зазначено, що клієнт зобов`язується сплатити адвокату до 17.05.2026 несплачену суму від гонорару успіху в розмірі 30000 грн.

Апеляційним судом встановлено, що представником позивача виконано значний об`єм робіт, а тому задоволені судом першої інстанції витрати на правничу допомогу в сумі 40000 грн є співмірними із складністю справи.

Разом з тим, виходячи з обставин справи і предмету спору, колегія суддів дійшла висновку про те, що розмір витрат, присуджений судом першої інстанції, не завищено та він не суперечить принципу розумності.

Щодо витрат на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції, а саме щодо складання відзиву на апеляційну скаргу на рішення суду (оплата робіт у сумі 8000 грн.) та гонорар у разі ухвалення рішення судом апеляційної інстанції на користь позивача (20000 грн.), а також складання відзиву на апеляційну скаргу на додаткове рішення суду (оплата робіт у сумі 4000 грн.), що разом становить 32000 грн., колегія суддів зазначає наступне.

На підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції позивачем надано копії таких документів: договір про надання правничої допомоги від 07.05.2025, свідоцтво на надання правничої допомогивід 26.05.2026, прейскурант цін на адвокатські послуги на виконання умов договору про надання правової допомоги, акти виконаних робіт щодо складання відзивів на рішення та додаткове рішення від 28.05.2026 та від 29.05.2026, а також квитанції до прибуткового касового ордера від 28.05.2026 та від 29.05.2026

При визначенні суми відшкодування колегія суддів, з урахуванням вимог заперечення на клопотання щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ), присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 р. у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 р. у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 р. у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 р. у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Апеляційний суд враховує, що представником позивача був виконаний обсяг роботи у суді апеляційної інстанції, який полягав у підготовці відзивів на апеляційні скарги відповідача, однак, аналізуючи такі відзиви на апеляційні скарги та матеріали справи, зокрема вказані відзиви, позовну заяву та оскаржені судові рішення, колегія суддів зазначає, що такі є абсолютно схожі між собою, відповідно представником позивача не був виконаний значний обсяг роботи у справі (в апеляційному провадженні), відповідно, апеляційний суд приходить до переконання про те, що співмірний розмір витрат на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції буде становити 4000 грн.

Як убачається з апеляційних скарг, наведені в них доводи щодо помилковості висновків суду у цій справі фактично зводяться до необхідності нової правової оцінки обставин у справі та дослідження наявних у матеріалах справи доказів. Водночас зазначеним доводам судом першої інстанції вже була надана належна правова оцінка.

Інших доводів на підтвердження правомірності своєї бездіяльності відповідач не навів, що не дає підстав вважати висновки суду першої інстанцій помилковими, а застосування ним норм матеріального та процесуального права - неправильним.

Перевіривши мотивування судового рішення та доводи апеляційної скарги, відповідно до вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, врахувавши статтю 6 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до пункту 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі статтею 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваних рішень суд першої інстанцій правильно встановив обставини справи, не допустив неправильного застосуванням норм матеріального права чи порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційні скарги слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 241, 242, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 370 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги Міністерства оборони України залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2026 року та додаткове рішення Волинського окружного адміністративного суду від 14 травня 2026 року у справі № 140/15874/25 - без змін.

Стягнути на користь ОСОБА_2 за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства оборони України витрати на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у розмірі 4000 (чотири тисячі) гривень.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише з підстав, визначених в статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Постанову разом із паперовими матеріалами апеляційної скарги надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.

Головуючий суддя В. С. Затолочний

судді І. В. Глушко

Н. М. Судова-Хомюк