Постанова від 25 серпня 2026 р. у справі №300/8520/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 серпня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 300/8520/25 пров. № А/857/14411/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді Курильця А.Р.,

суддів Заверухи О.Б., Мікули О.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29 січня 2026 року у справі № 300/8520/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Хмельницькій області про визнання протиправною та скасування постанови,-

суддя в 1-й інстанції Григорук О.Б.,

час ухвалення рішення 29 січня 2026 року,

місце ухвалення рішення м.Івано-Франківськ,

дата складання повного тексту рішення 29 січня 2026 року,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Хмельницькій області про визнання протиправною та скасування постанови.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29 січня 2026 року позов задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову Відділу державного нагляду (контролю) у Хмельницькій області Державної служби України з безпеки на транспорті №089175 від 04.06.2025.

Не погоджуючись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосуванням норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове про відмову в задоволенні позову.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що за результатами перевірки належного позивачу транспортного засобу встановлено порушення вимог частини першої абзацу 3 частини 1 статті 60 Закону України “Про автомобільний транспорт”, зокрема, здійснювалось перевезення пасажирів без обов`язкових документів, а саме копії договору із замовником транспортних послуг.

Колегія суддів вважає можливим розглянути дану справу в порядку письмового провадження відповідно до п.3 ч.1 ст. 311 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав, а саме.

Посадовими особами Відділу державного нагляду (контролю) у Хмельницькій області на підставі направлення на рейдову перевірку №003290 від 21.02.2025 проведено рейдову перевірку (перевірку на дорозі) на А/Д М-30 км 253 (а.с. 32, 33 ).

25.02.2025 при проведенні рейдової перевірки (перевірки на дорозі), перевірено транспортний засіб марки Mersedes-Benz, д/н НОМЕР_1 , свідоцтво реєстрації т/з НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_2 .

За результатами перевірки посадовими особами Відділу державного нагляду (контролю) у Хмельницькій області складено Акт №111026 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 25.02.2025, відповідно до якого при перевірці виявлено порушення, відповідальність за яке передбачене статтею 60 Закону України “Про автомобільний транспорт”, зокрема, здійснення перевезення пасажирів за відсутності документів, визначених статтею 39 Закону № 2344-ІІІ, а саме: договору замовлення транспортних послуг (а.с. 34).

За результатами перевірки Відділом державного нагляду (контролю) у Хмельницькій області Державної служби України з безпеки на транспорті прийнято постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №089175 від 04.06.2025, якою встановлено допущення порушення статті 39 Закону України “Про автомобільний транспорт” та застосовано до ОСОБА_1 на підставі абзацу 3 частини 1 статті 60 Закону України “Про автомобільний транспорт” адміністративно-господарський штраф в розмірі 17000 грн (а.с. 37,38).

Вважаючи постанову протиправною, позивач звернулася до суду з позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб`єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень, регулює Закон України “Про автомобільний транспорт” від 05.04.2001 року №2344-ІІІ, Порядок здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затверджений постановою КМУ від 08.11.2006 року №1567.

За приписами частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до абзацу четвертого статті 6 Закону України “Про автомобільний транспорт” реалізація державної політики у сфері автомобільного транспорту здійснюється через центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.

Постановою Кабінету Міністрів України №1567 від 08.11.2006 затверджено Порядок здійснення державного контролю на автомобільному транспорті (надалі Порядок №1567), який визначає процедуру здійснення державного контролю за додержанням суб`єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту (далі - суб`єкти господарювання), вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, норм міжнародних договорів про міжнародне автомобільне сполучення, виконанням умов перевезень, визначених дозволом на перевезення на міжобласних автобусних маршрутах, вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення, дотриманням габаритно-вагових параметрів, наявністю дозвільних документів на виконання перевезень та відповідністю виду перевезень, відповідних ліцензій, внесенням перевізниками-нерезидентами платежів за проїзд автомобільними дорогами.

Пунктом 2 Порядку №1567 встановлено, що рейдовим перевіркам (перевіркам на дорозі) підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних автомобільних перевізників (далі - транспортні засоби), що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України.

Згідно п. 4 Порядку №1567 рейдові перевірки (перевірки на дорозі) на автомобільному транспорті проводяться посадовими особами Укртрансбезпеки та її територіальних органів (далі - посадові особи) у форменому одязі, які мають відповідне службове посвідчення, направлення на рейдову перевірку (перевірку на дорозі) згідно з додатком 1-1, сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку.

Таким чином, посадові особи Відділу державного нагляду (контролю) в Хмельницькій області, який є територіальним органом Державної служби України з безпеки на транспорті, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, уповноважені здійснювати державний нагляд і контроль за дотриманням автомобільними перевізниками вимог законодавства, норм та стандартів на автомобільному транспорті, зокрема, шляхом здійснення рейдових перевірок та притягнення до відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт.

Відповідно до акта проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом №111027 від 25.02.2025 встановлено відсутність у водія копії договору із замовником транспортних послуг.

Відповідно до статті 1 Закону України “Про автомобільний транспорт” (далі Закон №2344-III) автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.

У главі 6 (статті 29-34) Закону №2344-III наведені положення про автомобільного перевізника. Так, згідно частини першої статті 29 Закону №2344-III автомобільним перевізником та автомобільним самозайнятим перевізником, які здійснюють перевезення пасажирів на договірних умовах, є суб`єкти господарювання, які відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надають послуги за договором перевезення пасажирів транспортним засобом, що використовується ними на законних підставах.

Таким чином, за порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт, зокрема за перевезення пасажирів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтею 39 Закону №2344-III, відповідальність несуть саме автомобільні перевізники - суб`єкти господарювання.

Частиною другої статті 55 Господарського кодексу України передбачено, що суб`єктами господарювання є: 1) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; 2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Доказів встановлення факту реєстрації позивача як фізичної особи-підприємця та дослідження вказаної обставини під час прийняття спірної постанови відповідач суду не надав.

Відповідно до статті 39 Закону №2344-III (про порушення якої зазначено відповідачем в оскаржуваній постанові) автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконуються пасажирські перевезення.

Документи для фізичної особи, що здійснює перевезення пасажирів легковими автомобілями на замовлення:

для автомобільного перевізника - ліцензія, договір із замовником послуги, інші документи, передбачені законодавством України;

для водія легкового автомобіля - посвідчення водія відповідної категорії, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, копія договору із замовником послуги, інші документи, передбачені законодавством України.

Суд зазначає, що у акті перевірки лише зазначено загальні відомості про автомобіль (марка, номерний знак), серія і номер свідоцтва про реєстрацію, дані про водія та власника транспортного засобу, разом з тим, у акті перевірки не вказано інформацію про пасажирів - замовників послуг та матеріали перевірки не містять їх пояснень. У документах, складених відповідачем, відсутні пояснення стосовно того, на підставі яких ознак посадові особи дійшли висновку про здійснення позивачем саме пасажирських перевезень на замовлення та чи попередньо узгоджувались такі замовлення.

Тобто, із матеріалів перевірки, неможливо встановити факту попереднього замовлення пасажирами у позивача послуг із перевезення та договірних умов такого перевезення, зокрема перевіряючим не з`ясовано комерційної основи такого перевезення. Крім того, інспектором не встановлено суми оплати за проїзд, не отримано пояснень у пасажирів чи здійснювали або чи будуть вони здійснювати оплату за перевезення та не долучено таких пояснень до матеріалів справи.

Суд звертає увагу, що акт перевірки - це лише один із доказів, який повинен братися до уваги під час розгляду справи про адміністративне (чи інше) правопорушення. Чинним законодавством не визначено такий акт як єдиний доказ вчинення правопорушення перевізником. Даний документ є лише службовим документом, який підтверджує факт проведення перевірки і є носієм доказової інформації про виявлення порушень вимог чинного законодавства відповідними суб`єктами, однак наведені в акті обставини повинні бути підтвердженні іншими доказами.

Суд зазначає, що сама по собі належність на праві власності автомобіля марки MERCEDES-BENZ, реєстраційний номер НОМЕР_3 та перевезення іншим водієм пасажирів не може бути підставою для притягнення позивача до відповідальності, передбаченої абз.3 ч.1 ст.60 Закону №2344-ІІІ, оскільки відповідач не надав належних, достатніх та беззаперечних доказів на підтвердження того, що під час проведення рейдової перевірки 25.02.2025 на зазначеному транспортному засобі було надано послуги з перевезення пасажирів легковим автомобілем на замовлення та що ОСОБА_1 є автомобільним перевізником у розумінні Закону №2344-ІІІ.

Подібна правова позиція щодо обов`язку органу Укртрансбезпеки надати належні, достатні та беззаперечні докази на підтвердження того, що під час проведення рейдової перевірки особа, яку притягнуто до відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт, надавала послуги саме з перевезення пасажирів на замовлення викладена Верховним Судом у постановах від 14.12.2023 у справі № 240/6269/23, від 12.06.2024 у справі № 140/2050/22.

Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Відповідно дост. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні не спростовуються і підстав для його скасування немає.

Враховуючи наведене вище, апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст.308,315,316,321,322,325,328,329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29 січня 2026 року у справі № 300/8520/25 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду лише з підстав, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя А. Р. Курилець

судді О. Б. Заверуха

О. І. Мікула

Повне судове рішення складено 26 серпня 2026 року.