Постанова від 25 серпня 2026 р. у справі №602/367/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 серпня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 602/367/26 пров. № А/857/32448/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді - Мікули О. І.,

суддів - Заверухи О. Б., Курильця А. Р.,

з участю секретаря судового засідання – Волчанського А. І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Лановецького районного суду Тернопільської області від 20 травня 2026 року у справі №602/367/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення,-

суддя в 1-й інстанції – Наумчук В. А.,

дата ухвалення рішення – 20 травня 2026 року,

місце ухвалення рішення – м. Ланівці,

дата складання повного тексту рішення – не зазначено,

в с т а н о в и в:

Позивач – ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідача - Головного управління Національної поліції в Тернопільській області, в якому просив скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №6918908 від 27 березня 2026 року та провадження у справі закрити.

Рішенням Лановецького районного суду Тернопільської області від 20 травня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, позивач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права та підлягає скасуванню. В обґрунтування вимог апеляційної скарги покликається на те, що матеріали справи не містять доказів, що працівниками поліції належним чином не задокументовано і не долучено до матеріалів справи допустимих і достатніх доказів на підтвердження законності зупинки транспортного засобу під його керуванням. Крім того, зазначає, що відповідач у справі зобов`язаний довести правомірність свого рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, та, зокрема, довести факт порушення позивачем ПДР відповідними доказами, разом з тим, таких доказів позивачем не подано. З врахуванням наведеного просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову, якою позов задовольнити.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає про те, що відповідно до п.2.4 ПДР України на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред`явити для перевірки документи, зазначені у п.2.1. Вказує, що ТЗ був зупинений законно на підставі ст.35 ЗУ «Про Національну поліцію», після чого слідувала законна вимога працівника поліції пред`явити документи зазначені в п.2.1 ПДР України. Зазначає, що на підтвердження вини позивача у вчиненні адміністративного правопорушення, вказаного в оскаржуваній постанові, матеріали справи містять відеозапис з нагрудних камер, оглядом яких підтверджується те, що водій на законну вимогу працівника поліції не пред`явив посвідченні водія, а тому вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.2 ст.126 КУпАП. Таким чином, вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, який ухвалив законне та обґрунтоване рішення, а тому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.

Учасники справи у судове засідання не прибули, хоча про дату, час і місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином, подали заяви про розгляд справи у їх відсутності, згідно з ч.3 ст.268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій, тому колегія суддів вважає можливим проведення розгляду справи у відсутності сторін за наявними у справі матеріалами, та на основі наявних у ній доказів, згідно з ч.4 ст.229 КАС України без фіксування судового засідання технічними засобами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзив на апеляційну скаргу в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 27 березня 2026 року поліцейським ВП №1 (м. Ланівці) Кременецького РВП ГУНП в Тернопільській області сержантом поліції Батенчуком А.М. винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА №6918908, якою на ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя м.Ланівці Кременецького району Тернопільської області, накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 3400 грн за ч.2 ст.126 КУпАП.

В оскаржуваній постанові зазначено, що 27 березня 2026 року о 16 год 32 хв у м. Ланівці на вул.Незалежності водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом Mitsubishi Lanсer, д.н.з. НОМЕР_1 , не маючи права керування таким транспортним засобом, чим порушив п.2.1.а ПДР – керування ТЗ особою, яка не має права керування таким ТЗ.

Судом першої інстанції встановлено, що на відеозаписах із реєстратора та бодікамери зафіксовано, що позивач керував транспортним засобом без посвідчення водія, яке було вилучене через позбавлення його права керування. Позивач зазначив, що не склав іспит для повторного отримання права керування.

Постановою судді Лановецького районного суду Тернопільської області Наумчука В.А. від 21 жовтня 2024 року у справі №602/805/24 (провадження №3/602/582/2024) ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП і накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 (сімнадцять тисяч) гривень з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 (один) рік.

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 03 березня 2025 року у справі №602/805/24 (Провадження № 33/817/7/25) вищезгадану постанову Лановецького районного суду Тернопільської області залишено без змін.

Наведене вище підтверджується інформацією, що міститься у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувана постанова серії ЕНА №6918908 від 27 березня 2026 року є правомірною та підстави для скасування такої відсутні, оскільки долученими до матеріалів справи доказами стверджується наявність в діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.126 КУпАП.

Такий висновок суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильним, законним та обґрунтованим, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Згідно зі ст.14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.

Ст.9 КУпАП передбачає, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Відповідно до ст.245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Згідно зі ст.280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ст.251 КУпАП передбачає, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Згідно з п.1 ст.247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

За змістом п.1.3 та п.1.9 ПДР України учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Відповідно до п.п.2.1(а) ПДР України водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії.

Згідно з п.2.3 в ПДР України для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний на автомобілях, обладнаних засобами пасивної безпеки (підголовники, ремені безпеки), користуватися ними і не перевозити пасажирів, не пристебнутих ременями безпеки. Дозволяється не пристібатися в населених пунктах водіям і пасажирам з інвалідністю, фізіологічні особливості яких унеможливлюють користування ременями безпеки, водіям і пасажирам оперативних та спеціальних транспортних засобів;

За змістом ч.2 ст.126 КУпАП керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом, -тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Як вбачається зі змісту оскаржуваної постанови, 27 березня 2026 року о 16 год 32 хв у м. Ланівці на вул. Незалежності водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом Mitsubishi Lanсer, д.н.з. НОМЕР_1 , не маючи права керування таким транспортним засобом, чим порушив п. 2.1.а ПДР – керування ТЗ особою, яка не має права керування таким ТЗ.

Ст.72 КАС України передбачає, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

За приписами ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб`єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов`язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.

Відповідно до ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Колегією суддів оглянуто відеозапис, долучений до матеріалів справи, на якому зафіксовано як працівник поліції повідомляє водію причину зупинки, а саме: що його зупинено відповідно до ст.35 ЗУ «Про національну поліцію», оскільки він був непристебнутий ременем безпеки. Після зупинки транспортного засобу, на вимогу поліцейського надати посвідчення водія, ОСОБА_1 повідомив, що у нього відсутнє посвідчення водія, так як він не забрав посвідчення водія з «МРЕВ», оскільки не перездав іспити. Крім того, на відео зафіксовано, що поліцейський повідомляє позивача про те, що посвідчення водія було вилучено через те, що він позбавлений права керування транспортними засобами у зв`язку з накладенням на нього адміністративного стягнення за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП та у відповідь, позивач погоджується та пояснює поліцейському, чому він не зміг скласти іспит для отримання права на керування транспортним засобом.

Колегія суддів зазначає, що факт позбавлення ОСОБА_1 права керування транспортними засобами згідно з постановою судді не оскаржується позивачем. Крім того, зміст дослідженого у судовому засіданні відеозапису нагрудної камери поліцейського свідчить про те, що позивачу про це було відомо на момент зупинки його транспортного засобу та складення спірної постанови працівниками поліції.

Щодо доводів апелянта про відсутність у працівників поліції підстав для зупинки транспортного засобу позивача та, відповідно, для перевірки документів і винесення оскаржуваної постанови, то колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність таких, оскільки відповідно до ст.35 Закону України «Про національну поліцію» працівники патрульної поліції підставно здійснили зупинку транспортного засобу та здійснили перевірку документів. Крім того, як зазначено вище, про вказану підставу зупинки працівником поліції було повідомлено ОСОБА_1 , що відображено у відеозаписі із нагрудної камери працівника поліції.

Таким чином, аналізуючи наведені вище правові норми та встановлені фактичні обставини справи в їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскаржувана постанова серії ЕНА №6918908 від 27 березня 2026 року є правомірною та підстави для скасування такої відсутні, оскільки долученими до матеріалів справи доказами стверджується наявність в діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.126 КУпАП.

Крім того, колегія суддів зауважує, що дотримання ПДР України є невід`ємною частиною організації процесу дорожнього руху з метою створення безпеки для інших учасників дорожнього руху, уникнення дорожньо - транспортних пригод та їх наслідків.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Крім того, колегія суддів зазначає, що інші зазначені позивачем в апеляційній скарзі обставини, крім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про безпідставність позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Оскільки колегія суддів залишає без змін рішення суду першої інстанції, то відповідно до ч.6 ст.139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись ст.139, 229, 242, 243, 250, 268, 272, 286, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, суд,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Лановецького районного суду Тернопільської області від 20 травня 2026 року у справі №602/367/26 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О. І. Мікула

судді О. Б. Заверуха

А. Р. Курилець

Повне судове рішення складено 26 серпня 2026 року.