Постанова від 25 серпня 2026 р. у справі №140/6306/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 серпня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 140/6306/26 пров. № А/857/38023/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого-судді Глазька С.М.,

суддів Глушка І.В., Москаля Р.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 23 червня 2026 року (головуючий суддя Лозовський О.А. м. Луцьк) у справі № 140/6306/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідача в якому просив:

визнати протиправним та скасування рішення від 08.04.2025 №033050013501 щодо відмови у призначенні пенсії за вислугу років;

зобов`язати призначити та виплачувати пенсію за вислугу років з 01.04.2026, зарахувавши до спеціального стажу періоди роботи з 01.08.1994 по 08.10.1997 в подвійному розмірі, з 09.10.1997 по 28.02.2011 та з 01.03.2011 по 31.01.2026 в одинарному розмірі.

В обґрунтування позовних вимог вказував на те, що позивач звернулася до регіонального відділення управління Пенсійного фонду у Волинській області із заявою про призначення пенсії за вислугу років, відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Разом із заявою було подано необхідні для призначення пенсії документи. За результатами розгляду її заяви Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області було прийняте рішення про відмову у призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного стажу.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 23 червня 2026 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасувати рішення №033050013501 від 08.04.2025 Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови в призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1 . Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до спеціального стажу роботи ОСОБА_1 періоди роботи з 01.08.1994 по 08.10.1997 - в подвійному розмірі згідно статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення»; з 09.10.1997 по 28.02.2011, з 01.03.2011 по 31.01.2026 - в одинарному розмірі, та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за вислугу років від 01.04.2026, з урахуванням висновків суду. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржив відповідач, у апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права з неповним з`ясуванням обставин справи та є незаконним, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Перевіривши матеріали справи та усі доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з наступних підстав.

З матеріалів справи слідує, що ОСОБА_1 01.04.2026 звернулася до регіонального відділення управління ПФУ у Волинській області із заявою про призначення пенсії за вислугою років.

Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності ГУ ПФУ в Дніпропетровській області визначено органом, уповноваженим розглянути заяву позивачки.

За результатами розгляду заяви позивачки, 08.04.2025 ГУ ПФУ в Дніпропетровській області прийняло рішення № 033050013501 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 , у зв`язку з відсутністю необхідного спеціального стажу (23 роки 02 місяці 11 днів).

При цьому, в рішенні зазначено, що страховий стаж заявниці складає 34 роки 03 місяці 11 днів, страховий стаж станом на 11.10.2017 складає 23 роки 02 місяці 28 днів. Результати розгляду документів, доданих до заяви: до страхового стажу роботи заявниці зараховано всі періоди згідно наданих документів. Заявниця не має права на призначення пенсії за вислугу років у зв`язку з відсутністю необхідного спеціального стажу роботи.

Вважаючи прийняте рішення відповідачем протиправним, позивач звернулась з даним позовом до суду.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ (далі - Закон України «Про пенсійне забезпечення») визначено, що за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.

Згідно статті 7 Закону України «Про пенсійне забезпечення», звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію. Пенсії за вислугу років призначаються при залишенні роботи, яка дає право на цю пенсію.

Відповідно до статті 52 Закону України «Про пенсійне забезпечення» право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники охорони здоров`я відповідно до пункту «е» статті 55 вказаного Закону.

Так, пунктом «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції до внесених змін Законом України від 02.03.2015 №213-VІІІ, що набрали чинності 01.04.2015) було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

У подальшому, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VІІІ було підвищено, зокрема, спеціальний стаж, необхідний для виходу на пенсію, а Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 №911-VIII встановлено раніше не передбачений законодавством вік виходу на пенсію для окремих категорій громадян, а саме: 55 років - для працівників освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення.

Проте, рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 №2-р/2019 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 №911-VIII.

У рішенні Конституційного Суду України від 04.06.2019 №2-р/2019 зазначено, що на думку Конституційного Суду України, внесення змін Законом №213 до оспорюваних положень Закону №1788 щодо підвищення на п`ять років пенсійного віку для жінок, збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років, здійснювалося без урахування юридичної природи призначення пенсії за вислугу років, визначеної статтею 51 Закону №1788, а саме того, що вказана пенсія встановлюється окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Дія статті 51 Закону №1788 поширюється на громадян, зайнятих на всіх без винятку роботах, вказаних у статтях 54, 55 Закону №1788.

Таким чином, зі змісту оспорюваних положень Закону №1788 випливає, що стан здоров`я усіх працівників, зайнятих на роботах, визначених пунктом «а» статті 54, пунктами «а», «б», «в», «г», «д», «е», «є», «ж» статті 55 Закону №1788, через певний проміжок часу погіршується, у зв`язку з чим вони втрачають свою професійну працездатність або придатність до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону №1788 зі змінами, внесеними Законом №213 щодо підвищення на п`ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави.

Відповідно до пункту 2 резолютивної частини рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 №2-р/2019, положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 №911-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Тобто, зазначені положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» втратили чинність з 04.06.2019.

Таким чином, з 04.06.2019 при призначенні пенсії за вислугу років необхідно керуватися статтею 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, чинній до внесення до неї змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII; «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 №911-VIII, які визнано неконституційними.

Приймаючи оскаржуване рішення відповідач не заперечує право позивача на призначення пенсії за вислугу років незалежно від віку. Водночас, з посиланням на п.2-1 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) вважає, що у позивача недостатньо спеціального стажу, який станом на 11.10.2017 повинен становити 26 років 6 місяців, коли у позивачки є лише 23 роки 02 місяці 11 днів.

Вказані доводи представника відповідача з посиланням на норми Розділу ХV Прикінцеві положення Закону №1058-ІV суд не приймає до уваги, враховуючи наступне.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсії» №2148-VIII від 03.10.2017, який набрав чинності 11.10.2017 Розділ XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» доповнено пунктом 2-1 та визначено, що особам, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» щодо підвищення пенсій мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».

Вказаною нормою лише збережено гарантії пенсійного забезпечення певної категорії осіб, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» №2148-VIII від 03.10.2017 мають всі підстави для призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» .

Крім того, вказаною нормою не було внесено жодних змін до статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», а тому остання підлягає застосуванню саме у редакції, яка відновлена за рішенням Конституційного Суду України №2-р/2019 від 04.06.2019.

Згідно з ст. 62 Закону № 1788, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Відповідно до копії трудової книжки серії НОМЕР_1 від 14.04.1976, ОСОБА_1 01.08.1994 по 08.10.1997 (записи №1, №2) працювала медсестрою анастезісткою хірургічного відділення у військовій частині НОМЕР_2 ; з 09.10.1997 по 28.02.2011 (записи №3 - №5) - медсестрою гінекологічного відділення пологового будинку; 01.03.2011 по 31.01.2026 (записи №6-№10) - медичною сестрою ДНЗ №9 (а. с. 14-15).

Згідно зі статтею 60 Закону №1788 робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров`я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров`я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров`я, а також у психіатричних закладах охорони здоров`я зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.

Як уже зазначено судом, ОСОБА_1 з 01.08.1994 по 08.10.1997 працювала на посаді медсестри - анестезистки хірургічного відділення у військовій частині НОМЕР_2 , відповідно до запис трудової книжки серії НОМЕР_1 (а. с. 14).

Крім того, факт роботи позивачки на посаді медичної сестри-анестезистки хірургічного відділення у період з 01.08.1994 по 08.10.1997 підтверджується архівною довідкою Галузевого державного архіву Міністерства оборони України. Згідно з указаною довідкою, складеною на підставі архівних документів військової частини НОМЕР_2 , ОСОБА_2 була прийнята на посаду медсестри - анестезистки хірургічного відділення 01.08.1994 та звільнена із займаної посади 08.10.1997 (а. с. 13 зворот).

На думку суду, відомості про проходження роботи позивачки на зазначеній посаді підтверджені первинними архівними документами, що містяться у фондах Галузевого державного архіву Міністерства оборони України, а тому є належними та допустимими доказами на підтвердження періоду її роботи у закладі охорони здоров`я військової частини.

Отже, за правилами статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення», період роботи з 01.08.1994 по 08.10.1997 на посаді, пов`язаній з роботою у реанімаційних відділеннях (анестезіологією) підлягає зарахуванню до стажу роботи на пільгових умовах у подвійному розмірі.

Наведене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду у постанові від 27.04.2023 у справі №160/14078/22.

Щодо позовних вимог в частині зарахування до спеціального стажу періодів роботи ОСОБА_1 з 09.10.1997 по 28.02.2011 суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що відповідно записів в трудовій книжці НОМЕР_1 від 06.02.1995, позивачка з 09.10.1997 по 28.02.2011 працювала на посаді медсестри гінекологічного відділення пологового будинку, відповідно до записів №6-10 (а. с. 15), що також підтверджується довідкою Ковельського міськрайонного територіального медичного об`єднання від 14.10.2025 №6871 (а. с. 10).

Згідно з вказаною довідкою ОСОБА_1 працювала у Ковельському МТМО з 09.10.1997 по 31.08.2007 на посаді медичної сестри гінекологічного відділення пологового будинку, а з 01.09.2007 по 28.02.2011 - на посаді старшої медичної сестри стаціонару пологового будинку.

Також довідкою підтверджено, що зазначені посади позивач займала у структурних підрозділах Ковельського міськрайонного територіального медичного об`єднання, яке є закладом охорони здоров`я, а документи, що підтверджують її трудову діяльність, зберігаються в архіві Ковельського МТМО.

Постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909 передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають лікарі та середній медичний персонал незалежно від найменування посад, якщо вони працюють у закладах охорони здоров`я. Отже, робота на посаді медичної сестри гінекологічного відділення лікарні або іншого закладу охорони здоров`я зараховується до спеціального стажу.

Посада медичної сестри гінекологічного відділення належить до посад середнього медичного персоналу закладів охорони здоров`я, а тому період роботи на зазначеній посаді підлягає зарахуванню до спеціального стажу відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909.

Враховуючи, що посади медичної сестри гінекологічного відділення та старшої медичної сестри стаціонару пологового будинку належать до посад середнього медичного персоналу закладів охорони здоров`я, суд дійшов висновку, що періоди роботи позивачки з 09.10.1997 по 31.08.2007 та з 01.09.2007 по 28.02.2011 підлягають зарахуванню до спеціального стажу роботи відповідно до Переліку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909.

Щодо періоду роботи з 01.03.2011 по 31.01.2026, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що у період з 01.03.2011 по 31.01.2026 ОСОБА_1 працювала на посаді старшої медичної сестри (сестри медичної) у закладі дошкільної освіти №9 «Пролісок» Ковельської міської ради Волинської області та його правонаступниках. Зазначені обставини підтверджуються записами трудової книжки позивача, а також довідкою Закладу дошкільної освіти №9 «Пролісок» Ковельської міської ради Волинської області від 24.03.2026 №01-28/18.

Відповідно до Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909, право на пенсію за вислугу років мають лікарі та середній медичний персонал незалежно від найменування посад, які працюють у закладах та установах освіти.

Приміткою 1-1 до зазначеного Переліку передбачено, що до працівників, які мають право на пенсію за вислугу років, належать лікарі та середній медичний персонал незалежно від найменування посад у закладах і установах освіти. Отже, визначальним для зарахування відповідного періоду до спеціального стажу є встановлення факту роботи особи на посаді середнього медичного персоналу в закладі освіти.

Оскільки заклад дошкільної освіти №9 «Пролісок» є закладом освіти, а посада старшої медичної сестри (сестри медичної) належить до посад середнього медичного персоналу, суд дійшов висновку, що період роботи позивача з 01.03.2011 по 31.01.2026 відповідає вимогам Переліку №909 та підлягає зарахуванню до спеціального стажу роботи, який дає право на пенсію за вислугу років.

Враховуючи наведені вище обставини, суд приходить до висновку, що відповідач протиправно не зарахував до спеціального стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 01.08.1994 по 08.10.1997 в подвійному розмірі, з 09.10.1997 по 28.02.2011 та з 01.03.2011 по 31.01.2026 в одинарному розмірі, що стало підставою для відмови у призначенні пенсії за вислугу років на підставі статті 55 Закону Україним «Про пенсійне забезпечення», відтак рішення ГУ ПФУ в Дніпропетровській області від 08.04.2025 №033050013501 про відмову в призначенні/перерахунку пенсії за вислугу років слід визнати протиправним та скасувати.

При цьому суд враховує, що що з 01.01.2004 набрав чинності Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 за №1058-IV, тобто з 01.01.2004 всі періоди страхового стажу враховуються в одинарному розмірі.

Згідно з абзацу 3 частини 4 статті 24 Закону №1058-IV пільговий порядок обчислення страхового стажу передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 01.01.2004 застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років. Відповідно до частини 3 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків передбачених цим законом. Як визначено абзацами 1, 2 частини 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV, до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому закону.

Відтак, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що з метою належного та ефективного захисту порушеного права, за захистом якого позивач звернулась до суду, необхідно зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву позивача від 01.04.2026 про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням висновку суду.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду першої інстанції.

Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст.139 КАС України не здійснюється.

Керуючись статтями 139, 229, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 23 червня 2026 року у справі № 140/6306/26 – без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише з підстав, визначених в статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя С. М. Глазько

судді І. В. Глушко

Р. М. Москаль