Постанова від 25 серпня 2026 р. у справі №380/982/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 серпня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/982/25 пров. № А/857/21614/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді: Пліша М.А.,

суддів: Іщук Л.П., Обрізка І.М.

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2025 року (головуючий суддя Кисильова О.Й., м. Львів)у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, у якому просить:

- визнати неправомірними дії відповідача щодо відмови у призначенні позивачу пенсії за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати в Україні за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії за віком;

- зобов`язати відповідача призначити та виплатити позивачу пенсію за віком з 12.11.2024 відповідно до ст. 40 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням показника середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачені страхові внески за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії за віком, тобто за 2021, 2022, 2023 роки.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2025 року позов задоволено. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо застосування при призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачені страхові внески за 2014, 2015 та 2016 роки. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити з 12.11.2024 перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV із застосуванням показника середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачені страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії за віком - 2021, 2022 та 2023 роки.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідачем подана апеляційна скарга, в якій зазначає, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, не у повному обсязі з`ясовано обставини, що мають значення для справи. Зокрема апелянт вказує на те, що при переведенні з одного виду пенсії на інший застосовувати середню заробітну плату (дохід) в Україні, з якої сплачені страхові внески, за 2021-2023 роки, немає підстав, оскільки положення статті 40 вказаного Закону застосовуються саме при призначенні пенсії, а не її перерахунку. Також апелянт зауважив, що при перерахунку пенсії позивача показник середньої заробітної плати за 2012-2014 роки був збільшений на коефіцієнт показника заробітної плати (проіндексований). З урахуванням наведеного просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 19.12.2014 перебуває на обліку в Головному управління ПФУ у Львівській області, та з 16.11.2021 отримував пенсію за вислугою років, призначену відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ, що не заперечується сторонами.

19.11.2024 Головне управління ПФУ у Львівській області за наслідками розгляду заяви позивача від 12.11.2024 прийняло рішення від 19.11.2024 № 913240133707 про переведення з 12.11.2024 позивача на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-ІV, застосувавши середній заробіток за 2014, 2015, 2016 роки.

20.12.2024 позивач звернувся до пенсійного органу із заявою про перерахунок пенсії за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачені страхові внески за три календарні роки, що передують року звернення за призначення пенсії, тобто за 2021-2023 роки.

06.04.2025 Головне управління ПФУ у Львівській області листом № 305-31093/Г-52/8-1300/25 відмовило у здійсненні перерахунку, вказавши, що відсутні підстави для обчислення пенсії за віком із застосуванням середньої заробітної плати (доходу) за три роки, що передують року звернення за призначенням пенсії за віком, зокрема за 2021-2023 роки.

Вважаючи протиправною відмову відповідача у перерахунку пенсії, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Суд першої інстанції позов задовольнив з тих підстав, що дії відповідача щодо обчислення розміру пенсії за віком, призначеної позивачці, без застосування показника середньої заробітної плати (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії за віком, а саме за 2021-2023 роки є протиправними.

Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального права та обставинам справи з огляду на наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Згідно з частиною 1 статті 9 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 за №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов`язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Відповідно до статті 10 Закону №1058-IV особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.

Відповідно до частини 4 статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у разі якщо застрахована особа після призначення пенсії продовжувала працювати, перерахунок пенсії проводиться з урахуванням не менш як 24 місяців страхового стажу після призначення (попереднього перерахунку) пенсії незалежно від перерв у роботі. Перерахунок пенсії проводиться із заробітної плати (доходу), з якої обчислена пенсія.

За бажанням пенсіонера перерахунок пенсії проводиться із заробітної плати за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) пенсії.

У разі якщо застрахована особа після призначення (перерахунку) пенсії має менш як 24 місяці страхового стажу, перерахунок пенсії проводиться не раніше ніж через два роки після призначення (попереднього перерахунку) з урахуванням страхового стажу після її призначення (попереднього перерахунку) та заробітної плати, з якої призначено (попередньо перераховано) пенсію.

Якщо пенсіонер, який продовжував працювати, набув стажу, достатнього для обчислення пенсії відповідно до частини першої статті 28 цього Закону, за його заявою проводиться відповідний перерахунок пенсії незалежно від того, скільки часу минуло після призначення (попереднього перерахунку) пенсії, з урахуванням заробітної плати, з якої призначено (попередньо перераховано) пенсію.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що частиною третьою статті 45 Закону №1058-ІV регламентовано порядок переведення з одного виду пенсії, призначеної саме за цим Законом, на інший.

Показник середньої заробітної плати при переведенні на інший вид пенсії має бути незмінним, тобто таким, яким він був на час призначення пенсії, передбаченої Законом №1058-ІV.

Відповідно до абзацу 1 ч.1 ст. 40 Закону №1058-IV для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу, починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж, починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв.

Згідно з частиною 2 статті 40 Закону №1058-ІV заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за формулою: Зп = Зс х (Ск : К), де: Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, у гривнях;

Зс - середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії.

Порядок визначення показників зазначеної заробітної плати затверджується Пенсійним фондом України за погодженням з центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної фінансової політики, державної політики у сферах економічного розвитку, статистики.

Отже, вказана норма передбачає врахування середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії.

Згідно зі статтею 45 Закону №1058-ІV переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.

При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що частиною 3 статті 45 Закону №1058-ІV регламентований порядок переведення з одного виду пенсії, призначеного саме за цим Законом, на інший. Отже, показник середньої заробітної плати при переведенні на інший вид пенсії має бути незмінним, тобто таким, яким він був на час призначення пенсії, передбаченої Законом №1058-ІV. Однак, якщо мало місце призначення іншої пенсії за іншим законом, має враховуватись показник середньої заробітної плати за три календарні роки, що передують року призначення нового виду пенсії.

Подібного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 16 червня 2020 року у справі №127/7522/17, де зазначив, що за змістом частини третьої статті 45 Закону №1058-ІV переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви, на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду. При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.

Як слідує з матеріалів справи, позивачу з 2014 призначено пенсію за вислугу років.

З 12.11.2024 позивача переведено на пенсію за віком, призначену відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09.07.2003.

Отже, призначення позивачу пенсії відповідно до Закону №1058-ІV вперше відбулося у 2024 році.

Верховний Суд України вже аналізував подібні правовідносини і у постанові від 29 листопада 2016 року у справі №133/476/15-а (№21-6331а15) обґрунтовано зазначив, що у випадку призначення особі пенсії за вислугу років відповідно до Закону №1788-ХІІ, який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, а в подальшому при виявленні такою особою бажання отримувати пенсію за віком відповідно до Закону №1058-IV, має місце саме призначення пенсії за віком, а не переведення згідно із частиною третьою статті 45 Закону №1058-IV.

Зазначена правова позиція Верховного Суду України підтримана і Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі №876/5312/17.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 08 лютого 2024 року у справі №500/1216/23, встановивши, що позивачу з 11 лютого 2013 року було призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону №1788-ХІІ, а за призначенням пенсії за віком відповідно до Закону №1058-ІV він звернувся вперше 11 січня 2023 року, дійшов висновку про наявність у нього права на нарахування та виплату територіальним органом Пенсійного фонду України пенсії за віком відповідно до Закону №1058-IV із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням такої пенсії, а саме: за 2020 - 2022 роки, з огляду на те, що за цих обставин має місце призначення іншого виду пенсії за іншим законом, а не переведення з одного виду на інший вид пенсії в межах одного Закону відповідно до частини третьої статті 45 Закону №1058-IV.

Водночас відповідачем в ході розгляду справи не доведено, що при призначенні позивачу з 12.11.2024 пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» застосовано показник середнього заробітку працівників, зайнятих у галузях економіки України, за 2021 - 2023 роки.

Колегія суддів зазначає, що відмовляючи позивачу в перерахунку пенсії за віком згідно з частиною другою статті 40 Закону №1058-IV з урахуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2021, 2022 та 2023 роки, відповідач помилково ототожнює поняття «переведення на інший вид пенсії» та «призначення пенсії», внаслідок чого в розрахунку пенсії з 29.02.2024 відповідачем неправомірно враховані показники середньої заробітної плати (доходу) в Україні не за той період, як це має бути для пенсії, яка призначена вперше відповідно до Закону №1058-IV.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач безпідставно відмовив позивачу у застосуванні при обчисленні пенсії згідно із Законом №1058-IV середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2021, 2022 та 2023 роки, тобто показника середньої заробітної плати, який має враховуватися за три останні календарні роки, що передують року призначення пенсії за Законом №1058-IV, і відповідне рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області є протиправним та підлягає скасуванню.

Наведені висновки узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, сформованою у постанові від 31.10.2018 у справі № 577/2576/17, правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 31.01.2025 у справі № 200/1478/24.

Особі, якій була призначена та виплачувалася пенсія на підставі іншого Закону, при зверненні із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», пенсія повинна обчислюватися на підставі положень ст. 40 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», як вперше призначена.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 19.01.2022 року у справі №528/639/17 від 06.03.2018 у справі №520/6664/17, від 05.07.2018 у справі №565/645/17, від 22.01.2019 у справі №577/2457/17, від 14.02.2018 у справі №465/5246/17, від 06.02.2019 у справі №333/1856/17, від 31.01.2025 у справі №200/1478/24.

З огляду на встановлені обставини справи та приписи законодавства, які регулюють спірні правовідносини, а також те, що оскаржуване рішення прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області, висновок суду першої інстанції про те, що належним способом захисту прав позивача є зобов`язання саме Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області здійснити ОСОБА_1 з 12 листопада 2024 року перерахунок та виплату пенсії за віком з застосуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, а саме за 2021, 2022 та 2023 роки, з урахуванням вже виплачених сум.

Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також, п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не знаходить.

Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати перерозподілу не підлягають.

Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області – залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2025 року у справі №380/982/25 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий суддя М.А. Пліш

судді Л. П. Іщук

І. М. Обрізко