Рішення від 26 серпня 2026 р. у справі №490/3721/26 — Центральний районний суд м. Миколаєва

Справа № 490/3721/26

н\п 2/490/3241/2026

Центральний районний суд м. Миколаєва

вул. Захисників Миколаєва, 41/12, м. Миколаїв, 54607 тел. (0512) 53-31-08

e-mail: inbox@ct.mk.court.gov.ua, web: ct.mk.court.gov.ua Код ЄДРПОУ 02892528

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2026 року місто Миколаїв

Центральний районний суд м. Миколаєва у складі головуючого судді Саламатіна О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

24.04.2026 року до Центрального районного суду м. Миколаєва надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 , в якій позивач просить стягнути з відповідача заборгованість в розмірі 30000,00 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що 20 вересня 2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Аванс Кредит» та ОСОБА_1 укладено Договір про надання фінансового кредиту №25992-09/2023, за умовами якого товариство надало відповідачу фінансовий кредит в сумі 3000,00 грн, на умовах строковості, зворотності, платності, а відповідач зобов`язався повернути кредит і сплатити проценти за користування ним в порядку та на умовах, визначених цим Договором. Разом з тим, відповідач не виконав умов кредитного договору, у зв`язку з чим за ним утворилась заборгованість в сумі 30000,00 грн, з яких: 3000,00 грн - заборгованість за тілом кредиту; 27000,00 грн - заборгованість за процентами.

29.03.2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Аванс Кредит» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» укладено Договір факторингу №29032024, за умовами якого, ТОВ «ФК «Кредит Капітал» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги до боржників ТОВ «Аванс Кредит», зокрема, до ОСОБА_1 за кредитним договором №25992-09/2023 від 20.09.2023 року.

Відповідачу було направлено Досудову вимогу про погашення кредитної заборгованості, однак відповідач свої зобов`язання щодо погашення заборгованості не виконав, у зв`язку з чим ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» вимушене звернутись до суду з даним позовом.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.04.2026 року головуючим суддею по даній справі визначено суддю Саламатіна О.В.

Ухвалою судді від 29.04.2026 року прийнято вищезазначену позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, також було витребувано у Монобанк, емітент АТ «Універсал Банк» інформацію: Чи була успішною транзакція, здійснена 20.09.2023, в сумі 3000 грн на банківську картку № НОМЕР_1 , власником якої є ОСОБА_1 .? Чи були зараховані грошові кошти за цією транзакцією на відповідний рахунок власника банківської карти № НОМЕР_1 ?

Сторони в судове засідання не викликались відповідно до ч. 5 ст. 279 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), проте в ухвалі про відкриття спрощеного позовного провадження від 29.04.2026 року відповідачу був наданий строк в 15 днів з дня отримання даної ухвали суду, на подачу відзиву на позовну заяву та роз`яснено право подати заяву із обґрунтованими запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідачу за адресою зареєстрованого місця проживання направлялась ухвала про відкриття провадження у справі. Вказане поштове відправлення повернулось на адресу суду 03.06.2026 року неврученим.

Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом у постанові №922/1714/18 від 17.04.2019 року, яка, з точки зору ч. 4 ст. 263 ЦПК України має враховуватися судом, неотримання судових повісток особою, які направлялися за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання є свідомими, спрямовані на затягування розгляду справи та свідчать про зловживання процесуальними правами, які направлені на перешкоджання здійснення своєчасного розгляду справи.

Виходячи з цього, порядку повідомлення адресата про надходження судової повістки, неявка адресата за її отриманням у поштовому відділенні є відмовою від її отримання, а тому повідомлення відповідача про час розгляду справи суд вважає належним.

Відповідач, який повідомлений про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, крім іншого, також і шляхом розміщення оголошення на веб-сайті Судової влади України, телефонограмою та направленням копії ухвали про відкриття провадження у справі на відому електронну адресу відповідача, не скористався своїм процесуальним правом та не направив суду відзив на позовну заяву, із викладенням заперечень проти позову.

Враховуючи рішення ЄСПЛ у справі «В`ячеслав Корчагін проти Росії» (№12307/16), яким визначено, що якщо повістку було направлено за однією з відомих адрес, а особа ухиляється від її отримання то особа може стежити за ходом справи з офіційних джерел, таких як веб-сторінка суду, а тому права такої особи щодо розгляду справи у його відсутності, порушені не були.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною правової системи України, кожна особа має право на справедливий судовий розгляд справи. Це право включає в себе доступність до правосуддя.

В той же час, як наголошує у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, кожна сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у справі за його участю, добросовісно користуватися належними йому процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Також, Рішенням Європейського суду з прав людини від 3 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» наголошено, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Згідно ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

22.05.2026 року АТ «Універсал Банк» на виконання ухвали Центрального районного суду м. Миколаєва від 29.04.2026 року надало витребувану інформацію.

Суд, дослідивши та перевіривши всі докази в їх сукупності, встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.

20 вересня 2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Аванс Кредит» та ОСОБА_1 укладено Договір про надання фінансового кредиту №25956-09/2023, який містить анкетні та паспортні дані відповідача.

Договір укладено в електронній формі, за допомогою ідентифікації й верифікації позичальника та підписується, шляхом накладення електронного цифрового підпису, створеного за допомогою одноразового персонального ідентифікатора. (розділ 2. Кредитного договору).

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно з положеннями статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Відповідно до ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону є оригіналом такого документа.

Відповідно до ч. 13 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.

Згідно з ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами згідно із ст. 64 ЦПК України.

Відповідно до положень ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа. Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18 (провадження №61-8449 св 19); від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19 (провадження №61-7203 св 20), від 12 січня 2021 року справа №524/5556/19 (провадження №61-16243 св 20).

Тобто, судова практика у цій категорії справ є незмінною.

Відповідач пройшов реєстрацію в Інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Аванс Кредит», в Особистому кабінеті прийняв умови й, згідно з вимогами Закону України «Про електронну комерцію», а саме за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором «W0300», що направлений на номер телефону позичальника, підписав електронний Кредитний договір, який містив усі істотні умови, і з якими відповідач ознайомився до моменту укладання.

Абзац другий частини другої статті 639 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Стаття 652 ЦК України дає визначення, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Аналізуючи надані докази в їх сукупності, суд доходить висновку, що Договір про надання фінансового кредиту №25956-09/2023 від 20.09.2023 року укладений у спосіб визначений чинним законодавством України з повним дотриманням вимог щодо їх укладення із зазначенням умов, які жодним чином не порушують вимоги Закону України «Про захист прав споживачів», порядок надання та повнота наданої інформації відповідають вимогам Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Згідно з умовами Кредитного договору, відповідач отримав кредит на наступних умовах: сума (загальний розмір) кредиту становить 3000,00 гривень (п. 1.1.); кредит надається строком на 360 днів. Дата надання кредиту 20.09.2023 року, дата погашення кредиту 13.09.2024 року (п. 1.2.); процентна ставка становить 2,50% в день та застосовується в межах кредиту, вказаного в п. 1.2. (п. 1.4.1.); кредит надається у безготівковій формі у національній валюті на рахунок клієнта включаючи ви користування реквізитів платіжної картки №5375-41ХХ-ХХХХ-2665, протягом одного робочого дня з дня прийняття рішення про видачу кредиту (п. 1.6.).

Такі ж відомості щодо розрахунку містяться в додатках до Договору про надання фінансового кредиту №25956-09/2023 від 20.09.2023 року (графік платежів та (додаток 1), паспорт споживчого кредиту).

Між сторонами по справі виникли правовідносини на підставі кредитного договору, які регулюються Цивільним кодексом України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з п. 1-1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування», договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов`язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 638 та ч. 1 ст. 640 ЦК України та правової позиції Верховного Суду України у справі №6-63цс12 кредитний договір є укладеним не з моменту передачі грошей, а з моменту досягнення сторонами в письмовій формі згоди з усіх істотних умов такого договору.

ТОВ «Аванс Кредит» умови кредитного договору виконало в повному обсязі й надало відповідачу кредит на суму 3000,00 грн, шляхом перерахування на банківську картку позичальника, що підтверджується листом директора ТОВ «УПР» вих. №3466_250630113917 від 30.06.2025 року.

Крім того, факт перерахування кредитних коштів підтверджується відповіддю АТ «Універсал Банк» на виконання ухвали Центрального районного суду м. Миколаєва від 29.04.2026 року, з якої вбачається, що 20.09.2023 року на платіжну картку № НОМЕР_2 , яка належить ОСОБА_1 було зараховано платіж у сумі 3000,00 грн.

В свою чергу, відповідач підтвердив виникнення своїх зобов`язань, відповідно до умов укладеного Кредитного договору, шляхом прийняття виконання зобов`язання Кредитодавця, а саме отримавши кредитні кошти. Разом з тим, відповідач взяті на себе зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконав, у зв`язку з чим за ним утворилась заборгованість, яка згідно зі складеним ТОВ «Аванс Кредит» розрахунком складає 17400,00 грн, з яких: 3000,00 грн - сума заборгованості за кредитом; 14400,00 грн - сума заборгованості за відсотками.

Щодо наявності у ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» права вимоги до відповідача за Договором про надання фінансового кредиту №25956-09/2023 від 20.09.2023 року, суд зазначає наступне.

29 березня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Аванс Кредит» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» укладено Договір факторингу №29032024, за умовами якого ТОВ «Аванс Кредит» відступає, а ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» приймає належні ТОВ «Аванс Кредит» права вимоги до боржників за Договорами кредиту, зазначеними в реєстрі боржників.

Згідно з Витягом з Реєстру боржників до Договору факторингу №29032024 від 29.03.2024 року, ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» набуло право вимоги до ОСОБА_1 , за кредитним договором №25992-09/2023 від 20.09.2023 року в розмірі 17400,00 грн, з яких: 3000,00 грн - сума заборгованості за кредитом; 14400,00 грн - сума заборгованості за відсотками.

За приписами пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (частина перша статті 513 ЦК України).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).

Заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 516 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1077, ч. 1 ст. 1084 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові.

Отже, до ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» відповідно до укладеного Договору Договору факторингу №29032024 від 29.03.2024 року, перейшло право грошової вимоги до відповідача за Договором про надання фінансового кредиту №25992-09/2023 від 20.09.2023 року.

Після отримання права вимоги за вказаними кредитним договором, ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» здійснювало нарахування відсотків за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим Договором, в межах його строку, однак свою заборгованість відповідач не погашав, та згідно зі складеним ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» розрахунком, ОСОБА_1 має заборгованість за кредитним договором, розмір якої складає 30000,00 грн, з яких: 3000,00 грн - заборгованість за тілом кредиту; 27000,00 грн - заборгованість за процентами.

Позивач ТОВ «ФК Кредит-Капітал» направило відповідачу ОСОБА_1 досудову вимогу вих. №23545879 від 08.04.2026 року, що містить інформацію про заміну кредитора та вимогу про погашення заборгованості за кредитним договором №25992-09/2023 від 20.09.2023 року. Однак, заборгованість відповідача так і залишилась непогашеною.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно зі статтею 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Тобто ухиляючись від сплати заборгованості за кредитом, відповідач порушує зобов`язання за даними договором.

Одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання (ч. 2 ст. 615 ЦК України).

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно із статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України).

Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Разом з тим, суд, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що позовні вимоги ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» не підлягають до задоволення, з огляду на наступне.

Судом було встановлено, що позивач в позовній заяві зазначав про укладення між первісним кредитором ТОВ «Аванс Кредит» та відповідачем ОСОБА_1 договору про надання фінансового кредиту №25992-09/2023 від 20.09.2023 року, та у зв`язку з невиконанням відповідачем своїх зобов`язань за вказаним кредитним договором у останнього утворилась заборгованість, яка станом на дату подання позовної заяви становить 30000,00 грн, з яких: 3000,00 - заборгованість за тілом кредиту, 27000,00 грн - заборгованість за процентами.

В прохальній частині позовної заяви, позивач просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за договором про надання фінансового кредиту №25992-09/2023 від 20.09.2023 року у загальному розмірі 30000,00 грн.

Разом з тим, позивачем до матеріалів справи було долучено копію договору про надання фінансового кредиту №25956-09/2023 від 20.09.2023 року, додаток №1 до договору про надання фінансового кредиту №25956-09/2023 від 20.09.2023 року (графік платежів).

Натомість розрахунки заборгованості, як первісного кредитора так і його правонаступника ТОВ «ФК «Кредит-Капітал», які були долучені позивачем до позовної заяви, стосуються кредитного договору №25992-09/2023 від 20.09.2023 року. Також згідно витягу з реєстру боржників до договору факторингу №29032024 від 29.03.2024 року, позивач набув права вимоги за кредитним договором №25992-09/2023 від 20.09.2023 року.

Крім того, як вбачається з надісланої позивачем відповідачу досудової вимоги №23545879 від 08.04.2026 року, позивач вимагав від відповідача виконати зобов`язання пред ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» за договором №25992-09/2023 від 20.09.2023 року, а саме негайно погасити заборгованість у розмірі 30000,00 грн.

Згідно з ч. 3, 4 ст. 12 ЦПК України, якою визначено змагальність серед основних засад цивільного судочинства, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У Постанові ВП ВС від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц міститься такий висновок щодо тягаря доказування: «Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний… Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс» (п. 81).

Верховний Суд у своїй Постанові від 21.09.2022 у справі № 645/5557/16-ц зазначив, що за загальним правилом доказування тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову покладається на позивача, за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача; пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний.

Отже, стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до засади диспозитивності цивільного судочинства, визначеної ст. 13 ЦПК України, суд не може збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених самим ЦПК України. У цій справі відсутні підстави для збирання доказів судом, а тягар збирання і подання доказів повністю покладається на позивача.

Наданих суду доказів в їх сукупності - недостатньо для підтвердження укладення між позивачем та відповідачем саме кредитного договору №25992-09/2023 від 20.09.2023 року, зважаючи на те, що позивачем не долучено вказаного договору до матеріалів справи. Оскільки ця обставина не доведена (отже, не встановлена судом), не доведена підстава для виникнення у відповідача будь-яких зобов`язань повернути позивачу такі кошти та сплатити відсотки за користування ними. У зв`язку з цим позов не підлягає задоволенню.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі відмови в позові, покладаються на позивача. Оскільки у задоволенні позову відмовлено, судові витрати (судовий збір та витрати на правничу допомогу) слід покласти на позивача.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 89, 141, 259, 263-265, 354 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (код ЄДРПОУ: 35234236, юридична адреса: 79029, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, буд. 1, корп. 28) до ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ), про стягнення заборгованості за кредитним договором, залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржено до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.В. Саламатін