Рішення від 26 серпня 2026 р. у справі №505/1622/24 — Подільський міськрайонний суд Одеської області

ПОДІЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД

ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 505/1622/24

Провадження № 2/505/878/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2026 року місто Подільськ

Подільський міськрайонний суд Одеської області в складі:

головуючого судді Дзюбинського А.О.,

за участі секретаря судового засідання Антонюк Ю.А.,

представника позивача Дрогобецької Т.Ю. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Подільського міськрайонного суду Одеської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів,

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад позицій учасників справи

Позивачка ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення 1 000 доларів США та судових витрат.

На обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що 13.07.2021 між нею та відповідачкою була досягнута домовленість щодо майбутнього придбання будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

За твердженням позивачки, сторони погодили загальну вартість будинку у розмірі 4 000 доларів США, з яких 1 000 доларів США мали бути передані відповідачці до укладення договору купівлі-продажу, а решта 3 000 доларів США - під час укладення договору купівлі-продажу у нотаріуса.

13.07.2021 позивачка передала відповідачці 1 000 доларів США. Факт отримання коштів, за твердженням позивачки, підтверджується розпискою, власноруч написаною відповідачкою, у якій зазначено отримання коштів за будинок, загальну суму домовленості та строк її виконання.

Позивачка зазначила, що передані кошти були необхідні відповідачці для оформлення спадкових прав та приведення документів на будинок у належний стан, після чого сторони мали укласти основний договір купівлі-продажу.

У подальшому договір купівлі-продажу між сторонами укладений не був, а отримані відповідачкою кошти позивачці не повернуті.

25.05.2022 позивачка звернулася до Подільського районного управління поліції із заявою щодо неповернення відповідачкою 1 000 доларів США.

01.04.2024 позивачка направила відповідачці письмову вимогу виконати домовленість щодо продажу будинку або повернути отримані 1 000 доларів США. Вимога відповідачкою не виконана.

Позивачка просить стягнути з відповідачки 1 000 доларів США як аванс та 1 222,20 грн судового збору.

Позиція відповідача

Відповідачем заяви по суті справи не подано.

Заяви, клопотання, процесуальні дії у справі

Ухвалою судді Івінського О.О. від 12.07.2024 відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 16.04.2025 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

Після здійснення повторного автоматизованого розподілу справу 27.04.2026 передано для розгляду судді Дзюбинському А.О.

Ухвалою судді Дзюбинського А.О. від 13.05.2026 справу прийнято до провадження та призначено дату і час судового засідання.

26.08.2026 суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення, проголошення судового рішення відкладено до 27.08.2026.

Інші заяви та клопотання від учасників справи до суду не надходили, інші процесуальні дії не вчинялись.

Судовий розгляд справи

Представник позивачки адвокат Дрогобецька Т.Ю. у судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити.

Відповідачка, будучи належним чином повідомленою про дату, час та місце судового засідання, не з`явилася, про причини неявки суд не повідомила.

Суд, враховуючи положення ст. 223 ЦПК України та правовий висновок Верховного Суду, викладений, зокрема, у постанові КЦС ВС від 24.10.2024 у справі № 752/8103/13-ц, виходить із того, що сама по собі неявка учасника справи не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи, якщо наявних у справі матеріалів достатньо для вирішення спору по суті.

У цій справі суд дійшов висновку, що наявні докази є достатніми для вирішення спору.

Встановлені судом фактичні обставини та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини

Судом встановлено, що між сторонами виникла домовленість щодо придбання позивачкою у відповідачки нерухомого майна - будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Загальна вартість нерухомого майна була визначена сторонами у розмірі 4 000 доларів США.

На виконання досягнутої домовленості 13.07.2021 позивачка передала відповідачці 1 000 доларів США.

Обставина передачі та отримання відповідачкою зазначених коштів підтверджується наявною у матеріалах справи розпискою від 13.07.2021, а також сукупністю інших доказів, зокрема талоном-повідомленням про звернення позивачки до органу поліції та письмовою вимогою від 01.04.2024.

Зміст зазначених доказів у їх сукупності узгоджується з поясненнями позивачки щодо обставин передачі коштів та їх призначення.

При цьому суд враховує, що відповідачка, будучи належним чином повідомленою про розгляд справи, не надала доказів на спростування факту отримання нею від позивачки 1 000 доларів США, не надала доказів повернення цих коштів та не заперечила обставин, на яких ґрунтується позов.

З матеріалів справи також встановлено, що основний договір купівлі-продажу зазначеного нерухомого майна між сторонами укладений не був.

Таким чином, між сторонами виникли правовідносини, пов`язані з передачею позивачкою відповідачці грошових коштів у розмірі 1 000 доларів США у зв`язку з домовленістю про майбутнє придбання позивачкою належного відповідачці нерухомого майна. При цьому основний договір купівлі-продажу нерухомого майна сторонами укладений не був, а тому суду належить встановити правову природу досягнутої між сторонами домовленості, правову підставу отримання відповідачкою спірних коштів та наявність у неї обов`язку щодо їх повернення після припинення домовленостей про укладення договору купівлі-продажу.

Норми права, які застосовував суд, та мотиви їх застосування

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають, зокрема, з договорів та інших правочинів.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку укласти у майбутньому основний договір на умовах, встановлених попереднім договором.

Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору.

Відповідно до ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу житлового будинку, квартири або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Згідно з ч. 1 ст. 209 ЦК України правочин, вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії.

За змістом ст. 635 ЦК України попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору. Отже, якщо основний договір купівлі-продажу нерухомого майна відповідно до ст. 657 ЦК України підлягає нотаріальному посвідченню, вимога щодо відповідної форми поширюється і на попередній договір.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом. У такому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Таким чином, досягнута між сторонами домовленість, яка за своїм змістом відповідала попередньому договору щодо майбутнього укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна, за відсутності її нотаріального посвідчення не породжує передбачених нею юридичних наслідків та є нікчемною.

Згідно з ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави, зобов`язана повернути потерпілому це майно.

Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відповідно до ч. 2 ст. 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

Згідно з ч. 1 ст. 1213 ЦК України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

Відповідно до ч. 1 ст. 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Згідно з ч. 2 ст. 533 ЦК України, якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом.

Мотивована оцінка аргументів, наведених учасниками справи щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову

Вирішуючи спір, суд виходить із того, що відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Щодо розписки та обставини передачі коштів

Суд бере до уваги розписку від 13.07.2021 як письмовий доказ, який у сукупності з іншими доказами підтверджує обставину отримання відповідачкою від позивачки 1 000 доларів США у зв`язку з домовленістю щодо придбання нерухомого майна.

Складення розписки іноземною мовою не означає її автоматичної недопустимості як доказу.

Відсутність перекладу такого документа може впливати на можливість суду встановити його зміст, однак у цій справі суд оцінює розписку не окремо, а разом з іншими доказами, зокрема зверненням позивачки до правоохоронного органу та її письмовою вимогою до відповідачки про повернення саме 1 000 доларів США.

При цьому відповідачка не подала до суду доказів, які б спростовували обставину отримання нею спірних коштів.

Суд також враховує послідовність поведінки позивачки, яка після невиконання домовленості звернулася до органу поліції, а в подальшому направила відповідачці письмову вимогу щодо укладення договору або повернення отриманих коштів.

Зазначені обставини узгоджуються між собою та підтверджують, що передача коштів була пов`язана саме з домовленістю сторін щодо придбання нерухомого майна.

Отже, суд вважає доведеним факт отримання відповідачкою від позивачки 1 000 доларів США.

Оцінка домовленості сторін

Із встановлених обставин випливає, що сторони домовилися про майбутнє укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна, визначили його предмет, загальну ціну та порядок внесення коштів.

За своїм змістом така домовленість була спрямована на виникнення у сторін обов`язку в майбутньому укласти основний договір купівлі-продажу нерухомого майна.

Таким чином, за своєю правовою природою домовленість сторін відповідала ознакам попереднього договору, визначеним ст. 635 ЦК України.

Водночас з огляду на те, що предметом майбутнього договору було нерухоме майно, відповідно до ст. 657 ЦК України основний договір підлягав укладенню у письмовій формі та нотаріальному посвідченню.

За змістом досягнутої між сторонами домовленості сторони визначили предмет майбутнього договору купівлі-продажу, його ціну, розмір коштів, які передавалися до укладення основного договору, а також обов`язок у подальшому оформити відчуження нерухомого майна. Отже, ця домовленість була спрямована не на безпосереднє відчуження нерухомого майна, а на виникнення у сторін обов`язку в майбутньому укласти основний договір купівлі-продажу, тобто за своєю правовою природою відповідала попередньому договору.

Отже, домовленість сторін щодо майбутнього укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна, оформлена без дотримання вимоги про нотаріальне посвідчення, є нікчемним правочином відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України.

Правовий висновок про можливість застосування ст. 1212 ЦК України до вимоги про повернення коштів, переданих на виконання нікчемного попереднього договору, відповідає висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 01.04.2026 у справі № 524/6075/22. У зазначеній справі Верховний Суд виходив із того, що передані на виконання нікчемного попереднього договору кошти підлягають поверненню на підставі ст. 1212 ЦК України. При цьому застосування судом зазначеної норми не означає зміни предмета позову, якщо суд виходить із тих самих фактичних обставин, на які посилався позивач.

Аналогічний правовий підхід застосований Верховним Судом у постанові від 18.02.2026 у справі № 367/942/17, у якій зазначено, що попередній договір купівлі-продажу нерухомого майна, укладений без нотаріального посвідчення, є нікчемним у силу закону.

Щодо правової природи переданих коштів

Посилання позивачки на авансовий характер переданих коштів саме по собі не визначає правову підставу їх повернення. Правову кваліфікацію встановлених фактичних обставин та визначення норми матеріального права, яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин, здійснює суд.

Суд погоджується з позивачкою в тому, що передані кошти були пов`язані з домовленістю сторін про майбутнє придбання нерухомого майна.

Разом із тим юридична кваліфікація таких правовідносин не може обмежуватися лише використаним сторонами терміном «аванс».

Відповідно до ст. 570 ЦК України аванс є сумою, сплаченою в рахунок належних за договором платежів.

Водночас у цій справі попередній договір є нікчемним, а тому не створює юридичних наслідків, на які він був спрямований.

Отже, передані на виконання такого правочину кошти не можуть залишатися у відповідачки на підставі нікчемного правочину.

Відповідно до ч. 2 ст. 1212 ЦК України положення про безпідставне набуття майна застосовуються, зокрема, до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

Таким чином, незалежно від того, чи називаються передані кошти авансом, завдатком або іншим платежем, після встановлення нікчемності правочину, на виконання якого вони передавалися, виникають правові підстави для вирішення питання про їх повернення за правилами ст. 1212 ЦК України.

Саме такий висновок зроблено Верховним Судом у справі № 524/6075/22, де позивач також просив повернути кошти, які вважав авансом, а Верховний Суд після встановлення нікчемності попереднього договору застосував ст. 1212 ЦК України та визнав передані кошти такими, що підлягають поверненню.

Верховний Суд також прямо зазначив, що положення глави 83 ЦК України застосовуються до повернення виконаного за недійсним правочином, а необхідними юридичними фактами для виникнення кондикційного зобов`язання є набуття або збереження майна однією особою за рахунок іншої та відсутність правової підстави такого набуття або збереження.

Щодо можливості застосування судом ст. 1212 ЦК України

Суд окремо зазначає, що застосування ст. 1212 ЦК України у цій справі не є зміною предмета або підстави позову.

Предметом позову протягом усього розгляду справи залишається вимога позивачки про стягнення з відповідачки 1 000 доларів США, переданих у зв`язку з домовленістю щодо придбання нерухомого майна та не повернутих після того, як договір купівлі-продажу укладений не був.

Фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, також залишаються незмінними: передача коштів, домовленість про придбання нерухомого майна, неукладення основного договору та неповернення відповідачкою отриманої суми.

Визначення того, яка саме норма матеріального права підлягає застосуванню до встановлених судом фактичних обставин, є обов`язком суду.

У постанові Верховного Суду від 18.02.2026 у справі № 367/942/17 прямо зазначено, що саме на суд покладено обов`язок надати правову оцінку відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити норму права, яка підлягає застосуванню. При цьому самостійне застосування судом належних норм матеріального права не призводить до зміни предмета позову або обраного позивачем способу захисту.

Отже, посилання позивачки на авансовий характер переданих коштів не позбавляє суд права встановити, що правовою підставою їх повернення є ст. 1212 ЦК України як наслідок нікчемності правочину.

Такий підхід також узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, відповідно до якого суд має самостійно визначати правову кваліфікацію встановлених фактичних обставин і застосовувати належні норми матеріального права.

Таким чином, суд не змінює предмет позову, не виходить за межі заявлених вимог та не присуджує позивачці інший предмет, ніж той, який вона просить стягнути.

Суд лише надає належну правову оцінку встановленим обставинам.

Щодо наявності підстав для застосування ст. 1212 ЦК України

Для застосування ст. 1212 ЦК України необхідно встановити: набуття або збереження майна відповідачкою, набуття або збереження такого майна за рахунок позивачки, відсутність достатньої правової підстави для такого набуття або збереження.

У цій справі судом встановлено, що відповідачка отримала від позивачки 1 000 доларів США.

Таким чином, відповідачка набула грошові кошти за рахунок позивачки.

Правовою підставою їх отримання сторони вважали домовленість щодо майбутнього укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна.

Однак зазначена домовленість, яка за своїм змістом відповідала попередньому договору, була укладена без дотримання обов`язкової вимоги про нотаріальне посвідчення та відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України є нікчемною.

Отже, така домовленість не створила для відповідачки правової підстави для остаточного збереження отриманих коштів.

Іншої правової підстави для набуття та подальшого збереження відповідачкою 1 000 доларів США судом не встановлено.

Отже, відповідачка отримала майно за рахунок позивачки, правова підстава, з якою пов`язувалося його отримання, є нікчемною, основний договір купівлі-продажу не укладений, доказів виникнення іншої правової підстави для набуття або збереження відповідачкою спірних коштів матеріали справи не містять.

За таких обставин відповідачка зобов`язана повернути позивачці набуте майно відповідно до ч. 1, 2 ст. 1212 ЦК України.

Основний договір купівлі-продажу нерухомого майна сторонами укладений не був.

Отже, правова підстава, на яку відповідачка могла б посилатися для утримання отриманих коштів, відсутня.

Зазначене відповідає правовому висновку Верховного Суду у справі № 524/6075/22, де Суд дійшов висновку, що у зв`язку з нікчемністю попереднього договору передані на його виконання кошти підлягають поверненню відповідно до ст. 1212 ЦК України.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 18.02.2026 у справі № 367/942/17 зазначив, що положення ст. 1212 ЦК України можуть застосовуватися після того, як правова підстава набуття майна була визнана недійсною, припинена або була відсутня взагалі.

Отже, встановлені у цій справі обставини відповідають умовам виникнення кондикційного зобов`язання.

Щодо суми, яка підлягає поверненню

Судом встановлено, що відповідачка отримала від позивачки 1 000 доларів США.

Відповідно до ст. 524 ЦК України сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Велика Палата Верховного Суду послідовно виходить із того, що цивільне законодавство не забороняє визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті. Такий підхід, зокрема, викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16, від 23.10.2019 у справі № 723/304/16 та від 11.09.2024 у справі № 500/5194/16-ц.

У спірних правовідносинах сторони визначили суму переданих коштів саме у доларах США.

Позивачка просить повернути їй саме ту суму, яку вона передала відповідачці, - 1 000 доларів США.

Оскільки відповідачка не повернула позивачці отримані кошти, з неї на користь позивачки підлягає стягненню 1 000 доларів США.

Висновок суду

Отже, суд, з`ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши та оцінивши наявні докази в їх сукупності, дійшов висновку, що відповідачка отримала від позивачки 1 000 доларів США у зв`язку з домовленістю щодо майбутнього укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна, однак передбачений законом попередній договір сторонами у належній формі укладений не був, а тому є нікчемним. У зв`язку з цим правова підстава для подальшого збереження відповідачкою отриманих коштів відсутня, що відповідно до ст. 1212 ЦК України є підставою для їх повернення позивачці. За таких обставин позовні вимоги про стягнення 1 000 доларів США є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Розподіл судових витрат

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При поданні позовної заяви позивачкою сплачено судовий збір у розмірі 1 222,20 грн.

Оскільки позов задовольняється повністю, понесені позивачкою судові витрати підлягають стягненню з відповідачки на її користь.

Вирішення інших питань

Інших судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, судом не встановлено.

Заходи забезпечення позову у справі не застосовувалися.

Питання щодо скасування заходів забезпечення позову не вирішується.

Питання щодо забезпечення доказів у справі не порушувалося.

Підстав для негайного виконання рішення суду не встановлено.

Керуючись ст. 5, 12, 13, 16, 76-81, 89, 95, 141, 259, 263-265 ЦПК України, ст. 11, 202, 215, 220, 524, 533, 570, 635, 657, 1212, 1213 ЦК України, суд

УХВАЛИВ:

Задовольнити повністю позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 1 000 (одну тисячу) доларів США.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 1 222 (одна тисяча двісті двадцять дві) гривні 20 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Одеського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне рішення суду складено 27.08.2026.

Повне найменування учасників справи:

Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_2 , тел. НОМЕР_2

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_3 , тел. НОМЕР_4

Суддя

Подільського міськрайонного суду

Одеської області Андрій ДЗЮБИНСЬКИЙ