Постанова від 26 серпня 2026 р. у справі №727/6332/26 — Чернівецький апеляційний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 серпня 2026 року місто Чернівці справа №727/6332/26

провадження №22-ц/822/1447/26

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача: Височанської Н. К.

суддів: Кулянди М.І., Перепелюк І.Б.

за участю секретаря судових засідань Яреми А.-Л.С.

учасники справи:

заявник – ОСОБА_1 ,

заінтересована особа – Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області на рішення Шевченківського районного суду м.Чернівців від 19 травня 2026 року, головуючий в суді першої інстанції суддя Чебан В.М.,

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст заяви

У травні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду в порядку окремого провадження із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, де заінтересованою особою вказала Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області.

Посилалася на те, що вона у зв`язку із настанням пенсійного віку звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, для оформлення пенсії.

Згідно рішення про відмову в призначенні пенсії №241670099076 від 10 квітня 2026 року, однією з підстав про відмову в призначенні пенсії є виявлення розбіжностей у написанні прізвища в документах, оскільки прізвище в її паспорті, картці фізичної особи-платника податків та закордонного паспорта зазначено українською мовою « ОСОБА_2 », а відповідно до свідоцтва про укладення шлюбу та трудової книжки зазначено на той час прізвище російською мовою « ОСОБА_3 ».

Вважає, що причина неправильного написання прізвища виникла у зв`язку із неправильним перекладом з російської на українську мови.

Вказує, що встановлення факту належності заявниці свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 та трудової книжки серії НОМЕР_2 , має юридичне значення, та необхідне їй для реалізації передбаченого законом права на призначення пенсії за віком.

Просила суд встановити факт, що має юридичне значення, а саме що: свідоцтво про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 від 22.02.1985 року та трудова книжка серії НОМЕР_2 (де зазначено російською мовою « ОСОБА_3 »), належить ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт НОМЕР_3 виданий Ленінським РВ УМВС України в Чернівецькій області 07.10.1996 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м.Чернівців від 19 травня 2026 року вимоги заяви ОСОБА_1 задоволено.

Встановлено факт, що має юридичне значення, а саме, що: свідоцтво про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 від 22.02.1985 року та трудова книжка серії НОМЕР_2 належить ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт НОМЕР_3 виданий Ленінським РВ УМВС України в Чернівецькій області 07.10.1996 року.

Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги та позиції інших учасників

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області сформувало в системі «Електронний Суд» 18 червня 2026 року апеляційну скаргу на вказане рішення суду.

Вказали, що справи про встановлення факту належності особі паспорта, військового квитка, квитка про членство в об`єднанні громадян, а також свідоцтв, що їх видають органи державної реєстрації актів цивільного стану, судовому розгляду в окремому провадженні не підлягають.

Заяви про встановлення із зазначених підстав факту належності особі вироку або рішення суду, квитка про членство в об`єднанні громадян, військового квитка, посвідчення до ордена або медалі, паспорта, чи свідоцтв, що їх видають органи реєстрації актів громадянського стану, та інших документів, що посвідчують особу, не підлягають розгляду в порядку, передбаченому главою 37 ЦПК, оскільки ці питання вирішуються органом, який видав документ.

Судами також не встановлюється тотожність особи. Разом з тим, суд може встановлювати факти належності особі документів, які не відносяться до таких, що посвідчують особу, наприклад, довідок про поранення чи перебування у госпіталі у зв`язку з пораненням, повідомлення військових частин, військкоматів і інших органів військового управління про загибель чи пропажу без вісті в зв`язку з обставинами військового часу, а також заповіту, страхового свідоцтва (полісу), ощадної книжки, трудової книжки, іншого документа про трудовий стаж.

Просили рішення скасувати в задоволенні заяви відмовити.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Відзиву на апеляційну скаргу до суду не надходило.

Мотивувальна частина

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до копії паспорта громадянина України серії НОМЕР_3 (а.с.6) заявниця ОСОБА_1 , народилась ІНФОРМАЦІЯ_2 у с. Білівці, Хотинського району, Чернівецької області.

Картка фізичної особи-платника податків видана на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 за №2350625142 (а.с.6).

Згідно копії закордонного паспорта громадянина України № НОМЕР_4 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.7).

Як вбачається з свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 від 22.02.1985 року (виданого на рос. мові), « ОСОБА_4 и ОСОБА_5 », зареєстрували шлюб. Після реєстрації шлюбу дружині присвоєно прізвище « ОСОБА_3 , місце реєстрації: "Беловецкий сельский Совет Хотинского района" (а.с.8).

Згідно копії трудової книжки НОМЕР_2 (на рос. мові), ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , розпочала трудову діяльність 16.08.1983 року, (в ній наявні виправлення прізвища « ОСОБА_7 », на « ОСОБА_3 », згідно примітки, прізвище змінено на підставі свідоцтва про шлюб (а.с.9).

За наведених обставин, число, місяць, рік народження заявниці в зазначених документах, а саме паспорті громадянина України, картці фізичної особи-платника податків, закордонному паспорті, свідоцтві про укладення шлюбу, трудовій книжці – співпадає.

А також, співпадає місце народження заявниці, зазначене в паспорті громадянина України та місце реєстрації шлюбу згідно свідоцтва про реєстрацію шлюбу.

Відповідно до листа Управління обслуговування громадян відділу обслуговування громадян №3 (сервісний центр) Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області 2400-1706-8/15514 від 18.04.2026 року, заявницю повідомлено про прийняте рішення 10.04.2026 року в умовах розподілу та опрацювання звернень за принципом єдиної черги, завдань та єдиної черги спеціалістів, рішення про відмову в призначенні пенсії за результатом розгляду заяви заявника №3806 від 03.04.2026 року (а.с.10).

Згідно з рішенням про відмову у призначенні пенсії 241670099076 від 10.04.2026 року ГУПФУ в Житомирській області (а.с.11), ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком, оскільки за результатом розгляду документів, до страхового стажу не зараховано в тому числі періоди трудової діяльності згідно трудової книжки (серії НОМЕР_2 ), оскільки прізвище зазначене в трудовій книжці та свідоцтві про шлюб зазначено на російській мові « ОСОБА_3 », що не відповідає паспортним даним.

Позиція апеляційного суду

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, приходить до наступних висновків.

Щодо розгляду справи за відсутності учасників справи, які не з`явились в судове засідання

У судове засідання учасники справи не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином у встановленому законом порядку, про поважність причин неявки суд не повідомили (а.с.46-57).

До початку розгляду справи від Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області надійшла заява з проханням розглядати справу у відсутність їх представника (а.с.61).

Згідно із статтею 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 15 лютого 2024 року у справі №755/20287/21.

Також, якщо належним чином повідомлені сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

Такий висновок узгоджується з постановами Верховного Суду від 02 жовтня 2024 року в справі № 757/61314/18-ц, від 17 липня 2024 року в справі № 182/3021/21, від 25 червня 2024 року в справі № 496/5051/19 та інших.

Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Отже, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, враховуючи баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з`явилися в судове засідання, будучи належним чином повідомленими про розгляд справи.

Доводи та мотиви апеляційного суду та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи вимоги заяви, суд першої інстанції виходив з того, що встановлення факту належності зазначеного в заяві правовстановлюючого документу заявниці має юридичне значення, оскільки від даного факту залежить оформлення заявниці пенсії за віком. Таким чином, суд вважав за можливе встановити факт, що має юридичне значення, а саме, що: свідоцтво про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 від 22.02.1985 року та трудова книжка серії НОМЕР_2 (де зазначено прізвище заявниці « ОСОБА_3 »), належить ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт НОМЕР_3 виданий Ленінським РВ УМВС України в Чернівецькій області 07.10.1996 року.

Апеляційний суд погоджується з даним висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порядок розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, в порядку окремого провадження, визначений главами 1 і 6 розділу ІV ЦПК України.

У частині сьомій статті 19 ЦПК України передбачено, що окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Окреме провадження є видом непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових прав чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина перша статті 293 ЦПК України).

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених ЦПК, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду (частини перша-третя статті 294 ЦПК України).

Юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов`язується настання правових наслідків, зокрема, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав та інтересів заявника (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі від 20 червня 2019 року у справі № 632/580/17).

Найбільш важливі з точки зору суспільного буття особи юридичні факти, які підлягають визнанню в судовому порядку, визначені у частині першій статті 315 ЦПК України.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18).

Окреме провадження характеризується безспірністю, тобто ніхто не заперечує те право, для реалізації якого заявнику треба встановити юридичний факт (частина шоста статті 294 ЦПК України).

Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб`єктивного права; спір - це суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін; спір поділяється на матеріальний і процесуальний.

Спір має бути справжнім і серйозним, а не гіпотетичним; він може стосуватися не лише фактичного існування права, але і його обсягу та способу здійснення; результат провадження повинен мати безпосереднє вирішальне значення для права, про яке йдеться, а лише слабкий зв`язок або віддалені наслідки не є достатніми для застосування пункту 1 статті 6 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 15 березня 2022 року у справі «Grzeda v. Poland», № 43572/18, § 257).

Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи - залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах (частина четверта статті 315 ЦПК України, частина шоста статті 294 ЦПК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

При вирішенні питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, крім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та юрисдикційність. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито - закриває провадження у ній (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 569/7589/17).

Суд на підставі поданих доказів лише з`ясовує можливість досягнення тієї мети, яку перед собою ставить заявник, у разі подання заяви про встановлення факту, що має юридичне значення. Питання про те, чи має юридичне значення той чи інший факт, із заявою про встановлення якого особа звернулася до суду, вирішується залежно від мети його встановлення (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі від 25 березня 2024 року у справі № 161/9609/22).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2024 року у справі №560/17953/21 (провадження № 11-150апп23) вказано, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються у позасудовому та судому порядку. Рішення стосовно фактів, що мають юридичне значення, прийняті у позасудовому порядку, можуть бути оскаржені до судів адміністративної юрисдикції. Юридичні факти, які належать встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті.

Згідно з ч.2 ст. 315 ЦПК України, у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Відповідно до ч.3 ст. 315 ЦПК України, справи про встановлення факту належності особі паспорта, військового квитка, квитка про членство в об`єднанні громадян, а також свідоцтв, що їх видають органи державної реєстрації актів цивільного стану, судовому розгляду в окремому провадженні не підлягають.

Судом встановлено, що заявниця ОСОБА_1 просила встановити факт, що свідоцтво про укладення шлюбу та трудова книжка належить їй, оскільки у вказаних документах неправильно написано її прізвище, припускає що вказане відбулось у зв`язку з неправильним перекладом її прізвища з російської мови.

Тобто фактично заявник стверджує про розбіжності в написанні її прізвища та як наслідок просить встановити, що такі документи з помилково написаним прізвищем належать саме їй.

Разом з тим, суд звертає увагу, що належність прізвища особі підтверджуються наданими документами, що посвідчують особу.

Встановлення такого факту необхідно заявнику для оформлення пенсії.

У п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», де також вказано, що при розгляді справи про встановлення факту належності правовстановлюючих документів особі суд повинен запропонувати заявникові подати докази про те, що правовстановлюючий документ належить йому і що організація, яка видала документ, не має можливості внести до нього відповідні виправлення. Разом з тим, цей порядок не застосовується, якщо виправлення в таких документах належним чином незастережені або ж їх реквізити нечітко виражені внаслідок тривалого використання, неналежного зберігання, тощо. Це є підставою для вирішення питання про встановлення факту, про який йдеться в документі, відповідно до чинного законодавства.

Як зауважено Верховним Судом у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі від 23 травня 2022 року у справі № 539/4118/19: «У порядку окремого провадження підлягає встановленню факт належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеними у свідоцтві про народження або в паспорті, а не у будь-яких документах».

Схожих висновків дійшов Верховний Суд у змісті ухвали від 25.09.2025 року у справі № 947/20044/23, у якій зауважив, що встановлення факту належності правовстановлюючих документів може бути, зокрема, зумовлене: помилкою у вказівці прізвища, ім`я, по батькові особи, тобто коли особа мала паспортний документ, але в договорі вказано інше прізвище аніж в паспортному документі; отриманням після укладення договору паспортного документу, в якому вказане інше прізвище аніж в договорі. В цьому випадку відсутня можливість вирішити це питання в позасудовому порядку.

Як зауважено Верховним Судом у постанові від 20.08.2018 року у справі № 545/1472/17: «при розгляді справи про встановлення факту належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, зазначені в документі, не збігаються з ім`ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, вказаними у свідоцтві про народження або в паспорті, у тому числі, факту належності правовстановлюючого документа, в якому допущені помилки у прізвищі, імені, по батькові або замість імені чи по батькові зазначені ініціали суд повинен запропонувати заявникові подати докази про те, що правовстановлюючий документ належить йому і що організація, яка видала документ, не має можливості внести до нього відповідні виправлення. Разом з тим, цей порядок не застосовується, якщо виправлення в таких документах належним чином не застережені або ж їх реквізити нечітко виражені внаслідок тривалого використання, неналежного зберігання, тощо. Це є підставою для вирішення питання про встановлення факту, про який йдеться в документі, відповідно до чинного законодавства».

Аналізуючи викладене та досліджуючи матеріали справи, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції.

Як встановлено із аналізу трудової книжки та свідоцтва про укладення шлюбу ОСОБА_1 , вони складені російською мовою та у них вказане прізвище « ОСОБА_3 », в той час як з паспорту ОСОБА_1 встановлено, що її прізвище зазначено як « ОСОБА_2 ».

Разом з тим, число, місяць, рік народження заявниці в зазначених документах, а саме паспорті громадянина України, картці фізичної особи-платника податків, закордонному паспорті, свідоцтві про укладення шлюбу, трудовій книжці – співпадає. А також, співпадає місце народження заявниці, зазначене в паспорті громадянина України та місце реєстрації шлюбу згідно свідоцтва про реєстрацію шлюбу.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що розбіжність у написанні прізвища заявниці виникло при здійсненні перекладу архівних документів з російської мови на українську.

Таким чином, у справі, яка є предметом апеляційного перегляду, заявником було надано до суду докази на підтвердження помилки у написанні її прізвища у трудовій книжці та свідоцтві про шлюб, факт належності яких вона просила встановити, з огляду на зміст паспортного документа заявника.

Таким чином, ухвалюючи рішення про задоволення вимог заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме, що: свідоцтво про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 від 22.02.1985 року та трудова книжка серії НОМЕР_2 належить ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт НОМЕР_3 виданий Ленінським РВ УМВС України в Чернівецькій області 07.10.1996 року, суд першої інстанції належним чином дослідивши надані докази, дійшов законних та обґрунтованих висновків.

Доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують. Підстав для задоволення скарги та скасування рішення суду колегія суддів не вбачає.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, №4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Щодо розподілу судових витрат

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції складається, крім іншого з нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення (підпункту б пункту 4 частини 1статті 382 ЦПК України).

Оскільки апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, відсутні.

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив це рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області – залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м.Чернівців від 19 травня 2026 року – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена судом 27 серпня 2026 року.

Суддя-доповідач: Н.К. Височанська

Судді: М.І. Кулянда

І.Б. Перепелюк