Постанова від 23 серпня 2026 р. у справі №727/5537/26 — Чернівецький апеляційний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 серпня 2026 року

м. Чернівці

справа № 7275537/26

провадження 22-ц/822/1602/26

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Кулянди М.І.,

суддів: О.О. Одинака, Н.К. Височанської,

за участю секретаря судового засідання Скулеби А.І.,

учасники справи:

скаржник ОСОБА_1 ,

заінтерисовані особи: приватний виконаець ОСОБА_2 , Міське комунальне підприємство «Чернівцітеплокомуненерго»,

апеляційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м.Чернівці від 22 червня 2026 року,

головуючий в суді першої інстанції суддя Чебан В.М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

В квітні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду з скаргою на дії приватного виконавця.

Посилалася на те, що вона є боржником у виконавчому провадженні №80540512, відкритому приватним виконавцем виконавчого округу Чернівецької області Доготарем М.В., на підставі судового наказу Шевченківського районного суду м. Чернівці від 02 жовтня 2025 року №727/11301/25 про стягнення на користь МКП «Чернівцітеплокомуненерго» заборгованості за надані послуги з постачання теплової енергії у розмірі 3987,68 гривень, інфляційних втрат у сумі 30,93 гривень, трьох відсотків річних у сумі 11,42 гривень та судового збору у розмірі 242,24 гривень.

Зазначає, що перебуває за кордоном, а тому про існування судового наказу та відкриття виконавчого провадження дізналася лише напередодні її звернення до суду з вищевказаною скаргою, зокрема після отримання нею повідомлення банківської установи про накладення арешту на її банківський рахунок.

Вказує, що основна сума заборгованості за послуги теплопостачання у розмірі 3987,68 гривень була сплачена нею ще у серпні та вересні 2025 року, тобто до звернення стягувача - МКП «Чернівцітеплокомуненерго» до суду із заявою про видачу судового наказу, у зв`язку з чим вважає, що станом на дату його видачі заборгованість за надані комунальні послуги була відсутня, а тому відкриття виконавчого провадження та вчинення у його межах виконавчих дій за відсутності фактичної заборгованості, на її думку, порушує її права та законні інтереси.

Стверджує, що після її звернення до приватного виконавця із заявою та документами, які, на її думку, підтверджують відсутність заборгованості, належної реакції на таке звернення вона не отримала.

Просить суд поновити строк на подання вищевказаної скарги; визнати незаконними дії приватного виконавця Доготара М.В., вчинені у ВП №80540512; скасувати постанову приватного виконавця від 19 березня 2026 року у ВП № 80540512 в частині стягнення виконавчого збору та інших витрат виконавчого провадження; зобов`язати приватного виконавця усунути порушення її прав, у тому числі припинити незаконне стягнення виконавчого збору та вчинити дії, необхідні для закінчення виконавчого провадження, з урахуванням факту погашення заборгованості до його відкриття; вирішити питання щодо повернення безпідставно стягнутих, на її думку, з неї коштів у межах ВП № 80540512.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Ухвалою Шевченківського районного суду м.Чернівці від 22 червня 2026 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що приватний виконавець виконавчого округу Чернівецької області Доготар М.В., під час здійснення ВП №80540512, діяв на підставі чинного виконавчого документа, у межах наданих йому законом повноважень та у спосіб, передбачений ЗУ «Про виконавче провадження». Судом першої інстанції, неправомірних дій чи рішень приватного виконавця, які б порушували права або законні інтереси заявниці ОСОБА_1 , під час розгляду скарги судом не встановлено.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове судове рішення про задоволення скарги.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апелянт у своїй апеляційній скарзі посилається на те, що суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права та неправильно застосував норми матеріального права.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає про те, що суд першої інстанції неправильно визначив предмет судового розгляду, не надав належної оцінки моїм зверненням до приватного виконавця та його бездіяльності, не надав оцінки примусовому списанню коштів, після отримання приватним виконавцем її повідомлень.

Позиція апеляційного суду

Обставини справи, встановлені судом першої та апеляційної інстанцій

02 жовтня 2025 року Шевченківським районним судом м. Чернівці було видано судовий наказ по справі №727/11301/25 про стягнення із заявниці ОСОБА_1 на користь МКП «Чернівцітеплокомуненерго» заборгованості за надані послуги з постачання теплової енергії у сумі 3987,68 гривень, інфляційних втрат у розмірі 30,93 гривень, трьох відсотків річних у розмірі 11,42 гривень та судового збору у розмірі 242,24 гривень. (а.с.46).

Відповідно до платіжних інструкцій від 26 серпня 2025 року (а.с.3) та від 17 вересня 2025 року (а.с.4), боржником на користь стягувача - МКП «Чернівцітеплокомуненерго» було сплачено грошові кошти у розмірі 490,00 гривень та 3497,68 гривень, із призначенням платежу «опалення», що становить 3987,68 гривень.

ОСОБА_1 було сплачено на користь МКП «Чернівцітеплокомуненерго» заборгованість за надані останніми послуги з постачання теплової енергії у сумі 3987,68 гривень, розмір яких встановлено вищевказаним судовим наказом Шевченківського районного суду м. Чернівці від 02 жовтня 2025 року по справі №727/11301/25.

03 березня 2026 року стягувач МКП «Чернівцітеплокомуненерго» звернувся до приватного виконавця виконавчого округу Чернівецької області Доготара М.В. із заявою про примусове виконання рішення суду №196 (а.с.45 зворот), відповідно до змісту якої стягувачем було пред`явлено до примусового виконання вищевказаний судовий наказ по справі №727/11301/25 в частині стягнення із заявниці ОСОБА_1 інфляційних втрат у розмірі 30,93 гривень, трьох відсотків річних у розмірі 11,42 гривень та судового збору у розмірі 242,24 гривень, що з становить 284,59 гривень.

Постановою приватного виконавця Виконавчого округу Чернівецької області Доготаря М.В. від 19 березня 2026 року було відкрито ВП №80540512 з примусового виконання судового наказу Шевченківського районного суду м. Чернівці по справі №727/11301/25 від 02 жовтня 2025 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь МКП «Чернівцітеплокомуненерго» вищевказаної заборгованості у розмірі 284,59 гривень (а.с.47 зворот - 48).

19 березня 2026 року, приватним виконавцем Доготарем М.В., у межах вищевказаного ВП №80540512, було винесено постанову про стягнення з боржника основної винагороди приватного виконавця у розмірі 28,46 гривень, що становить 10 відсотків від суми, яка підлягає примусовому стягненню за вищевказаним виконавчим документом, тобто від 284,59 гривень (а.с.50 зворот - 51).

19 березня 2026 року приватним виконавцем винесено постанову про визначення розміру мінімальних витрат виконавчого провадження, якою визначено мінімальні витрати виконавчого провадження у сумі 459,00 гривень, до складу яких включено: плату за користування автоматизованою системою виконавчого провадження у розмірі 69,00 гривень, витрати за винесення постанови про відкриття виконавчого провадження у розмірі 121,50 гривень, витрати за винесення постанови про стягнення витрат виконавчого провадження у розмірі 73,50 гривень, витрати за винесення постанови про закінчення виконавчого провадження (повернення виконавчого документа стягувачу) у розмірі 121,50 гивень та витрати за винесення постанови про стягнення основної винагороди приватного виконавця у розмірі 73,50 гривень (а.с.49).

Вищевказані постанови відповідними супровідними листами приватного виконавця виконавчого округу Чернівецької області Доготаря М.В. від 19 березня 2026 року (а.с.47, 48 зворот, 50) були спрямовані боржнику – заявниці по справі - ОСОБА_1 , що підтверджується копією інформації про поштове відправлення №R067126957413 (а.с.53).

20 березня 2026 року приватним виконавцем виконавчого округу Чернівецької області Доготарем М.В., у межах ВП №80540512, було винесено постанову про арешт коштів боржника, відповідно до якої накладено арешт на грошові кошти ОСОБА_1 у межах загальної суми стягнення 772,05 гривень, яка складається із суми боргу за виконавчим документом у розмірі 284,59 гривень, основної винагороди приватного виконавця у розмірі 28,46 гривень та мінімальних витрат виконавчого провадження у розмірі 459,00 гривень. Зазначена постанова приватного виконавця Доготаря М.В. 20 березня 2026 року також була спрямована супровідним листом заявниці - ОСОБА_1 (а.с.52).

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд та застосовані норми права

Апеляційний суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з наступних підстав.

Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення суду не відповідає.

Щодо визнання незаконними дій приватного виконавця Доготаря М.В. щодо винесення постанов від 19 березня 2026 року про стягнення з боржника винагороди приватного виконавця та визначення мінімального розміру витрат виконавчого провадження; скасування постанов приватного виконавця про стягнення з боржника винагороди приватного виконавця та визначення мінімального розміру витрат виконавчого провадження; зобов`язання приватного виконавця щодо припинення стягнення виконавчого збору, слід зазначити наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною першою статті установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах і у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з положеннями статей 447-1, 448 частини 1 ЦПК України, у редакції, чинній на час звернення з цією скаргою до суду та вирішення судом питання про прийняття до розгляду скарги, встановлено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права. Скарга подається стороною виконавчого провадження до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Тобто зазначеними нормами ЦПК України передбачено можливість оскарження дій державного виконавця до того суду, який видав виконавчий документ на виконання свого рішення, ухваленого в порядку цивільного судочинства. Така скарга подається з метою судового контролю за виконанням судового рішення, ухваленого у цивільній справі.

Предметом оскарження у цій справі є постанови приватного виконавця від 19 березня 2026 про стягнення з боржника у виконавчому провадженні винагороди приватного виконавця та постанова приватного виконавця від 19 березня 2026 про визначення мінімального розміру витрат у виконавчому провадженніі.

Постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанови державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанови приватних виконавців про стягнення основної винагороди є виконавчими документами (пункт 5 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження»).

Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом (частина друга статті 74 Закону України «Про виконавче провадження»).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 759/15553/14-ц (провадження № 14-579цс19) вказано, що:

«юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані.

До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 127/9870/16-ц (провадження № 14-166цс18), від 06 червня 2018 року у справі № 921/16/14-г/15 (провадження № 12-93гс18), від 20 вересня 2018 року у справі № 821/872/17 (провадження № 11-734апп18), від 17 жовтня 2018 року у справі № 826/5195/17 (провадження № 11-801апп18), від 16 січня 2019 року у справі № 279/3458/17-ц (провадження № 14-543цс18), від 09 жовтня 2019 року у справі № 758/201/17 (провадження № 14-468цс19), і підстав для відступлення від неї не вбачається».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі № 382/389/17 (провадження № 11-1009апп19) зазначено, що:

«імперативною нормою – частиною другою статті 74 Закону № 1404-VIII закріплено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані.

До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні. Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 6 червня 2018 року у справі № 921/16/14-г/15 (провадження № 12-93гс18) та у справі № 127/9870/16-ц (провадження № 14-166цс18), від 28 листопада 2018 року у справі № 2-01575/11 (провадження № 14-425цс18)».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 травня 2020 року у справі № 754/2223/15-ц (провадження № 14-568цс19) зазначила, що імперативною нормою - частиною другою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження»

-закріплено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи щодо оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, а також про накладення штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, такі документи видані.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 24 липня 2024 року у справі № 369/12781/21 (провадження № 61-15681св23), від 19 лютого 2025 року у справі № 753/19205/21 (провадження № 61-11019св24), від 09 липня 2025 року у справі № 636/3930/23 (провадження № 61-8594св24).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 229/1026/21 (провадження № 14-205цс21) вказано, що:

«частиною другою статті 74 зазначеного Закону передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. Аналізуючи зазначені норми права у поєднанні з висловленими Великою Палатою Верховного Суду принципами визначення юрисдикції спорів, пов`язаних з виконанням виконавчих документів, слід дійти висновків, що оскарження рішень, дій або бездіяльності державних, приватних виконавців, посадових осіб органів державної виконавчої служби в процедурі виконання рішень судів, за винятком рішень щодо виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу здійснюється до суду, який ухвалив судове рішення. Оскарження рішень, дій або бездіяльності державних, приватних виконавців, посадових осіб органів державної виконавчої служби в процедурі виконання рішень інших органів, у тому числі щодо виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні, здійснюється до судів адміністративної юрисдикції.

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово робила висновок про те, що спір з приводу оскарження постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, прийнятої під час дії Закону України «Про виконавче провадження», підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, було видано виконавчий документ, що знаходився на примусовому виконанні у державного виконавця».

Зважаючи на те, що предметом розгляду даної прави є дії приватного виконавця про винесення постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та оскарження у цій справі вказаних постанов, а тому справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув і розглянув справу в порядку цивільного судочинства.

А тому ухвалу Шевченківського районного суду м.Чернівці від 22 червня 2026 року в частині відмови в задоволенні скарги ОСОБА_1 про визнання незаконними дій приватного виконавця Доготаря М.В. щодо винесення постанов від 19 березня 2026 року про стягнення з боржника винагороди приватного виконавця та визначення мінімального розміру витрат виконавчого провадження; скасування постанов приватного виконавця про стягнення з боржника винагороди приватного виконавця та визначення мінімального розміру витрат виконавчого провадження; зобов`язання приватного виконавця щодо припинення стягнення виконавчого збору слід скасувати.

Провадження у справі № 727/5537/26 за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця у вказаній частині закрити.

Щодо зобов`язання приватного виконавця повернути стягнуті кошти

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18) зазначено, що «відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 2-591/11(провадження № 14-31цс21) зазначено, що «якщо ж спір підлягає вирішенню за правилами цивільного судочинства, і виконавець звернувся до суду цивільної юрисдикції (як у цій справі), то підстави для закриття провадження за пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України відсутні. Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду про те, що поняття «спір про право», наявність якого є підставою для залишення заяви без розгляду, а не закриття провадження у справі, передбачено в окремому провадженні. Натомість розділ VI «Процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб)» ЦПК України не регулює дії суду у випадках, коли виконавець звертається до суду в порядку цього розділу за наявності матеріального спору, який підлягає вирішенню в порядку позовного провадження. Отже, у ЦПК України наявна прогалина, яку належить заповнити шляхом застосування за аналогією закону частини шостої статті 294 ЦПК України, відповідно до якої якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах. Тому якщо під час розгляду подання виконавця або скарги в порядку розділу VI «Процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб)» ЦПК України суд дійде висновку про наявність спору про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає подання або скаргу без розгляду і роз`яснює заявнику, що він має право подати позов на загальних підставах. Такий висновок узгоджується з висновком, сформульованим Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 1421/5229/12-ц (провадження № 14-194цс18) про залишення позову без розгляду.

У справі, що переглядається, ОСОБА_1 в тому числі просила зобов`язати приватного виконавця повернути безпідставно стягнуті кошти. Тому в цій справі наявний спір про право. Такий спір вирішується в позовному провадженні, а не в межах справи, в якій вирішується спір між боржником і стягувачем, тобто не в порядку розділу VII «Судовий контроль за виконанням судових рішень» ЦПК України.

Суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув і розглянув справу в порядку розділу VI «Процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб)» ЦПК України.

А тому, ухвала Шевченківського районного суду м.Чернівці від 22 червня 2026 року в частині відмови в задоволенні скарги ОСОБА_1 про зобов`язання приватного виконавця повернути безпідставно стягнуті кошти підлягає скасуванню, а скарга ОСОБА_1 в цій частині залишенню без розгляду.

Щодо зобов`язання приватного виконавця закінчити ВП №80540512.

Відмовляючи в задоволенні скарги ОСОБА_1 про зобов`язання приватного виконавця закінчити ВП №80540512 суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про необгрунтованість вимог скарги у вказаній частині.

Як вбачається з матеріалів справи заявницею ОСОБА_1 залишається несплачена частина грошових зобов`язань, зокрема: інфляційні втрати у розмірі 30, 93 гривні; три відсотки річних у розмірі 11.41 гривень та судовий збір у розмірі 242,24 гривні, що в сукупності становить 284,59 гривень.

Станом на час розгляду справи відсутні передбачені статтею 39 Закону України «Про виконавче провадження» підстави для його закінчення, зокрема не надано суду доказів фактичного виконання в повному обсязі судового наказу в частині стягнення інфляційних втрат, трьох відсотків річних та судового збору.

Висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до частин 1,2 статті 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги.

Таким чином, ухвала Шевченківського районного суду м.Чернівці від 22 червня 2026 року в частині відмови в задоволенні скарги ОСОБА_1 про визнання незаконними дій приватного виконавця Доготаря М.В. щодо винесення постанов від 19 березня 2026 року про стягнення з боржника винагороди приватного виконавця та визначення мінімального розміру витрат виконавчого провадження; скасування постанов приватного виконавця про стягнення з боржника винагороди приватного виконавця та визначення мінімального розміру витрат виконавчого провадження; зобов`язання приватного виконавця щодо припинення стягнення виконавчого збору підлягає скасуванню, а провадження у справі № 727/5537/26 за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця у вказаній частині закриттю.

Також підлягає скасуванню ухвала Шевченківського районного суду м.Чернівці від 22 червня 2026 року в частині відмови в задоволенні скарги про зобов`язання приватного виконавця повернути безпідставно стягнуті кошти, а скарга ОСОБА_1 в цій частині залишенню без розгляду.

Ухвала Шевченківського районного суду м.Чернівці від 22 червня 2026 року в частині відмови в задоволенні скарги ОСОБА_1 про зобов`язання приватного виконавця закінчити ВП №80540512 підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст.367,368,374,375, 376,377,381,382 ЦПК України, апеляційний суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Шевченківського районного суду м.Чернівці від 22 червня 2026 року в частині відмови в задоволенні скарги ОСОБА_1 про визнання незаконними дій приватного виконавця Доготаря Миколи Вікторовича щодо винесення постанов від 19 березня 2026 року про стягнення з боржника винагороди приватного виконавця та визначення мінімального розміру витрат виконавчого провадження; скасування постанов приватного виконавця про стягнення з боржника винагороди приватного виконавця та визначення мінімального розміру витрат виконавчого провадження; зобов`язання приватного виконавця щодо припинення стягнення виконавчого збору скасувати.

Провадження у справі № 727/5537/26 за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця у вказаній частині закрити.

Повідомити ОСОБА_1 , що розгляд цієї справи віднесений до юрисдикції адміністративного суду та протягом десяти днів з дня отримання копії судового рішення вона може звернутися до Чернівецького апеляційного суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Ухвалу Шевченківського районного суду м.Чернівці від 22 червня 2026 року в частині відмови в задоволенні скарги ОСОБА_1 про зобов`язання приватного виконавця повернути безпідставно стягнуті кошти скасувати.

Скаргу ОСОБА_1 в цій частині залишити без розгляду.

Ухвалу Шевченківського районного суду м.Чернівці від 22 червня 2026 року в частині відмови в задоволенні скарги ОСОБА_1 про зобов`язання приватного виконавця закінчити ВП №80540512 залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Дата складання повної постанови – 27 серпня 2026 року.

Головуючий Кулянда М.І.

судді: Одинак О.О.

Височанська Н.К.