Постанова від 25 серпня 2026 р. у справі №725/3633/25 — Чернівецький апеляційний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 серпня 2026 року м. Чернівці Справа № 725/3633/25

Провадження №22-ц/822/1431/26

Чернівецький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

судді-доповідача - Литвинюк І. М.,

суддів: Кулянди М. І., Перепелюк І. Б.,

за участю секретаря судового засідання: Ярема А. С.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , інтереси якого представляє адвокат Ісак Оксана Ярославівна, на рішення Чернівецького районного суду м. Чернівців від 19 травня 2026 року, головуючий у І-й інстанції – Іщенко І. В.,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення додаткових витрат на дитину та стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів.

В обґрунтування позовних вимог вказувала на те, що відповідно до виконавчого провадження №71741326 відповідач зобов`язаний сплачувати на її користь аліменти на утримання дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у розмірі 1/3 частини його заробітку (доходу), але не менше 50 % відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку щомісячно, починаючи з 20 березня 2023 року до досягнення кожною дитиною повноліття.

Станом на подачу позову, а саме 05.05.2026 року, заборгованість зі сплати аліментів за період з 20.03.2023 по 29.04.2025 складає 98 166,33 грн. Розмір неустойки (пені), що підлягає стягненню з відповідача, за розрахунком позивача, складає 434 418,07грн.

Крім того, зазначила, що відповідач проживає окремо, життям дітей не цікавиться, не сплачує аліменти на їх утримання, жодної матеріальної чи фінансової допомоги не надає, тож діти повністю перебувають на її утриманні, тому вона вимушена звернутися до суду із вимогою про стягнення додаткових витрат на дітей у розмірі 33 401,3грн.

Просила стягнути з відповідача на свою користь неустойку (пеню) у розмірі у розмірі 395 008,30 грн та додаткові витрати в розмірі 33 401,30 грн.

Рішенням Чернівецького районного суду м. Чернівці від 19 травня 2026 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 неустойку (пеню) за несвоєчасну сплату аліментів на утримання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за період з 20 березня 2023 року по 29 квітня 2025 року у розмірі 98 166, 33 грн, та додаткові витрати у розмірі 11 349, 10 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що заборгованість відповідача по аліментам за період з 20 березня 2023 року по 29 квітня 2025 року становила 98 166,33 грн, а тому розмір неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів на утримання дітей, яку необхідно стягнути з відповідача, становить 98 166,33 грн.

Витрати позивача на одяг, взуття, харчування, канцелярію, транспортні витрати, не є додатковими в розумінні статті 185 Сімейного кодексу України.

На зазначене рішення суду представник відповідача ОСОБА_5 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Посилається на те, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, не надано оцінку поданим відповідачем доказів, що призвело до порушення норм процесуального права.

Зазначає, що листі від 22.09.2025 №90011/9 зазначено, що 08.05.2025 на користь ОСОБА_1 боржником був сплачений штраф по виконавчому провадженню про стягнення аліментів у розмірі 9959,83 грн, а також зазначено, що позивачка повідомляла органи виконавчої служби про те, що боржник нібито нічого не платив понад 2 місяці, однак 30.04.2025 боржник надав квитанції з квітня 2024 року про перерахування коштів в сумі 48 336,6 грн, які підтверджені відповідними банківськими квитанціями з призначенням платежу «сплата аліментів від ОСОБА_2 », що підтверджує факт наданої стягувачем неправдивої інформації. Квитанції були додані до вищенаведеної відповіді та долучені до матеріалів справи. Дані відомості підтверджують необізнаність відповідача та неповідомлення позивачкою відповідача щодо наявного виконавчого провадження щодо стягнення аліментів, що свідчить про недобросовісну поведінку останньої, а відтак і виключення вини відповідача.

Задовольняючи частково позов про стягнення додаткових витрат на дитину, суд першої інстанції не врахував, що не є додатковими витратами оплата садочка, оскільки дані витрати покриваються аліментами. Позивачка не надає жодних допустимих доказів перебування дітей саме на морі, а з доданих до позовної заяви квитанцій та документів на іноземній мові неможливо ідентифікувати ні платника, ні отримувача, ні послуги, за які були виставлені дані квитанції без їх належного перекладу.

У відзиві ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду – без змін.

Вказує на те, що посилання апелянта на нібито відсутність заборгованості є юридично неспроможними. Станом на момент звернення з позовом заборгованість зі сплати аліментів фактично існувала. Апелянт не спростував того, що державним виконавцем не було здійснено повного перерахунку заборгованості із застосуванням офіційних статистичних даних про середню заробітну плату за відповідні періоди, як цього вимагає стаття 195 СК України. Отже, посилання апелянта виключно на розрахунок державного виконавця не спростовує правильності висновків суду першої інстанції. Подальше часткове погашення заборгованості після звернення до суду не впливає на факт її існування у період прострочення, не припиняє відповідальність за ст. 196 СК України, не є підставою для звільнення від сплати неустойки.

Надані докази в сукупності підтверджують, що понесені витрати були безпосередньо пов`язані із забезпеченням інтересів дітей та відповідають критеріям додаткових витрат, передбачених сімейним законодавством. Апелянтом не надано жодного належного та допустимого доказу того, що зазначені витрати не були понесені в інтересах дітей.

Відповідно до частин 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового розгляду, перевіривши матеріали справи й обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, виходячи з наступного.

За вимогами частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване судове рішення не повністю відповідає зазначеним вимогам закону, виходячи з наступного.

Матеріалами справи та судом першої інстанції встановлено, що сторони по даній справі з 2014 року по 2022 року проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу та мають двох малолітніх дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які проживають із позивачкою

Першотравневим районним судом міста Чернівців по справі №725/2027/23 було видано судовий наказ від 03.04.2023, за яким відповідач зобов`язаний сплачувати на користь позивачки аліменти на утримання дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у розмірі 1/3 частини його заробітку (доходу), але не менше 50 % відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку щомісячно, починаючи з 20 березня 2023 року до досягнення кожною дитиною повноліття.

08 травня 2023 року постановою Другого відділу державної виконавчої служби у місті Чернівці Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції відкрито виконавче провадження №71741326 з виконання судового наказу №725/2027/23.

Відповідно до розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, виданого старшим державним виконавцем Другого ВДВС у місті Чернівці Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Іванчуком А. В., за виконавчим провадженням 71741326, станом на 22 вересня 2025 року, сума заборгованості ОСОБА_2 на кінець квітня 2025 року складала 14 170, 83 грн.

У листі Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернівецькій області ЗМУМЮ №Ф-305/8/08.2-09/263 від 17.10.2025 вказано, що 06.05.2025 на депозитний рахунок Відділу від боржника ОСОБА_2 надійшли кошти у сумі 39 900 грн, з яких на користь позивача перераховано кошти у розмірі 39 689,50 грн. та 210,50 грн - витрати виконавчого провадження. 08.05.2025 на депозитний рахунок Відділу від боржника ОСОБА_2 надійшли кошти у сумі 39 609,53 грн, з яких на користь позивача перераховано кошти у розмірі 22 251,43 грн, 9959,83 грн - штраф по виконавчому провадженню про стягнення аліментів та 7398,27 грн – виконавчий збір.

Засади шлюбу, особисті немайнові та майнові права і обов`язки подружжя, підстави виникнення, зміст особистих немайнових і майнових прав та обов`язків батьків і дітей, усиновлювачів та усиновлених, інших членів сім`ї та родичів визначає СК України.

Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї (частини сьома-восьма статті 7 СК України).

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев`ята статті 7 СК України).

Відповідно до частини другої статті 141 СК України розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Можна зробити висновок, що обсяг відповідальності батьків не залежить від проживання їх разом чи окремо від дитини, і цей факт не звільняє від обов`язку забезпечувати такі умови життя дитини, які є достатніми для фізичного, інтелектуального, морального, культурного, соціального та духовного розвитку.

Зазначений висновок підтверджується і наявністю відповідальності за ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків, як передбачено у частині четвертій статті 155 СК України.

Відповідно до статті 180 СК України батьки зобов`язанні утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття.

Крім того, статтями 198, 199 СК України визначено, що батьки зобов`язані утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дочку, сина, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони можуть таку матеріальну допомогу надавати. Якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу.

Застосування норм цього Кодексу до відносин щодо обов`язку батьків утримувати повнолітніх дочку, сина встановлені статтею 201 СК України, у відповідності до якої до відносин між батьками і дочкою, сином щодо надання їм утримання застосовуються норми статей 187, 189-192 і 194-197 цього Кодексу.

Частиною першою статті 196 СК України передбачено, що у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.

Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку про те, що відповідач зобов`язаний сплачувати аліменти, що свідчить про наявність презумпції вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати та є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною першою статті 196 СК України. Обов`язок доведення відсутності вини у виникненні заборгованості зі сплати аліментів покладається на боржника.

У разі застосування до особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду, заходів, передбачених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України "Про виконавче провадження", максимальний розмір пені повинен дорівнювати різниці між сумою заборгованості та розміром застосованих заходів примусового виконання, передбачених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України "Про виконавче провадження".

Неустойка не сплачується, якщо платник аліментів є неповнолітнім.

Неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати неналежного боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов`язку сплатити аліменти.

Стягнення неустойки є санкцією за ухилення від сплати аліментів.

Ухиленням від сплати аліментів необхідно вважати дії або бездіяльність винної особи, спрямовані на невиконання рішення суду про стягнення з неї на користь стягувача визначеної суми аліментів. Вони можуть виразитись як у прямій відмові від сплати встановлених судом аліментів, так і в інших діях (бездіяльності), які фактично унеможливлюють виконання вказаного обов`язку (приховуванні заробітку (доходу), що підлягає обліку при відрахуванні аліментів, зміні місця роботи чи місця проживання з неподанням відповідної заяви про необхідність стягування аліментів тощо).

Згідно із статтею 196 СК України відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи.

На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин.

Перелік причин з яких утворилась заборгованість не з вини платника аліментів не є вичерпним і може встановлюватись судом у кожному випадку окремо на підставі поданих доказів.

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев`ята статті 7 СК України).

Згідно зі статтею 8 СК України, якщо особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами сім`ї та родичами не врегульовані цим Кодексом, вони регулюються відповідними нормами ЦК України, якщо це не суперечить суті сімейних відносин.

Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

Тлумачення статті 8 СК України та частини першої статті 9 ЦК України дозволяє зробити висновок, що положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин.

Особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання (частини перша та друга статті 614 ЦК України).

Системне тлумачення вказаних норм дає підстави дійти висновку, що стягнення пені, передбаченої абзацом 1 частини першої статті 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов`язаної сплачувати аліменти.

У СК України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. Очевидно, що в такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання, то у платника аліментів відсутня вина у виникненні заборгованості, і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов`язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів.

Отже, для застосування зазначеної вище санкції до платника аліментів необхідні такі умови: існування заборгованості зі сплати аліментів, встановлених рішенням суду або за домовленістю між батьками згідно з частиною першою статті 189 СК України; наявність винних дій особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти, що призвели до виникнення заборгованості.

Таких висновків дійшли Верховний Суд у постанові від 14 грудня 2020 року у справі №661/905/19 від 19 жовтня 2022 року у справі 465/4115/20-ц та Велика Палата Верховного Суду в постанові від 25 квітня 2018 року по справі № 572/1762/15-ц.

Як вбачається з матеріалів справи, судовим наказом Першотравневого районного суду міста Чернівців по справі №725/2027/23 від 03.04.2023 стягнуто з відповідача аліменти на утримання дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у розмірі 1/3 частини його заробітку (доходу), але не менше 50 % відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку щомісячно, починаючи з 20 березня 2023 року до досягнення кожною дитиною повноліття, тобто обов`язок зі сплати аліментів у визначеному судовим рішенням розмірі за спірний період виник для відповідача з 20 березня 2023 року.

В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, що ОСОБА_2 вживав усіх необхідних дій для добровільного виконання судового наказу у справі 725/2027/23 для сплати аліментів у визначеному розмірі.

Встановивши, що ОСОБА_6 за судовим наказом зобов`язаний сплачувати аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання дітей, свідчить про наявність презумпції вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати та є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною першою статті 196 СК України, оскільки обов`язок доведення відсутності вини у виникненні заборгованості зі сплати аліментів покладається на боржника.

Як вбачається з розрахунку зі сплати аліментів виданого старшим державним виконавцем Другого ВДВС у місті Чернівці Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Іванчуком А. В., за виконавчим провадженням 71741326, станом на 22 вересня 2025 року, сума заборгованості ОСОБА_2 на кінець квітня 2025 року складала 14 170, 83 грн.

Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом (частина перша статті 74 Закону України «Про виконавче провадження»).

На підставі статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Згідно зі статтею 71 Закону «Про виконавче провадження» порядок стягнення аліментів визначається законом. Виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого СК України. Визначення суми заборгованості із сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому СК України. Виконавець зобов`язаний повідомити про розрахунок заборгованості стягувачу і боржнику у разі, зокрема, надходження виконавчого документа на виконання від стягувача. Спори щодо розміру заборгованості із сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом.

Пунктом 4 розділу XVI Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02 квітня 2012 року за № 489/20802, визначено, що виконавець зобов`язаний обчислювати розмір заборгованості зі сплати аліментів щомісяця та у випадках, передбачених частиною четвертою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», повідомляти про розрахунок заборгованості стягувача і боржника. Розрахунок заборгованості обчислюється в автоматизованій системі виконавчого провадження на підставі відомостей, отриманих із звіту про здійснені відрахування та виплати; квитанцій (або їх копій) про перерахування аліментів, наданих стягувачем чи боржником; заяв та (або) розписок стягувача; інформації про середню заробітну плату працівника для цієї місцевості; інших документів, що відображають отримання боржником доходу або сплату ним аліментів. Спори щодо розміру заборгованості зі сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом.

У частині третій статті 195 СК України зазначено, що розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом.

Відповідно законодавець визначив обов`язок виконавця обчислювати розмір заборгованості за аліментами та водночас імперативно передбачив, що у разі незгоди заінтересованої особи з визначеним (обчисленим) виконавцем розміром заборгованості за аліментами, спір вирішується судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом.

Такий висновок викладений Верховним Судом в постанові від 10 серпня 2023 року у справі № 206/2658/22.

Однак, не погоджуючись із розрахунком заборгованості за аліментами, складеним державним виконавцем, ОСОБА_2 такі дії державного виконавця у відповідності до зазначених вище вимог закону в суді не оскаржував.

Отже, враховуючи те, що відповідачем доказів відсутності його вини у виникненні заборгованості по сплаті аліментів не надано, суд апеляційної інстанції дійшов висновку те, що позивачка має право на стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів.

Так, у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості (абзац 1 частини першої статті 196 СК України).

У постанові Верховного Суду від 17 листопада 2021 року в справі № 569/14819/19 (провадження № 61-1586св20) зазначено, що: "правило про стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення означає, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів ураховується сума несплачених аліментів та кількість днів прострочення. Оскільки аліменти нараховуються щомісячно, строк виконання цього обов`язку буде різним, отже, і кількість днів прострочення також буде різною залежно від кількості днів у місяці. Тобто пеня за прострочення сплати аліментів повинна нараховуватися на всю суму несплачених аліментів за кожен день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, у якому не проводилося стягнення. Пеня за заборгованість зі сплати аліментів нараховується на всю суму несплачених аліментів за кожний день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, в якому не проводилося стягнення. Отже, зобов`язання зі сплати аліментів носить періодичний характер і повинне виконуватися щомісяця, тому при розгляді спорів про стягнення на підставі частини першої статті 196 СК України пені від суми несплачених аліментів суд повинен з`ясувати розмір несплачених аліментів за кожним із цих періодичних платежів, установити строк, до якого кожне із цих зобов`язань мало бути виконане, та з урахуванням установленого - обчислити розмір пені виходячи із суми несплачених аліментів за кожен місяць окремо від дня порушення платником аліментів свого обов`язку щодо їх сплати до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, підсумувавши розміри нарахованої пені за кожен із прострочених платежів та визначивши її загальну суму. Викладене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 25 квітня 2018 року у справі № 572/1762/15-ц (провадження № 14-37цс18) та від 03 квітня 2019 року у справі № 333/6020/16-ц (провадження № 14-616цс18)".

Тлумачення вказаних норм свідчить, що загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти сімейного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах сімейного законодавства; учасники сімейних правовідносин можуть мати особисті та майнові суб`єктивні сімейні обов`язки. Свої обов`язки учасники сімейних відносин здійснюють різними способами: здійснення активних дій; утримання від здійснення активних дій. Якщо невиконання особистих обов`язків учасників сімейних відносин у випадках, передбачених в законі, може припинятися або не зумовлювати відповідних наслідків, то невиконання сімейного обов`язку майнового характеру не допускається. Оскільки на відміну від особистих, майнові обов`язки можуть виконуватися незалежно від самого носія такого обов`язку за допомогою інших суб`єктів; невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування відповідних правових наслідків, що можуть визначатися в: нормах СК України; домовленості (договорі) сторін. Наслідки невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку можуть мати: особистий характер, коли негативний вплив відбувається на особисту сферу зобов`язаної особи; майновий характер, якщо такий вплив здійснюється на майнову сферу зобов`язаної особи; стягнення пені, передбаченої абзацом 1 частини першої статті 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов`язаної сплачувати аліменти. У СК України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. Очевидно, що в такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості, і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов`язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів; розмір пені за місячним платежем розраховується так: заборгованість зі сплати аліментів за конкретний місяць (місячний платіж) необхідно помножити на кількість днів заборгованості, які відраховуються з першого дня місяця, наступного за місяцем, у якому мали бути сплачені, але не сплачувалися аліменти, до дня їх фактичної виплати (при цьому день виконання зобов`язання не включається до строку заборгованості) та помножити та 1 відсоток. Тобто, заборгованість за місяць х кількість днів заборгованості х 1 %; при застосуванні формулювання "не більше 100 відсотків заборгованості" в абзаці 1 частини 1 статті 196 СК України якщо обмежувати нарахування пені поточною заборгованістю (тобто, тією яка існує за всі місяці станом на момент пред`явлення позову чи на інший момент), то при пред`явленні позову за період коли існувало прострочення, а на момент пред`явлення позову поточна заборгованість відсутня, то і не буде межі, яку не повинна перевищувати пеня. Як наслідок, очевидно, що потрібно розмежовувати сукупну поточну заборгованість та заборгованість за аліментами за певний місяць.

Зважаючи на те, що сукупний розмір заборгованості на момент пред`явлення позову, на яку нараховувалася пеня, становить 14 170, 83 грн, а розмір пені не повинен перевищувати розмір такої заборгованості, колегія суддів проходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивачки пені за прострочення сплати аліментів у розмірі 14 170,83 грн за період із 20 березня 2023 року по 29 квітня 2025 року.

Доводи апеляційної скарги про відсутність вини ОСОБА_2 у виникненні заборгованості зі сплати аліментів, колегія суддів відхиляє, оскільки заборгованість зі сплати аліментів виникла саме з вини відповідача, який неналежно виконував покладний на нього обов`язок щодо утримання малолітніх дітей, належних та допустимих доказів того, що вказана заборгованість зі сплати аліментів виникла з незалежних від нього причин, ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції надано не було, що є його процесуальним обов`язком відповідно до вимог статті 81 ЦПК України.

Щодо додаткових витрат на утримання дітей, слід зазначити наступне.

Вдповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до частини першої статті 185 СК України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо).

Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення одноразово, періодично або постійно (частина друга статті 185 СК України).

Аналіз відповідних приписів Закону свідчить про те, що в окремих випадках за наявності особливих обставин, крім звичайних витрат на дитину, вимагаються додаткові. Розмір додаткових витрат повинен визначатися залежно від передбачуваних або фактично понесених витрат на дитину.

Ці правила стосуються особливих обставин, приблизний перелік яких визначений зазначеною статтею. До таких особливих обставин закон відносить насамперед випадки, коли дитина, яка знаходиться на утриманні батьків, потребує додаткових витрат на неї у зв`язку із розвитком певних її здібностей чи то страждає на тяжку хворобу. Особливі обставини можуть бути зумовлені, як негативними (хвороба), так і позитивними фактами (схильність дитини до музики, що потребує купівлі музичного інструменту, або до певного виду спорту, що вимагає додаткових матеріальних витрат, або дитина потребує оздоровлення та відпочинку біля моря чи на гірському курорті). Наявність таких особливих обставини підлягають доведенню в судовому засіданні.

Такі особливі обставини є індивідуальними у кожному конкретному випадку, які підлягають доведенню особою, яка пред`явила такий позов.

Вирішуючи питання щодо розміру коштів, які підлягають стягненню на додаткові витрати, потрібно враховувати, якою мірою кожен із батьків зобов`язаний брати участь у цих витратах з огляду на матеріальне та сімейне становище сторін та інші інтереси й обставини, що мають істотне значення. У разі, коли матеріальне становище батьків не дозволяє забезпечити повну оплату додаткових витрат, вони можуть бути компенсовані лише частково.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 29 квітня 2022 року у справі № 761/27222/10 (провадження № 61-8815св21).

У постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 320/383/19 (провадження № 61-18284св19) Верховний Суд виснував, що доказами, які підтверджують наявність особливих обставин, що спричинили додаткові витрати на дитину, можуть бути документи, які підтверджують, зокрема, витрати на придбання спеціальних інструментів, призначених для розвитку здібностей людини (наприклад, музичного інструменту або спортивного спорядження тощо), витрати на навчання дитини у платному навчальному закладі, на заняття у музичних, мистецьких або спортивних закладах, на додаткові заняття, висновки медико-соціальної експертної комісії, довідки медичних закладів та інші документи, що підтверджують відповідний стан здоров`я дитини (хвороба, каліцтво), і свідчать про необхідність додаткових витрат на лікування (на придбання ліків, спеціальний медичний догляд, санаторно-курортне лікування тощо). Розмір додаткових витрат на дитину повинен обґрунтовуватися відповідними документами (наприклад, витрати на спеціальний медичний догляд - довідкою медичного закладу про вартість медичних послуг; витрати на лікування, на санаторно-курортне лікування - виписками з історії хвороби дитини, рецептами лікарів, довідками, чеками, рахунками, проїзними документами тощо).

Наведені висновки щодо застосування статті 185 СК України підлягають врахуванню у кожній справі про стягнення додаткових витрат на дитину.

Отже, згідно вимог законодавства та аналізу судової практики, яка склалась, до додаткових витрат відносять:

а) навчання у спеціалізованому закладі освіти, технікумі, коледжі, при умові погодження з батьком/матір`ю навчального закладу та доведеності існування особливих обставин, які зумовлені необхідністю платного навчання дитини у цьому закладі адже дитині гарантовано державою безоплатне навчання у загальноосвітній школі,

б) розвиток здібностей дитини, а саме витрати на гуртки, заняття, які розвивають конкретні здібності дитини, придбання спортінвентарю, музичного інструменту, витрати на участь у змаганнях та конкурсах, витрати на вивчення іноземних мов, підтверджені відповідними нагородами, які одержували діти або характеристиками,

в) оздоровлення (санаторно-курортне або відпочинок біля моря або на гірському курорті при умові доведеності, що для покращення стану здоров`я дитини вона потребувала відпочинок та оздоровлення саме там),

г) лікування (систематичні витрати, понесені у зв`язку з постійною хворобою дитини, фізичними травмами).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачка вказувала про понесення додаткових витрат на утримання дітей, а саме витрати на освіту, одяг, взуття, харчування, канцелярію, відпочинок та оздоровлення, а також транспортні витрати.

Проте надані позивачем докази не свідчать про понесення цих витрат саме на оздоровлення дітей біля моря для покращення їх стану здоров`я і що вони потребували відпочинок та оздоровлення саме там.

Крім того, позивачем не доведено, що такі витрати не покриваються за рахунок аліментів, які стягуються з відповідача.

Відтак, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача додаткових витрат на утримання дітей.

Доказів щодо наявності особливих обставин, потреби у розвитку здібностей дітей, оздоровлення чи лікування, пов`язане із постійною хворобою, матеріали справи не містять.

Суд першої інстанції не врахував наведені висновки, відтак помилково задовольнив позовні вимоги в цій частині.

Згідно зі статтею 376 ЦПК підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо: суд розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.

За таких обставин, апеляційну скаргу ОСОБА_2 слід задовольнити частково, рішення Чернівецького районного суду м. Чернівці від 19 травня 2025 року в частині стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів слід змінити, а в частині стягнення додаткових витрат на дітей – відмовити з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні цих вимог.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до частини першої статі 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з частиною шостою статті 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Розмір задоволених позовних вимог складає 3 %.

Позивачка ОСОБА_1 відповідно до пункту 3 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнена від сплати судового збору у цій справі.

За подачу апеляційної скарги ОСОБА_2 сплатив судовий збір у розмірі 1453,44 грн.

Враховуючи пропорційність розміру задоволених позовних вимог та з урахуванням взаємозаліку судового збору за подачу апеляційної скарги в частині задоволених вимог, відповідачу слід компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, судовий збір у розмірі 1132,14 грн.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , інтереси якого представляє адвокат Ісак Оксана Ярославівна, задовольнити частково.

Рішення Чернівецького районного суду м. Чернівців від 19 травня 2026 року в частині позовних про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів змінити.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) неустойку (пеню) за несвоєчасну сплату аліментів на утримання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , за період з 20 березня 2023 року по 29 квітня 2025 року у розмірі 14 170 гривень 83 копійки.

Рішення Чернівецького районного суду м. Чернівців від 19 травня 2026 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення додаткових витрат на дитину скасувати.

Ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Змінити розподіл судових витрат.

Компенсувати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (РНОКПП: НОМЕР_1 ), за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги, у сумі 1132 гривні 14 копійок.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Повна постанова складена 27 серпня 2026 року.

Суддя-доповідач І. М. Литвинюк

Судді: М. І. Кулянда

І. Б. Перепелюк