Постанова від 24 серпня 2026 р. у справі №705/1351/26 — Черкаський апеляційний суд

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/821/1735/26Головуючий по першій інстанції

Справа № 705/1351/26 Категорія: 301030300 Годік Л.С.

Доповідач в апеляційній інстанції

Сіренко Ю. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 серпня 2026 року

м. Черкаси

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів:

Сіренка Ю.В., Новікова О.М., Фетісової Т.Л.,

секретар: Широкова Г.К.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач – Паланська сільська рада,

особа, яка подає апеляційну скаргу – представник ОСОБА_1 – адвокат Трепак Олександр Іванович,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси в режимі відеоконференції апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Трепака Олександра Івановича на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 01 червня 2026 року (у складі судді Годік Л.С.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Паланської сільської ради про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю,

в с т а н о в и в:

У березні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду із даним позовом, в якому просив визнати за ним право власності за набувальною давністю на житловий будинок з господарськими спорудами, загальною площею 41,0 кв. м., житловою площею 31,0 кв. м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування зазначав, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 27.04.1994, посвідченого державним нотаріусом Уманської районної державної нотаріальної контори Поліщук Н.М., громадянин ОСОБА_2 отримав у власність в порядку спадкування житловий будинок, на той час без номера, по АДРЕСА_1 .

З 2002 року позивач ОСОБА_1 за усною згодою ОСОБА_2 почав проживати у зазначеному будинку.

Позивач зареєстрований в будинку з 22.02.2002.

У 2006 році позивач купив зазначений будинок у ОСОБА_2 , при цьому договір купівлі-продажу будинку не оформляли, розписка про продаж будинку та отримання коштів не писалась, а сторони обмежилися повідомленням про даний факт до Томашівської сільської ради, якою було внесено запис в Погосподарській книзі за 2006-2010 роки про те, що головою домоволодіння по вказаній вище адресі являється ОСОБА_1 .

У позові зазначено, що ОСОБА_2 помер.

Згідно з відповіддю Уманського виробничого відділку КП «Черкаське обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації» станом на 01.01.2013 на житловий будинок по АДРЕСА_1 , право власності не зареєстроване, інвентаризаційна справа відсутня.

Також позивач зазначав, що відповідно до записів погосподарської книги за 1991?1995 роки, особовий № НОМЕР_1 , рахунок № НОМЕР_2 , головою домогосподарства в с. Томашівка, житловий будинок загальною площею 40 кв.м., земельна ділянка за 1990-1991 роки 0,44 га, за 1994-1995 роки 0,47 га, записана ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ,та ОСОБА_2 .

Згідно погосподарської книги за 1996-2000 роки, особовий рахунок № НОМЕР_3 , головою домогосподарства по АДРЕСА_2 , житловий будинок 1936 року забудови, загальна площа 41 кв.м., земельна ділянка 0,47 га, записано ОСОБА_2 .

У відповідності до погосподарської книги за 2001-2005 роки, особовий рахунок № НОМЕР_4 , головою домогосподарства по АДРЕСА_2 , житловий будинок 1936 року забудови, загальна площа 41 кв.м., земельна ділянка0,47 га, записано ОСОБА_2 .

У погосподарській книзі за 2006-2010 роки внесено запис про голову домогосподарства по АДРЕСА_2 , житловий будинок 1936 року забудови, загальна площа 41 кв.м., загальна площа земельної ділянки 0,47 га, та вказано головою ОСОБА_1 .

В погосподарській книзі за 2011-2015 роки зазначено номер об`єкта 0217-1, змінено адресу на АДРЕСА_1 та записано голову домогосподарства ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Крім цього, внесено запис про членів його сім`ї: ОСОБА_4 (дружина), ОСОБА_5 (дочка), ОСОБА_6 (дочка). Аналогічні записи вчинені в погосподарській книзі за 2016-2020 роки.

У погосподарській книзі за 2021-2025 змінено адресу будинку на АДРЕСА_1 , записано головою домогосподарства ОСОБА_1 .

Таким чином, на протязі 2006-2026 років, позивач добросовісно та відкрито володіє нерухомим майном, що є предметом позову. Таке володіння не переривалося починаючи з лютого 2006 року. Наявність інших осіб, які б претендували на це майно, не встановлено. Позивач не має жодного юридичного титулу щодо нерухомого майна.

Отже фактичне володіння вказаним нерухомим майном є безтитульним, так як не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном, право власності на яке не зареєстроване в установленому законом порядку.

Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 01.06.2026 у задоволенні позову відмовлено.

На підставі встановлених обставин справи, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що володіння позивача спірним будинком не є заволодінням чужим майном, а виникло за згодою власника. Такі обставини не свідчать про добросовісне заволодіння чужим майном у розумінні ст. 344 ЦК України.

Крім того, в рішенні суду зазначено, що позивачем не обґрунтовано належність відповідача у справі.

Не погоджуючись із таким рішенням суду, представник позивача – адвокат Трепак О.І. через підсистему «Електронний суд» подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задоволити позов в повному обсязі.

В обґрунтування зазначає, що рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального права, при неповному з`ясуванні всіх обставин справи та без належного дослідження доказів.

Вказує, що у справі жодних доказів вселення ОСОБА_1 в житловий будинок за згодою ОСОБА_2 , а потім його купівлі, немає.

Також зазначає, що при зверненні до суду із даним позовом, позивачем враховано, що у спорах про визнання права власності на нерухоме майно, якщо власник помер, а спадкоємці відсутні або не прийняли спадщину, відповідачем є відповідна територіальна громада в особі місцевої ради (сільської, селищної чи міської) за місцем розташування будинку.

Відтак, враховуючи, що у ОСОБА_2 відсутні спадкоємці, належним відповідачем є Паланська сільська рада.

02.07.2026 на адресу Черкаського апеляційного суду через підсистему «Електронний суд» від Паланської сільської ради надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якій просить залишити без змін оскаржуване рішення суду, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Звертає увагу на те, що з позовної заяви та додаткових пояснень позивача вбачається, що у 2002 році він вселився до спірного будинку за усною згодою власника ОСОБА_2 та знав, хто є власником будинку, користувався ним саме за волевиявленням власника.

Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив відсутність однієї з обов`язкових умов набуття права власності за набувальною давністю.

Заслухавши доповідь судді, учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів доходить таких висновків.

Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду.

Забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується судами при розгляді справ як джерело права.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до статті 3 ЦК України та статей 2, 4, 5, 12, 13, 19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 27.04.1994, посвідченого державним нотаріусом Уманської районної державної нотаріальної контори Поліщук Н.М., ОСОБА_2 отримав у власність в порядку спадкування житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .

У позовній заяві ОСОБА_1 зазначав, що почав проживати у спірному житловому будинку у 2002 році за усною згодою власника будинку ОСОБА_2 .

Також у позовній заяві зазначено, що у 2006 році позивач фактично придбав даний будинок, однак договір купівлі-продажу сторони у встановленому законом порядку не уклали.

На виконання ухвали Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 27.03.2026 Перша уманська державна нотаріальна контора повідомила, що спадкова справа після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , не заведена.

Із наведених позивачем обставин вбачається, що володіння спірним майном виникло за волею власника майна ОСОБА_2 .

Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Отже, умовами набуття права власності за набувальною давністю на підставі статті 344 ЦК України є: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю.

Для окремих видів майна (нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери) право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду. Набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

За змістом частини першої статті 344 ЦК України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном.

Володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності.

При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Давність володіння є добросовісною, якщо особа при заволодінні майном не знала і не повинна була знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Подібні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.05.2019 у справі № 910/17274/17, у постановах Верховного Суду від 15.06.2023 у справі № 359/8844/20, від 23.12.2025 у справі № 535/885/23.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первісних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків.

У постановах від 15.11.2022 у справі № 293/1061/21, від 15.06.2023 у справі № 359/8844/20, від 21.02.2024 у справі № 756/6953/2017 Верховний Суд зазначив, що позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.058.2019 у справі № 910/17274/17 зазначила про те, що підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь - який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Оскільки сам позивач у своїй позовній заяві визнав, що правовідносини щодо користування будинком виникли з волевиявлення попереднього власника, суд першої інстанції обґрунтовано поклав вказаний факт в основу судового рішення.

Ухвалюючи оскаржуване судове рішення, суд першої інстанції , дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, дійшов правильного висновку про відсутність визначених статтею 344 ЦК України правових підстав для задоволення позову, оскільки позивачу було відомо, що власником спірного житлового будинку був померлий ОСОБА_2 .

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, серед іншого, вказав на те, що позивачем у позовній заяві не обґрунтовано належність Паланської сільської ради як відповідача у справі.

Згідно з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц, у справах про визнання права власності за набувальною давністю на майно померлого власника, за відсутності його спадкоємців, належним відповідачем є орган місцевого самоврядування (відповідна рада), оскільки до повноважень останнього належить, зокрема, звернення до суду з заявою про визнання спадщини відумерлою (стаття 1277 ЦК України) та прийняття такого майна у комунальну власність.

В ході розгляду даної справи, судом першої інстанції за клопотанням сторони позивача було витребувано інформацію з Першої уманської державної нотаріальної контори, з якої вбачається, що спадкова справа після смерті ОСОБА_2 не заводилась.

Разом з тим, сама по собі відсутність заведеної спадкової справи у даній нотаріальній конторі не є беззаперечним доказом відсутності спадкоємців померлого власника.

За таких обставин, висновок суду про необґрунтованість визначення відповідачем саме Паланську сільську раду є правильним.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів вважає рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог законним та обґрунтованим.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

Проаналізувавши встановлені обставини справи, та надавши їм правову оцінку, з урахуванням зазначених вище положень діючого законодавства, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Трепака Олександра Івановича залишити без задоволення.

Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 01 червня 2026 року у даній справі залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку та за умов, визначених Цивільним процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови складено 27 серпня 2026 року.

Судді Ю.В. Сіренко

О.М. Новіков

Т.Л. Фетісова