Постанова від 24 серпня 2026 р. у справі №697/3340/25 — Черкаський апеляційний суд

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/2020/26Головуючий по 1 інстанції

Справа №697/3340/25 Категорія: 304090000 Деревенський І. І.

Доповідач в апеляційній інстанції

Фетісова Т. Л.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 серпня 2026 року м. Черкаси

Черкаський апеляційний суд у складі колегії суддів цивільної палати:

суддя-доповідачФетісова Т. Л.

судді Сіренко Ю. В., Новіков О. М.

розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу відповідача на рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 03.06.2026 (повний текст складено 03.06.2026, суддя в суді першої інстанції Деревенський І. І.) у цивільній справі за позовом ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в :

у грудні 2025 року ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» звернулося до суду з позовом, яким просило стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором №1516-6792 від 23.02.2025 у розмірі 58432,64 грн, яка складається з такого: за тілом кредиту 19165,95 грн; за процентами 31018,28 грн; за процентами річних на підставі ст. 625 ЦК України 8248,41 грн, а також суму судового збору в розмірі 2422,40 грн, мотивуючи про те, що ОСОБА_1 , як позичальник, не виконала належним чином свої зобов`язання по вказаному кредитному договору, внаслідок чого у неї перед позивачем утворилася зазначена заборгованість.

Рішенням Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 03.06.2026 позов у справі задоволено частково та стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором №1516-6792 від 23.02.2025 у розмірі 50184,23 грн та судовий збір у сумі 2080,60 грн. Суд вказав на обґрунтованість доводів позивача про невиконання позичальником своїх договірних зобов`язань щодо повернення кредитних коштів та сплати відсотків, передбачених договором та, водночас, відмовив у вимогах про стягнення відсотків за ст. 625 ЦК України з посиланням на законодавчу заборону на їх нарахування в період воєнного стану згідно пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

Відповідач подала на вказане рішення суду в частині задоволених позовних вимог 17.07.2026 засобами поштового зв`язку апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати в оскаржуваній частині та новим рішенням позовні вимоги відхилити.

В обґрунтування вказано на те, що у матеріалах справи відсутні докази перерахунку позичальнику коштів кредиту, оскільки надана позивачем довідка фіксує транзакцію 04.04.2025, а договір укладався 23.02.2025.

Часткове погашення боргу відповідачем не спростовує відсутність надання кредитних коштів, адже самі по собі не підтверджують факт їх отримання.

Нарахування відсотків по кредиту з 23.02.2025, зважаючи на відсутність перерахунку обумовлених у договорі коштів, є протиправним.

Розмір відсотків, нарахованих позивачем, не відповідає таким засадам цивільних правовідносин як справедливість, добросовісність та розумність.

Заявлена до стягнення сума відсотків є надмірним тягарем для споживача та непропорційна тілу наданого кредиту.

Умови договору про нарахування відсотків за кредитом є несправедливими, адже передбачають надмірно сувору відповідальність позичальника, що вбачається з відповідних правових висновків ВС, отже позивач використовує факт допущеного позичальником прострочення для свого надмірного збагачення.

Заслухавши доповідь судді, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Ураховуючи межі оскарження за апеляційною скаргою відповідача, предметом апеляційного перегляду є рішення суду першої інстанції щодо вирішення позовних вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту та відсотками за користування кредитними коштами, а щодо вирішення вимог про стягнення відсотків, нарахованих за ст. 625 ЦК України, рішення місцевого суду в апеляційному порядку не переглядається.

Відповідно до положень ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим . Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При розгляді справи встановлено, що 23.02.2025 між сторонами справи за допомогою веб-сайту, який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС», в рамках якої реалізуються технології обробки інформації з використанням технічних і програмних засобів і які у процесі обробки інформації діють як єдине ціле, було укладено договір про відкриття кредитної лінії №1516-6792 продукту «CREDOS».

Договір підписаний відповідачем ОСОБА_1 зі сторони позичальника за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором «А5534».

За п. 2.1, 2.2 договору кредитодавець відкриває для позичальника невідновлювальну кредитну лінію шляхом надання позичальнику грошових коштів на умовах строковості, зворотності, платності для задоволення особистих потреб позичальника, а позичальник зобов`язується повернути кредит не пізніше останнього дня строку кредитування та сплатити нараховані кредитодавцем проценти за користування кредитом та інші платежі, передбачені цим Договором у порядку, передбаченому цим Договором.

Згідно з п. 4.1, 4,2 договору загальний розмір кредиту становить 96000 грн. Дата надання/видачі кредиту 23.02.2025.

Пунктами 4.8, 4.10, 4.14, 10.1 передбачено, що базовий період складає 23 днів. Стандартна процента ставка становить: 1.00% за кожен день користування Кредитом, яка застосовується протягом перших 180 календарних днів з дати укладення цього Договору; 0.74% за кожен день користування Кредитом, яка застосовується у період починаючи з 181 календарного дня дії Договору і до закінчення строку дії цього Договору або до дати фактичного повернення всієї суми Кредиту. Комісія за видачу кредиту 20 %. Строк на який надається кредит позичальнику 365 календарних днів з моменту нарахування кредиту. Дата повернення кредиту 22.02.2026, пільгова процентна ставка 0,01 % в день, знижена процентна ставка 1,00% в день.

Відповідно до п. 4.16 договору орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення цього договору (на весь строк кредитування) складає 40302,61 грн та включає в себе: суму Кредиту, комісію за видачу Кредиту (якщо умови цього Договору передбачають сплату комісії за видачу Кредиту), проценти за користування Кредитом та комісійну винагороду, яка стягується з Позичальника на користь третьої особи, що надає платіжні послуги під час здійснення платежів за Договором через вебсайт Кредитодавця або через Особистий кабінет.

Відповідно до п. 8.3, 8.4 договору у разі прострочення Позичальником сплати процентів за користування Кредитом або Комісії за видачу Кредиту (якщо умови цього Договору передбачають сплату комісії за видачу Кредиту) на строк понад один календарний місяць, Кредитодавець має право вимагати від Позичальника повернення Кредиту в повному обсязі та сплати процентів за весь строк фактичного користування Кредитом до настання дати повернення кредиту, що встановлена п.4.14 цього Договору. У разі прострочення Позичальником сплати процентів за користування Кредитом або Комісії за видачу Кредиту (якщо умови цього Договору передбачають сплату комісії за видачу Кредиту), Кредитодавець має право розірвати цей Договір за своєї ініціативою, проінформувавши про це Позичальника письмово за 30 (тридцять) календарних днів.

Відповідач була ознайомлена із Правилами відкриття кредитної лінії (надання споживчих кредитів) продукту «CREDOS», які підписані нею 23.02.2025 електронним підписом одноразовим ідентифікатором «А5534».

04.04.2025 між сторонами було укладено Додаткову угоду до Договору, відповідно до умов якої відповідачу було надано додаткові грошові кошти у Кредит за Договором № 1538-9673 у сумі 5000 грн. Додаткова угода Договір підписана Силенко А.Г. за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором «A0143» (а.с. 43 на звороті-45).

09.04.2025 між сторонами було укладено Додаткову угоду до Договору, відповідно до умов якої відповідачу було надано додаткові грошові кошти у Кредит за Договором № 1516-6792 у сумі 6500 грн. Додаткова угода Договір підписана ОСОБА_1 за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором «A5558» (а.с. 38 на звороті-40).

Факт перерахування позивачем відповідачу кредитних коштів у загальній сумі 21100 грн підтверджується довідкою, виданою директором ТОВ «Укр Кредит Фінанс» про перерахування суми кредиту та довідкою ТОВ «ФК «КОНТРАКТОВИЙ ДІМ» від 30.10.2025 №17303, з яких вбачається, що 23.02.2025 за допомогою системи EasyPay, платіж №1562911397 на картковий рахунок відповідача, який співпадає із банківськими реквізитами карти відповідача, вказаними у договорі та Додатку було перераховано 9600 грн; 04.04.2025 за допомогою системи EasyPay, платіж №1584869925 на картковий рахунок, який співпадає із банківськими реквізитами карти відповідача, вказаними у Додатковій угоді до Договору було перераховано 5000 грн, а також 09.04.2025 за допомогою системи EasyPay, платіж № 1587305497 на картковий рахунок, який співпадає із банківськими реквізитами карти відповідача, вказаними у Додатковій угоді до Договору було перераховано 6500 грн (а.с.48, 71-75).

Згідно розрахунку заборгованості за договором №1516-6792 від 23.02.2025 заборгованість відповідача станом на 22.10.2025 становить 58432,64 грн, з яких: заборгованість за кредитом 19165,95 грн; заборгованість за нарахованими процентами 31018,28 грн; заборгованість за процентами річних на підставі ст. 625 ЦК України 8248,41 грн.

З даного розрахунку також вбачається, що відповідачем 17.03.2025, 09.04.2025, 13.04.2025, 14.04.2025, 07.05.2025 та 08.05.2025 сплачувалися кошти на загальну суму 13676,08 грн, які відповідно до умов договору були зараховані в погашення процентів та частково тіла кредиту.

28.10.2025 за вих. №1516-6792/в позивач на адресу відповідача направив вимогу про усунення порушень умов договору, в якій повідомив відповідача про необхідність протягом 30 календарних днів з дати отримання вимоги сплатити заборгованість за кредитом на банківські реквізити ТОВ «Укр Кредит Фінанс», зазначені в договорі.

Однак у визначені строки відповідач не виконав вимоги та не сплатив заборгованість за договором, що обумовило звернення з цим позовом до суду.

Правовідносини між сторонами, які виникли на підставі вищенаведених фактичних обставин щодо стягнення кредитного боргу, регламентуються такими правовими нормами.

Згідно положень ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ст. 10561 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Як передбачено ст. 627 ЦК України, відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до положень ст.ст.526, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином і в установленні строки відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а згідно ст.629 ЦК України - договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Також статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

На час розгляду справи кредитний договір, за яким відповідач отримала кредит, є чинним, недійсним у судовому порядку не визнавався, сума боргу по тілу кредиту та нарахованим відсоткам за користування кредитними коштами позичальником наданими доказами не спростовується.

Відповідно до положень ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Враховуючи викладене вище правове регулювання та встановлені при розгляді цієї справи фактичні обставини, апеляційний суд приходить до висновку про те, що суд першої інстанції, встановивши, що відповідач, як позичальник, отримала кредитні кошти за договором та не повернула їх у визначені строки разом із нарахованими відсотками, отже має непогашену заборгованість, вірно вказав про те, що позовні вимоги про стягнення коштів є обґрунтованими.

При цьому суд першої інстанції обґрунтовано встановив суму заборгованості, яка підтверджується матеріалами справи та не спростовується по суті аргументами скаржника.

З такими висновками суду першої інстанції в цій справі апеляційний суд погоджується повністю, адже вони підтверджуються наявними у справі доказами та ґрунтуються на встановлених фактичних обставинах та правому регулюванні правовідносин сторін, що виникли на підставі кредитного договору.

Слід врахувати, що скаржник при апеляційному перегляді справи не ставить під сумнів факт укладення кредитного договору та його умови.

Так апеляційним судом відхиляються аргументи скаржника про те, що у матеріалах справи відсутні докази перерахунку позичальнику коштів кредиту, оскільки надана позивачем довідка фіксує транзакцію 04.04.2025, а договір укладався 23.02.2025, з урахуванням такого.

Як цілком обґрунтовано встановив суд першої інстанції, довідка від 30.10.2025 №17303 містить відомості про те, що 23.02.2025 за допомогою системи EasyPay, платіж №1562911397 на картковий рахунок відповідача було перераховано 9600 грн, 04.04.2025 - 5000 грн, 09.04.2025 - 6500 грн (а.с.48, 71-75).

Отже і суми кредиту і дати отримання позичальником у тимчасове користування кредитних коштів підтверджуються належними та допустимими доказами.

У аспекті викладеного вище, апеляційний суд відхиляє аргументи скаржника і про те, що часткове погашення боргу відповідачем не спростовує відсутність надання кредитних коштів, а також про безпідставність нарахування відсотків по кредиту з 23.02.2025, зважаючи на відсутність перерахунку обумовлених у договорі коштів, оскільки факт перерахунку позичальнику коштів кредиту підтверджено належним чином.

Слід враховувати, що позивач об`єктивно підтвердив виконання зобов`язань кредитора за кредитним договором щодо надання в користування позичальнику кредитних коштів, а позичальник по суті такі обставини не спростовує, а саме не надає доказів того, що банківська картка, на які такі кошти було перераховано, їй не належить, або стосовно того, що на таку картку фактично кошти в погодженій у кредитному договорі сумі не надходили.

При цьому, зважаючи на законодавчу охорону банківської таємниці, саме позичальник вправі безперешкодно надавати відомості про власні банківські рахунки з метою спростування тверджень кредитора про надходження кредитних коштів, у підтвердження яких надано інші докази.

Апеляційний суд оцінює критично аргументи скарги відповідача про те, що розмір відсотків, нарахованих позивачем, не відповідає таким засадам цивільних правовідносин як справедливість, добросовісність та розумність, а також про те, що заявлена до стягнення сума відсотків є надмірним тягарем для споживача та непропорційна тілу наданого кредиту, оскільки вказаний розмір відсотків позичальник, укладаючи договір, погодила без жодних застережень.

При цьому позичальник самостійно оцінювала такі умови кредитування вигідними для себе та мала добросовісно розраховувати, зважаючи на своє матеріальне становище, на можливість належного виконання взятих на себе договірних зобов`язань щодо повернення кредиту

Отже, послідуюче протилежне твердження відповідача про те, що погоджені умови кредитування є не вигідними свідчить про непослідовність позиції позичальника щодо вступу у правовідносини з надання кредиту.

Як указав Верховний Суд в постанові від 22.05.2019 у справі №234/3341/15-ц добросовісність (п.6 с.3 ЦК) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «nonconcedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони.

Надаючи оцінку посиланням апеляційної скарги відповідача про те, що умови договору про нарахування відсотків за кредитом є несправедливими, адже передбачають надмірно сувору відповідальність позичальника, що вбачається з відповідних правових висновків ВС, отже позивач використовує факт допущеного позичальником прострочення для свого надмірного збагачення, апеляційний суд робить такі висновки.

Так у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 вказано, що якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

У пункті 8.38 зазначеної постанови з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що виходячи з принципі розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу так і процентів річних як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

При цьому ч.ч.1, 2, п.5 ч.3 ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів» (на який посилається скаржник) передбачено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Однак у даному випадку спірними є нарахування відсотків за правомірне користування кредитними коштами, а не відсотків компенсації у разі невиконання споживачем зобов`язань за договором, чого помилково не врахував скаржник.

При цьому позичальник, укладаючи кредитний договір, самостійно та добросовісно надала оцінку запропонованим умовам кредитування, зважила на можливість їх дотримання з огляду на наявне фінансове становище та на час укладення договору вважала їх прийнятними та вигідними для себе, що й отримало вираження у факті надання згоди на укладення правочину та отримання на його підставі кошів кредиту.

Таким чином за обставин даної справи не можна вести мову про укладення кредитного договору на вкрай невигідних для відповідача умовах.

Інших доводів, які б свідчили про те, що спір у справі суд першої інстанції вирішив невірно, подана апеляційна скарга не містить.

Згідно ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 03.06.2026 у даній справі належить залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

На підставі положень ст.141 ЦПК України судові витрати скаржника за розгляд справи в апеляційному суді слід залишити за особою, яка подала апеляційну скаргу.

Керуючись ст. ст. 141, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

у х в а л и в :

апеляційну скаргу – залишити без задоволення.

Рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 03.06.2026 у даній цивільній справі – залишити без змін.

Судові витрати скаржника в апеляційному суді не відшкодовувати.

Постанова апеляційного суду набирає чинності з дня ухвалення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення в порядку та за умов, визначених цивільним процесуальним законодавством.

Повну постанову складено 25.08.2026.

Суддя-доповідач

Судді