Постанова від 25 серпня 2026 р. у справі №140/11493/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 серпня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 140/11493/25 пров. № А/857/17233/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Затолочного В.С.,

суддів: Глушка І.В., Судової-Хомюк Н.М.,

розглянувши в електронній формі в порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2026 року у справі № 140/11493/25 за адміністративним позовом ІНФОРМАЦІЯ_1 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, військова частина НОМЕР_1 про стягнення шкоди (рішення суду першої інстанції ухвалене суддею Сорокою Ю.Ю. в м. Луцьку в порядку письмового провадження), -

ВСТАНОВИВ:

ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі – ОТЦК, позивач) звернувся з адміністративним позовом до ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , відповідач) за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, - військової частини НОМЕР_1 (далі також – третя особа, ВЧ НОМЕР_1 ), про стягнення з ОСОБА_1 на рахунок ІНФОРМАЦІЯ_1 завдану матеріальної шкоди у розмірі 319 468,41 грн, що настала в результаті дорожньо-транспортної пригоди за його участі.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2026 року адміністративний позов задоволено повністю.

Із цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив в апеляційному порядку. Вважає його необґрунтованим, таким, що прийняте з порушенням норм матеріального права, а тому просить скасувати рішення в частині задоволення позову і ухвалити нове судове рішення, яким в позові відмовити повністю.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач покликався на те, що у разі притягнення особи, яка завдала шкоду, до кримінальної відповідальності відшкодування шкоди здійснюється шляхом пред`явлення військовою частиною, установою, організацією, закладом цивільного позову в кримінальному провадженні в порядку, встановленому законом. Доказів притягнення відповідача до кримінальної чи адміністративної відповідальності позивачем не надано. Крім того, позивачем не надано суду докази, які підтверджують вину відповідача у завданні шкоди та не довів причинний зв`язок між його протиправною поведінкою і завданою шкодою.

Позивач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу.

Третя особа скористалася правом подання відзиву на апеляційну скаргу, просила у задоволенні такої відмовити, оскаржуване рішення залишити без змін.

Справа розглядається в порядку письмового провадження відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_2 на посаді водій-електрик взводу управління 1 зрк.

05 січня 2024 року відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобілів

FORD TRANSIT CONNECT військовий номер НОМЕР_3 та MITSUBISHI L200 військовий номер НОМЕР_4 , які знаходяться на балансі ВЧ НОМЕР_1 . Дорожньо-транспортна пригода трапилась близько 02:20 год., на 97 км автодороги (M01) Київ-Чернігів-Нові Яриловичі у районі н.п. Кіпті Чернігівського району Чернігівської області. Через складні погодні умови водій-електрик взводу управління 1 зкр солдат ОСОБА_1 , рухавшись на автомобілі марки FORD TRANSIT CONNECT військовий номер НОМЕР_3 , не впорався з керуванням та здійснив зіткнення із автомобілем марки MITSUBISHI L200 військовий номер НОМЕР_4 , водій якої, номер обслуги 3 зенітного кулеметного відділення 1 зенітного кулеметного взводу 1 зенітної кулеметної військової частини НОМЕР_1 , солдат ОСОБА_2 здійснив зупинку на узбіччі дороги.

В ході службового розслідування, були опитані учасники дорожньо-транспортної пригоди, їх прямий командир та залучено незалежного експерта з визначення розміру завданої шкоди, що настала в результаті дорожньо-транспортної пригоди. Встановлено, що через складні погодні умови водій-електрик взводу управління 1 зкр солдат

ОСОБА_1 рухавшись на автомобілі марки FORD TRANSIT CONNECT військовий номер НОМЕР_5 , не впорався з керуванням та здійснив зіткнення із автомобілем марки MITSUBISHI L200 військовий номер НОМЕР_6 , водій якої, номер обслуги 3 зенітного кулеметного відділення 1 зенітного кулеметного взводу 1 зенітної кулеметної роти військової частини НОМЕР_1 , солдат ОСОБА_2 здійснив зупинку на узбіччі дороги.

За наслідками службового розслідування встановлено, що водієм-електриком 13КР солдатом ОСОБА_1 було порушено:

абзац 2 статті 11 Статуту внутрішньої служби Збройних сил України, відповідно до якого військовослужбовець зобов`язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок;

статтю 13 Статуту внутрішньої служби, відповідно до якої військовослужбовець зобов`язаний додержуватися вимог безпеки, вживати заходів до запобігання захворюванню, травматизму, повсякденно підвищувати фізичну загартованість і тренованість, утримуватися від шкідливих для здоров`я звичок.

У своїх поясненнях водій-електрик взводу управління 1 ЗКР солдат ОСОБА_1 , який перебував за кремом автомобіля, свою провину визнав.

Відповідно до акту проведення обов`язкового технічного контролю транспортних засобів військової частини НОМЕР_1 , автомобілі FORD TRANSIT CONNECT військовий номер НОМЕР_5 та MITSUBISHI L200 військовий номер НОМЕР_7 Р4 були технічно справні.

В ході розслідування заяв/клопотань стосовно технічної несправності транспортних засобів не надходило.

Також, в ході проведення службового розслідування було залучено експерта з визначення розміру завданих збитків в результаті дорожньо-транспортної пригоди.

Згідно висновку експертизи від 24 червня 2024 року № EP-27/03-24 щодо вартості матеріального збитку заподіяного власнику колісного транспортного засобу FORD TRANSIT CONNECT військовий номер НОМЕР_3 , проведеної суб`єктом оціночної діяльності ОСОБА_3 (договір № 77 від 24 травня 2024 року), вартість нанесеної шкоди становить 157 546, 60 грн.

Відповідно акту приймання-передачі до договору № 77 від 24 травня 2024 року наданих послуг № 3 вартість робіт з оцінки (визначення) розміру матеріального збитку, завданого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди транспортного засобу FORD TRANSIT, 2007 р.в., шасі № НОМЕР_8 військовий номер НОМЕР_3 , становить 7700, 00 грн.

Висновком експертизи від 24 червня 2024 року № EP-28/03-24 щодо вартості матеріального збитку заподіяного власнику колісного транспортного засобу MITSUBISHI L-200, 2004 р.в, військовий номер НОМЕР_4 , проведеної суб`єктом оціночної діяльності ОСОБА_3 (договір № 77 від 24 травня 2024 року), визначено вартість нанесених збитків становить 167 162, 40 грн.

Відповідно акту приймання-передачі до договору № 77 від 24 травня 2024 року наданих послуг № 3 вартість робіт з оцінки (визначення) розміру матеріального збитку, завданого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди транспортному засобу MITSUBISHI L-200, 2004 р.в., в шасі № НОМЕР_9 , військовий номер НОМЕР_4 , становить 6 600, 00 грн.

Згідно матеріалів службового розслідування загальна сума завданої внаслідок неправомірних дій відповідача шкоди державі з урахуванням пошкодженого майна (транспортних засобів) та витрат на проведення оцінки завданої шкоди державі становить 339 009,00 грн.

Наказом командира ВЧ НОМЕР_1 від 30.07.2024 № 75 «Про результати службового розслідування, покарання винних та притягнення їх до матеріальної відповідальності» відповідача було притягнуто до дисциплінарної відповідальності з накладенням дисциплінарного стягнення у вигляді суворої догани, а також визнано винним у заподіянні шкоди державі на загальну суму 339009 грн з притягненням до матеріальної відповідальності у повному розмірі. Даний наказ було письмово доведено солдату ОСОБА_1 13.08.2024 і позивач цей наказ не оскаржував.

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 20.01.2025 № 21 солдат ОСОБА_1 був звільнений з військової служби за станом здоров`я.

Відповідно до довідки від 04.07.2025 № 878 із ОСОБА_1 було стягнуто 19 540,59 грн, залишок заборгованості становить 319 468,41 грн.

Після звільнення з військової служби відповідач матеріальної шкоди не відшкодував, що стало підставою позивача до суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що сума матеріальної шкоди, яка належить до відшкодування становить 319 468, 41 грн, проте при звільненні з військової служби відповідачем в добровільному порядку не відшкодована, а відтак має бути стягнена на користь позивача.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 січня 2020 року у справі № 813/1045/18 розглядаючи справу за позовом військової частини до військовослужбовця про стягнення з останнього матеріальної шкоди, завданої ним державі через особисту неправомірну бездіяльність під час проходження військової служби, дійшла висновку, що спір у справі щодо відшкодування державі в особі військової частини шкоди, завданої військовослужбовцем шляхом втрати майна під час здійснення ним повноважень, пов`язаних з проходженням військової (публічної) служби, є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративних судів. Також Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що такі спори підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства як такі, що пов`язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди/збитків, навіть якщо притягнення її до відповідальності шляхом подання відповідного позову про стягнення такої шкоди/збитків відбувається після її звільнення з державної служби.

Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби (частина перша статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232 ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон №2232-ХІІ).

Частинами другою-третьою та шостою статті 2 Закону № 2232-XII встановлено, що проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом. Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями. Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами. Види військової служби серед, яких вказана військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24 березня 1999 року № 548-XIV (далі – Статут)).

Статутом керуються всі військові частини, кораблі, управління, штаби, організації, установи і військові навчальні заклади Збройних Сил України (далі - військові частини). Обов`язки посадових осіб, не зазначені в цьому Статуті, визначаються відповідними порадниками та положеннями.

Дія цього Статуту поширюється на військовослужбовців Служби зовнішньої розвідки України, Служби безпеки України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Управління державної охорони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, органів спеціального призначення з правоохоронними функціями.

Згідно зі статтею 16 Статуту кожен військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.

Статтями 26, 27 Статуту військовослужбовці передбачено, що залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України «Про оборону України» дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом. Військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення.

Підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов`язків визначає Закон України від 3 жовтня 2019 року № 160-IX «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» (далі Закон № 160-ІХ).

Відповідно до визначень, наведених у статті 1 Закону № 160-ІХ: інше майно - нерухоме та рухоме державне майно (крім військового майна, закріпленого за військовою частиною, установою, організацією, закладом), майно, залучене під час мобілізації, а також грошові кошти; матеріальна відповідальність - вид юридичної відповідальності, що полягає в обов`язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, що було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності; пряма дійсна шкода (далі - шкода) - збитки, завдані військовій частині, установі, організації, закладу шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна, погіршення або зниження його цінності, а також витрати на відновлення чи придбання військового та іншого державного майна замість пошкодженого або втраченого, надлишкові виплати під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків. До шкоди не включаються доходи, які могли бути одержані за звичайних обставин, якщо таких збитків не було б завдано.

Статтею 2 Закону № 160-ІХ передбачено, що його дія поширюється, зокрема, на військовослужбовців під час виконання ними обов`язків військової служби, військовозобов`язаних та резервістів під час проходження ними зборів.

За змістом частин першої, другої, четвертої статті 3 Закону № 160-ІХ підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.

Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків; 3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; 4) вина особи в завданні шкоди.

Переведення особи до іншого місця служби чи її звільнення з посади або служби не може бути підставою для звільнення її від матеріальної відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до приписів статті 5 Закону № 160-ІХ особа за завдану з необережності шкоду несе матеріальну відповідальність у розмірі завданої шкоди, але не більше п`ятнадцяти прожиткових мінімумів, установлених для працездатних осіб, крім випадків, коли цим Законом передбачено повну чи підвищену матеріальну відповідальність.

Командир (начальник), який своїм рішенням чи бездіяльністю порушив установлений порядок обліку, зберігання, використання військового та іншого майна або не вжив належних заходів, передбачених законодавством, щодо запобігання розкраданню, знищенню чи псуванню, іншому незаконному витрачанню військового та іншого майна, внаслідок чого було завдано шкоду, або щодо притягнення винних осіб до матеріальної відповідальності, несе матеріальну відповідальність у розмірі завданої шкоди, але не більше п`ятнадцяти прожиткових мінімумів, установлених для працездатних осіб.

Розмір прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, визначається на день видання наказу про притягнення особи до обмеженої матеріальної відповідальності.

Частинами першою та другою статті 7 Закону № 160-ІХ передбачено, що розмір завданої шкоди встановлюється за фактичними втратами на підставі даних бухгалтерського обліку з урахуванням цін, що діють на період розгляду питання про притягнення особи до матеріальної відповідальності. У разі відсутності таких даних розмір шкоди визначається суб`єктами оціночної діяльності відповідно до законодавства або за рішенням суду.

Обчислення розміру шкоди проводиться з урахуванням ступеня зносу військового та іншого майна за встановленими нормами.

Частинами шостою - восьмою статті 8 Закону №160-IX встановлено, що за результатами проведення розслідування складається акт (висновок), який подається командиру (начальнику), що призначив розслідування, на розгляд. До акта (висновку), складеного за результатами розслідування, додаються довідка про вартісну оцінку завданої шкоди за підписом начальника відповідної служби забезпечення і фінансового органу (головного бухгалтера) військової частини, установи, організації, закладу та/або акт оцінки збитків, що складається суб`єктами оціночної діяльності.

Якщо вину особи доведено, командир (начальник) не пізніше ніж у п`ятнадцятиденний строк із дня закінчення розслідування видає наказ про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності із зазначенням суми, що підлягає стягненню. Наказ доводиться до винної особи під підпис.

У разі якщо шкоду завдано кількома особами, у наказі командира (начальника) визначаються суми, що підлягають стягненню окремо з кожної особи, з урахуванням ступеня вини і конкретних обставин завдання ними шкоди.

За змістом положень статті 9 Закону № 160-ІХ посадові (службові) особи зобов`язані письмово доповісти командиру (начальнику) про всі факти завдання шкоди протягом доби з моменту виявлення таких фактів.

У разі виявлення факту завдання шкоди командир (начальник) протягом трьох діб після отримання відповідної письмової доповіді посадових (службових) осіб письмовим наказом призначає розслідування для встановлення причин завдання шкоди, її розміру та винних осіб.

Щодо шкоди, завданої командиром (начальником), розслідування призначається письмовим наказом старшого за службовим становищем командира (начальника).

Розслідування повинно бути завершено протягом одного місяця з дня його призначення. В окремих випадках зазначений строк може бути продовжено командиром (начальником), який призначив розслідування, але не більше ніж на один місяць.

Розслідування може не призначатися, якщо причини завдання шкоди, її розмір та винна особа встановлені за результатами аудиту (перевірки), інвентаризації, досудового розслідування або судом.

За результатами проведення розслідування складається акт (висновок), який подається командиру (начальнику), що призначив розслідування, на розгляд. До акта (висновку), складеного за результатами розслідування, додаються довідка про вартісну оцінку завданої шкоди за підписом начальника відповідної служби забезпечення і фінансового органу (головного бухгалтера) військової частини, установи, організації, закладу та/або акт оцінки збитків, що складається суб`єктами оціночної діяльності.

Якщо вину особи доведено, командир (начальник) не пізніше ніж у п`ятнадцятиденний строк із дня закінчення розслідування видає наказ про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності із зазначенням суми, що підлягає стягненню.

Наказ доводиться до винної особи під підпис.

Згідно з частинами першою та другою статті 10 Закону № 160-ІХ відшкодування шкоди, завданої особою, здійснюється на підставі наказу командира (начальника) шляхом стягнення сум завданої шкоди з місячного грошового забезпечення винної особи, крім випадків, передбачених частинами третьою, четвертою та п`ятою цієї статті та частиною першою статті 12 цього Закону.

Відшкодування шкоди, завданої командиром (начальником), здійснюється на підставі наказу старшого за службовим становищем командира (начальника).

Особа, яка завдала шкоду, за згодою командира (начальника) може добровільно відшкодувати її розмір повністю або частково, передати для відшкодування завданої шкоди рівноцінне майно або відремонтувати чи відновити пошкоджене, про що видається відповідний наказ. Не допускається відшкодування завданої шкоди рівноцінним майном у разі втрати чи пошкодження зброї, боєприпасів, спеціальної техніки та іншого майна, що відповідно до закону вилучене з цивільного обороту або обмежене в обороті.

У постанові від 27 грудня 2023 року у справі № 120/10943/21-а Верховний Суд зазначив, що у разі зобов`язання особи, яка перебуває на посаді державної/публічної служби, відшкодувати шкоду або збитки, завдані внаслідок виконання нею службових/посадових обов`язків, перед судом постає питання не лише встановлення обсягу завданої шкоди/збитків, а й оцінки правомірності дій такої особи. Тож обсяг повноважень суду під час розв`язання таких спорів не закінчується дослідженням правильності розрахунку суми завданої шкоди, адже насамперед суд зобов`язаний перевірити наявність причино-наслідкового зв`язку між діями військовослужбовця, вчиненими під час перебування на посаді публічної служби, та заподіяною шкодою.

Пунктом 7 розділу І Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 № 608, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.12.2017 за № 1503/31371 (далі - Порядок № 608), встановлено, що службове розслідування за фактами завданої шкоди державному майну, у тому числі військовому майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, проводиться з дотриманням вимог даного Порядку та положень Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі».

Відповідно до пункту 1 розділу V Порядку № 608 за результатами службового розслідування складається акт службового розслідування, який містить вступну, описову та резолютивну частини.

Акт службового розслідування підписується особами, які його проводили. У разі виявлення суперечностей та незгоди з результатами службового розслідування кожна така особа має право висловити свою окрему думку, яка викладається на окремому аркуші (від руки або у друкованому вигляді) та долучається до акта службового розслідування (пункт 5 розділу V Порядку № 608).

Пунктом 6 розділу V Порядку № 608 встановлено, що після підписання акт службового розслідування подається на розгляд командиру (начальнику), який призначив розслідування. До акта службового розслідування додається всі матеріали службового розслідування.

Відповідно до пункту 1 розділу VIII Порядку № 608 у разі виявлення факту завдання шкоди державі командир (начальник) протягом трьох діб після отримання відповідної письмової доповіді посадових (службових) осіб письмовим наказом призначає службове розслідування для встановлення причин завдання шкоди, її розміру та винних осіб.

Згідно з пунктом 3 розділу VIII Порядку № 608 до матеріалів службового розслідування долучається довідка про вартісну оцінку заподіяної шкоди за підписом начальника відповідної служби та фінансового органу (головного бухгалтера) військової частини.

Отже, колегія суддів вважає, що військовослужбовець може бути притягнутий до матеріальної відповідальності за результатами службового розслідування, проведеного з дотриманням вимог Закону № 160-ІХ і Порядку № 608.

Відповідно до статті 12 Закону № 160-ІХ у разі звільнення особи, притягнутої до матеріальної відповідальності, зі служби або у разі, якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності особи не прийнято до її звільнення зі служби, відшкодування завданої шкоди здійснюється в судовому порядку в разі відмови особи від її добровільного відшкодування або в іншому встановленому законом порядку.

Частиною першою статті 14 Закону № 160-ІХ передбачено, що наказ командира (начальника) про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності може бути оскаржено старшому за службовим становищем командиру (начальнику) та/або до суду в порядку, передбаченому законодавством.

Колегія суддів зазначає, що предметом розгляду у цій справі є питання стягнення з відповідача на користь держави в особі ІНФОРМАЦІЯ_3 , на фінансове забезпечення якого зарахована ВЧ НОМЕР_1 , завданої відповідачем під час проходження військової служби матеріальної шкоди у розмірі 319468,41 грн.

Як зазначалося вище наказ командира ВЧ НОМЕР_1 від 30.07.2024 № 75, яким відповідача визнано винним у заподіянні шкоди державі на загальну суму 339009 грн з притягненням до матеріальної відповідальності у повному розмірі, було письмово доведено солдату ОСОБА_1 13.08.2024 та який останнім не оскаржувався в силу вищевказаної частини першої статті 14 Закону № 160-ІХ.

Після винесення наказу командира ВЧ НОМЕР_1 від 30.07.2024 № 75 «Про результати службового розслідування, покарання винних та притягнення їх до матеріальної відповідальності» та до моменту звільнення позивача з військової служби за станом здоров`я, відповідно до довідки від 04.07.2025 № 878, із ОСОБА_1 було стягнуто 19 540,59 грн, (залишок заборгованості 319 468,41 грн) тобто останній не заперечував винесення вищенаведеного наказу та повністю з таким погоджувався, був обізнаний про стягнення з нього завданої ним матеріальної шкоди, що настала в результаті дорожньо-транспортної пригоди за його участі.

Щодо доводів апелянта про те, що у разі притягнення відповідача до кримінальної відповідальності завдана ним шкода, відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону № 160-IX повинна стягуватись в межах кримінального провадження шляхом пред`явлення позивачем цивільного позову у кримінальному провадженні, колегія суддів зазначає наступне.

Як вже зазначалося вище, згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду у постанові від 22 січня 2020 року у справі № 813/1045/18 спір у справі щодо відшкодування державі в особі військової частини шкоди, завданої військовослужбовцем шляхом втрати майна під час здійснення ним повноважень, пов`язаних з проходженням військової (публічної) служби, є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративних судів.

Також Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що такі спори підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства як такі, що пов`язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди/збитків, навіть якщо притягнення її до відповідальності шляхом подання відповідного позову про стягнення такої шкоди/збитків відбувається після її звільнення з державної служби.

Згідно з частиною п`ятою статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Крім того, непред`явлення позову з певних причин в межах кримінального провадження ніяк не виключає права позивача на такий позов, шляхом його пред`явлення порядку адміністративного судочинства.

Щодо покликання апелянта на те, що позивач не надав суду докази, які підтверджують вину відповідача у завданні шкоди та не довів причинний зв`язок між його протиправною поведінкою і завданою шкодою, апеляційний суд виходить з наступного.

Вироком Козелецького районного суду Чернігівської області від 16 червня 2026 року у справі № 734/1422/26 ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого частиною першою статті 415 КК України, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки.

Вказаним вироком встановлено, що позивач, керуючи автомобілем FORD TRANSIT CONNECT, військовий номер НОМЕР_3 , який знаходяться на балансі ВЧ НОМЕР_1 , 05 січня 2023 року близько 02:20 год., на 97 км автодороги (M01) Київ-Чернігів-Нові Яриловичі у районі н.п. Кіпті Чернігівського району Чернігівської області скоїв дорожньо-транспортну пригоду, здійснивши зіткнення із автомобілем марки MITSUBISHI L200, військовий номер НОМЕР_4 .

Зазначені наслідки перебувають у прямому причинно-наслідковому зв`язку з порушенням водієм ОСОБА_1 Правил дорожнього руху.

Частиною шостою статті 78 КАС України передбачено, що вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Вирок Козелецького районного суду Чернігівської області від 16 червня 2026 року у справі № 734/1422/26 набрав законної сили 16.07.2026, що є беззаперечним доказом вини відповідача у заподіянні матеріальної шкоди позивачу.

Щодо покликань апелянта на пропуск позивачем строку звернення до суду, апеляційний суд зазначає наступне.

За змістом частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб`єкту владних повноважень право на пред`явлення визначених законом вимог. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень. (абзац 2 частина друга статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України).

Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.

Процесуальні строки дисциплінують суб`єктів адміністративного судочинства, роблять процес динамічним і прогнозованим. Без наявності строків на ту чи іншу процесуальну дію або без їх дотримання в адміністративному судочинстві виникнуть порушення прав сторін - учасників адміністративного процесу. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки.

На підставі частини третьої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Апеляційним судом встановлено, що з первинною позовною заявою позивач звернувся до Володимирського міського суду Волинської області.

Ухвалою Володимирського міського суду Волинської області від 01.09.2025 у справі № 154/3373/25 відмовлено у відкритті провадження в справі за позовом ІНФОРМАЦІЯ_1 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Військова частина НОМЕР_1 Міністерства оборони України, про відшкодування матеріальної шкоди.

До Волинського окружного адміністративного суду позивач звернувся 08.10.2025 з даним позовом.

Тобто позивач помилково звернувся до районного суду в порядку цивільного судочинства.

Аналізуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку про те, що докази про те, що право позивача на судовий захист було реалізоване несвоєчасно - відсутні; пропуск виник виключно внаслідок помилкового визначення юрисдикції та перебування справи в іншому суді, а після встановлення належної юрисдикції позивач діяв оперативно, що підтверджується матеріалами справи.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції зазначає, що такі були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Доводами апеляційної скарги не спростовуються висновки, викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.

Апелянт, фактично, просить надати повторну оцінку тим обставинам справи, яким апеляційний суд таку оцінку вже надав.

Крім того, колегія суддів зазначає, що інші зазначені апелянтом обставини, крім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

З огляду на вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку про те, що рішення суду першої інстанції є законним та скасуванню не підлягає.

Згідно частин першої - четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

З огляду на вищезазначене, вказаним вимогам оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає.

Відповідно до частин першої та другої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Підсумовуючи, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Наведені висновки суду є вичерпні, а доводи апелянта - безпідставні.

Апеляційний суд переглянув оскаржуване судове рішення і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове.

Згідно з пунктом частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскаржуваним рішенням суду першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, апеляційний суд вважає доводи апеляційної скарги безпідставними, та такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 323, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2026 року у справі № 140/11493/25 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише з підстав, визначених в статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Постанову разом із паперовими матеріалами апеляційної скарги надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.

Головуючий суддя В. С. Затолочний

судді І. В. Глушко

Н. М. Судова-Хомюк