Постанова від 25 серпня 2026 р. у справі №380/12378/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 серпня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/12378/26 пров. № А/857/39323/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії :

судді-доповідача Калмикової Ю.О.,

суддів Затолочного В.С.,

Судової-Хомюк Н.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження в електронній формі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 10 липня 2026 року про залишення позовної заяви без розгляду у справі №380/12378/26 (головуючий суддя І інстанції - Мартинюк В.Я.) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дії та бездіяльності протиправними,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просив:

визнати протиправними дії, які полягають у застосування з 22.08.2021 по 19.05.2023 розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, при нарахуванні грошового забезпечення;

зобов`язати здійснити перерахунок грошового забезпечення з 22.08.2021 по 31.12.2021 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2021 рік, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, зазначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 Постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року №704, та провести їх виплату з урахуванням виплачених сум;

зобов`язати здійснити перерахунок грошового забезпечення з 01.01.2022 по 31.12.2022, грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, зазначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 Постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року №704, та провести їх виплату з урахуванням виплачених сум;

зобов`язати здійснити перерахунок грошового забезпечення з 01.01.2023 по 19.05.2023, грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, зазначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 Постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року №704, та провести їх виплату з урахуванням виплачених сум.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 22.06.2026 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі та витребувано для долучення до матеріалів справи від позивача та від відповідача до 29.06.2026 належним чином завірені копії грошового атестата позивача; доказів його вручення та отримання позивачем; доказів виплати позивачу усіх належних сум його грошового забезпечення при звільненні; повідомлення позивача про виплачені суми при звільненні в порядку визначеному ч.1 ст.116 КЗпП України; журналу обліку видачі грошових атестатів.

Ухвалою суду від 07.07.2026 позовну заяву залишено без руху після відкриття провадження у справі та надано позивачу строк для усунення недоліків шляхом подання заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду з обґрунтуванням причин пропуску та доказів, що підтверджують причини пропуску такого.

08.07.2026 на адресу суду від представника позивача надійшла заява, в якій зазначає, що до спірних правовідносин в період з 29.01.2020 по 18.07.2022 слід застосовувати положення ст. 233 КЗпП України, в редакції що діяла до 19.07.2022 щодо виплати складових грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 19.07.2022. З наказом від 02.11.2024 позивач фактично ознайомлений тільки після отримання відповіді на адвокатський запит 05.06.2026: 25.05.2026 надано відповідь від 15.05.2026 вих. №214/20/310 на адвокатський запит від 29.04.2026, згідно з яким, про продовження терміну надання відповіді протягом 20-ти робочих днів. Вже фактично з зазначеними наказами а також з довідками про грошове забезпечення сформованими 28.05.2026 вих. №176/77/314, ознайомились представник та сам Позивач лише 05.06.2026. І відповідно при перевірці обчислення зазначеного у довідці грошового забезпечення допущене порушення розрахунку грошового забезпечення 16.06.2026 подано позовну заяву до суду з метою захисту порушеного права. Тобто обчислення строку позовної давності для звернення до суду необхідно обчислювати з моменту отримання відповіді на адвокатський запит – 05.06.2026, до якого було долучено наказ від 02.11.2024 та довідку про нараховане та виплачене грошове забезпечення. Розрахунки нарахованого та виплаченого Позивачу грошового забезпечення останньому було надано 05.06.2026. До 05.06.2026 Позивач не міг дізнатись про порушення свого права на виплату грошового забезпечення в належному розмірі. Грошове забезпечення військовослужбовця складається з цілого ряду складових, розмір яких щомісячно визначається в залежності від виконання військовослужбовцем тих чи інших завдань, зокрема участі в бойових діях тощо. Відповідно, щомісячний розмір грошового забезпечення не є сталою та фіксованою сумою, а змінюється з урахуванням особливостей проходження військової служби. При цьому нарахування грошового забезпечення передбачає необхідність володіння спеціальними знаннями та наявності спеціальної освіти, якими Позивач не володіє. Позивачу на дату виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 не було вкручено грошовий атестат, а наказ на звільнення від 02.11.2023 року не містить жодних нарахувань грошового забезпечення.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 10 липня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій залишено без розгляду.

Не погодившись із вказаною ухвалою, її оскаржив позивач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить ухвалу суду першої інстанції скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що спірні правовідносини щодо нарахування та виплати грошового забезпечення військовослужбовця виникли в період з 29.01.2020 по 19.05.2023. Враховуючи те, що на момент виникнення спірних правовідносин діяла редакція ч.2 ст.233 КЗпП України, яка передбачала право на звернення до суду з позовом про стягнення належної заробітної плати без обмеження будь-яким строком, то строк звернення позивача до суду безумовно підлягав поновленню ще й з огляду на те, що початок перебігу строку звернення до суду у цій справі, з урахуванням частини другої статті 233 КЗпП України, слід обчислювати з моменту одержання позивачем письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, тобто коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум.

У цій справі суд першої інстанції не з`ясував коли позивач отримав письмове повідомлення про суми , нараховані та виплачені йому при звільненні, тобто дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, що документально підтверджується, та правильно не встановив з якою подією слід пов`язувати початок перебігу тримісячного строку звернення до суду з позовними вимогами про перерахунок грошового забезпечення за період з 22.08.2021 по 19.05.2023, та, відповідно, дійшов передчасного висновку про наявність правових підстав для повернення позовної заяви, у зв`язку з пропуском строку

Так представником позивача був скерований адвокатський запит від 29.04.2026 вих. №26/00025458 про надання інформації. Відповіді на запит станом на 20.05.2026 не надано, відповідно 20.05.2026 скеровано повторний адвокатський запит про надання інформації до В/Ч НОМЕР_1 .

25.05.2026 надано відповідь від 15.05.2026 вих. №214/20/310 на адвокатський запит від 29.04.2026, згідно з яким, про продовження терміну надання відповіді протягом 20-ти робочих днів. 05.06.2026 надійшла відповідь вих. №214/20/317 від 01.06.2026 згідно з якою, надано: Копію довідки №176/77/314 від 28.05.2026 року про нараховане грошове забезпечення ОСОБА_1 за період проходження служби в в/ч НОМЕР_1 ; витяг з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 02.11.2024 №352; витяг з наказу командира військової частини НОМЕР_1 №411.

З наданої відповіді на адвокатський запит від військової частини НОМЕР_1 карток особового рахунку військовослужбовця за період з 2021 року по 2023 рік вбачається, що посадовий оклад та оклад за військовим званням Позивача розраховувався не у відповідному до законодавства розмірі.

Отже, днем коли позивач дізнався про нараховані та виплачені суми грошового забезпечення є 05.06.2026, оскільки саме до листа відповідача вих. №214/20/317 від 01.06.2026 було додано довідку №176/77/314 від 28.05.2026 року про нараховане грошове забезпечення ОСОБА_1 .

Відповідач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Враховуючи те, що згідно з частиною другою статті 312 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 6, 7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження), суд вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних мотивів та підстав.

Постановляючи ухвалу про залишення позовної заяви без розгляду, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач, звернувшись до суду із даним позовом 16.06.2026, пропустив місячний строк.

Такі висновки суду першої інстанції є помилковими з наступних міркувань. При цьому, посилання представника позивача на отримання відповіді - листа відповідача не змінює момент, з якого він повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а вказує на його триваючу пасивну поведінку.

Такі висновки суду першої інстанції є помилковими з наступних міркувань.

Згідно з частинами першою-третьою, п`ятою статті 122 КАС, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

У постанові від 11.07.2024 у справі №990/156/23 Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок щодо питання про те, положення якої норми підлягають застосуванню у питанні визначення строку звернення до суду у справах, пов`язаних з порушенням закону про оплату праці у публічно-правових відносинах.

У вказаній справі Велика Палата Верховного Суду зазначає, що положення статті 122 КАС не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (середнього заробітку за час вимушеного прогулу та за час недопуску до продовження виконання повноважень) у разі порушення законодавства про оплату праці.

В судовій практиці усталеним є підхід щодо застосування приписів Кодексу законів про працю України (далі КЗпП) у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин щодо проходження публічної служби, у яких виник спір. Такий підхід відповідає висновкам Конституційного Суду України, сформульованим у рішенні від 7 травня 2002 року №8-рп/2002, за змістом якого при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, суд, встановивши відсутність у спеціальних законах норм, може застосовувати норми Кодексу законів про працю України (далі КЗпП), у якому визначені основні трудові права працівника.

Норми статті 233 КЗпП є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Вказана норма поширює свою дію на всіх працівників і службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.

Тобто Верховний Суд вчергове підтвердив висновок про те, що положення статті 233 КЗпП в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні над частиною п`ятою статті 122 КАС.

Частинами першою та другою статті 233 КЗпП в редакції, чинній до 19.07.2022, передбачалося, що «працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком».

Разом із тим, Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі Закон № 2352-IX), який набрав чинності з 19.07.2022, частини першу і другу статті 233 КЗпП викладено у такій редакції: працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Отже, до 19.07.2022 КЗпП не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21, від 6 квітня 2023 року у справі № 260/3564/22, від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22.

З метою забезпечення єдності практики вирішення спорів у правовідносинах щодо застосування приписів статті 233 КЗпП, Судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду здійснила перегляд судового рішення у справі № 460/21394/23 (постанова від 21.05.2025).

Так, Судова палата дійшла висновку, що якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП у редакції, що була чинною до 19.07.2022, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України у редакції Закону № 2352-ІХ, то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-ІХ).

Апеляційний суд зауважує, що у цій справі спірний період з 19.07.2022 по 19.05.2023, тобто регулюється вже нині чинною редакцією статті 233 КЗпП, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Водночас відповідно до пункту першого глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Карантин в Україні, пов`язаний з COVID-19, діяв з 12 березня 2020 року (постанова Уряду від 11 березня 2020 року № 211) та закінчився 30 червня 2023 року (постанова Уряду від 27 червня 2023 року № 651).

Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.

Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду від 03.09.2025 у справі №380/2941/24.

Як вже зазначалось, кінцевою датою спірного періоду в даній справі є 19.05.2023, тобто така припадає на строк дії карантину.

З урахуванням пункту 1 глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651, відлік строку звернення до суду вважається продовженим.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні”, затвердженого Законом України “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24.02.2022 № 2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 22.08.2021 на підставі наказу №174 командира військової частини НОМЕР_1 позивача зараховано до особового складу військової частини.

02.11.2024 наказом №352 позивачу призупинено виплату грошового забезпечення, вважати таким що самовільно залишив військову частину НОМЕР_1 .

20.12.2024 позивача виключено з особового складу військової частини, призупинено військову службу.

Станом на сьогоднішній день позивач проходить військову службу в військовій частині НОМЕР_2 що підтверджується довідкою від 07.03.2026 року №307.

Апеляційний суд резюмує, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що до спірного періоду в даній справі слід застосувати наслідки дії карантину, відповідно до яких строки звернення до суду також не застосовуються, оскільки охоплюють період до завершення карантину.

З огляду на викладене, висновок суду першої інстанції про повернення позовної заяви є передчасним. Крім того, до позовних вимог в частині періоду з 22.08.2021 по 18.07.2022 місячний строк звернення до суду не застосовується, оскільки діяла редакція ст.233 КЗпП України до 19.07.2022.

У рішенні від 04.12.1995 у справі «Беллет проти Франції» Європейський суд з прав людини зазначив, що статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлені гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ до суду був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Рішеннями Європейського суду з прав людини визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним» (рішення у справі Bellet v. France від 4 грудня 1995 року). Для того, щоб право на доступ було ефективним, особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує його права» (рішення у справах «Bellet v. France» та «Nunes Dias v. Portugal»).

Отже, колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги підставними і такими, що спростовують висновки суду першої інстанції з наведених вище мотивів.

Таким чином, судом першої інстанції порушено норми процесуального права та невірно встановлено обставини у справі, що призвело до ухвалення рішення, яке підлягає скасуванню з підстав визначених ст. 320 КАС України.

Відповідно до п. 1, 4 ч. 1 ст. 320 КАС України, підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального права чи порушенням норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, ухвала суду першої інстанції скасуванню, а справа направленню для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 308, 311, 312, 315, 320, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 10 липня 2026 року про залишення позовної заяви без розгляду скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Суддя-доповідач Ю. О. Калмикова

судді В. С. Затолочний

Н. М. Судова-Хомюк