Постанова від 25 серпня 2026 р. у справі №380/199/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 серпня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/199/25 пров. № А/857/11618/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді - Мікули О. І.,

суддів - Заверуха О. Б.,Курильця А. Р.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2025 року у справі №380/199/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,-

суддя в 1-й інстанції – Чаплик І. Д.

час ухвалення рішення – 24 лютого 2025 року,

місце ухвалення рішення – м. Львів,

дата складання повного тексту рішення – не зазначено,

в с т а н о в и в:

Позивач – ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якому просила визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про відмову у призначенні їй пенсії за вислугу років №204950023707 від 29 жовтня 2024 року та призначити пенсію за вислугу років з 22 жовтня 2024 року як працівнику охорони здоров`я, відповідно до п."е" ст.55 Закону України "Про пенсійне забезпечення"; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати до спеціального стажу, що дає право на пенсію за вислугу років, період роботи з 23 квітня 1998 року по 11 жовтня 2017 року на посаді фельдшера-лаборанта у Науково-дослідному інституті з проблем соціального захисту населення Міністерства соціального захисту населення та призначити, нараховувати та виплачувати їй пенсію за вислугу років з 22 жовтня 2024 року, як працівнику охорони здоров`я, відповідно до п."е" ст.55 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2025 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 29 жовтня 2024 року №204950023707 про відмову у призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1 . Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити ОСОБА_1 з 22 жовтня 2024 року пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII, зарахувавши до спеціального стажу, який дає право на пенсію за вислугу років період роботи на посаді лаборанта-фельдшера в клініко-діагностичній лабораторії Українського науково-дослідного інституту протезування, протезобудування та відновлення працездатності з 23 квітня 1998 року по 11 жовтня 2017 року.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального права та підлягає скасуванню, оскільки стаж роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років станом на 11 жовтня 2017 року становить 09 років 08 місяців 18 днів та до стажу роботи за вислугу років не зараховано період роботи з 23 квітня 1998 року по 11 жовтня 2017 року згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 04 серпня 1988 року та довідкою №129 від 15 жовтня 2024 року, оскільки Український науково-дослідний інститут відсутній у переліку закладів охорони здоров`я, що передбачено постановою №909 від 04.11.1993. Таким чином, оскаржуване рішення про призначення пенсії за вислугу років є правомірним та підстави для його скасування відсутні. З врахуванням наведеного просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Відзив на апеляційну скаргу позивачем поданий не був. Відповідно до ч.4 ст.304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Справа розглянута судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без виклику учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є громадянкою України, яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 .

Згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_3 позивач має такий трудовий стаж: 04 серпня 1988 року – прийнята на посаду лаборанта імунологічної лабораторії до Харківського науково-дослідного інституту загальної та невідкладної хірургії; 02 січня 1989 року – переведена на посаду фельдшера-лаборанта; 21 квітня 1998 року – звільнена з посади за власним бажанням; 23 квітня 1998 року – прийнята на посаду лаборанта-фельдшера в клінічно-діагностичну лабораторію до Науково-дослідного інституту з проблем соціального захисту населення; 30 грудня 2022 року – звільнена за угодою сторін.

Згідно з довідкою від 15 жовтня 2024 року №123, позивач була прийнята в Науково-дослідний інститут з проблем соціальною захисту населення Міністерства соціального захисту населення на посаду лаборанта- фельдшера (Наказ №36 к від 22 квітня 1998 року). Відпустка без збереження заробітної плати надавалась згідно з Законом України про відпустки. Звільнена з посади лаборанта-фельдшера за власним бажанням 30 грудня 2022 року (Наказ №93-к від 19 грудня 2022 року).

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 28 березня 2001 року №112-р Науково-дослідний інститут з проблем соціального захисту населення перейменовано в Український науково-дослідний інститут протезування, протезобудування та відновлення працездатності.

Український науково-дослідний інститут протезування, протезобудування та відновлення працездатності має ліцензію Міністерства охорони здоров`я на медичну практику (серія АВ №539021), яка дійсна на цей час, а також акредитаційний сертифікат закладу охорони здоров`я серія МЗ №015144 з присвоєнням першої категорії, виданий клініці Головною акредитаційною комісією при Міністерстві охорони здоров`я України (серія МЗ №015144), який також діє на цей час.

22 жовтня 2024 року позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Вказана заява розглядалась за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 29 жовтня 2024 року №204950023707 відмовлено позивачу у призначенні пенсії за вислугу років. Рішення обґрунтоване тим, що згідно з пунктом «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909, передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники охорони здоров`я за наявності станом на 01 квітня 2015 року - не менше 25 років спеціального стажу, на 01 січня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців та на 11 жовтня 2017 року - не менше 26 років 6 місяців. Страховий стаж особи становить 37 років 03 місяці 01 день. Стаж роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років (на 11 жовтня 2017 року) становить 09 років 08 місяців 18 днів. До стажу роботи за вислугу років не зараховано період роботи з 23 квітня 1998 року по 11 жовтня 2017 року згідно з трудовою книжкою НОМЕР_3 від 04 серпня 1988 року та довідкою 129 від 15 жовтня 2024 року, оскільки Український науково-дослідний інститут відсутній у переліку закладів охорони здоров`я, що передбачено постановою №909 від 04 листопада 1993 року. Згідно з підтверджених документів, особа не має права на пенсію відповідно до статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», оскільки не має необхідного стажу, що дає право на пенсію за вислугу років.

Не погоджуючись із вказаним рішенням та вважаючи його протиправним, позивач звернулась у суд із цим позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуване рішення відповідача є протиправним та підлягає скасуванню, так як стаж роботи позивача з 23 квітня 1998 року по 11 жовтня 2017 року на посаді лаборанта-фельдшера в клініко-діагностичній лабораторії необхідно віднести до її пільгового стажу у розумінні статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», оскільки відсутність Українського науково-дослідного інституту протезування, протезобудування та відновлення працездатності серед закладів охорони здоров`я, передбачених Постановою №909 не нівелює характер виконуваної позивачкою роботи на посаді фельдшера-лаборанта, тобто, виконання таких робіт, з яким законодавство пов`язує право особи на зарахування до спеціального стажу роботу, що надає право на пенсію за вислугу років. При цьому, відповідачем не заперечується наявність у позивача стажу роботи, зазначеного у трудовій книжці, а тому з метою захисту прав позивача необхідно зобов`язати пенсійний орган призначити їй пенсію за вислугу років відповідно до п.“е” ст.55 Закону №1788-XII з 22 жовтня 2024 року, зарахувавши стаж роботи з 23 квітня 1998 року по 11 жовтня 2017 року на посаді лаборанта-фельдшера в клініко-діагностичній лабораторії Українського науково-дослідного інституту протезування, протезобудування та відновлення працездатності.

Такий висновок суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильним, законним та обґрунтованим, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Згідно з ч.3 ст.23 Загальної декларації прав людини, п.4 ч.1 Європейської Соціальної хартії та ч.3 ст.46 Конституції України кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.

Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (Закон №1058-IV) визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел.

Ст.1 Закону №1058-ІV передбачає, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом; пенсіонер - особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім`ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом.

За змістом ст.8 Закону №1058-IV громадянам України гарантовано право на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Відповідно до ст.24 цього Закону страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Згідно з п."е" ст.55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05 листопада 1991 року №1788-ХІІ право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.

Відповідно до положень ст.3, 16 Основ законодавства України про охорону здоров`я №2802-ХІІ, закладом охорони здоров`я є юридична особа будь-якої форми власності та організаційно-правової форми або її відокремлений підрозділ, що забезпечує медичне обслуговування населення на основі відповідної ліцензії та професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників і фахівців з реабілітації. Заклад охорони здоров`я провадить свою діяльність на підставі статуту (положення), що затверджується власником закладу (уповноваженим ним органом).

Постановою Кабінету Міністрів України від 04 листопада 1993 року №909 затверджено Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років (далі - Перелік №909).

За змістом п.2 Переліку №909 до посад у закладах охорони здоров`я віднесено лікарів та середній медичний персонал (незалежно від найменування посад) у лікарняних закладах, лікувально-трудових профілактичних закладах особливого типу, амбулаторно-поліклінічних закладах, закладах швидкої та невідкладної медичної допомоги, закладах переливання крові, закладах охорони материнства і дитинства, санаторно-курортних закладах, установ з проведення лабораторних та інструментальних досліджень і випробувань Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби та територіальних органів Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби (щодо працівників, які не є державними службовцями), санітарно-епідеміологічних закладах, діагностичні центри тощо; провізорів, фармацевтів (незалежно від найменування посад), лаборантів в аптеках, аптечних кіосках, аптечних магазинах, контрольно-аналітичних лабораторіях.

Також відповідно до пункту 3 Порядку №909 до посад соціального захисту, стаж на яких дає право на отримання пенсії за вислугу років віднесено посади медичних працівників (незалежно від найменування посад) у медичних відділах протезних підприємств.

Згідно з п.2 примітки до Переліку №909, робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим Переліком дає право на пенсію за вислугу років, незалежно від форми власності або відомчої належності закладів і установ.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).

Відповідно до п.1-3 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Згідно з п.17-18 Порядку №637 за відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливість їх одержання у зв`язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі. За відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.

З аналізу наведених правових норм вбачається, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка.

Як вбачається з матеріалів справи, 22 жовтня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до п.“е” ст.55 Закону України “Про пенсійне забезпечення”.

При цьому, рішенням пенсійного органу від 29 жовтня 2024 року №204950023707 відмовлено позивачу у призначені пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного спеціального стажу роботи на посадах, які дають право на пенсію за вислугу років.

Зі змісту вищевказаного оскаржуваного рішення вбачається, що на момент звернення позивача із заявою про призначення їй пенсії за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону №1788-XII її вік становить 55 років 01 місяць 17 днів, страховий стаж – 37 років 03 місяці 01 день, спеціальний стаж – 09 років 08 місяців 18 днів. При цьому, період роботи з 23 квітня 1998 року по 11 жовтня 2017 року не підлягає зарахуванню до спеціального стажу, який дає право на пенсію за вислугу років, оскільки Український науково-дослідний інститут відсутній у переліку закладів охорони здоров`я, що передбачено Постановою Кабінету Міністрів України №909 від 04.11.1993 (а.с.22).

Матеріалами справи стверджується, зокрема, записами у трудовій книжці НОМЕР_3 , що у період з 23 квітня 1998 року по 30 грудня 2022 року ОСОБА_1 працювала лаборантом-фельдшером в клінічно-діагностичній лабораторії Науково-дослідного інституту з проблем соціального захисту населення (а.с.19).

Як правильно звернув увагу суд першої інстанції, відсутність Українського науково-дослідного інституту протезування, протезобудування та відновлення працездатності серед закладів охорони здоров`я, передбачених Постановою №909 не нівелює характер виконуваної позивачкою роботи на посаді фельдшера-лаборанта, тобто, виконання таких робіт, з яким законодавство пов`язує право особи на зарахування до спеціального стажу роботу, що надає право на пенсію за вислугу років. Крім того, наявність у вказаної установи ліцензії медичного закладу, додатково спростовує доводи відповідача щодо відсутності у позивача стажу, який дає право на отримання пенсії за вислугу років.

Крім того, право на набуття пенсії за вислугою років, передбаченої п."е" ч.1 ст.55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пов`язане не лише з місцем роботи - закладом охорони здоров`я, а, насамперед з посадою, яку обіймає працівник - лікарі та середній медичний персонал.

Таким чином, позбавлення позивача права на пенсію з огляду на відсутність місця її роботи у Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909, є таким, що порушує її конституційні права на соціальний захист, гарантовані державною.

Колегія суддів зазначає, що записи у трудовій книжці серії НОМЕР_3 в повній мірі підтверджують зайнятість позивача у спірний період на посаді лаборанта-фельдшера в клінічно-діагностичній лабораторії Науково-дослідного інституту з проблем соціального захисту населення та наявність у неї загальної кількості спеціального страхового стажу роботи на таких посадах понад 30 років, а станом на 11 жовтня 2017 року – понад 25 років.

Згідно з п."е" ст.55 Закону №1788-XII (в редакції до внесення змін Законами №213-VIII та №911-VIII) право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Колегія суддів зауважує, що позивач у спірний період працював на посаді лаборанта-фельдшера, тобто була працівником охорони здоров`я та виконувала роботи, з яким законодавство пов`язує право особи на зарахування до спеціального стажу роботу, що надає право на пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Таким чином, наявність у позивача спеціального стажу роботи понад 25 років дає ОСОБА_1 право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону №1788-XII.

Крім того, п.1 ч.1 ст.45 Закон України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” передбачає, що пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку, тому враховуючи ту обставину, що позивач із заявою про призначення пенсії звернулася до відповідача 24 жовтня 2024 року, тому колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про призначення пенсії позивачу з дня звернення за пенсією, а саме: з 22 жовтня 2024 року.

Аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та встановлені фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскаржуване рішення відповідача є протиправним та підлягає скасуванню, так як стаж роботи позивача з 23 квітня 1998 року по 11 жовтня 2017 року на посаді лаборанта-фельдшера в клініко-діагностичній лабораторії необхідно віднести до її пільгового стажу у розумінні статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», оскільки відсутність Українського науково-дослідного інституту протезування, протезобудування та відновлення працездатності серед закладів охорони здоров`я, передбачених Постановою №909 не нівелює характер виконуваної позивачкою роботи на посаді фельдшера-лаборанта, тобто, виконання таких робіт, з яким законодавство пов`язує право особи на зарахування до спеціального стажу роботу, що надає право на пенсію за вислугу років. При цьому, відповідачем не заперечується наявність у позивача стажу роботи, зазначеного у трудовій книжці, а тому з метою захисту прав позивача необхідно зобов`язати пенсійний орган призначити їй пенсію за вислугу років відповідно до п.“е” ст.55 Закону №1788-XII з 22 жовтня 2024 року, зарахувавши стаж роботи з 23 квітня 1998 року по 11 жовтня 2017 року на посаді лаборанта-фельдшера в клініко-діагностичній лабораторії Українського науково-дослідного інституту протезування, протезобудування та відновлення працездатності.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Крім того, колегія суддів зазначає, що інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, крім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) №303-A, пункт 29).

Також згідно з п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про підставність позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Оскільки апеляційний суд залишає без змін рішення суду першої інстанції, то відповідно до ч.6 ст.139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись ст.139, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2025 року у справі №380/199/25 – без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя О. І. Мікула

судді О. Б. Заверуха

А. Р. Курилець

Повне судове рішення складено 26 серпня 2026 року.