Постанова від 25 серпня 2026 р. у справі №460/14641/24 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 серпня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 460/14641/24 пров. № А/857/13948/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді - Мікули О. І.,

суддів - Заверухи О. Б., Курильця А. Р.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м.Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 10 березня 2025 року у справі №460/14641/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

суддя в 1-й інстанції – Борискін С. А.,

дата ухвалення рішення – 10 березня 2025 року,

місце ухвалення рішення – м. Рівне,

дата складання повного тексту рішення – 10 березня 2025 року,

в с т а н о в и в:

Позивач – ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, в якому просила визнати протиправними дії відповідача та зобов`язати призначити та виплачувати пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 10 березня 2025 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 05 липня 2024 року №172450008384 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії відповідно до ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку від 28 червня 2024 року, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 22 жовтня 1996 року по 22 листопад 1996 року в Березнівському комбінаті громадського харчування, з 01 червня 1998 року по 01 липень 1998 року у Березнівському міськооппродторзі. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального права та підлягає скасуванню. В обґрунтування вимог апеляційної скарги покликається на те, що до страхового стажу позивача не зараховано період роботи з 22 жовтня 1996 року по 22 листопад 1996 року згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 28 липня 1987 року, оскільки нечитабельна печатка в записі про звільнення з роботи, період роботи запис №10-11 згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 28 липня 1987 року, оскільки неможливо ідентифікувати дату прийняття на роботу. Крім того, не зараховано до страхового стажу догляд за дитиною до 12 років ЧАЕС, оскільки не долучено заяву про те, що ніхто з батьків не скористався пільгою, передбаченою пунктом 13 статті 30 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» відповідно до пункту 11 Порядку №637. Також зазначає, що не враховано періоди проживання на територіях радіоактивного забруднення з 26 квітня 1986 року по 1988 рік, оскільки довідка видана на прізвище « ОСОБА_2 », однак в зазначений період заявниця мала прізвище « ОСОБА_3 » та періоди перетинаються з періодами навчання; з 05 травня 1996 року по 19 грудня 2007 року згідно з довідкою №567 від 17 травня 2024 року, оскільки довідка видана на підставі паспорта та не підтверджена первинними документами. Таким чином, право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” відсутнє. З врахуванням наведеного просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Відзив на апеляційну скаргу позивачем поданий не був. Відповідно до ч.4 ст.304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Справа розглянута судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без виклику учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно з посвідченням серії НОМЕР_2 , виданим Рівненською облдержадміністрацією, позивач має статус особи, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи (категорія 4).

Довідкою від 07 серпня 2024 року №968 підтверджено, що позивач дійсно була зареєстрована та проживала в селі Михалин Березнівського району Рівненської області з 26 квітня 1986 року по 1988 рік, яке до 01 січня 2015 року згідно з постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 №106 відносилося до зони посиленого радіоекологічного контролю. Підстава: погосподарська книга №17 за 1986-1990 роки.

Довідкою від 16 травня 2024 року №299 підтверджується, що позивач дійсно з 19 грудня 2007 року зареєстрована та проживає в с.Зірне Березнівського району Рівненської області, яке до 01 січня 2015 року було включено в перелік радіоактивно забруднених зон внаслідок аварії на ЧАЕС (4 зона). Підстава: погосподарські книги №1 за 2006-2010, 2011-2015, 2016-2023 роки.

Довідкою від 17 травня 2024 року №567 підтверджено, що позивач дійсно з 05 травня 1996 року по 19 грудня 2007 року проживала у м.Березне, яке до 01 січня 2015 року було включено в перелік радіоактивно забруднених зон внаслідок аварії на ЧАЕС (4 зона).

Довідкою від 22 листопада 2024 року №26 підтверджено, що позивач дійсно працювала у Березнівському міськооппродторзі з 01 червня 1998 року по 01 липень 1998 року.

28 червня 2024 року позивач звернулася до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення їй пенсії за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

05 липня 2024 року відповідач прийняв рішення №172450008384 про відмову у призначенні пенсії зі зменшенням пенсійного віку, оскільки не підтверджується факт проживання у зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01 січня 1993 року та відсутністю необхідного страхового стажу.

У рішенні зазначено, що вік заявника становить 55 років 2 місяці 10 днів, страховий стаж 19 років 0 місяців 17 днів. За доданими документами до страхового стажу не зараховано період роботи з 22 жовтня 1996 року по 22 листопад 1996 року згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 28 липня 1987 року, оскільки нечитабельна печатка у записі про звільнення з роботи, період роботи запис №10-11 згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 28 липня 1987 року, оскільки неможливо ідентифікувати дату прийняття на роботу. Не зараховано до страхового стажу догляд за дитиною до 12 років ЧАЕС, оскільки не долучено заяву про те, що ніхто з батьків не скористався пільгою, передбаченою пунктом 13 статті 30 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» відповідно до пункту 11 Порядку №637.

Також у рішенні зазначено, що не враховано періоди проживання на територіях радіоактивного забруднення з 26 квітня 1986 року по 1988 рік, згідно з довідкою №801 від 14 червня 2024 року, оскільки довідка видана на прізвище « ОСОБА_2 », проте в зазначений період заявниця мала прізвище « ОСОБА_3 » та періоди перетинаються з періодами навчання, з 05 травня 1996 року по 19 грудня 2007 року згідно з довідкою №567 від 17 травня 2024 року, оскільки довідка видана на підставі паспорта та не підтверджена первинними документами. Довідки потребують перевірки.

Не погоджуючись з такою відмовою органу Пенсійного фонду, позивач звернулася у суд з цим позовом.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуване рішення №172450008384 від 05 липня 2024 року про відмову у призначенні пенсії є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки надані позивачем документи підтверджують наявність у неї права на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", як особі, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи, при цьому, суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку стажу та призначення пенсій громадянам, а тому з метою захисту прав позивача необхідно зобов`язати пенсійний орган повторно розглянути заяву позивача від 28 червня 2024 року, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 22 жовтня 1996 року по 22 листопад 1996 року в Березнівському комбінаті громадського харчування, з 01 червня 1998 року по 01 липень 1998 року у Березнівському міськооппродторзі.

Колегія суддів з врахуванням ч.1 ст.308 КАС України переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Даючи правову оцінку висновку суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що такий відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильним, законним та обґрунтованим, виходячи з наступного.

Ч.2 ст.19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Згідно зі ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ст.15 Закону України “Про пенсійне забезпечення” умови, норми та порядок пенсійного забезпечення громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, визначаються Законом України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” або надається їм право на одержання пенсій на підставах, передбачених Законом України “Про пенсійне забезпечення”.

За змістом ст.49 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” (далі – Закон №796-ХІІ) пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у виді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Умови призначення пенсії за віком встановлено статтею 26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”.

Зокрема, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року – не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.

За змістом ст.9 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” №796-ХІІ особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, є:

1) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків;

2) потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи;

3) громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації інших ядерних аварій та їх наслідків, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт;

4) громадяни, які постраждали від радіоактивного опромінення внаслідок будь-якої аварії, порушення правил експлуатації обладнання з радіоактивною речовиною, порушення правил зберігання і захоронення радіоактивних речовин, що сталося не з вини потерпілих.

Ст.55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” передбачає, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу

Зокрема, потерпілим від Чорнобильської катастрофи особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років, зменшення віку становить 2 роки (початкова величина) та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років (абзац п`ятий пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-ХІІ).

Відповідно до ч.3 ст.55 Закону №796-XII призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" і цього Закону.

Пенсійний вік за бажанням особи може бути знижено тільки за однією підставою, передбаченою цією статтею, якщо не обумовлено інше. При цьому відповідне зниження пенсійного віку, передбачене цією статтею, застосовується також до завершення періоду збільшення віку виходу на пенсію до 1 січня 2022 року (ч.2 ст.55 Закону №796-XII).

З системного аналізу наведених вище правових норм вбачається, що особа, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та яка проживала або працювала на території зони посиленого радіологічного контролю з моменту аварії на ЧАЕС до 01 січня 1993 року протягом не менше 4 років, має право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку. При цьому постійне проживання такої особи або постійна праця у зазначеній зоні з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період, дає особі право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку на 2 роки (початкова величина), а також додатково 1 рік за кожні 3 повні роки (з 26 квітня 1986 року по 01 січня 1993 року) проживання або роботи на такій території, але не більше 5 років.

Згідно з п.2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25 листопада 2005 року, в редакції чинній на час звернення позивача за призначенням пенсії, до заяви про призначення пенсії за віком додаються, зокрема, документи, які засвідчують особливий статус особи посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та довідка про період (періоди) участі в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС за формою, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР по праці та соціальних питаннях №122 від 09 березня 1988 року, або довідка військової частини, у складі якої особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, або довідка архівної установи, або інші первинні документи, в яких зазначено період роботи, населений пункт чи об`єкт, де особою виконувались роботи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону №796-XI).

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є громадянкою, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи (категорія 4) та має право на пільги і компенсації, встановлені Законом №796-ХІІ, що підтверджується посвідченням потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 4) серії НОМЕР_2 від 25 грудня 1992 року (а.с.17).

Позивач звернулася до територіального управління Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.

При цьому, рішенням відповідача від 05 липня 2024 року №172450008384 відмовлено позивачу у призначенні пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку, оскільки не підтверджується факт проживання у зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01 січня 1993 року та відсутній необхідний страховий стаж.

Зі змісту вищевказаного рішення вбачається, що до страхового стажу не зараховано період роботи з 22 жовтня 1996 року по 22 листопад 1996 року згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 28 липня 1987 року, оскільки нечитабельна печатка у записі про звільнення з роботи; період роботи запис №10-11 згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 28 липня 1987 року, оскільки неможливо ідентифікувати дату прийняття на роботу. Не зараховано до страхового стажу догляд за дитиною до 12 років ЧАЕС, оскільки не долучено заяву про те, що ніхто з батьків не скористався пільгою, передбаченою пунктом 13 статті 30 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» відповідно до пункту 11 Порядку №637. Не враховано періоди проживання на територіях радіоактивного забруднення з 26 квітня 1986 року по 1988 рік згідно з довідкою №801 від 14 червня 2024 року, оскільки довідка видана на прізвище « ОСОБА_2 », проте в зазначений період заявниця мала прізвище « ОСОБА_3 » та періоди перетинаються з періодами навчання; з 05 травня 1996 року по 19 грудня 2007 року згідно з довідкою №567 від 17 травня 2024 року, оскільки довідка видана на підставі паспорта та не підтверджена первинними документами (а.с.37).

Даючи правову оцінку спірному рішенню пенсійного органу, колегія суддів вважає необхідним зазначити наступне.

Колегія суддів зазначає, що у постанові від 16 грудня 2025 року у справі №460/6098/24, суд касаційної інстанції зазначив, що підставою для призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку є належність особи до потерпілих від Чорнобильської катастрофи та факт проживання (роботи), а не реєстрації у зоні радіаційного забруднення.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач була зареєстрована та проживала в селі Михалин Березнівського району Рівненської області з 26 квітня 1986 року по 1988 рік, яке до 01 січня 2015 року згідно з постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 №106 віднесено до зони посиленого радіоекологічного контролю, що підтверджується довідкою №968 від 07 серпня 2024 року (а.с.22).

Крім того, матеріалами справи стверджується, що довідкою №2410 від 02 листопада 1992 року підтверджено, що позивач постійно проживає або постійно працює на території зони посиленого радіологічного контролю у смт. Березне з 11 листопада 1988 року (а.с.23).

Таким чином, вищевказаними довідками засвідчено факт реєстрації та проживання позивача на території зони посиленого радіологічного контролю з моменту аварії на ЧАЕС, а також підтверджують період проживання (роботи) позивача, у зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01 січня 1993 року тривалістю не менше 4 років, що дає позивачу право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку.

Крім того, обов`язковою умовою призначення пенсії на пільгових умовах за статтею 55 Закону №796-ХІІ також є наявність у особи відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

Зі змісту оскаржуваного рішення пенсійного органу вбачається, що страховий стаж позивача 19 років 17 днів (а.с.37). При цьому, не зараховано до страхового стажу позивача періоди її роботи з 22 жовтня 1996 року по 22 листопад 1996 року згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 28 липня 1987 року, оскільки нечитабельна печатка в записі про звільнення з роботи, а також період роботи- запис №10-11, оскільки неможливо ідентифікувати дату прийняття на роботу.

Згідно з ч.1 ст.24 Закону №1058-ІV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

За приписами частини другої вказаної статті, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Частиною 4 статті 24 Закону №1058-ІV передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Закон №1058-ІV набрав чинності 01 січня 2004 року, а тому періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу, в порядку та на умовах, передбачених законодавством, що діяло до 01 січня 2004 року. До 01.01.2014 порядок та умови обчислення стажу роботи, який дає право на пенсію, визначалися Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-ХІІ).

Згідно зі ст.56 Закону України №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (у редакції, що діяла до 01 січня 2004 року) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Порядок підтвердження стажу регламентовано у статті 62 Закону №1788-XII, яка визначає, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).

Відповідно до п.1-3 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Згідно з п.17-18 Порядку №637 за відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливість їх одержання у зв`язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі. За відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.

З аналізу наведених правових норм вбачається, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Однак, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку №637, а за відсутності документів про наявний стаж або відсутності архівних даних, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, пов`язаних з заявником спільною роботою.

Згідно з записами у трудовій книжці НОМЕР_1 від 28 липня 1987 року, позивач, зокрема, у спірні періоди працювала: з 22 жовтня 1996 року по 22 листопад 1996 року в Березнівському комбінаті громадського харчування; з 01 червня 1998 року по 01 липень 1998 року у Березнівському міськооппродторзі.

Так, станом на час оформлення трудової книжки позивача (28 липня 1987 року) діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затверджена 20.06.1974 №162 ДК СРСР по праці і соціальним питанням (далі - Інструкція № 162).

Відповідно до абзацу 1 пункту 1.1 Інструкції №162 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.

Згідно з п.2.3 Інструкції №162 всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільненні - в день звільнення мають точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

За змістом п.4.1 Інструкції №162 при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, що внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, завіряються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Аналогічні вимоги закріплені в Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58.

З системного аналізу наведених вище правових норм вбачається, що законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку. Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб. Самостійне внесення працівником відомостей щодо своєї трудової діяльності, а також внесення виправлень у разі неправильного або неточного запису не передбачено.

Як правильно зазначив суд першої інстанції, позивач, як особа, на яку не покладено обов`язок щодо організації ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком, на загальних підставах.

При цьому, відсутність посилання чи неточність записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає їй право на призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення особи його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

Крім того, довідкою від 22 листопада 2024 року №26 підтверджено, що позивач дійсно працювала у Березнівському міськооппродторзі з 01 червня 1998 року по 01 липень 1998 року.

Колегія суддів зазначає, що орган пенсійного фонду має усі правові підстави для того, щоб самостійно витребовувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивача, проведення перевірки, зустрічної перевірки для з`ясування спірних обставини, запропонувати позивачеві надати інформації щодо двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника, разом з тим, у спірних правовідносинах пенсійним органом не подано жодного доказу щодо вжиття певних заходів з метою отримання інформації щодо достовірності записів у вкладиші трудової книжки.

Щодо не зарахування до страхового стажу позивача періоду догляду за дитиною до досягнення нею 12-річного віку, то колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пункту 13 статті 30 Закону №796-ХІІ, держава гарантує одному з батьків зарахування до трудового стажу часу догляду за потерпілою дитиною до досягнення нею 12-річного віку. Порядок підтвердження такого стажу визначений постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12 серпня 1993 року. Згідно з пунктом 11 цього Порядку, підтвердження здійснюється на підставі свідоцтва про народження дитини, посвідчення потерпілої дитини, заяви про те, що жоден із батьків не скористався пільгою, а також документів, які підтверджують, що один із батьків не працював до досягнення дитиною 12-річного віку. Такими документами є виписка з трудової книжки, відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також інформація із системи персоніфікованого обліку.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_4 (1988 р.н.) та ОСОБА_5 (1992 р.н.) мають посвідчення потерпілих від Чорнобильської катастрофи; їхніми батьками є ОСОБА_6 та ОСОБА_7 . Шлюб між ними було розірвано у 1995 році, а ОСОБА_6 помер у 2001 році.

При цьому, позивач після розірвання шлюбу змінила прізвище на ОСОБА_8 , а після повторного шлюбу з ОСОБА_9 змінила прізвище на ОСОБА_2 . У шлюбі народилася ОСОБА_10 (2000 р.н.), яка також має посвідчення потерпілої від Чорнобильської катастрофи. Її батько, ОСОБА_9 , помер у 2020 році.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що батьки зазначених дітей не досягли пенсійного віку та не отримували пенсію, а отже не могли скористатися передбаченою законом пільгою щодо зарахування часу догляду до стажу роботи.

Отже матеріалами справи стверджується, що позивач має право на зарахування цього часу до її трудового стажу.

Таким чином, аналізуючи наведені вище правові норми та встановлені фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів вважає правильними висновок суду першої інстанції про те, що оскаржуване рішення №172450008384 від 05 липня 2024 року про відмову у призначенні пенсії є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки надані позивачем документи підтверджують наявність у неї права на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", як особі, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи, при цьому, суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку стажу та призначення пенсій громадянам, а тому з метою захисту прав позивача необхідно зобов`язати пенсійний орган повторно розглянути заяву позивача від 28 червня 2024 року, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 22 жовтня 1996 року по 22 листопад 1996 року в Березнівському комбінаті громадського харчування, з 01 червня 1998 року по 01 липень 1998 року у Березнівському міськооппродторзі.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Колегія суддів зазначає, що інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, крім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Крім того, колегія суддів зауважує, що рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 10 березня 2025 року у справі №460/14641/24 переглянуто в межах доводів апеляційної скарги та вважає недоцільним виходити за межі апеляційної скарги та переглядати оскаржуване рішення в решті вимог.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) №303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про підставність позовних вимог у частині їх задоволення, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Оскільки колегія суддів залишає без змін рішення суду першої інстанції, то відповідно до ч.6 ст.139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись ст.139, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 10 березня 2025 року у справі №460/14641/24 – без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя О. І. Мікула

судді О. Б. Заверуха

А. Р. Курилець

Повне судове рішення складено 26 серпня 2026 року.