Постанова від 23 серпня 2026 р. у справі №938/554/26 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 938/554/26

Провадження № 33/4808/466/26

Категорія ч.2 ст. 204-1 КУпАП

Головуючий у 1 інстанції Чекан Н. М.

Суддя-доповідач Васильєв

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 серпня 2026 року м. Івано-Франківськ

Суддя Івано-Франківського апеляційного суду Васильєв О.П.,

за участю особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 ,

розглянувши справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 19 червня 2026 року, якою

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована адреса проживання: АДРЕСА_1 ,

визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу у розмірі п`ятсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 8500 (вісім тисяч п`ятсот) гривень, стягнуто в дохід держави судовий збір у сумі 665 (шістсот шістдесят п`ять) гривень,-

в с т а н о в и в :

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 у складі групи осіб 14.04.2026 року близько 18.00 годин вчинив спробу перетину державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України на напрямку 470 прикордонного знаку на відстані 7 км від лінії державного кордону на території Зеленської об`єднаної територіальної громади Верховинського району Івано-Франківської області в межах прикордонного контрольованого району на ділянці відповідальності відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 », чим вчинив адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачено ч.2 ст. 204-1 КУпАП.

Не погодившись із постановою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати постанову Верховинського районного суду від 19.06.2026 року про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч.2 ст. 204-1 КУпАП та закрити провадження у справі за п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП, за відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Вказує, що з постановою він не погоджується, вважає її незаконною і необґрунтованою, ухваленою з неправильним застосуванням норм матеріального права і з істотним порушенням процесуального закону, а тому підлягає скасуванню із закриттям провадження.

Зазначає, що відповідно до протоколу особу було виявлено за 7 км від лінії державного кордону, тобто поза межами 5-кілометрової прикордонної смуги. При цьому матеріали справи не містять жодних об`єктивних доказів, які б підтверджували безпосередню спрямованість дій на незаконне перетинання державного кордону, зокрема відсутні схема правопорушення, відомості про використання будь-яких засобів для подолання кордону, а також фіксація моменту наближення до лінії державного кордону.

Вказує, що суд першої інстанції фактично підмінив об`єктивну сторону складу адміністративного правопорушення суб`єктивною, зазначивши, що визначальним є умисел особи, а не відстань до державного кордону. На думку апелянта, за відсутності об`єктивної сторони склад правопорушення відсутній, а описані у матеріалах справи дії можуть свідчити лише про готування, яке статтею 204-1 КУпАП не передбачене як адміністративне правопорушення.

Також зазначає, що стороною обвинувачення не надано жодних об`єктивних доказів на підтвердження інкримінованих дій, зокрема відсутні відеозапис затримання, записи з безпілотного літального апарата, дані наземних засобів спостереження чи схема правопорушення, хоча такі технічні засоби перебувають на озброєнні ДПСУ та використовуються у службовій діяльності.

Стверджує, що сам по собі протокол про адміністративне правопорушення не є беззаперечним доказом та повинен перевірятися у сукупності з іншими доказами. Водночас інші матеріали справи, на його думку, не відповідають вимогам належності, допустимості та достатності, оскільки не містять належної ідентифікації осіб, зафіксованих на відеозаписі, відсутні докази пред`явлення документа, що посвідчує особу, його копія, акт чи протокол пред`явлення, а також будь-яка фіксація способу встановлення особи.

Крім того, зазначає, що пояснення були відібрані до роз`яснення особі її процесуальних прав, у тому числі права не свідчити проти себе.

Також вказує, що суд першої інстанції не витребував повний відеозапис події, яка відбувалася між моментом виявлення особи о 18:00 год. та фіксацією її висловлювань, до матеріалів справи долучено лише окремі фрагменти відеозапису.

Вважає, що для кваліфікації дій за частиною другою статті 204-1 КУпАП необхідним є доведення спільності умислу, узгодженості дій та єдиної мети співучасників. Натомість суд встановив лише факт одночасного виявлення та спільного пересування двох осіб, що саме по собі не є достатнім для такої кваліфікації.

Крім цього, апелянт зазначає, що у провадженні про адміністративне правопорушення відсутня окрема сторона обвинувачення, а протокол складено заінтересованим органом, на який покладається обов`язок доведення обставин правопорушення. На його думку, перекладення тягаря доведення невинуватості на особу, яка притягається до адміністративної відповідальності, є неприпустимим.

Також звертає увагу, що постанова суду першої інстанції містить ознаки формального та неіндивідуалізованого розгляду справи, оскільки у її тексті міститься посилання на іншу справу № 938/553/26, а також згадується неіснуючий дванадцятий пункт клопотання, хоча фактично воно складалося з одинадцяти пунктів. На думку апелянта, сукупність зазначених обставин свідчить про неналежну перевірку змісту постанови перед її ухваленням.

Крім того, визначальною ознакою складу правопорушення є місце події, яке не було верифіковано.

В судовому засіданні апеляційної інстанції особа, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 підтримав вимоги апеляційної скарги в повному обсязі, просив скасувати постанову суду та закрити провадження у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП.

Перевіривши доводи апеляційної скарги, заслухавши ОСОБА_1 , дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 294 КУпАП апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.

Згідно з ч. 1 ст. 7 КУпАП України ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Згідно з ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення, крім іншого є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинене правопорушення, чи винна особа у його вчиненні, чи підлягає вона відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують чи обтяжують відповідальність, чи заподіяно матеріальну шкоду, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Доказами в справі про адміністративне правопорушення, у відповідності до положень ст. 251 КУпАП, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Оцінка доказів, відповідно до ст. 252 КУпАП, відбувається за внутрішнім переконанням особи, що приймає рішення, та ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному досліджені всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю, а жодний доказ не має наперед встановленої сили.

Апеляційний суд вважає, що суддею суду першої інстанції при прийнятті рішення за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 204-1 КУпАП цих вимог закону належним чином не дотримано.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що судочинство з розгляду справ про адміністративні правопорушення здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання сторонами їх правових позицій, прав і інтересів засобами, передбаченими законом, а суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

Принцип змагальності ґрунтується на тому переконанні, що протилежність інтересів сторін є найкращою гарантією для забезпечення повноти судового розгляду та встановлення обставин, які мають істотне значення для вирішення питання про доведеність вини у вчиненні адміністративного правопорушення.

Апеляційним судом у повному обсязі досліджені докази, які містяться в матеріалах справи та були надані під час розгляду справи в апеляційній інстанції.

В своїх судових рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово вказував на те, що формулювання обвинувачення є важливою умовою справедливого та об`єктивного судового розгляду.

Зокрема, в рішенні у справі «Ващенко проти України» Європейський суд вказав, що обвинувачення для цілей пункту 1 статті 6 може бути визначене як офіційне доведення до відома особи компетентним органом твердження про вчинення цією особою правопорушення, яке нормою загального характеру визнається осудним і за яке встановлюється відповідальність карного та попереджувального характеру.

В рішенні у справі «Маттоціа проти Італії» Європейський Суд зазначив, що «обвинувачений у вчиненні злочину має бути негайно і детально проінформований про причину обвинувачення, тобто про ті факти матеріальної дійсності, які нібито мали місце і є підставою для висунення обвинувачення». Хоча ступінь «детальності» інформування обвинуваченого залежить від обставин конкретної справи, однак у будь-якому випадку відомості, надані обвинуваченому, повинні бути достатніми для повного розуміння останнім суті висунутого проти нього обвинувачення, що є необхідним для підготовки адекватного захисту.

В рішенні у справі «Абрамян проти Росії» Європейський Суд зробив висновок про те, що «деталі вчинення злочину можуть відігравати вирішальну роль під час розгляду кримінальної справи, оскільки саме з моменту доведення їх до відома підозрюваного він вважається офіційно письмово повідомленим про фактичні та юридичні підстави пред`явленого йому обвинувачення».

В цьому ж рішенні Суд нагадав, що надання повної, детальної інформації щодо пред`явленого особі обвинувачення та, відповідно, про правову кваліфікацію, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду.

Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що сутність пред`явленого обвинувачення повинна відповідати диспозиції статті закону, яким встановлено відповідальність за вчиненням правопорушення.

При цьому суд, відповідно до вимог ст.6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод, не може самостійно перебирати на себе «функції обвинувачення» і змінювати формулювання висунутого обвинувачення та відшукувати докази вини особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.

Зокрема, зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення серії ЗхРУ№345879 від 14.04.2026 року, вбачається, що ОСОБА_1 звинувачується в тому, що у складі групи осіб 14.04.2026 року близько 18.00 годин вчинив спробу перетину державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України на напрямку 470 прикордонного знаку на відстані 7 км від лінії державного кордону на території Зеленської об`єднаної територіальної громади Верховинського району Івано-Франківської області в межах прикордонного контрольованого району на ділянці відповідальності відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 », чим вчинив адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачено ч.2 ст. 204-1 КУпАП.

Апеляційний суд вважає, що вищевказане обвинувачення не можна визнати конкретним, оскільки воно тільки відтворює зміст диспозиції ч.2 ст. 204-1 КУпАП і не містить конкретних даних стосовно дій, які були вчинені особою, яка звинувачується у вчиненні правопорушення.

Формулювання суті правопорушення повинно бути чітким і конкретним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення, його мотивів і форми вини, а висновки суду щодо оцінки доказів мають вказуватись у вигляді точних і категоричних суджень, які виключали б сумніви з приводу достовірності доказів на обґрунтування висновку про винуватість особи.

Апеляційний суд вважає, що звинувачення у спробі незаконного перетину державного кордону повинно містити посилання на конкретні дані, які доводять наявність певного умислу на вчинення такого правопорушення та фактичні обставини, що свідчать про вчинення певних дій які, стосуються спроби перетину кордону із застосуванням підроблених або недійсних документів чи без дозволу відповідних органів влади або під виглядом іншої особи, використання прихованих сховищ в транспортних засобах, а також незаконне перебування в безпосередній близькості до кордону з наміром його перетнути поза пунктами пропуску.

Зі змісту обвинувачення вбачається, що ОСОБА_1 , звинувачується в тому, що був виявлений під час спроби незаконного перетину державного кордону поза встановленими пунктами пропуску через державний кордон України.

Разом з тим, вищевказане обвинувачення містить суперечливі дані щодо обставин вчиненого правопорушення, оскільки законне перебування на відстані 7 км від державного кордону не утворює склад правопорушення.

Вищевказане обвинувачення містить посилання на порушення ОСОБА_1 вимог ст.ст. 9, 12 Закону України «Про державний кордон України» від 4.11.1991 року, яке полягає у спробі перетину кордону поза встановленими пунктами пропуску через державний кордон України. Разом з тим, обвинувачення не містить даних про те в який саме спосіб була вчинена така спроба перетину кордону та які саме дії були вчинені особою, яка притягається до адміністративної відповідальності для досягнення відповідної мети.

Частиною 1 ст. 204-1 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за перетинання або спроба перетинання державного кордону України будь-яким способом поза пунктами пропуску через державний кордон України або в пунктах пропуску через державний кордон України без відповідних документів або з використанням підробленого документа чи таких, що містять недостовірні відомості про особу, чи без дозволу відповідних органів влади.

Диспозиція ч. 2 ст. 204-1 КУпАП передбачає настання адміністративної відповідальності за ті самі дії, вчинені групою осіб або особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за одне з порушень, передбачених частиною першою цієї статті.

Відповідно до ЗУ «Про державний кордон України» від 04.11.1991 року державний кордон України є лінія і вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, які визначають межі території України - суші, вод, надр, повітряного простору.

Державний кордон України на місцевості позначається ясно видимими прикордонними знаками, форми, розмір і порядок встановлення яких визначаються законодавством України і міжнародними договорами України.

Пункт пропуску через державний кордон України - це спеціально виділена територія на залізничних та автомобільних станціях, автомобільних і пішохідних шляхах, в аеропортах (аеродромах), морських і річкових портах, включаючи частину їх акваторії (захищена повністю або частково огороджувальними гідротехнічними спорудами чи об`єктами природного походження), з комплексом будівель, споруд і технічних засобів, на якій здійснюються прикордонний, митний контроль, інші види контролю і пропуск через державний кордон України осіб, транспортних засобів, вантажів та іншого майна. Пропуск осіб, які перетинають державний кордон України, здійснюється органами Державної прикордонної служби України за дійсними документами на право в`їзду на територію України або виїзду з України. Пропуск транспортних засобів, вантажів через державний кордон України провадиться відповідно до законодавства України і міжнародних договорів України. Відповідно до міжнародних договорів України Кабінетом Міністрів України може бути встановлено спрощений порядок пропуску осіб, транспортних засобів, вантажів через державний кордон України.

Прикордонна смуга встановлюється безпосередньо вздовж державного кордону України на його сухопутних ділянках або вздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм з урахуванням особливостей місцевості та умов, що визначаються Кабінетом Міністрів України. До прикордонної смуги не включаються населені пункти і місця масового відпочинку населення.

Згідно з п. 2 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 р. №57, перетинання громадянами України державного кордону здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю, якщо інше не передбачено законом, за одним з таких документів, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну: 1) паспорт громадянина України для виїзду за кордон; 2) дипломатичний паспорт; 3) службовий паспорт; 4) проїзний документ дитини (чинний протягом строку, на який він виданий); 5) посвідчення особи моряка; 6) посвідчення члена екіпажу.

Відповідно до Указу Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», 24 лютого 2022 року на території Україні запроваджено воєнний стан.

Згідно з Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022, в Україні запроваджено загальну мобілізацію, що передбачає здійснення визначених Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходів, зокрема, обмеження виїзду чоловіків 18-60 років за кордон.

Крім того, відповідно до підпункту 3 пункту 2 КМУ №1147 від 27.07.1998 “Про прикордонний режим” прикордонна смуга - ділянка місцевості, яка встановлюється безпосередньо вздовж державного кордону на його сухопутних ділянках або вздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм, завширшки 5 кілометрів від лінії державного кордону, але не може бути меншою від ширини смуги місцевості, що розташована в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруд.

До прикордонної смуги не включаються населені пункти і місця масового відпочинку населення.

Вирішуючи питання про доведеність вини ОСОБА_1 у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП, за обставин, наведених в оскаржуваній постанові, суд першої інстанції дійшов хибних висновків.

Досліджуючи матеріали справи доходжу до висновку, що наявних в матеріалах справи доказів недостатньо для обґрунтування вини ОСОБА_1 за критерієм «поза розумним сумнівом».

Так, суд першої інстанції прийшов до висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 201-4 КУпАП та послався на протокол про адміністративне правопорушення серії ЗхРУ №345879 від 14.04.2026, поясненнями ОСОБА_2 , поясненнями ОСОБА_1 , відеоматеріалами.

Разом з тим, протокол про адміністративне правопорушення не є беззаперечним доказом вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, оскільки за своєю суттю протокол є процесуальним документом, який складений уповноваженим органом щодо вчинення діяння, яке містить ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого відповідними нормами КУпАП та який є підставою для подальшого провадження у справі. Обставини, викладені в протоколі, підлягають перевірці та оцінці за допомогою інших доказів, які б підтверджували вину особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

До вказаного протоколу про адміністративне правопорушення долучено клопотання згідно якого ОСОБА_1 просить розглянути адміністративну справу без його участі, свою провину визнає, зауважень не має.

Однак, в матеріалах провадження відсутні інші докази, які свідчать, що вищевказані письмові пояснення ОСОБА_1 дійсно відповідають фактичним обставинам.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що висновок суду про вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення ґрунтуються на поясненнях особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, які були надані під час складання матеріалів протоколу про адміністративне правопорушення та правдивість яких заперечується особою яка, притягається до адміністративної відповідальності.

В матеріалах провадження відсутні достатні дані, які дозволяють спростувати доводи особи, яка притягається до адміністративної відповідальності про те, що вказані пояснення були отриманні в порушення встановленим законом вимог і не відповідають дійсності.

Так, визнання вини особою, яка звинувачується у вчиненні правопорушення само по собі не може бути єдиним доказом вини, оскільки обов`язок доведення вини покладається на сторону обвинувачення, яка зобов`язана надати належні допустимі докази, які дозволяють повно та всебічно встановити фактичні обставини вчиненого правопорушення.

Зокрема, відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 звинувачується в тому, що перебував на відстані 7 км від лінії державного кордону на території Зеленської ОТГ Верховинського району Івано-Франківської області та вчинив спробу перетину кордону групою осіб.

В матеріалах провадження відсутні дані, які доводять, що ОСОБА_1 дійсно мав намір перетнути державний кордон та вчинив таку спробу, а один тільки факт перебування особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на достатньо великій відстані від Державного кордону за відсутності інших доказів по справі не дозволяє суду повно та всебічно встановити фактичні обставини та прийти до переконання про доведеність винуватості у вчиненні правопорушення.

Відповідно до ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях, а усі сумніви щодо доведеності вини особи повинні тлумачитися на її користь.

Згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У рішенні по справі «Кобець проти України» зазначено, що Суд повторює, що відповідно до його прецедентної практики при оцінці доказів він керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом» доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом.

Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Згідно до ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Враховуючи наведене, вважаю, що уповноваженими особами відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » ДПС України не доведено факту наявності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП.

Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що досліджена судом сукупність доказів не дозволяє прийти до висновку поза розумним сумнівом про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення.

З урахуванням наведеного, приймаючи до уваги, що діючий закон про притягнення особи до адміністративної відповідальності, містить тільки одну правову підставу для визнання особи невинуватою у вчиненні адміністративного правопорушення, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, постанову судді скасувати та прийняти нову, якою закрити провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Керуючись ст. 294 КУпАП,-

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 19 червня 2026 року щодо ОСОБА_1 скасувати.

Провадження у справі про адміністративне правопорушення за ч. 2 ст. 204-1 КУпАП щодо ОСОБА_1 закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення.

Суддя Івано-Франківського

апеляційного суду О.П. Васильєв