Постанова від 25 серпня 2026 р. у справі №140/433/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 серпня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 140/433/26 пров. № А/857/34903/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючий-суддя Довга О.І.,

суддя Запотічний І.І.,

суддя Шинкар Т.І.

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 16 червня 2026 року про відмову у встановленні судового контролю у справі №140/433/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання бездіяльності протиправною (головуючий суддя Мачульський В.В., м. Луцьк, письмове провадження),-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (позивач) звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (відповідач) про визнання протиправною бездіяльності щодо не проведення перерахунку та виплати пенсії, на підставі довідки про розмір грошового забезпечення, виданої ІНФОРМАЦІЯ_1 від 05.12.2025 №ХА16201, із обов`язковим врахуванням розмірів щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії з 01.02.2023; зобов`язання відповідача провести з 01.02.2023 перерахунок та виплату пенсії, на підставі довідки про розмір грошового забезпечення, виданої ІНФОРМАЦІЯ_2 від 05.12.2025 №ХА16201, із обов`язковим врахуванням розмірів щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії (з урахуванням раніше виплачених сум).

Рішенням суду від 18.02.2026 позов задоволено повністю, а саме вирішено:

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області щодо не проведення перерахунку та виплати з 01.02.2023 пенсії ОСОБА_1 на підставі довідки ІНФОРМАЦІЯ_3 від 05.12.2025 №ХА16201 про розмір грошового забезпечення.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області здійснити з 01.02.2023 перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 на підставі довідки ІНФОРМАЦІЯ_3 від 05.12.2025 №ХА16201 про розмір грошового забезпечення із обов`язковим урахуванням щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, з урахуванням виплачених сум.

12.06.2026, на адресу суду, надійшла заява представника ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у цій справі на підставі статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) шляхом зобов`язання ГУ ПФУ у Волинській області в строк тридцяти днів з дня отримання ухвали суду подати до Волинського окружного адміністративного суду звіт про виконання рішення суду від 18.02.2026 у справі №140/433/26.

Вказана заява обґрунтована тим, що станом на день подання цієї заяви рішення суду: не виконано у повному обсязі; перерахунок пенсії виконано в частині нарахування і не виконано в частині фактичної виплати, фактична виплата пенсії у перерахованому розмірі не здійснюється; виплата належних сум за період з 01.02.2023 року не проведена. Таким чином, відповідач фактично не забезпечує належного виконання судового рішення. Свою бездіяльність щодо невиплати перерахованих сум ГУ ПФУ у Волинській області офіційно обґрунтовує у своїй відповіді від 25.05.2026 № 12973-11469/С-02/8-0300/26 нормами Постанови Кабінету Міністрів України № 821 від 14.07.2025, яка визнана протиправною та нечинною рішенням Київського окружного адміністративного суду від 04.03.2026 у справі № 320/51895/25 підтвердженого рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.06.2026.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 16 червня 2026 року у задоволені заяви відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволені заяви суд дійшов висновку, що застосування пенсійним органом Порядку №821 в процесі виконання судового рішення у даній справі виходить за межі технічного виконання рішення суду та створює нові правовідносини, судова оцінка яких повинна здійснюватися в загальному позовному порядку, а не через інститут судового контролю за виконанням судових рішень у справах, в яких правомірність застосування положень Порядку № 821, судом не оцінювалась.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку про неможливість застосування у даній справі механізму судового контролю передбаченого статтею 382 КАС України.

Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Апеляційна скарга фактично мотивована доводами заяви про встановлення судового контролю за виконанням рішення Волинського окружного адміністративного суду від 18.02.2026 року у справі №140/433/26. Апелянт просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та зобов`язати ГУ ПФУ у Волинській області протягом 30 днів подати звіт про повне виконання рішення від 18.02.2026 року у справі № 140/433/26.

У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС) суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави.

Згідно з п.9 ч.2 ст.129 Конституції України до основних засад судочинства належить обов`язковість судового рішення. Крім того, у ст.129-1 Основного Закону України закріплено, що судове рішення є обов`язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку; контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини право на суд, захищене ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Було б незрозуміло, якби стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень.

Європейський суд з прав людини /ЄСПЛ/ висловив у рішеннях по справах «Юрій Миколайович Іванов проти України», заява № 40450/04; «Горнсбі проти Греці» (Hornsby v. Greece), заява № 107/1995/613/701) позицію про те, що право на справедливий суд є ілюзорним, якщо судове рішення залишається невиконаним.

Для цілей ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (рішення від 20.07.2004р. у справі «Шмалько проти України»).

Крім того, ЄСПЛ неодноразово зазначав, що невиконання рішень національних судів в Україні - системна проблема (зокрема, справа «Бурмич та інші проти України», заява № 46852/13).

Необхідність максимального забезпечення судом у кожній справі дотримання принципу обов`язковості судового рішення, зумовлено також тим, що невиконання рішень суду призводить до зниження довіри людей до судової влади, а також посилює переконання того, що вирішити спір (правову проблему), використовуючи звернення до суду, є неефективним.

Відповідно до п.9 ч.2 ст.129 Конституції України до основних засад судочинства належить обов`язковість судового рішення. Крім того, у ст.129-1 Основного Закону України закріплено, що судове рішення є обов`язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку; контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно до ст.382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

При цьому, застосування судового контролю є наслідком обґрунтованого припущення про невиконання судового рішення зі сторони суб`єкта владних повноважень або достовірно підтвердженого під час розгляду заяви факту невиконання судового рішення.

Водночас, правове значення для наслідків застосованого судового контролю матимуть причини невиконання судового рішення (зокрема, об`єктивна неможливість чи допущене зволікання зі сторони боржника).

Усталеною судовою практикою сформовано правову позицію, відповідно до якої для застосування інституту судового контролю шляхом зобов`язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду мають бути наявні відповідні правові умови. У свою чергу, правовою підставою для зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об`єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому, суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов`язків згідно із судовим рішенням та можливості суб`єкта владних повноважень їх виконати.

Зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, або встановлення нового строку подання звіту, або накладення на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штрафу є правом суду, а не його обов`язком.

Вказана позиція узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 13.05.2021р. у справі № 9901/598/19.

Слід зазначити, що головна мета судового контролю за виконанням рішень в адміністративних справах полягає, насамперед, у реалізації основних завдань адміністративного судочинства при здійсненні адміністративними судами правосуддя, оскільки воно не обмежується винесенням судового рішення, а також передбачає його виконання.

Кожний судовий процес повинен завершуватися реалізацією судового рішення у спірних правовідносинах між його сторонами.

Тому після вирішення публічно-правового спору і набрання судовим рішенням законної сили суд продовжує відігравати активну роль у реалізації сторонами прав та законних інтересів, з приводу захисту яких він ухвалив судове рішення.

В основу ефективності правосуддя покладається здійснення судом належного контролю за виконанням судового рішення, оскільки головною метою судового рішення є ефективність у поновленні порушених прав та свобод особи.

За змістом постанови Верховного Суду від 23.06.2020р. у справі № 802/357/17-а звертаючись до суду із заявою про встановлення судового контролю, позивач зобов`язаний навести аргументи на переконання необхідності вжиття таких процесуальних заходів і надати докази в підтвердження наміру відповідача на ухилення від виконання судового рішення.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у постанові від 23.04.2020р. у справі № 560/523/19 зазначив, що переслідуючи мету забезпечення реалізації конституційного принципу обов`язковості судових рішень, адміністративні суди мають зважено підходити до вибору процесуальних засобів такого забезпечення, а саме: встановлювати дійсні причини виникнення затримки у виконанні судового рішення, аналізувати акти законодавства, враховувати здійснені відповідною посадовою особою дії, спрямовані на виконання судового рішення, та їх відповідність вимогам законодавства, встановлювати наявність та форму вини такої посадової особи, а також зазначати про співмірність розміру штрафу та доходів (фінансової спроможності) такої посадової особи.

Це не повинно зумовлювати порушення основоположних засад адміністративного судочинства, зокрема, пропорційності, необхідності дотримання оптимального балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи та цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) тощо. Такі засоби не можуть бути надмірними за визначених умов та не мають призводити до порушення прав, гарантованих Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

Разом з тим необхідно зауважити, що при вирішенні питання покладення на відповідача обов`язку подати звіт про виконання рішення суду підлягає встановленню сам факт виконання/невиконання судового рішення. У випадку зобов`язання орган Пенсійного фонду провести перерахунок пенсії доказом виконання рішення суду є прийняте рішення про перерахунок пенсії у визначеному розмірі та з відповідної дати.

Судом першої інстанції встановлено, та не спростовано апелянтом, що на виконання рішення суду від 18.02.2026, яке набрало законної сили 21.03.2026, в частині зобов`язання ГУ ПФУ у Волинській області здійснити з 01.02.2023 перерахунок та виплату пенсії позивачу на підставі довідки ІНФОРМАЦІЯ_4 від 05.12.2025 №ХА16201 про розмір грошового забезпечення із обов`язковим урахуванням щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, з урахуванням виплачених сум, ГУ ПФУ у Волинській області здійснено перерахунок пенсії позивача з 01.02.2023 враховуючи грошове забезпечення, яке визначено в довідці, виданої від 05.12.2025 №ХА16201 про що позивача повідомлено листом від 25.05.2026 №12973-11469/С-02/8-0300/26. Нарахований розмір пенсії з врахуванням індексацій становить 23 013,07 грн., що підтверджується перерахунком пенсії на підставі рішення суду.

Так на час виникнення спірних правовідносин Порядком №821 затверджено механізм здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату сум пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень, зокрема, за період, що передує даті набрання чинності рішенням суду, за джерелами їх виплати (фінансування).

Суд враховує, що відповідно до частин першої та другої статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення, встановленого законом про Державний бюджет України.

Видатки на виплату перерахованих пенсій за рішенням суду здійснюються в межах бюджетних асигнувань відповідно до розпису державного бюджету/помісячного розпису доходів і видатків бюджету Пенсійного фонду України на відповідну мету, які передбачені бюджетом Пенсійного фонду України на відповідний рік, одержувачам, яких включено до переліку станом на 1 число місяця, що передує місяцю, в якому здійснюється виплата (пункт 6 Порядку №821).

На переконання суду, відповідачем вчиняються заходи для виконання рішення суду у цій справі: здійснено перерахунок пенсії позивача у межах зобов`язальної частини судового рішення, а виплата заборгованості, що утворилася внаслідок перерахунку пенсії, здійснюється з урахуванням установленого Порядком №821 механізму: щомісяця та пропорційно виділеним на зазначені цілі бюджетним асигнуванням відповідно до розпису державного бюджету/помісячного розпису доходів і видатків бюджету Пенсійного фонду України, які передбачені бюджетом Пенсійного фонду України на відповідний рік (але не більше від належної до виплати суми, що обліковується в переліку); невиплачені протягом поточного бюджетного періоду суми за минулий час підлягають виплаті в наступному бюджетному періоді в межах встановлених бюджетних асигнувань у тому ж порядку.

Невиконання судового рішення управлінням Пенсійного фонду України в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин, а зобов`язання подати звіт та накладення штрафу на керівника управління у такому випадку не захищає право особи на отримання бюджетних коштів.

Окрім наведеного підстави наведені апелянтом у заяві породжують нові юридичні наслідки для позивача, оцінка дій відповідача, їх повноти та обґрунтованості мають надаватися судом при перевірці правомірності такого рішення суб`єкта владних повноважень в порядку, встановленому ч. 2 ст. 2 КАС України, та виходять за межі інституту судового контролю.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування, оскільки не впливають на законність судового рішення.

Відповідно до пункту 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі статтею 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при постановлені оскаржуваної ухвали суд першої інстанцій правильно встановив обставини справи, не допустив неправильного застосуванням норм матеріального права чи порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 241, 242, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 370, 382 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 16 червня 2026 року про відмову у встановленні судового контролю у справі № 140/433/26 – без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню.

Головуючий суддя О. І. Довга

судді І. І. Запотічний

Т. І. Шинкар