Постанова від 25 серпня 2026 р. у справі №296/8310/25 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №296/8310/25 Головуючий у 1-й інст. Адамович О. Й.

Категорія 84 Доповідач Галацевич О. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 серпня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого – судді Галацевич О.М.

суддів: Григорусь Н.Й.,

Миколайчука П.В.

з участю секретаря судового засідання Кучер А.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу № 296/8310/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення моральної шкоди

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та апеляційною скаргою ОСОБА_3 і ОСОБА_2

на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 17 квітня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Адамовича О.Й. у місті Житомирі,

в с т а н о в и в :

У липні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , у якому, з урахуванням поданих доповнень та уточнень до позовної заяви, просила стягнути на її користь моральну шкоду в розмірі 100 000 грн, по 50 000 грн з кожного відповідача, а також понесені судові витрати.

В обґрунтування позову зазначала, що у грудні 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено шлюб, у якому народилася донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка є онукою позивачки.

З 2022 року між позивачкою та відповідачами склалися неприязні стосунки. ОСОБА_1 стверджувала, що відповідачі перешкоджають їй у спілкуванні з онукою та участі в її вихованні.

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 11 червня 2024 року у справі № 296/6695/23 ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зобов`язано усунути перешкоди у спілкуванні ОСОБА_1 з малолітньою онукою та визначено спосіб її участі у спілкуванні та вихованні дитини шляхом встановлення зустрічей кожної першої та третьої неділі місяця з 11:00 до 14:00 за участю матері або батька дитини, або обох батьків, за місцем проживання баби або на нейтральній території у м. Житомирі в місцях, які відповідають віковій категорії дитини, з можливістю зміни графіка зустрічей за домовленістю сторін та з урахуванням стану здоров`я дитини.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 22 жовтня 2024 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 19 лютого 2025 року, рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 11 червня 2024 року змінено в частині визначеного способу спілкування та встановлено ОСОБА_1 зустрічі з онукою кожної першої та третьої неділі місяця з 12:00 до 14:00 за участю матері ОСОБА_3 або батька ОСОБА_2 , або обох батьків, на нейтральній території у м. Житомирі в місцях, які відповідають віковій категорії дитини, з можливістю зміни графіка зустрічей за домовленістю сторін та з урахуванням стану здоров`я дитини.

Позивачка зазначала, що отримання судового рішення, яким визначено її участь у житті онуки, потребувало від неї значних зусиль, оскільки відповідачі категорично заперечували проти її спілкування з дитиною. Упродовж тривалого часу вона була позбавлена можливості повноцінно спілкуватися з онукою, проводити з нею час, гратися, годувати, доглядати за нею та брати участь у її вихованні, що, за її твердженням, спричиняло їй душевний біль, хвилювання, пригніченість і тривогу.

У поданих 26 листопада 2025 року доповненнях та уточненнях до позовної заяви ОСОБА_1 додатково посилалася на тривале невиконання відповідачами судового рішення, яким визначено порядок її спілкування з онукою, та зазначала, що у зв`язку з цим продовжувала зазнавати моральних страждань через неможливість повноцінного спілкування з онукою.

Вказані дії відповідачів ОСОБА_1 вважала протиправними та такими, що завдали їй моральної шкоди, розмір якої оцінила у 100 000 грн.

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 17 квітня 2026 року, з урахуванням ухвали цього ж суду від 30 квітня 2026 року, позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 по 2 000 грн моральної шкоди з кожного.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 по 605 грн 60 коп судового збору з кожного.

Не погоджуючись із рішенням суду, 28 квітня 2026 року ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Посилається на те, що суд першої інстанції при визначенні розміру моральної шкоди не врахував тривалості її вимушеної розлуки з онукою, характеру та обсягу моральних страждань, яких вона зазнала, а також тривалого невиконання відповідачами судового рішення.

Вважає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки майновому стану сторін та не врахував, що відповідачі володіють значними коштами, отриманими від примусового продажу належної їй квартири.

Крім того, посилається на порушення норм процесуального права, пов`язані з участю у справі представника відповідачів ОСОБА_5 , зазначаючи, що на час розгляду справи її адвокатська діяльність була зупинена.

29 квітня 2026 року ОСОБА_1 подала до суду апеляційної інстанції заяву про уточнення вимог апеляційної скарги, в якій просила стягнути з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 по 50 000 грн моральної шкоди з кожного.

12 червня 2026 року ОСОБА_1 подала заяву про часткову відмову від апеляційної скарги в частині вимог щодо відшкодування судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції.

У заяві зазначила, що погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині стягнення з відповідачів на її користь судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції та просила залишити рішення суду в цій частині без змін. В іншій частині, зокрема щодо стягнення моральної шкоди та судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції, апеляційну скаргу підтримала та просила продовжити її розгляд по суті.

Не погоджуючись із рішенням суду (в редакції ухвали Корольовського районного суду м. Житомира від 30 квітня 2026 року), ОСОБА_3 та ОСОБА_2 подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати рішення суду в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з кожного з них по 2 000 грн моральної шкоди та витрат зі сплати судового збору і ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову, у решті рішення суду залишити без змін. Також просять стягнути із ОСОБА_1 на їх користь понесені витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначають, що рішення суду ухвалене з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Посилаються на те, що суд першої інстанції, всупереч змісту позовної заяви, фактично змінив визначений позивачкою предмет спору - завдання моральної шкоди невиконанням відповідачами судового рішення та виходив із того, що моральної шкоди позивачці завдано створенням відповідачами перешкод у спілкуванні з малолітньою онукою.

При цьому, на думку апелянтів, суд не дослідив матеріали справи №296/6695/23, а позивачка не надала доказів на підтвердження обставин, покладених судом в основу рішення, у зв`язку із чим висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.

Звертають увагу на те, що ОСОБА_1 не зазначила, коли, де та якими конкретними винними діями кожного з відповідачів їй завдано моральної шкоди, у чому саме полягає така шкода та чи існує причинно-наслідковий зв`язок між діями відповідачів і заявленою до відшкодування моральною шкодою.

Також вважають безпідставним застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі №487/6970/20 та від 05 грудня 2022 року у справі №214/7462/20.

Крім того, апелянти зазначають, що ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира від 30 квітня 2026 року про виправлення описки фактично не усунуто технічну помилку, а доповнено резолютивну частину рішення відомостями щодо місця проживання відповідачів, яких у первісному тексті рішення не було. Вважають, що такі зміни виходять за межі виправлення описки та фактично змінюють зміст судового рішення після його ухвалення, що є порушенням норм процесуального права.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 ОСОБА_3 та ОСОБА_2 заперечують проти її задоволення та просять не приймати до розгляду по суті заяву ОСОБА_1 від 29 квітня 2026 року про уточнення апеляційної скарги та визначення ціни позову, посилаючись на її невідповідність вимогам статті 183 ЦПК України та зазначаючи, що цією заявою змінено предмет позову, що є недопустимим на стадії апеляційного перегляду справи.

Вказують, що предметом спору є завдання позивачці моральної шкоди у зв`язку з невиконанням рішення суду у справі №296/6695/23 про усунення перешкод у спілкуванні з малолітньою онукою.

Зазначають, що матеріали справи не містять доказів невиконання ними судового рішення, оскільки з 06 липня 2025 року по 17 травня 2026 року включно ОСОБА_1 зустрічалася з онукою відповідно до визначеного судом порядку за участю державного виконавця Корольовського ВДВС у м. Житомирі, із залученням представника Служби у справах дітей Житомирської міської ради та психолога. Тому вважають, що підстави для відшкодування позивачці моральної шкоди відсутні.

У відповіді на відзив ОСОБА_1 просить доводи ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , викладені у відзиві від 08 червня 2026 року, відхилити як безпідставні та необґрунтовані.

Зазначає, що предмет позову не змінювала, а уточнення апеляційної скарги стосувалося лише конкретизації заявленого розміру моральної шкоди. Наполягає на тому, що судове рішення, яким установлено порядок її спілкування з онукою, відповідачами належним чином не виконувалося, а тривале позбавлення можливості спілкуватися з рідною онукою спричинило їй моральні, душевні та психологічні страждання.

17 червня 2026 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 подано заперечення на відповідь ОСОБА_1 на відзив, у яких вони просять не приймати до розгляду по суті заяву ОСОБА_1 від 29 квітня 2026 року про уточнення апеляційної скарги та визначення ціни позову, апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, апеляційну скаргу ОСОБА_3 та ОСОБА_2 задовольнити у повному обсязі та вирішити питання про розподіл судових витрат.

Доводи, викладені у запереченнях, переважно зводяться до доводів їхньої апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 . Додатково відповідачі зазначають, що саме позивачка відмовилася від добровільного виконання рішення суду з листопада 2024 року та ініціювала його примусове виконання у травні 2025 року, коли вже набрало законної сили судове рішення про відстрочення його виконання на один рік. Також наголошують, що у позовній заяві не зазначено, у чому саме полягає завдана ОСОБА_1 моральна шкода, коли вона була завдана та якими конкретними діями кожного з відповідачів.

23 червня 2026 року ОСОБА_1 подала відповідь на відзив ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , у якій просила наведені у відзиві доводи відхилити як безпідставні та необґрунтовані. Зазначала, що позовних вимог не змінювала, а факт перешкоджання їй у спілкуванні з онукою, на її думку, підтверджується судовими рішеннями та матеріалами справи.

23 червня 2026 року ОСОБА_1 також подала відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , у якому просила їх апеляційну скаргу залишити без задоволення, а її апеляційну скаргу задовольнити, змінивши рішення суду першої інстанції в частині розміру відшкодування моральної шкоди та стягнувши на її користь по 50 000 грн з кожного відповідача. Доводи відзиву переважно зводяться до раніше викладеної ОСОБА_1 позиції. Додатково посилалася на невідповідність апеляційної скарги відповідачів вимогам статей 356, 367 ЦПК України.

29 червня 2026 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 подали відповідь на відзив ОСОБА_1 , у якій просили скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, а також вирішити питання про розподіл судових витрат. Наведені ними доводи переважно повторюють позицію, викладену в апеляційній скарзі та раніше поданих процесуальних документах. Додатково зазначали, що повноваження ОСОБА_5 на представництво їхніх інтересів підтверджені нотаріально посвідченою довіреністю, а відсутність у неї права на здійснення адвокатської діяльності не виключає можливості представництва у цій справі. Також заперечували наявність конфлікту інтересів, посилаючись на те, що ОСОБА_1 не є членом сім`ї ОСОБА_5 .

06 липня 2026 року ОСОБА_1 подала додаткові пояснення до апеляційної скарги, у яких просила апеляційну скаргу ОСОБА_3 та ОСОБА_2 залишити без задоволення, а її апеляційну скаргу задовольнити та стягнути на її користь по 50 000 грн моральної шкоди з кожного відповідача. У додаткових поясненнях ОСОБА_1 навела аргументи на підтримку раніше висловленої нею позиції щодо тривалого перешкоджання у спілкуванні з онукою та спричинених цим моральних страждань.

13 серпня 2026 року ОСОБА_1 подала пояснення по суті справи, у яких просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у повному обсязі, заявлені ними матеріальні та фінансові вимоги залишити без розгляду, а її позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Вважала визначений судом першої інстанції розмір моральної шкоди недостатнім, зазначаючи, що заявлені нею вимоги про її відшкодування охоплюють період з 2022 року по липень 2025 року. Вказувала, що під час касаційного перегляду справи у 2024 році відповідачі пропонували їй зустріч з онукою, від якої вона утрималася через побоювання щодо можливого складення відповідачами неправдивих актів та подальшого використання їх у суді як доказів.

У судовому засіданні ОСОБА_1 підтримала свою апеляційну скаргу з урахуванням поданої заяви про часткову відмову від неї в частині оскарження розподілу судових витрат, заперечила проти задоволення апеляційної скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

Належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , що підтверджується поштовими повідомленнями про вручення судових повісток (а.с.218-221 т-2), а також їх представник адвокат Гербеда К.О., який повідомлений через електронний кабінет (а.с.139,140,165 т-2), у судове засідання не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили.

Відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

За таких обставин колегія суддів розглядає справу за відсутності відповідачів та їх представника.

При цьому колегія суддів зазначає, що клопотання відповідачів про розгляд справи за їх відсутності та долучення до матеріалів справи додаткових документів було передано судді-доповідачу після закінчення судового засідання 26 серпня 2026 року, у зв`язку з чим не було предметом розгляду суду апеляційної інстанції.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, враховуючи наступне.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Згідно з частиною першою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив із доведеності порушення права ОСОБА_1 на спілкування з онукою, що було предметом судового захисту у справі № 296/6695/23, та дійшов висновку про наявність підстав для відшкодування завданої їй моральної шкоди, визначивши її розмір з урахуванням характеру спірних правовідносин, конкретних обставин справи, а також вимог розумності і справедливості.

Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Судом встановлено, що у липні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Корольовського районного суду м. Житомира з позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про усунення перешкод у спілкуванні з малолітньою онукою та визначення способу участі у її вихованні.

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 11 червня 2024 року у справі № 296/6695/23 позов ОСОБА_1 задоволено частково та зобов`язано ОСОБА_3 і ОСОБА_2 усунути перешкоди у спілкуванні позивачки з малолітньою онукою шляхом визначення способу її участі у спілкуванні та вихованні дитини.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 22 жовтня 2024 року вказане рішення змінено та встановлено ОСОБА_1 зустрічі з онукою кожної першої та третьої неділі місяця з 12:00 до 14:00 за участю матері або батька дитини, або обох батьків, на нейтральній території у місті Житомирі у місцях, які відповідають віковій категорії дитини, з можливістю зміни графіка зустрічей за домовленістю сторін та з урахуванням стану здоров`я дитини.

Постановою Верховного Суду від 19 лютого 2025 року постанову Житомирського апеляційного суду від 22 жовтня 2024 року залишено без змін.

Відповідно до статті 257 СК України баба, дід, прабаба, прадід мають право спілкуватися зі своїми внуками, правнуками, брати участь у їх вихованні. Батьки чи інші особи, з якими проживає дитина, не мають права перешкоджати у здійсненні бабою, дідом, прабабою, прадідом своїх прав щодо виховання внуків, правнуків. Якщо такі перешкоди чиняться, баба, дід, прабаба, прадід мають право на звернення до суду з позовом про їх усунення.

За змістом статті 263 СК України спір щодо участі баби, діда, прабаби, прадіда, брата, сестри, мачухи, вітчима у вихованні дитини вирішується судом відповідно до статті 159 цього Кодексу.

У пунктах 57, 58 постанови Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 25 березня 2024 року у справі № 742/1716/23 зазначено, що поняття «сімейне життя» у розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод може охоплювати відносини між дитиною та близькими родичами, зокрема бабою і дідом, а під правом баби та діда на повагу до сімейного життя стосовно онуків передусім розуміється право на підтримання нормальних сімейних стосунків шляхом контактів з ними.

Завдання моральної шкоди іншій особі є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків відповідно до пункту 3 частини другої статті 11 ЦК України.

Згідно з частиною першою та пунктом 9 частини другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, одним зі способів такого захисту є відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до частин першої-третьої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода, зокрема, полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини душевних страждань, ступеня вини особи, яка завдала шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, що мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди та не пов`язана з розміром такого відшкодування; моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

У постанові Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 зазначено, що зобов`язання з компенсації моральної шкоди виникає за наявності моральної шкоди, протиправності поведінки особи, причинного зв`язку між такою поведінкою та моральною шкодою, а також вини особи, яка її завдала, якщо вина є підставою відповідальності.

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20 звернула увагу, що обов`язок доведення наявності моральної шкоди та причинного зв`язку покладається на позивача, тоді як відповідач доводить відсутність протиправності та вини.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених цим Кодексом.

Згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Як установлено судовими рішеннями у справі № 296/6695/23, між сторонами існував спір щодо реалізації ОСОБА_1 передбаченого законом права на спілкування з малолітньою онукою та участь у її вихованні, у зв`язку з чим судом було визначено конкретний порядок такого спілкування.

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 11 червня 2024 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 зобов`язано усунути перешкоди у спілкуванні ОСОБА_1 з малолітньою онукою шляхом визначення способу її участі у спілкуванні та вихованні дитини, а постановою Житомирського апеляційного суду від 22 жовтня 2024 року це рішення змінено лише в частині визначеного порядку такого спілкування.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не дослідив у повному обсязі матеріали справи №296/6695/23 та що відповідачами не доведено вчинення дій, якими створювалися перешкоди ОСОБА_1 у спілкуванні з онукою, не спростовують правильності висновків суду, оскільки відповідні обставини були предметом судового розгляду у зазначеній справі та встановлені судовими рішеннями, які набрали законної сили.

Встановлення судовими рішеннями факту порушення права ОСОБА_1 на спілкування з онукою не звільняє позивачку від доведення завдання їй моральної шкоди та причинного зв`язку між установленим порушенням і такою шкодою. Водночас зі змісту позовної заяви вбачається, що ОСОБА_1 пов`язувала свої душевні переживання та моральні страждання саме з тривалим обмеженням можливості спілкуватися з онукою, брати участь у її вихованні та необхідністю судового захисту цього права. Оцінивши наведені обставини у сукупності з установленим порушенням права позивачки на спілкування з онукою, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди.

Посилання апеляційної скарги відповідачів на неправильне застосування судом першої інстанції правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 та від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20, є необґрунтованими, оскільки встановлені у цій справі обставини у сукупності свідчать про наявність передбачених законом підстав для відшкодування ОСОБА_1 моральної шкоди.

Висновок суду першої інстанції про наявність підстав для часткового відшкодування моральної шкоди ґрунтується на встановленому судовими рішеннями у справі № 296/6695/23 обмеженні права ОСОБА_1 на спілкування з онукою та необхідності судового захисту цього права.

Водночас наведені ОСОБА_1 у доповненнях та уточненнях до позовної заяви доводи щодо подальшого невиконання судового рішення не були покладені судом першої інстанції в основу висновку про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо недостатності визначеного судом розміру відшкодування моральної шкоди, у тому числі її посилання на тривале невиконання судового рішення, колегія суддів виходить із такого.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 11 березня 2026 року у справі № 296/6695/23 встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 не ухилялися від виконання судового рішення, регулярно приводили дитину у визначений час на зустрічі із ОСОБА_1 та не перешкоджали таким зустрічам. Матеріали справи також не містили відомостей про формування відповідачами негативного ставлення дитини до бабусі або вчинення ними інших дій, спрямованих на перешкоджання виконанню судового рішення. Небажання дитини вступати у спілкування з бабусею за встановлених у тій справі обставин суд не розцінив як невиконання відповідачами судового рішення.

Надані ОСОБА_1 разом із доповненнями та уточненнями до позовної заяви матеріали, зокрема акти державного виконавця, складені під час виконання судового рішення, та її звернення щодо його виконання, підтверджують здійснення виконавчих дій і організацію зустрічей з дитиною.

Водночас зазначені документи не містять відомостей, які б спростовували висновки, викладені у постанові Житомирського апеляційного суду від 11 березня 2026 року щодо відсутності встановленого ухилення відповідачів від виконання судового рішення чи вчинення ними дій, спрямованих на перешкоджання таким зустрічам.

За таких обставин посилання ОСОБА_1 на тривале невиконання відповідачами судового рішення не підтверджується встановленими у справі обставинами та не свідчить про необхідність збільшення визначеного судом першої інстанції розміру відшкодування моральної шкоди.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про те, що суд першої інстанції вийшов за межі заявленого предмета позову, фактично змінивши його з відшкодування моральної шкоди, завданої невиконанням судового рішення, на відшкодування шкоди, завданої створенням перешкод у спілкуванні з онукою, є необґрунтованими.

Зі змісту первісної позовної заяви вбачається, що ОСОБА_1 пов`язувала завдану їй моральну шкоду саме з позбавленням можливості спілкуватися з онукою та необхідністю судового захисту цього права. Посилання на подальше невиконання судового рішення було наведено нею додатково у доповненнях та уточненнях до позовної заяви.

Тому, вирішуючи спір з урахуванням обставин, наведених у первісній позовній заяві, суд першої інстанції не вийшов за межі заявлених вимог і не змінив змісту заявленого позову.

Не спростовують висновків суду першої інстанції й доводи апеляційної скарги відповідачів про те, що у подальшому зустрічі ОСОБА_1 з онукою фактично відбувалися, а судове рішення у справі № 296/6695/23 щодо визначення порядку її спілкування з онукою виконувалося. Наведене не свідчить про відсутність установленого судом порушення права позивачки на спілкування з онукою та підстав для відшкодування моральної шкоди.

Посилання відповідачів на обставини інших спорів між сторонами, зокрема щодо користування житлом, а також на окремі випадки поведінки ОСОБА_1 у період сімейного конфлікту не спростовують установлених судовими рішеннями у справі № 296/6695/23 обставин порушення її права на спілкування з онукою та не свідчать про відсутність підстав для часткового відшкодування моральної шкоди.

Визначаючи розмір грошового відшкодування моральної шкоди у сумі 2 000 грн з кожного відповідача, суд першої інстанції врахував характер спірних правовідносин, тривалість конфлікту між сторонами, характер та обсяг моральних переживань позивачки, а також вимоги розумності і справедливості.

Колегія суддів не вбачає підстав вважати визначений судом розмір відшкодування явно заниженим або надмірним.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо недостатності визначеного судом розміру відшкодування, зокрема з огляду на тривалість порушення та інтенсивність перенесених нею моральних переживань, зводяться до іншої оцінки нею глибини моральних страждань та не підтверджені належними і достатніми доказами, які б свідчили про необхідність збільшення визначеного судом розміру відшкодування до 50 000 грн з кожного відповідача.

Посилання ОСОБА_1 на майновий стан відповідачів не може бути підставою для збільшення розміру відшкодування моральної шкоди, оскільки розмір такої компенсації визначається з урахуванням характеру правопорушення, глибини та тривалості душевних страждань, інших істотних обставин справи, а також вимог розумності і справедливості. Наведені позивачкою обставини щодо майнового стану відповідачів не спростовують висновку суду про справедливий розмір відшкодування за встановлених у цій справі обставин.

Не дають підстав для збільшення розміру відшкодування і доводи ОСОБА_1 щодо тривалого періоду конфлікту та необхідності звернення до суду й органів державної виконавчої служби, оскільки наведені обставини не свідчать про неспівмірність визначеного судом першої інстанції розміру відшкодування характеру встановленого порушення.

Доводи апеляційної скарги відповідачів про повну відсутність правових підстав для відшкодування моральної шкоди спростовуються встановленими у справі обставинами обмеження ОСОБА_1 у реалізації права на спілкування з онукою та необхідністю судового захисту цього права, що обґрунтовано враховано судом першої інстанції при вирішенні спору.

Отже, суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку доказам у їх сукупності та дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо участі у розгляді справи судом першої інстанції ОСОБА_5 , адвокатська діяльність якої на час розгляду справи була зупинена, не свідчать про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення.

З матеріалів справи не вбачається, що участь зазначеної особи у розгляді справи призвела до неправильного вирішення спору або позбавила ОСОБА_1 можливості реалізувати належні їй процесуальні права.

Не є обґрунтованими також доводи апеляційної скарги про те, що ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира від 30 квітня 2026 року про виправлення описки було змінено зміст судового рішення.

Відповідно до пункту 4 частини п`ятої статті 265 ЦПК України у резолютивній частині рішення зазначаються, зокрема, ім`я сторін та інших учасників справи, а також їх місце проживання чи перебування.

Згідно з частинами першою, другою статті 269 ЦПК України суд може з власної ініціативи або за заявою учасників справи виправити допущені в рішенні чи ухвалі описки або арифметичні помилки; питання про внесення виправлень вирішується без повідомлення учасників справи.

Уточнення в резолютивній частині рішення відомостей про місце проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_2 стосується передбачених процесуальним законом реквізитів судового рішення, не змінює висновків суду щодо суті заявлених позовних вимог, обсягу задоволеного позову чи визначених судом прав та обов`язків сторін, а тому не свідчить про зміну змісту рішення суду під виглядом виправлення описки.

Посилання апелянтів на ненаправлення їм заяви ОСОБА_1 про виправлення описки також не дає підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення, оскільки не свідчить про неправильне вирішення справи по суті.

Не підтверджені матеріалами справи й доводи апеляційної скарги про упередженість судді першої інстанції, які апелянти пов`язують із постановленням ухвали про виправлення описки та посиланням на процесуальні рішення цього ж судді в інших справах. Незгода сторони з ухваленими судом процесуальними рішеннями та їх змістом не свідчить про наявність обставин, які ставлять під сумнів неупередженість судді під час розгляду цієї справи.

Доводи апеляційних скарг висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення за результатами апеляційного перегляду не встановлено.

За таких обставин апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_3 і ОСОБА_2 підлягають залишенню без задоволення, а рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 17 квітня 2026 року - без змін.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та апеляційну скаргу ОСОБА_3 і ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 17 квітня 2026 року, з урахуванням ухвали Корольовського районного суду м. Житомира від 30 квітня 2026 року про виправлення описки, залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий

Судді: