Постанова від 08 липня 2026 р. у справі №296/5841/25 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №296/5841/25 Головуючий у 1-й інст. Адамович О.Й.

Категорія 39 Доповідач Талько О. Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючої судді Талько О.Б.,

суддів Павицької Т.М., Шевчук А.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження (без повідомлення учасників) цивільну справу №296/5841/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 2 лютого 2026 року, ухвалене під головуванням судді Адамовича О.Й..,

в с т а н о в и в:

У травні 2025 року ТОВ «Кошельок» звернулось до суду із позовною заявою, у якій просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором №3469009531-470500 від 22.09.2021 в розмірі 25971,20 грн, що складається із: заборгованості за сумою кредиту у розмірі 8000,00 грн; заборгованості за відсотками за користування кредитом у розмірі 17971,20 грн.

На обґрунтування позовних вимог зазначено, що 22.09.2021 року між ТОВ "Кошельок" та ОСОБА_1 , відповідно до ст.12 Закону України "Про електронну комерцію", було укладено договір про надання коштів у позику №3469009531-470500, підписаний відповідачем одноразовим ідентифікатором 1438, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримав кредит в сумі 8000,00 грн строком на 24 дні та зобов`язався його повернути і сплатити проценти за користування кредитом. Строк кредитування було продовжено на 90 днів до 13.01.2022 за ставкою 2,2 % на добу. Оскільки відповідач не повернув грошові кошти для погашення заборгованості за кредитним договором, у нього виникла заборгованість, яка становить 25971,20 грн, що складається із: заборгованості за сумою кредиту - 8000,00 грн; заборгованості за відсотками за користування позикою - 17971,20 грн.

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 2 лютого 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, ТОВ «Кошельок» подано апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, позивач просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити.

На обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що 22.09.2021 року відповідач, використовуючи номер телефону НОМЕР_1 , ідентифікувався в ІТС, зазначивши свої особисті дані: паспорта, ідентифікаційного коду, номера телефону, електронної пошти, та зайшов в особистий кабінет, позивач перевірив статус клієнта, далі відповідач надав всю необхідну інформацію для належної пропозиції, номер банківської картки, на яку слід перерахувати кошти, після чого відбулося погодження заявки на кредит, та позивачем сформовано пропозицію укласти Договір, далі позивач направив (розмістив) відповідачу в ІТС індивідуальну оферту (з відповідними активними посиланнями), яка містить істотні умови Договору; після цього відповідачу на номер телефону НОМЕР_2, було відправлено смс-повідомлення про успішний розгляд його заявки на кредит та необхідність ознайомитися з договором в особистому кабінеті. Позивач відправив в смс-повідомленні на зазначений номер телефону відповідача одноразовий ідентифікатор -1438 -, відповідач ознайомився з офертою позивача та прийняв її умови.

Далі відповідач надіслав позивачу акцепт 22.09.2021 року о 09:28:21 та підписав Договір одноразовим ідентифікатором -1438-. Після цього в особистому кабінеті відповідача відобразився підписаний Договір та додатки до нього, а також Правила для цілодобового онлайн-доступу.

Зазначена Візуальна форма послідовності дій складена у відповідності до ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» з урахуванням положень Закону України «Про електронну комерцію» та Повідомлення Нацкомфінпослуг від 13 лютого 2019 року про роз`яснення особливостей порядку укладення електронних договорів.

Отже, відповідач, по-перше, здійснив дії, які чітко свідчить про його свідомий вибір та волевиявлення на укладання Договору, по-друге, без цих дій саме з боку відповідача укладання договору було б неможливе.

Доказів протилежного відповідач не надав, що відповідно до статей 12, 81 ЦПК України є його процесуальним обов`язком.

Також відповідачем не надано суду доказів про те, що телефонний номер, із використанням якого здійснювалося підписання Договору, у момент укладення Договору йому не належав та використовувся іншою особою без його відома чи доручення, що Договір укладено іншою особою за відсутністю його волевиявлення.

Крім того, в матеріалах справи відсутні докази протиправності дій третіх осіб стосовно відповідача, як і незаконності заволодінням його персональними даними, що також доводить чинність Договору.

Відповідач продовжив користуватися кредитом після закінчення Лояльного періоду, що за Договором є відкладальною обставиною, внаслідок настання якої строк користування кредитом продовжився до 114 днів з моменту укладення Договору. Відповідно нарахування процентів за користування кредитом у цей період, розмір яких обумовлений пунктом 3.8. Договору, є законним.

Отже, після спливу Лояльного періоду строк користування кредитом за Договором був подовжений до 13.01.2022 року, а тому позивач правомірно нарахував проценти за користування кредитом за період з 16.10.2021 року до 13.01.2022 року.

Зауважує, що позичальник, отримавши гроші від кредитора, користувався кредитом, але жодного разу не сплатив навіть проценти. Внаслідок такої недобросовісної поведінки позичальника утворилася заборгованість за кредитом. При цьому позичальник жодного разу не зв`язався з кредитором, аби врегулювати питання наявної заборгованості.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення без змін.

Зокрема, зазначає, що позивач вперше в апеляційній скарзі висунув пояснення про «технічний збій» в ІТС, якого не існувало в матеріалах справи під час розгляду в суді першої інстанції, шо не підтверджене жодним належним доказом. Це є неприпустимим припущенням відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України. У тексті кредитного договору, Паспорті споживчого кредиту та Графіку платежів повністю відсутній підпис або будь-яке підтвердження особистого волевиявлення відповідача. Візуальна форма послідовності дій є одностороннім внутрішнім документом, такі документи мають обмежену доказову силу, про що неодноразово вказував Верховний Суд (постанови КЦС ВС від 05.07.2023 № 761/40756/19, від 19.02.2025 № 523/9684/20).

Крім того, позивач не надав повних логів ІТС (IP-адресу, device fingerprint, User-Agent, точні часові мітки дій). Без цих даних неможливо встановити факт особистого волевиявлення саме відповідача. Скріншот з застосунку «Getcontact» є недопустимим доказом. Дані застосунку формуються користувачами без офіційної верифікації. Належним доказом є офіційна довідка оператора зв`язку, проте позивач її не надав. Підтвердження переказу 8 000 грн доводить лише факт перерахування коштів, але не підтверджує, що саме відповідач особисто вчиняв дії в ІТС позивача.

Підкреслює, що навіть якщо договір вважати укладеним, нарахування відсотків після закінчення 24-денного лояльного періоду (після 15.10.2021) є неправомірним.

Відповідно до вимог ч. 13 ст. 7 та ч.2 ст. 369 ЦПК України, справу розглянуто апеляційним судом без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.

Частиною четвертою статті 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та їх вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом під час розгляду справи встановлено, що 22.09.2021 року Товариством з обмеженою відповідальністю "Кошельок" (кредитодавець) сформовано договір про надання коштів у позику №3469009531-470500, за змістом п.1.1 якого кредитодавець зобов`язується надати ОСОБА_1 (позичальник) кредит у сумі 8000,00 грн на засадах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, визначених цим договором. Тип кредиту - споживчий кредит (п.1.2).

Відповідно до п.1.3.3 договору, стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 2,20 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.

Згідно п. 2.1. договору, кредит надається строком на 24 дні.

Сторони погодили, що факт користування позичальником сумою наданого кредиту після закінчення лояльного періоду користування кредитом є відкладальною обставиною, в розумінні ст. 212 ЦК України, що має наслідком продовження строку користування кредитом на наступних умовах: зобов`язання щодо повернення основної суми переносяться на наступний день після закінчення лояльного періоду, але не більше ніж на 90 днів після закінчення лояльного періоду (п.3.6 та п.3.7 договору).

Відповідно до графіку розрахунків (додаток № 1 до договору), позичальник в строк до 15.10.2021 повинен був сплатити кредит у загальному розмірі 10132,00 грн, що складається з суми кредиту, суми процентів за користування кредитом.

Згідно з наданим розрахунком, заборгованість відповідача перед позивачем за договором №3469009531-470500 становить 25971,20 грн та складається з наступного: 8000,00 грн - сума заборгованості за тілом кредиту; 17971,20 грн - сума заборгованості за відсотками.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять доказів укладення договору №3469009531-470500 та, відповідно, погодження його умов, як і не містять доказів отримання саме ОСОБА_1 кредитних коштів та їх використання останнім, відсутні підстави для стягнення заборгованості з ОСОБА_1 за кредитним договором №3469009531-470500 від 22.09.2021 в розмірі 25971,20 грн.

Колегія суддів погоджується з таким висновком, виходячи з наступного.

Згідно з частинами 1, 3 статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У частині 1 статті 599 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною 1 статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 статті 1054 ЦК України передбачено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Положення частини 1 статті 205 ЦК України визначають, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України (в редакції на час укладення кредитного договору), правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Аналізуючи викладене, можна дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до статті 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно із частиною 3 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідно до частини 4 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (частина 5 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Положення частини 6 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачають відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до частини 8 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (частина 12 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» (в редакції на час укладення кредитного договору), якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

З матеріалів справи вбачається, що, звертаючись з даною вимогою, позивач посилався на те, що 22.09.2021 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Кошельок» було укладено договір №3469009531-470500 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, на умовах строковості, зворотності, платності, за яким відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, відповідно до умов та правил, зазначених у договорі.

До позовної заяви позивачем було додано: копію паспорта споживчого кредиту до договору № 3469009531-470500 від 22.09.2021, у реквізитах якого не вбачається одноразового електронного підпису, одноразового ідентифікатора; копію договору № 3469009531-470500 від 22.09.2021з графіком розрахунків, у якому не міститься електронний підпис відповідача ; копію детального розрахунку заборгованості за договором № 3469009531-470500 від 22.09.2021, копію правил надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок», які також не підписані відповідачем.

Також із наданих суду позивачем доказів не вбачається, що відповідач вчинив певну сукупність дій, спрямовану на отримання позики від ТОВ «Кошельок», а саме, зареєструвався в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, надав таку пропозицію, отримав повідомлення від суб`єкта електронної комерції (в даному випадку від ТОВ «Кошельок») із одноразовим ідентифікатором, та прийняв пропозицію (оферту) позивача шляхом використання (підписання) надісланого йому позивачем одноразового ідентифікатора.

Посилання в позовній заяві про те, що позичальнику було надано одноразовий ідентифікатор «1438» - шляхом направлення для підписання кредитного договору 3469009531-470500 від 22.09.2021 на номер телефону відповідача електронного повідомлення, колегія суддів вважає голослівними, оскільки матеріали справи не містять доказів на підтвердження вказаних позивачем обставин про те, що відповідачу видавався одноразовий ідентифікатор для підписання договору позики.

Сам факт надання одноразового ідентифікатора не доводить факту акцепту договору відповідачем, якщо немає підтвердження його використання.

Доводи апеляційної скарги про те, що введення відповідачем персональних даних та формування кредитором індивідуальної частини договору свідчить про його укладення, є безпідставними, оскільки введення персональних даних не підтверджує укладення договору.

Введення особистої інформації є лише попередньою дією, необхідною для створення технічної можливості формування пропозиції (оферти), але не свідчить про прийняття цієї пропозиції.

Жодних доказів такого прийняття (у вигляді підписання одноразовим ідентифікатором, електронним повідомленням чи іншими передбаченими законом діями) позивач не надав.

Суд першої інстанції правильно встановив, що надані позивачем документи (договір про надання позики, паспорт споживчого кредиту та графік розрахунків) не містять належних доказів їх підписання відповідачем. Крім того, суд обґрунтовано дійшов висновку, що посилання позивача на використання одноразового ідентифікатора не підтверджене належними та допустимими доказами.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

З урахуванням викладеного, оскільки матеріали справи не містять доказів укладення договору №3469009531-470500 від 22.09.2021 та, відповідно, погодження його умов, як і не містять доказів отримання саме відповідачем кредитних коштів та їх використання останнім, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для стягнення із ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором №3469009531-470500 від 22.09.2021 в розмірі 25971,20 грн.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Крім цього, інші наведені в апеляційній скарзі доводи, які, на думку скаржника, є підставою для скасування рішення суду, є тотожними із його поясненнями на обґрунтування позовних вимог, ці доводи були предметом судового розгляду в суді першої інстанції, яким суд надав ґрунтовну оцінку, яка узгоджується з вимогами закону і з якою у суду апеляційної інстанції відсутні підстави не погодитися.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для його скасування відсутні.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п. 1 ч. 6 ст.19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в силу вимог закону.

Керуючись ст.367, 368, 374, 375, 381- 384 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» залишити без задоволення, а рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 2 лютого 2026 року, - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуюча Талько О.Б.

Судді Павицька Т.М.,

Шевчук А.М.