Постанова від 25 серпня 2026 р. у справі №290/1465/25 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №290/1465/25 Головуючий у 1-й інст. Шакалов А. В.

Категорія 41 Доповідач Галацевич О. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 серпня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого – судді Галацевич О.М.

суддів: Григорусь Н.Й.,

Панкеєвої В.А.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Житомирі цивільну справу №290/1465/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Споживчий центр" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором

за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Споживчий центр"

на рішення Романівського районного суду Житомирської області від 26 березня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Шакалова А.В. у селищі Романів,

в с т а н о в и в :

У грудні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (далі — ТОВ «Споживчий центр») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги обґрунтовувало тим, що 23 квітня 2025 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 в електронній формі укладено кредитний договір №23.04.2025-100002716 шляхом підписання позичальником заявки, яка є невід`ємною частиною договору, одноразовим ідентифікатором.

За умовами договору відповідачу надано кредит у розмірі 8 000 грн строком на 217 днів. Посилаючись на неналежне виконання ОСОБА_1 взятих на себе зобов`язань щодо своєчасного повернення кредиту та сплати передбачених договором платежів, позивач зазначав, що станом на день звернення до суду утворилася заборгованість у загальному розмірі 26 560 грн, з яких: 8 000 грн - заборгованість за тілом кредиту, 12 400 грн - заборгованість за процентами, 4 000 грн - неустойка, 720 грн - комісія за надання кредиту та 1 440 грн - комісія за обслуговування кредитної заборгованості.

У зв`язку з цим просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь 26 560 грн заборгованості за кредитним договором та понесені судові витрати.

Рішенням Романівського районного суду Житомирської області від 26 березня 2026 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором у розмірі 8 000 грн та 729,65 грн судового збору.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог, ТОВ «Споживчий центр» через представника Оболонкова Ю.В. подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення в оскарженій частині скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду встановленим обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції, відмовляючи у стягненні процентів за користування кредитом, дійшов помилкового висновку про неможливість встановити з наданого позивачем розрахунку відповідність нарахованих процентів умовам кредитного договору. Вказує, що розмір процентної ставки, порядок її застосування, періоди користування кредитом та розміри передбачених договором платежів безпосередньо визначені умовами кредитного договору та графіком платежів, з якими позичальник був ознайомлений та які прийняв шляхом підписання договору одноразовим ідентифікатором. Зазначає, що надані позивачем докази у їх сукупності підтверджують як укладення кредитного договору та отримання відповідачем кредитних коштів, так і погодження ним умов щодо розміру процентів, комісій та відповідальності за неналежне виконання договірних зобов`язань. Також наголошує, що відсутність у позивача статусу банківської установи не може бути підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки ТОВ «Споживчий центр» є фінансовою установою, яка надає кошти у кредит без відкриття банківського рахунку, а тому обставини виконання кредитного договору підлягають встановленню на підставі сукупності наданих у справі доказів. Щодо комісії апелянт зазначає, що умови кредитного договору про її сплату були погоджені сторонами під час укладення договору, відповідач їх у встановленому законом порядку не оспорював та доказів визнання відповідних умов недійсними не надав, у зв`язку з чим, на думку позивача, підстави для відмови у стягненні передбачених договором комісій відсутні. Вважає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки умовам кредитного договору, графіку платежів, розрахунку заборгованості та іншим письмовим доказам, унаслідок чого безпідставно відмовив у задоволенні позовних вимог у відповідній частині.

Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 15 травня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив, однак відповідно до частини третьої статті 360 ЦПК України його відсутність не перешкоджає перегляду рішення суду.

Відповідно до частини тринадцятої статті 7, частини першої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з огляду на таке.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими судом.

Згідно з частинами першою та другою 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову та стягуючи з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» 8 000 грн заборгованості за тілом кредиту, суд першої інстанції виходив із того, що факт укладення сторонами кредитного договору та отримання відповідачем кредитних коштів підтверджений належними і допустимими доказами.

Водночас, відмовляючи у стягненні процентів за користування кредитом, суд першої інстанції виходив із того, що наданий позивачем розрахунок заборгованості не дає можливості встановити відповідність нарахованих процентів умовам кредитного договору. У задоволенні вимог про стягнення комісій та неустойки суд також відмовив.

Апеляційний суд частково погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 23 квітня 2025 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №23.04.2025-100002716 в електронній формі шляхом підписання Заявки, яка є невід`ємною частиною договору, одноразовим ідентифікатором Е973 (а.с.13-16, 23-25).

Відповідно до умов договору ТОВ «Споживчий центр» надало ОСОБА_1 кредит у розмірі 8 000 грн строком на 217 днів. Договором передбачено процентну ставку «Стандарт» у розмірі 1 % за кожен день користування кредитом, яка застосовується протягом перших трьох чергових періодів користування кредитом, та процентну ставку «Економ» у розмірі 0,5 % за кожен день користування кредитом, яка застосовується протягом наступних чергових періодів, а також комісію, пов`язану з наданням кредиту, у розмірі 720 грн, комісію за обслуговування кредитної заборгованості та неустойку.

Згідно з листом ТОВ «Універсальні платіжні рішення» №1-3012 від 30 грудня 2025 року 23 квітня 2025 року через сервіс онлайн-платежів iPay.ua здійснено переказ коштів у сумі 8 000 грн на платіжну картку НОМЕР_1 з призначенням операції «Видача за договором №23.04.2025-100002716» (а.с.35).

Відповідно до наданої позивачем довідки-розрахунку заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором становить 26 560 грн, з яких: 8 000 грн - основний борг, 12 400 грн - проценти, 720 грн - комісія за надання кредиту, 1 440 грн - комісія за обслуговування кредитної заборгованості та 4 000 грн - неустойка (а.с.32).

Частиною першою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено порядок укладення електронного договору. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті (частина третя статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до частини шостої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом надсилання електронного повідомлення, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі; або вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до закону; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів (стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію»).

За приписами статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за супровідні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 зобов`язання за кредитним договором у встановлені ним строки належним чином не виконав, отримані кредитні кошти не повернув та передбачені договором платежі не сплатив, унаслідок чого утворилася заборгованість.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що кредитний договір між сторонами укладено в електронній формі у передбачений законом спосіб, а ТОВ «Споживчий центр» виконало свій обов`язок за договором, перерахувавши відповідачу кредитні кошти у розмірі 8 000 грн. Відповідач, зі свого боку, обов`язку щодо повернення отриманих кредитних коштів не виконав.

Рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_1 8 000 грн основного боргу сторонами не оскаржується.

Разом з тим, відмовляючи у стягненні процентів за користування кредитом, суд першої інстанції виходив із відсутності виписки з особистого кредитного рахунку позичальника та неможливості встановити з наданої позивачем довідки-розрахунку відповідність нарахованих процентів умовам кредитного договору.

З такими висновками суду першої інстанції апеляційний суд не погоджується.

Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Відповідно до пункту 4.4 Пропозиції про укладення кредитного договору та пункту 6 Заявки сторонами погоджено фіксовану процентну ставку «Стандарт» у розмірі 1 % за кожен день користування кредитом, яка застосовується протягом перших трьох чергових періодів користування кредитом, визначених графіком платежів.

Пунктом 7 Заявки передбачено фіксовану процентну ставку «Економ» у розмірі 0,5 % за кожен день користування кредитом, яка застосовується протягом наступних чергових періодів, у яких не застосовується процентна ставка «Стандарт».

Отже, сторонами погоджено розмір процентних ставок, порядок та періоди їх застосування у межах строку кредитування.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Доказів повернення відповідачем кредитних коштів та сплати процентів за користування ними матеріали справи не містять.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

На підтвердження розміру заборгованості за процентами позивачем надано довідку-розрахунок, кредитний договір та графік платежів, які у сукупності дають можливість перевірити розмір погоджених сторонами процентних ставок, періоди їх застосування та правильність здійсненого позивачем нарахування.

Так, за період з 23 квітня 2025 року по 24 липня 2025 року, що становить 93 дні, проценти за користування кредитом за ставкою «Стандарт» у розмірі 1 % на день становлять 7 440 грн (8 000 грн ? 1 % ? 93 дні).

За період з 25 липня 2025 року по 25 листопада 2025 року, що становить 124 дні, проценти за користування кредитом за ставкою «Економ» у розмірі 0,5 % на день становлять 4 960 грн (8 000 грн ? 0,5 % ? 124 дні).

Таким чином, загальний розмір процентів, нарахованих за користування кредитом у межах погодженого сторонами строку кредитування, становить 12 400 грн (7 440 грн + 4 960 грн), що узгоджується з умовами кредитного договору, графіком платежів та наданим позивачем розрахунком заборгованості.

За таких обставин висновок суду першої інстанції про неможливість перевірити відповідність нарахованих процентів умовам кредитного договору є помилковим, а позовні вимоги ТОВ «Споживчий центр» про стягнення з ОСОБА_1 12 400 грн заборгованості за процентами підлягають задоволенню.

Доводи апеляційної скарги щодо безпідставності відмови у стягненні комісії та додаткової комісії є необґрунтованими з огляду на таке.

Законом України «Про споживче кредитування» передбачено право кредитодавця встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

Разом із тим відповідно до частини першої статті 11 цього Закону після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку (рахунків) щодо погашення заборгованості, а також іншу передбачену законом інформацію.

Умови договору, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Так, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 відступила від висновків, викладених у постановах ВС від 1 квітня 2020 року в справі № 583/3343/19 та від 15 березня 2021 року в справі № 361/392/20, та дійшла висновку, що боржник за договором споживчого кредитування може один раз на місяць безоплатно отримувати від банку інформацію про стан кредитної заборгованості. Тому банк не має права передбачати в умовах договору щомісячну плату за такі послуги.

Велика Палата Верховного Суду констатувала, що Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації. Проаналізувавши норми законодавства, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше ніж один раз на місяць.

Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин 1, 2 статті 11, частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Врахувавши те, що в оспореному договорі встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, Велика Палата Верховного Суду вказала, що пункти договору щодо обов`язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемними.

З огляду на наведене, посилання апелянта на те, що відповідач не оспорював умови кредитного договору щодо сплати комісій та такі умови не визнавалися недійсними у судовому порядку, наведених висновків не спростовує, оскільки нікчемність відповідної умови договору встановлена законом і не потребує визнання її недійсною судом.

Таким чином, ураховуючи зміст умов спірного кредитного договору та наведений правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність правомірності стягнення з ОСОБА_1 720 грн комісії за надання кредиту та 1 440 грн комісії за обслуговування кредитної заборгованості. Підстав для задоволення апеляційної скарги в цій частині немає.

За таких обставин апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині - скасуванню в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення процентів за користування кредитом з ухваленням у цій частині нового рішення про задоволення зазначених вимог у розмірі 12 400 грн. У частині відмови у стягненні комісій рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

З урахуванням часткового задоволення апеляційної скарги та вимог статей 141, 382 ЦПК України судові витрати підлягають перерозподілу пропорційно до задоволених вимог.

Оскільки рішенням суду першої інстанції з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» вже стягнуто 729,65 грн судового збору пропорційно задоволеним позовним вимогам у розмірі 8 000 грн, що становить 30,12 % від загальної ціни позову 26 560 грн, з урахуванням додаткового задоволення апеляційним судом позовних вимог про стягнення 12 400 грн процентів, що становить 46,69 % від ціни позову (12 400 грн ? 100 % : 26 560 грн), з відповідача на користь позивача додатково підлягає стягненню 1 130,94 грн судового збору, сплаченого за подання позовної заяви (2 422,40 грн ? 46,69 %).

Апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог на загальну суму 14 560 грн, з яких 12 400 грн — проценти, 720 грн — комісія за надання кредиту та 1 440 грн — комісія за обслуговування кредитної заборгованості. За результатами апеляційного перегляду вимоги задоволено на суму 12 400 грн, що становить 85,16 % від оскаржуваної суми (12 400 грн ? 100 % : 14 560 грн). Відтак з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» підлягає стягненню 3 094,55 грн судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги, пропорційно до задоволеної частини апеляційних вимог (3 633,60 грн ? 85,16 %).

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» задовольнити частково.

Рішення Романівського районного суду Житомирської області від 26 березня 2026 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за процентами за кредитним договором скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення зазначених позовних вимог.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (ЄДРПОУ: 37356833, адреса місця знаходження: вул. Саксаганського, 133-А, м. Київ) заборгованість за процентами за кредитним договором №23.04.2025-100002716 від 23 квітня 2025 року у розмірі 12 400 (дванадцять тисяч чотириста) грн 00 коп.

У решті оскаржуваної частини рішення Романівського районного суду Житомирської області від 26 березня 2026 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (ЄДРПОУ: 37356833, адреса місця знаходження: вул. Саксаганського, 133-А, м. Київ) 1 130 (одну тисячу сто тридцять) грн 94 коп судового збору, сплаченого за подання позовної заяви.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (ЄДРПОУ: 37356833, адреса місця знаходження: вул. Саксаганського, 133-А, м. Київ) 3 094 (три тисячі дев`яносто чотири) грн 55 коп судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Головуючий

Судді: