Постанова від 26 серпня 2026 р. у справі №201/2807/26 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/7384/26 Справа № 201/2807/26 Суддя у 1-й інстанції - Демидова С.О. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:

судді-доповідача Никифоряка Л.П.,

суддів Гапонова А.В., Красвітної Т.П.,

Учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляла самостійних вимог щодо предмета спору, Соборний відділ державної виконавчої служби у місті Дніпрі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в місті Дніпро справу, що виникла з сімейних правовідносин, в якій подана апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Соборного районного суду міста Дніпра від 07 квітня 2026року, головуючий у суді першої інстанції Демидова С.О.

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст заявлених вимог

У лютому 2026року ОСОБА_1 подала в суд позов проти ОСОБА_2 , зазначивши третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Соборний відділ державної виконавчої служби у місті Дніпрі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, в якому вимагала стягнути з відповідача на її користь неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів за період з грудня 2023року по січень 2026року у розмірі 58784,19грн.

Існування таких вимог позивачка пов`язувала із тим, що рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 04 лютого 2020року з відповідача на користь позивачки (прізвище та ім`я змінені з “ ОСОБА_3 ” на “ ОСОБА_1 ”) було стягнуто аліменти на утримання дочки ОСОБА_4 (після зміни імені - ОСОБА_5 ) у розмірі 2 000,00грн щомісячно. Виконання вказаного судового рішення здійснюється Соборним відділом державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) в межах виконавчого провадження ВП № 62538432, яке відкрито 16 липня 2020р. Відповідач системно не сплачував аліменти протягом декількох років, загальна сума заборгованості по аліментам станом на 19 лютого 2026року складає 58784,19грн.

Зазначала, що має право на стягнення пені за прострочення сплати аліментів у розмірі 58784,19грн, оскільки розмір пені є обмеженим та не може перевищувати 100 відсотків суми заборгованості.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Соборного районного суду міста Дніпра від 07 квітня 2026року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів на утримання дитини за період з грудня 2023року по січень 2026року у розмірі 9756,83грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції, частково задовольняючи позов, виходив з того, що у зв`язку з застосуванням до відповідача заходів примусового виконання, передбачених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», максимальний розмір пені за прострочення сплати аліментів в даному випадку може дорівнювати 9756,83грн, що є різницею між сумою заборгованості (58784,19грн) та розміром застосованих заходів примусового виконання (49027,36грн).

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

11 травня 2026року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_6 подала безпосередньо до суду апеляційної інстанції за допомогою системи “Електронний суд” апеляційну скаргу на рішення Соборного районного суду міста Дніпра від 07 квітня 2026року.

В апеляційній скарзі позивачка не погодилася з висновками суду та висловила вимогу про скасування рішення в частині розміру стягнутої неустойки (пені) з ухваленням нового судового рішення в цій частині про задоволення позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги зводились до того, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, та неправильно застосував норми матеріального права, не врахував, що накладені на відповідача державним виконавцем штрафи в сумі 14635,26грн та 34392,10грн ОСОБА_2 не сплачені та не перераховані на користь позивачки.

Зазначала, що суд першої інстанції залишив поза увагою те, що зменшення максимального розміру пені настає лише у разі реального застосування заходів примусового виконання, тобто фактичного стягнення штрафу з боржника та перерахування коштів стягувачу. Наполягала, що підставою для зменшення пені є не факт винесення постанови, а факт реального отримання апелянтом компенсації.

Крім того, звертала увагу, що позовна заява охоплює період заборгованості з грудня 2023року по січень 2026року, в той час як постановою від 25 липня 2023року штраф накладено за борг 48784,19грн, який існував станом на 25 липня 2023року, що на переконання скаржника порушує принципи цивільної відповідальності.

Стверджувала, що відповідач тривалий час ухиляється від сплати аліментів на утримання дитини та таке ухилення є його винними діями, доказів наявності у відповідача поважних причин для несплати аліментів суду не надано, у зв`язку з чим пеня за прострочення плати аліментів має бути стягнута з відповідача саме у розмірі 58784,19грн.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач заперечив проти апеляційної скарги, заявляв, що обставини, якими скаржниця обґрунтовувала свої апеляційні вимоги, не підтверджені в результаті розгляду цього спору та доводи наведені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду.

Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції

14 травня 2026року ухвалою судді Дніпровського апеляційного суду витребувано з Соборного районного суду міста Дніпра цивільну справу; та 26 травня 2026року справа надійшла на адресу апеляційного суду.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 28 травня 2026року відкрито апеляційне провадження у справі.

15 червня 2026року ухвалою Дніпровського апеляційного суду справу призначено до розгляду без повідомлення учасників справи.

Про призначення справи до розгляду та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідкою про отримання документів в Електронному суді.

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно пункту 1 частини першої статті 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Згідно з частиною першою статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Відповідно до частини першої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

В порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах, що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя /пункт 1 частини четвертої статті 274 ЦПК України/.

Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Сторони у справі у встановлений законом строк не звернулися до суду з заявою із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Фактичні обставини встановлені в ході судового розгляду, які підтверджені належними та допустимими доказами

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 04 лютого 2020року у справі № 201/14038/19 /а.с. 17-18/ з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 (після зміни прізвища та імені — ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про зміну імені від 15 жовтня 2024року а.с. 12) стягнуто аліменти на утримання дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (після зміни прізвища та імені - ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про зміну імені від 17 квітня 2025року а.с. 16) у розмірі 2000,00грн щомісячно, починаючи з дня пред`явлення позову, а саме з 20 грудня 2019року. Вказане рішення суду набрало законної сили 06 березня 2020року.

На виконання вказаного судового рішення судом було видано виконавчий лист, який подано на примусове виконання, та 16 липня 2020року постановою старшого державного виконавця Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) було відкрито виконавче провадження № 62538432 /а.с. 19-20/.

Згідно з розрахунком заборгованості зі сплати аліментів, складеним головним державним виконавцем Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, сукупний розмір заборгованості відповідача зі сплати аліментів станом на 19 лютого 2026року становить 68366,67грн. При цьому, станом на грудень 2023року заборгованість зі сплати аліментів становила 58784,19грн, щомісячний розрахунок заборгованості наведений за період з січня 2024року по лютий 2026року включно /а.с. 24-25/.

Постановою старшого державного виконавця Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 25 липня 2023року через наявність заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за два роки (заборгованість становила 48784,19грн), на боржника ОСОБА_2 накладено штраф у розмірі 14635,26грн (30 відсотків від суми заборгованості зі сплати аліментів) на користь стягувача — позивачки по справі /а.с. 60-61/.

Постановою старшого державного виконавця Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 10 червня 2024року через наявність заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки (заборгованість станом на 01 червня 2024року становила 68784,19грн), на боржника ОСОБА_2 накладено штраф у розмірі 34392,10грн (50 відсотків від суми заборгованості зі сплати аліментів) на користь стягувача — позивачки по справі /а.с. 62/.

Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача щодо змісту судового рішення, яке оскаржено, дослідив доводи апеляційних скарг та з`ясував межі, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції погодився із доводами позивача про те, що з вини відповідача, який зобов`язаний сплачувати аліменти на утримання дитини, виникала заборгованість зі сплати аліментів, що останнім не спростовано, та суд дійшов висновку про те, що позивачка має право на стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів.

Та суд при визначенні розміру пені враховував те, що до відповідача постановами державного виконавця були застосовані заходи примусового виконання, передбачені частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», у зв`язку з чим стягненню з відповідача підлягає пеня у розмірі 9 756,83грн, що є різницею між сумою заборгованості по аліментам (58784,19грн) та сукупним розміром застосованих заходів примусового виконання (49027,36грн).

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги /частина перша статті 367 ЦПК України/.

У даній справі скаржник в апеляційному порядку заперечує висновки суду в частині розміру стягнутої з відповідача на користь позивачки неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів та щодо наявності правових підстав для відрахування від максимального розміру пені суми застосованих до відповідача заходів примусового виконання – тож з огляду на те, що не оспорюється розмір заборгованості відповідача зі сплати аліментів та період нарахування неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, такі висновки суду не є предметом перевірки суду в апеляційному порядку.

Дослідивши наявні в цивільній справі документальні докази апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, так як суд першої інстанції дотримався вимог законодавства щодо законності і обґрунтованості рішення.

Мотиви та норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства /частина дев`ята статті 7 Сімейного кодексу України/.

Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, встановлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін /частина четверта статті 15 Сімейного кодексу України/.

Згідно зі статтею 51 Конституції України та статтею 180 Сімейного кодексу України (далі — СК України) батьки зобов`язані утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття.

Відповідно до частини четвертої статті 155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

У разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості /абзац 1 частини першої статті 196 СК України/.

Неустойка (пеня) – це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання – сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати неналежного боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов`язку сплатити аліменти.

Стягнення неустойки є санкцією за ухилення від сплати аліментів.

Розмір пені за місячним платежем розраховується так: заборгованість зі сплати аліментів за конкретний місяць (місячний платіж) необхідно помножити на кількість днів заборгованості, які відраховуються з першого дня місяця, наступного за місяцем, у якому мали бути сплачені, але не сплачувалися аліменти, до дня їх фактичної виплати (при цьому день виконання зобов`язання не включається до строку заборгованості) та помножити та 1 відсоток. Тобто, заборгованість за місяць х кількість днів заборгованості х 1 %.

Потрібно розмежовувати сукупну поточну заборгованість та заборгованість за аліментами за певний місяць. Колегія суддів, з урахуванням принципу розумності, вважає, що оскільки пеня є змінною величиною, основою для обчислення якої є саме заборгованість за аліментами за певний місяць, то формулювання «не більше 100 відсотків заборгованості» означає, що розмір пені не повинен перевищувати розмір заборгованості, на яку вона нараховується. У разі, якщо позивач, з урахуванням принципу диспозитивності пред`явив позов про стягнення пені за декілька місяців, то розмір пені за ці місяці не повинен перевищувати сукупний розмір заборгованості, на яку вона нараховується.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року у справі № 661/905/19 (провадження № 61-16670сво19) зазначено, що положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин. Стягнення пені, передбаченої абзацом першим частини першої статті 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов`язаної сплачувати аліменти.

У СК України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. У такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов`язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів.

Тобто, відповідач зобов`язаний довести відсутність його вини у виникненні заборгованості зі сплати аліментів і сплачувати аліменти, що свідчить про наявність презумпції вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати та є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною першою статті 196 СК України.

Відповідач ОСОБА_2 наявність вини у виникненні заборгованості зі сплати аліментів не заперечував.

Позивачка ОСОБА_1 звертаючись до суду з даним позовом просила стягнути неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів у розмірі 58784,19грн.

При цьому, за змістом частини першої та третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи виключно в межах заявлених особою позовних вимог, учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Суд першої інстанції, встановивши, що заборгованість зі сплати аліментів виникла з вини відповідача, погодився з тим, що позивачка як одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів.

Водночас, при визначенні розміру пені, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки місцевий суд врахував положення абзацу другого частини першої статті 196 СК України, згідно з яким у разі застосування до особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду, заходів, передбачених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», максимальний розмір пені повинен дорівнювати різниці між сумою заборгованості та розміром застосованих заходів примусового виконання, передбачених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження».

У частині чотирнадцятій статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» закріплено, що за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 20 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів. За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за два роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 30 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів. За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 50 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів. У подальшому постанова про накладення штрафу у розмірі, визначеному абзацом першим цієї частини, виноситься виконавцем у разі збільшення розміру заборгованості боржника на суму, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік. Суми штрафів, передбачених цією частиною, стягуються з боржника у порядку, передбаченому цим Законом, і перераховуються стягувачу.

Встановлено, що постановами державного виконавця про накладення штрафу від 25 липня 2023року та від 10 червня 2024року через наявність заборгованості зі сплати аліментів до боржника ОСОБА_2 було застосовано заходи примусового виконання, передбачені частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», та накладено штрафи у розмірі відповідно 14635,26грн (30 відсотків від суми заборгованості зі сплати аліментів) та 34392,10грн (50 відсотків від суми заборгованості зі сплати аліментів), що сукупно становить 49027,36грн, які стягнуто на користь позивачки як стягувача.

Суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосував вищевказані норми матеріального права, та дійшов обґрунтованого висновку про те, що у вказаній справі розмір пені за прострочення сплати аліментів, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки, має дорівнювати різниці між сумою заборгованості зі сплати аліментів та розміром застосованих заходів примусового виконання.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про зменшення розміру пені, оскільки зменшення максимального розміру пені на підставі абзацу другого частини першої статті 196 СК України до суми різниці між сумою заборгованості по аліментам та розміром застосованих заходів примусового виконання можливе лише у разі фактичного стягнення штрафу з боржника та перерахування коштів стягувачу, є безпідставними та такими, що обумовлені помилковим тлумаченням скаржником норм чинного законодавства України.

Зміст абзацу другого частини першої статті 196 СК України прямо пов`язує максимальний розмір пені саме з різницею між сумою заборгованості по аліментам та розміром застосованих, а не фактично стягнутих на користь стягувача, заходів примусового виконання у вигляді штрафу.

Та обставина, що накладені на відповідача державним виконавцем штрафи в сумі 14635,26грн та 34392,10грн ОСОБА_2 на момент ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного судового рішення не сплачені та не перераховані на користь позивачки, не є правовою підставою для незастосування судом норм абзацу другого частини першої статті 196 СК України при визначенні розміру неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, яка має бути стягнута з відповідача на користь позивачки як майнова відповідальність за невиконання або невчасне виконання обов`язку сплатити аліменти.

Колегія суддів також погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що при визначенні розміру стягнутої з відповідача на користь позивачки пені має бути врахована як сума штрафу, накладена постановою державного виконавця від 10 червня 2024року (34392,10грн), так і сума штрафу, накладена постановою державного виконавця від 25 липня 2023року (14635,26грн), оскільки розрахунок пені хоча і здійснювався позивачкою за період з 01 січня 2024року по 19 лютого 2026року, проте сума заборгованість зі сплати аліментів (розмір якої не може перевищувати пеня за прострочення сплати аліментів) включає в себе також і суму аліментів, яка була нарахована відповідачу до 01 січня 2024року. Норми статті 196 СК України не містять посилань на те, що при визначенні максимального розміру пені за прострочення сплати аліментів має враховуватись лише розмір заходів примусового виконання, який застосовано у період, за який обчислено пеню за прострочення сплати аліментів. Крім того, передбачені частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» заходи примусового виконання у вигляді штрафу застосовуються до боржника не за певний період заборгованості, а за наявність заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один, два та три роки.

Принципу цивільної відповідальності такі висновки не порушують, такі доводи апеляційної скарги на увагу не заслуговують.

На підставі викладеного, оцінивши надані докази, зважаючи, що різниця між сумою заборгованості по аліментам та розміром застосованих до відповідача заходів примусового виконання становить 9756,83грн, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог та стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів у розмірі 9756,83грн.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», пункт 32).

Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §41.

Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції виконав вимоги закону про обґрунтованість та законність рішення суду.

Ніщо не вказує на те, що судом не дотримано принципу рівності, що витікає із змісту частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Водночас, заявником апеляційної скарги не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які він не зміг повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки судом першої інстанції створені умови для того, щоб відповідач надав пояснення та докази щодо обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог.

Щодо долучених ОСОБА_1 до апеляційної скарги копій адвокатського запиту від 28 квітня 2026року, розрахунків заборгованості зі сплати аліментів станом на 01 травня 2026року, відповіді відділу державної виконавчої служби №58945/6 від 01 травня 2026року, то такі докази колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки позивачка мала достатньо часу на подання до місцевого суду всіх наявних у неї доказів на підтвердження заявлених вимог, не повідомляла суд першої інстанції про намір подати додаткові докази та не заявляла клопотань про витребування доказів судом, в той час як за змістом частин другої та третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Та обставина, що адвокатський запит, розрахунки заборгованості та відповідь відділу державної виконавчої служби були сформовані вже після ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного рішення, не є підставою для прийняття їх апеляційним судом. Крім того, відомості про заборгованість відповідача зі сплати аліментів за період з березня по квітень 2026року включно та про наявність постанови державного виконавця від 01 травня 2026року про накладення на відповідача штрафу не входять до предмету доказування у вказаній справі.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції, в частині доводів, що стали предметом апеляційного оскарження, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення – без змін.

На підставі статті 141 ЦПК України, судові витрати понесені сторонами в зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення.

Керуючись статтями 259, 268, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

Залишити без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 .

Рішення Соборного районного суду міста Дніпра від 07 квітня 2026року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках передбачених пунктом 2 частиною третьою статті 389 ЦПК України.

Повне судове рішення складено 27 серпня 2026року.

Судді: