Постанова від 25 серпня 2026 р. у справі №201/4506/23 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6612/26 Справа № 201/4506/23 Суддя у 1-й інстанції - Наумова О. С. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 серпня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Агєєва О.В.,

суддів: Гапонова А.В., Красвітної Т.П.

за участю секретаря судового засідання Кирилішиної В.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпро цивільну справу №201/4506/23 за скаргою боржника ОСОБА_1 на бездіяльність приватного виконавця щодо невинесення постанови про закінчення виконавчого провадження, заінтересовані особи - приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Шаган Олексій Анатолійович, стягувач Акціонерного товариства «Сенс Банк», за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Соборного районного суду міста Дніпра від 03 квітня 2026 року,постановленої у складі судді Наумової О.С., -

ВСТАНОВИВ:

У березні 2026 року скаржник ОСОБА_1 звернувся до Соборного районного суду міста Дніпра зі скаргою на бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Шаган О.А., стягувач Акціонерного товариства «Сенс Банк», щодо невинесення постанови про закінчення виконавчого провадження.

В обґрунтування своїх вимог ОСОБА_1 зазначив, що постановою приватного виконавця відкрито виконавче провадження №80206610, у тому числі про стягнення судового збору, мінімальних витрат виконавчого провадження, суми основної винагороди приватного виконавця у справі з виконання судового рішення у справі №201/4506/23 за позовом АТ «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Вказує, що 05 березня 2026 року боржник сплатив у повному обсязі заборгованість згідно з постановами приватного виконавця, направив останньому заяву про закінчення виконавчого провадження, але у порушення п9 ч.1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження не закінчене у зв`язку із фактичним виконанням в повному обсязі рішення.

У зв`язку з чим, просить суд, визнати бездіяльність приватного виконавця щодо невинесення постанови про закінчення виконавчого провадження протиправною та зобов`язати приватного виконавця винести постанову про закінчення виконавчого провадження №80206610.

Ухвалою Соборного районного суду міста Дніпра від 03 квітня 2026 року у задоволенні скарги боржника ОСОБА_1 на бездіяльність приватного виконавця щодо невинесення постанови про закінчення виконавчого провадження, заінтересовані особи – приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Шаган О.А., стягувач АТ «Сенс Банк» - відмовлено.

Не погодившись з зазначеним судовим рішенням, представник ОСОБА_1 - адвокат Кяляшев Д.М. подав апеляційну скаргу, в якій вважає, що дана ухвала винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права, без належного вивчення наданих сторонами доказів та без надання належної оцінки фактичним обставинам справи.

Зазначає, що відповідно до виконавчого листа, виданого 14 січня 2026 року Соборним районним судом міста Дніпра у справі №201/4506/23, про стягнення с боржника ОСОБА_1 кредитної заборгованості і судових витрат, приватним виконавцем було відкрито виконавчі провадження №80206722 щодо стягнення кредитної заборгованості, та №80206610 щодо стягнення судових витрат, по кожному з проваджень окремо винесено постанови про стягнення основної винагороди та про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження.

Вказує, що боржник добровільно, в односторонньому порядку сплатив заборгованість шляхом перерахування визначених постановами по ВП №80206610 сум, із зазначенням призначення платежу за кожним із платежів як «оплата заборгованості по ВП №80206610», (копії трьох платіжних інструкцій від 05 березня 2026 року були долучені до матеріалів скарги), та після чого боржник подав відповідну заяву приватному виконавцю, в якій попросив закінчити виконавче провадження ВП №80206610 у зв`язку з виконанням відповідно до виконавчих документів (у частині судових витрат, основної винагороди та мінімальних витрат виконавчого провадження), у відповідь на яку отримав відмову, обґрунтовану тим, що стягнуті кошти розділяються згідно черговістю задоволення вимог стягувачів.

Зауважує, що добровільна оплата не є складовою примусового стягнення, є одностороннім правочином і спрямована на зазначене платником у платіжній інструкції призначення здійсненого платежу, що унеможливлює застосування норм Закону № 1404-VІІІ, а також Інструкції з організації примусового виконання рішень затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 щодо розподілу стягнутих з боржника коштів.

Зауважує, що невинесення постанови про закінчення виконавчого провадження не переслідує жодної легітимної мети, покладає на боржника індивідуальний та надмірний тягар та порушує право скаржника на добровільну оплату заборгованості та закінчення виконавчого провадження після добровільної оплати заборгованості, визначеної виконавчими документами, тобто повного та фактичного виконання виконавчого документа (рішення суду) в цій частини.

Зазначає, що виконавцем накладено стягнення на заробітну плату боржника та здійснюється періодичне саме примусове стягнення заборгованості.

Вказує, що п.16 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень визначено, що за наявності підстав для закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа, виконавчий документ виводиться із зведеного виконавчого провадження за постановою виконавця про виведення виконавчого документа зі зведеного виконавчого провадження. Відповідно до п.9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII - виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

У зв`язку з чим просить оскаржувану ухвалу скасувати та ухвалити нове рішення, яким скаргу задовольнити у повному обсязі,визнати бездіяльність приватного виконавця щодо невинесення постанови про закінчення виконавчого провадження №80206610 протиправною, зобов`язати приватного виконавця винести постанову про закінчення виконавчого провадження №80206610.

Приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Шаган О.А., скориставшись своїм правом, подав відзив на апеляційну скаргу в якому вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 має бути залишена без задоволення, а ухвала по справі №201/4506/23 від 03 квітня 2026 року без змін.

Зазначає, що на виконанні перебуває зведене виконавче провадження №80208767 до складу якого входить: провадження №80206722 з примусового виконання виконавчого листа № 201/4506/23 виданого 14 січня 2026 року Соборним районним судом міста Дніпра про: стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк» заборгованості за кредитним договором № 501331571 від 17 червня 2021року станом на 22 січня 2023 року у розмірі 210 674,58 грн., яка складається з заборгованості по кредиту — 146 592,37 грн. і за відсотками — 64 082,21 грн., провадження №80206610 з примусового виконання виконавчого листа № 201/4506/23 виданого 14 січня 2026 року Соборним районним судом міста Дніпра про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк» сплачену суму судового збору у розмірі 3 160,12 грн.

Вказує, що у відповідності до вимог Закону України «Про виконавче провадження» 10 лютого 2026 року винесено постанови №№80206722, 80206610 про відкриття виконавчого провадження та про стягнення основної винагороди приватного виконавця, копії яких направлено сторонам виконавчого провадження до виконання та до відома.

Звертає увагу, що відповідно до ст.30 Закону України «Про виконавче провадження», пунктів 14,15 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, постановою № 80206722 від 10 лютого 2026 року виконавчі провадження №№ 80206722, 80206610 об`єднано у зведене виконавче провадження №80208767 копії якої направлено сторонам виконавчого провадження.

Зазначає, що 05 березня 2026 року на рахунок з обліку депозитних сум і зарахування стягнутих з боржника коштів надійшли кошти у розмірі 3 713,13 грн зведеного виконавчого провадження № 80208767, які розподілені в межах до складу якого входять провадження №№ 80206722, 80206610, а саме: по ВП № 80206722: на користь стягувача за виконавчим документом - 2 608,27 грн., основна винагорода приватного виконавця - 260,83 грн., витрати виконавчого провадження 564,00 грн. По ВП №80206610 на користь стягувача за виконавчим документом - 39,12 грн., основна винагорода приватного виконавця - 3,91 грн., витрати виконавчого провадження 237,00 грн.

Зауважує, що виконання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника здійснюється приватним виконавцем у рамках зведеного виконавчого провадження.

Згідно ст. 45 Закону «Про виконавче провадження» розподіл стягнутих виконавцем з боржника за виконавчим провадженням грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника) здійснюється у такій черговості:1) у першу чергу повертається авансовий внесок стягувача на організацію та проведення виконавчих дій; 2) у другу чергу компенсуються витрати виконавчого провадження, не покриті авансовим внеском стягувача; 3) у третю чергу задовольняються вимоги стягувача та стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків фактично стягнутої суми або основна винагорода приватного виконавця пропорційно до фактично стягнутої з боржника суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів); 4) у четверту чергу стягуються штрафи, накладені виконавцем відповідно до вимог цього Закону, та виконавчий збір або основна винагорода за виконавчими документами про стягнення аліментів.

Вказує, що суми, що надійшла 05 березня 2026 року є недостатньою для погашення заборгованості за зведеним виконавчим провадженням №80208767, до складу якого входять ВП №№ 80206722, 80206610 а отже у приватного виконавця відсутні підстави для закінчення виконавчого провадження №80206610. Станом на 05 березня 2026 року загальна сума боргу за ЗВП складала 236 019,17 грн., станом на 28 травня 2026 року – 164 647,35 грн.

Наголошує, що скаржником не зазначено яку норму Закону порушено виконавцем, з огляду на перебування на виконанні зведеного виконавчого провадження, а добровільна оплата є складовою примусового виконання, що відповідає вимогам Закону, зокрема ст.26 Закону.

Зазначає, що у скарзі не обґрунтовано, які порушення норм матеріального та процесуального права були допущені судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення суду.

У зв`язку з чим просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу по справі №201/4506/23 від 03 квітня 2026 року, видану Соборним районним судом міста Дніпра - без змін.

Представник ОСОБА_1 – адвокат Кяляшев Д.М. в судовому засіданні суду апеляційної інстанції підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити.

Інші учасники справи в судове засідання апеляційного суду не з`явились про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись у встановленому законом порядку.

Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з`явились в судове засідання оскільки, відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та якими доказами це підтверджується, чи інші фактичні дані, що мають значення для вирішення справи та докази, що їх підтверджують.

Рішення суду відповідає зазначеним вимогам закону.

Судом установлено, що рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 05 грудня 2024 року задоволено позовні вимоги АТ «Сенс Банк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь АТ «Сенс Банк» заборгованість за кредитним договором № 501331571 від 17 червня 2021 року станом на 22 січня 2023 року у розмірі 210 674,58 грн., яка складається з заборгованості по кредиту - 146 592,37 грн. і за відсотками - 64 082,21 грн.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь АТ «Сенс Банк» сплачену суму судового збору у розмірі 3160,12 грн.

Ухвалою суду від 29 січня 2025 року відстрочено ОСОБА_1 виконання рішення суду на шість місяців, починаючи з часу набрання рішенням законної сили.

На виконання рішення суду Соборним районним судом міста Дніпра 14 січня 2026 року видані виконавчі листи.

На примусовому виконанні у приватного виконавця Шагана О.А. перебуває виконавче провадження з примусового виконання вказаних виконавчих листів.

10 лютого 2026 року приватним виконавцем винесені постанови №№80206722, 80206610 про відкриття виконавчого провадження, про стягнення основної винагороди приватного виконавця, про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження.

Постановою №80206722 від 10 лютого 2026 року виконавчі провадження №№80206722, 80206610 об`єднано у зведене виконавче провадження №80208767.

10 лютого 2026 року винесено постанови про арешт майна боржника.

05 березня 2026 року на рахунок з обліку депозитних сум і зарахування стягнутих з боржника коштів надійшли кошти у розмірі 3 713,13 грн, які розподілені в межах зведеного виконавчого провадження №80208767, до складу якого входять провадження №№ 80206722, 80206610, а саме: по ВП № 80206722 на користь стягувача за виконавчим документом - 2 608,27 грн., основна винагорода приватного виконавця - 260,83 грн., витрати виконавчого провадження 564,00 грн; по ВП №80206610 на користь стягувача за виконавчим документом - 39,12 грн., основна винагорода приватного виконавця - 3,91 грн, витрати виконавчого провадження 237,00 грн.

Судом перевірено за даними підсистеми АСВП, що боржник 05 березня 2026 року надав заяву про закінчення виконавчого провадження, у якій посилаючись на норму п.9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження», вказав, що 05 березня 2026 року боржником сплачена заборгованість, визначена постановами приватного виконавця від 10 лютого 2026 року за ВП №80206610 у повному обсязі, у зв`язку з чим просив закінчити виконавче провадження.

До заяви долучені дві квитанції на суму 316,01 грн. про сплату винагороди приватного виконавця та 3160,12 грн боргу.

На звернення боржника листом приватного виконавиця від 09 березня 2026 року повідомлено, що у зв`язку із недостатністю суми, що надійшла 05 березня 2026 року для погашення заборгованості за зведеним виконавчим провадженням, станом на 09 березня 2026 року у приватного виконавця відсутні підстави для закінчення виконавчої провадження №80206610.

Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції виходив з відсутності підстав для визнання дій державного виконавця протиправним та скасування оскаржуваних постанов, зважаючи на той факт, що державним виконавцем, у відповідності та на підставі вимог чинного законодавства вживаються дії, що спрямовані на виконання рішення суду, яке набрало чинності та не скасовано. Усі спірні постанови винесені на підставі та у відповідності до вимог Закону України «Про виконавче провадження».

Суд першої інстанції виснував, що відповідно до п.9 ч.1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом, а оскільки судове рішення фактично не виконане, відсутні підставі для закриття виконавчого провадження.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Статтею 129-1 Конституції України передбачено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»).

Стаття 12 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року, № 1404-VIII, передбачає: ч. 1 виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років; п.1 ч. 4 строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі пред`явлення виконавчого документа до виконання.

У силу статей 1, 5 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, законами та нормативно-правовими актами. Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких установлюються Законом № 1403-VIII.

Законом № 1403-VIII визначено основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) державними виконавцями органів державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус. Завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом (стаття 3).

Пункт 6 частини першої статті 4 Закону № 1403-VIII та пункт 4 частини першої статті 2 Закону № 1404-VIII установлюють принцип (засаду) диспозитивності виконавчого провадження та визначають його обов`язковість при здійсненні виконавчого провадження органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями.

Цей принцип полягає, зокрема, у наданні стягувачу права вибору - пред`явити виконавчий документ для примусового виконання до органу державної виконавчої служби або до приватного виконавця, якщо виконання рішення відповідно до статті 5 Закону № 1404-VIII віднесено до компетенції і органів державної виконавчої служби, і приватних виконавців (абзац другий частини першої статті 19 цього Закону). Тобто вищевказані положення надають стягувачу право на власний розсуд обрати орган, що буде здійснювати примусове виконання, обираючи при цьому між державною виконавчою службою та приватними виконавцями.

Частина перша статті 27 Закону № 1403-VIII і частина друга статті 24 Закону № 1404-VIII також передбачають право фізичних або юридичних осіб вільно обирати приватного виконавця з числа тих, відомості про яких внесено до Єдиного реєстру приватних виконавців України, з урахуванням суми стягнення та місця виконання рішення, визначених Законом № 1404-VIII. Приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника.

Залежно від вибору стягувача та після пред`явлення виконавчого документа для примусового виконання до органу державної виконавчої служби або до приватного виконавця у відповідного виконавця виникають передбачені статтею 18 Закону № 1404-VIII права й обов`язки, зокрема обов`язок здійснювати заходи примусового виконання рішення у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Закон № 1404-VIII є спеціальним законом, що регулює порядок вчинення виконавчих дій, натомість детально дії виконавців під час вчинення виконавчих дій регламентуються Інструкцією, розробленою відповідно до законів № 1403-VIII і № 1404-VIII, яка визначає окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб), що підлягають примусовому виконанню.

Пункт 14 розділу ІІІ цієї Інструкції регламентує дії державного виконавця у випадках, якщо відкрито декілька виконавчих проваджень відносно одного боржника, та встановлює обов`язок перевірити наявність або відсутність іншого виконавчого провадження чи зведеного виконавчого провадження щодо одного й того самого боржника за даними автоматизованої системи виконавчого провадження при відкритті виконавчого провадження.

Згідно із пунктом 15 розділу ІІІ Інструкції об`єднання виконавчих проваджень про стягнення коштів з одного боржника у зведене виконавче провадження та приєднання виконавчого провадження до зведеного виконавчого провадження здійснюється приватним виконавцем у порядку, визначеному пунктом 14 цього розділу.

Так, механізм об`єднання та приєднання виконавчих проваджень у зведене виконавче провадження передбачений статтею 30 Закону № 1404-VIII та після відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом може здійснюватися: Так, механізм об`єднання та приєднання виконавчих проваджень у зведене виконавче провадження передбачений статтею 30 Закону № 1404-VIII та після відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом може здійснюватися, зокрема:приватним виконавцем згідно з абзацом другим частини першої статті 30 Закону № 1404-VIII, пунктом 15 розділу ІІІ Інструкції (формування зведеного виконавчого провадження та приєднання до нього наступних проваджень у випадку звернення до цього ж приватного виконавця стягувача чи стягувачів з виконавчими документами щодо одного й того ж боржника).

При цьому в обох зазначених цих випадках згоди стягувача на формування зведеного виконавчого провадження чи приєднання до нього інших проваджень не потрібно, оскільки не йдеться про зміну виконавця.

Так, виконання судового рішення є прямим обов`язком боржника (частина друга стаття 15 Закону № 1404-VIII), а розподіл грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника) відповідно до положень статей 45, 46 цього Закону здійснюється у встановленій черговості вже після їх стягнення з боржника.

Відповідно до положень статей 45, 46 Закону № 1404-VIII розподіл стягнутих виконавцем з боржника за виконавчим провадженням грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника) здійснюється у такій черговості: у першу чергу повертається авансовий внесок стягувача на організацію та проведення виконавчих дій; у другу чергу компенсуються витрати виконавчого провадження, не покриті авансовим внеском стягувача; у третю чергу задовольняються вимоги стягувача та стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків фактично стягнутої суми або основна винагорода приватного виконавця пропорційно до фактично стягнутої з боржника суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів); у четверту чергу стягуються штрафи, накладені виконавцем відповідно до вимог цього Закону, та виконавчий збір або основна винагорода за виконавчими документами про стягнення аліментів.

Розподіл грошових сум у черговості, зазначеній у частині першій цієї статті, здійснюється в міру їх стягнення. Основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору.

Відповідно до ст.46 Закону у разі якщо під час розподілу грошових сум у випадку, передбаченому пунктом 3 частини першої статті 45 цього Закону, стягнутої суми недостатньо для задоволення вимог стягувачів за виконавчими документами, кошти розподіляються виконавцем між стягувачами в такій черговості: у першу чергу задовольняються забезпечені заставою вимоги щодо стягнення з вартості заставленого майна; у другу чергу задовольняються вимоги щодо стягнення аліментів, відшкодування збитків та шкоди, завданих внаслідок кримінального або адміністративного правопорушення, каліцтва або іншого ушкодження здоров`я, а також у зв`язку із втратою годувальника; у третю чергу задовольняються вимоги працівників, пов`язані з трудовими правовідносинами; у четверту чергу задовольняються вимоги стягувачів за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, вимоги щодо збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, страхових внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та вимоги щодо податків та інших платежів до бюджету; у п`яту чергу задовольняються всі інші вимоги.

Вимоги стягувачів кожної наступної черги задовольняються після задоволення в повному обсязі вимог стягувачів попередньої черги. У разі якщо стягнутої суми недостатньо для задоволення в повному обсязі всіх вимог однієї черги, вимоги задовольняються пропорційно до належної кожному стягувачу суми.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів ДВС, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.

Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу ДВС або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як вбачається з матеріалів справи, на виконанні у приватного виконавця Шаган О.А. перебуває зведене виконавче провадження №80208767 до складу якого входить: провадження №80206722 та провадження №80206610 з примусового виконання виконавчого листа № 201/4506/23 виданого 14 січня 2026 року Соборним районним судом міста Дніпра про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк» заборгованості за кредитним договором № 501331571 від 17 червня 2021року та стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк» сплачену суму судового збору у розмірі 3160,12 грн.

10 лютого 2026 року за вказаними виконавчими листами винесено постанови №№80206722, 80206610 про відкриття виконавчого провадження, про стягнення основної винагороди приватного виконавця, про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження відповідно, копії яких направлено сторонам виконавчого провадження до виконання та до відома.

Відповідно до ст.30 Закону України Про виконавче провадження», пунктів 14,15 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень постановою № 80206722 від 10 лютого 2026 року виконавчі провадження №№ 80206722, 80206610 об`єднано у зведене виконавче провадження №80208767 копії якої направлено сторонам виконавчого провадження.

05 березня 2026 року на рахунок з обліку депозитних сум і зарахування стягнутих з боржника коштів надійшли кошти у розмірі 3 713,13 грн зведеного виконавчого провадження № 80208767, які розподілені в межах провадження №№ 80206722, 80206610, а саме: по ВП № 80206722: на користь стягувача за виконавчим документом - 2 608,27 грн., основна винагорода приватного виконавця - 260,83 грн., витрати виконавчого провадження 564,00 грн. По ВП №80206610 на користь стягувача за виконавчим документом - 39,12 грн., основна винагорода приватного виконавця - 3,91 грн., витрати виконавчого провадження 237,00 грн.

Отже, сплачені боржником суми саме у зведеному виконавчому провадженні, які не покривають суми боргу, були розподілені приватним виконавцем з урахуванням вимог ст.ст.45, 46 Закону «Про виконавче провадження».

Таким чином, суд першої інстанції, проаналізувавши встановлені фактичні обставини справи, надавши їм відповідну правову оцінку, навівши мотиви відхилення доводів скаржника, обґрунтовано відмовив у задоволенні скарги ОСОБА_1 , з чим і погоджується колегія суддів.

Доводи апеляційної скарги, що оскаржувана ухвала винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права, без належного вивчення наданих сторонами доказів та без надання належної оцінки фактичним обставинам справи, відхиляються колегією суддів, як безпідставні, оскільки спростовуються мотивувальною частиною оскаржуваного судового рішення.

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до не згоди позивача із судовим рішенням та на правильність висновків суду першої інстанції не впливають.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року; SERYVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909|04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає, що підстав для скасування ухвали Соборного районного суду міста Дніпра від 03 квітня 2026 року немає.

Відповідно до статті 452 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на орган державної виконавчої служби чи приватного виконавця, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника.

З огляду на висновок про залишення апеляційної скарги без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат немає.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 -залишити без задоволення.

Ухвалу Соборного районного суду міста Дніпра від 03 квітня 2026 року -залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді:

Повний текст постанови складено 26.08.2026 року

Головуючий суддя О.В.Агєєв