Рішення від 26 серпня 2026 р. у справі №482/906/26 — Новоодеський районний суд Миколаївської області

27.08.2026

Справа № 482/906/26

Номер провадження 2/482/1045/2026

РІШЕННЯ

Іменем України

27 серпня 2026 року місто Нова Одеса

Новоодеський районний суд Миколаївської області у складі головуючого судді Кічули В.М., за участю секретаря судового засідання Алєксєєнко В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Нова Одеса цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Новоодеської міської ради Миколаївського району Миколаївської області, третя особа: приватний нотаріус Миколаївського районного нотаріального округу Миколаївської області Філіпенко Денис Вадимович, про визначення додаткового строку для подачі заяви про прийняття спадщини, -

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Новоодеської міської ради Миколаївського району Миколаївської області, третя особа: приватний нотаріус Миколаївського районного нотаріального округу Миколаївської області Філіпенко Денис Вадимович, про визначення додаткового строку для подачі заяви про прийняття спадщини після смерті його бабусі ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що за життя ОСОБА_2 склала заповіт, яким заповіла позивачу земельну ділянку, розташовану на території Новоодеської територіальної громади.

Вказує, що оскільки померла ОСОБА_2 в останні роки свого життя проживала разом з ним, то він вважав, що у відповідності до ч. 3 ст. 1268 ЦК України, прийняв спадщину.

Маючи намір оформити свої спадкові права позивач звернувся до приватного нотаріуса Миколаївського районного нотаріального округу Філіпенка Д.В., але отримав постанову нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії, з посиланням на те, що позивачем пропущено строк на прийняття спадщини.

Тому, посилаючись на викладене та неможливість реалізації своїх спадкових прав у інший спосіб, позивач просив суд про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Позивач у судове засідання не з`явився, але надав до суду письмову заява, в якій підтримав свої позовні вимоги та просив проводити розгляд справи за його відсутності.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, але надала до суду письмову заява, в якій позовні вимоги визнав, справу просив розглядати за його відсутності.

Третя особа - приватний нотаріус Філіпенко Д.В. у судове засідання не з`явився, але надав до суду письмову заяву, в якій просив про розгляд справи за його відсутності.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Вивчивши доводи позову та матеріали справи, судом встановлені наступні факти та відповідні ним правовідносини.

ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Троїцьке Миколаївського району Миколаївської області померла ОСОБА_2 (свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 , актовий запис № 99 від 16.03.2023 року).

Відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серії МК №091978 від 29.12.2003 року, ОСОБА_2 , за життя, на підставі розпорядження Новоодеської райдержадміністрації від 10.04.2003 року № 314, належала земельна ділянка площею 9,74 га.

29.10.2019 року ОСОБА_2 склала заповіт, яким заповіла вказану земельну ділянку площею 9,74 га, кадастровий № 4824810000:01:001:0025, позивачу ОСОБА_1 .

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого 28.02.1996 року Троїцькою сільською Радою Новоодеського району Миколаївської області, батьками позивача є ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Згідно з повними витягами з ДРАЦСГ щодо актових записів про народження та про шлюб, дошлюбне прізвище ОСОБА_4 – ОСОБА_5 , батьками якої вказані ОСОБА_6 та ОСОБА_2 .

Відтак, судом встановлено, що ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , є бабусею позивача ОСОБА_1 .

05.03.2024 року ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса Філіпенка Д.В. із заявою про видачу йому свідоцтва про право на спадщину за заповітом, у зв`язку з прийняттям ним спадщини після смерті його бабусі ОСОБА_2

05.03.2024 року приватним нотаріусом Миколаївського районного нотаріального округу Миколаївської області Філіпенком Д.В. винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, а саме відмовлено ОСОБА_1 у вчиненні нотаріальної дії – видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, у зв`язку із пропущенням ним строку на прийняття спадщини.

В позовній заяві позивач вказує, що його бабуся ОСОБА_2 , яка хоч і була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , в останні роки свого життя проживала разом з ним за адресою: АДРЕСА_2 , оскільки свій будинок в с. Криворіжжя, де була зареєстрована, продала.

Враховуючи факт спільного проживання, позивач вважав, що у відповідності до ч. 3 ст. 1268 ЦК України, він прийняв спадщину.

Відповідно до статей 1216, 1217 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261–1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Відповідно до ч. 1 ст. 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Частиною 3 ст. 1268 ЦК України визначено, що спадкоємець, який постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не відмовився від неї.

Згідно зі статтею 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах – уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Така заява подається спадкоємцем особисто.

Відповідно до ч. 1 ст. 1270 ЦК України, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

Отже, закон розрізняє факти, які свідчать про прийняття спадщини особою, яка на час відкриття спадщини постійно проживала зі спадкодавцем, та особою, яка на час відкриття спадщини не проживала (постійно не проживала) зі спадкодавцем.

Подання заяви про прийняття спадщини є дією, яку повинен вчинити спадкоємець, який бажає прийняти спадщину тоді, коли такий спадкоємець не проживав на час відкриття спадщини постійно зі спадкодавцем. Відповідно, пропустити строк на прийняття спадщини може лише спадкоємець, який на час відкриття спадщини постійно не проживав зі спадкодавцем.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 20 січня 2021 року у справі № 752/11156/18-ц (провадження № 61-14082св20) та від 28 червня 2023 року у справі № 205/7626/21 (провадження № 61-8689св22).

Відтак, якщо спадкоємець, на час відкриття спадщини, постійно проживав зі спадкодавцем, у суду відсутні підстави, передбачені статтею 1272 ЦК України, для визначення йому додаткового строку для подання до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини, оскільки позивач, який постійно проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, апріорі не міг пропустити строк на прийняття спадщини, і у розумінні частини третьої статті 1268 ЦК України є таким, що спадщину вже прийняв.

Враховуючи вищевикладені норми законодавства, слід підсумувати, що додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини визначається судом лише в тому разі, якщо спадкоємець не прийняв спадщину. У разі встановлення факту постійного проживання спадкоємця із спадкодавцем на час відкриття спадщини визначення додаткового строку такому спадкоємцю буде суперечити нормам матеріального права, адже спадщину було прийнято за правилом ч. 3 ст. 1268 ЦК.

Із постанови приватного нотаріуса Філіпенка Д.В. №117/02-31 від 05.03.2024 року про відмову у вчиненні нотаріальної дії, вбачається, що ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, у зв`язку із пропущенням ним строку, встановленого для прийняття спадщини ст. 1270 ЦК України.

Згідно з довідкою №8773 від 18.05.2023 року, виданою виконавчим комітетом Новоодеської міської ради, яка знаходиться в матеріалах спадкової справи, ОСОБА_2 на момент смерті була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . Крім неї, за даною адресою ніхто не зареєстрований.

При зверненні 05.03.2024 року ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Філіпенка Д.В. із заявою про видачу йому свідоцтва про право на спадщину за заповітом, ним також вказано, що померла ОСОБА_2 проживала та була зареєстрована за адресою АДРЕСА_1

Суд звертає увагу, що до позовної заяви позивачем також не долучено жодних доказів, які би підтверджували продаж ОСОБА_2 її будинку в с. Криворіжжя та факту проживання ОСОБА_1 за однією адресою з померлою.

Не містить такої інформації і спадкова справа №134/2023, заведена 26.05.2023 року приватним нотаріусом Філіпенком Д.В. до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 .

Відповідно до підпункт 3.19. пункту 3 глави 10 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року № 296/5 (далі - Порядок), спадкоємець, який постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 Цивільного кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Згідно пп. 4.12 п. 4 глави 10 розділу 2 Порядку, видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям, які прийняли спадщину, ніяким строком не обмежена. Тобто спадкоємець, який прийняв спадщину, може звернутися за видачею свідоцтва протягом будь-якого часу після закінчення строку, встановленого для прийняття спадщини. Особливе значення при цьому має факт постійного проживання спадкоємця на час відкриття спадщини разом із спадкодавцем, який підтверджує фактичне прийняття спадщини і має бути доведений спадкоємцем.

За пп. 4.13 п. 4 глави 10 розділу 2 Порядку, для спадкоємця, який постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, заява про видачу свідоцтва про право на спадщину є первинним документом, на підставі якого заводиться спадкова справа. При цьому нотаріус має виконати всі дії, які передбачені цим Порядком.

Свідоцтво про право на спадщину видається за наявності у спадковій справі всіх необхідних документів (пп. 4.14 п. 4 глави 10 розділу 2 Порядку).

За пп. 3.20. п. 3 глави 10 розділу II Порядку, факт постійного проживання спадкоємця зі спадкодавцем на момент відкриття спадщини підтверджується: витягом з реєстру територіальної громади; довідкою про реєстрацію місця проживання; іншим документом, що може підтверджувати відповідний факт (паспортом громадянина України, виготовленим у формі книжечки, з відміткою про реєстрацію постійного місця проживання громадянина, якщо спадщина відкрилась до 01 грудня 2021 року, рішенням суду тощо).

В останньому випадку зазначені обставини є підставою для звернення з позовом або заявою (в залежності від наявності або відсутності спору щодо спадкового майна) про встановлення факту постійного проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не з позовом про надання додаткового строку для прийняття спадщини (п. 2 Листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 травня 2013 року).

Отже, законодавець в даному випадку висунув вимогу про обов`язковість постійного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, що ставить прийняття спадщини у такому випадку в залежність від факту спільного постійного проживання вказаних осіб.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п.п. 2, 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» № 7 від 30 травня 2008 року, якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд про встановлення цих фактів. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення факту постійного проживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв`язку з цим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутись в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання з спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Щодо поважності причин пропуску строку для прийняття спадщини, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30.05.2008 «Про судову практику у справах про спадкування», особа, яка не прийняла спадщину в установлений законом строк, може звернутися до суду з позовною заявою про визначення додаткового строку для прийняття спадщини відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК. Зазначене положення застосовується до спадкоємців, в яких право на спадкування виникло з набранням чинності зазначеним Кодексом.

Згідно Правової позиції Верховного Суду України у справі № 6-85цс12, право на спадщину належить спадкоємцеві з моменту її відкриття й закон зобов`язує спадкоємця, який постійно не проживав із спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Правила ч. 3 ст.1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними.

Листом Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» роз`яснено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно зі спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Відповідно до ст. 1272 ЦК України, визначено наслідки пропущення строку для прийняття спадщини, зокрема, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого ст. 1270 ЦК, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу за місцем відкриття спадщини. За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Пленум Верховного Суду України в п. 24 постанови від 30.05.2008 № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» роз`яснив, що, вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

При вирішенні справ про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини слід також враховувати, що додатковий строк визначається у разі, якщо суд визнає причини пропуску строку для прийняття спадщини поважними. У зазначеній категорії справ є обов`язковим обґрунтування в мотивувальній частині судового рішення поважності причин пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Судом не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна, похилий вік, непрацездатність, встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини (наприклад, встановлення факту проживання однією сім`єю), невизначеність між спадкоємцями хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови.

Правила частини третьої статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними.

Такий правовий висновок висловлений Верховним Судом України у постанові від 23.08.2017 № 6-1320цс17, а також у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду: від 17 жовтня 2019 у справі № 766/14595/16 (провадження № 61-6700св19), від 30.01.2020 у справі № 487/2375/18 (провадження № 61-10136св19), від 31 січня 2020 року у справі № 450/1383/18.

При цьому, вирішуючи питання поважності причин пропущення шестимісячного строку, визначеного статтею 1270 ЦК України, для прийняття спадщини, суд має враховувати, що такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини кожної справи.

З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.

Разом з тим Пленум Верховного Суду України у пункті 24 постанови від 30.05.2008 № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» судам роз`яснив, що, вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема: 1) тривала хвороба спадкоємців; 2) велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; 3) складні умови праці, які, зокрема, пов`язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України; 5) необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо.

Судом не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна, похилий вік, непрацездатність, незнання про існування заповіту, встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини, невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, проживання у спадковому майні після відкриття спадщини, несприятливі погодні умови тощо.

Оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна, у першу чергу, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об`єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду.

Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15, від 23 серпня 2017 року у справі № 6-1320цс17, Верховного Суду у постановах від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17, від 17 жовтня 2019 року у справі № 766/14595/16, від 30 січня 2020 року у справі № 487/2375/18, від 31 січня 2020 року у справі № 450/1383/18, від 17 серпня 2023 року у справі № 626/274/22. Правозастосовна практика Верховного Суду у подібних правовідносинах є усталеною.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як встановлено судом, днем відкриття спадщини для позивача є 08.03.2023 року, який тривав до 08.09.2023 року включно, однак із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом позивач звернувся до приватного нотаріуса 05.03.2024 року.

Обґрунтовуючи поважність причин пропуску визначеного частиною першою статті 1270 ЦК України строку для прийняття спадщини, позивач посилається на те, що померла спадкодавиця ОСОБА_2 , яка хоч і була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , в останні роки свого життя проживала разом з ним за адресою: АДРЕСА_2 , у зв`язку з чим він вважав, що за наявності такого факту спільного проживання, у відповідності до ч. 3 ст. 1268 ЦК України, він прийняв спадщину.

Судом вище наведено порядок прийняття спадкоємцями спадщини за умови спільного проживання із спадкодавцями, та неможливість таких осіб пропустити строк на її прийняття.

На переконання суду, факт спільного проживання, який до того ж, не обґрунтований жодними доказами, не підтверджує поважності пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Крім того, за умови підтвердження спільного проживання позивача із спадкодавицею, він вважається таким, що прийняв спадщину після неї, оскільки не заявив про відмову від неї і така відсутня в матеріалах спадкової справи.

Інших підстав у позові, які перешкоджали б поданню позивачем заяви про прийняття спадщини у встановлений законом строк, позивачем не наведено.

Якщо припустити, хоча рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях, що причиною пропуску строку позивач вважає ту обставину, що він вважав що спадкоємиця проживала з ним і він уже прийняв спадщину, а насправді померла не проживала з ним, то такі його дії можна охарактеризувати як юридичну необізнаність, яка, з огляду на незмінну практику судів касаційної інстанції у цій категорії справ, не відноситься до об`єктивних, непереборних, істотних труднощів, які перешкоджали б поданню позивачем заяви про прийняття спадщини у встановлений законом строк.

Отже, позивач не довів суду існування об`єктивних та неподоланних перешкод для прийняття ним спадщини.

Таким чином, враховуючи наведене, суд із урахуванням вказаних норм матеріального права та релевантної судової практики, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих позивачем, з урахуванням встановлених обставин і вимог, приходить до висновку про відсутність підстав для визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, оскільки зазначені позивачем доводи причин пропуску такого строку не є тими безумовними підставами, з якими закон пов`язує поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини.

Керуючись ст. ст. 76, 141, 259, 264, 265, 273 ЦПК України, суд -

ухвалив:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Новоодеської міської ради Миколаївського району Миколаївської області, третя особа: приватний нотаріус Миколаївського районного нотаріального округу Миколаївської області Філіпенко Денис Вадимович, про визначення додаткового строку для подачі заяви про прийняття спадщини — відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя В.М. Кічула