Постанова від 26 серпня 2026 р. у справі №209/142/26 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/7940/26 Справа № 209/142/26 Суддя у 1-й інстанції - Лобарчук О.О. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:

судді-доповідача Никифоряка Л.П.,

суддів Гапонова А.В., Агєєва О.В.,

Учасники справи:

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс»,

відповідач ОСОБА_1 ,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в письмовому провадженні у місті Дніпрі справу, що виникла з цивільних правовідносин в якій подана апеляційна скарга Товариством з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» на рішення Дніпровського районного суду міста Кам`янського від 29 квітня 2026року, головуючий у суді першої інстанції Лобарчук О.О.

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

18 січня 2026року Товариство з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» (далі — ТОВ «Укр Кредит Фінанс», Товариство) подало в суд позов проти Голуб (прізвище змінено на “ ОСОБА_2 ” у зв`язку з реєстрацією 26 лютого 2025року шлюбу з ОСОБА_3 , свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 від 26 лютого 2025року) ОСОБА_4 з вимогою про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 31602,88грн, з яких прострочена заборгованість за кредитом 7000,00грн та прострочена заборгованість за нарахованими процентами 24602,88грн.

Існування таких вимог позивач пов`язував із тим, що за Договором про відкриття кредитної лінії № 1417-6652, укладеним в електронному вигляді 05 липня 2024року між Товариством та відповідачкою, позичальниця отримала кошти в розмірі 7000,00грн, строком кредитування 300 днів, з базовим періодом 14 днів, які зобов`язалась повернути з процентами на умовах обумовлених в Договорі та зі сплатою комісії, однак взятих на себе зобов`язань не виконала, через що утворилася заборгованість, яку позивач просив стягнути в меншому розмірі.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дніпровського районного суду міста Кам`янського від 29 квітня 2026року позов ТОВ «Укр Кредит Фінанс» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ТОВ «Укр Кредит Фінанс» заборгованість за договором про відкриття кредитної лінії № 1417-6652 від 05 липня 2024року станом на 09 грудня 2025року у розмірі 7000,00грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції, задовольняючи частково позов, виходив з доведеності обставин укладення між позивачем та відповідачкою кредитного договору, отримання відповідачкою кредитних коштів та порушення останньою зобов`язань з повернення кредитних коштів, у зв`язку з чим виникла заборгованість по тілу кредиту у розмірі 7000,00грн, яка підлягає стягненню на користь Товариства.

Та водночас, суд першої інстанції виснував, що не підлягають задоволенню позовні вимоги Товариства про стягнення з відповідачки заборгованості за нарахованими процентами, оскільки відповідачка має статус дружини військовослужбовця Збройних Сил України, в тому числі і в період виконання умов кредитного договору, у зв`язку з чим на неї поширюються пільги, передбачені пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», тобто до неї не може застосовуватись відповідальність у виді штрафних санкцій та пені за невиконання зобов`язань за користування кредитом, а також у неї відсутній обов`язок щодо сплати процентів за користування кредитом.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

27 травня 2026 року ТОВ «Укр Кредит Фінанс» подало безпосередньо до суду апеляційної інстанції за допомогою системи “Електронний суд” апеляційну скаргу на рішення Дніпровського районного суду міста Кам`янського від 29 квітня 2026року.

В апеляційній скарзі заявник не погодився з висновками суду та висловив вимогу про скасування рішення в частині стягнення з відповідачки на користь позивача заборгованості у розмірі 7000,00грн та судового збору у розмірі 589,71грн, ухваливши нове рішення про стягнення на користь позивача загальної суми заборгованості за кредитним договором у розмірі 31602,88грн.

Незаконність та необґрунтованість рішення суду на думку заявника полягає у тому, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального права, не звернув уваги на те, що Товариством дотримано вимоги законодавства щодо встановлення відповідачці розміру процентів за користування кредитом та не врахував, що право на пільгу, яке передбачене пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», поширюється на позичальницю виключно з дати укладення шлюбу 26 лютого 2025року, тобто відсотки за кредитним договором, які були нараховані до зазначеної дати, не підпадають під дію пільгового періоду і в будь-якому випадку мають бути сплачені позичальницею.

Крім того зазначав, що з наданих відповідачкою документів неможливо підтвердити та встановити, що чоловік відповідачки перебував на військовій службі станом на 30 квітня 2025року, тобто право відповідачки на звільнення від обов`язку сплачувати відсотки за договором є непідтвердженим.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Відповідачка не скористалась своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу не подала.

Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції

01 червня 2026року ухвалою судді Дніпровського апеляційного суду справу №209/142/26 витребувано із суду першої інстанції; та 08 червня 2026року справа надійшла на адресу апеляційного суду.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 10 червня 2026року відкрито апеляційне провадження у справі.

18 червня 2026року ухвалою Дніпровського апеляційного суду справу призначено до розгляду без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно з частиною першою статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Згідно пункту 1 частини першої статті 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що про призначення справи до розгляду та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідками про доставку електронного листа.

Сторони у справі у встановлений законом строк не звернулися до суду з заявою із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Фактичні обставини встановлені в ході судового розгляду, які підтверджені належними та допустимими доказами

05 липня 2024року між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_6 за допомогою Веб-сайту (navse.in.ua) укладено електронний договір про відкриття кредитної лінії (далі — Кредитний договір, Договір), за умовами якого кредитодавець взяв на себе зобов`язання відкрити для позичальника невідновлювану кредитну лінію та надати позичальнику кредит для задоволення особистих потреб, на наступних умовах: сума кредиту – 7000,00грн; строк кредитування – 300 днів з моменту перерахування кредиту позичальнику; дата повернення (виплати) кредиту — 30 квітня 2025року; базовий період — 14 днів; стандартна процентна ставка – 1,5% за кожен день користування кредитом, комісія за видачу кредиту — 15,00%.

Кредитні кошти за Договором Товариство видало за допомогою системи LiqPay 05 липня 2024року на платіжну картку № НОМЕР_2 .

Станом на 10 грудня 2025року Товариством нарахована заборгованість за Договором в розмірі 35333,88грн, з яких кредит 7000,00грн, проценти 28266,00грн, комісія 67,88грн, проте посилаючись на застосування програми лояльності та часткове списання позичальнику заборгованості за нарахованими процентами та комісією у загальну розмірі 3731,00грн, заявлена до стягнення заборгованість становить 31602,88грн, з яких прострочена заборгованість за кредитом 7000,00грн та прострочена заборгованість за нарахованими процентами 24602,88грн.

Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача щодо змісту судового рішення, яке оскаржено, дослідив доводи апеляційної скарги та з`ясував межі, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність позовних вимог в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту та водночас виходив з того, що відповідачка має статус дружини військовослужбовця Збройних Сил України, в тому числі і в період виконання умов кредитного договору, у зв`язку з чим на неї поширюються пільги, передбачені пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», та з цих підстав не підлягають задоволенню позовні вимоги Товариства в частині стягнення з відповідачки заборгованості за нарахованими процентами.

Дослідивши наявні в цивільній справі документальні докази апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, так як висновки суду першої інстанції, викладені у рішенні суду, не повністю відповідають обставинам справи, та суд не в повному обсязі дотримався вимог законодавства щодо законності і обґрунтованості рішення.

Мотиви та норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості /стаття 6, частина перша статті 627 ЦК України/.

Статями 626, 628 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася /частина друга статті 639 ЦК України/.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним /стаття 1055 ЦК України/.

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України “Про електронну комерцію”, за умовами якого електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Законом України “Про електронну комерцію”, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі.

Та за встановлених обставин Товариством зроблена пропозиція шляхом розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах, а відповідачка ідентифікувавалась в такій системі та прийняла пропозицію шляхом надсилання електронного повідомлення і заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, а також підписала Кредитний договір використавши електронний підпис одноразовим ідентифікатором, що повністю узгоджується із положеннями статей 6, 8, 11, 12 вищевказаного Закону.

Обставин укладення Кредитного договору та отримання кредитних коштів відповідачка у відзиві на позовну заяву не заперечувала.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти /частина перша статті 1048 ЦК України/.

Встановивши зазначені обставини у справі, можна дійти висновку, що між сторонами у справі укладено Кредитний договір, за умовами якого відповідачка зобов`язалась прийняти грошові кошти та повернути їх частинами у визначений кредитним договором строк, а також сплатити відповідні проценти у погодженому сторонами розмірі за користування такими кредитними коштами та комісію. Доказів повернення вказаних грошових сум кредитору в повному обсязі у вигляді кредиту чи відсотків матеріали справи не містять.

Задовольняючи частково позов ТОВ «Укр Кредит Фінанс», суд першої інстанції дійшов правильного висновку про надання позивачем належних та допустимих доказів укладення з відповідачкою кредитного договору на визначених умовах, враховуючи вищезазначені обставини справи та вимоги закону, та про наявність правових підстав для стягнення з відповідачки заборгованості за тілом кредиту у розмірі 7000,00грн.

Та відмовляючи у стягненні з відповідачки заборгованості за процентами, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачка має статус дружини військовослужбовця Збройних Сил України, в тому числі і в період виконання умов кредитного договору, у зв`язку з чим на неї поширюються пільги, передбачені пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», тобто у неї відсутній обов`язок щодо сплати процентів за користування кредитом.

Проте, суд апеляційної інстанції не може повністю погодитись з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Так, відповідно до пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991року № 2011-XII (далі — Закон № 2011-XII), військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля, а також крім кредитних договорів щодо придбання та встановлення фотоелектричних модулів та/або вітрових електроустановок разом із гібридними інверторами та установками зберігання енергії, проценти за якими можуть бути погашені чи компенсовані за рахунок третіх осіб або держави.

Тобто, положення зазначеного Закону, стосуються, зокрема, позичальників, які є дружинами (чоловіками) військовослужбовців, що були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову.

Відповідачка 26 лютого 2025року уклала шлюб з ОСОБА_3 , який є військовослужбовцем, що був призваний на військову службу за призовом під час мобілізації та з 05 березня 2022року призначений та зарахований до військової частини НОМЕР_3 при Військовій академії (м. Одеса).

Доводи апеляційної скарги про ненадання належних доказів на підтвердження перебування чоловіка відповідачки на військовій службі станом на 30 квітня 2025року, спростовуються наявними у справі доказами, оскільки перебування ОСОБА_3 на військовій службі за призовом під час мобілізації з 05 березня 2022року підтверджується витягом з наказу начальника Військової академії (по стройовій частині №50 від 05 березня 2022року) та 06 травня 2025року ОСОБА_3 . Управлінням персоналу штабу військової частини НОМЕР_4 було видано посвідчення серії НОМЕР_5 , яке надає право на пільги, встановлені законодавством для ветеранів війни — учасників бойових дій.

Тож, відповідачка як дружина військовослужбовця, що був призваний на військову службу за призовом під час мобілізації, з моменту реєстрації шлюбу, а саме з 26 лютого 2025року, має право звільнення її від нарахованих процентів за користування кредитом на підставі пункту 15 статті 14 Закону №2011-XII.

Та обставина, що відповідачка не надавала Товариству доказів на підтвердження свого статусу дружини військовослужбовця та права на пільги щодо сплати процентів за користування кредитом, не позбавляє відповідачку такого права, яке виникло з 26 лютого 2025року, та не є правовою підставою для стягнення у зв`язку з цим з відповідачки процентів, нарахованих позивачем після 26 лютого 2025року.

Водночас, відповідачка не звільнена від сплати процентів за користування кредитом, які були нараховані до моменту реєстрації нею шлюбу 26 лютого 2025року. Правові підстави для звільнення відповідачки від нарахованих кредитором процентів за період з 05 липня 2024року по 25 лютого 2025року включно відсутні.

Проте, на викладене вище місцевий суд уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог Товариства в частині стягнення з відповідачки заборгованості за процентами в повному обсязі.

Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Як було зазначено вище, між кредитором та відповідачем було погоджено розмір процентів і порядок їх нарахування, який відповідно до розрахунку заборгованості за період з 05 липня 2024року по 25 лютого 2025року включно (до моменту реєстрації відповідачкою шлюбу з ОСОБА_3 ) складає 21 546,00грн. Однак, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу, що відповідно до розрахунку заборгованості нараховані кредитодавцем проценти у розмірі 21 546,00грн більш ніж втричі перевищують суму, отриману відповідачкою у кредит – 7000,00грн.

Слід звернути увагу, що відповідач, як пересічний споживач кредитних послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не зміг ефективно здійснити свої права бути поінформованим про дійсні умови кредитування ТОВ «Укр Кредит Фінанс», які викладені в декількох значних за об`ємом документах, які не містять прозорості та зрозумілості, зокрема щодо дійсного періоду та розміру нарахувань за кредитом. А тому на думку суду, укладення відповідачкою договору перетворюється на непомірний тягар для неї як споживача та джерело отримання невиправданих прибутків кредитором.

Отже, суд апеляційної інстанції враховує, що вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищені, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Позивач, як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги діючого законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.

Крім того, з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Це узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено наступне: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Пунктами 1.2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985року № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973року № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином ефективного вибору.

Відповідно до положень Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року № 39/248 споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абз.3 пп.3.2 п.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

Окрім цього, як зазначено в рішенні Конституційного суду України від 11 липня 2013року № 7-рп/2013, у випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у п.6 ст. 3, ч.3 ст. 509 та ч.1-2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшити.

Застосовуючи дану норму, суд зобов`язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення.

У цьому рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками – фізичними особами.

Такого ж самого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020року у справі № 132/1006/19 (провадження № 61-1602св20).

Також, відповідно до постанови Великої палати Верховного Суду від 18 березня 2020року у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Відповідно до пункту 8.38 зазначеної постанови з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика палата Верховного Суду дійшла до висновку, що виходячи з принципі розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу так і процентів річних як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції.

Застосовуючи аналогію та враховуючи те, що сума заборгованості за нарахованими процентами за період з 05 липня 2024року по 25 лютого 2025року у розмірі 21546,00грн не є співрозмірною сумі кредиту у 7000,00грн за договором, суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми процентів у разі невиконання ним зобов`язань за кредитним договором, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що необхідно зменшити розмір процентів за вказаним договором до розміру отриманих відповідачкою кредитних коштів.

На викладене вище місцевий суд уваги не звернув, у повному обсязі фактичні обставини не встановив, тому рішення суду в частині відмови у стягненні з відповідачки на користь Товариства заборгованості за процентами підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення в цій частині про часткове задоволення позову та стягнення з відповідачки на користь позивача заборгованості за процентами у розмірі 7000,00грн.

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції, переоцінки доказів та власного тлумачення характеру спірних правовідносин і встановлених судом обставин.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції не в повному обсязі виконав вимоги закону про обґрунтованість та законність рішення суду, неповно встановив обставини справи та відповідні їм правовідносини, наданим доказам дав неповну оцінку.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (пункти 1, 3, 4 частини першої статті 376 ЦПК України).

Встановивши наведені фактичні обставини у цій справі, від яких залежить правильне вирішення спору, застосовуючи положення вищенаведених норм права апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, скасувати рішення суду в частині відмови у стягненні заборгованості за процентами з ухваленням нового про часткове задоволення позовних вимог в цій частині, а також скасувати рішення суду в частині розподілу судових витрат.

В решті рішення суду відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, які в цій справі складаються із судового збору, апеляційний суд виходить з наступного.

За положеннями частин першої та тринадцятої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Приймаючи до уваги висновок суду про часткове задоволення позовних вимог, з відповідачки на користь позивача підлягають стягненню судові витрати, що складаються із судового збору за подачу позову у розмірі 1179,44грн (14000,00 / 31602,88 х 2662,40 = 1179,44).

Крім того, приймаючи до уваги висновок суду про часткове задоволення апеляційної скарги, з відповідачки на користь позивача підлягають стягненню судові витрати, що складаються із судового збору за подачу апеляційної скарги у розмірі 1769,16грн (14000,00 / 31602,88 х 3993,60 = 1769,16).

Отже, з відповідачки на користь позивача остаточно підлягає стягненню судовий збір за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанції у розмірі 1179,44грн + 1769,16грн = 2948,60грн.

Керуючись статтями 259, 268, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

Задовольнити частково апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс».

Рішення Дніпровського районного суду міста Кам`янського від 29 квітня 2026року в частині відмови у стягненні з ОСОБА_5 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» заборгованості за процентами та щодо розподілу судових витрат по сплаті судового збору — скасувати та ухвалити нове судове рішення в цій частині.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_5 в частині стягнення заборгованості за процентами — задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» заборгованість за процентами у розмірі 7000,00грн.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2948,60грн.

В решті рішення суду залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках передбачених пунктом 2 частиною третьою статті 389 ЦПК України.

Повне судове рішення складено 27 серпня 2026року.

Судді: