Постанова від 25 серпня 2026 р. у справі №500/241/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 серпня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 500/241/26 пров. № А/857/14955/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючий-суддя Довга О.І.,

суддя Запотічний І.І.,

суддя Шинкар Т.І.

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2026 року про повернення позовної заяви (головуючий суддя Грицюк Р.П., м. Тернопіль) у справі №500/241/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (позивач) звернувся з позовом до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

Ухвалою від 26.01.2026 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позову шляхом подання обґрунтованої заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду.

На виконання вимог ухвали представник позивача подала заяву про поновлення строку звернення до суду.

У клопотанні про поновлення строку для звернення до суду представник позивача вказала, що позивач оскаржує наказ командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) №91 від 20.05.2022 «Про накладення дисциплінарного стягнення на військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 » в частині накладення на ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення - у виді суворої догани та не включення останнього до наказу про виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди за травень 2022 року та невиплати щомісячної премії за травень 2022 року.

Зазначає, що під час проходження служби позивача протиправно позбавлено додаткової винагороди за травень 2022 року та щомісячної премії за травень 2022 року. Про таке останній дізнався з виписки зі свого банківського рахунку. Підставами такого утримання позивач вважав складення щодо нього в травні 2022 року протоколу про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 172-20 КУпАП та притягнення його до відповідальності рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 08 червня 2022 року у справі №183/2609/22.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 28 лютого 2023 року постанову Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 08 червня 2022 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 172-20 КУпАП скасовано та на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП провадження у справі про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 172-20 КУпАП закрито у зв`язку з відсутністю в діях останнього складу адміністративного правопорушення.

Вважаючи, що скасування рішення суду стане підставою для повернення йому незаконно утриманого грошового забезпечення, ОСОБА_1 неодноразово усно, а потім і письмово, через представника, звертався до відповідача з проханням повернути йому незаконно утримані кошти, що підтверджується копіями заяв і запитів.

У відповіді на один із запитів відповідач 25 жовтня 2025 року (лист №1848/5/3056) вперше повідомив позивача про те що утримання, на підставі складеного протоколу про адміністративне правопорушення не здійснювались. Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно - господарської діяльності) від 20.05.2022 № 91 за порушення вимог абзацу другого ст. 11, ст. 13, ст. 16, ч. 1 ст. 241 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України стосовно ОСОБА_1 застосовано дисциплінарне стягнення у виді суворої догани та позбавлено додаткової винагороди і щомісячної премії за травень 2022 року.

З відповіді від 25 жовтня 2025 року позивач дізнався про накладення дисциплінарного стягнення. Дисциплінарне стягнення позивачу не було оголошене. Також позивача не було ознайомлено зі спірним наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно - господарської діяльності) від 20.05.2022 № 91. Отже, позивач наполягає на тому, що про існування спірного наказу дізнався після отримання листа відповідача від 25 жовтня 2025 року №1848/5/3056 у листопаді 2025 року, а зміст такого наказу став відомий позивачу після отримання його копії 28 грудня 2025 року.

На думку представника позивача, причини пропуску строку звернення до суду позивача є наслідком не бездіяльності чи зволікання з боку позивача, а відсутності інформації про реальну підставу порушення його прав та неналежного інформування з боку відповідача, що, на думку позивача, є поважним, а тому просить суд поновити такий строк.

Із позовом позивач звернувся до суду 20.01.2026.

Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2026 року визнано неповажними причини пропуску звернення до суду позивача у цій справі та відмовлено у їх поновленні. Позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання наказу протиправним та скасування такого повернуто позивачу.

Судом першої інстанції, зокрема, вказано, що процесуальним законом визначено місячний строк звернення до суду у справах щодо проходження публічної служби, в тому числі і військової служби. З огляду на наведене, посилання представника позивача на застосування до заявлених вимог частини 2 статті 122 КАС України є помилковими. Отже, позивач повинен був звернутися до суду з цим позовом у строк, встановлений частиною 5 статті 122 КАС України, тобто протягом одного місяця, так як наказ командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно - господарської діяльності) від 20.05.2022 № 91 став відомий позивачу після отримання його копії 28 грудня 2025 року, а із позовною заявою позивач звернувся до суду 20.01.2026.

Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. З посиланням на невірне з`ясування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить таку скасувати, справу направити для продовження розгляду до Тернопільського окружного адміністративного суду. Апеляційна скарга фактично мотивована доводами адміністративного позову.

Відповідно до частини другої статті 312 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС) апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3 (повернення заяви позивачеві (заявникові)) частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

Переглянувши справу за наявними у ній матеріалами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущено місячний строк звернення до суду, і будь яких належних обставин на підтвердження поважності причин його пропуску ні в заяві про поновлення строку звернення до суду, ні в позовній заяві, зазначено не було, тому суд дійшов висновку щодо наявності підстав для повернення позовної заяви позивачу.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають встановленим обставинам справи, зроблені з правильним застосуванням норм матеріального права і дотриманням норм процесуального права, з таких міркувань.

Згідно статті 5 КАС кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Частиною першою статті 118 КАС встановлено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Відповідно до частини першої статті 122 КАС позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з частиною третьою статті 122 КАС для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною п`ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України визначено для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС та вказано, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.

Як зазначалося вище, ст. 122 КАС чітко визначено момент, з яким пов`язано початок відліку строку звернення до адміністративного суду, а саме з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Аналіз наведеної норми КАС свідчить, що у разі якщо особа не знала про допущене порушення, але з певної дати повинна була про нього дізнатись, перебіг строку обчислюється саме з моменту, коли особа повинна була дізнатись про відповідне порушення її прав.

Тобто, законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.

День, коли особа дізналася про порушення свого права - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, унаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Цим днем може бути, зокрема, день винесення рішення, яке оскаржується, якщо його прийнято за участю особи, або день вчинення дії, яка оскаржується, якщо особа була присутня під час вчинення цієї дії.

Якщо цей день точно встановити неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому сполуку «повинна була дізнатися» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо вона знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод, щоб дізнатися, яке рішення прийняте або які дії вчинені. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Отже, реалізація права позивача на звернення до суду з позовною заявою у межах строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності відповідача. Позивач, не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізувати своє право на звернення до суду в межах строків такого звернення, адже відсутність реалізації цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Велика Палата Верховного Суду від 26 жовтня 2023 року справа № 990/139/23.

Як вбачається із змісту оскаржуваної ухвали, позивачу про наказ, що є предметом оскарження, стало відомо 28 грудня 2025 року, а до суду з позовом про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії позивач звернувся лише 20.01.2026, відтак ним пропущений місячний строк звернення до суду.

Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

В доводах до апеляційної скарги скаржник зазначає, що застосування місячного строку для звернення до суду для отримання грошової компенсації є безпідставним та таким, що порушує його права, однак апеляційний суд зазначає, що положеннями частини п`ятої статті 122 КАС чітко встановлено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Таким чином, позивач несвоєчасно звернувся до суду з приводу порушених своїх прав та не надав достатньо обґрунтованих підстав для пропуску встановлених строків КАС.

Слід заначити, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це насамперед обумовлене специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Поважними причинами пропуску строку звернення до адміністративного суду є наявність обставин, які створили об`єктивні перешкоди для звернення особи з позовом і подолання яких для цієї особи було неможливим або ускладненим.

Враховуючи вищенаведене, оскільки позивач з цим позовом до суду звернувся тільки 20.01.2026, а тому суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що позов поданий з пропуском строків на звернення, визначених статтею 122 КАС.

Апеляційна скарга не спростовує правильність доводів, яким мотивовано судове рішення, зводиться по суті до переоцінки проаналізованих судом доказів та не дає підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими.

Оцінюючи наведені скаржником доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи сторін були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.

Відповідно до статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи, враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення суд першої інстанції, правильно встановив обставини справи, не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС суд, -

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2026 року у справі №500/241/26 без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя О. І. Довга

судді І. І. Запотічний

Т. І. Шинкар