Постанова від 11 серпня 2026 р. у справі №199/6436/24 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/2673/26 Справа № 199/6436/24 Головуючий у першій інстанції: Подорець О.Б. Суддя-доповідач: Красвітна Т. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2026 року Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого - Красвітної Т.П.,

суддів: Агєєва О.В., Никифоряка Л.П.,

за участю секретаря Марченко С.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпра у складі судді Подорець О.Б. від 07 листопада 2025 року по справі за позовом ОСОБА_2 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , правонаступником якого є ОСОБА_1 , про розірвання договору купівлі-продажу та стягнення попередньої оплати,-

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2024 року ОСОБА_2 звернувся до суду з даним позовом, посилаючись на те, що 15.07.2024 між ним та відповідачем був укладений договір купівлі-продажу системи безперебійного резервного живлення №24. Згідно досягнутої домовленості позивач прийняв на себе зобов`язання оплатити вартість товару, а відповідач - поставити товар (п. 1.1 Договору). Предметом договору є поставка товару, а саме: гібридного інвертору Must PM18-5048NHM, 48 В, 80 А, 5000 Вт в кількості двох штук на загальну суму 54000,00 грн (по 27 000,00 грн за кожну); акумуляторів Lifipo4 48V - 9.2 кВт (16*3.2V-180A. Клас - с5, нові, виробник BYD, збірка Green Cell). + BMSJIKONG 200А (нова) 43-5IV у кількості двох штук на загальну суму 92000,00 грн (по 46000,00 грн. за кожну); автомату введення резерву (АВР) в кількості двох штук на загальну суму 4000,00 грн (по 2 000,00 грн. за кожну). Згідно п. 4.1. Договору термін поставки складає 15 робочих днів з моменту попередньої оплати товару, тобто кінцевий термін поставки товару становить 02.08.2024. 15.07.2024 відповідач зі своєї офіційної електронної адреси ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, направив позивачу рахунок - фактуру від 15.07.2024 на загальну суму 150000,00 грн., які необхідно було перерахувати на зазначений в договорі розрахунковий рахунок відповідача. Після отримання рахунку з офіційної електронної пошти ФОП ОСОБА_1 , позивач цього ж дня сплатив за товар грошові кошти у розмірі 150000,00 грн шляхом їх переведення з особистого рахунку позивача на розрахунковий рахунок відповідача, що підтверджується квитанцією. Утім, відповідач в односторонньому порядку відмовився від виконання договору і не поставив товар позивачу в передбачений п. 4.1. договору строк. 09.08.2024 позивач звернувся до ФОП ОСОБА_1 з листом, в якому просив розірвати договір купівлі-продажу товару та повернути йому сплачені грошові кошти, але дана вимога відповідачем була проігнорована. Таким чином, враховуючи наведені обставини справи, вбачається порушення права позивача на отримання оплаченого ним товару, а тому оскільки істотна умова договору з боку відповідача не виконана, наявні підстави для розірвання оспорюваного договору в судовому порядку. Тому позивач просив розірвати договір купівлі-продажу №24 від 15.07.2024, укладений між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; позивач просив, на підставі положень ст. 1212 ЦК України, стягнути з відповідача на користь позивача 150000,00 грн.

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпра від 07 листопада 2025 року позов задоволено. Вирішено розірвати договір купівлі-продажу №24 від 15.07.2024, укладений між ОСОБА_2 та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 , правонаступником якого є ОСОБА_1 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 сплачені згідно договору купівлі-продажу № 24 від 15.07.2024 грошові кошти в розмірі 150000,00 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу в розмірі 15000,00 грн та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2711,20 грн, а всього 17711,20 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, ставить питання про скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги, скасування оскаржуваного рішення з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Встановлено судом та стверджується зібраними у справі доказами, що на підтвердження позовних вимог позивачем надано копію договору купівлі-продажу №24 від 15.07.2024 між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , за умовами якого ФОП ОСОБА_1 (Продавець) зобов`язується поставити за адресою: АДРЕСА_1 , і передати у власність ОСОБА_2 (Покупця) систему безперебійного резервного живлення, а Покупець зобов`язується прийняти і оплатити вартість товару на умовах, передбачених цим договором (а.с.10-14 т.1).

Загальна сума договору становить 150000,00 грн., без ПДВ - 20% (п. 2.2 Договору).

Згідно п. 3.2 договору від 15.07.2024, розрахунки за даним договором здійснюються в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця, в обсязі 100% передоплати вартості товару.

За змістом пункту 4.1 договору №24 від 15.07.2024, постачання товару за даним договором здійснюється продавцем протягом 15 робочих днів з моменту попередньої оплати товару, згідно з розділом 3.2 договору.

Згідно до специфікації, яка є додатком №1 до Договору купівлі-продажу № 24 від 15.07.2024, предметом даного договору є поставка товару, а саме:

- гібридного інвертору Must PV18-5048VHM, 48 В, 80 А, 5000 Вт в кількості двох одиниць на загальну суму 54 000,00 грн. (по 27 000,00 грн. за кожну);

- акумуляторів Lifipo4 48V - 9.2 кВт (16х3.2V-180A. Клас - с5, нові, виробник BYD, збірка Green Cell). + BMSJIKONG 200А (нова) 43-5IV у кількості двох одиниць на загальну суму 92 000,00 грн. (по 46 000,00 грн. за кожну);

- автомату введення резерву (АВР) в кількості двох одиниць на загальну суму 4000,00 грн. (по 2000,00 грн. за кожну) (а.с. 14 т.1).

15.07.2024 з електронної адреси відповідача, яка зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме ІНФОРМАЦІЯ_1 , позивачу ОСОБА_2 на електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_2 було направлено рахунок-фактуру згідно з договором №24 від 15.07.2024 на загальну суму 150000,00 грн. (а.с. 8, 9 т.1).

15.07.2024 позивач ОСОБА_2 здійснив перерахування коштів в розмірі 150000,00 грн на розрахунковий рахунок ФОП ОСОБА_1 , вказаний у рахунку-фактурі до договору купівлі-продажу №24 від 15.07.2024, з призначенням платежу - "плата за товар рах.-факт. з. дог. №24 від 15.07.2024р.", що підтверджується квитанцією до платіжної інструкції на переказ готівки №85 від 15.07.2024 (а.с. 15, 205 т.1); оригінал квитанції долучений до матеріалів справи.

Судом установлено, що відповідач не передав зазначений вище товар позивачу.

09.08.2024 ОСОБА_2 звернувся до ФОП ОСОБА_1 з листом, в якому повідомив останнього про розірвання договору купівлі-продажу товару №24 від 15.07.2024 та на підставі п. 7.2 цього договору висунув вимогу про повернення йому сплачених згідно договору та рахунку-фактури грошових коштів в розмірі 150000,00 грн (а.с.16 т.1).

Відповідно до витягу з ЄРДР за №42024040000000386 від 02.09.2024, до вказаного реєстру за заявою ОСОБА_1 зареєстроване кримінальне провадження за фактом того, що невстановлені особи підробили підпис заявника і тим самим склали та видали підробні документи; попередня правова кваліфікація кримінального правопорушення - ч. 3 ст. 358 КК України (а.с.44 т.1).

Згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, підприємницька діяльність ФОП ОСОБА_1 (місцезнаходження - АДРЕСА_2 ; вид діяльності - ремонт побутових приладів, домашнього та садового обладнання) припинена з 19.10.2024, на підставі власного рішення.

Згідно з частиною 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За правилами, встановленими частиною 1 статті 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч.ч. 1, 2 ст. 640 ЦК України).

Відповідно до статті 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

По своїй юридичній суті договір купівлі-продажу є імперативно оплатним. Сторони договору купівлі-продажу можуть домовитися про ціну або про спосіб її визначення, або ж буде застосовуватися механізм передбачений статтею 632 ЦК України.

Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постанові від 02 вересня 2020 року в справі №757/5252/17-ц.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Тобто слід відрізняти правочин як вольову дію суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів, від письмового тексту правочину як форми вчинення правочину та способу зовнішнього прояву та фіксації волевиявлення особи.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами), або уповноваженими на те особами (частини друга та четверта статті 207 ЦК України).

Підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми правочину, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Відсутність на письмовому тексті правочину (паперовому носії) підпису його учасника чи належно уповноваженої ним особи означає, що правочин у письмовій формі не вчинений.

Наявність же сама по собі на письмовому тексті правочину підпису, вчиненого замість учасника правочину іншою особою (фактично невстановленою особою, не уповноваженою учасником), не може підміняти належну фіксацію волевиявлення самого учасника правочину та створювати для нього права та обов`язки поза таким волевиявленням.

Відсутність вольової дії учасника правочину щодо вчинення правочину (відсутність доказів такого волевиявлення за умови заперечення учасника правочину) не можна ототожнювати з випадком, коли волевиявлення учасника правочину існувало, але не відповідало ознакам, наведеним у частині третій статті 203 ЦК України: волевиявлення не було вільним чи не відповідало його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання правочину недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил статей 229-233 ЦК України про правочини, вчинені з дефектом волі - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Тобто, як у частині першій статті 215 ЦК України, так і в статтях 229-233 ЦК України йдеться про недійсність вчинених правочинів у випадках, коли існує волевиявлення учасника правочину, зафіксоване в належній формі (що підтверджується, зокрема, шляхом вчинення ним підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає волі цього учасника правочину. Тож внаслідок правочину учасники набувають права і обов`язки, що натомість не спричиняють для них правових наслідків.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, то правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою взагалі не набуті, а правовідносини за ним не виникли.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

Відповідно до частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Визнання правочину неукладеним не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

Відповідно до правового висновку, викладеного Верховним Судом України у постанові від 12 лютого 2014 року у справі №6-165цс13, вирішуючи питання про наявність чи відсутність в учасника правочину волевиявлення на його вчинення, суду необхідно виходити з ретельного дослідження наявних у справі доказів як кожного окремо, так і у їх сукупності. Зокрема, у разі вчинення правочину представником, суду необхідно з`ясувати, чи був наділений представник його довірителем повноваженнями на вчинення правочину, чи діяв він у межах наданих йому повноважень, а якщо ні, то чи схвалив в подальшому довіритель укладений представником в його інтересах правочин.

Отже, вказані норми цивільного права свідчать про те, що правочин може бути визнано недійсним, якщо волевиявлення учасника правочину не є вільним, не відповідає його внутрішній волі.

Також позов не може містити вимогу, у якій йдеться про предмет спору, що відсутній (не існує); реституція ж як спосіб захисту, застосовується для повернення виконаного за правочином, а не в тому разі, коли жодного виконання не відбувалося.

У випадку заперечення самого факту укладення правочину, як і його виконання, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірного правочину у мотивувальній частині судового рішення.

Порушенням права у такому випадку є не саме по собі існування письмового тексту правочину, волевиявлення сторони щодо якого не було, а вчинення конкретних дій, які порушують право позивача (наприклад, зайняття та використання іншою особою приміщення позивача за відсутності встановлених для цього правових підстав).

Протилежне тлумачення означало б, що суд надає документу, підробку якого встановлено належним чином, статус дійсного, визнає настання відповідних правових наслідків за відсутності як волевиявлення, так і інших законних підстав для цього та покладає на особу нічим не обґрунтований обов`язок застосувати для уникнення настання правових наслідків за підробленим документом ті самі способи захисту, що й в умовах, коли правочин дійсно вчинено, а його правомірність презюмується.

Зазначений правовий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 16 червня 2020 року у справі №145/2047/16-ц (провадження №14-499цс19) та від 26 жовтня 2022 року у справі №227/3760/19-ц (провадження №14-79цс21).

Матеріали справи не містять оригіналу письмового договору купівлі-продажу №24 від 15.07.2024 року. Як зазначає позивач, вказаний договір укладався сторонами у форматі PDF (Portable Document Format) через мережу Інтернет, у зв`язку з чим письмовий примірник договору з власноручними підписами сторін у позивача відсутній.

Позивачем надано суду компакт диск CD-RW (а.с. 206 т.1), на якому, зокрема, наявні файли у форматі PDF (Portable Document Format) з найменуванням "Договір купівлі-продажу (Система ДБЖ)" та " ОСОБА_2". Так, документ під назвою "Договір купівлі-продажу (Система ДБЖ)" відображає договір купівлі-продажу №24 від 15.07.2024 року та специфікацію до нього (додаток №1). Документ під назвою " ОСОБА_2" відображає "рахунко-фактуру згідно з договіром №24 від 15 липня 2024 року".

При перевірці на офіційному веб сайті (онлайн-сервісі) Центрального засвідчувального органу за посиланням https://czo.gov.ua/verify зазначених вище фалів у форматі PDF на предмет наявності на них електронно-цифрових підписів надана відповідь, що файли не містять підписів.

На компакт диску CD-RW, що долучений позивачем до матеріалів справи, відсутні також електронно-цифрові підписи у вигляді зашифрованих файлів dat, p7s, asice, тощо.

Сам текст наданого позивачем договору купівлі-продажу №24 від 15.07.2024 року не містить будь-якої інформації про його підписання сторонами електронно-цифровими підписами, у тому числі одноразовими ідентифікаторами, тощо.

Факт того, що договір купівлі-продажу №24 від 15.07.2024 року було направлено з офіційної пошти відповідача не свідчить про наявність підпису саме відповідача на цьому документі.

Суд зазначає, що відповідач категорично заперечує факт погодження, укладення та підписання договору купівлі-продажу №24 від 15.07.2024 року з позивачем.

Не може вважатися належним письмовим доказом і не може бути доказом у справі роздруківка електронного листування, яка не відповідає вимогам Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", не містить електронного підпису, який є обов`язковим реквізитом електронного документа, оскільки у такому разі неможливо ідентифікувати відправника повідомлення і зміст такого документа не захищений від внесення правок і викривлення (постанова Верховного Суду від 28 грудня 2019 року у справі №922/788/19).

Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності, колегія дійшла висновку про недоведеність факту підписання між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договору купівлі-продажу №24 від 15.07.2024 системи безперебійного резервного живлення, у зв`язку з чим цей договір є неукладеним.

Відповідно до частини першої статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом частини другої вказаної вище статті, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

У разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються (ч. 2 ст. 653 ЦК України).

Оскільки договір купівлі-продажу №24 від 15.07.2024 року є неукладеним, підстави для розірвання договору, який не укладався, відсутні. Тому дана частина позовних вимог задоволенню не підлягає.

Разом з тим, судом установлено, що 15.07.2024 позивач ОСОБА_2 здійснив перерахування коштів в розмірі 150000,00 грн на розрахунковий рахунок ФОП ОСОБА_1 , що підтверджується квитанцією до платіжної інструкції на переказ готівки №85 від 15.07.2024 (а.с. 15, 205 т.1). Відповідачем не заперечується та не спростовано факт отримання коштів.

Більше того, у письмових поясненнях відповідач зазначив, що гроші надійшли йому на рахунок ФОП о 8:58 год. 16.07.2024 року; він зняв у відділені банку 99891,00 гривень, обміняв їх на долари США, а долари США через електронний майданчик обміняв на USDT, потім обміняв ще 50000,00 гривень через P2P на USDT та скинув всі USDT на криптогаманець "ІНФОРМАЦІЯ_3", який представився як ОСОБА_3 (а.с. 2 т.2).

Отже, відповідач визнає факт отримання від повідача коштів у розмірі 150000,00 грн та стверджує, що з позивачем будь-які правочини не укладались.

Відповідно до частин першої, другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

За правовою природою конструкція зобов`язання, що виникає з безпідставного набуття майна (безпідставного збагачення), є формою реалізації охоронного правовідношення та виконує компенсаторну функцію. Зобов`язання, що виникають внаслідок безпідставного збагачення є протилежністю до зобов`язання з правочинів (договорів). Правочин, зокрема договір, як належна правова підстава встановлює зобов`язання з передання речі, виконання робіт (надання послуги), сплати коштів. Відповідно, за відсутності (або у подальшому відпадіння) правової підстави в особи виникає зобов`язання повернути те, що було отримано безпідставно (кондикція). Отримання майна, набутого без підстави, призводить до реституційного ефекту, прямо протилежного тому, що передбачено договором. Загальною ознакою кондикції є відсутність (або відпадіння у подальшому) правової підстави для утримання майна, набутого особою, до якої потерпілий звертається з кондикційним позовом.

Зі змісту статті 1212 ЦК України можна зробити висновок, що особа, яка внаслідок правомірних або неправомірних дій або подій безпідставно збагатилася в результаті невигідних наслідків для іншої особи, зобов`язана повернути безпідставно набуте майно цій особі. Будь-яке збагачення визнається безпідставним, якщо особа, що збагатилася, не мала права на збагачення за рахунок потерпілого, або в разі, коли потерпілий не погоджувався на настання не вигідних для себе наслідків. Не має права на збагачення особа, що отримала його за недійсним актом, судовим рішенням або недіючою нормою права. Збагачення є безпідставним, і якщо потерпілий сам надав його для мети, що не була досягнена, або з очікуванням, яке не справдилося.

Про виникнення зобов`язання, що виникають внаслідок безпідставного збагачення або збереження майна можна говорити у тому разі, коли дії особи або події призводять до протиправного результату, що юридично не обумовлений виникненням майнових вигод на стороні однієї особи за рахунок іншої. Саме цей протиправний результат у вигляді юридично безпідставних майнових вигод, що перейшли до набувача, є фактичною підставою для виникнення зобов`язань з повернення безпідставного збагачення.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Результат аналізу статті 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що фактичний склад, що породжує зобов`язання, які виникають внаслідок набуття або збереження майна без достатніх правових підстав, складається з таких елементів:

1) одна особа набуває або зберігає майно за рахунок іншої особи;

2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали (майно набувається або зберігається без передбачених законом, іншими правовими актами або правочином підстав).

Набуття майна однією особою за рахунок іншої полягає у збільшенні обсягу майна в однієї особи з одночасним зменшенням його обсягу в іншої особи. Набуття передбачає кількісний приріст майна, збільшення його вартості без понесення відповідних витрат набувачем. Безпідставне збереження майна полягає у тому, що особа мала витратити власні кошти, але не витратила їх через понесені втрати іншою особою або в результаті невиплати винагороди, що належить іншій особі.

Для виникнення зобов`язань із повернення безпідставного набутого майна необхідно, щоб майно було набуте або збережене безпідставно. Безпідставним є набуття або збереження, що не ґрунтується на законі, іншому правовому акті або правочині.

Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 цього Кодексу, вимагає установлення абсолютної безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору. Ознаки, характерні для кондиції, свідчать про те, що пред`явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Особа, яка внаслідок правомірних або неправомірних дій або подій безпідставно набула майно в результаті невигідних наслідків для іншої особи, зобов`язана повернути таке майно цій особі на підставі статті 1212 ЦК України. Будь-яке набуття (збереження) майна визнається безпідставним, якщо особа, що збагатилася, не мала права на отримання майна за рахунок потерпілого, або у разі, коли потерпілий не погоджувався на настання не вигідних для себе наслідків. Не має права на збагачення особа, що отримала його за недійсним актом, судовим рішенням або недіючою нормою права. Збагачення є безпідставним, якщо потерпілий сам надав його для мети, що не була досягнена, або з очікуванням, яке не справдилося.

Наявність між сторонами договору, який є нікчемним або який визнано недійсним, виключає можливість стягнення переданих на його виконання коштів на підставі статті 1212 ЦК України. Якщо договір між сторонами не був укладений, тобто правової підстави передачі коштів у момент їх передачі немає, до правовідносин застосовується стаття 1212 ЦК України.

Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постанові від 20 березня 2019 року у справі №607/5422/16-ц.

Виходячи з викладеного, надавши належну оцінку представленим у справі доказам у їх сукупності, встановивши факт отримання відповідачем від позивача грошових коштів у розмірі 150000,00 грн; враховуючи, що між сторонами договір укладений не був; встановивши, що ОСОБА_1 отримав зазначені грошові кошти за відсутності правової підстави, кошти позивачу не повернув, товар не передав, - колегія дійшла висновку про наявність підстав для стягнення із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошових коштів у розмірі 150000 (сто п`ятдесят тисяч) грн 00 коп., відповідно до статті 1212 ЦК України.

Суд звертає увагу, що заявлена позивачем вимога про стягнення грошових коштів обґрунтована, зокрема, положеннями статті 1212 ЦК України.

Відповідно до витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань за заявою ОСОБА_1 зареєстровано кримінальне провадження за фактом можливого вчинення невстановленими особами кримінального правопорушення. Разом з тим, матеріали справи не містять вироку суду, що набрав законної сили, яким було б встановлено факт вчинення щодо ОСОБА_1 шахрайських чи інших протиправних дій, унаслідок яких отримані від позивача грошові кошти були передані ним третім особам. Саме по собі внесення відомостей до ЄРДР та здійснення досудового розслідування не свідчить про доведеність таких обставин та не встановлює правових підстав для отримання відповідачем спірних грошових коштів від позивача, не перешкоджає розгляду даної цивільної справи по суті.

Не свідчать про наявність правової підстави для утримання відповідачем отриманих від позивача грошових коштів і наведені ОСОБА_1 пояснення про те, що після їх надходження на рахунок він здійснив їх обмін на долари США та криптовалюту USDT, після чого перерахував відповідні кошти на криптогаманець «ІНФОРМАЦІЯ_3», власник якого представився як ОСОБА_3 . Зазначені обставини характеризують подальше розпорядження відповідачем отриманими грошовими коштами, однак не підтверджують наявності правової підстави для їх отримання від позивача та не спростовують правильність висновку апеляційного суду про виникнення у відповідача обов`язку повернути безпідставно набуті кошти, відповідно до статті 1212 ЦК України.

На викладене вище місцевий суд увагу не звернув, дійшов безпідставного висновку про доведеність факту укладення між сторонами договору купівлі-продажу, тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

За змістом ч.ч. 1, 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат (ч. 10 ст. ст. 141 ЦПК України).

Приймаючи до уваги часткове задоволення позовних вимог, на відповідача покладаються судові витрати у вигляді сплаченого позивачем судового збору при поданні позовної заяви за вимогу майнового характеру (1500,00 грн) та витрат на професійну правничу допомогу, пропорційно задоволеним позовним вимогам (15000,00 грн / 2 = 7500,00 грн) в загальному розмірі 9000,00 грн.

На позивача покладаються судові витрати у вигляді сплаченого відповідачем судового збору при поданні апеляційної скарги за вимогу немайнового характеру про розірвання договору, пропорційно залишеним без задоволення вимогам (1211,20 х 150%) в сумі 1816,80 грн.

Таким чином, колегія дійшла висновку про наявність підстав для стягнення із ОСОБА_1 (сторона, на яку покладено більшу суму судових витрат) різницю сум на користь ОСОБА_2 у розмірі 7183,20 грн (9000,00 грн - 1816,80 грн).

Суд звертає увагу, що, відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на вищевикладене, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 376, 381-383 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпра від 07 листопада 2025 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_2 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , правонаступником якого є ОСОБА_1 , про розірвання договору купівлі-продажу та стягнення попередньої оплати - задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) грошові кошти в розмірі 150000 (сто п`ятдесят тисяч) грн 00 коп.

В іншій частині у задоволенні позову - відмовити.

Стягнути із ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати у розмірі 7183 (сім тисяч сто вісімдесят три) грн 20 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду.

Головуючий Т.П. Красвітна

Судді О.В. Агєєв

Л.П. Никифоряк