Постанова від 26 серпня 2026 р. у справі №183/4277/26 — Волинський апеляційний суд

Справа № 183/4277/26 Головуючий у 1 інстанції: Філюк Т. М.

Провадження № 22-ц/802/1182/26 Доповідач: Бовчалюк З. А.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 серпня 2026 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Бовчалюк З.А.,

суддів - Карпук А.К., Матвійчук Л.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 червня 2026 року,

В С Т А Н О В И В :

ТОВ «Кошельок» звернулося до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Свій позов обґрунтовує тим, що 28 серпня 2021 року між ТОВ «Кошельок» та ОСОБА_1 було укладено договір № 3334805804-447543 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту на умовах строковості, зворотності, платності, за яким відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, відповідно до умов та правил, зазначених у договорі. Вказаний договір є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем ТОВ «Кошельок», в рамках якої реалізується технології обробки інформації з використанням технічних і програмних засобів які у процесі обробки інформації діють як єдине ціле. Відповідачу було надано наступний одноразовий ідентифікатор 6642, для підписання кредитного договору №3334805804-447543. Відповідно до умов даного договору ТОВ «Кошельок» взяло на себе зобов`язання надати ОСОБА_1 кредит для задоволення особистих потреб на наступних умовах: сума кредиту, становить 5500 грн; початковий строк кредитування становить 21 день; відсоткова ставка, становить 1,85% на добу. ТОВ «Кошельок» виконав взяті на себе зобов`язання в повному обсязі, надавши відповідачу кредит відповідно до умов укладеного Кредитного договору та перерахував грошові кошти на картковий рахунок, відповідач свої зобов`язання за договором не виконала, у зв`язку з чим утворилась заборгованість у розмірі 18526,75 грн, яка складається з тіла кредиту у розмірі 5500,00 грн., заборгованості за відсотками в розмірі 13026,75 грн.

Просить суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 18526,75 грн та судові витрати, пов`язані з розглядом справи.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 червня 2026 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кошельок» заборгованість за кредитним договором № 3334805804-447543 від 28.01.2021 в сумі 7636 гривень 75 копійок.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

В іншій частині позовних вимог – відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивач ТОВ «Кошельок» подало апеляційну скаргу, в якій вказує, що рішення суду першої інстанції в частині стягнення суми заборгованості за нарахованими відсотками за користування кредитом не відповідає вимогам закону. Просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, розподілити судові витрати.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не врахував зміст пункту 3.6. кредитного договору, з яким позичальник була попередньо ознайомлена та погодилася, яким встановлено, що факт користування позичальницею сумою наданого кредиту після закінчення лояльного періоду користування кредитом є відкладальною обставиною, в розумінні ст. 212 ЦК України, що має наслідком подовження строку користування кредитом строком до 16.12.2021 року.

Відповідно до умов кредитного договору лояльний період це строк (період) протягом якого позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити процент за користування кредитом (в даному випадку 21 дні). А вразі невиконання відповідачкою умов протягом лояльного періоду, зобов`язання щодо повернення кредиту продовжується на строк 90 днів. Отже, в даному випадку строк користування кредитом складає 111 дні.

Оскільки, до спливу лояльного періоду у 21 днів відповідач не виконала свій обов`язок за договором, не повернула кредит та не сплатила проценти за користування кредитом, що підтверджується доданим до позовної заяви розрахунком заборгованості, то вона продовжила користуватися кредитом після закінчення лояльного періоду, що за договором є відкладальною обставиною, внаслідок настання якої строк користування кредитом продовжився до 111 дні з моменту укладення договору. Відповідно нарахування процентів за користування кредитом у цей період, розмір яких обумовлений пунктом 3.8. Договору, є законним.

Вважає, що позивач обґрунтовано нараховував проценти за користування кредитом в межах строку договору (кредитування) погодженому між сторонами, а саме :в межах 111 календарних дні (до 16.12.2021 року).

З апеляційної скарги вбачається, що позивач оскаржує рішення в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення відсотків у визначеному у позовній заяві розмірі, а тому, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу заперечує доводи апеляційної скарги, просить рішення залишити без змін.

Частиною 1 ст. 369 ЦПК України передбачено, що апеляційні скарги на рішення суду з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Оскільки ціна позову в даній справі менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, її апеляційний розгляд здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

За змістом частин четвертої та п`ятої статті 268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Датою ухвалення постанови у даній справі є 27 серпня 2026 року, тобто дата складення повного судового рішення.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції, в оскарженій частині, необхідно залишити без змін.

З матеріалів справи вбачається, що 28 серпня 2021 року між ТОВ «Кошельок» та ОСОБА_1 було укладено договір № 3334805804-447543 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту на умовах строковості, зворотності, платності, за яким відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, відповідно до умов та правил, зазначених у договорі.

Вказаний договір є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем ТОВ «Кошельок», в рамках якої реалізується технології обробки інформації з використанням технічних і програмних засобів які у процесі обробки інформації діють як єдине ціле. Відповідачу було надано наступний одноразовий ідентифікатор 6642, для підписання кредитного договору №3334805804-447543. Відповідно до умов даного договору ТОВ «Кошельок» взяло на себе зобов`язання надати ОСОБА_1 кредит для задоволення особистих потреб на наступних умовах: сума кредиту, становить 5500 грн; початковий строк кредитування становить 21 день; відсоткова ставка, становить 1,85% на добу.

Правила надання позики на умовах фінансового кредиту ТОВ «Кошельок» визначають порядок і умови надання товариством грошових коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту.

Відповідно до умов кредитного договору позивач надав позичальнику кредит, а останній зобов`язався в порядку та на умовах, визначених цим договором повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати комісію та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах цього договору.

У позовній заяві позивач вказує, що станом на день звернення до суду заборгованість за договором становить 18526,75 грн, яка складається з тіла кредиту у розмірі 5500,00 грн., заборгованості за відсотками в розмірі 13026,75 грн., на підтвердження чого надає розрахунок заборгованості за період з 28.08.2021 по 16.12.2021. Відповідно до зазначеного розрахунку видано кредиту 5500,00 грн, нараховано процентів в межах лояльного періоду 2136,75 грн, нараховано процентів за продовжений строк користування позикою 10890,00 грн.

Відповідно до 2.1. договору № 3334805804-447543 від 28.01.2021 кредит надається строком на 21 (двадцять один ) день, (далі «Лояльний період») початком якого є дата підписання Договору, а закінченням є дата зарахування на поточний рахунок Кредитодавця.

За п. 2.2. договору сторони погодили, що встановлений в п.2.1 договору строк Лояльного періоду може бути продовжено Позичальником, шляхом оплати ним протягом лояльного періоду всіх процентів, фактично нарахованих за користування кредитом.

Позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом до закінчення строку, визначеного п. 2.1. цього договору. (п. 2.3. договору).

Розрахунок заборгованості за період з 28.08.2021 по 16.12.2021, наданий позивачем, не містить даних про оплату позичальником ОСОБА_1 протягом лояльного періоду всіх процентів, фактично нарахованих за користування кредитом.

Додатком № 1 до договору сторони погодили графік платежів за договором.

Умови кредитування, серед іншого, відображені й в паспорті споживчого кредиту.

Договір № 3334805804-447543 від 28.01.2021 підписаний відповідачем електронним цифровим підписом за допомогою одноразового ідентифікатора.

Договір містить повну інформацію щодо особи позичальника, його персональні дані, номер мобільного телефону, на який було відправлено одноразовий ідентифікатор в якості аналога власноручного підпису позичальника, та його електронну пошту. Також позивачем надано візуальну форму послідовності дій клієнта, з зазначенням дати та часу вчинення кожної дії в процесі оформлення договору.

Відповідачем не спростовано факту отримання кредитних коштів.

Факт підписання договору позики сторонами, його відповідності Закону України «Про електронну комерцію», отримання кредитних коштів, сторонами не оспорюється, а встановлені в цій частині рішення суду першої інстанції обставини справи позивачем не оскаржуються.

Оскільки рішення, в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту за договором від 28.08.2021 року в сумі 5500, 00 грн не оскаржується, то відповідно до норм ст. 367 ЦПК України апеляційним судом у цій частині рішення не переглядається та на предмет законності й обґрунтованості не перевіряється.

Задовольняючи частково позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача процентів за користування кредитними коштами в розмірі 2136,75 гривень, суд першої інстанції вважав, що заборгованість за процентами нарахована позивачем поза межами строку кредитування визначеному в п. 2.1 договору (21 днів), та згідно з тим, що позивачем повернуто тіло кредиту в розмірі 5500, 00гривень та відсотки в розмірі 2136,75 гривень.

Колегія суддів вважає такі висновки суду першої інстанції правильними та обґрунтованими.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1054 ЦК України).

Тобто позичальник отримує від банку грошові кошти, власником яких він не був, та отримує можливість певний час правомірно не повертати надані грошові кошти. Натомість у позичальника виникає зобов`язання повернути грошові кошти у встановлений строк та сплатити визначені договором проценти за користування кредитом.

Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема: відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин у силу частини другої статті 1054 ЦК України та до відносин із комерційного кредиту - в силу частини другої статті 1057 цього Кодексу.

Наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду наголосила, що проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за «користування кредитом» (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).

Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина друга статті 1050 ЦК України). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України.

Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно «користуватися кредитом», натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за «користування кредитом») за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.

Разом з цим, зі спливом строку кредитування чи пред`явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до ст.1048 ЦК України.

Припис абз.2 ч.1 ст.1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із ч.2 ст.1050 ЦК України.

Умовами договору в розділі 2 «Строки в договорі» (п.2.1.) було обумовлено надання кредиту строком на 21 день, а також, що встановлений в п.2.1. Договору строк лояльного періоду може бути продовжено позичальником, шляхом оплати ним протягом лояльного періоду всіх процентів, фактично нарахованих за користування кредитом (п.2.2.).

В п.3.6. 3.8. Договору розділу 3 «Плата за користування» сторони погодили, що факт користування позичальником сумою наданого кредиту після закінчення лояльного періоду користування кредитом є відкладальною обставиною, в розумінні ст.212 ЦК України, що має наслідком подовження строку користування кредитом на наступних умовах: пункт 3.7. зобов`язання щодо повернення основної суми переносяться на наступний день після закінчення лояльного періоду, але не більше ніж на 90 днів після закінчення лояльного періоду; пункт 3.8. з наступного дня після закінчення лояльного періоду позичальник зобов`язаний сплачувати кредитодавцю проценти з розрахунку 730 процентів річних, що становить 2 проценти в день від суми кредиту за кожен день користування ним.

Позивач, нараховуючи заборгованість по процентах після закінчення строку дії договору (21 дні), виходив з іншого строку кредитування (п.3.7 договору) та процентної ставки (п.3.8 договору), що свідчить про істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків сторін договору, в той час коли відповідач, як споживач банківських послуг, є слабшою стороною цих правовідносин.

Зазначення в кредитному договорі двох різних строків кредитування та процентних ставок призвело до неясності такої умови договору, як строк кредитування, що в даному випадку слід тлумачити проти того, хто їх написав.

Із встановлених та досліджених умов кредитного договору вбачається, що розділ 3 Договору «Плата за користування» одночасно містить посилання на ст.212 ЦК України, яка регулює умовні правочини, у даному випадку - правочин під відкладальною умовою, порушення кредитного зобов`язання як підставу для збільшення процентів (відкладальна умова) та сплату підвищених процентів як наслідок порушення кредитного зобов`язання саме за користування кредитом.

У цій справі, на думку позивача, підвищення розміру процентів, що визначені в п.3.8. кредитного договору, є платою за користування кредитними коштами за межами строку кредитування з посиланням на норму ст.212 ЦК України.

Відповідно до ч.1 ст.212 ЦК України особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов`язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина). Зазначена норма розміщена законодавцем в Главі 16 «Правочини» Розділі 1 «Загальні положення про правочини».

У силу ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Таким чином, сума кредиту та процентів належить до основного зобов`язання у кредитних відносинах.

Встановлюючи у п.3.8. Договору підвищений процент саме за користування кредитом після порушення кредитного зобов`язання, сторонами було встановлено підвищене основне зобов`язання зі сплати договірних процентів у силу ст.212 ЦК України, про яку прямо зазначається у п.3.6. Договору.

Пов`язуючи одночасно підвищений процент за користування кредитом саме з порушенням кредитного зобов`язання, сторони встановили фактично підвищений договірний процент як частину основного зобов`язання за користування кредитними коштами поза строком кредитування.

За наведених обставин, позивач не вправі був нараховувати відповідачу проценти за користування кредитом на протязі 90 днів у розмірі 2 проценти в день від суми кредиту за кожен день користування ним після закінчення лояльного періоду.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про відсутність підстав до стягнення на користь позивача відсотків, нарахованих за межами строку кредитування, що визначений в п. 2.1 договору, оскільки підставою до їх нарахування фактично є неналежне виконання позичальником умов договору, а саме неповернення кредитних коштів у встановлений п. 2.1 договору строк, що має наслідком відповідальність, визначену ст. 625 ЦК України, а не право нараховувати відсотки на підставі ст. 1048 ЦК України.

Висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам справи та правовим позиціям Верховного Суду, ґрунтуються на наявних у справі доказах та не спростовуються помилковими доводами апеляційної скарги про те, що нараховані відсотки за кредитним договором є процентами за користування кредитом, що нараховані в межах строку кредиту.

Доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі, не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до переоцінки доказів та відхиляються апеляційним судом.

З огляду на наведене колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно визначив підстави для часткового задоволення позову, а доводи апеляційної скарги наведених висновків не спростовують.

Щодо витрат на правничу допомогу понесених позивачем в суді першої інстанції.

Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України). Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у додатковій постанові від 17 січня 2022 року у справі № 756/8241/20 (провадження № 61-9789св21).

На підтвердження витрат на правничу допомогу суду надано: копію Договору б/н про надання правової допомоги від 12 лютого 2025, копію додатку до договору про надання правової допомоги з детальним описом проведених адвокатським бюро робіт.

Відповідно до закріпленого на законодавчому рівні принципу співмірності, розмір витрат на послуги адвоката при їхньому розподілі визначається з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, ціни позову, а також значення справи для сторони.

Ґрунтуючись на вказаному принципі, при здійсненні дослідження та оцінки наданих сторонами доказів, колегія суддів враховує, зокрема, пов`язаність витрат на правову допомогу з розглядом справи, обґрунтованість витрат та їхню пропорційність до предмета спору.

Суд може зменшити розмір понесених витрат на правничу допомогу, якщо обсяг робіт і час, витрачений на підготовку документів, є явно неспівмірним із складністю виконаних адвокатом робіт.

Дослідивши матеріали справи, взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатським бюро документів, їх значення для спору, колегія суддів приходить до висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу в сумі 10 000 грн не є розумним та співмірним із складністю справи; виконаними адвокатським бюро роботами (наданими послугами; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт).

Спір у цій справі не належить до категорій справ значної складності, обсяг матеріалів справи не є значним, фактично сформована судова практика за спорами такої категорії, а тому для професійних досвідчених адвокатів дана категорія справ не становить надмірної складності, не потребує допомоги помічників, значних витрат часу та не вимагає великого обсягу аналітичної й технічної роботи, тобто не займає багато часу на виготовлення документів та збору додатків до них.

Виходячи з розумності розміру витрат на професійну правничу (правову) допомогу, слід звернути увагу на те, що: оформлення документів щодо надання правничої допомоги(додаток до договору про надання правової допомоги, ордер адвоката) не є видом адвокатської діяльності відповідно до ст. 19 ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», а є технічним документом для бухгалтерського обліку, отже не підлягає відшкодуванню взагалі.

Відправка позову стороні, до суду, формування матеріалів адвокатського досьє по справі, є організаційним етапом необхідним для подачі позову до суду, однак слід звернути увагу що сама позовна заява з додатками була направлена на адресу суду за допомогою системи «Електронний суд», тобто процес не зайняв багато часу та витрат на папір, а отже визначена вартість послуг у розмірі 10000 грн є завищеною та підлягала зменшенню.

Збір та аналіз доказів, формування правової позиції, визначення підсудності справи та платіжних реквізитів для сплати судового збору, складання позовної заяви, формування додатків (доказів) до позовної заяви ( для суду та відповідачу) за своєю суттю є складовою підготовки та подання позовної заяви, тому не можуть вважатися фактично понесеними як окремий вид робіт, виконаних адвокатом, тому визначена вартість у розмірі 10000 грн, є завищеною та підлягала зменшенню. у зв`язку з чим колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо визначення на відшкодування витрат понесених позивачем на правничу допомогу саме у розмірі 3000 грн.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є справедливим, законним та обґрунтованим. Судом повно та всебічно досліджені наявні в матеріалах справи докази, їм надана правильна оцінка, порушень норм матеріального та процесуального права не допущено. Підстави для скасування, зміни рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги ТОВ «Кошельок» відсутні.

Апеляційна скарга залишається без задоволення, тому підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених апелянтом у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 268, 367, 368, 375, 382, 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» залишити без задоволення.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 червня 2026 року, в оскарженій частині, залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий-суддя:

Судді: