Постанова від 24 серпня 2026 р. у справі №260/324/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 серпня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 260/324/26 пров. № А/857/17548/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючий-суддя Довга О.І.,

суддя Запотічний І.І.,

суддя Шинкар Т.І.

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2026 року (головуючий суддя Дору Ю.Ю., м.Ужгород) у справі №260/324/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, -

В С Т А Н О В И В:

22.01.2026 позивач ( ОСОБА_1 ) звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (відповідач), в якому просив: визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 22.02.2022 по день фактичного розрахунку 22.12.2025; зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь за час затримки розрахунку при звільненні з 22.02.2022 по день фактичного розрахунку 22.12.2025.

Позов обґрунтовує тим, що проходила військову службу в органах Державної прикордонної служби України. Згідно з витягом з наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 21.02.2022 № 94-ОС ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення з 21.02.2022. При виключенні ОСОБА_1 зі списків особового складу, ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (відповідач) не здійснила повного розрахунку при звільненні з позивачем зокрема: 22.12.2025 відповідач на виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду у справі № 260/1638/25 здійснив нарахування індексації грошового забезпечення на загальну суму 89 082,99 грн, що підтверджується випискою по надходженню по картці/рахунку АТ «Приватбанк». Зважаючи на не проведення відповідачем остаточного розрахунку при звільненні, позивач звернулася до суду з цим позовом.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2026 року адміністративним позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.02.2022 по 21.08.2022 у розмірі 37789,70 грн (тридцять сім тисяч сімсот вісімдесят дев`ять гривень 70 копійок). У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушенням норм матеріального права зазначив, що оскільки Кабінетом Міністрів України, після визнання протиправними та нечинними п. 1, 2 Постанови №103 не прийнято нової постанови, яка б регулювала умови проведення перерахунку пенсій та встановлювала розміри, порядок проведених виплат, як це було визначено постановою Кабінету Міністрів України №103, то у Військової частини НОМЕР_1 відсутні підстави для проведення перерахунку пенсії по довідці станом на 01.01.2023. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.

Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Враховуючи те, що рішення суду першої інстанції не оскаржується в частині відмови в задоволенні позову, відтак, у відповідності до статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає оскаржуване рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС) суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави.

Судом встановлені наступні обставини.

Відповідно до наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 21.02.2022 № 94-ОС ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення з 21.02.2022.

При виключенні ОСОБА_1 зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (далі-відповідач) не здійснив повного розрахунку при звільненні з позивачем

У подальшому, на виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду у справі № 260/1638/25 22.12.2025 відповідач здійснив нарахування індексації грошового забезпечення на загальну суму 89 082,99 грн, що підтверджується випискою по надходженню по картці/рахунку АТ «Приватбанк» та не заперечується відповідачем.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати середнього грошового забезпечення за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні, позивач звернувся в суд першої інстанції з позовом.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів ті обставини, на яких ґрунтуються його заперечення.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком з огляду на наступне.

Згідно із положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Відповідно до частини 1 статті 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до статті 117 КЗпП України, (в редакції Закону України "Про внесення змін в законодавчі акти України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 № 2352-IX (Закон № 2352-IX ), чинній на час звернення із позовом, у разі невиплати звини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Згідно із статтею 27 Закону України "Про оплату праці" порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.

Згідно з пунктом 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, на число календарних днів за цей період.

Передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України. При цьому, визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

З 19.07.2022 за затримку виплати належних сум при звільненні звільнений працівник має право на отримання середнього заробітку за весь час затpимки по день фактичного розpахунку але не більше ніж за шість місяців.

Колегія суддів зазначає, що позивачка виключена зі списків ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) 21.02.2022. Фактичний розрахунок (виплату всіх належних їй при звільненні сум) відповідач здійснив 22.12.2025 року.

Відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.

Саме в цей день (день звільнення, або день виключення зі списків частини для військовослужбовців) на підставі статті 116 КЗпП України роботодавець повинен виплатити звільненому працівнику всі суми, що належать йому від підприємства. А тому строк затримки по виплаті заробітної плати слід рахувати з 22.02.2022, оскільки відповідальність за порушення зазначених норм починається з наступного дня після не проведення зазначених виплат.

За змістом статті 116, 117 КЗпП України виплата усіх коштів не звільняє відповідача від відповідальності за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Відтак, позивач має право на отримання середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні починаючи з 22.02.2022 по 21.08.2022 (шість місяців), тобто за 181 календарних днів.

Згідно з абзацом 4 пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 визначено, що у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Пунктом 4 Вказаної Постанови визначено які складові при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються.

Згідно копії особової картки на грошове забезпечення за 2021-2022 рік позивача за останні два календарні місяці служби, що передують перед місяцем звільнення з військової служби (лютий 2022) встановлено, що за грудень 2021 року (31 календарний день) грошове забезпечення позивача склало 12736,47 грн та за січень 2022 року (32 календарних днів) склало 11728,89 грн. Відтак, розмір середньоденного грошового забезпечення позивача становить 394,60 грн ((12736,47 +11728,89):62)

Таким чином, з врахуванням викладеного, апеляційний суд вважає, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивача за період з 22.02.2022 по 21.08.2022 складає 71422,60 грн (181 календарних днів х 394,60 грн)

Разом з тим, колегія суддів враховує правові висновки наведені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 06.11.2025 року по справі №160/15380/22, зокрема ключовий висновок полягає в тому, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципів права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. Законодавчі положення, внесені Законом №2352-IX, не змінили правової природи цього заходу відповідальності з компенсаційного на каральний.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак, загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.».

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати наступне (див. пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц): розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Верховний Суд у цій же справі звернув увагу, що обчислення середнього заробітку яке наведене у постанові від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19, є орієнтиром для адміністративних судів у питанні розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку у відносинах, пов`язаних з проходженням публічної служби.

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, за обставин даної справи, суд першої інстанції вірно застосував критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні.

Апеляційний суд зауважує, що згідно відомостей про проведені виплати грошового забезпечення у зв`язку із звільненням позивачки, їй було виплачено 168354,25 грн. Відповідачем на виконання рішень суду по справі №260/1638/25 було виплачено суму у розмірі 89082,99 грн. Отже, у цій справі загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складав 257437,24 гривень, з яких: грошове забезпечення 168354,25 гривень (47,09%) виплачене при звільненні та 89082,99 гривень виплачене на виконання рішень суду (52,91%). (91836,69:188224,77)*100 – це відсоток невиплаченої при звільненні. Обрахована відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, сума середнього заробітку за несвоєчасну виплату компенсації за невикористані дні відпустки, за період з 22.02.2022 по 21.08.2022 становить 71422,60 грн.

Таким чином, апеляційний суд вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивачки стягнення на її користь 37789,70 (52,91% від 71422,60 грн) як середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об`єктивно і всебічно з`ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.

Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб`єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов`язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.

В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2026 року у справі № 260/324/26 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя О. І. Довга

судді І. І. Запотічний

Т. І. Шинкар