Рішення від 26 серпня 2026 р. у справі №487/4086/26 — Заводський районний суд м. Миколаєва

Справа № 487/4086/26

Провадження № 2/487/2938/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.08.2026 м. Миколаїв

Заводський районний суд м. Миколаєва в складі:

головуючої судді Скоринчук К.М.,

за участю:

секретаря судового засідання Заіченко А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,

ВСТАНОВИВ:

У Заводський районний суд м. Миколаєва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Позов мотивовано тим, що позивач ОСОБА_1 є одноосібним власником квартири АДРЕСА_1 . У вказаній квартирі зареєстрована, але фактично з лютого 2022 року не проживає ОСОБА_2 , з якою позивач у 2019 році розірвав шлюб. Оскільки реєстрація відповідачки у належному позивачеві житловому приміщенні створює для нього певні незручності, у тому числі щодо сплати комунальних послуг з урахуванням кількості зареєстрованих осіб, а у позасудовому порядку вирішити спір позивачеві не вдалося, відповідно він звернувся до суду з даним позом, який просить задовольнити.

01 червня 2026 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

08 липня 2026 року закрито підготовче засідання та призначено справу до розгляду.

У судове засідання відповідач повторно не з`явилася. Рекомендовані поштові повідомлення, надіслані судом на адреси зареєстрованого місця проживання відповідачки, повернулися з відмітками «адресат відсутній за вказаною адресою». Інформацією щодо адреси для листування з відповідачкою суд не володіє. Інші засоби зв`язку відсутні. На опубліковане оголошення на офіційному сайті судової влади відповідачка не відреагувала та правом на відзив не скористалася.

Відповідно до положень пункту 4 частини 7 статті 128 ЦПК України дата проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за місцем проживання є днем вручення судової повістки.

Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі №911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).

Представник позивача подав заяву про розгляд справи без його участі та без участі позивача, не заперечуючи проти ухвалення заочного рішення.

З урахуванням зазначеного суд вважає за можливе на підставі ч. 4 ст. 223, ст. 280, ст. 281 ЦПК України провести заочний розгляд справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши в сукупності наявні докази та ухвалюючи рішення у відповідності до вимог статті 264 ЦПК України, суд ураховує наступне.

Згідно зі ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Статтею 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ст.263 ЦПК України).

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання:

1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;

3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;

4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (ст. 264 ЦПК України).

Судом установлено наступні фактичні обставини справи, яким відповідають правовідносини щодо прав та обов`язків користувачів житлових приміщень, збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми мешканцями, щодо порядку визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням, які врегульовані відповідними нормами Житлового кодексу України.

Позивач ОСОБА_1 є одноосібним власником квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується договорами дарування часток вказаної кватири від 23.02.2017, 10.07.2019, 01.03.2017 (а.с. 11-13).

У вказаній квартирі зареєстрована ОСОБА_2 , з якою позивач у 2019 році розірвав шлюб (а.с. 14, 15, 22). Проте з лютого 2022 року відповідач фактично не проживає за адресою реєстрації, що підтверджується відповідним актом за підписом сусідів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 (а.с. 16).

Доказів у протилежне суду не надано.

Як зазначив позивач, реєстрація відповідачки у належній йому квартирі створює для нього певні незручності, зокрема і в частині сплати комунальних послуг, розмір яких залежить від кількості зареєстрованих осіб. Відповідач жодним чином участі в утриманні квартири не приймає.

Дане твердження позивача не спростовано.

Статтею 55 Конституції України гарантується судовий захист прав і свобод людини і громадянина. Згідно ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право на повагу до приватного і сімейного життя і зазначено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Відповідно до положень ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно зі ст.ст. 319, 321 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 383 ЦК України визначено, що власник жилого будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів сім`ї, інших осіб і має право розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.

Статтею 391 Цивільного кодексу України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкоду здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Права власника житлового приміщення також визначені ст. 150 ЖК України, зокрема, громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

У відповідності до ст. 156 ч. 1 ЖК України члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Частиною 1 статті 405 ЦК України встановлено, що члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

Згідно ч. 2 ст. 405 Цивільного кодексу України член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі йог відсутності без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Відповідно до статті 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

У пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» судам роз`яснено, що у справах цієї категорії необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім`ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.

У постановах Верховного Суду від 21 лютого 2024 року у справі № 521/15090/14-ц та від 22 травня 2024 року в справі № 759/13182/19 зазначено, що право користування приватним житлом має речово-правовий характер, у зв`язку з чим припинення цього права повинно відбуватися згідно з вимогами статей 405 406 ЦК України, зокрема, житловий сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення, або через відсутність особи без поважних причин понад один рік у спірному житловому приміщенні.

Отже, для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, необхідно встановити, що відсутність особи без поважних причин триває понад один рік, а також що відсутні поважні причини непроживання за адресою такого житлового приміщення.

Наведене свідчить про те, що при вирішенні питання про втрату права на користування жилим приміщенням з`ясуванню підлягають термін відсутності такої особи та поважність причини цієї відсутності.

Судом встановлено, що відповідачка не проживає за адресою реєстрації з лютого 2022 року, проте інформацією щодо поважності причин такого непроживання із вказаного часу - суд не володіє.

Проаналізувавши наявні в матеріалах справи докази, а також ураховуючи вище зазначені норми права, суд вважає обґрунтованою вимогу позивача про визнання відповідачки такою, що втратила право користування житловим приміщенням, так як право позивача на вільне володіння порушено і підлягає судовому захисту, а тому заявлений позов підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, підлягає стягненню з відповідачів на користь позивача 1064,96 грн судового збору.

На підставі викладеного та керуючись статтями 3, 5, 12, 13, 76-81, 141, 259, 263-265, 268, 280-283, 353 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Задовольнити позов.

Визнати ОСОБА_2 такою, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати з оплати судового збору у сумі 1064,96 грн.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду в порядку ч. 6 ст. 272 ЦПК України.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку - до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Відповідачеві, який не з`явився в судове засідання, направити копію заочного рішення в порядку, передбаченому статтею 272 ЦПК України.

Повне найменування сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 ;

Відповідач: ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_2 .

Суддя: К.М. Скоринчук