Постанова від 25 серпня 2026 р. у справі №380/7833/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 серпня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/7833/26 пров. № А/857/37241/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого-судді Глазька С.М.,

суддів Глушка І.В., Москаля Р.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові справу за апеляційною скаргою Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11 червня 2026 року (головуючий суддя Ланкевич А.З., м. Львів) у справі № 380/7833/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся з позовною заявою, в якій просить визнати протиправною та скасувати постанову Управління державного нагляду (контролю) у Львівській області Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу від 08.04.2026 №ОПШ101253.

В обґрунтування позовних вимог вказував на те, що оскаржувана постанова є протиправною та винесена за відсутності факту правопорушення. Зазначає, що транспортний засіб, який зупинили посадові особи відповідача, у момент перевірки не здійснював жодних перевезень, пасажирів у ньому не було, а водій готував автобус до проходження обов`язкового технічного контролю, запланованого на наступний день, 26.02.2026, з метою здійснення пасажирських перевезень у майбутньому. Про те, що перевезення не здійснюються, водій повідомив перевіряючих. Указує, що ст.39 і 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» установлено перелік документів, на підставі яких виконуються пасажирські чи вантажні перевезення, а тому обов`язок мати ці документи виникає при виконанні перевезень; якщо ж перевезення не здійснюються, немає підстав стверджувати про порушення вимог закону, як і підстав для складення акта дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень. Уважаючи у зв`язку із цим свої права та інтереси порушеними та такими, що потребують захисту, позивач звернувся до суду з даним позовом. Просить позов задовольнити повністю.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 11 червня 2026 року адміністративний позов задоволено повністю.

Визнано протиправною та скасовано постанову Управління державного нагляду (контролю) у Львівській області Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу від 08.04.2026 №ОПШ101253.

Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржив відповідач, у апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права з неповним з`ясуванням обставин справи та є незаконним, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Зокрема в апеляцій скарзі зазначає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків обставинам справи, а також з неправильним застосуванням норм матеріального права. Скаржник зазначає, що відповідно до статті 35 Закону України «Про дорожній рух» транспортні засоби підлягають обов`язковому технічному контролю, періодичність якого для автобусів становить двічі на рік, натомість законодавство не передбачає такої процедури, як «підготовка транспортного засобу до обов`язкового технічного контролю» шляхом його експлуатації після закінчення терміну дії попереднього огляду. Апелянт наголошує, що згідно з даними Єдиного комплексу інформаційних систем (Ліцензійного реєстру перевізників), зупинений транспортний засіб марки Mercedes-Benz (д.н.з. НОМЕР_1 ) заявлений позивачем як засіб провадження господарської діяльності з перевезення пасажирів.

Всупереч вимогам статті 40 Закону України «Про автомобільний транспорт», перевізник не забезпечив надання водієм для перевірки визначених законодавством документів, а саме: протоколу перевірки технічного стану, копії договору із замовником послуг, паспорта маршруту з позначкою «В» та індивідуальної контрольної книжки водія. На думку апелянта, непред`явлення цих документів під час рейдової перевірки утворює склад правопорушення, передбачений абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», що підтверджується правовими висновками Верховного Суду.

Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Перевіривши матеріали справи та усі доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з наступних підстав.

З матеріалів справи слідує, що позивач, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , є власником транспортного засобу марки Mercedes-Benz Sprinter 311 CDI, державний номерний знак НОМЕР_2 , номер кузова НОМЕР_3 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 .

Відповідно до направлення на рейдову перевірку (перевірку на дорозі) від 20.02.2026 №ЕНР000422, 25.02.2026 у м.Шептицький по вул.Львівській, 22 посадовою особою Управління державного нагляду (контролю) у Львівській області Державної служби України з безпеки на транспорті зупинено вказаний транспортний засіб під керуванням водія ОСОБА_2 та проведено рейдову перевірку додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт.

За результатами перевірки складено акт №ЕАР011534 від 25.02.2026, в якому зазначено, що на момент перевірки відсутній протокол обов`язкового технічного контролю транспортного засобу (ч.8 ст.35 Закону України «Про дорожній рух», ст.39 Закону України «Про автомобільний транспорт»), відсутня заповнена індивідуальна контрольна книжка водія або копія графіка змінності водія (ст.39 Закону України «Про автомобільний транспорт»), відсутній примірник паспорта маршруту з позначкою «В» (ст.39 Закону України «Про автомобільний транспорт», п.1.3 наказу Мінтрансу від 07.05.2010 №278), відсутня копія договору із замовником послуг (ст.39 Закону України «Про автомобільний транспорт», п.50 постанови Кабінету Міністрів України від 18.02.1997 №176), у тому числі порушення, відповідальність за яке передбачена абз.3 ч.1 ст.60 Закону України «Про автомобільний транспорт». У графі акта «Пояснення водія про причини порушень» зазначено «відсутнє»; водій від ознайомлення зі змістом акта та підпису відмовився.

Повідомленням №18940/33.2/24-26 від 11.03.2026 позивача запрошено на розгляд матеріалів справи про порушення №780, який відбувся 08.04.2026 о 10:00 год у приміщенні Управління державного нагляду (контролю) у Львівській області, шляхом надсилання на адресу електронної пошти позивача ІНФОРМАЦІЯ_1, яка міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

08.04.2026 за результатами розгляду справи про порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт відповідач виніс постанову №ОПШ101253, якою застосував до позивача адміністративно-господарський штраф у сумі 17000,00 грн за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 Закону, відповідальність за яке передбачена абз.3 ч.1 ст.60 Закону України «Про автомобільний транспорт».

Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права, з огляду на таке.

Частиною 2 ст.19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначені Законом України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 №2344-III (далі - Закон №2344-III), який регулює відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб`єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень.

Згідно з визначенням, наведеним у ст.1 Закону №2344-III (в редакції закону на час виникнення спірних правовідносин), автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; пасажирські перевезення - перевезення пасажирів легковими автомобілями або автобусами.

Відповідно до ч.7 ст.6 Закону №2344-III центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, здійснює, зокрема, державний нагляд і контроль за дотриманням автомобільними перевізниками вимог законодавства, норм та стандартів на автомобільному транспорті. Згідно з ч.12 ст.6 цього Закону державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України. Частиною 14 ст.6 Закону №2344-III визначено, що державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).

За приписами ч.17 ст.6 Закону №2344-III рейдові перевірки (перевірки на дорозі) дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів.

Процедуру проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт визначено Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 №1567 (далі - Порядок №1567). Відповідно до п.15 Порядку №1567 під час проведення рейдової перевірки перевіряється, зокрема, наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом.

Згідно з ч.1, ч.3 ст.39 Закону №2344-III автомобільні перевізники, водії, пасажири повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконуються пасажирські перевезення. Документами для регулярних спеціальних пасажирських перевезень є: для автомобільного перевізника - ліцензія, договір із замовником транспортних послуг, паспорт маршруту, документ, що засвідчує використання автобуса на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством України; для водія автобуса - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, схема маршруту, розклад руху, інші документи, передбачені законодавством України.

Відповідно до ч. 1 ст. 29 Закону №2344-III автомобільним перевізником та автомобільним самозайнятим перевізником, які здійснюють перевезення пасажирів на договірних умовах, є суб`єкти господарювання, які відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надають послуги за договором перевезення пасажирів транспортним засобом, що використовується ними на законних підставах.

За приписами ч. 2 ст. 40 Закону №2344-III водій автобуса зобов`язаний, зокрема, мати з собою і пред`являти для перевірки уповноваженим посадовим особам документи, передбачені законодавством.

Згідно з абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону №2344-III за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи, зокрема, за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Спірні правовідносини виникли у зв`язку із прийняттям відповідачем постанови про застосування до позивача адміністративно-господарського штрафу за непред`явлення під час рейдової перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 Закону №2344-III.

Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку, що перелік документів, передбачених статтями 39 і 48 Закону №2344-III, стосується виключно тих документів, на підставі яких безпосередньо виконуються пасажирські чи вантажні перевезення.

Системне тлумачення зазначених норм у взаємозв`язку з абзацом 3 частини 1 статті 60 цього Закону свідчить, що обов`язок автомобільного перевізника та водія мати і пред`являти ці документи виникає саме у зв`язку з фактичним виконанням перевезень. Відповідно, об`єктивну сторону правопорушення, передбаченого абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону №2344-III, утворює відсутність відповідних документів безпосередньо під час надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів. За відсутності факту здійснення перевезення відсутні й правові підстави для висновку про порушення вимог вказаної норми закону.

Як достовірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, складений посадовими особами відповідача акт рейдової перевірки №ЕАР011534 від 25.02.2026 не містить жодних відомостей про наявність пасажирів у транспортному засобі, маршрут руху, здійснення посадки чи висадки пасажирів, а також не містить пояснень пасажирів.

Доводи апеляційної скарги про те, що транспортний засіб заявлений позивачем у Ліцензійному реєстрі перевізників (системі «Шлях») як засіб провадження господарської діяльності з перевезення пасажирів, колегія суддів відхиляє. Наявність транспортного засобу в ліцензійному реєстрі підтверджує наявність у перевізника права використовувати його для надання послуг з перевезення, проте цей факт сам по собі не є беззаперечним доказом того, що в конкретний момент часу, під час проведення рейдової перевірки, вказаний транспортний засіб фактично здійснював комерційне перевезення пасажирів.

Крім того, надані відповідачем відеоматеріали з нагрудних відеореєстраторів посадових осіб фіксують лише факт зупинки транспортного засобу та спілкування з водієм, однак не містять доказів перебування в салоні автомобіля пасажирів чи надання послуг перевезення на комерційній основі.

Суд апеляційної інстанції також відхиляє доводи скаржника щодо порушення позивачем статті 35 Закону України «Про дорожній рух» в частині обов`язковості проходження технічного контролю. Притягнення до відповідальності на підставі абзацу 3 частини 1 статті 60 Закону №2344-III вимагає доведення факту надання послуг з перевезення пасажирів без відповідних документів. Водночас, твердження позивача про те, що водій здійснював підготовку автобуса до проходження обов`язкового технічного контролю, підтверджуються наявним у матеріалах справи протоколом перевірки технічного стану транспортного засобу №01012-00186-26, який був виданий 26.02.2026, тобто наступного дня після проведення перевірки.

Відповідно до сталої практики Верховного Суду, зокрема висновків, викладених у постанові від 20.05.2025 у справі №120/4525/23, акт перевірки є лише одним із доказів, який підтверджує факт проведення перевірки та є носієм доказової інформації. Однак наведені в акті обставини повинні бути підтверджені іншими належними і достатніми доказами в їх сукупності. У даній справі контролюючий орган не надав суду належних та допустимих доказів, які б поза розумним сумнівом підтверджували факт здійснення позивачем перевезення пасажирів на момент зупинки транспортного засобу.

Також колегія суддів враховує висновки Верховного Суду у постановах від 10.04.2020 у справі №819/330/18 та від 23.06.2022 у справі №640/1312/20 щодо необхідності належного мотивування рішень суб`єктів владних повноважень. Оскаржувана постанова відповідача ґрунтується на припущеннях щодо мети використання транспортного засобу, а не на доведених фактах надання послуг з перевезення.

Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів правомірності оскаржуваної постанови.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскаржувана постанова Управління державного нагляду (контролю) у Львівській області Державної служби України з безпеки на транспорті від 08.04.2026 №ОПШ101253 є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки винесена за недоведеності об`єктивної сторони правопорушення.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду першої інстанції.

Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст.139 КАС України не здійснюється.

Керуючись статтями 139, 229, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11 червня 2026 року у справі № 380/7833/26 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише з підстав, визначених в статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя С. М. Глазько

судді І. В. Глушко

Р. М. Москаль