Постанова від 25 серпня 2026 р. у справі №460/5139/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 серпня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 460/5139/26 пров. № А/857/32733/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого-судді Глазька С.М.,

суддів Глушка І.В., Сала П.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 06 травня 2026 року (головуючий суддя Друзенко Н.В., м. Рівне) у справі № 460/5139/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинення певних дій,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідача в якому просив:

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 13.11.2025 №172550009668, яким ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»

зобов`язати відповідача призначити і виплатити пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» починаючи з 03.07.2025, зарахувавши до його загального страхового стажу період роботи з 10.05.1993 по 30.09.1999, з 01.11.1999 по 09.03.2004 в ОСОБА_2 .

В обґрунтування позовних вимог вказував на те, що рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії за віком є протиправним, оскільки прийняте без повного та всебічного з`ясування обставин справи та належної оцінки поданих доказів, зокрема безпідставно не зараховано до страхового стажу період його роботи з 10 травня 1993 року по 09 березня 2004 року, підтверджений довідкою від 01 липня 2025 року № 1, яку відповідач необґрунтовано визнав недійсною лише з підстав припинення діяльності підприємства, що її видало, що призвело до неправильного визначення загального страхового стажу та, як наслідок, до безпідставної відмови у реалізації права позивача на пенсійне забезпечення.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 06 травня 2026 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 13.11.2025 №172550009668, яким ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» починаючи з 03.07.2025, зарахувавши до його загального страхового стажу період роботи з 10.05.1993 по 30.09.1999, з 01.11.1999 по 09.03.2004 в ТзОВ Еліпс.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що період 10 травня 1993 року по 09 березня 2004 року підлягає зарахуванню до страхового стажу. Крім того, суд звернув увагу, що відповідачем не вжито належних заходів щодо самостійного з`ясування фактичних обставин трудової діяльності позивача, зокрема шляхом витребування додаткових документів, звернення до архівних установ чи інших компетентних органів, що свідчить про неповне з`ясування обставин справи та порушення принципу офіційного з`ясування всіх обставин у справі.

Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржив відповідач, у апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права з неповним з`ясуванням обставин справи та є незаконним, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Перевіривши матеріали справи та усі доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з наступних підстав.

З матеріалів справи слідує, що позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , має значний страховий стаж, який, за його твердженням, перевищує 42 роки, та, досягнувши встановленого законодавством пенсійного віку, набув право на призначення пенсії за віком відповідно до вимог Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Як вбачається з матеріалів справи, 03 липня 2025 року позивач звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком, до якої додав відповідні документи на підтвердження наявного страхового стажу.

Відповідно до принципу екстериторіальності, який передбачає визначення органу, уповноваженого на розгляд заяви про призначення пенсії, в автоматичному режимі, подані позивачем документи були передані для розгляду та прийняття рішення до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві.

За результатами розгляду поданих документів Головним управлінням Пенсійного фонду України в місті Києві прийнято рішення від 13 листопада 2025 року № 172550009668, яким позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком.

Як зазначено в оскаржуваному рішенні, підставою для відмови у призначенні пенсії стала відсутність у позивача необхідного страхового стажу, визначеного законодавством, а саме 32 років страхового стажу. Водночас, відповідачем зазначено, що загальний страховий стаж позивача становить 31 рік 6 місяців 12 днів.

З матеріалів справи також вбачається, що при визначенні страхового стажу позивача відповідачем не було зараховано період його роботи з 10 травня 1993 року по 09 березня 2004 року, підтверджений довідкою від 01 липня 2025 року № 1.

Обґрунтовуючи неврахування зазначеного періоду роботи до страхового стажу, відповідач послався на дані витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, відповідно до яких станом на 31 березня 2025 року товариство з обмеженою відповідальністю «Еліпс» припинило свою діяльність 18 грудня 2007 року. У зв`язку з цим відповідач дійшов висновку про недійсність довідки, виданої 01 липня 2025 року, та, відповідно, відсутність правових підстав для зарахування підтвердженого нею періоду роботи до страхового стажу позивача.

Крім того, у рішенні зазначено, що страховий стаж позивача визначено частково на підставі відомостей про сплату страхових внесків, які містяться в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивач звернувся до адміністративного суду з цим позовом, у якому просить визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві від 13 листопада 2025 року №172550009668, а також зобов`язати відповідача призначити йому пенсію за віком.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII від 05.11.1991 (далі - Закон № 1788-XII) та Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-ІV від 09.07.2003 (далі - Закон № 1058-ІV).

Приписами статті 24 Закону № 1058-IV встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності) та матеріальну допомогу у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини четвертої статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Згідно частини першої статті 26 Закону № 1058-ІV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років, з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років, з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років, з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років, з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року, з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років, з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років, з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років, починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.

У разі якщо страховий стаж становить менший період, ніж передбачено абзацом першим цієї частини, враховується заробітна плата (дохід) за фактичний страховий стаж.

Для визначення розміру пенсії за віком відповідно до частини другої статті 27 цього Закону заробітна плата для обчислення частини пенсії за період страхового стажу до набрання чинності цим Законом визначається на умовах і в порядку, передбачених законодавством, що діяло раніше, а для обчислення частини пенсії за період страхового стажу після набрання чинності цим Законом - на умовах, передбачених абзацом першим цієї частини.

Заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами, а за період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.

Відповідно до частини першої статті 40 Закону № 1058-IV, для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв.

Статтею 62 Закону № 1788-ХІІ, встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).

Пунктом 1 Порядку № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Системний аналіз наведених норм доводить, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, і лише у разі її відсутності, або відсутності в ній відповідних записів, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, зокрема, уточнюючих довідок підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. Таким чином, надання уточнюючих довідок повинно здійснюватися лише у випадках неправильного, неповного або нечіткого заповнення трудової книжки, що робить незрозумілим зроблений запис.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 у справі № 234/13910/17 та від 07.03.2018 у справі № 233/2084/17.

Відповідно до записів трудової книжки позивача Серія НОМЕР_1 , дата заповнення 25.05.1983:

-запис №19 від 10.05.1993 прийнятий на роботу в ТзОВ «Еліпс» на посаду експедитора (наказ від 10.05.1993 №2);

-запис №20 від 09.03.2004 звільнити з посади за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП (наказ від 09.03.2004 №7) (а.с. 20-21).

Таким чином зазначеними відомостями з трудової книжки позивача підтверджена його посада, а також період роботи та організацію, в якій позивач працював у спірний період, що в свою чергу свідчить про протиправність посилання відповідача на недійсність довідки від 01.07.2025 №1, як підстави для не зарахування періоду роботи позивача з 10.05.1993 по 09.03.2004.

обов`язок щодо заповнення та ведення трудових книжок осіб, працевлаштованих на підприємствах, установах, організаціях, покладається саме на відповідальну особу такого підприємства, установи, організації, а не на власника трудової книжки.

Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеною у постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення, неналежний порядок ведення та заповнення будь-якої документації з вини підприємства. Існуючий недолік не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист, зокрема призначення пенсії.

Також, така позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 21.02.2018 у справі № 687/975/17, від 04.07.2023 у справі № 580/4012/19.

Крім цього, Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Що стосується часткового неврахування до страхового стажу періодів роботи з 10.05.1993 по 09.03.2004 у зв`язку з відсутністю в Індивідуальних відомостях про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відомостей про сплату страхових внесків оцінює критично, оскільки обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несплату, несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків, законом покладено на страхувальника, який здійснив нарахування цього внеску та утримання його із заробітної плати позивача.

Аналогічні висновки у подібних спірних правовідносинах викладено у постановах Верховного Суду від 17.07.2019 у справі № 144/669/17, від 11 жовтня 2023 року у справі № 340/1454/21.

Крім цього, при вирішенні спору суд апеляційної інстанції вважає за необхідне застосувати правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 27.03.2018 (справа № 208/6680/16-а), від 20.03.2019 (справа № 688/947/17), від 30.09.2019 (справа № 316/1392/16-а), відповідно до яких, за загальним правилом, несвоєчасна сплата підприємством страхових внесків, за умови підтвердження роботи особи на такому підприємстві, отримання заробітної плати та утримання з неї єдиного соціального внеску, не повинна порушувати законні права та інтереси позивача, зокрема, порушувати його право на належне пенсійне забезпечення, оскільки обов`язок своєчасної сплати страхових внесків до пенсійного фонду покладено на роботодавця, а тому їх несплата не може позбавляти працівників права на зарахування періоду роботи до страхового стажу, фактично позбавляючи особу права власності на пенсію в належному розмірі. Позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страхових внесках не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при перерахунку пенсії позивача періодів його роботи на такому підприємстві.

Водночас, відповідачем не надано доказів здійснення своїх повноважень щодо отримання додаткових документів чи допомоги позивачу в їх отриманні, які були б достатніми для підтвердження або ж спростування факту його роботи у спірний період.

У зв`язку з наведеним, саме пенсійний орган був уповноважений контролювати своєчасність сплати роботодавцем за позивача страхових внесків, а у випадку порушенням вимог закону вжити відповідних заходів реагування, доказів на підтвердження порушень чого ним не надано.

Оцінивши наведені обставини та доводи відповідача, суд критично ставиться до висновку про недійсність довідки від 01 липня 2025 року № 1 виключно з підстав припинення діяльності підприємства, що її видало, оскільки такий підхід сам по собі не спростовує факту виконання позивачем трудових обов`язків у спірний період.

Колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що первинним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, у якій містяться належні та послідовні записи щодо роботи позивача у період з 10 травня 1993 року по 09 березня 2004 року.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду першої інстанції.

Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст.139 КАС України не здійснюється.

Керуючись статтями 139, 229, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 06 травня 2026 року у справі № 460/5139/26 – без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише з підстав, визначених в статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя С. М. Глазько

судді І. В. Глушко

П. І. Сало