Рішення від 16 серпня 2026 р. у справі №448/1518/24 — Мостиський районний суд Львівської області

Єдиний унікальний номер: 448/1518/24

Провадження № 2/448/30/26

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

(повний текст)

17.08.2026 року Мостиський районний суд Львівської області в складі:

головуючого судді Кічака Ю.В.,

при секретарі судового засідання Тхір О.Т.,

за участю представника позивачки ОСОБА_1 – адвоката Гарницького П.П.

та представника відповідача ОСОБА_2 – адвоката Хом`яка О.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференціїв залі суду в м.Мостиська цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, -

В С Т А Н О В И В:

І.Короткий зміст позовних вимог.

Представник позивачки ОСОБА_1 – адвокат Гарницький П.П. звернувся до суду із даним позовом, покликаючись на те, що 07.05.2004р. між позивачкою ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб. Даний шлюб зареєстрований Мостиська Другою сільською радою Мостиського району Львівської області, про що видано Свідоцтво про одруження серії НОМЕР_1 від 07.05.2024р. Від цього шлюбу сторони мають двох дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Виховуючи спільних дітей та займаючись бізнесом, відповідач вирішив, що потрібно розірвати шлюб «тільки на папері», заради досягнення подальшої мети у своїй роботі та купівлі майна, які були зароблені спільною працею, а також за кошти батьків позивачки ОСОБА_1 .

Вказує, що рішенням Мостиського районного суду Львівської області від 03.12.2010 року по справі №2-634 шлюб між сторонами було розірвано (формально), однак сторони продовжували подружні стосунки, спільно проживаючи як чоловік та дружина, вели спільне господарство, виховували дітей, а також купували рухоме та нерухоме майно. Після розірвання шлюбу життя сторін не змінилось, вони продовжували зустрічатись зі спільними друзями, спільно відвідувати обох батьків (зі сторони чоловіка та дружини), разом їздили на відпочинок, святкували різні свята та вели звичайне сімейне життя. Через деякий час, а саме 18 травня 2023 року сторони вирішили вдруге зареєструвати шлюб, відновивши свої стосунки, які були фіктивно розірвані. Повторно шлюб між сторонами зареєстровано у Відділі реєстрації актів цивільного стану у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про що зроблено актовий запис №790. Проте, після повторної реєстрації шлюбу відповідач вирішив остаточно розірвати стосунки між ними (сторонами), пред`явивши позов до суду, який був розірваний рішенням Мостиського районного суду Львівської області від 07.03.2024р. по справі № 448/129/24.

Сторона позивачки зазначає, що під час спільного проживання без реєстрації шлюбу та з його реєстрацією сторони мали спільний бюджет, оскільки обидва працювали, заробляли кошти, купляли рухоме та нерухоме майно, частину коштів на таке давали батьки позивачки. На підтвердження спільного проживання без укладення шлюбу з відповідачем у позивачки є безліч фотографій, зроблених у даний період часу, показання свідків (родичів, друзів), матеріальні докази придбання майна (документи) та інше.

Стверджує, що в період спільного проживання без реєстрації шлюбу сторони придбали: 29.02.2012р. - гараж за адресою: АДРЕСА_1 ; 17.07.2014р. – автомобіль марки «Toyota Land Cruiser» НОМЕР_2 ; 19.05.2015 р. - мотоцикл марки «Honda VT 750 CSCED» НОМЕР_3 ; 17.10.2017р. – автомобіль марки «Mazda 6», НОМЕР_4 ; 23.06.2020р. – квартиру за адресою: АДРЕСА_2 та інше рухоме та нерухоме майно, на яке ще не отримано Свідоцтво на право власності, так як таке перебуває на стадії будівництва, хоча кошти за нього були сплачені у повному обсязі та таке, що було переоформлено відповідачем на своїх родичів. Враховуючи те, що все майно куплене сторонами відповідач реєстрував на себе чи на свої родичів, позивачка ОСОБА_1 , проживши спільно з чоловіком 20 років, залишилась без майна. Тобто, весь час проживши спільно з відповідачем, останній, умисно вводячи в оману позивачку, залишив останню та своїх дітей без нічого. Деяке майно відповідач вже встиг переоформити на своїх родичів, щоб уберегти себе від його подальшого поділу між подружжям. Саме дізнавшись від відповідача про те, що це був його такий план, саме для чого він і фіктивно розривав шлюбні стосунки, позивачка зрозуміла, що таким кроком розірвання шлюбних стосунків та купівлі майна на відповідача, - було заздалегідь спланований його (відповідача) хід.

Сторона позивача покликається на те, що подання даної позовної заяви необхідне для подальшого захисту майнових прав та інтересів позивачки та її дітей, яка втратила все майно, що було придбано спільно з відповідачем за їх спільний рахунок, в період спільного проживання без укладення шлюбу.

З огляду на наведене, сторона позивача просить суд ухвалити рішення, яким встановити факт проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період з 07.05.2004 року по 18.05.2023 року.

ІІ. Короткий зміст інших заяв по суті справи.

Адвокатом Хом`яком О.Г.в інтересах відповідача ОСОБА_2 подано відзив на позовну заяву ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, у якому сторона відповідача заперечила позовні вимоги та просить відмовити у задоволенні таких з наступних мотивів.

Сторона відповідача вважає, що всі обставини, на які покликається позивачка ОСОБА_1 в обґрунтування заявлених позовних вимог, - є такими, що не відповідають дійсності, фактичним обставинам справи та спростовуються наступними доводами. Відповідач ОСОБА_2 дійсно двічі перебував з позивачкою у зареєстрованому шлюбі. Перший їхній шлюб тривав протягом шести років у період з 07.05.2004 року до 03.12.2010 року та був розірваний рішенням Мостиського районного суду Львівської області від 03.12.2010 по справі №2-364. Другий шлюб взагалі тривав менше одного року в період з 18.05.2023 року до 07.03.2024 року та був розірваний рішенням Мостиського районного суду Львівської області від 07.03.2024 по справі №448/129/24. Діти сторін по справі були народжені у першому шлюбі. Крім того, рішенням Мостиського районного суду Львівської області від 25.05.2011 по справі №2-260/11 було визначено місце проживання їхнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 разом з батьком – відповідачем ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_3 . З врахуванням факту перебування сторонами у зареєстрованому шлюбі в період з 07.05.2004 до 03.12.2010 – позовні вимоги про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу у вказаний період часу є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення. Щодо періоду часу з 03.12.2010р. до 18.05.2023р., то відповідач повідомляє суд, що він заперечує факт проживання з позивачкою у вказаний період з огляду на те, що з моменту розірвання шлюбу у 2010 році до 2023 року він (відповідач) проживав окремо за адресою: АДРЕСА_4 , що підтверджено довідкою про реєстрацію місця проживання відповідача та довідкою виконавчого комітету Шегинівської сільської ради про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні/будинку №111 від 31.08.2022р., з яких вбачається, що за вказаною адресою проживає відповідач ОСОБА_2 , його син ОСОБА_4 та їхня непрацездатна бабуся ОСОБА_5 , 1937р.н., яка є інвалідом І-ої групи та потребує постійного стороннього догляду.

Покликаючись на норми ч.2 ст.3 СК України, рішення Конституційного суду України від 03.06.1999 по справі №1-8/99, постанови Верховного суду від 15.08.2019 по справі №588/350/15 (провадження №61-39273св18), від 19.03.2020 по справі №303/2865/17 (провадження 61-43499св18), від 08.12.2021 по справі №531/295/19 (провадження №61-3071св21), від 03.05.2023 по справі №208/5484/20 (провадження №61-2597св23) та ряд інших постанов Верховного суду, у яких викладено позиції щодо обов`язкових умов для визнання осіб членами сім`ї, щодо належних та допустимих доказів проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу, сторона відповідача зазначає, що належними і допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу мають бути докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету, здійснення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї та інші письмові докази, які б могли підтвердити наявність встановлених між сторонами відносин, притаманних подружжю. За інших обставин справи відповідно до ч.2 ст.21 СК України, проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Сторона відповідача вважає, що позивачка не довела у визначеному законом порядку факту спільного проживання з відповідачем, не довела ведення з ним спільного господарства, не підтвердила наявності спільного з ним бюджету та спільних витрат, пов`язаних із придбанням майна для потреб їхньої сім`ї, не підтвердила участі у витратах на утримання житла та інших обставин, які б могли засвідчити реальність сімейних відносин, притаманних подружжю. Саме тому позовна заява, подана в інтересах позивачки ОСОБА_1 , є безпідставною та необґрунтованою.

ІІІ. Позиція учасників справи, короткий зміст показань свідків.

В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 та її представник – адвокат Гарницький П.П. підтримали заявлені позовні вимоги, просять такі задовольнити.

В ході судового розгляду позивачка ОСОБА_1 пояснювала, що перебувала з відповідачем ОСОБА_2 в зареєстрованому шлюбі, який було розірвано в 2010 році. Підставою для розірвання шлюбу між ними було саме прохання відповідача, який на той час хотів звільнитися з військової (прикордонної) служби. Вона (позивачка) погодилася на таку пропозицію, тому формально шлюб між ними було розірвано, а вони продовжували проживати разом та разом виховували дітей. З приводу причин розірвання первинного шлюбу, про які відповідач зазначав звертаючись до суду, то вона (позивачка) була обізнана з зазначеними ним причинами й підставами та з такими погоджувалась. Зміст судового рішення про розірвання шлюбу від 03.12.2010р. їй відомий, з даним судовим рішенням вона ознайомлювалася. Крім того, відповідач звертався до суду з позовом про визначення місця проживання їхнього сина та з цього приводу також є відповідне судове рішення. У 2023 році відповідач був ініціатором повторної реєстрації шлюбу між ними, оскільки на той час проходив військову службу та мав намір оформити догляд за її (позивачки) батьком та саме на такій підставі хотів звільнитися з військової служби. З моменту розірвання первинного шлюбу до часу реєстрації шлюбу між ними у 2023 році вони з відповідачем проживали разом, разом вирішували різні питання, придбавали майно, подорожували. У 2010 році вони проживали в с.Мостиська Другі Яворівського району Львівської області, а коли їхня донька пішла в перший клас, зокрема у другому півріччі першого класу, вони переїхали до м.Львова. Спільно проживали вони за адресою: АДРЕСА_5 , там їхня дочка ходила до школи, син відвідував дитячий садок, а вона (позивачка) займалась дітьми. В період спільного проживання після розірвання шлюбу вони з відповідачем придбали кілька об`єктів нерухомого майна, а саме: гараж по АДРЕСА_1 та офіс по АДРЕСА_6 , однак правовстановлюючі документи на дане майно відповідач оформив на ім`я своєї баби, а в подальшому бабця переоформила документи на нього. Також вони придбали квартиру по АДРЕСА_7 , однак надалі компанія повернула їм грошові кошти і вони придбали квартиру по АДРЕСА_8 , потім квартири на АДРЕСА_9 . Кошти на дане майно вони заробляли спільно, оскільки вона (позивачка) у період після 2010 року (конкретний період часу не пригадує) була оформлена підприємцем по веденню діяльності з вантажних перевезень, частину коштів відповідач заробив самостійно. Також у зазначений нею період вони з спільно з відповідачем їздили відпочивати, в тому числі за кордон (Тайланд, США), спільно купляли квитки, разом ходили в гості. Вона (позивачка) часто відвідувала бабу, дядька та іншу родину відповідача. Спільні знайомі сприймали їх з відповідачем саме як подружжя.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні заперечив позовні вимоги позивачки ОСОБА_1 та просив у задоволенні таких відмовити. Відповідач зазначив, що підтримує всі доводи, викладені у відзиві на позовну заяву. Пояснив, що він двічі перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 , зокрема в період з 07.05.2004 до 03.12.2010 та в період з 18.05.2023 до 07.03.2024. У першому шлюбі з позивачкою у них народилося двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після розірвання шлюбу у 2010 році він (відповідач) став проживати окремо від позивачки за адресою: АДРЕСА_4 та не підтримував з нею подружніх відносин. Після припинення подружніх відносин з ОСОБА_1 їхній син став проживати разом з ним (відповідачем), а дочка залишилась проживати разом з матір`ю (позивачкою).

Представник відповідача ОСОБА_2 – адвокат Хом`як О.Г. в судовому засіданні зазначив, що сторона відповідача повністю заперечує позовні вимоги позивачки ОСОБА_1 та просить у задоволенні таких відмовити з огляду на те, що стороною позивача не надано доказів на підтвердження тих обставин, на які вони покликаються в обґрунтування заявлених позовних вимог. Так, сторона позивача заявляє позовні вимоги про встановлення факту проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період з 07.05.2004 року по 18.05.2023 року. При цьому, зазначеним періодом охоплений і період перебування сторін в зареєстрованому шлюбі (з 07.05.2004 по 03.12.2010). Відтак, їм (стороні відповідача) незрозумілою є позиція сторони позивача, яка просить встановити те, що у період зареєстрованого шлюбу між сторонами вони (сторони) проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Крім того, позивачкою не надано суду жодних доказів на підтвердження озвучених нею доводів щодо ведення нею з відповідачем спільного господарства у період після 03.12.2010р., щодо ведення нею підприємницької діяльності, щодо наявності у них з відповідачем спільного бюджету та спільних витрат у вказаний період часу, щодо придбання ними будь-якого майна. Такі твердження позивачки не віднайшли свого підтвердження в ході судового розгляду даної справи жодними доказами. Позивачкою надано лише фотографії на підтвердження спільного відпочинку з відповідачем. Будь-які інші докази – відсутні. З огляду на наведене, сторона відповідача розцінює заявлені позовні вимоги як безпідставні і такі, що не підлягають до задоволення.

Свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні повідомив наступне. Він (свідок) є старостою села Мостиська Другі Яворівського району Львівської області, в даному населеному пункті він зростав та проживає. Йому (свідку) відомо, що сторони по справі колись давно були одружені та мають двох вже дорослих дітей. Близько трьох років тому він (свідок) був присутній на святкуванні свят у батьків позивачки, де були присутні сторони по справі, які, на його погляд, поводили себе як чоловік та дружина. Відповідач ОСОБА_2 проживає та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 , за вказаною адресою разом з ним проживає його баба. За тією ж адресою зареєстрований і син сторін – ОСОБА_7 . Про заняття сторін, про їхній бізнес, про придбання ними майна йому (свідку) нічого не відомо, як і не відомо йому нічого з приводу ведення ними спільного господарства.

Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні повідомив наступне. Він (свідок) знайомий зі сторонами по справі з 2005 року, а його (свідка) дружина була однокласницею відповідача ОСОБА_2 . Зі сторонами по справі він (свідок) та його дружина товаришували сім`ями, разом відпочивали, спільно подорожували, зокрема спільно звідали Венецію, ходили один до одного в гості, бачились на святах. Позивачка ОСОБА_1 є їхньою кумою. Він (свідок) одружився у 2008р. та впродовж багатьох років приїжджав до тещі в с.Мостиська Другі, тому часто бачився зі сторонами по справі у батьків позивачки. З 2005 по 2023 рік він бачився з сторонами по справі майже щороку. Спочатку бачились з ними не часто, а після того як позивачка стала їхньою кумою, то бачились з ними частіше. З відповідачем ОСОБА_2 він (свідок) не бачився вже близько двох років, а з позивачкою підтримують дружні відносини по даний час. Йому (свідку) відомо, що сторони по справі спільно проживали та спільно працювали, зокрема займались підприємницькою діяльністю в сфері транспортних (вантажних) перевезень. Відповідач їздив та слідкував за водіями, а позивачка вела відповідну бухгалтерську та іншу документацію. Про ці обставини йому відомо від позивачки. Особисто він (свідок) не бачив як позивачка вела документацію, однак деякі документи позивачка йому (свідку) надсилала. Про те, що сторони розірвали шлюб він (свідок) дізнався від позивачки лише рік тому. А нещодавно під час розмови з її батьками йому стало відомо про їхні з відповідачем два зареєстровані шлюби. Він (свідок) вважав, що сторони проживали разом та сприймав їх як подружжя, яке спочатку проживало у батьків позивачки, потім у баби відповідача, а згодом у АДРЕСА_1 . Також зі слів сторін йому (свідку) відомо, що вони мали спільну нерухомість (квартири та інше майно), однак при укладенні сторонами по справі відповідних угод про купівлю такого майна він (свідок) присутнім не був.

Свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні повідомила наступне. Вона (свідок) є подругою з дитинства позивачки ОСОБА_1 . Відповідача ОСОБА_2 вона (свідок) також знає з дитинства. Сторони по справі мають двох дітей. Спочатку вони проживали в батьків позивачки, потім в баби відповідача, а у 2011р. переїхали до м.Львова, де разом проживали до 2023р. Вона (свідок) часто бачилася зі сторонами по справі, вони дружили сім`ями, разом їздили в Венецію, в Карпати, разом святкували свята. Їй (свідку) не було відомо, що сторони по справі є розлучені, бо вони проживали спільно. У сторін по справі в подружніх відносинах бувало по різному, але в неї (свідка) не виникало підозр, що вони живуть не спільно. З приводу їхнього сімейного бюджету, то їй (свідку) відомо, що сім`ю сторін по справі утримував відповідач, саме він керував фінансами, а позивачка офіційно не працювала, а займалась дітьми та бухгалтерією в сфері діяльності по вантажних перевезеннях (в період 2014-2016рр.). Крайній раз вона (свідок) бачила сторін по справі в січні 2023 року, тоді у них виникла сімейна сварка та вона (свідок) особисто забирала звідти позивачку. Саме з цього часу у неї (свідка) погіршились відносини з відповідачем ОСОБА_2 . Після цієї події позивачка ОСОБА_1 вирішила проживати окремо від відповідача ОСОБА_2 . З 2023 року син сторін ОСОБА_7 став проживати разом з відповідачем. Їхня дочка ОСОБА_10 по даний час проживає з позивачкою. Також їй (свідку) відомо, що у 2024 році сторони розірвали шлюб. Зі слів сторін, їй (свідку) відомо і те, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 мали спільне рухоме та нерухоме майно (транспортні засоби, квартири та іншу нерухомість у м.Львові та у м.Києві), однак при укладенні ними відповідних угод щодо такого майна вона (свідок) присутньою не була.

Свідок ОСОБА_11 в судовому засіданні надав наступні показання. Він (свідок) є батьком позивачки ОСОБА_1 . З часу одруження сторін по справі такі проживали у його (свідка) будинку в с.Мостиська Другі Яворівського району Львівської області. За адресою, де проживає баба відповідача, сторони по справі проживали близько року, коли робили ремонти. Вони вперше розлучилися у 2010 році, це було необхідно відповідачу, щоб звільнитися з прикордонної служби. Повторно вони зареєстрували шлюб у 2023р. В період після розлучення сторони проживали разом, всі вихідні та в період канікул їхня сім`я проживала у його (свідка) будинку. У період ковіду та на початку війни сім`я його доньки, в тому числі відповідач, також проживали у його (свідка) будинку. В 2009 році він (свідок) разом з дружиною, донькою ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 їздили на Канарські острови, потім в Хорватію. В 2018р. у такому ж складі їздили в круїз, в 2021 році разом подорожували Америкою, де об`їздили дев`ять штатів. У них є спільні з відповідачем фотографії, зокрема фотографії спільного святкування свят та спільного відпочинку. Сторони по справі спільно заробляли та мали спільний бюджет, в період 2014-2017р.р. займались транспортним бізнесом, два вантажні автомобілі були оформлені на нього (свідка). В період спільного проживання після розірвання шлюбу сторони по справі придбали квартиру та офіс в м.Києві, квартири у м.Львові. Однак, документи на дане майно відповідач оформив на ім`я своєї баби ОСОБА_5 . Востаннє відповідач перебував у них на Різдво в 2023р. Через три тижні після цього він побив його (свідка) дочку ОСОБА_1 та з часу даного конфлікту став проживати окремо. Відповідач ОСОБА_2 використав власного сина, а його (свідка) внука, щоб дати неправдиві показання в судовому засіданні по іншій судовій справі.

Свідок ОСОБА_12 в судовому засіданні надала наступні показання. Вона (свідок) є матір`ю позивачки ОСОБА_1 . З часу одруження сторін по справі у 2004р. такі проживали у їхньому будинку по АДРЕСА_10 . У 2007р. вони затіяли ремонт в баби відповідача, тому деякий час проживали саме там. В 2011р. вирішили проживати у АДРЕСА_11 , оскільки внук часто хворів. В 2009р. вона (свідок) разом з чоловіком, дочкою та відповідачем їздили на Тенерифи, потім в Хорватію. В 2019р. вони з відповідачем та внуками звідали дев`ять країн. У 2021р. вони мали спільну поїздку в Америку. На всі релігійні свята відповідач приходив до їхнього (свідка) будинку, в період ковіду він проживав у них. Різдво в 2023р. відповідач також святкував разом з ними. Сторони по справі мали спільні кошти, деякий період часу вони вели транспортний бізнес. З приводу заробітків відповідача вона (свідок) ніколи нічого не розпитувала. В період спільного проживання після розірвання шлюбу сторони по справі придбали деяке майно (квартири, офіс), однак при укладенні ними відповідних угод щодо такого майна вона (свідок) присутньою не була, хто саме вносив кошти їй (свідку) невідомо. Їй (свідку) не була відома та обставина, що її дочка була розлучена з відповідачем ще з 2010р. Про даний факт вона дізналася лише після їхнього конфлікту в 2023р., в ході якого відповідач побив її доньку та закрив її на балконі. На даний час все минулося, повторно зареєстрований шлюб між сторонами по справі розірвано та вони проживають окремо. Її (свідка) внук проживає разом з відповідачем.

Свідок ОСОБА_13 в судовому засіданні надала показання про те, що знається з сторонами по справі з 2010 року, вони є кумами, дружили та часто приїжджали один до одного. Коли сторони по справі переїхали проживати до м.Львова, то вони з ними стали бачитись рідше. Їй (свідку) не було відомо про те, що вони розлучені з 2010р. Коли її (свідка) чоловік розмовляв по телефону з відповідачем ОСОБА_2 , то вона (свідок) завжди передавала вітання позивачці. Вона (свідок) сприймала їх як подружжя, бо при спільних зустрічах позивачка завжди сиділа біля відповідача. Їй (свідку) відомо, що сторони по справі разом з дітьми часто подорожували; що вони їздили на спільний відпочинок і разом з батьками позивачки; що вони спільно досягли високого рівня в фірмі «Амвей», згодом придбали квартиру.

ІV. Процесуальні дії у справі.

Ухвалою судді Мостиського районного суду Львівської області від 12.09.2024 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, постановлено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження, розпочато підготовче провадження у справі з дня постановлення цієї ухвали, призначено підготовче судове засідання.

Ухвалами Мостиського районного суду Львівської області від 22.10.2024, від 28.11.2024 задоволено клопотання представника відповідача ОСОБА_2 – адвоката Хом`яка Олександра Григоровича про проведення судового засідання з його участю в режимі відеоконференції.

Ухвалами Мостиського районного суду Львівської області від 25.01.2025 року залишено без задоволення клопотання представника позивачки ОСОБА_1 – адвоката Гарницького Павла Петровича про витребування доказів, а також закрито підготовче провадження у справі.

Ухвалою Мостиського районного суду Львівської області від 17.03.2025 року задоволено клопотання представника позивачки ОСОБА_1 - адвоката Гарницького Павла Петровича про визнання обов`язковою явки в судове засідання відповідача ОСОБА_2 .

V. Обставини справи, встановлені судом.

Сторони по справі ( ОСОБА_14 та ОСОБА_2 з 07 травня 2004 року перебували у шлюбі, який зареєстрований у Мостиська Другій сільській раді Мостиського району Львівської області, про що зроблено актовий запис №2.

Від даного шлюбу в сторін народилося двоє дітей: дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Рішенням Мостиського районного суду Львівської області від 03.12.2010р. по справі №2-634 за 2010 рік шлюб між сторонами розірвано.

Зі змісту зазначеного судового рішення від 03.12.2010р. по справі №2-634 за 2010 рік також відомо, що сторони по справі протягом 2010 року проживали окремо, спільного господарства не вели. Вказані обставини зазначені та встановлені судовим рішенням про розірвання шлюбу між сторонами по справі. ОСОБА_1 (позивачка по даній справі, а відповідачка по справі №2-634 за 2010 рік), визнаючи позов про розірвання шлюбу, погоджувалася та не заперечувала обставин, на які покликався ОСОБА_2 в обґрунтування позовних вимог про розірвання шлюбу.

Рішенням Мостиського районного суду Львівської області від 25.05.2011 року по справі 2-260/11 визначено місце проживання дитини – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом з батьком – ОСОБА_2 , який проживає в АДРЕСА_3 . Зазначене судове рішення набрало законної сили 06.06.2011р.

Зі змісту зазначеного судового рішення від 25.05.2011р. по справі №2-260/11 вбачається, що ОСОБА_2 в обґрунтування заявлених позовних вимог про визначення місце проживання дитини з батьком покликався на те, що протягом останніх двох років він не проживає з відповідачкою ОСОБА_1 . Крім того, судом досліджувався та в судовому рішенні є покликання на акт обстеження житлово-побутових умов сім`ї ОСОБА_2 від 25.05.2011р., з якого вбачається, що ОСОБА_2 проживає в трьохкімнатній квартирі в АДРЕСА_4 , тобто окремо від ОСОБА_1 . Вказана обставина зазначена та встановлена судовим рішенням. ОСОБА_1 (позивачка по даній справі, а відповідачка по справі №2-260/11), визнаючи позов про визначення місця проживання малолітньої дитини, погоджувалася та не заперечувала обставин, на які покликався ОСОБА_2 в обґрунтування позовних вимог.

З 18 травня 2023 року сторони по справі перебували у шлюбі, який зареєстрований у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про що було зроблено актовий запис №790.

Рішенням Мостиського районного суду Львівської області від 07.03.2024р. по справі №448/129/24 шлюб між сторонами розірвано. Судове рішення про розірвання шлюбу між сторонами набрало законної сили 12.04.2024р.

Також матеріалами справи підтверджено, що з 12.08.1989 року по даний час місце проживання відповідача ОСОБА_2 зареєстроване за адресою: АДРЕСА_4 . З 31.08.2022 року за вказаною адресою також зареєстроване місце проживання сина сторін – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 а також баби відповідача ОСОБА_2 – ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Місце проживання позивачки ОСОБА_1 зареєстроване за адресою: АДРЕСА_10 .

VІ. Застосовані норми права, судова практика.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)).

Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Частиною другою статті 3 СК України визначено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Згідно із частинами першою, другою статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них прав та обов`язків подружжя.

Відповідно до частини першої статті 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Обов`язковою умовою для визнання осіб членами однієї сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, наявність інших обставин, які підтверджують реальність сімейних відносин (рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року N5-рп/99).

Так, згідно з абзацом 5 пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03.06.1999 №5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміну «член сім`ї» членами сім`ї є, зокрема особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з особою у безпосередніх родинних зв`язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха, опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші).

Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки (постанова Верховного Суду від 23.05.2020 року у справі №686/8440/16-ц, провадження №61-15699св19).

Для встановлення спільного проживання однією сім`єю до уваги беруться: документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання); фотографії певних подій; документи, що підтверджують придбання майна на користь сім`ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо.

Слід зазначити, що факт спільного проживання сам по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, не може свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце, протягом вказаного періоду часу, усталені відносини.

Подібні висновки містяться у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 09 квітня 2020 року у справі № 180/2536/18 (провадження № 61-18579св19), від 09 червня 2021 року у справі № 346/5702/18 (провадження № 61-17111св20).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18) вказано, що згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 обов`язковими умовами для визнання членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки.

Для встановлення спільного проживання однією сім`єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання фактичного подружжя та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання) чоловіка та жінки, фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім`ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо.

Факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, пересилання відповідачем коштів на рахунок позивача, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, не можуть свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце, протягом вказаного періоду часу, усталені відносини (Постанова Верховного Суду від 15 серпня 2020 року у справі № 588/350/15).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) зробила висновок, що вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки. Для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню. Взаємність прав та обов`язків передбачає наявність як у жінки, так і у чоловіка особистих немайнових і майнових прав та обов`язків, які можуть випливати, зокрема, із нормативно-правових актів, договорів, укладених між ними, звичаїв. Для встановлення цього факту важливе значення має з`ясування місця і часу такого проживання.

Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту спільного проживання, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду при їх оцінці.

Верховний Суд у постанові від 30 листопада 2022 року у справі № 757/23617/15-ц (провадження № 61-649 св 22) зазначив, що встановлення факту проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу передбачає доведення перед судом факту спільного їх проживання, наявності у них спільного побуту, виникнення між ними у зв`язку із цим взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю.

При цьому має бути встановлена і доведена саме сукупність вказаних усталених обставин та відносин (спільне проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України), оскільки самі по собі, наприклад, факти перебування у близьких стосунках чоловіка та жінки або спільна присутність їх на святах, або пересилання коштів, або періодичний спільний відпочинок, або проживання за однією адресою, факт реєстрації за такою адресою при відсутності інших наведених вище ознак не можуть свідчити, що між чоловіком та жінкою склались та мали місце усталені відносини, притаманні подружжю.

Наведене узгоджуються також із правовою позицією, викладеною Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19), неодноразово підтриманою Верховним Судом у постановах: від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16 (провадження № 61-5296св19), від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц (провадження № 61-11607св18), від 11 грудня 2019 року у справі № 712/14547/16-ц (провадження № 61-44641св18), від 24 січня 2020 року у справі № 490/10757/16-ц (провадження № 61-42601св18), від 08 грудня 2021 року у справі № 531/295/19 (№ 61-3071св21), та інших.

Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема: свідоцтва про народження дітей; довідки з місця проживання; свідчення свідків; листи ділового та особистого характеру тощо; свідоцтво про смерть одного із «подружжя»; свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько; виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що «подружжя» вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства. Встановлюючи факт проживання сторін спору однією сім`єю без реєстрації шлюбу, місцевий суд обґрунтовував своє рішення, зокрема, показаннями свідків. Проте, надані позивачем докази не підтвердили обставини, на які позивач посилалась як на підставу своїх вимог в частині встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та визнання гаражу сумісною власністю, тому апеляційний суд дійшов правильного висновку про помилкове задоволення місцевим судом позовних вимог, без урахування всіх обставин справи та без належної оцінки наявних у справі доказів в їх сукупності (постанова Верховного Суду від 07 грудня 2020 року у справі № 295/14208/18-ц (провадження № 61-12879св20).

У постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 587/302/16 (провадження № 61-18522св18) Верховний Суд указав, що закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту проживання жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду при їх оцінці.

Згідно ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України). Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 цього кодексу).

Згідно з частинами першою та другою статті 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Диспозитивність - один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача. У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Таким чином, суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 червня 2022 року в справі № 602/1455/20 (провадження № 61-475св22)).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частина третя статті 89 ЦПК України).

Згідно з ч.1, 2 ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Характеристиками доказів є їх належність, достовірність, допустимість та достатність. Так, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Допустимість полягає в тому, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом; обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст.77 - 80 ЦПК України).

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

У цивільних справах суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.

Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

VII. Висновки суду.

Позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду з вимогою про встановлення факту її (позивачки) проживання з відповідачем ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період з 07.05.2004 року по 18.05.2023 року.

Позивачка ОСОБА_1 на підтвердження заявлених вимог надала суду наступні докази: копію свідоцтва про одруження сторін від 07.05.2004р. серії НОМЕР_1 ; копії свідоцтв про народження дітей сторін; копію свідоцтва про шлюб сторін від 18.05.2023 серії НОМЕР_5 ; копії паспортів сторін по справі; копії судових рішень про розірвання шлюбів між сторонами по справі від 03.12.2010р. та від 07.03.2024р.; копію довідки №111 від 31.08.2022р. про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб за адресою: АДРЕСА_4 ; копії документів про бронювання білетів та ін. в спільну подорож у США в 2021р.; спільні фотографії (1 фото за період 2015р., 1 фото за період 2016р., 1 фото за період 2017 р., 1 фото за період 2018р., 4 фото за період 2019р. та 4 фото за період 2021р.); копію будинкової книги для прописки громадян за адресою: АДРЕСА_10 ; копію декрету прийняття позовної скарги та копію позовної скарги, з якою відповідач ОСОБА_2 звернувся до трибуналу Львівської митрополії УКГЦ, оскаржуючи своє подружжя. Крім того, судом допитувалися свідки: батьки позивачки ( ОСОБА_11 , ОСОБА_12 ), куми позивачки ( ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ), а також староста с.Мостиська Другі ( ОСОБА_6 ) та ОСОБА_13 .

Так, судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що з 07 травня 2004 року до 03 грудня 2010 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі, який був зареєстрований у Мостиська Другій сільській раді Мостиського району Львівської області, про що зроблено актовий запис №2. Рішенням Мостиського районного суду Львівської області від 03.12.2010р. по справі №2-634 за 2010 рік даний шлюб між сторонами розірвано. Діти сторін народилися саме в період вказаного шлюбу.

З огляду на те, що сторони по справі з 07 травня 2004 року до 03 грудня 2010 року перебували у зареєстрованому шлюбі, то вимога позивачки про встановлення факту її спільного проживання з відповідачем в період з 07.05.2004р. до 03.12.2010р. однією сім`єю без реєстрації шлюбу є необґрунтованою та безпідставною.

Зі змісту наданих стороною позивача копії довідки №111 від 31.08.2022р. про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб за адресою: АДРЕСА_4 та копії будинкової книги для прописки громадян за адресою: АДРЕСА_10 відомо, що відповідач з 1989р. значиться зареєстрованим за адресою: АДРЕСА_4 та такий ніколи не був зареєстрований за адресою будинку, належного батькам позивачки ( АДРЕСА_10 ), в якому зареєстроване місце проживання позивачки ОСОБА_1 .

Крім того, судом проаналізовано судові рішення про розірвання шлюбу та про визначення місяця проживання дитини сторін ОСОБА_4 , які містяться в матеріалах справи.

Зі змісту судового рішення від 03.12.2010р. по справі №2-634 за 2010 рік вбачається, що сторони по справі протягом 2010 року проживали окремо, спільного господарства не вели. Вказані обставини зазначені та встановлені судовим рішенням про розірвання шлюбу між сторонами по справі. ОСОБА_1 (позивачка по даній справі, а відповідачка по справі №2-634 за 2010рік), визнаючи позов про розірвання шлюбу, погоджувалася та не заперечувала обставин, на які покликався ОСОБА_2 в обґрунтування позовних вимог про розірвання шлюбу.

Зі змісту судового рішення від 25.05.2011р. по справі №2-260/11 вбачається, що ОСОБА_2 в обґрунтування заявлених позовних вимог про визначення місце проживання дитини з батьком покликався на те, що протягом останніх двох років він не проживає з відповідачкою ОСОБА_1 . Крім того, судом досліджувався та в судовому рішенні є покликання на акт обстеження житлово-побутових умов сім`ї ОСОБА_2 від 25.05.2011р., з якого вбачається, що ОСОБА_2 проживає в трьохкімнатній квартирі в АДРЕСА_4 , тобто окремо від ОСОБА_1 . Вказана обставина зазначена та встановлена судовим рішенням. ОСОБА_1 (позивачка по даній справі, а відповідачка по справі №2-260/11), визнаючи позов про визначення місця проживання малолітньої дитини, погоджувалася та не заперечувала обставин, на які покликався ОСОБА_2 в обґрунтування позовних вимог.

З врахуванням зазначених преюдиційних обставин, установлених судом у справах №2-634 за 2010 рік та №2-260/11, про те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 спільно не проживали тривалий час, та які в свій час визнавались позивачкою ОСОБА_1 , суд ставиться критично до її доводів про проживання з відповідачем ОСОБА_2 однією сім`єю в період 2010-2011р.р.

Також суд враховує, що стороною позивача для підтвердження позовних вимог не надано жодних доказів взаємного особистого чи ділового листування з відповідачем, доказів їхнього взаємного піклування та взаємної допомоги, доказів на підтвердження ведення ними спільного бізнесу, доказів про джерела спільних коштів, доказів спільного бюджету та спільних витрат (заробітку коштів членами сім`ї, їх розподілу та витрат в інтересах сім`ї), спільних рахунків чи історій операцій за картковими рахунками, переказів грошей, документів про придбання майна за спільні кошти, спільної участі в утриманні майна, тощо.

Стверджуючи про ці обставини в судовому засіданні, сторона позивачки не підтвердила їх жодними належними доказами. Також у позовній заяві представник позивачки покликався на матеріальні докази придбання майна (документи) та інше, однак суду таких доказів надано не було.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) зазначено, що вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України).

Таким чином, для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати в сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню, і предметом доказування у таких справах є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного побуту, спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю.

Взаємність прав та обов`язків передбачає наявність як у жінки, так і у чоловіка особистих немайнових і майнових прав та обов`язків, які можуть випливати, зокрема, із нормативно-правових актів, договорів, укладених між ними, звичаїв. Для встановлення цього факту важливе значення має з`ясування місця і часу такого проживання.

Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту спільного проживання, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду при їх оцінці.

Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, інших доказів, які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин притаманних подружжю.

Факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, пересилання відповідачем коштів на рахунок позивачки, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не може однозначно свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю (постанови Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15, від 19 березня 2020 року у справі № 303/2865/17, від 23 вересня 2021 року у справі № 204/6931/20, від 30 червня 2022 року у справі № 694/1540/20, від 06.10.2025 у справі №461/4941/24).

Оцінюючи надані стороною позивачки фотографії та копії документів про організацію подорожі в США у 2021р., суд розцінює зазначені докази як такі, що підтверджують виключно факти спільного відпочинку сторін та спільну присутність на святкуванні свят, які самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не можуть однозначно свідчити про те, що протягом вказаного періоду між сторонами склались та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю.

Щодо показань свідків, то такі не можуть бути єдиною підставою для встановлення спільного проживання сторін однією сім`єю. Крім того, судом враховується те, що свідками по справі були батьки та куми позивачки, а тому суд оцінює їхні показання критично через їхній зв`язок та можливу зацікавленість у результаті справи. Інші свідки повідомили суду загальні, неконкретні обставини, такі свідчення не дають підстав для визнання сторін такими, що проживали однією сім`єю та вели спільне господарство.

Будь-які інші належні письмові докази, які б підтверджували доводи сторони позивачки щодо обставин її спільного проживання з відповідачем ОСОБА_2 , ведення з ним спільного господарства, наявності у них спільного бюджету, побуту, та інших, у матеріалах справи – відсутні.

В контексті визначення можливих доказів, їх оцінки як достатніх слід також відзначити, що згідно усталеної судової практики самі лише показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу (постанова Верховного Суду від 12 грудня 2019 року по справі №466/3769/16-ц).

У постанові Верховного Суду від 31 травня 2022 року у справі № 208/6075/20 (провадження № 61-75св22) зазначено, що показання свідків, допитаних під час судового розгляду, без наявності інших підтверджуючих доказів, не можуть бути самостійною підставою для встановлення факту спільного проживання.

При цьому, факт спільного проживання, сам по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не може свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце, протягом вказаного періоду часу, усталені відносини, які притаманні подружжю.

Обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень. Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові.

Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу, який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (ст.89 ЦПК України).

За загальним правилом, встановленим у статтях 89, 264 ЦПК України обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

В свою чергу, практика Європейського суду з прав людини як джерела права, а ЄСПЛ притримується у своїх рішеннях позиції того, що суд вправі обґрунтовувати свої висновки лише доказами, що випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту, тобто таких, що не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. theUnitedKingdom), п. 161, Series A заява № 25).

Таким чином, суд приходить до висновку, що надані стороною позивача докази є доказами певного характеру взаємин сторін по справі, але в своїй сукупності такі не доводять сукупності усталених обставин та відносин, які притаманні подружжю, зокрема не доводять їх постійного спільного проживання у вказаний позивачкою період, ведення ними спільного господарства у даний період часу, наявності у них спільного побуту, спільного бюджету, здійнення ними спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, тощо, на підставі чого можливо було б встановити факт, що сторони по справі у зазначений період дійсно проживали однією сім`єю.

Підсумовуючи вищенаведене, розглянувши справу в межах доводів та поданих доказів, всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та доводи сторони відповідача, оцінивши належним чином зібрані по справі докази кожен окремо на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв`язок у сукупності, виходячи із системного аналізу положень чинного законодавства України, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, заявлених позивачкою ОСОБА_1 через їх необґрунтованість та недоведеність.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

VІІІ. Розподіл судових витрат між сторонами.

Відповідно до вимог ст.141 ЦПК України, судові витрати, в тому числі зі сплати судового збору та витрати на професійну правничу допомогу, у разі відмови в позові - покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст.12, 13, 76-81, 258, 259, 264, 265, 268 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу- відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складено 26.08.2026р.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_6 , уродженка с.Мостиська Другі Мостиського району Львівської області, місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_10 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_7 , уродженець с.Мостиська Другі Мостиського району Львівської області, місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_4 .

Суддя Ю.В.Кічак