Рішення від 26 серпня 2026 р. у справі №756/10153/25 — Оболонський районний суд міста Києва

27.08.2026 Справа № 756/10153/25

Справа № 756/10153/25

Провадження № 2/756/734/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2026 року Оболонський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді - Тихої О.О.,

за участю секретаря судового засідання - Вангородської О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про відшкодування моральної та матеріальної шкоди,

УСТАНОВИВ:

У липні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди.

Позов обгрунтовано тим, що 25 квітня 2021 року близько 21 год. 30 хв. у м. Києві біля будинку АДРЕСА_1 належний відповідачеві собака породи «німецька вівчарка», якого без намордника та на довгому повідку вигулювала неповнолітня падчерка відповідача, вибіг з під`їзду будинку та накинувся на собаку позивачки і на саму позивачку, внаслідок чого остання впала на землю та отримала тілесні ушкодження - закритий перелом обох кісток правої гомілки у нижній третині зі зміщенням уламків.

Позивачка вказує, що 25 квітня 2021 року її було госпіталізовано до КНП «Київська міська клінічна лікарня швидкої медичної допомоги», де вона перебувала на стаціонарному лікуванні до 12 травня 2021 року та перенесла операцію остеосинтезу; надалі тривалий час пересувалася за допомогою милиць і ціпка, потребувала реабілітації; 28 жовтня 2024 року їй встановлено ІІІ групу інвалідності.

Протиправність поведінки відповідача позивачка обґрунтовує постановою Оболонського районного суду м. Києва від 09 серпня 2021 року у справі № 756/11064/21, якою ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 154 КУпАП. Правовою підставою відповідальності позивачка вважає ст.ст. 1166, 1167, 1187, 1195 ЦК України, посилаючись на те, що утримання собаки зазначеної породи є джерелом підвищеної небезпеки, а відтак відповідальність настає незалежно від вини.

На підставі викладеного позивач просить стягнути з відповідача: 63 786,29 грн майнової шкоди (витрати на лікування та реабілітацію: 60 455,26 грн - первинне лікування, 3 331,03 грн - подальше лікування); 7 600,00 грн трьох процентів річних; 38 000,00 грн інфляційних втрат; 150 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, а всього - 259 386,29 грн, а також 47 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Ухвалою судді від 18.08.2025 позовну заяву залишено без руху, наданий строк для усунення недоліків.

Ухвалою судді від 26.08.2025 відкрито загальне позовне провадження, призначене підготовче судове засідання.

29.10.2025 представником відповідача поданий відзив на позовну заяву, у якому представник просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на таке.

Постановою Оболонського районного суду м. Києва у справі № 756/11064/21 встановлено виключно факт вигулу собаки без намордника, жодних інших обставин, зокрема, обставин нападу собаки на позивачку та заподіяння їй шкоди, цією постановою не встановлено. Разом з тим, прямого контакту між собакою та позивачкою не було, що підтверджується також наданим самою позивачкою відеозаписом; падіння позивачки сталося без видимих причин, без взаємодії з собакою відповідача, з огляду на її вік та наявні захворювання, що могли вплинути на її пересування, тому причинний зв`язок між діями відповідача і травмою позивача не доведений.

Також у відзиві зазначено, що собака породи «німецька вівчарка» не є ані службовим собакою, ані собакою бійцівської породи у розумінні ч. 1 ст. 1187 ЦК України, а постанова КМУ № 1164 від 10 листопада 2021 року не може застосовуватися до подій квітня 2021 року. Крім того, у вказаній постанові взагалі відсутнє посилання на те, що собака породи «німецька вівчарка» віднесена до переліку небезпечних порід.

Щодо майнової шкоди відповідач вказує, що надані позивачкою фіскальні чеки містять найменування товарів, не пов`язаних із лікуванням травми (засоби від застуди, мінеральна вода), частина найменувань є нечитабельною, а необхідність застосування конкретних лікарських засобів і медичних процедур потребує спеціальних знань, тоді як висновку експерта позивачкою не надано і клопотання про призначення експертизи не заявлено.

Щодо трьох процентів річних та інфляційних втрат відповідач зазначає, що між сторонами не існує грошового зобов`язання, а посилання позивачки на постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц є нерелевантним, оскільки в тій справі йшлося про невиконання вирока суду, тобто вже підтвердженого судовим рішенням грошового зобов`язання.

Щодо моральної шкоди відповідач посилається на недоведеність причинного зв`язку та необґрунтованість заявленого розміру, а щодо витрат на правничу допомогу - на відсутність доказів їх дійсності, необхідності та співмірності.

11.11.2025 представником позивача подана відповідь на відзив, у якій представник зазначила, що у контексті ст. 1187 ЦК України оцінка підвищеної небезпеки здійснюється з урахуванням реальних властивостей об`єкта (розмір, сила, здатність спричинити тяжкі тілесні ушкодження), а не лише формального внесення породи до окремого переліку. Собака породи «німецька вівчарка» без намордника і належного контролю власника є джерелом підвищеної небезпеки. Саме неконтрольована поведінка собаки, допущена власником, стала безпосередньою причиною падіння і травм позивача. Також зазначила, що обов`язок відшкодувати шкоду, завдану здоров`ю, виникає з моменту її заподіяння, невиконання цього обов`язку у добровільному порядку утворює прострочення грошового зобов`язання, до якого застосовуються наслідки, передбачені ч.2 ст. 625 ЦК України.

22.12.2025 представником відповідача подані заперечення на відповідь на відзив, у яких серед іншого, представник зазначив, що стороною позивача не спростовано доводів сторони відповідача про недоведеність потреби саме у такому лікуванні та застосуванні саме таких медичних препаратів та інших медичних компонентів, зазначених у наданих позивачем платіжних документах.

Третя особа ОСОБА_3 09.02.2026 подала письмові пояснення, у яких зазначила, що частину витрат на лікування матері після події 25 квітня 2021 року вона здійснила за власною ініціативою, претензій до позивачки щодо повернення цих коштів не має і самостійних вимог щодо предмета спору не заявляє. Позовні вимоги матері ОСОБА_1 підтримала у повному обсязі.

Представник позивача - адвокат Білинова А.В., у судове засідання не з`явилася, надіслала заяву про проведення судового засідання без її участі. Під час розгляду справи по суті підтримала позовні вимоги у повному обсязі з підстав, викладених у заявах по суті.

Представник відповідача - адвокат Миненко О.А., у судове засідання також подав заяву про проведення судового засідання без його участі, у задоволенні позову просив відмовити.

Третя особа ОСОБА_3 у судове засідання не з`явилася, просила розглядати справу за її відсутності, позов підтримала та просила задовольнити.

Суд, вислухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

25 квітня 2021 року о 21 год. 30 хв. за адресою: АДРЕСА_1, відповідач ОСОБА_2 допустив вигул належного йому собаки породи «німецька вівчарка» без намордника.

Дана обставина встановлена постановою Оболонського районного суду м. Києва від 09 серпня 2021 року у справі № 756/11064/21 (провадження № 3/756/5914/21), якою ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 154 КУпАП, а провадження у справі закрито на підставі п. 7 ст. 247 КУпАП у зв`язку із закінченням строків, передбачених ст. 38 КУпАП. Постанова набрала законної сили 20 серпня 2021 року.

Із матеріалів справи, зокрема з відеозапису камери спостереження під`їзду будинку АДРЕСА_1 , наданого ЖБК «Оболонь-9», судом установлено, що зазначений собака у супроводі особи жіночої статі (як зазначено у позові та не заперечувалося стороною відповідач - неповнолітньої падчерки відповідача) вибіг з під`їзду будинку, перебуваючи без намордника і на довгому повідку, та стрімко рушив у бік позивачки, яка в цей час вигулювала свого собаку; неповнолітня особа собаку не втримала, впала на сходинках, намагаючись при цьому підтягнути собаку на повідку до себе; позивачка, реагуючи на рух собаки в її напрямку, відступила назад, одночасно намагаючись відтягнути свого собаку від собаки відповідача, і впала на землю.

Того ж дня, 25 квітня 2021 року, до позивачки викликано бригаду екстреної медичної допомоги (реєстрація виклику ШМД за № 90282), і її госпіталізовано до КНП «Київська міська клінічна лікарня швидкої медичної допомоги», де їй встановлено діагноз: закритий перелом обох кісток правої гомілки у нижній третині зі зміщенням уламків, що підтверджується довідкою № 169 від 06.05.2021, випискою № 8726 із медичної карти стаціонарного хворого ОСОБА_1 та медичною картою стаціонарного хворого ОСОБА_1 № 8726/316.

У період з 25 квітня 2021 року по 12 травня 2021 року позивачка перебувала на стаціонарному лікуванні у травматологічному відділенні № 2 зазначеного закладу та перенесла оперативне втручання - відкрита репозиція уламків із металоостеосинтезом кісток правої гомілки пластинами і гвинтами, що також підтверджується медичною картою стаціонарного хворого ОСОБА_1 № 8726/316; випискою з медичної карти стаціонарного хворого № 8726 від 12 травня 2021 року.

28 жовтня 2024 року рішенням Ужгородської районної МСЕК позивачці встановлено ІІІ групу інвалідності з загального захворювання, що підтверджується відповідною довідкою серії 12 ААГ № 945513.

За повідомленням закладу охорони здоров`я про рішення МСЕК від 28.10.2024 ОСОБА_1 встановлений діагноз МСЕК, зокрема, консолідований перелом обох кісток нижньої третини правої гомілки. Стан після МОС пластинами (25.04.2021). Посттравматичний артроз правого г/ступневого суглобу Іст. Змішана посттравматична контрактура правого г/ступневого суглобу легкого ступеня. Посттравматична нейропатія правого м/гомілкового нерву з незначним чутливим порушенням. Монопарез дистальний у правій нижній кінцівці (4б) з чутливими розладами: порушення трофічної функції як наслідок травматичного ураження загального мало- та великогомілкового нервів справа.

Таким чином, матеріалами справи доведено, що саме внаслідок отриманої травми при падінні 25.04.2021 позивачці ОСОБА_1 встановлено ІІІ групу інвалідності.

Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, яка набрала законної сили, є обов`язковою для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалена постанова, лише в питанні, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Суд погоджується з доводами відповідача про те, що постановою від 09 серпня 2021 року у справі № 756/11064/21 встановлено виключно факт вигулу ОСОБА_2 собаки без намордника, проте у постанові судом не встановлювався факт нападу собаки на позивачку та факт заподіяння їй шкоди.

Водночас, це не звільняє суд від обов`язку встановити всі обставини події на підставі сукупності доказів, поданих у цій справі, а факт протиправної поведінки відповідача - вигулу собаки без намордника, вважається встановленим і додатковому доказуванню не підлягає.

Згідно з ч. 2 ст. 180 ЦК України, правила поводження з тваринами встановлюються законом.

Статтею 9 Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження» встановлено, що особа, яка супроводжує тварину, зобов`язана забезпечити безпеку оточуючих людей і тварин, а також майна від заподіяння шкоди супроводжуваною домашньою твариною; наявність повідка для здійснення вигулу собак та інших домашніх тварин, які можуть становити небезпеку для життя чи здоров`я людини, поза місцем постійного утримання таких тварин, а також намордника на собаках порід, що включені до Переліку небезпечних порід собак, що затверджується Кабінетом Міністрів України. При супроводженні домашніх тварин не допускається залишати їх без нагляду. Фізичні та юридичні особи, які утримують домашніх тварин, зобов`язані дотримуватися вимог нормативно-правових актів, санітарно-гігієнічних і ветеринарних норм та правил, а також не допускати порушень прав і законних інтересів інших фізичних і юридичних осіб та не створювати загрози безпеці людей, а також інших тварин.

Відповідно до ч. 4 ст. 12 Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження» шкода, заподіяна особі або майну фізичної особи, а також шкода, заподіяна майну юридичної особи твариною, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її утримує.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Частиною 5 ст. 1187 ЦК України передбачено, що особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Згідно п. 2 Постанови Пленуму ВСУ від 27.03.1992 № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» (зі змінами) шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

Відповідно до п. 4 вказаної Постанови джерелом підвищеної небезпеки, належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену імовірність заподіяння шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність по використанню, транспортуванню, зберіганню предметів, речовин і інших об`єктів виробничого, господарського чи іншого призначення, які мають такі ж властивості. Майнова відповідальність за шкоду, заподіяну діями таких джерел, має наставати як при цілеспрямованому їх використанні, так і при мимовільному прояву їх шкідливих властивостей (наприклад, у випадку заподіяння шкоди внаслідок мимовільного руху автомобіля). Під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).

Вказане також передбачено пунктами 4-6 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» від 01.03.2013 № 4.

З огляду на презумпцію вини заподіювача шкоди (ч. 2 ст. 1166 ЦК України) відповідач звільняється від обов`язку відшкодувати шкоду (у тому числі і моральну шкоду), якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (ч. 5 ст. 1187, п. 1 ч. 2 ст. 1167 ЦК України). Потерпілий подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є заподіювачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов`язана відшкодувати шкоду.

Відносини, що виникають у результаті завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки, традиційно виділяють у спеціальний делікт у зв`язку з особливостями механізму завдання шкоди, а також умовами виникнення обов`язку таку шкоду відшкодувати.

Порядок та умови відшкодування шкоди безпосередньо встановлено ЦК України, відповідно до якого умовами відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є протиправність поведінки заподіювача шкоди; наявність цієї шкоди у потерпілого і причинного зв`язку між ними.

При цьому слід враховувати, що особливі правила ст. 1187 ЦК України діють тоді, коли шкоду завдано тими властивостями об`єкта, через які діяльність із ним визнається джерелом підвищеної небезпеки.

Головною особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володільця небезпечного об`єкта буде зобов`язано відшкодувати шкоду незалежно від вини цієї особи. Перед потерпілим несуть однаковий обов`язок відшкодувати завдану шкоду як винні, так і невинні володільці об`єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки.

Судом встановлено, що собака відповідача породи «німецька вівчарка».

Частина 5 ст. 9 Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження» покладає на особу, яка супроводжує тварину, обов`язок забезпечити безпеку оточуючих людей і тварин, а також майна від заподіяння шкоди супроводжуваною домашньою твариною.

На нормативному рівні врегульовано питання щодо визначення порід собак, які є особливо небезпечними.

Так, в додатку до постанови Кабінету Міністрів України № 944 від 09 липня 2002 року «Про затвердження Порядку і правил проведення обов`язкового страхування відповідальності власників собак за шкоду, яка може бути заподіяна третім особам» (яка діяла станом на час виникення спірних правовідносин) визначено породи собак, власники яких зобов`язані провести обов`язкове страхування своєї відповідальності за шкоду, яка може бути заподіяна собакою третім особам. Серед вказаного переліку зазначена вівчарка німецька.

Крім того, перелік потенційно небезпечних собак також визначено в додатку до рішення Київської міської ради від 25.10.2007 № 1079/3912. Серед вказаного переліку зазначена німецька вівчарка.

Вказане свідчить про те, що до власників такої породи собаки встановлюються особливі вимоги щодо її утримання.

Відповідно до п. 1.4 Правил утримання собак та котів в м. Києві, затверджених рішенням Київської міської ради від 25.10.2007 № 1079/3912, відповідальність за дії тварин несуть їх власники, особи, яким тварини належать на інших підставах, що не суперечать чинному законодавтсву, а також особи, які супроводжують тварину.

При утриманні собак і котів їх власникам необхідно, зокрема, запобігати прояву небезпечних дій з боку тварин, які утримуються, по відношенню до людей, інших тварин або майна; упереджувати можливість безконтрольного виходу тварини поза межі місця її утримання. Власник потенційно небезпечної собаки (до яких відноситься німецька вівчарка) також зобов`язаний: підтвердити її адаптованість в умовах міста шляхом тестування за програмою "Собака-компаньйон"; пройти процедуру обов`язкового страхування відповідальності власників собак за шкоду, яка може бути заподіяна третім особам, згідно з вимогами чинного законодавства (п.п. 3.4, 3.5 Правил).

Згідно з Розділом 5 Правил «Знаходження собак та котів поза межами їх постійного утримання» власники собак та котів та/або відповідальні особи за дорученням власника тварини (супроводжувальні особи) мають право знаходитись з собакою або котом поза межами її постійного утримання (супроводжувати її).

Особа, яка супроводжує тварину, зобов`язана забезпечити безпеку оточуючих людей і тварин, а також майна від заподіяння шкоди супроводжуваною твариною.

Забороняється супровід потенційно небезпечних собак та собак, які визнані небезпечними, особам, яким не виповнилося 16 років, психічно хворим або фізично неспроможним керувати твариною.

Дозволяється супровід інших тварин особою, якій виповнилося 14 років.

Дозволяється виводити собак за межі квартири, території подвір`я, організацій, підприємств тощо лише на повідку з прикріпленим до нашийника особистим номерним знаком, а потенційно небезпечних собак та собак, що визнані небезпечними, обов`язково на короткому повідку (не більше 1,2 м) і в наморднику.

Суд зазначає, що утримуючи собаку, її господар має знати і розуміти не тільки свої права, але й обов`язки, і усвідомлювати необхідність їх узгодження з правами і свободами інших людей. Не дотримуючись цих принципових положень, порушуючи відповідні правила поводження з собаками, ставлячи життя і здоров`я інших людей в небезпеку, господар собаки порушує свій конституційний обов`язок, закріплений у ст. 68 Конституції України, де зазначено, що кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. А згідно зі ст. 66 Конституції України кожен зобов`язаний відшкодовувати завдані ним збитки.

За положеннями ст. 180 ЦК України тварини є особливим об`єктом цивільних прав, на який поширюється правовий режим речі. Тобто собака є майном, об`єктом права власності людини, яке остання здійснює відповідно до закону на власний розсуд, незалежно від волі інших осіб. І як власнику речі (собаки) згідно зі ст. 317 ЦК України лише її господарю належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном.

У частині 5 статті 319 ЦК України зазначається, що власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства. Усвідомлення цього власником та здійснення свого права власності лише в межах та порядку, встановленому законом, є необхідним для убезпечення інших людей від негативних наслідків, які може спричинити недбале використання свого права власності на собаку господарем.

Наявними у матеріалах справи письмовими та електронними доказами беззаперечно підтверджений факт нападу собаки породи «німецька вівчарка» на позивачку та її собаку, що сталося внаслідок неконтрольованої поведінки тварини її господарем ОСОБА_2 . Так останній здійснив вигул службового собаки, який законодавством віднесений до потенційно небезпечної породи собак, без намордника, на довгому повідку, довжина якого очевидно перевищує допустимі 1,2 м (зазначене не спростовано відповідачем належними доказами), щоб мати змогу контролювати поведінку собаки та забезпечити безпеку оточуючих людей та тварин. У цій справі неконтрольована поява великого собаки без намордника в безпосередній близькості від позивачки та його стрімкий рух у її напрямку були тією обставиною, яка безпосередньо спричинила її захисну реакцію - відступ назад, і, як наслідок, падіння та перелом. Без протиправної поведінки відповідача така ситуація не виникла б.

Крім того, у момент нападу належну відповідачу собаку породи «німецька вівчарка» супроводжувала неповнолітня дитина, який виповнилося лише 14 років, що зазначав сам ОСОБА_2 під час розгляду справи про адміністративне правопорушення стосовно нього, за результатами розгляду якої останнього було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 154 КУпАП. Разом з тим, заборонений супровід потенційно небезпечних собак особам, яким не виповнилося 16 років.

Також матеріалами справи доведено, що саме внаслідок вказаного нападу собаки відповідача позивач упала та отримала тілесні ушкодження - закритий перелом обох кісток правої гомілки у нижній третині зі зміщенням уламків, у зв`язку з чим була госпіталізована, у період з 25.04.2021 по 12.05.2021 перебувала на стаціонарному лікуванні, їй було проведено операцію - відкриту репозицію уламків із металоостеосинтезом кісток правої гомілки пластинами і гвинтами. Також встановлено, що внаслідок отриманої травми 25.04.2021 позивачу 28.10.2024 встановлено ІІІ групу інвалідності з загального захворювання довічно.

З огляду на викладене вище, суд відхиляє доводи сторони відповідача про те, що падіння позивачки відбулося без видимих причин та без взаємодії з собакою відповідача, а можливо, через наявні у неї хвороби, що вплинули на її пересування, оскільки такі доводи спростовано наявними матеріалами справи та грунтуються виключно на припущеннях сторони відповідача.

На підставі викладеного суд дійшов висновку про те, що собака породи «німецька вівчарка» є службовою собакою та відноситься до джерела підвищеної небезпеки, а отже відповідач саме на підставі ст. 1187 ЦК України повинене відшкодувати шкоду позивачу, завдану внаслідок нападу його собаки.

Верховний Суд у постанові від 30 травня 2019 року у справі № 641/5063/16-ц виснував, що діяльність з утримання службових собак та собак бійцівських порід є джерелом підвищеної небезпеки, у зв`язку з чим відшкодування завданої ними шкоди може бути покладено на власника незалежно від наявності його вини.

Визначаючи розмір матеріальних збитків суд виходить з такого.

Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Згідно з ч. 1 ст. 1195 ЦК України фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я фізичній особі, зобов`язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.

Звертаючись до суду з позовом позивач просить стягнути з відповідача на її користь матеріальну шкоду, яка полягає у витратах на лікування та реабілітацію у розмірі 63 786,29 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частинами 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За приписами ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Так, судом встановлено, що внаслідок отриманої при падінні 25.04.2021 травми позивач отримала тілесні ушкодження у вигляді закритого перелому обох кісток правої гомілки у нижній третині зі зміщенням уламків у зв`язку з чим їй проведено операцію - відкриту репозицію уламків із металоостеосинтезом кісток правої гомілки пластинами і гвинтами. У зв`язку з отриманими травмами позивач знаходилася на стаціонарному лікуванні у травматологічному відділенні № 2 КНП «Київська міська клінічна лікарня швидкої медичної допомоги» у період з 25.04.2021 по 12.05.2021.

У зв`язку з викладеним, документально підтвердженими наданими позивачем фіскальними та товарними чеками, рахунками-фактурами є витрати позивача на придбання набору імплантатів для остеосинтезу на суму 18 900,00 грн., ходунків - 1 400,00 грн, а також ліків та витратних матеріалів для проведення операції та у післяопераційний період під час перебування на стаціонарному лікуванні згідно призначень лікарів, зазначених у медичній карті стаціонарного хворого ОСОБА_1 та виписці на загальну суму 18 813,35 грн, а всього на суму 39 113,35 грн.

Також у якості належних доказів понесених позивачем витрат, що пов`язані з отриманою нею 25.04.2021 травмою, суд приймає фіскальні чеки на придбання лікарських препаратів та медичних засобів після виписки (згідно призначення, зазначеного у виписці № 8726), зокрема, остеогенон, нейрорубін, юнігамма, а також платіжні документи, що підтверджують оплату рентгену на загальну суму 2 380,00 грн (1 190 + 1 190), придбання милиць, проходження голкової ЕМГ за призначенням невропатолога, усього на загальну суму 8 851,72 грн.

Інші фіскальні та товарні чеки суд не приймає до уваги, вважає їх неналежними доказами, оскільки з них не має можливості достовірно встановити підстав придбання таких ліків та медичних засобів, відсутні призначення лікарів, при цьому не очевидним для суду є необхідність придбання позивачем саме вказаних лікарських препаратів з огляду на отримані нею травми та поставлений діагноз, оскільки суд не володіє спеціальними знаннями в області медицини.

Загалом документально підтвердженими суд вважає витрати позивача на придбання ліків, медичних засобів та проходження необхідних обстежень на суму 47 965,07 грн.

Таким чином, позов в частині стягнення з відповідача на користь позивача матеріальної шкоди підлягає частковому задоволенню на суму 47 965,07 грн.

Щодо відшкодування моральної шкоди суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

При вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди обов`язковому з`ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та чим він при цьому керувався, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Згідно з пунктом 3 роз?яснень Верховного Суду України, сформульованих у постанові пленуму ВСУ №4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», - під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивачу завдано моральну шкоду, яка пов`язана з тим, що отримана внаслідок нападу на неї собаки відповідача травма вплинули не лише на фізичний, але і на моральний стан позивача, призвела до порушення звичного режиму життя, обмеження рухливості. Після отриманої травми позивач була змушена тривалий час лікуватися, у тому числі отримувати оперативне лікування, довгий час була прикута до ліжка, що безумовно призвело до фізичного болю та душевних страждань. Внаслідок отриманої травми у похилому віці позивач отримала ІІІ групу інвалідності, втратила здатність вільно пересуватися містом, у тому числі громадським транспортом.

Згідно з частинами третьою-четвертою статті 23 ЦК України, якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості.

Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20, від 23 листопада 2022 року в справі № 686/13188/21.

Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19.

Таким чином, розмір моральної шкоди не є конкретно визначеною сумою,

а визначається судом у кожному конкретному випадку з урахуванням всіх обставин справи.

З огляду на викладене суд приходить до висновку, що необхідним та достатнім розміром на відшкодування спричиненої позивачу моральної шкоди є 150 000,00 грн. Зазначений розмір моральної шкоди відповідає глибині та тривалості моральних страждань позивача та є обґрунтованим, враховуючи принципи розумності, виваженості та справедливості.

Таким чином, позов в частині стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди підлягає задоволенню у повному обсязі.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача трьох процентів річних у розмірі 7 600,00 грн. та інфляційних втрат у розмірі 38 000,00 грн. суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 вказала, що приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 1 червня 2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, і з факту завдання шкоди особі.

Разом з тим, зобов`язання з відшкодування шкоди, завданої ушкодженням здоров`я, є деліктним і до моменту визначення судом розміру відшкодування не є грошовим у розумінні ст. 625 ЦК України, оскільки до ухвалення рішення суду, яке набрало законної сили, розмір грошової суми, що підлягає сплаті, є невизначеним, а обов`язок відповідача сплатити конкретну суму - не встановленим.

Посилання позивачки на постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц суд відхиляє, оскільки у даній справі предметом розгляду було невиконання боржником грошового зобов`язання вже підтвердженого судовим рішенням (вироком) про стягнення коштів, а тому наведений у ній висновок не є релевантним до спірних правовідносин, у яких визначення розміру відшкодування є предметом розгляду, а тому до відповідача не можуть бути застосовані наслідки невиконання грошового зобов`язання, передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України.

За таких обставин у задоволенні позовних вимог про стягнення 7 600,00 грн трьох процентів річних та 38 000,00 грн інфляційних втрат слід відмовити.

Інші доводи сторін не впливають на висновки суду та не потребують детального обґрунтування, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини.

Зокрема, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

Щодо розподілу судових витрат.

Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).

Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.

Згідно зі ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

За приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

У свою чергу, в підтвердження здійсненої правової допомоги, необхідно долучати й розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором.

Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.

Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Згідно ч. 2 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з ч. 8 ст.141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Відповідно до позиції Верховного суду, викладеній у його постановах від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 21.01.2021 року у справі №280/2635/20, діюче законодавство передбачає нову процедуру відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/ третьою особою чи тільки має бути сплачено.

На підтвердження витрат позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 47 000 грн. суду надані: витяг з Договору про надання правничої допомоги від 30.06.2025, укладеного між ОСОБА_1 , адвокатом Грідіним В.В. та адвокатом Білиновою А.В., та Додаткову угоду № 1 до договору про надання правничої допомоги від 21.05.2025, у якій сторонами додаткової угоди погоджена фіксована сума гонорару у розмірі 47 000,00 грн. Разом з тим, матеріали справи не містять самого Договору про надання правничої допомоги від 21.05.2025, на виконання якого укладена Додаткова угода № 1, а лише наявний витяг з договору від 30.06.2025, тобто, договору, який укладений вже після додаткової угоди.

А отже, стороною позивача не надано належних доказів, які б підтверджували погодження з боку позивача вказаної вартості робіт адвоката Білинової А.В., сама лише додаткова угода до договору без основного договору про надання правничої допомоги не є достатньою підставою для стягнення цих сум з відповідача на користь позивача.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, враховуючи, що позивач на підставі п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнена від сплати судового збору, а також часткове задоволення позову, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1979,65 грн., пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 2, 12, 13, 76-81, 89, 133, 137, 141, 258, 259, 263-265, 354, 355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду, завдану ушкодженням здоров`я, у розмірі 47 965 (сорок сім тисяч дев`ятсот шістдесят п`ять) гривень 07 копійок; моральну шкоду у розмірі 150 000 (сто п`ятдесят тисяч) гривень 00 копійок.

В іншій частині у задоволенні позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 1979 (одна тисяча дев`ятсот сімдесят дев`ять) гривень 65 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Київського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Із повним текстом рішення суду можна ознайомитися у Єдиному державному реєстрі судових рішень за адресою: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Відомості про учасників справи:

Позивач - ОСОБА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .

Відповідач - ОСОБА_2 , РНОКПП - НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 .

Третя особа - ОСОБА_3 , РНОКПП - НОМЕР_3 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 .

Дата виготовлення повного судового рішення - 27.08.2026.

Суддя О.О. Тиха