Рішення від 20 серпня 2026 р. у справі №754/18951/25 — Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/2986/26

Справа №754/18951/25

РІШЕННЯ

Іменем України

21 серпня 2026 року Суддя Деснянського районного суду м. Києва Зотько Т. А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідачки ОСОБА_2 про відшкодування моральної та матеріальної шкоди. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 05.11.2023 року ОСОБА_1 разом з малолітнім сином ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 знаходився у Торговельно Розважальному Центрі «Даринок» (вулиця Якова Гніздовського, 1а, Київ, 02094). Приблизно о 12.20. хв. за адресою: місто Київ, р-н Деснянський, вул. Я. Гніздівського, 1-А малолітній син позивача ОСОБА_3 перебував у дитячому ігровому майданчику. В той же час у вказаному місці перебував малолітній ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 . Приблизно о 12.20 хв. ОСОБА_5 наніс тілесні ушкодження малолітньому ОСОБА_3 . Відповідачка ОСОБА_2 є матір`ю ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 . З постанови про закриття кримінального провадження від 18.05.2024 р., постановленої в ході досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань №4202410203000005 від 25.01.2024 р. за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, вбачається, що неповнолітній ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 05.11.2023 року приблизно о 12.20. хв. за адресою: місто Київ, р-н Деснянський, вул. Я. Гніздівського, 1-А наніс тілесні ушкодження неповнолітньому ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 . Малолітня дитина - син позивача ОСОБА_3 після отримання тілесних ушкоджень починаючи з 12.20-12.40 год. по дорозі з місця отримання тілесних ушкоджень до Київської міської дитячої лікарні постійно плакав від болю. Від огляду лікарем та наявності тілесних ушкоджень у дитині відбувся психологічний зрив. Хворобливий стан малолітнього сина ОСОБА_3 продовжувався шість днів, весь цей час дитина страждала від болю. Такі розлади здоров`я потягнули порушення графіку роботи та вплинуло на здоров`я батьків дитини, було завдано немайнових втрат, спричинених моральними стражданнями, які призвели до негативних змін у житті та житті малолітнього сина: фізичного болю, переживаннями, тривогами, емоційною напругою та нервозністю, що має десятикратну негативну перевагу від шкоди щодо повнолітнього. Протиправними діями малолітнього ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 , родині позивача було завдано матеріальних збитків, у вигляді витрат на догляд за дитиною ОСОБА_3 та проїзду до медичних закладів на загальну суму 1000,0 грн. Батькам неповнолітнього ОСОБА_5 було направлено претензію щодо відшкодування шкоди завданої іншій неповнолітній дитині внаслідок неналежного виконання обов`язків по вихованню їх дитини. Вказана претензія відповідачем була проігнорована. Відтак позивачу завдано моральну шкоду в сумі 100 000 (сто тисяч) грн., яка підлягає відшкодуванню, при цьому вказана сума відшкодування відповідає принципам розумності та справедливості.

Ухвалою судді від 14.11.2025 було відкрито провадження у вказаній справі, з призначенням розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

02.12.2025 року через систему «Електронний суд» від позивача надійшли додаткові пояснення у справі.

05.12.2026 року через систему «Електронний суд» від представника відповідачки надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого сторона відповідача просить суд відмовити у задоволенні позову посилаючись на те, що з постанови про закриття кримінального провадження від 18.05.2024 р., постановленої в ході досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань №4202410203000005 від 25.01.2024 р. вбачається, що допитана в якості свідка ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , надала покази, що ІНФОРМАЦІЯ_4 приблизно о 11 год. за адресою: м. вул. Якова Гніздовського, 1-А , до дитячої кімнати, де вона працює адміністратором, батьки ОСОБА_2 та ОСОБА_12 привели свого малолітнього сина ОСОБА_5 . Приблизно через 30 хв. ОСОБА_14 привела зі своїм чоловіком, ім`я якого вона не знає, свого малолітнього сина ОСОБА_3 . Приблизно о 13 год. родина ОСОБА_1 прийшли забрати свого сина. Вдягнув свого сина вона направились до виходу та через хвилин 5 повернулись до дитячої кімнати, повідомивши, що ОСОБА_5 вкусив за руку ОСОБА_3 . Після чого жінка одразу повідомила про дану подію ОСОБА_2 , коли остання підійшла до дитячої кімнати, то між батьками стався конфлікт. Хто саме з дітей, які перебував в дитячій кімнаті вкусив ОСОБА_3 , жінці невідомо. Коли жінка ( ОСОБА_2 ) знаходилася приблизно в 30 метрах від дитячої кімнати, то отримала телефонний дзвінок від адміністратора ОСОБА_14 , яка повідомила, що з нею хочуть поспілкуватися батьки раніше невідомої їй дитини. Докази того, що ОСОБА_3 починаючи з 12.20-12.40 год. по дорозі з місця отримання тілесних ушкоджень до Київської міської дитячої лікарні постійно плакав від болю; докази того, що у дитини відбувся психологічний зрив; докази того, що хворобливий стан малолітнього сина ОСОБА_3 продовжувався шість днів, весь цей час дитина страждала від болю; докази того, що батьки доглядаючи за дитиною перебували вдома порушуючи, таким чином, розклад праці до позову не додані.

09.12.2026 року через систему «Електронний суд» від позивача надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої позивач просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі посилаючись на те, що ухвалою слідчого суді Деснянського районного суду м. Києва Бабайловою Л. М. від 25.06.2024, справа № 754/7794/24, підтверджено, що саме ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , наніс легке тілесне ушкодження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у віці 4 років, що свідчить про те, що він не є суб`єктом кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України. Відповідно до ухвали колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду від 18.03.2025р. справа №754/7794/24 установлено, що проаналізувавши докази, зібрані в ході здійснення досудового розслідування в кримінальному провадженні № 42024102030000005 від 25.01.2024, на думку колегії суддів, слідчим прийнято обґрунтовану постанову про закриття кримінального провадження у зв`язку із встановленням відсутності в діянні складу кримінального правопорушення з огляду на чотирирічний вік дитини, яка заподіяла тілесні ушкодження. Таким чином, досудовим розслідуванням в кримінальному провадженні № 42024102030000005 від 25.01.2024, а також Ухвалою слідчого судді Деснянського районного суду м. Києва від 25.06.2024 та Ухвалою колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду від 18.03.2025 р. у справі №754/7794/24 встановлені час та місце події, та особа якою здійснено правопорушення.

10.12.2026 року від представника відповідачки через систему «Електронний суд» надійшли заперечення на відповідь на відзив.

10.12.2026 року від позивача через систему «Електронний суд» надійшли додаткові пояснення у справі.

Згідно із вимог ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

У відповідності до ч. 8 ст. 279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.

Положеннями ст. 174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, дійшов до наступних висновків.

Нормами ч. 6 ст. 13 ЗУ "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Відповідно до ст.ст. 2, 4 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року в справі № 372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18) зроблено висновок, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (стаття 13 ЦПК України).

Згідно з вимогами п.п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Судом встановлено, що досудовим розслідуванням встановлено, що 05.11.2023 приблизно о 12 год. 40 хв. невстановлена особа перебуваючи за адресою: м. Київ, вул. Якова Гніздовського, 1-А у ТРЦ «Даринок», нанесла тілесні ушкодження малолітньому ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вигляді укусу за плече.

На підставі постанови дізнавача відділу дізнання Деснянського УП ГУНП у м. Києві в приміщенні відділу судово-медичної експертизи живих осіб Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи, було проведено судово-медичну експертизу за матеріалами кримінального провадження №42024102030000005 від 25.01.2024, про що в матеріалах кримінального провадження наявний Висновок експерта №042-461-2024 від 15.04.2024 року, відповідно до якого: під час первинно відомого звернення 05.11.2023 про медичну допомогу у ОСОБА_3 , клінічними лікарями були виявлені наступні тілесні ушкодження - вкушені садна верхньої третини правового передпліччя (без зазначення їх кількості). Виявлені тілесні ушкодження відносяться до Легкого тілесного ушкодження (за критерієм тривалості розладу здоров`я).

Постановою дізнавача відділу дізнання Деснянського УП ГУНП у м. Києві старшим лейтенантом поліції Катериною Романюк від 18.05.2024 року кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за №42024102030000005 від 25.01.2024 за ч. 1 ст. 125 КК України закрито, у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального проступку передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України.

28.10.2025 позивачем було направлено претензію щодо відшкодування шкоди завданої іншій неповнолітній дитині внаслідок неналежного виконання обов`язків по вихованню їх дитини батькам неповнолітнього ОСОБА_5 .

За правилами ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а правилами ч. 1 ст. 22 цього Кодексу встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до ч. 1 ст. 1178 ЦКУ шкода, завдана малолітньою особою (яка не досягла чотирнадцяти років), відшкодовується її батьками (усиновлювачами) або опікуном чи іншою фізичною особою, яка на правових підставах здійснює виховання малолітньої особи, - якщо вони не доведуть, що шкода не є наслідком несумлінного здійснення або ухилення ними від здійснення виховання та нагляду за малолітньою особою.

Згідно приписів ч. 2 ст. 1178 ЦК України, якщо малолітня особа завдала шкоди під час перебування під наглядом навчального закладу, закладу охорони здоров`я чи іншого закладу, що зобов`язаний здійснювати нагляд за нею, а також під наглядом особи, яка здійснює нагляд за малолітньою особою на підставі договору, ці заклади та особа зобов`язані відшкодувати шкоду, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини.

Позивачем у поданому позові вказано, що протиправними діями малолітнього ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 , родині Позивача було завдано матеріальних збитків, у вигляді витрат на догляд за дитиною ОСОБА_3 та проїзду до медичних закладів на загальну суму 1000,0 грн.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи, роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених ЦПК України.

Згідно із п. 4 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій (частини 1-4 ст. 12 ЦПК України).

Відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору ( ст. 95 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Згідно ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до положень ч. 1, 3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Згідно із вимогами статті 264 ЦПК під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; та докази на їх підтвердження.

Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як роз`яснено у п.27 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року за №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», виходячи з принципу процесуального рівноправ`я сторін та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

Вирішальним фактором принципу змагальності сторін є обов`язок сторін у доказуванні, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів.

Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, суд робить висновок про її недоведеність.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

Дослідивши письмові матеріали справи, судом встановлено, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів спричинення матеріальних збитків, у вигляді витрат на догляд за дитиною ОСОБА_3 та проїзду до медичних закладів на загальну суму 1000,0 грн.

Згідно із вимогами ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров"я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім"ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішення, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Отже, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається залежно від характеру правопорушення, глибини душевних страждань, ступеня вини відповідача, який завдав моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

В абзаці другому пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Тобто, правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Разом з тим, обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову.

Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суд встановлює наявність факту заподіяння позивачу моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).

Вказаний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 19.03.2020 року у справі № 686/13212/19.

Відповідно до положень п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" №4 від 31 березня 1995 року передбачено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням кожному конкретному випадку вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер та обсяг моральних страждань, яких зазнав позивач внаслідок протиправних дій відповідача, час і зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

У пункті 10 зазначеної Постанови зазначено, що при заподіянні особі моральної шкоди, обов`язок по її відшкодуванню покладається на винних осіб незалежно від того, чи була заподіяна потерпілому майнова шкода та чи відшкодована вона.

Право особи на відшкодування моральної шкоди виникає за умов порушення права цієї особи, наявності такої шкоди та причинного зв`язку між порушенням та моральною шкодою. При цьому, обов`язок доведення наявності підстав для відшкодування моральної шкоди покладається на особу, що вимагає її відшкодування, що відповідає змісту ч.3 ст.12 та 81 ЦПК України.

Проаналізувавши вищевказані норми діючого законодавства та встановлені у справі докази та обставини, суд вважає, що позивачем не наведено достатньо доказів на підтвердження підстав для відшкодування моральної шкоди, а саме по собі твердження позивача про те, що 05 листопада 2023 року, син позивача ОСОБА_3 отримав тілесні ушкодження він дій дитини відповідачки ОСОБА_2 , кримінальне провадження закрито у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення, так як ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 , є особою, яка не досягла віку кримінальної відповідальності, таким чином, обставини вчинення ОСОБА_5 неправомірних дій по відношенню до ОСОБА_3 , внаслідок яких він зазнав легких тілесних ушкоджень, є встановленими, і є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки, і не підлягають доказуванню у межах даної справи, не є належними та допустими доказами спричинення позивачу моральної шкоди.

В матеріалах справи відсутні та в ході розгляду справи позивачем суду не було надано відповідних висновків експертів з приводу причинного зв`язку між станом здоров`я дитини та спричиненою з боку відповідача моральною шкодою позивачу.

Доводи позивача про те, що внаслідок неправомірних дій малолітнього сина відповідачки, йому було завдано моральну шкоду є безпідставними, оскільки попри встановлені обставини, це не звільняє позивача від доведення наявності шкоди та причинного зв`язку між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.

При цьому, позивачем не надано належних та допустимих доказів в розумінні ст. ст. 77, 78 ЦПК України (квитанції та чеки на витрати, показання свідків про психологічний стан потерпілого, документи про зміну звичного способу життя, тощо) на підтвердження заподіяння, як матеріальної так і моральної шкоди, а також на підтвердження розміру спричиненої шкоди, з яких міркувань позивач виходив визначаючи цей розмір, а саме не зазначено характер, обсягу та глибини заподіяних позивачу моральних страждань, їх наслідки.

На підставі викладеного, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами спричинення йому матеріальних та моральних збитків, відтак відсутні підстави для задоволення вимог позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст..129 Конституції України, ст. ст. 10, 76, 77, 78, 79, 81, 263, 264 ЦПК України ст. ст. 11, 13, 15-16, 22, 23, 203, 204, 215, 1167 ЦК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування моральної та матеріальної шкоди - залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У випадку проголошення у судовому засіданні лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Дані позивачки: ОСОБА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 .

Дані відповідача: ОСОБА_2 , РНОКПП - НОМЕР_2 , юридична адреса: АДРЕСА_3 .

Повний текст рішення суду виготовлено 26.08.2026.

Суддя: Т. А. Зотько