Постанова від 25 серпня 2026 р. у справі №183/262/23 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

26 серпня 2026 року м. Дніпросправа № 183/262/23

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Олефіренко Н.А. (доповідач),

суддів: Божко Л.А., Дурасової Ю.В.,

за участю секретаря судового засідання Соловей Л.О.

за участю:

позивач: ОСОБА_1

представник позивача: Пасічник Т.В.

представник відповідача: Малєжик Т.А.

перекладач: Беспояско А.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області на рішення Шевченківського районного суду міста Дніпра від 13.02.2026 ( суддя Ярощук О.В.) в адміністративній справі №183/262/23 за позовом громадянки Республіки Вірменія ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства,-

ВСТАНОВИВ:

Громадянка Республіки Вірменія ОСОБА_1 (далі Позивач) звернулася до суду із позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасувати рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства від 22.12.2022 №16.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, у лютому 2022 року перед початком війни приїхала до свого батька ОСОБА_2 , який є громадянином України. Мала бажання звернутися до органів ДМС України щодо отримання дозволу на міграцію.

У листопада 2022 року, зважаючи на збройну агресію в Україні, повторно звернулася до Чечелівського районного відділу ДМС у м. Дніпро та отримала відмову у прийнятті документів.

22 грудня 2022 року звернулася до Новомосковського відділу ГУ ДМС в Дніпропетровській області із заявою про надання дозволу на імміграцію, однак у прийнятті документів їй було відмовлено усно.

У той же час, 22.12.2022 Новомосковським відділом ГУ ДМС України в Дніпропетровській області було прийнято рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства відносно Позивача.

Із прийнятим рішенням Позивач незгодна, оскільки прибула в Україну за 10 днів до початку збройної агресії, усі установи не працювали у звичному режимі. Неодноразово зверталася до відділів ДМС України щодо намірів продовження законного терміну перебування в Україні, проте отримувала усні відмови. Окрім того, вона має право на імміграцію та отримання дозволу на імміграцію поза квотою імміграції, оскільки є дитиною громадянина України.

Шевченківський районний суд міста Дніпра у рішенні від 13 лютого 2026 року виклав висновки про задоволення вимог позову, з огляду а те, що відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення не дотримано принцип пропорційності, який вимагає встановлення балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване оскаржуване рішення, а також врахування та оцінки особистих обставин та ризиків ухваленого рішення.

Апеляційна скарга надійшла від Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, в обґрунтування якої апелянт зазначив, що ОСОБА_1 в`їхала в Україну через ПП «Бориспіль -D» у напрямку в`їзд 14.02.2022 року. Із заявою про отримання посвідки на тимчасове проживання не зверталася, рішення про оформлення, видачу, обмін, скасування, вилучення, визнання недійсною посвідки на тимчасове проживання відносно ОСОБА_1 не приймалося, посвідкою на тимчасове проживання позивач не документувалася, із заявою про продовження строку перебування на території України не зверталася, рішення про відмову у продовження строку перебування не приймалося. Докази звернення ОСОБА_1 про отримання дозволу на імміграцію відсутні. Рішення про примусове повернення ОСОБА_1 прийнято за порушення міграційного законодавства.

В судовому засіданні представник відповідача апеляційну скаргу підтримав, просить суд апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати.

В судовому засіданні представник позивача проти апеляційної скарги заперечив, вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, а апеляційну скаргу безпідставною. Просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Суд апеляційної інстанції, перевірив матеріали справи і обговорив доводи апеляційної скарги, перевірив юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, встановив наступне.

Громадянка Республіки Вірменія ОСОБА_1 прибула на територію України 14.02.2022 року через КПП «Бориспіль» у приватних справах. Співробітниками Новомосковського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області під час прийому громадян виявлено громадянку Республіки Вірменія ОСОБА_1 встановлено, що громадянка знаходиться на території України нелегально, після закінчення терміну перебування, чим порушила законодавство України. До відділу із клопотанням щодо продовження терміну перебування на території України не зверталася, від виїзду ухилялась та перейшла на нелегальне становище та зобов`язано її покинути територію України у термін до 01.01.2023 (т. 1 а.с.169-170).

Згідно із службовою запискою Відділу з питань тимчасового проживання іноземців та осіб без громадянства Управління у справах іноземців та осіб без громадянства від 02.05.2023, згідно проведених перевірок Позивач із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до відділу із питань шукачів захисту та соціальної інтеграції Управління у справах іноземців та ОБГ ГУДМС у Дніпропетровській області, не зверталася. Інформація щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, набуття статусу біженця стосовно зазначеної особи, відсутня (т. 1 а.с.166-167).

Згідно із поясненнями ОСОБА_1 , які долучені представником відповідача, та які надані самою Позивачкою під час прийняття рішення №16 від 22.12.2022 року, Позивачка зазначила, що у лютому 2022 року та у листопаді 2022 року зверталася щодо питання імміграції, однак письмової відповіді їй надано не було.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є громадянкою Республіки Вірменія (т. 1 а.с.17-22).

Батько Позивачки ОСОБА_2 є громадянином України (т. 1 а.с.29).

05 грудня 2022 року громадянин України ОСОБА_3 надав нотаріальну згоду на постановку Позивачки на реєстраційний облік (т. 1 а.с.31).

22 грудня 2022 року Позивач особисто звернулася до Новомосковського відділу ГУ ДМС у Дніпропетровській області із заявою щодо надання дозволу на імміграцію та її заява була зареєстрована за №А-81/6/1235-22 (т. 2 а.с.127-129).

У той же час, 22.12.2022 Новомосковським відділом ГУ ДМС України в Дніпропетровській області було прийнято рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства відносно Позивача.

Із прийнятим рішенням Позивач незгодна, оскільки прибула в Україну за 10 днів до початку збройної агресії, усі установи не працювали у звичному режимі. Неодноразово зверталася до відділів ДМС України щодо намірів продовження законного терміну перебування в Україні, проте отримувала усні відмови. Окрім того, вона має право на імміграцію та отримання дозволу на імміграцію поза квотою імміграції, оскільки є дитиною громадянина України.

Звертаючись до суду з цим позовом, Позивач вважає, що неправомірними, на її думку, діями суб`єкта владних повноважень щодо нього незаконно та протиправно було прийнято рішення про примусове повернення.

Здійснюючи перегляд справи в апеляційному порядку в межах доводів апеляційної скарги колегія суддів зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 26 Основного Закону України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Кожному хто на законних підставах перебуває на території України, гарантуються свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом (стаття 33 Конституції України).

Пунктом 6 частини першої статті 1 Закону України від 22 вересня 2011 року № 3773-VI "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" (далі - Закон № 3773-VI) установлено, що іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.

Пунктом 10 частини першої статті 1 Закону № 3773-VI надано визначення поняття іноземця та особи без громадянства, які тимчасово проживають в Україні, як іноземця та особи без громадянства, які отримали посвідку на тимчасове проживання, якщо інше не встановлено законом.

Частинами першою-третьою статті 3 Закону № 3773-VI передбачено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Іноземці та особи без громадянства, які перебувають під юрисдикцією України, незалежно від законності їх перебування, мають право на визнання їх правосуб`єктності та основних прав і свобод людини. Іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

Відповідно до частин тринадцятої, чотирнадцятої статті 4 Закону № 3773-VI іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою навчання та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період навчання. Іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою возз`єднання сім`ї з особами, які є громадянами України, або під час перебування на законних підставах на території України у випадках, зазначених у частинах третій - тринадцятій цієї статті, уклали шлюб з громадянами України та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період до отримання посвідки на постійне проживання чи набуття громадянства України.

Згідно зі статтею 17 Закону № 3773-VI визначено, що іноземцю або особі без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, може бути продовжено строк перебування (за наявності законних підстав).

Стаття 26 Закону № 3773-VI передбачає підстави та порядок примусового повернення іноземців та осіб без громадянства. Так, іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України). У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.

Один із примірників рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства видається іноземцю або особі без громадянства, стосовно яких воно прийнято. У рішенні зазначаються підстави його прийняття, порядок оскарження та наслідки невиконання.

Форма рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства затверджується спільним наказом Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України.

Рішення про примусове повернення може бути оскаржено до суду.

У разі прийняття рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, таким особам у паспортному документі проставляється відмітка про cкасування візи, вилучаються документи, що підтверджують законні підстави перебування в Україні, та вживаються заходи для скорочення строку тимчасового перебування на території України, скасування посвідки на тимчасове проживання в Україні або скасування дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання в Україні.

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої апеляційної скарги, колегія судів виходить з наступного.

Аргументуючи свою позицію, позивачка посилається щодо протиправності рішення про примусове повернення базується на неможливості виконання нею обов`язків через об`єктивні обмеження в роботі органів ДМС у Дніпропетровській області.

З матеріалів справи вбачається, громадянка Республіки Вірменія ОСОБА_1 прибула на територію України 14.02.2022 року через КПП «Бориспіль» у приватних справах. Співробітниками Новомосковського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області під час прийому громадян виявлено громадянку Республіки Вірменія ОСОБА_1 встановлено, що громадянка знаходиться на території України нелегально, після закінчення терміну перебування, чим порушила законодавство України. До відділу із клопотанням щодо продовження терміну перебування на території України не зверталася, від виїзду ухилялась та перейшла на нелегальне становище та зобов`язано її покинути територію України у термін до 01.01.2023 року.

Прибула позивачка до свого батька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який є громадянином України (т. 1 а.с.29).

Приймаючи рішення про примусове повернення ОСОБА_1 до країни походження або третьої країни, орган ДМС України виходив виключно з підстав наявності постанови про накладення адміністративного стягнення серії ПН МДН № 004500, якою на громадянку Республіки Вірменія ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 3400 грн відповідно до частини першої статті 203 КУпАП.

Також з урахуванням того, що на усне звернення позивача у лютому та листопаді 2022 року до фахівців ДМС та не прийняття ними відповідної заяви, не підтверджені належними доказами, а самі такі факти не можуть свідчити про виконання позивачем усіх необхідних дій для того, щоб розпочати процедуру вирішення питання про надання дозволу на імміграцію.

На думку відповідача, такі дії не можуть свідчити про те, що позивач не була обізнана щодо відсутності у неї права перебувати на території України, або введення її в оману чи надання їй спотвореної інформації щодо можливості подальшого перебування на території України.

Таким чином, ОСОБА_1 усвідомлювала факт свого незаконного перебування на території України після спливу 90 денного строку та розуміла необхідність здійснення виїзду за межі України, мала таку об`єктивну можливість, проте не здійснила цього, що свідчить про наявність ознак умислу в її діях щодо ухилення від виїзду за межі України.

Що стосується підстав та порядку прийняття ДМС України рішення про примусове повернення іноземця або особи без громадянства, колегія суддів вважає за доцільне зазначити таке.

Аналіз вищенаведених норм міграційного законодавства України дає підстави для висновку, що іноземець або особа без громадянства, які перебувають в Україні можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну у разі:

- якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства;

- суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку;

- якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України.

Так, рішення ГУ ДМС в Дніпропетровській області від 22 грудня 2022 року № 16 "Про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства", яким вирішено примусово повернути до країни походження або третьої країни громадянку Республіки Вірменія ОСОБА_1 та зобов`язано її покинути територію України у термін до 01.01.2023 року, було прийнято на підставі інформації про те, що вказана громадянка знаходиться на території України нелегально, після закінчення терміну перебування, чим порушила міграційне законодавство України.

Інших підстав, які б слугували для висновку про порушення ОСОБА_1 законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, відповідачем не встановлено.

Разом з тим, колегія суддів зауважує, що рішення ДМС України про примусове повернення іноземця або особи без громадянства до країни походження або до третьої країни має прийматися з урахуванням усіх обставин, що мають значення для його прийняття (вчинення дій). Дискреція дозволяє адміністративному органу прийняти найбільш зважене в конкретних умовах рішення, засноване на особистих (власних) оцінках обставин, а не на чіткому приписі норми права (не формально).

Колегія суддів зазначає, що під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень суди незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, повинні перевіряти їх відповідність усім вимогам, зазначеним у частині другій статті 2 КАС України, а не просто констатувати, що оскаржуване рішення прийняте суб`єктом владних повноважень в межах наданих йому законом повноважень.

Навіть в умовах воєнного стану для суб`єкта владних повноважень обов`язок застосування принципів статті 2 КАС України не скасовується, а навпаки набуває особливого значення, зокрема коли йдеться про застосування пропорційності обмежень в умовах гостроти становища в країні (військової агресії) щодо осіб, яких вони стосуються.

Таке твердження відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах 25 січня 2024 року у справі № 160/1521/23, від 01 лютого 2024 року у справі № 344/9604/23, від 04 квітня 2024 року у справі № 380/7720/23 та від 12 червня 2025 року у справі № 160/632/23, і колегія суддів не вбачає підстав для відступу від неї.

У разі застосування до особи процедури примусового повернення, видворення тощо, державні органи (ДМС) зобов`язані перевірити чи не порушуватимуть такі процедури універсального й абсолютного принципу заборони вислання. Така перевірка передбачає оцінку ризику, яка має проводитися ex nunc, тобто станом на момент прийняття рішення та повинна концентруватися на передбачуваних наслідках повернення заявника в країну походження з урахуванням загальної ситуації в цій країні та особистих обставин заявника.

І лише з`ясувавши наявність визначених статтею 26 Закону № 3773-VI підстав для примусового повернення іноземця або особи без громадянства в країну походження або третю країну, а також в контексті спірних правовідносин особистих обставин заявника, можна визначити співмірність та пропорційність між застосованими до позивача заходами, передбаченими частиною першою статті 26 Закону № 3773-VI, та його інтересами і правами, зокрема правом на повагу до приватного і сімейного життя подружжя, гарантованого статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Виходячи з обставин справи вбачається, що приймаючи спірне рішення з підстав порушення позивачкою законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, відповідач виходив виключно з формальних обставин (положень пункту 4 частини першої статті 5-1 Закону № 3773-VI), без врахування всіх обставин, що мають значення для його прийняття.

Суд вважає, що неналежне дослідження обставин та відсутності мотивів їх неврахування може свідчити про порушення інтересів і прав позивачки.

Колегія суддів звертає увагу, що з аналізу положень КУпАП України (зокрема, статті 203) та норм Закону № 3773-VI (статті 26) вбачається, що дії іноземців та осіб без громадянства, що порушують міграційне законодавство України, повинні мати умисний характер, оскільки як для адміністративної відповідальності, так і для примусового повернення такої особи ключовим є свідоме порушення нею правил перебування, транзиту або інтересів безпеки. Умисел на вчинення відповідного правопорушення буде наявний тоді, коли, іноземець (особа без громадянства) свідомо намагатиметься уникнути такої відповідальності (повернення), наприклад шляхом переховування.

Повертаючись до обставин справи встановлено, що 05 грудня 2022 року громадянин України ОСОБА_3 надав нотаріальну згоду на постановку позивачки на реєстраційний облік (т. 1 а.с.31).

Звернувшись у листопаді до Чечелівського відділу ДМС у м. Дніпро, позивачка отримала відмову у прийняття документів на імміграцію.

22 грудня 2022 року позивачка повторно самостійно звернулася до Новомосковського відділу ГУ ДМС України в Дніпропетровській області із заявою про надання дозволу на імміграцію.

Крім того, у матеріалах справи відсутні будь-які докази асоціальної поведінки позивачки, переховування від міграційного органу або вчинення будь-яких інших протиправних дій, спрямованих на ухилення від відповідальності за порушення міграційного законодавства України, або дій, які суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України.

Форс-мажор та неможливість подання документів

Відповідно до наказу ДМС України від 01.03.2022 № 44, хоча надання послуг і було формально відновлено з 03.03.2022, воно здійснювалося лише з урахуванням об`єктивної можливості та безпекової ситуації в регіоні.

Наказ ГУ ДМС у Дніпропетровській області №202 від 28.10.2022року, цим внутрішнім актом було офіційно зупинено прийом документів на посвідки, це створює юридичний прецедент «правомірної неможливості» виконання іноземцем вимог закону.

Таким чином, не можливо бути притягнутим до відповідальності за невчинення дій, які були фізично та юридично заблоковані самим органом державної влади.

Орган ДМС не забезпечив належних умов для прийняття документів.

Факт закінчення простою з 02.03.2022 не означає автоматичного відновлення всіх сервісів у повному обсязі.

Подання позивачкою заяви про надання дозволу на імміграцію 22 грудня 2022 року є важливим фактом, оскільки це свідчить про намір іноземця легалізувати своє перебування одразу після зняття обмежень на прийом документів.

Факт звернення до Новомосковського відділу ДМС 22.12.2022 підтверджує, що позивачка не ухилялася від легалізації, оскільки до 28.10.2022 року прийом був офіційно зупинений внутрішніми наказами ГУ ДМС у Дніпропетровській області, отже звернулася за першої об`єктивної можливості.

Якщо орган ДМС прийняв заяву 22.12.2022 року, це означає, що на той момент у них були відсутні претензії до повноти пакета документів. Відповідно до судової практики, у таких випадках іноземець має право на розгляд заяви по суті, а не на примусове повернення.

Суд зобов`язаний враховувати «справедливий баланс» між інтересами держави та правами іноземця. Примусове повернення людини, яка вже подала документи на імміграцію та має законні підстави для цього, вважається непропорційним заходом.

Доводи позивачки є вагомими для визнання рішення ДМС протиправним у судовому порядку, оскільки держава не може вимагати виконання обов`язку, для реалізації якого вона сама ж створила перешкоди (зупинення прийому документів).

Суд зазначає, що орган ДМС не може посилатися на порушення строків перебування, якщо сам створював перешкоди для подання документів у попередні місяці.

28 лютого 2022 року Уряд прийняв постанову № 165, якою зупинив строки надання адміністративних послуг суб`єктами їх надання та видачу дозвільними органами документів дозвільного характеру на час воєнного стану в Україні.

Поряд з цим, 21 жовтня 2022 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 1202, якою установив, що посвідки на тимчасове чи постійне проживання, крім тих, які оформлені громадянам російської федерації, строк дії яких закінчився або які підлягають обміну відповідно до законодавства після 24 лютого 2022 року, підтверджують законні підстави для тимчасового чи постійного проживання в Україні та право на в`їзд в Україну на період воєнного стану та протягом 30 календарних днів з дня його припинення чи скасування.

Крім того, згідно з частиною першою статті 3 Закону України "Про звернення громадян" під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 5 Закону України "Про звернення громадян" звернення може бути усним чи письмовим. Усне звернення викладається громадянином на особистому прийомі або за допомогою засобів телефонного зв`язку через визначені контактні центри, телефонні "гарячі лінії" та записується (реєструється) посадовою особою.

При цьому усі звернення громадян на особистому прийомі реєструються. Якщо вирішити порушені в усному зверненні питання безпосередньо на особистому прийомі неможливо, воно розглядається у тому ж порядку, що й письмове звернення. Про результати розгляду громадянину повідомляється письмово або усно, за бажанням громадянина (частина четверта статті 22 Закону України "Про звернення громадян").

Аналіз наведених положень Закону України "Про звернення громадян" дає підстави вважати, що усне звернення громадян до державних органів, в тому числі до органів ДМС України, повинно розглядатися за тією ж самою процедурою реєстрації та розгляду, а також у ті ж самі строки, що й письмове звернення.

Таким чином, за наведених вище обставин необхідно досліджувати питання дотримання законності процедур та виконання органом державної міграційної служби положень Закону України "Про звернення громадян" у частині фіксації звернень громадян в усній формі, в тому числі встановлювати коли та ким з уповноважених осіб органу державної міграційної служби було отримане усне звернення та надано відповідну усну відмову, зокрема показаннями свідків, а саме уповноважених осіб органу державної міграційної служби, допиту яких передує приведення останніх до присяги свідка та попередження про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве показання чи відмову від давання показань на вимогу суду.

При зазначених обставинах іноземець, який звертається до органу міграційної служби, отримуючи усну відмову в прийнятті документів або прийнятті звернення тощо, опиняється в ситуації правової невизначеності, адже маючи бажання легалізувати своє положення в Україні, у той же час, останній позбавлений можливості довести свій намір для уникнення примусового повернення в країну походження або третю країну (правова позиція з постанови Верховного Суду від 31 січня 2024 року у справі № 204/10229/22).

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та надано їм належну юридичну оцінку, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.

Керуючись статтями 241-245, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Дніпра від 13.02.2026 в адміністративній справі №183/262/23 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст судового рішення складено 26 серпня 2026 року.

Головуючий - суддя Н.А. Олефіренко

суддя Л.А. Божко

суддя Ю. В. Дурасова