Постанова від 05 липня 2026 р. у справі №160/25183/25 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

06 липня 2026 року м. Дніпросправа № 160/25183/25

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Дурасової Ю.В. (доповідач),

суддів: Божко Л.А., Лукманової О.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Дніпрі апеляційні скарги ОСОБА_1 , Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області

на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2025 року (головуючий суддя Луніна О.С.)

у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 , 03.09.2025 року звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, просив:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії з дати звільнення з Національної поліції України;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію з 17 серпня 2022 року по 12 липня 2024 року, з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

В обґрунтування позову зазначено, що на виконання рішення суду від 05.06.2024 в справі №160/10651/24 позивачу була призначена пенсія за вислугу 26 років відповідно до Закону України від 09.04.1992р. №2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» з 12.07.2024р., тобто з дати набрання законної сили вказаним рішенням. Позивач вказує, що йому пенсія повинна була бути призначена з 17.08.2022р. Наведені обставини стали підставою для звернення до суду.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.11.2025 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії з 22.09.2023 року.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію з 22.09.2023 року по 11.07.2024 року.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області документально підтверджені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 484,48 грн.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції (в частині відмови у задоволенні позову), позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволення позову в повному обсязі (т.т призначити пенсію з 17.08.2022р). Вказує, що висновок суду першої інстанції, в частині задоволення позовних вимог лише з 22.09.2023 та відмови у нарахуванні компенсації втрати частини доходів, не відповідає обставинам справи, що суперечить вимогам діючого законодавства.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції (в частині задоволених позовних вимог), відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову. Вказує, що у позивача відсутнє право на призначення пенсії за вислугою років з урахуванням пільгової вислуги років, оскільки позивач не має встановленої пунктом «а» частини 1 статті 12 Закону України від 09.04.1992 року №2262- ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» календарної вислуги років.

Позивач ОСОБА_1 надав на адресу суду відзив на апеляційну скаргу в якому просить скасувати рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.11.2025 року в частині відхилення позовних вимог, прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Згідно статті 309 КАС України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.

Згідно ч.2 ст. 309 КАС України суд апеляційної інстанції ухвалою від 19.06.2026 продовжив строк розгляду даної справи на 15 днів.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає про наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач проходив службу в Національній поліції України.

Наказом начальника ГУНП в Дніпропетровській області № 766 о/с від 16.08.2022 інспектора ситуаційного відділу УОАЗОР ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції за пунктом 7 частини 1 статті 77 (за власним бажанням) Закону України «Про Національну поліцію». Стаж служби в поліції складає 20 років 00 місяців 01 день.

Наказом начальника ГУНП в Дніпропетровській області №733 о/с від 16.10.2023 внесено зміни до наказу №766 о/с від 16.08.2022. Слова та цифри «Стаж служби в поліції: 20 років 00 місяців 01 день» замінено на «Стаж служби в поліції: 19 років 11 місяців 27 днів». Доповнено абзацами «Стаж служби для призначення пенсії: у календарному обчисленні: 19 років 11 місяць 27 днів; загальнотрудовий стаж: 26 років 01 місяць 05 днів».

Підстава: розрахунок вислуги років для призначення пенсії ОСОБА_1 від 10.10.2023.

22.09.2023 та 25.10.2023 позивач звернувся до ГУНП в Дніпропетровській області, у тому числі, сектору з питань пенсійного забезпечення ГУНП в Дніпропетровській області із заявам про оформлення та направлення до ПФУ документів для призначення та виплати пенсії, відповідно до п. «б» ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», до яких долучив відповідні документи (трудова книжка, наказ про звільнення, додаток до диплома про вищу освіту, заява про призначення пенсії).

Сектором з питань пенсійного забезпечення ГУНП в Дніпропетровській області підготовлено та направлено 27.11.2023 до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області подання про призначення пенсії позивачу з відповідними доданими до нього документами.

Листом від 25.01.2024 відповідачем повернуто документи до ГУНП в Дніпропетровській області з метою перегляду розрахунку вислуги років для призначення пенсії позивачу з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 323 «Про Порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсії і грошової допомоги особам, які мають право на пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», крім військовослужбовців строкової служби і членів їх сімей та прирівняних до них осіб».

Листом від 06.03.2024 ГУНП в Дніпропетровській області повторно надіслано матеріали для призначення пенсії позивачу із зазначенням про відсутність підстав для перегляду розрахунку вислуги років.

Рішенням від 14.03.2024 відповідачем відмовлено у призначенні пенсії позивачу, відповідно до п. «б» ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», з огляду на відсутність 25 років страхового стажу.

Позивач оскаржив вищевказане рішення відповідача від 14.03.2024 до суду.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 червня 2024 року в справі №160/10651/24 адміністративний позов - задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 14.03.2024 щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії за вислугу років. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) повторно розглянути матеріали подання ГУНП в Дніпропетровській області про призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років, з урахуванням висновків, викладених у рішенні суду.

10.07.2025р. позивач звернувся до пенсійного органу із заявою, в якій просив здійснити перерахунок та призначити пенсію з дати його звільнення з органів внутрішніх справ - з 17.08.2022р., а не з дати набрання чинності рішення суду.

Листом від 07.08.2025р. за № 35353-26298/Я-01/8-0400/25 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повідомлено, що на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.06.2024р. за №160/10651/24 та ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.07.2024р. призначено пенсію за вислугу 26 років відповідно до Закону України від 09.04.1992р. №2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», тобто з дати набрання законної сили вказаним рішенням.

Позивач не погоджується з датою з якої йому призначено пенсію (з 22.09.2023 року), вважає, що пенсія повинна бути призначена з 17.08.2022р. тобто з дати його звільнення з органів внутрішній справ.

Суд першої інстанції позов задовольнив частково.

Досліджуючи правильність прийняття судом першої інстанції рішення, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне дослідити ряд норм законодавства, що регулюють дані правовідносини та обставини справи.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, суб`єкти владних повноважень (до яких відноситься відповідач) мають діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом визначає Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» від 09.04.1992 №2262-ХІІ.

Статтею 50 Закону №2262-ХІІ передбачено строки призначення пенсій.

Так, пунктом в) вищенаведеної статті передбачено, що особам, які мають право на пенсію за цим Законом відповідно до пункту "б" статті 12 цього Закону, - з наступного дня після звільнення зі служби.

Відповідно до п. 2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 30 січня 2007 року № 3-1 передбачено, що заява про призначення пенсії за вислугу років, по інвалідності подається військовослужбовцем, звільненим зі служби, та особою, яка має право на пенсію згідно із Законом або відповідно до міжнародних договорів у галузі пенсійного забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, за формою, наведеною у додатку 1 до цього Порядку (заява про призначення/перерахунок пенсії), до органу, що призначає пенсію, через уповноважений орган (структурний підрозділ), який здійснює підготовку документів, необхідних для призначення пенсій Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України, Міністерства юстиції України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Служби судової охорони, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Національної гвардії України, Національної поліції України, Національного антикорупційного бюро України, Бюро економічної безпеки України, Управління державної охорони України (уповноважений орган (структурний підрозділ)), за останнім місцем служби.

Відповідно до ст. 48 Закону №2262-ХІІ заява про призначення пенсії згідно з цим Законом подається в електронній або паперовій формі до територіального органу Пенсійного фонду України або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, встановленому правлінням Пенсійного фонду України за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, іншими заінтересованими центральними органами виконавчої влади та Службою зовнішньої розвідки.

При цьому днем звернення за призначенням пенсії є день подання до відповідного органу Пенсійного фонду України письмової заяви про призначення пенсії з усіма необхідними для вирішення цього питання документами, а в разі пересилання заяви і документів поштою - дата їх відправлення.

Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги, що в рішенні суду від 05.06.2024 року в справі №160/10651/24 судом встановлено, що 22.09.2023 та 25.10.2023 позивач звернувся до ГУНП в Дніпропетровській області, у тому числі, сектору з питань пенсійного забезпечення ГУНП в Дніпропетровській області із заявам про оформлення та направлення до ПФУ документів для призначення та виплати пенсії.

27.11.2023р. Сектором з питань пенсійного забезпечення ГУНП в Дніпропетровській області підготовлено та направлено до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області подання про призначення пенсії позивачу з відповідними доданими до нього документами.

Таким чином, дата з якої у позивача виникає право на призначення пенсії є саме день подання до відповідного органу Пенсійного фонду України письмової заяви про призначення пенсії, а саме 22.09.2023р.

Слід зазначити, що за загальним правилом в Україні пенсія призначається з дня звернення за пенсією.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про зобов`язання відповідача з 22.09.2023р призначити пенсію за вислугу років ОСОБА_1 , на підставі пункту «б» ст. 12 Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб».

Щодо позовної вимоги про нарахування компенсації втрати частини доходів, суд апеляційної інстанції зазначає про таке.

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема грошове забезпечення.

Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Тобто, підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов:

1) нарахування громадянину належних йому доходів;

2) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини, так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання);

3) затримка виплати доходів один і більше календарних місяців;

4) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги;

5) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).

З метою реалізації Закону №2050-ІІІ Кабінет Міністрів України 21.02.2001 прийняв постанову №159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати.

В силу приписів пункту 1 Порядку №159 його дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року (пункт 2 Порядку №159).

Детальний перелік грошових доходів, що підлягають компенсації, наведено у пункті 3 Порядку №159, яким встановлено, що компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення).

Відтак, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, які вже були нараховані.

Отже, основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону №2050-ІІІ та Порядком №159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів.

При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

При цьому, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1 - 3 Закону №2050-ІІІ, окремих положень Порядку №159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми попередньо нараховані, але не виплачені.

Зі змісту статті 1 Закону №2050-ІІІ слідує, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов`язується з настанням такого юридичного факту (події) як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.

У пункті 4 Порядку №159 прописано, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів.

За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням.

Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Такого ж правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 14.05.2020 у справі №816/379/16, від 30.09.2020 у справі №280/676/19, від 13.09.2021 у справі №639/3140/17, від 15.10.2020 у справі №240/11882/19, від 29.04.2021 у справі №240/6583/20.

Отже, компенсація проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, однак матеріали справи не містять доказів, що пенсія була призначена і нарахована, тому відсутній факт самої затримки виплати грошових доходів/пенсії.

Суд першої інстанції зазначає, що у разі несвоєчасної виплати сум грошових доходів громадян, провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства.

Суд першої інстанції встановив, що пенсійні виплати в період з 22.09.2023р. по 11.07.2024 ще не були нараховані, а отже на момент розгляду справи відсутні підстави для зобов`язання відповідача про нарахуванням компенсації втрати частини доходів, оскільки така компенсація має бути виплачена разом із заборгованістю.

Суд першої інстанції вважає вказану позовну вимогу передчасною, з чим колегія суддів апеляційної інстанції погоджується.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На підставі викладеного, зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, та з урахуванням того, що позивачем частково доведено правомірність пред`явленого позову, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позову.

Вищезазначене є мотивом для відхилення судом апеляційної інстанції аргументів, викладених в апеляційних скаргах сторін, оскільки аргументи сторін спростовуються нормами законодавства, що регулює дані правовідносини.

Доводи апеляційних скарг не спростовують правового обґрунтування, покладене в основу рішення суду першої інстанції, тому не можуть бути підставою для його скасування.

Дана справа є справою незначної складності, тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, зазначених в підпунктах: «а», «б», «в», «г» пункту 2 ч. 5 статті 328 КАС України.

Керуючись ст. 241-245, 250, 311, 316, 321, 322, 327, 328, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 , Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області – залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.11.2025 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, зазначених в підпунктах: «а», «б», «в», «г» пункту 2 ч. 5 статті 328 КАС України.

Головуючий - суддя Ю. В. Дурасова

суддя Л.А. Божко

суддя О.М. Лукманова