Постанова від 24 серпня 2026 р. у справі №160/18079/25 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

25 серпня 2026 року м. Дніпросправа № 160/18079/25

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Божко Л.А. (доповідач),

суддів: Дурасової Ю.В., Лукманової О.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2025 року (суддя (Голобутовський Р.З.) в адміністративній справі №160/18079/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.05.2025 по 26.05.2025;

- стягнути з військової частини НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.05.2025 по 26.05.2025.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що в день його виключення зі списків особового складу відповідачем не було виплачено належного позивачеві при звільненні грошового забезпечення та письмово повідомлено про суми, нараховані та виплачені при звільненні. 27.05.2025 позивач отримав грошову виплату, така виплата здійснена без додержання термінів визначених діючим законодавством, що дає позивачу право на отримання відповідної компенсації.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2025 року позов задоволено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволені позову.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач зазначає, що виплата грошового забезпечення у день виключення військовослужбовця із списків військової частини, тобто проведення з ним остаточного розрахунку, з урахуванням порядку (процесу) виплати грошового забезпечення, фізично є неможливим, оскільки накази за фактом прийняття наказу про виключення із списків військової частини, стройова частина має підготувати витяг з наказу, передати його до фінансової служби, остання має здійснити нарахування, підписати відомості нарахування в командира частини, підготувати та подати заявку на фінансування до органу вищого рівня, потім здійснюється опрацювання заявки, прийняття рішення про виділення фінансування, виділення коштів, перерахування їх на рахунки частини, та лише після цього здійснюється виплата.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просив залишити її без задоволення, зазначаючи що доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції.

Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, правову оцінку досліджених судом доказів по справі, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги відповідача з огляду на таке.

Встановлені обставини справи свідчать про те, що ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_2 .

Наказом військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 30.04.2025 №68-РС молодшого сержанта ОСОБА_1 звільнено у відставку за пп. “б” п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” за станом здоров`я.

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 03.05.2025 №123 позивач з 03.05.2025 виключений із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, з продовольчого забезпечення з 04.05.2025.

27.05.2025 на рахунок позивача зараховано належне йому грошове забезпечення в сумі 55676,00 грн та 2126,82 грн, відправник – військова частина НОМЕР_1 .

Згідно наявного у матеріалах справи листа військової частини НОМЕР_3 від 09.06.2025 №2393/5/4/1847, наданого на запит представника позивача адвоката Громової К.Д., військова частина НОМЕР_2 знаходиться в підпорядкуванні військової частини НОМЕР_1 .

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.05.2025 по 26.05.2025, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України, роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України, (в редакції Закону України “Про внесення змін в законодавчі акти України щодо оптимізації трудових відносин” від 01.07.2022 №2352-IX (далі - Закон №2352-IX), чинній на час звернення із позовом, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Згідно ст. 27 Закону України “Про оплату праці” порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.

Згідно з п. 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, на число календарних днів за цей період.

Передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України. При цьому, визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

З 19.07.2022 за затримку виплати належних сум при звільненні звільнений працівник має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку але не більше ніж за шість місяців.

Позивач виключений зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 з 03.05.2025. Фактичний розрахунок (виплату всіх належних йому при звільненні сум) відповідач здійснив 27.05.2025, після набрання чинності ст. 117 КЗпП України в редакції Закону №2352-IX.

Відповідно до п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.

Саме в цей день (день звільнення, або день виключення зі списків частини для військовослужбовців) на підставі ст. 116 КЗпП України роботодавець повинен виплатити звільненому працівнику всі суми, що належать йому від підприємства. А тому строк затримки по виплаті заробітної плати слід рахувати з 04.05.2025, оскільки відповідальність за порушення зазначених норм починається з наступного дня після непроведення зазначених виплат.

За змістом ст. ст. 116, 117 КЗпП України виплата усіх коштів не звільняє відповідача від відповідальності за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Разом з тим, ст. 117 КЗпП України, в редакції чинній на час фактичного розрахунку, встановленні обмеження щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - не більше ніж за шість місяців.

Отже, в спірному допущено протиправну бездіяльність відповідачем щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.05.2025 по 26.05.2025.

Відповідно до довідки про розміри грошового забезпечення від 15.11.2025 №1665/3970 грошове забезпечення за останні два місяця перед звільненням ОСОБА_1 (березень, квітень 2025 року), позивачу нараховано та виплачено 65932,11 грн. Сукупна кількість календарних днів за цей період – 61.

Таким чином, середній заробіток позивача складає 1080,85 грн (65932,11 грн / 61 день).

Затримка розрахунку при звільненні за період з 04.05.2025 по 26.05.2025 становить 23 календарних дні.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23 (провадження №14-85цс25) відступила від висновку Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, наведеного у постанові від 06.12.2024 у справі №440/6856/22, про те, що з прийняттям Закону №2352-IX законодавець, обмеживши строк нарахування шістьма місяцями, фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, а отже, застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019, до правовідносин, що регулюються новою редакцією статті 117 КЗпП України, неможливо.

Переглядаючи справу №489/6074/23, Велика Палата Верховного Суду, зокрема, нагадала, що в постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц (провадження №14-323цс19) розтлумачила зміст статті 117 КЗпП України та сформулювала висновок, що відшкодування, передбачене цією нормою права, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаційний характер, а її заходи спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого (пункти 81, 82 постанови).

Ключовий висновок Великої Палати Верховного Суду у справі №489/6074/23 полягає в тому, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципів права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. Законодавчі положення, внесені Законом №2352-IX, не змінили правової природи цього заходу відповідальності з компенсаційного на каральний.

З огляду на компенсаційний характер відповідальності за ст. 117 КЗпП України Велика Палата Верховного Суду у пунктах 87 та 92 постанови у справі №761/9584/15-ц зробила висновок, що “виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України”.

Водночас Велика Палата Верховного Суду відступила від попередньої практики Верховного Суду України (постанова від 27.04.2016 у справі №6-113цс16), яка пов`язувала можливість зменшення з формальними критеріями, такими як наявність спору чи часткове задоволення позову.

Натомість Велика Палата Верховного Суду сформулювала нові змістові критерії, які суд має враховувати при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування (пункт 91 постанови):

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- імовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність імовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Ці критерії спрямовані на досягнення справедливого балансу між інтересами працівника, який має право на компенсацію, та інтересами роботодавця, аби відповідальність не була надмірною.

За обставин справи, що розглядається, суд враховує, що розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який належить стягнути на користь позивача без урахування підстав для зменшення становить 24859,55 грн (1080,85 грн х 23 календарних дні).

На дату виключення зі списків особового складу військової частини (03.05.2025) позивачу мало бути виплачене грошове забезпечення у розмірі 57802,82 грн, які перераховано на рахунок позивача у банку 27.05.2025, що не заперечується сторонами.

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки уся сума грошового забезпечення, що належала позивачу при звільненні сплачена йому 27.05.2025 із затримкою на 23 календарні дні.

Підсумовуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права у зв`язку з чим підстав для його скасування не існує.

На підставі викладеного, керуючись п.1 ч.1 ст.315, ст.ст.316, 321, 322, 325 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2025 року - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, за винятком наявності підстав передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України

Головуючий - суддя Л.А. Божко

суддя Ю. В. Дурасова

суддя О.М. Лукманова