Постанова від 05 липня 2026 р. у справі №160/28545/25 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

06 липня 2026 року м. Дніпросправа № 160/28545/25

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Дурасової Ю.В. (доповідач),

суддів: Божко Л.А., Лукманової О.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Дніпрі апеляційну скаргу Пенітенціарної академії України

на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 березня 2026 року (головуючий суддя Луніна О.С.)

у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до відповідача Пенітенціарної академії України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до відповідача Пенітенціарної академії України, просив:

- визнати протиправною бездіяльність Пенітенціарної академії України відносно ОСОБА_1 стосовно ненарахування та невиплати його середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата грошового забезпечення у повному обсязі) за період з 31 жовтня 2022 року по 18 вересня 2025 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року№ 100;

- зобов`язати Пенітенціарну академію України виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата грошового забезпечення у повному обсязі) за період з 31 жовтня 2022 року по 18 вересня 2025 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100;

- визнати протиправною бездіяльність Пенітенціарної академії України відносно ОСОБА_2 стосовно ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення у повному обсязі за період з 29 січня 2020 року по 18 вересня 2025 року - день фактичної виплати грошового забезпечення у повному обсязі включно за весь час затримки виплати;

- зобов`язати Пенітенціарну академію України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення у повному обсязі за період з 29 січня 2020 року по 18 вересня 2025 року - день фактичної виплати грошового забезпечення у повному обсязі включно за весь час затримки виплати.

В обґрунтування позову зазначено, що 18.09.2025 року на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду відповідачем було здійснено повний розрахунок з виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 . З огляду на положення статей 116, 117 Кодексу законів про працю України, позивач зазначає, що має право на нарахування та виплату середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 31.10.2022 по 18.09.2025. Наведені обставини і стали підставою для звернення до суду з цим позовом.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.03.2026 року адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність Пенітенціарної академії України відносно ОСОБА_1 стосовно ненарахування та невиплати його середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата грошового забезпечення у повному обсязі) за період з 31.10.2022 року по 18.09.2025 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8.02.1995 року № 100.

Зобов`язано Пенітенціарну академію України здійснити виплату ОСОБА_1 його середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата грошового забезпечення у повному обсязі) за період з 31.10.2022 року по 18.09.2025 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8.02.1995 року № 100.

Визнано протиправною бездіяльність Пенітенціарної академії України відносно ОСОБА_2 стосовно ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення у повному обсязі за період з 29 січня 2020 року по 18 вересня 2025 року - день фактичної виплати грошового забезпечення у повному обсязі включно за весь час затримки виплати.

Зобов`язано Пенітенціарну академію України здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення у повному обсязі за період з 29 січня 2020 року по 18 вересня 2025 року - день фактичної виплати грошового забезпечення у повному обсязі включно за весь час затримки виплати.

Свою позицію суд першої інстанції обґрунтував тим, що позивач був звільнений зі служби 31.10.2022, в повному обсязі позивачу не було виплачено грошове забезпечення під час звільнення та виплачено грошове забезпечення в повному обсязі лише 18.09.2025 після набуття законної сили рішення суду у справі №160/29382/25 т.т. після сплину 181 календарних дні. Згідно довідки від 03.10.2025р. № 385 середньоденна заробітна плата позивача становить 1389,61грн. Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку становить 251 519,41грн (1389,61грн х 181 календарних дні), що також дає підстави для компенсації втрати частини доходу.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову. Вказує, що позивач був звільнений зі служби 31.10.2022, з позовам про перерахунок грошового забезпечення звернувся лише 04.11.2024, тобто зі спливом більше 2-х років після звільнення зі служби. Рішення суду у справі №160/29382/24 набуло законної сили 14.08.2025 та виконане відповідачем 18.09.2025. За правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 року у справі № 821/1083/17 під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем. Відповідач вважає, що вказана грошова сума не була необхідною сумою виплат, на які Позивач мав право станом на дату свого звільнення 31.10.2022 року, адже право на її отримання виникло у Позивача лише після 14.08.2025 року. Тому вважає, що відсутні підстави для задоволення позову.

Згідно статті 309 КАС України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.

Згідно ч.2 ст. 309 КАС України суд апеляційної інстанції ухвалою від 19.06.2026 продовжив строк розгляду даної справи на 15 днів.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає про наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.03.2025, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 14.08.2025, у справі №160/29382/24 позовну заяву ОСОБА_1 до Пенітенціарної академії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задоволено.

Визнано протиправними дії Пенітенціарної академії України, які полягають у не застосуванні пункту 4постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", в редакції чинній з 29.01.2020, при обчисленні ОСОБА_1 в період з 29.01.2020 по 31.10.2022 року включно розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, а саме не визначення розміру посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до вказаної постанови.

Зобов`язано Пенітенціарну академію України здійснити ОСОБА_1 з 29.01.2020 по 31.10.2022 року (включно) перерахунок належних у вказаний період виплат грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, одноразової грошової допомоги при звільненні, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 рік, Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік станом на 01.01.2021 рік та Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 рік на відповідні тарифні коефіцієнти та здійснити їх виплату, з урахуванням раніше виплачених сум.

Вказане рішення суду набрало законної сили 14.08.2025, після винесення постанови Третього апеляційного адміністративного суду.

Згідно з випискою по картковому рахунку ОСОБА_1 , зазначене вище рішення виконане відповідачем 18.09.2025.

Вказаний факт не заперечує відповідач.

Позивач був звільнений зі служби 31.10.2022, що підтверджується записами трудової книжки, тому першим днем затримки розрахунку є 01.11.2022, остаточний розрахунок мав бути проведений з позивачем до 31.10.2022, натомість належне до виплати грошове забезпечення у сумі 299 386,09 грн було виплачено лише 18.09.2025.

Згідно довідки від 03.10.2025 № 385, яка видана ОСОБА_1 , розмір середньоденного грошового забезпечення становить 1389,61 грн.

Позивач вважає, що відповідач порушив строки розрахунку при звільненні, що дає підстави для зобов`язання відповідача виплатити позивачу його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку, а також компенсацію частини втрати доходів у зв`язку з порушення строків виплати.

Суд першої інстанції позов задовольнив.

Досліджуючи правильність прийняття судом першої інстанції рішення, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне дослідити ряд норм законодавства, що регулюють дані правовідносини та обставини справи.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.

Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.ч.1-4 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять:

посадовий оклад, оклад за військовим званням;

щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);

одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Відповідно до ч.2 ст.1-2 Закону №2011-ХІІ у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган у будь-якому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Отже вказана норма зазначає про певну умову, а саме, відсутність спору.

Натомість, матеріалами справи підтверджується, що між сторонами тривав спір щодо розміру грошового забезпечення при звільненні.

За правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 року у справі № 821/1083/17 під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Матеріалами справи підтверджується, що позивач був звільнений зі служби 31.10.2022, з позовам про перерахунок грошового забезпечення (№160/29382/24) звернувся лише 04.11.2024, тобто зі спливом більше 2-х років після звільнення зі служби. Рішення суду у справі №160/29382/24 набуло законної сили 14.08.2025 та виконане відповідачем 18.09.2025.

Водночас, матеріалами справи підтверджується, що між позивачем та відповідачем щодо розміру грошового забезпечення тривав спір, який був вичерпаний прийняттям судового рішення у справі №160/29382/24.

Так, Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.03.2025, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 14.08.2025, у справі №160/29382/24 позовну заяву ОСОБА_1 до Пенітенціарної академії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задоволено.

Визнано протиправними дії Пенітенціарної академії України, які полягають у не застосуванні пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", в редакції чинній з 29.01.2020, при обчисленні ОСОБА_1 в період з 29.01.2020 по 31.10.2022 року включно розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, а саме не визначення розміру посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до вказаної постанови.

Зобов`язано Пенітенціарну академію України здійснити ОСОБА_1 з 29.01.2020 по 31.10.2022 року (включно) перерахунок належних у вказаний період виплат грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, одноразової грошової допомоги при звільненні, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 рік, Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік станом на 01.01.2021 рік та Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 рік на відповідні тарифні коефіцієнти та здійснити їх виплату, з урахуванням раніше виплачених сум.

Вказане рішення суду набрало законної сили 14.08.2025, після винесення постанови Третього апеляційного адміністративного суду.

Згідно з випискою по картковому рахунку ОСОБА_1 , зазначене рішення суду виконане відповідачем 18.09.2025 та виплачено позивачу грошове забезпечення у сумі 299 386,09 грн (грошова допомога на оздоровлення, одноразова грошова допомога при звільненні).

Отже, спір, який існував між позивачем та відповідачем щодо повноти виплати позивачу грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 31.10.2022 року – вирішено при ухваленні рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.03.2025, у справі №160/29382/24, яке набуло законної сили 14.08.2025 згідно з постановою Третього апеляційного адміністративного суду.

При цьому відповідач виконав вказане рішення суду не одразу (не на наступний день), а лише 18.09.2025 року, т.т. з порушенням 34 денного строку.

Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги, що суд першої інстанції встановив, що відповідачем порушено 181 день щодо виплати позивачу грошового забезпечення в повному обсязі.

Однак з таким висновком суду першої інстанції колегія суддів апеляційної інстанції погодитися не може, оскільки між позивачем та відповідачем тривав спір та цей був вичерпаний лише 14.08.2025 (з набранням рішенням суду законної сили).

Вказане дає підстави для висновку, що відповідач допустив порушення строку виплати позивачу грошового забезпечення на 34 днів, оскільки рішення суду набуло законної сили 14.08.2025.

Оскільки середньоденний розмір грошового забезпечення позивача становить 1389,61 грн (а.с. 35), то середній заробіток за період з 15.08.2025 по 17.09.2025 (включно) складе:

34 днів х 1389,61 грн = 47246,74грн (середнє грошове забезпечення за час затримки остаточного розрахунку)

Слід зазначити, що з прийняттям судових рішень зобов`язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати замінюється зобов`язанням виконати судові рішення на користь позивача, що і було здійснено відповідачем 18.09.2025 (а.с. 11).

Як наслідок, суд першої інстанції не в повному обсязі дослідив обставини справи, та припустився помилкового висновку, що відповідачем порушено 181 день при виплаті позивачу грошового забезпечення при звільненні, не врахувавши наявність спору між сторонами щодо розміру грошового забезпечення, який був вичерпаний 14.08.2025.

Отже, в цій частині рішення суду підлягає скасуванню, а позов підлягає частковому задоволенню.

Слід зазначити, що середній заробіток нараховується відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8.02.1995 року № 100.

Суд апеляційної інстанції бере до уваги, що у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати:

розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Аналіз вищезазначених норм дає підстави для висновку, що в частині нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, а позов підлягає частковому задоволенню, а саме за період з 15.08.2025 по 17.09.2025 (включно).

Водночас, позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів за час затримки виплати.

З цього приводу колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 року №2050-ІІІ та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159.

Ключовим питанням при розв`язанні спору компенсації втрати частини доходів є встановлення порушення відповідних строків виплати доходів.

Матеріалами справи підтверджується, що на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.03.2025, у справі №160/29382/24, яке набуло законної сили 14.08.2025, відповідачем здійснені виплати лише 18.09.2025 (т.т. порушено 34 дні щодо виплати).

Водночас, матеріали справи не містять підтверджень, що позивачу виплачено компенсацію втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 року №2050-ІІІ та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 року № 2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Статтею 2 Закону № 2050-III передбачено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться) (ст.3 Закону № 2050-III).

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (ст.4 Закону № 2050-III).

Своєчасно не отриманий з вини громадянина доход компенсації не підлягає (ст. 5 Закону № 2050-III).

Відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку (ч.1 ст.7 Закону № 2050-III).

Зі змісту наведеної вище ст. 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" випливає, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов`язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.

Водночас, статті 2,3 цього Закону встановлюють строк затримки виплати доходу, за якого виникає право на компенсацію, визначення поняття "доходи" для цілей цього Закону, а також порядок обчислення суми компенсації.

Підстави та механізм виплати компенсацій встановлено відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159 (Порядок №159).

Відповідно до п. 4 Порядку № 159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

18.09.2025 на виконання рішення суду у справі №160/29382/24, відповідачем було здійснено позивачу виплату сумі 299 386,09 грн, однак з порушенням строку на 34 дні за період з 15.08.2025 по 17.09.2025 (включно) (а.с.11).

Компенсація втрати частини доходів у зв`язку з порушення строків їх виплати на вказану суму відповідно до положень вищезазначених норм права, відповідачем нарахована не була, що дає підстави для часткового задоволення позову у зв`язку з порушенням відповідачем відповідних строків

Отже, в цій частині (щодо компенсації втрати доходу) рішення суду першої інстанції підлягає скасовуванню та позов підлягає частковому задоволенню, а саме, зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення у повному обсязі за період з 15.08.2025 року по 17.09.2025 року (включно) – по день фактичної виплати грошового забезпечення у повному обсязі включно за весь час затримки виплати (34 дні).

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову.

Наявні підстави для часткового задоволення позову, а саме за період з 15.08.2025 до 17.09.2025 (включно).

Вищезазначене є мотивом для врахування судом апеляційної інстанції аргументів, викладених в апеляційній скарзі відповідача, оскільки аргументи відповідача та нормами законодавства, що регулює дані правовідносини спростовують доводи, що викладені позивачем.

Доводи апеляційної скарги відповідача частково спростовують правове обґрунтування, покладене в основу рішення суду першої інстанції, тому можуть бути підставою для його скасування.

В ході розгляду справи в суді апеляційної інстанції частково знайшли своє підтвердження доводи, які зазначені в позові, що дає підстави для часткового задоволення позову.

Керуючись ст.241-245, 250, 311, 317, 321, 322, 327, 328, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Пенітенціарної академії України – задовольнити частково.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.03.2026 року – скасувати.

Прийняти нову постанову про часткове задоволення позову.

Визнати протиправною бездіяльність Пенітенціарної академії України стосовно ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки остаточного розрахунку за період з 15.08.2025 року по 17.09.2025 року (включно).

Зобов`язати Пенітенціарну академію України здійснити виплату ОСОБА_1 його середнього грошового забезпечення за час затримки остаточного розрахунку за період з 15.08.2025 року по 17.09.2025 року (включно).

Визнати протиправною бездіяльність Пенітенціарної академії України відносно ОСОБА_2 стосовно ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за період з 15.08.2025 року по 17.09.2025 року (включно).

Зобов`язати Пенітенціарну академію України здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за період з 15.08.2025 року по 17.09.2025 року (включно)

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, зазначених в підпунктах: «а», «б», «в», «г» пункту 2 ч. 5 статті 328 КАС України.

Головуючий - суддя Ю. В. Дурасова

суддя Л.А. Божко

суддя О.М. Лукманова