Постанова від 26 серпня 2026 р. у справі №480/534/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2026 р. Справа № 480/534/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Чалого І.С.,

Суддів: Подобайло З.Г. , Семененко М.О. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Сумського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції: І.Г. Шевченко) від 30.07.2026 по справі № 480/534/26

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1

третя особа Військова частина НОМЕР_2

про визнання протиправним та скасування наказу в частині,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа - Військова частина НОМЕР_2 , в якій просив:

- визнати протиправним та скасувати пункт 1 Наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 04.01.2026 № 10 “Про притягнення до матеріальної відповідальності полковника ОСОБА_1 ”,

- визнати протиправним та скасувати пункт 3 Наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 04.01.2026 № 10 “Про притягнення до матеріальної відповідальності полковника ОСОБА_1 ”.

Ухвалою суду від 02.01.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Представник позивача подав до суду заяву, в якій просив вжити заходи забезпечення позову шляхом:

- зупинення дії наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 04.01.2026 №10 “Про притягнення до матеріальної відповідальності полковника ОСОБА_2 ” в частині, що стосується позивача (пункти 1 та 3);

- заборони Військовій частині НОМЕР_3 здійснювати утримання коштів з грошового забезпечення полковника ОСОБА_2 на виконання наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 04.01.2026 №10 “Про притягнення до матеріальної відповідальності полковника ОСОБА_2 ”, що здійснюється відповідно до ч.1 ст. 13 Закону України “Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі” від 03 жовтня 2019 року № 160-ІХ, в розмірі 20 відсотків місячного грошового забезпечення, до набрання рішенням у цій справі законної сили.

Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 30.07.2026 у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 про забезпечення позову - відмовдено.

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувану ухвалу та прийняти нове судове рішення, яким заяву про забезпечення позову задовольнити.

В апеляційній скарзі позивач посилається на те, що процедура повернення коштів з Державного бюджету складна, і ймовірно буде потребувати повторного звернення до суду задля повернення стягнутих коштів, що вимагатиме значного часу. Також вказує про існування мораторію на стягнення коштів з військових частин: відповідно до абзацу 12 п. 10-2 розділу ХІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження" викладеного в новій редакції Закону України від 27.07.2022 року № 2456-ІХ, зупиняється у період дії воєнного стану вчинення виконавчих дій у виконавчих провадженнях з виконання рішень, боржниками за якими є, зокрема військові частини.

Також вказав, що суд першої інстанції залишив поза увагою той факт що протиправність наказу № 10 має очевидний характер. Зазначає, що вжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення стягнення 20% грошового забезпечення не вирішує спір по суті, не скасовує наказ №10 остаточно, а лише зберігає існуюче становище до винесення остаточного рішення у справі.

Відповідач не реалізував своє процесуальне право подання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, дослідивши письмові докази та матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні заяви про забезпечення позову суд першої інстанції виходив з того, що у заяві про забезпечення позову відсутнє обґрунтування доцільності забезпечення позову в спосіб, визначений заявником, в цьому випадку заходи забезпечення позову не відповідають суті спору, в площині захисту в адміністративних правовідносинах. Відтак, наявність підстав, зазначених в ст. 150 Кодексу адміністративного судочинства України, представника заявника для забезпечення позову суд на цей час не вбачає.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Ухвалу про забезпечення позову постановляє суд першої інстанції, а якщо розпочато апеляційне провадження, то таку ухвалу може постановити суд апеляційної інстанції.

Подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову.

Видами забезпечення позову за приписами частини першої статті 151 КАС України є:

1) зупинення дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;

2) заборона відповідачу вчиняти певні дії;

4) заборона іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;

5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Згідно з частиною другою статті 151 КАС України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Частиною третьою статті 151 КАС України встановлено, що не допускається забезпечення позову шляхом, зокрема, зупинення дії рішення суб`єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження в адміністративній справі, або встановлення заборони або обов`язку вчиняти дії, що випливають з такого рішення (пункт 5).

За приписами частини п`ятої статті 151 КАС України зупинення дії нормативно-правового акта як захід забезпечення позову допускається лише у разі очевидних ознак протиправності такого акта та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду з позовом щодо такого акта.

За своєю суттю інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, покликаним забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення, прийнятого в адміністративній справі.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Заходи забезпечення мають вживатись лише в межах позовних вимог, бути співмірними з ними, а необхідність їх застосування повинна обґрунтовуватись поважними підставами й підтверджуватись належними доказами.

При цьому співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Суд, розглядаючи заяву про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, з огляду на докази, надані заявником для підтвердження своїх вимог, має пересвідчитись, зокрема, у тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує дійсна і реальна загроза невиконання рішення суду чи суттєва перешкода у такому виконанні, з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, яка звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При цьому, вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд в ухвалі про забезпечення позову повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Також суд має вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними.

Слід зазначити, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не може вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, суд враховує специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку, чи може невжиття таких заходів мати незворотні наслідки.

В обґрунтування заяви про забезпечення позову представник позивача зазначає, що відповідачем порушуються майнові права ОСОБА_1 і невжиття заходів забезпечення позову унеможливить ефективний захист та поновлення його порушених прав, з огляду на те, що позивач оскаржує наказ про підсумки службового розслідування до суду та прохає його визнати протиправним та скасувати судом. Виконання майбутнього рішення буде неможливим або ускладненим через незупинення стягнення за відповідним наказом. Отже, стягнення з позивача коштів до часу вирішення судом спору становитиме втручання у мирне володіння ним власними коштами. Крім того, представник позивача вказує, що є очевидними ознаки протиправності рішень відповідача та порушення прав позивача.

Колегією суддів встановлено, що предметом розгляду в даній справі є правомірність пункту 1, 3 Наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 04.01.2026 № 10 “Про притягнення до матеріальної відповідальності полковника ОСОБА_1 ”.

Так, пунктами 1, 3 Наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 04.01.2026 № 10 “Про притягнення до матеріальної відповідальності полковника ОСОБА_1 ” притягнуто до повної матеріальної відповідальності у сумі 2764917,21 грн. у зв`язку з переплатою додаткової винагороди військовослужбовцям військової частини НОМЕР_4 ; також внесено суму завданої шкоди 2764917,21 грн. в Книгу грошових стягнень і нарахувань військової частини НОМЕР_3 та проведення грошових стягнень і нарахувань військової частини НОМЕР_3 та проводити стягнення суми завданої шкоди 2764917,21 із грошового забезпечення полковника ОСОБА_1 відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі", в розмірі 20% місячного грошового забезпечення.

Таким чином, утримання грошового забезпечення позивача у розмірі 20 відсотків від суми нарахованого грошового забезпечення, встановлено наказом № 10 “Про притягнення до матеріальної відповідальності полковника ОСОБА_1 ”, окремі пункти якого і є спірними у даній справі.

Підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов`язків визначає Закон України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» від 3 жовтня 2019 року № 160-IX (далі Закон № 160-ІХ).

Приписами частин 1, 2 статті 10 Закону № 160-ІХ встановлено, що відшкодування шкоди, завданої особою, здійснюється на підставі наказу командира (начальника) шляхом стягнення сум завданої шкоди з місячного грошового забезпечення винної особи, крім випадків, передбачених частинами третьою, четвертою та п`ятою цієї статті та частиною першою статті 12 цього Закону.

Відшкодування шкоди, завданої командиром (начальником), здійснюється на підставі наказу старшого за службовим становищем командира (начальника).

Особа, яка завдала шкоду, за згодою командира (начальника) може добровільно відшкодувати її розмір повністю або частково, передати для відшкодування завданої шкоди рівноцінне майно або відремонтувати чи відновити пошкоджене, про що видається відповідний наказ.

Не допускається відшкодування завданої шкоди рівноцінним майном у разі втрати чи пошкодження зброї, боєприпасів, спеціальної техніки та іншого майна, що відповідно до закону вилучене з цивільного обороту або обмежене в обороті.

Відповідно до частини 1 статті 13 Закону № 160-ІХ стягнення сум завданої шкоди в разі притягнення винної особи до матеріальної відповідальності здійснюється щомісяця із грошового забезпечення особи в розмірі до 20 відсотків її місячного грошового забезпечення.

Згідно з частинами 1 та 3 статті 14 Закону № 160-ІХ наказ командира (начальника) про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності може бути оскаржено старшому за службовим становищем командиру (начальнику) та/або до суду в порядку, передбаченому законодавством.

У разі скасування наказу про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності стягнені з особи кошти та/або добровільно передане нею рівноцінне майно чи внесені кошти повертаються цій особі, про що видається відповідний наказ.

З аналізу вищенаведених норм вбачається, що відшкодування шкоди, завданої особою, здійснюється на підставі наказу командира (начальника), а у передбачених законом випадках у судовому порядку, зокрема, шляхом стягнення щомісяця із грошового забезпечення особи до 20 відсотків її місячного грошового забезпечення у разі притягнення винної особи до матеріальної відповідальності, при цьому, наказ командира (начальника) про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності може бути оскаржено старшому за службовим становищем командиру (начальнику) та/або до суду в порядку, передбаченому законодавством. При цьому, скасування наказу про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності не потребує подання військовослужбовцем окремого позову про стягнення відповідних коштів, оскільки у цьому випадку кошти такій особі повертаються на підставі відповідного наказу.

Колегія суддів зауважує, що за приписами частини 1 статті 13 Закону № 160-ІХ стягнення сум завданої шкоди не потребує подання окремого позову військовою частиною, така дія відбувається щомісяця із грошового забезпечення особи в розмірі до 20 відсотків її місячного грошового забезпечення.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 25.10.2023 у справі № 160/11784/23 для забезпечення позову суд повинен на підставі доказів та з огляду на обставини справи, поведінку учасників переконатися, що загроза ускладнення виконання рішення суду чи ефективного захисту такого права дійсно існує. Загроза повинна бути прямо пов`язана з об`єктом спору, а позивачем мають бути обґрунтовані підстави, за якими він вважає, що внаслідок невжиття заходів забезпечення позову настануть обставини, встановлені в пункті 1 частини другої статті 150 КАС України.

Колегія судів наголошує, що метою вжиття заходів забезпечення позову у цій справі позивачем зазначено уникнення можливого порушення в майбутньому своїх прав та охоронюваних законом інтересів, а також можливість реального виконання рішення суду, разом з цим, приписами Закону № 160-ІХ врегульовано питання повернення особі коштів, які були стягнені з такої особи, у випадку скасування наказу про притягнення до матеріальної відповідальності.

Посилання позивача на обставини можливого настання негативних наслідків чи порушення прав в майбутньому не може визнаватись достатнім для вжиття заходів забезпечення позову у спірних правовідносинах.

Щодо посилання апелянта на те, що спірний наказ є очевидно неправомірним, колегія суддів зазначає, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, так як останнє є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не може вирішуватися під час розгляду заяви про забезпечення позову.

Сама лише незгода позивача із рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень та звернення до суду з позовом про визнання таких протиправним ще не є достатньою підставою для застосування судом заходів забезпечення позову.

Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги те, що в матеріалах справи відсутні беззаперечні докази, які б свідчили про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, а неможливість захисту прав, свобод та інтересів позивача без вжиття таких заходів на цій стадії не вбачається, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про недоведеність заявником існування визначених у статті 150 КАС України обставин, за наявності яких суд може вжити заходи забезпечення позову, а відтак подана позивачем заява про забезпечення позову є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Щодо посилання позивача на абзац 12 пункту 10-2 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VІІІ, колегія суддів зазначає, що дана норма не є застосовною до даних правововідносин, з огляду на таке.

Положенням абзацу дванадцятого пункту 10-2 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VІІІ визначено, зупиняється у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, вчинення виконавчих дій у виконавчих провадженнях з виконання рішень (крім рішень за позовами фізичних осіб про стягнення заробітної плати, грошового забезпечення військовослужбовців, його перерахунку, щодо забезпечення військовослужбовців житлом), боржниками за якими є підприємства оборонно-промислового комплексу, визначені в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, органи військового управління, з`єднання, військові частини, вищі військові навчальні заклади, військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти, установи та організації, які входять до складу Збройних Сил України, рішень про стягнення з фізичної особи заборгованості за житлово-комунальні послуги на території територіальних громад, що належать до територій, на яких ведуться активні бойові дії, або тимчасово окупованих територій відповідно до переліку, затвердженого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань тимчасово окупованої Російською Федерацією території України, або якщо стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги здійснюється щодо нерухомого майна, яке є місцем постійного проживання такої фізичної особи і було знищено або пошкоджено внаслідок воєнних (бойових) дій.

Отже, вищевказане положення містить застереження, стосовно "рішень за позовами фізичних осіб про стягнення заробітної плати, грошового забезпечення військовослужбовців, його перерахунку, щодо забезпечення військовослужбовців житлом", тобто чітку закріплено, що на такі категорії справ даний мораторій не розповсюджується.

Колегія суддів, переглянувши рішення суду першої інстанції, дійшла висновку, що при прийнятті рішення, суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального права.

Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Згідно із ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 30.07.2026 по справі № 480/534/26 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя (підпис)І.С. Чалий

Судді(підпис) (підпис) З.Г. Подобайло М.О. Семененко