Постанова від 26 серпня 2026 р. у справі №520/17723/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2026 р. Справа № 520/17723/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Русанової В.Б.,

Суддів: П`янової Я.В. , Бегунца А.О. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 13.07.2026 (головуючий суддя І інстанції: Кухар М.Д.) у справі №520/17723/26

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1

про визнання незаконною і протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом, в якому просив суд:

- визнати незаконними і протиправними бездіяльність та дії службової особи відповідача ОСОБА_2 , які вона вчинила 23.05.2026, щодо відмови у наданні йому медичної допомоги та перешкоджання наданню йому медичної допомоги іншою особою, визнавши такі діяння, як мобінг/босінг та дискримінацію його як людини, громадянина і військовослужбовця;

- визнати незаконними і протиправними бездіяльність та дії службової особи відповідача ОСОБА_3 , які він вчинив 23.05.2026, щодо надання вказівок ОСОБА_2 не надавати йому ніяких направлень, ігноруванні ним звернень щодо його поганого самопочуття та необхідності у консультації лікаря та медичної допомоги, визнавши такі діяння як мобінг/босінг та дискримінацію його як людини, громадянина і військовослужбовця;

- визнати незаконними і протиправними бездіяльність та дії службової особи відповідача ОСОБА_4 , які він вчинив 23.05.2026, щодо ігнорування ним його потреби у медичній допомозі, приховування від нього інформації щодо службового розслідування відносно нього, примушення його до отримання документів на переведення, психологічному тиску на нього, визнавши такі діяння як мобінг/босінг та дискримінацію його як людини, громадянина і військовослужбовця;

- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 матеріальну шкоду, заподіяну йому бездіяльністю та діями службової особи відповідача, що викладені у п.1 позовних вимог, у розмірі 1538,74 грн.;

- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 моральну шкоду (пропорційно), яка була йому заподіяна бездіяльністю та діями службових осіб відповідача, що викладені у п.п. 1-3 позовних вимог, у розмірі 576 мінімальних заробітних плат (далі - МЗП), що складає на час подання позову 4980672,00 грн., на його користь на відшкодування моральної шкоди, заподіяної йому цими службовими особами відповідача з ознаками дискримінації та мобінгу/босінгу його як людини, громадянина та військовослужбовця.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 29.06.2026 позовну заяву залишено без руху.

Приймаючи ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що позовна заява подана з порушенням вимог ст.ст.160, 161 КАС України, а саме вимоги позивача про "визнання таких діянь, як мобінг/босінг та дискримінацію його як людини, громадянина і військовослужбовця" не відповідають положенням ст.245 КАС України.

Судом надано 10 днів на усунення недоліків позовної заяви шляхом приведення позовної заяви у відповідність до ст.245 КАС України.

На виконання вимог ухвали суду, позивачем надано заяву про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 13.07.2026 року повернуто позовну заяву.

Повертаючи позовну заяву, суд, керуючись приписами п.1 ч.4 ст.169 КАС України, виходив з того, що позивачем не усунуто недоліки позовної заяви.

Позивач, не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просив її скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В обґрунтування вимог скарги посилається на те, що залишаючи позовну заяву без руху суд поклав обов`язки, які не передбачені положеннями ст.ст.160, 161 КАС України, а саме необхідність приведення позовної заяви у відповідності до вимог ст.245 КАС України.

Зазначив, що суд не може вимагати від позивача зміни (корегування) вимог позову.

Вказує, що судом проігноровано аргументи та доводи поданої ним заяви на виконання вимог суду, допустивши тим самим порушення норм процесуального права.

Вважає, що наявні підстави для скасування оскаржуваної ухвали, передбачені ч.1 ст.320 КАС України.

Окрім того, на підставі ст. ст.249, 324 КАС України, просив суд апеляційної інстанції постановити окрему ухвалу суду щодо незаконних дій і рішення суду першої інстанції, що містять ознаки злочину, передбаченого ч.1 ст.364 та ч.1 ст.366 КК України.

Відповідач не подав відзив на апеляційну скаргу.

Згідно ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч.2 ст.312 КАС України апеляційна скарга розглянута судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши ухвалу суду першої інстанції, матеріали справи, доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ч.2 ст.55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч.1 ст.171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.169 КАС України встановлено, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених ст. ст.160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Відповідно до п.1 ч.4 ст.169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

Отже, чинним законодавством передбачено повернення позовної заяви, якщо у встановлений судом строк позивачем не виконано вимоги ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Повернення позовної заяви - це процесуальна дія, яка припиняє розгляд конкретної позовної заяви на стадії відкриття провадження без вирішення спору по суті, у випадку неможливості її розгляду з підстав, які можуть бути усунуті особою, яка звернулася до суду.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який залишено без руху, з підстав того, що поданий з порушенням вимог ст.ст.160, 161 КАС України, а саме вимоги позивача про "визнання таких діянь, як мобінг/босінг та дискримінацію його як людини, громадянина і військовослужбовця" не відповідають положенням ст.245 КАС України". Суд поклав на позивача обов`язки усунути недоліки шляхом приведення позовної заяви у відповідність до ст.245 КАС України.

На виконання вимог суду позивачем подано заяву, в якій зазначено про відсутність правових підстав залишення позову без руху та неприйняття останнього до розгляду. Також в заяві позивач посилається на те, що приписи ст.ст.160, 161 КАС України не містять положень про те, що позовна заява має відповідати вимогам ст.245 КАС України. Зазначив, що суд не може вимагати від позивача зміни (корегування) вимог позову, оскільки це суперечить ч.3 ст.9 КАС України.

Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не усунуто недоліки позову, і не виконано вимоги суду.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду, з огляду на наступне.

Згідно ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Відповідно до п.п.4,5 ч.5 ст.160 КАС України в позовній заяві зазначаються: зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

При цьому КАС не передбачає конкретну форму викладу позовних вимог, а наділяє позивача правом визначати учасників справи та довільно викласти зміст позовних вимог спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачених законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні.

Отже, ст.160 КАС не конкретизує вимоги щодо змісту позовної заяви, який викладається позивачем в довільній формі.

Головним є те, щоб позовна заява містила виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, достатність яких в подальшому має бути оцінена судом в ході судового розгляду справи по суті.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що норми ст.ст.160, 161 КАС України не містять вимог щодо того, що позовна заява має відповідати положенням ст.245 КАС України, а тому вимоги суду першої інстанції про необхідність приведення позовної заяви (певних її вимог) у відповідність до цієї норми КАС України, є необґрунтованими.

Суд першої інстанції не позбавлений можливості з`ясувати всі обставини справи в установлений законом спосіб, а також обрати належний та ефективний спосіб захисту прав позивача.

Колегія суддів зазначає, що у постанові від 25.01.2024 у справі №320/14843/23 Велика Палата Верховного Суду сформувала правовий висновок про те, що відкриття провадження у справі регламентовано нормами глави 2 розділу II КАС, які не наділяють суд повноваженнями при вирішенні питання про відкриття провадження у справі давати оцінку обраному позивачем способу захисту порушеного права. Ці питання можуть вирішуватись на інших стадіях адміністративного процесу.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 10.12.2024 у справі №215/1175/24.

Неповнота, навіть очевидна з точки зору професійного судді, з якою позивач обґрунтував позовні вимоги не можуть бути підставою для залишення позовної заяви без руху та повернення позовної заяви позивачу в подальшому.

Наведене вище узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 21.11.2024 у справі №160/1007/24.

Колегія суддів зазначає, що незгода суду першої інстанції із наведеним у позовній заяві обґрунтуванням вимог про "визнання таких діянь, як мобінг/босінг та дискримінацію його як людини, громадянина і військовослужбовця" не свідчить про недоліки позову та не є підставою повернення позову позивачу, оскільки саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для ухвалення рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Наведене вище узгоджується з правовою позицією Великої Палали Верховного Суду, викладеною в постанові від 26.09.2024 у справі №990/220/24.

Зміст та обсяг порушеного права і виклад обставин, якими воно підтверджується, у кожному конкретному випадку можуть бути різними, але разом із цим принаймні на рівні формулювання викладу їх змісту мають бути достатніми, щоб визначити предмет спору, його юрисдикційну належність, характер вимог, часові рамки події порушення, нормативне регулювання спірних відносин, а також обставини, за яких можна ухвалити одне з обов`язкових процесуальних рішень, пов`язаних з визнанням позовної заяви прийнятною/неприйнятною (ця позиція неодноразово була висловлена в постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема, у справах №640/7310/19, 9901/393/19).

Водночас правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві вимогами не є підставою для визнання позовної заяви неподаною і повернення позивачу.

Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору та способу захисту є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Підсумовуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов передчасних та необґрунтованих висновків щодо повернення позовної заяви.

Відповідно до положень ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якої кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішеннях від 13.01.2000 у справі “Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії” та від 28.10.1998 у справі “Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії” Європейський Суд з прав людини зазначив про порушення п.1 ст.6 Конвенції, яке виявилося в надто суворому тлумаченні внутрішніми судами процесуальної норми, що позбавило заявників права на доступ до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог.

Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ч.3 ст.312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.

Згідно п.4 ч.1 ст.320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, є, зокрема, порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Таким чином, оскільки висновок суду першої інстанції про наявність підстав для повернення позовної заяви є передчасним та необґрунтованим, колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню, з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Щодо окремої ухвали на підставі ст.ст.249,324 КАС України.

Так, за змістом ст.324 КАС України суд апеляційної інстанції у випадках і в порядку, встановлених ст.249 цього Кодексу, може постановити окрему ухвалу.

Відповідно до ч.1 ст.249 КАС України суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб`єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.

Суд вищої інстанції може постановити окрему ухвалу в разі допущення судом нижчої інстанції неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, незалежно від того, чи є такі порушення підставою для скасування або зміни судового рішення (ч.8 ст.249 КАС України).

Окрема ухвала стосовно порушення законодавства, яке містить ознаки кримінального правопорушення, надсилається прокурору або органу досудового розслідування, які повинні надати суду відповідь про вжиті ними заходи у визначений в окремій ухвалі строк (ч.9 ст.249 КАС України).

Положеннями ч.4 ст.249 КАС України визначено, що в окремій ухвалі суд має зазначити закон чи інший нормативно-правовий акт (у тому числі його статтю, пункт тощо), вимоги яких порушено, і в чому саме полягає порушення.

Отже, ст.249 КАС України дає можливість суду у процесуальний спосіб відреагувати на порушення закону, стосовно яких він не може самостійно вжити заходів для усунення цих порушень, причин та умов, що їм сприяли.

Окрема ухвала є формою реагування суду на порушення норм права, причини та умови, що спричинили (зумовили) ці порушення, з метою їх усунення та запобігання таким порушенням у майбутньому.

Підставою для постановлення окремої ухвали є виявлення порушення закону і встановлення причин та умов, що сприяли вчиненню порушення. Відтак окрема ухвала може бути постановлена у разі, коли під час судового розгляду справи встановлено певне правопорушення.

Аналізуючи викладене, обов`язковими умовами для постановлення окремої ухвали є порушення закону чи іншого нормативно-правового акту з чітким зазначенням такої норми та обґрунтування, у чому саме полягає таке порушення.

Адміністративний суд наділений диспозитивним правом постановити окрему ухвалу про вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.

На переконання суду апеляційної інстанції скаржник, звертаючись з вимогою щодо постановлення окремої ухвали на підставі ст.ст.249, 324 КАС України не навів достатніх підстав та аргументів для постановлення такої ухвали.

Отже, враховуючи, що законних підстав для постановлення окремої ухвали судом апеляційної інстанції не встановлено, постановлення окремих ухвал, на підставі ст.249 КАС України, є дискреційними повноваженнями суду і є його правом, а не обов`язком, колегія суддів дійшла висновку, що у задоволенні вимог скаржника про постановлення окремої ухвали слід відмовити.

З урахуванням наведеного вище, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст. ст. 312, 315, 320, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 13.07.2026 у справі №520/17723/26 скасувати.

Адміністративну справу №520/17723/26 направити до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню.

Головуючий суддя В.Б. Русанова

Судді Я.В. П`янова А.О. Бегунц