Постанова від 26 серпня 2026 р. у справі №440/8419/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2026 р. Справа № 440/8419/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Русанової В.Б.,

Суддів: П`янової Я.В. , Бегунца А.О. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 15.07.2026 (головуючий суддя І інстанції: Н.Ю. Алєксєєва) у справі №440/8419/26

за позовом ОСОБА_1

до Державної казначейської служби України третя особа Національний банк України

про визнання протиправною та скасування відмови, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом, в якому, просив суд:

- визнати протиправною і скасувати відмову Державної казначейської служби України у прийнятті до виконання виконавчого листа Печерського районного суду міста Києва від 20.11.2023 по справі №757/11588/22-ц, що викладена у формі листа від 23.06.2026 №5-11-11/16437;

- зобов`язати Державну казначейську службу України прийняти до виконання виконавчий лист Печерського районного суду міста Києва від 20.11.2023 по справі №757/11588/22-ц.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 29.06.2026 позовну заяву залишено без руху, надано 10 денний строк для усунення недоліків шляхом надання документа про сплату судового збору в розмірі 1064,96 грн., або доказів на підтвердження підстав звільнення від сплати судового збору.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 15.07.2026 позовну заяву повернуто позивачу.

Позивач, не погодившись з ухвалою суду, подав апеляційну скаргу, в якій просив її скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В обґрунтування вимог скарги посилається на Рішення Конституційного Суду України від 13.05.2024 №6-р(ІІ)/2024, яким визнано неконституційними положення ч.2 ст.3, пп.9 п.1 ч.2 ст.4 Закону України „Про судовий збір“ (зі змінами).

Зазначає, що Конституційний Суд України у вказаному рішенні виснував, що вимога сплати судового збору за оскарження дій органу ДВС, вчинених у ході виконання рішення суду, є надмірною, оскільки особа фактично двічі сплачує судовий збір за захист одного і того ж охоронюваного інтересу.

Вказує, що відповідач не забезпечив належне і повне виконання, ухваленого у справі №757/11588/22-ц на користь позивача судового рішення, а тому непропорційним є втручанням у його право на доступ до суду у даній справі шляхом висунення останнім вимоги щодо сплати судового збору за оскарження дій відповідача, пов`язаних із виконанням рішення суду в іншій справі.

Зазначає про необхідність врахування судом положень ч.4 ст.7 КАС України, і незастосування останнім положень Закону України "Про судовий збір" і КАС України, в тій частині, в якій вони вимагають сплати судового збору.

Окрім того, посилається на правові позиції Верховного Суду, викладені в певних його рішеннях.

Вважає, що з огляду на правову позицію Конституційного Суду України, висловлену у рішенні, вимога суду першої інстанції сплати судового збору є такою, що суперечить Конституції України.

Третя особа у справі подала відзив на апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на необґрунтованість та безпідставність доводів скаржника, просила останню залишити без задоволення, а ухвалу суду без змін.

Відповідач не подав відзив на апеляційну скаргу.

Згідно ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч.2 ст.312 КАС України апеляційна скарга розглянута судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши ухвалу суду першої інстанції, матеріали справи, доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції, керуючись п.1 ч.4 ст.169 КАС України, виходив з того, що позивачем у встановлений судом строк вимоги ухвали про залишення позовної заяви без руху не виконано, недоліки останньої не усунуто.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Відповідно до ч.2 ст.171 КАС України суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.

Відповідно до ч.3 ст.161 КАС України до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Положеннями ч.1 ст.169 КАС України визначено, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити) (ч.2 ст.169 КАС України).

Згідно ст.ст.1,2 Закону України "Про судовий збір" 08 липня 2011 року №3674-VI (далі по тексту - Закон №3674-VI) судовий збір справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом.

Судовий збір включається до складу судових витрат. Платниками судового збору є: громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи-підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом.

Відповідно до ч.1 ст.4 Закону №3674-VI судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до п.3 ч.2 ст.4 Закону №3674-VI за подання фізичною особою до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру встановлена ставка судового збору в розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" встановлено у 2025 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема, працездатних осіб: з 1 січня - 3328 грн.

Відповідно до ч.3 ст.4 Закону №3674-VI при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Відтак, сума судового збору за подання адміністративного позову у даній справі, про що правильно зазначено судом першої інстанції, складає - 1064,96 грн. (1331,20 грн. *0,8).

Разом з тим, позивачем подано до адміністративного суду позов щодо вимог немайнового характеру, до якого не надано документ про сплату судового збору.

На виконання вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху позивачем також не надано до суду документу про сплату судового збору.

За вказаних обставин суд першої інстанції дійшов вірного висновку про повернення позовної заяви з підстав подання її з недоліками.

Доводи апелянта щодо відсутності обов`язку сплатити судовий збір , оскільки предметом позову є протиправність дій відповідача щодо виконання прийнятого на користь позивача судового рішення у іншій справі (№757/11588/22-ц), колегія суддів вважає необґрунтованими, з огляду на наступне.

Відповідно до положень ст.381-1 КАС України, судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому статтями 287, 382-382-3 і 383 цього Кодексу.

При цьому, ст.287 КАС України передбачає розгляд адміністративних справ шляхом подання позовної заяви на дії, бездіяльність чи рішення державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця при порушенні прав, свобод чи інших законних інтересів учасників виконавчого провадження.

Статті 382 і 383 КАС України передбачають звернення до адміністративного суду шляхом подання заяв про встановлення судового контролю в рамках адміністративних справ, які вже перебували в провадженні адміністративного суду щодо не виконання суб`єктами владних повноважень (відповідачами у справі) судового рішення.

Оскільки, в даному випадку позивач звернувся до суду саме з позовом до відповідача - відповідного державного органу казначейської служби, а не в порядку виконання судових рішень за результатами розгляду адміністративної справи, передбаченому ст.ст.287, 382-382-3 і 383 КАС України, позивач мав сплатити судовий збір в порядку та розмірі, визначеному чинним законодавством України.

Стосовно посилання скаржника на Рішення Конституційного Суду України від 13.05.2024 №6-р(ІІ)/2024, яким визнано неконституційними положення ч.2 ст.3, пп.9 п.1 ч.2 ст.4 Закону України „Про судовий збір“ (зі змінами), у тій частині, що вони уможливлюють справляння судового збору за подання апеляційної чи касаційної скарги на ухвалу суду, постановлену за результатами розгляду скарги на рішення, дії або бездіяльність державного чи приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів зазначає наступне.

Зазначене Рішення Конституційного Суду України стосується правовідносин, що виникають у межах цивільного судочинства за результатами розгляду скарги на рішення, дії або бездіяльність державного чи приватного виконавця під час виконання судового рішення і не стосуються правовідносин у справі адміністративного судочинства.

Відтак, доводи скаржника фактично ґрунтуються на неправильному розумінні предмета правового регулювання, зазначеного у Рішенні Конституційного Суду України, та не можуть бути застосовані до спірних правовідносин у цій справі.

Доводи апеляційної скарги про необхідність врахування судом положень ч.4 ст.7 КАС України, і незастосування останнім положень Закону України "Про судовий збір" і КАС України, в тій частині, в якій вони вимагають сплати судового збору за оскарження дій відповідача, пов`язаних із виконанням рішення суду в іншій справі (№757/11588/22-ц), оскільки така вимога суперечить Конституції України, є необґрунтованими та такими, що не спростовують правильності висновків суду першої інстанції щодо процесуального обов`язку позивача сплатити, визначений законодавством, розмір судового збору.

Пільги щодо сплати судового збору визначено у ст.5 Закону №3674-VI.

Разом з тим, на виконання вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху позивачем також не надано доказів, в розумінні приписів наведеної вище норми Закону №3674-VI, які б звільняли його від сплати судового збору.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 19.06.2001 у справі "Креуз проти Польщі" (пункт 59) вказав: "Суд ще раз нагадує, що він ніколи не виключав можливості того, що інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовувати накладення фінансових обмежень на доступ особи до суду. Більше того, Суд вважає, що положення п.1 ст.6 Конвенції про виконання зобов`язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах. Таким чином, вимога сплати зборів цивільними судами у зв`язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права доступу до суду, яке є саме по собі таким, що суперечить п.1 ст.6 Конвенції".

Згідно п.1 ч.4 ст.169 КАС України якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк, позовна заява повертається позивачеві.

Підсумовуючи наведене вище, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції щодо наявності правових підстав повернення позовної заяви, у зв`язку із не усуненням позивачем недоліків позовної заяви, яку залишено без руху.

В силу положень ч.8 ст.169 КАС України повернення позовної заяви не є порушенням права на доступ до суду в розумінні норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини, оскільки не позбавляє позивача права на повторне звернення до суду у встановленому законом порядку.

Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, викладених в оскаржуваній ухвалі, у зв`язку з чим підстав для її скасування не вбачається.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовані наведеними вище обставинами та нормативно - правовим обґрунтуванням, у зв`язку з чим підстав для скасування ухвали суду першої інстанції не вбачається.

Керуючись ст. ст. 312, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 15.07.2026 у справі №440/8419/26 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя В.Б. Русанова

Судді Я.В. П`янова А.О. Бегунц