Постанова від 26 серпня 2026 р. у справі №200/393/26 — Перший апеляційний адміністративний суд

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2026 року справа №200/393/26

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Гайдара А.В., Геращенка І.В., Пивовар І.В., розглянув у порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 та Військової частини НОМЕР_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 26 березня 2026 року (головуючий суддя І інстанції Льговська Ю.М.), складеного у повному обсязі 26 березня 2026 року, у справі № 200/393/26 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання до вчинення певних дій, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 про:

визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачеві грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби, премії, допомоги для оздоровлення, грошової компенсації додаткової відпустки учасника бойових дій, одноразової грошової допомоги при звільненні) за період з 29 січня 2020 року по 26 грудня 2020 року, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2020 року;

зобов`язання відповідача здійснити перерахунок і виплату позивачеві грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби, премії, допомоги для оздоровлення, грошової компенсації додаткової відпустки учасника бойових дій, одноразової грошової допомоги при звільненні) за період з 29 січня 2020 року по 26 грудня 2020 року, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2020 року (з урахуванням вже виплачених сум);

визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невключення до складу грошового забезпечення позивача сум додаткової винагороди АТО/ООС при обчисленні розміру допомоги на оздоровлення, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки учасника бойових дій, одноразової грошової допомоги при звільненні;

зобов`язання відповідача здійснити перерахунок і виплату позивачеві допомоги на оздоровлення, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки учасника бойових дій, одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням сум винагороди АТО/ООС (з урахуванням вже виплачених сум);

зобов`язання відповідача нарахувати і виплати позивачеві компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 26 березня 2026 року позовні вимоги задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби, премії, допомоги для оздоровлення, грошової компенсації додаткової відпустки учасника бойових дій, одноразової грошової допомоги при звільненні) за період з 29 січня 2020 року по 26 грудня 2020 року, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2020 року.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок і виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби, премії, допомоги для оздоровлення, грошової компенсації додаткової відпустки учасника бойових дій, одноразової грошової допомоги при звільненні) за період з 29 січня 2020 року по 26 грудня 2020 року, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2020 року (з урахуванням вже виплачених сум).

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невключення до складу грошового забезпечення ОСОБА_1 сум додаткової винагороди АТО/ООС при обчисленні розміру грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки учасника бойових дій.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок і виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки учасника бойових дій з урахуванням вже виплачених сум.

В іншій частині позову відмовлено.

Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 5333 (дві тисячі п`ятсот) грн 00 коп.

Позивач не погодився з рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволені позовних вимог, подав апеляційну скаргу, в яких просив скасувати оскаржене судове рішення в цій частині та задовольнити вказані позовні вимоги

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт вказав, що Закон № 2050-ІІІ та Порядок №159 передбачають, що нарахування компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати

Вважає, що за рахунок бюджетних асигнувань відповідача має бути стягнені витрати на правничу допомогу по 20 000,00 грн в суді першої та апеляційної інстанціях.

Відповідач не погодився з судовим рішенням в частині задоволених позовних вимог, подав апеляційну скаргу в якій просив суд його скасувати та відмовити у задоволені позовних вимог.

Вказав, що грошове забезпечення нараховано та виплачено позивачу у розмірах, передбачених діючим законодавством

Зазначив, що позивачем пропущений строк звернення до суду.

Сторони в судове засідання не викликались, про дату та місце розгляду справи повідомлялись судом належним чином.

Апеляційним судом витребувано у Донецького окружного адміністративного суду справу № 200/393/26, однак листом суд першої інстанції повідомив, що справа в паперовому вигляді не формувалась. Також повідомлено, що всі документи експортовано в комп`ютерну програму «Діловодство спеціалізованого суду».

Відтак, апеляційний суд вважає за можливе здійснити апеляційний перегляд за документами, наявними в підсистемі «Електронний суд».

Суд, заслухав доповідь судді-доповідача, перевірив матеріали справи і обговорив доводи апеляційної скарги, перевірив юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, встановив наступне.

ОСОБА_1 з 22 листопада 2019 року по 26 грудня 2020 року проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 (прикордонна служба), звільнено зі служби у зв`язку із закінченням строку контракту.

Спірним для вимоги, що стосується прожиткового мінімуму, позивач визначив період з 29 січня 2020 року по 26 грудня 2020 року. Суд розглядає справу у межах позовних вимог. Показник прожиткового мінімуму для працездатної особи для розрахунку деяких видів грошового забезпечення у спірний період взято станом на 01 січня 2018 рік.

Протягом періоду служби позивачеві щомісячно, окрім листопада 2020 року, виплачувалася додаткова допомога, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168.

Допомога для оздоровлення виплачена у червні 2020 року.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача позивач звернувся до суду із цим позовом.

Суд вважає помилковими висновки суду першої інстанції щодо відмови у задоволені позовних вимог про нарахування і компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення та зазначає наступне.

Щодо строку звернення до суду.

Частиною 1, 2 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з частиною другою статті 233 Кодексу законів про працю України (в редакції, чинній по 18.07.2022 включно) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Позовні вимоги стосуються обчислення грошового забезпечення за 2020 рік, відтак строк позовної давності у даному випадку не застосовується, а підстав для залишення позову без розгляду немає.

Щодо суті позовних вимог.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII" відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Частинами другою, четвертою статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та має забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

З моменту набрання чинності Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” за змістом пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується в розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня календарного року, починаючи з 01.01.2017.

Відповідно до п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” (далі Постанова № 704), у первісній редакції було визначено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Додатки 1, 12, 13, 14 до постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

Згідно з пунктом 1 приміток Додатку 1 до Постанови № 704 посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли посадовий оклад визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень.

Відповідно до примітки Додатку 14 Постанови № 704 оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли розмір окладу визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень.

Постанова №704 набрала чинності з 01.03.2018.

На момент набрання чинності Постановою № 704, пункт 4 цієї постанови був викладений у редакції згідно з пунктом 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103, а саме: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.".

Проте, пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України № 103 втратив чинність у зв`язку із набранням законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18, за наслідком розгляду якої суд визнав протиправним та нечинним пункт 6 Постанови КМУ № 103, яким внесено зміни до інших постанов Кабінету Міністрів України.

Тобто, з 29.01.2020, враховуючи дату ухвалення цього судового рішення, було відновлено дію пункту 4 Постанови № 704 у первісній редакції.

Водночас, 20.05.2023 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481, якою внесені зміни до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб”.

Пунктом 2 постанови № 481 викладено абзац 1 п. 4 постанови № 704 в такій редакції: “Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.”.

Тобто, пункт 4 постанови № 704, у редакції з 20.05.2023 визначає встановлення фіксованої суми, з якої обчислюються розміри посадових окладів та окладів за військовим званням, та не має у цьому прив`язки до певного розміру прожиткового мінімуму.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі № 320/29450/24, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025, визнано протиправним та нечинним пункт 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 стосовно внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб”.

Під час розгляду і вирішення цієї справи положення п. 4 Постанови № 704 та п. 3 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” підлягають солідарному застосуванню.

Зазначені норми права та вищенаведені обставини у своїй сукупності вказують на те, що з 29.01.2020 по 19.05.2023 та з 19.06.2025 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями належало визначати шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704.

Враховуючи наведене, у період проходження позивачем служби з 29 січня 2020 року по 26 грудня 2020 року для обчислення позивачу посадового окладу та окладу за військовим званням, і виплат, що обчислюються із них, відповідачу належало використовувати розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020.

Натомість, відповідач визнав використання ним в цей період для обчислення позивачу посадового окладу та окладу за військовим званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2018 (що становив 1762 грн відповідно до Закону України “Про Державний бюджет України на 2018 рік”), а не встановленого законом на 1 січня поточного календарного року, що є протиправним.

Відтак, підлягають задоволенню позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування і невиплати грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби, премії, допомоги для оздоровлення, грошової компенсації додаткової відпустки учасника бойових дій, одноразової грошової допомоги при звільненні) за період з 29 січня 2020 року по 26 грудня 2020 року, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2020 року

При визначенні складових грошового забезпечення, що підлягають перерахунку, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2020, зокрема: посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби, премії, допомоги для оздоровлення, підйомної допомоги суд виходить із такого.

У п. 4 постанови № 704 йдеться про обчислення з прожиткового мінімуму встановленого на 1 січня відповідного року посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями.

Відтак, перерахунку підлягають саме посадовий оклад, оклад за військовим званням та ті складові грошового забезпечення і виплати, що обчислюються із посадового окладу та окладу за військовим званням.

Підпунктом третім пункту 5 Постанови № 704 надано право керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання, надавати один раз на рік військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, та допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.

Із цією нормою кореспондуються приписи спеціальної норми, передбаченої пунктом 1 глави 7 розділу IV Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25 червня 2018 року № 558 (далі – Інструкція № 558), за якими військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) один раз на рік надається допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.

Проте пунктом 5 глави 7 розділу IV Інструкції № 558 конкретизовано, що розмір допомоги визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім одноразових додаткових видів та винагород), які військовослужбовець отримує за займаною ним штатною посадою на день видання наказу про надання цієї допомоги.

Оскільки допомога для оздоровлення розраховуються з урахуванням розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням в структурі місячного грошового забезпечення, то вказаний вид допомоги, виплачений у період з 29 січня 2020 року по 26 грудня 2020 року, розрахований позивачеві у меншому, ніж належало, розмірі.

При цьому за прямою вказівкою спеціального нормативно-правового акта до розміру місячного грошового забезпечення, з якого обчислюється допомога для оздоровлення, не включаються винагороди, тому відповідач, обчислюючи розмір допомоги для оздоровлення без додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168, діяв правомірно.

При аналізі та застосуванні норми права судом врахована правова позиція Верховного Суду, викладена у постановах від 20 серпня 2024 року у справі № 420/693/23, від 24 квітня 2025 року у справі № 460/2217/23, 18 грудня 2025 року у справі № 420/4437/24.

Відповідно до пункту 6 глави 9 розділу V Інструкції № 558, що визначає умови виплата одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які в разі звільнення з військової служби мають право на отримання одноразової грошової допомоги, до їх грошового забезпечення, з якого нараховується ця одноразова грошова допомога, включаються: 1) для військовослужбовців, що звільняються з посад, на які вони були призначені, - посадовий оклад, оклад за військовим званням і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород); […].

Оскільки одноразова грошова допомога при звільненні розраховуються з урахуванням розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, то вказаний вид допомоги розрахований позивачеві у меншому, ніж належало, розмірі.

При цьому за прямою вказівкою спеціального нормативно-правового акта до розміру місячного грошового забезпечення, з якого обчислюється одноразова грошова допомога при звільненні, не включаються винагороди, тому відповідач, обчислюючи розмір одноразової грошової допомоги при звільненні без додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168, діяв правомірно.

При аналізі та застосуванні норми права судом врахована правова позиція Верховного Суду, викладена у постановах від 24 квітня 2025 року у справі № 460/2217/23.

Відповідно до абзацу 3 пункту 6 глави 8 розділу V Інструкції № 558 грошова компенсація за всі невикористані дні відпустки провадиться виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого має військовослужбовець відповідно до чинного законодавства, на день виключення зі списків особового складу органу Держприкордонслужби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення місячного розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів.

Оскільки грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки розраховується з урахуванням розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, то вона виплачена позивачеві у меншому, ніж належало, розмірі.

На відміну від правил обчислення розміру допомоги для оздоровлення чи одноразової грошової допомоги при звільненні, пункт 6 глави 8 розділу V Інструкції № 558 не містять застережень щодо заборони включення винагород до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється розмір такої компенсації.

Крім того, суд враховує, що за змістом пункту 2 розділу I Інструкції № 558 місячне грошове забезпечення - грошове забезпечення, на отримання якого у відповідному місяці має право військовослужбовець згідно із чинним законодавством. Місячне грошове забезпечення складається із: основних видів грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням); щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, премія).

Отже, до розрахунку компенсації за невикористані дні додаткової відпустки включено щомісячні додаткові види грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував на день виключення зі списків особового складу органу Держприкордонслужби. Тому при обчисленні розміру таких виплат, відповідач був зобов`язаний урахувати суму винагороди, яку позивач отримував перед звільненням.

Щодо компенсації втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати” № 2050-ІІІ від 19 жовтня 2000 року (далі – Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 159 від 21 лютого 2001 року (далі – Порядок № 159).

Згідно з нормами статей 1, 2 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

У відповідності до статті 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але невиплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

За приписами статті 4 Закону № 2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Пунктом 2 Порядку № 159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Згідно з п. 3 Порядку № 159 компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, соціальні виплати (допомога сім`ям з дітьми, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, допомога дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо).

Отже, основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої статтею 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком № 159, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).

Верховний Суд у постанові від 16 квітня 2020 року у справі № 200/11292/19-а дійшов правового висновку про те, що системний аналіз наведених вище положень дає змогу дійти висновку, що основними умовами для виплати суми компенсації є: порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів та виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.

Рішенням суду першої інстанції встановлено порушене відповідачем право позивача на отримання належних сум грошового забезпечення виходячи з розміру прожиткового мінімуму для осіб станом на 01.01.2020, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки з урахуванням сум винагороди АТО/ООС

Таким чином, відповідач, з вини якого не було вчасно нараховано та виплачено позивачу грошове забезпечення, повинен здійснити виплату таких коштів з одночасною виплатою сум компенсації.

Відтак, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне скасувати судове рішення в частині відмови у задоволені позовних вимог та їх задовольнити.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача судових витрат, які складаються з витрат на професійну правничу допомогу у суді першої та апеляційної інстанції, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Питання, що стосуються витрат на професійну правничу допомогу, регулюються статтею 134 КАС України. Відповідно до частини другої цієї статті за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

За приписами частини 3 цієї статті для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Відповідно до частини п`ятої статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно із частиною сьомою статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

На підтвердження витрат надано наступні документи: 1) договір про надання правничої допомоги від 25 серпня 2025 року, за яким оплата здійснюється у формі гонорару, 2) додаткову угоду до договору від 18 січня 2026 року, якою встановлено гонорар у розмірі 20 000 грн, 3) акт від 12 березня 2026 року, за яким надано послуги: 1) усна консультація – 1 000 грн, 2) складання та направлення адвокатського запиту – 1 000 грн, 3) ознайомлення з архівними відомостями про грошове забезпечення – 2 000 грн, 4) ознайомлення з судовою практикою – 1 000 грн, 5) складання та направлення позовної заяви до суду – 10 000 грн, 5) складання та направлення до суду відповіді на відзив – 5 000 грн, 4) платіжну інструкцію про сплату 20 000 грн.

Відповідно до частини шостої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Водночас, обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС України).

Матеріалами справи встановлено, що представником позивача заявлені до стягнення витрати на правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн у суді першої інстанції та 20 000,00 грн у суді апеляційної інстанції

Стягнення судом першої інстанції витрат на правову допомогу у сумі 5 333,00 грн суд вважає цілком співмірною зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг.

При цьому, понесені витрати в суді апеляційної інстанції підлягають відшкодуванню відповідачем в розмірі 1 000,00 грн.

Стягнення витрат на правову допомогу у вказаній сумі (1 000,00 грн) суд вважає цілком співмірною зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Частиною 1 ст. 317 КАС України передбачено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Доводи апеляційної скарги спростовують правильності висновків суду першої інстанції і дають підстави для висновку про помилкове застосування судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, яке призвело б до неправильного вирішення справи (в частині відмови у задоволені позовних вимог).

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 – залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 26 березня 2026 року у справі № 200/393/26 – скасувати в частині відмови у задоволені позовних вимог про зобов`язання Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплати ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплати ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення

В іншій частині рішення Донецького окружного адміністративного суду від 26 березня 2026 року у справі № 200/393/26 – залишити без змін.

Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1 000 (одна тисяча) гривень.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 27 серпня 2026 року.

Судді А.В. Гайдар

І.В. Геращенко

І.В. Пивовар