Постанова від 26 серпня 2026 р. у справі №440/9153/24 — Перший апеляційний адміністративний суд

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2026 року справа №440/9153/24

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Гайдара А.В., Казначеєва Е.Г., Пивовар І.В., розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 09 квітня 2025 року (головуючий суддя І інстанції - Кошкош О.О.), складене в повному обсязі 09 квітня 2025 року у справі № 440/9153/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

Адвокат Самохвалов Сергій Володимирович (далі-представник позивача) в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі - відповідач) про визнання протиправною бездіяльність щодо невиплати у день звільнення грошового забезпечення за періоди знаходження на лікуванні з 06.12.2022 по 21.01.2023, з 21.02.2023 по 24.02.2023, з 24.02.2023 по 16.03.2023, з 17.03.2023 по 14.05.2023 (лікування за кордоном), з 13.06.2023 по 14.07.2023; зобов`язання нарахувати та сплатити грошове забезпечення за періоди знаходження на лікуванні з 06.12.2022 по 21.01.2023, з 21.02.2023 по 24.02.2023, з 24.02.2023 по 16.03.2023, з 17.03.2023 по 14.05.2023 (лікування за кордоном), з 13.06.2023 по 14.07.2023; стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 18.07.2023 по 18.01.2024 включно.

12 серпня 2024 року ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду прийнято позовну заяву до розгляду та провадження у справі відкрито.

02 жовтня 2024 року ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду передано адміністративну справу №440/9153/24 до Донецького окружного адміністративного суду.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 09 квітня 2025 року позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 18.07.2023 по 13.08.2023 включно у розмірі 25 784, 19 грн (двадцять п`ять тисяч сімсот вісімдесят чотири гривні дев`ятнадцять копійок)

В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Не погодившись з судовим рішенням в частині відмови в задоволенні позовних вимог, позивач подав апеляційну скаргу та, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач вказав, що довідки фінансового відділення не є розрахунковими документами, на підставі яких можна було б встановити факт сплати відповідачем на користь позивача грошового забезпечення за спірний період. Крім того, з наданих відповідачем довідок № 0259 від 17.02.2025 та довідку № 0901 від 02.09.2024 вбачається, що за січень 2023 року позивачу не було сплачено премію, яка є складовою грошового забезпечення військовослужбовця. Також за січень 2023 року позивач не отримав додаткову винагороду у розмірі 100 000 грн. відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022; суд першої інстанції не надав оцінку обрахункам позивача. Відповідно, судом першої інстанції неправильно обрахований середньоденний заробіток позивача, що призвело до зменшення стягнутих сум.

Сторони в судове засідання не викликались, про дату та місце розгляду справи повідомлялись судом належним чином.

Суд, заслухав доповідь судді-доповідача, перевірив матеріали справи і обговорив доводи апеляційної скарги, перевірив юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України із зареєстрованим місцем проживання: АДРЕСА_1 , про що свідчать копії паспорта № НОМЕР_2 та довідки про внесення відомостей до єдиного державного демографічного реєстру.

Відповідно довідки від 20.12.2023 № 1304-5003072480 позивач є внутрішньо-переміщеною особою із фактичним місцем проживання: АДРЕСА_2 .

ОСОБА_1 у період з 30.01.2015 по 17.07.2023 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України.

Позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 від 11 квітня 2023 року.

18.03.2022 під час боїв у м.Маріуполь позивач отримав мінно-вибухову травму, перша домедична допомога була надана на місці події, далі він був евакуйований до польового шпиталю на території заводу “Азовсталь”.

З 18.05.2022 по 05.12.2022 позивач знаходився у полоні, 06.12.2022 звільнений з полону в рамках чергового обміну військовополоненими, що зафіксовано у наказах командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (по стройовій частині) від 18.05.2022 №126 та від 10.12.2022 №293мтд.

Відповідно до витягу з наказу від 10 грудня 2022 року № 293мтд з 06 грудня 2022 року позивач вважається таким, що вибув на лікування.

В період з 06.12.2022 по 21.01.2023 позивач проходив лікування у ДУ “Головний медичний центр МВС України”, що, зокрема, підтверджується випискою із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого № 5246 від 21.01.2023.

В період з 21.02.2023 по 24.02.2023 позивач проходив лікування у Комунальному некомерційному підприємстві “1 територіальне медичне об`єднання м. Львова”, що, зокрема, підтверджується випискою із медичної карти стаціонарного хворого №15055.

В період з 24.02.2023 по 16.03.2023 позивач проходив лікування у Госпіталі Національної гвардії України МВС України, що, зокрема, підтверджується випискою із медичної карти стаціонарного хворого №623.

В період з 17.03.2023 по 14.05.2023 позивач проходив реабілітацію в Канаді, що відображено у медичній характеристиці позивача та свідоцтві про хворобу №238/СНГ від 11 липня 2023 року.

Для вирішення придатності до подальшої військової служби позивач перебував на стаціонарному обстеженні у період з 13.06.2023 по 04.07.2023 в Дніпровській багатопрофільній клінічній лікарні з надання психіатричної допомоги, що відображено у свідоцтві про хворобу №238/СНГ від 11 липня 2023 року.

Позивач проходив військово-лікарську комісію у ДУ “Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Донецькій області”, що, зокрема, підтверджується свідоцтвом про хворобу №238/СНГ від 11 липня 2023 року.

З 17.07.2023 ОСОБА_1 звільнено з військової служби у відставку відповідно до підпункту “б” пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” (за станом здоров`я – на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку), що підтверджується витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (по стройовій частині) від 17.07.2023 № 178мтд.

На підставі витягу з наказу від 08.08.2023 № 197мтд позивачу нарахована додаткова винагорода за участь у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії та отримання поранення

Згідно з листом відповідача від 19 липня 2024 року №0732 вбачається, що 14 серпня 2023 року позивачу була виплачена додаткова винагорода за участь у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії та отримання поранення у період здійснення зазначених заходів у сумі 371 939,63 грн за період з 07 по 31 грудня 2022 року, з 01 по 21 січня 2023 року, з 21 по 28 лютого 2023 року, з 01 по 31 березня 2023 року, з 01 по 30 квітня 2023 року, з 01 по 14 травня 2023 року.

З особової картки на грошове забезпечення за 2023-2024 роки, а також довідок від 17.02.2025 №0259, від 02.09.2024 № 0901 вбачається, що у період з грудня 2022 року по липень 2023 року позивач отримував грошове забезпечення, в тому числі премії та додаткову винагороду.

У відповідь на адвокатський запит представника позивача представником військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України надіслано лист від 22 липня 2024 року № 40/57/12-7645, зокрема, зазначено, що згідно з довідкою ДУ “ ГМЦ МВС України ” ГВЛК від 20.01.2023 року № 30, старшому сержанту ОСОБА_1 була надана відпустка за станом здоров`я терміном на 30 календарних днів, а тому за період з 21.01.2023 по 21.02.2023 додаткова винагорода у розмірі 100000 грн. ОСОБА_1 не нараховувалась

Вважаючи протиправною невиплату грошового забезпечення позивач звернувся до суду з цим позовом.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.

Суд погоджує висновки суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон №2011-ХІІ) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

У частині другій статті 9 Закону №2011-XII установлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Згідно з абзацами першим і другим частини четвертої статті 9 цього Закону грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Процедури призначення, обчислення, нарахування та виплати військовослужбовцям Збройних Сил України грошового забезпечення деталізовані приписами постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 та нормами Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам (затверджена наказом МВС України від 15.03.2018 р. N 200, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 05.04.2018 р. за N 405/31857; далі за текстом Інструкція № 200).

Згідно з п. 2 Розділу І Інструкції № 200 грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

До складу грошового забезпечення входять:

посадовий оклад, оклад за військовим званням;

щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);

одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Суд зазначає, що військовослужбовцям, які перебувають на лікуванні у зв`язку з пораненням, контузією чи каліцтвом, отриманими під час виконання службових обов`язків, грошове забезпечення виплачується за весь час перебування на лікуванні до дня вступу до виконання обов`язків за посадою або звільнення з військової служби (абзац другий пункту 1 розділу XXVI Інструкції №200).

Так, судами встановлено, що позивачу нараховано та виплачено грошову винагороду за грудень 2022 року в сумі 157132,13 грн, в тому числі: посадовий оклад - 2160, 00 грн, оклад за військове звання - 810, 00 грн., надбавка за вислугу років - 1221, 00 грн, НОПС - 2645, 50 грн., премія - 16300, 00 грн., індексація - 2895, 63 грн., додаткова винагорода згідно постанови 168 - 130000, 00 грн., до видачі - 154775, 15 грн.

За січень 2023 року в сумі 7936,50 грн, в тому числі: посадовий оклад – 3260,00 грн, оклад за військове звання – 810,00 грн, надбавка за вислугу років – 1221,00 грн, НОПС – 2645,50 грн, до видачі – 7817,45 грн.

За лютий 2023 року в сумі 46086,50 грн, в тому числі: посадовий оклад – 3260,00 грн, оклад за військове звання – 810,00 грн, надбавка за вислугу років – 1221,00 грн, НОПС – 2645,50 грн, премія – 8150,00 грн, додаткова винагорода згідно постанови №168 – 30000,00 грн, до видачі – 45395,20 грн.

За березень 2023 року в сумі 29126,50 грн, в тому числі: посадовий оклад – 3260,00 грн, оклад за військове звання – 810,00 грн, надбавка за вислугу років – 1221,00 грн, НОПС – 2645,50 грн, премія – 21190,00 грн, до видачі – 28689,60 грн.

За квітень 2023 року в сумі 29126,50 грн, в тому числі: посадовий оклад – 3260,00 грн, оклад за військове звання – 810,00 грн, надбавка за вислугу років – 1221,00 грн, НОПС – 2645,50 грн, премія – 21190,00 грн, до видачі – 28689,60 грн.

За травень 2023 року в сумі 29126,50 грн, в тому числі: посадовий оклад – 3260,00 грн, оклад за військове звання – 810,00 грн, надбавка за вислугу років – 1221,00 грн, НОПС – 2645,50 грн, премія – 21190,00 грн, до видачі – 28689,60 грн.

За червень 2023 року в сумі 58253,00 грн, в тому числі: посадовий оклад – 3260,00 грн, оклад за військове звання – 810,00 грн, надбавка за вислугу років – 1221,00 грн, НОПС – 2645,50 грн, премія – 21190,00 грн, матеріальна допомога на оздоровлення – 29126,50 грн, до видачі – 57379,20 грн.

За липень 2023 року в сумі 334252,89 грн, в тому числі: посадовий оклад – 1787,74 грн, оклад за військове звання – 444,19 грн, надбавка за вислугу років – 669,58 грн, НОПС – 1450,76 грн, премія – 32810,32 грн, одноразова грошова допомога при звільненні – 116500,00 грн, компенсація за невикористані дні щорічної відпустки – 58253,00 грн, грошова компенсація за додаткову відпустку – 122331,30 грн, до видачі – 329239,10 грн.

З урахуванням вищевикладеного, суд погоджує висновок суду першої інстанції, що відповідачем в повному обсязі нараховано грошове забезпечення позивача за період грудень 2022 року-липень 2023 року.

Суд вважає неприйнятними доводи апеляційної скарги що у січні 2023 року позивачу не було виплачено премію, з огляду на наступне.

Так, відповідно до пункту 3 розділу XVII Інструкції №200 виплата премії військовослужбовцям здійснюється щомісяця за попередній місяць під час виплати грошового забезпечення за поточний місяць на підставі наказу командира військової частини (командирам військових частин - наказу вищих командирів (начальників)), який видається до 05 числа місяця, що настає за місяцем преміювання. У разі переведення або звільнення військовослужбовців з військової служби - у місяці виключення зі списків особового складу в розмірі, що визначається пропорційно часу їх служби в поточному місяці.

За рішенням командира військової частини премія за грудень може бути виплачена в кінці грудня поточного бюджетного року. При цьому наказ про встановлення розмірів премії видається в грудні поточного року. У разі допущення проступків військовослужбовцями, які потребують зменшення (позбавлення) премії за грудень, після видання наказу до нього вносяться відповідні зміни та проводиться перерахунок у цьому або наступному місяці.

Відповідно до наявних в матеріалах справи довідок вбачається, що в грудні 2022 року нараховано та виплачено позивачеві премію за листопад 2022 року в розмірі 8150 грн. та премію за грудень 2022 року в розмірі 8150 грн., всього в сумі 16300 грн. В лютому 2023 року нараховано та виплачено позивачеві премію за січень 2023 року в розмірі 8150 грн. З 01.02.2023 розмір премії було збільшено, тому в березні – червні 2023 року нараховано та виплачено позивачеві премію за лютий – травень 2023 року відповідно в розмірі 21190 грн. на місяць. В липні 2023 року позивачу нараховано та виплачено позивачеві премію за червень 2023 року в розмірі 21190 грн. та премію за липень 2023 року в розмірі 11620,32 грн. (21190/31*17), всього в сумі 32810,32 грн.

Отже, на переконання суду, відповідачем в належному розмірі виплачено грошове забезпечення позивача.

Також суд вважає неприйнятними доводи апеляційної скарги щодо невиплати позивачу сум додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану” (далі - Постанова №168), з огляду на наступне.

Так, пунктом 1 вказаної постанови № 168 встановлено, що відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100000 гривень, включаються особи у тому числі тих, які у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, а для поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - із участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.

Так, у періоди з 06.12.2022 по 21.01.2023, з 21.02.2023 по 24.02.2023, з 24.02.2023 по 16.03.2023, з 17.03.2023 по 14.05.2023 (лікування за кордоном) позивач перебував на стаціонарному лікуванні.

В свою чергу, за періоди з 07 по 31 грудня 2022 року, з 01 по 21 січня 2023 року, з 21 по 28 лютого 2023 року, з 01 по 31 березня 2023 року, з 01 по 30 квітня 2023 року, з 01 по 14 травня 2023 року позивачу нарахована та виплачена 14 серпня 2023 року додаткова винагорода за участь у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії та отримання поранення у період здійснення зазначених заходів у сумі 371 939,63 грн.

Виплата вказаної суми підтверджена відомістю зарахувань заробітної плати, яка видана АТ КБ “Приватбанк”, докази, які б свідчили про невиплату даних сум, позивачем не надані.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовані лише розрахунками позивача, які не підтверджені доказами у відповідності до вимог статей 72-76 КАС України.

Щодо доводів апеляційної скарги про ненарахування позивачу додаткової винагороди за період з 13.06.2023 по 14.07.2023, суд зазначає наступне.

Так, за період з 13.06.2023 по 04.07.2023 позивачу не нараховувалась та не виплачувалась додаткова винагорода.

Відповідач зазначив, що за період проходження позивачем військово-лікарської комісії у ДУ “Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Донецькій області” (з 29.05.2023 по 11.07.2023), включаючи період, коли за направленням військово-лікарської комісії проходив обстеження стану здоров`я у 1- му Центрі Дніпропетровської багатопрофільної клінічної лікарні з надання психіатричної допомоги (з 13.06.2023 по 04.07.2023), додаткова винагорода не нараховувалась та не виплачувалась, оскільки проходження ВЛК та проведення обстеження під час проходження ВЛК не є проходженням стаціонарного лікування, не є підставою для отримання додаткової винагороди за змістом постанови №168.

За приписами пунктом 1 вказаної постанови № 168 додаткова винагорода виплачується за період перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних).

Проте, відповідно до свідоцтва про хворобу № 238/СНГ , що видано Державною установою “Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ по Донецькій області” від 11 липня 2023 року у період з 13 червня 2023 року по 04 липня 2023 року позивач перебував на стаціонарному обстеженні, а не на лікуванні.

З огляду на вищевикладене, суд погоджує висновок суду першої інстанції, що за вказаний період відповідач правомірно не нарахував позивачу додаткову винагороду.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 18.07.2023 по 18.01.2024 включно, суд звертає увагу на таке.

З 17.07.2023 ОСОБА_1 звільнено з військової служби у відставку відповідно до підпункту “б” пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” (за станом здоров`я – на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку), що підтверджується витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (по стройовій частині) від 17.07.2023 № 178мтд.

Так, судом встановлено, що остаточний розрахунок при звільненні був проведений з позивачем 29 липня 2023 року в сумі 334252,89 грн, в тому числі: посадовий оклад – 1787,74 грн, оклад за військове звання – 444,19 грн, надбавка за вислугу років – 669,58 грн, НОПС – 1450,76 грн, премія – 32810,32 грн, одноразова грошова допомога при звільненні – 116500,00 грн, компенсація за невикористані дні щорічної відпустки – 58253,00 грн, грошова компенсація за додаткову відпустку – 122331,30 грн, до видачі – 329239,10 грн.

При цьому, 14 серпня 2023 року позивачу нараховано та виплачено додаткова винагорода за участь у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії та отримання поранення у період здійснення зазначених заходів у сумі 371 939,63 грн.

Суд зауважує, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування норм ст.117 Кодексу законів про працю України (далі- КЗпП України) як такої, що є загальною та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Положення ст.116,117 КЗпП України, входять до гл. VII КЗпП України - оплата праці.

Таким чином, приписи ст.116, 117 КЗпП України поширюються та встановлюють обов`язок для роботодавця виплатити компенсацію у разі допущення з їх вини затримки у здійсненні виплат, що пов`язані саме з оплатою праці.

Так, за приписами законодавства, особа, звільнена зі служби, має бути повністю забезпечена грошовим забезпеченням.

Строки проведення розрахунку при звільненні та відповідальність за недотримання таких строків визначені ст. 116 та 117 КЗпП України.

Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Положеннями ст. 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

У постанові від 01.05.2024 у справі № 140/16184/23 Верховний Суд зазначив, що, незважаючи на визначення приписами статті 117 Кодексу законів про працю України невиплачених працівнику сум як оспорюваних та неоспорюваних, ця обставина не впливає на дату виникнення спірних правовідносин, оскільки вони прямо пов`язані з обов`язком роботодавця розрахуватися з працівником у строк, встановлений приписами статті 116 Кодексу законів про працю України, яким переважно є день звільнення.

Дата звільнення позивача з військової служби є 17.07.2023.

Відповідно до правової позиції викладеної у постанові Верховного Суду від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22 період з 19.07.2022 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

Остаточний розрахунок з позивачем мав бути проведений в день звільнення. Натомість, належні до виплати суми були виплачені лише 14.08.2023.

Таким чином, першим днем затримки є 18.07.2023.

Відповідно до правової позиції викладно у постанові Верховного Суду від 20.03.2025 у справі № №400/5427/24 суд апеляційної інстанції не взяв до уваги, що період стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні охоплюється періодом з наступного дня після виключення позивача зі списків особового складу військової частини до дня, що передує дню фактичного розрахунку.

Отже кінцевий строк проведення розрахунку є 13.08.2023.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст.27 Закону України Про оплату праці за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою КМУ від 08.02.1995 №100.

Абз.3 п.2 Порядку №100 визначає, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

За травень 2023 року в сумі 29126,50 грн, в тому числі: посадовий оклад – 3260,00 грн, оклад за військове звання – 810,00 грн, надбавка за вислугу років – 1221,00 грн, НОПС – 2645,50 грн, премія – 21190,00 грн, до видачі – 28689,60 грн.

За червень 2023 року в сумі 58253,00 грн, в тому числі: посадовий оклад – 3260,00 грн, оклад за військове звання – 810,00 грн, надбавка за вислугу років – 1221,00 грн, НОПС – 2645,50 грн, премія – 21190,00 грн, матеріальна допомога на оздоровлення – 29126,50 грн, до видачі – 57379,20 грн.

При цьому, матеріальна допомога на оздоровлення не враховується при розрахунку середнього заробітку, адже має разовий характер.

Отже, грошове забезпечення позивача за червень 2023 року складало 29126,50 грн.

В червні 2023 року – 30 календарних днів, в липні – 31 календарних днів;

Отже, середньоденне грошове забезпечення позивача складає 954, 97 грн (58253, 00 грн : 61 календарний день).

Так, кількість календарних днів обмеженого періоду невиплати середньої заробітної плати з 18.07.2023 до 13.08.2023 становить 27 календарних днів.

Отже, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за обмежений період з 18.07.2023 до 13.08.2023 становить 25 784, 19 грн (954, 97 грн*27 днів).

З зазначених сум роботодавець утримує податок з доходів та інші обов`язкові платежів. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.11.2018 у справі № 805/1008/16-а.

При цьому, суд не вбачає підстав для стягнення середнього заробітку за період з 18.07.2023 по 18.01.2024 включно, адже остаточний розрахунок з позивачем було проведено 14.08.2023.

З огляду на вищевикладене, суд погоджує висновок суду першої інстанції, що позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії підлягає частковому задоволенню шляхом стягнення з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 18.07.2023 по 13.08.2023 включно у розмірі 25 784, 19 грн.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

У справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що скаржникові надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду попередньої інстанції.

Відповідно до положень ч.1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Керуючись статтями 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 09 квітня 2025 року у справі № 440/9153/24 – залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 09 квітня 2025 року у справі № 440/9153/24 – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 27 серпня 2026 року.

Судді А.В. Гайдар

Е.Г.Казначеєв

І.В. Пивовар