Постанова від 26 серпня 2026 р. у справі №200/3254/26 — Перший апеляційний адміністративний суд

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2026 року справа №200/3254/26

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сіваченка І.В., суддів: Гаврищук Т.Г., Пивовар І.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 29 травня 2026 року (повне судове рішення складено 29 травня 2026 року) у справі № 200/3254/26 (суддя в І інстанції Смагар С.В.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправними дії, зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі - Управління), в якому просила:

- визнати протиправними дії відповідача по призупиненню з 14.04.2026 за результатами ”Протоколу обробки рішення” виплату допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та її неповнолітнім дітям - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ;

- зобов`язати Управління здійснити призначення, нарахування та виплату допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та її неповнолітнім дітям - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , відповідно до пункту 3 Порядку надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 № 332, починаючи з квітня 2026 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області поновити виплату допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та її неповнолітнім дітям - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за період з 14 квітня 2026 року та виплатити вказаним особам заборгованість по виплаті допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, що виникла з 14 квітня 2026 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що у заяві від 26.09.2025 не просила призначити соціальну допомогу на свого чоловіка ОСОБА_4 , який з 2022 року виїхав за кордон. В заяві від 26.09.2025 просила призначити соціальну допомогу на проживання для себе та двох неповнолітніх дітей. Їй було призначено допомогу з 01.09.2025 по 28.02.2026 у розмірі 8000,00 грн щомісячно (в т. ч. 2000,00 грн на заявницю та по 3000,00 грн на дитину 2014 р. н. та дитину 2020 р. н.) та автоматично системою перепризначено на наступний шестимісячний період з 01.03.2026 по 31.08.2026 у розмірі 8000,00 грн щомісячно. За березень 2026 року соціальна виплата у розмірі 8000 гривень теж була здійснена відповідачем. Перебування чоловіка ОСОБА_1 за кордоном жодним чином не є підставою для припинення соціальних виплат на проживання для неї та двох її неповнолітніх дітей, як внутрішньо переміщених осіб, враховуючи, що ОСОБА_1 та двоє її неповнолітніх дітей після вимушеного переміщення 03 квітня 2022 року із міста Бахмут Донецької області, де мала власне житло, постійно проживала та працювала в Україні, а її малолітні діти навчались в Україні. Чоловік ОСОБА_1 не є отримувачем соціальної допомоги, у своїй заяві від 26.09.2025 ОСОБА_1 не просила призначити соціальну допомогу на свого чоловіка ОСОБА_4 , а тільки на себе та двох малолітніх дітей. Відповідач ніколи не призначав та не виплачував ОСОБА_4 соціальну допомогу на проживання як ВПО.

Вважаючи такі дії відповідача протиправними та такими, що суперечать вимогам законодавства України, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 29 травня 2026 року позов задоволено частково.

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області по призупиненню з 14.04.2026 за результатами ”Протоколу обробки рішення” виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та її неповнолітнім дітям - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Зобов`язано Управління поновити виплату допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та її неповнолітнім дітям - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за період з 14 квітня 2026 року та виплатити вказаним особам заборгованість по виплаті допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, що виникла з 14 квітня 2026 року.

В іншій частині позовних вимог у задоволенні відмовлено.

Не погодившись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення місцевого суду, прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що за зверненням ОСОБА_1 26.09.2025 було призначено допомогу з 01.09.2025 по 28.02.2026 у розмірі 8000,00 грн щомісячно (в т. ч. 2000,00 грн на заявницю та по 3000,00 грн на дитину 2014 р. н. та дитину 2020 р. н.) та автоматично системою перепризначено на наступний шестимісячний період з 01.03.2026 по 31.08.2026 у розмірі 8000,00 грн щомісячно.

14.04.2026 системою було призупинено виплату масовим перерахунком за наслідками поточної верифікації відповідно до Закону України «Про верифікацію та моніторинг державних виплат» з причин: перебування за кордоном (код 430) – верифікація Мінфін.

Допомогу позивачу було призупинено з 14.04.2026 за результатами ”Протоколу обробки рішення”, причина - перебування ОСОБА_4 (чоловік) за межами території України більш як 30 днів підряд на дату звернення за даними Адміністрації прикордонної служби України.

Враховуючи те, що ОСОБА_1 при поданні документів на отримання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам було надано в тому числі також і свідоцтво про шлюб із ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , серія НОМЕР_1 від 06 вересня 2013 року, доходи (пенсія, місцеперебування) останнього мали вплив на визначення права на отримання допомоги на проживання членам його сім`ї.

Рішення щодо призупинення у квітні 2026 року соціальних виплат позивачу в письмовому вигляді не виносилось, а було прийнято відповідно до Закону України “Про верифікацію та моніторинг державних виплат” в Єдиній інформаційній системі соціальної сфери під час обробки даних при верифікації з Міністерством фінансів України.

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції вказав, що у заяві від 26.09.2025 позивач не просила призначити соціальну допомогу на свого чоловіка ОСОБА_4 , який з 2022 року виїхав за кордон. В заяві від 26.09.2025 позивач просила призначити соціальну допомогу на проживання для себе та двох неповнолітніх дітей.

При цьому відповідач звертає увагу суду апеляційної інстанції, що Порядком №332 передбачено призначення допомоги на кожного члена сім`ї (далі - отримувач), відомості про якого включено до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб. Склад сім`ї уповноваженої особи визначається на дату звернення за призначенням допомоги.

Відтак програмне забезпечення в автоматичному порядку призначає допомогу на кожного члена сім`ї. Як зазначалося вище, ОСОБА_1 при поданні документів на отримання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам було надано в тому числі також і свідоцтво про шлюб із ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , серія НОМЕР_1 від 06 вересня 2013 року.

Апеляційний розгляд здійснено в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, залишити без задоволення, з таких підстав.

За зверненням ОСОБА_1 26.09.2025 було призначено допомогу з 01.09.2025 по 28.02.2026 у розмірі 8000,00 грн щомісячно (в т. ч. 2000,00 грн на заявницю та по 3000,00 грн на дитину 2014 р. н. та дитину 2020 р. н.) та автоматично системою перепризначено на наступний шестимісячний період з 01.03.2026 по 31.08.2026 у розмірі 8000,00 грн щомісячно.

14.04.2026 системою було призупинено виплату масовим перерахунком за наслідками поточної верифікації відповідно до Закону України «Про верифікацію та моніторинг державних виплат» з причин: перебування за кордоном (код 430) верифікація Мінфін. Допомогу позивачу було призупинено з 14.04.2026 за результатами ”Протоколу обробки рішення”, причина - перебування ОСОБА_4 (чоловік) за межами території України більш як 30 днів підряд на дату звернення за даними Адміністрації прикордонної служби України.

Відповідач наголошує, що ОСОБА_1 при поданні документів на отримання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам було надано в тому числі також і свідоцтво про шлюб із ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , серія НОМЕР_1 від 06 вересня 2013 року, отже доходи (пенсія, місцеперебування) останнього мали вплив на визначення права на отримання допомоги на проживання членам його сім`ї. Звертає увагу суду, що рішення щодо призупинення у квітні 2026 року соціальних виплат позивачу в письмовому вигляді не виносилось, а було прийнято відповідно до Закону України “Про верифікацію та моніторинг державних виплат” в Єдиній інформаційній системі соціальної сфери під час обробки даних при верифікації з Міністерством фінансів України.

При ухваленні рішення апеляційний суд виходив з наступних мотивів та керувався такими положеннями законодавства.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон № 1706-VII) визначено, що внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Статтею 2 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» передбачено, що Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.

До 20.03.2022 механізм надання щомісячної адресної допомоги особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг визначався Порядком надання щомісячної адресної допомоги особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, для покриття витрат на проживання, у тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 №505 «Про надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг».

20 березня 2022 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 332 «Деякі питання виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам», якою затверджено Порядок надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам.

Відповідно до п. 1 Порядку № 332 цей Порядок визначає механізм надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам (далі — допомога). Пунктом 2 Порядку №332 передбачено, що допомога надається особам, які перемістилися з тимчасово окупованої території Російською Федерацією території України, а також території адміністративно-територіальних одиниць, де проводяться бойові дії та що визначені в переліку адміністративно-територіальних одиниць, на території яких платникам єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, які перебувають на обліку на відповідній території, може надаватися допомога в рамках Програми «єПідтримка», затвердженому розпорядженням Кабінету Міністрів України від 06.03.2022 № 204. Допомога призначається для забезпечення соціальної підтримки внутрішньо переміщених осіб із числа незахищених верств населення та стимулювання до працевлаштування внутрішньо переміщених осіб працездатного віку.

Згідно пункту 3 Порядку № 332, з 1 листопада 2023 р. допомога призначається на шість місяців на сім`ю, яка вперше звернулася за призначенням допомоги, та виплачується щомісяця одному з членів сім`ї (далі - уповноважена особа) у такому розмірі: - для осіб з інвалідністю та дітей - 3000 гривень; - для інших осіб - 2000 гривень. Допомога призначається на кожного члена сім`ї, відомості про якого включено до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб. Допомога призначається за повний місяць, у якому уповноважена особа звернулася за її наданням, незалежно від дати такого звернення.

До складу сім`ї уповноваженої особи включаються (незалежно від наявності відомостей щодо включення їх до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб) чоловік, дружина, діти, прийомні діти, діти, які виховуються батьками-вихователями в дитячих будинках сімейного типу, усиновлені діти, діти, над якими встановлено опіку або піклування, а також діти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти в закладах загальної середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої освіти (зокрема у період між завершенням навчання в одному із зазначених закладів освіти і вступом до іншого закладу або в період між завершенням навчання за одним освітньо-кваліфікаційним рівнем і продовженням навчання за іншим рівнем за умови, що такий період не перевищує чотирьох місяців) до досягнення 23 років і не мають власних сімей; діти з інвалідністю після досягнення ними 18-річного віку до визнання їх особами з інвалідністю з дитинства I та II групи; не перебувають в шлюбі повнолітні діти; визнані особами з інвалідністю з дитинства I та II групи або особами з інвалідністю I групи, які проживають разом з батьками; непрацездатні батьки чоловіка та дружини, які проживають разом з ними і перебувають на їх утриманні у зв`язку з відсутністю власних доходів; особа, яка проживає разом з одинокою особою з інвалідністю I групи та доглядає за нею; жінка та чоловік, які не перебувають у шлюбі, але проживають однією сім`єю і мають спільних дітей, та/або особи, які встановили у судовому порядку факт проживання однією сім`єю. Членом сім`ї може вважатися одинока особа, а також неповнолітня дитина, якщо така особа не входить до складу сім`ї. Склад сім`ї уповноваженої особи визначається на дату звернення за призначенням допомоги.

Як установлено пунктом 13 Порядку №332 (у редакції, чинній станом на момент припинення виплати допомоги сину позивачки та її звернення із запитом до відповідача), особам, які мають право на виплату допомоги відповідно до Постанови №709 та особам/сім`ям, які є отримувачами допомоги відповідно до цього Порядку, її виплата може бути продовжена ще на один шестимісячний період за умови їх відповідності критеріям, зазначеним у пунктах 7, 7-1, 13-1, 13-4 цього Порядку.

У відповідності до пункту 6 Порядку 332, якщо отримувач або уповноважена особа повернувся до покинутого місця проживання, виїхав на тимчасове чи постійне місце проживання за кордон або перебуває за кордоном більш як 30 календарних днів підряд чи більш як 60 календарних днів сукупно протягом шестимісячного періоду отримання допомоги, він зобов`язаний повідомити про такі обставини органу соціального захисту населення/уповноваженій особі виконавчого органу сільської, селищної, міської ради/центру надання адміністративних послуг за місцем перебування на обліку або надіслати заяву з використанням засобів поштового/електронного зв`язку (за технічної можливості з накладенням кваліфікованого електронного підпису або використанням засобів електронної ідентифікації з високим або середнім рівнем довіри відповідно до вимог Закону України “Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги”). Нарахування та виплата допомоги отримувачу припиняється починаючи з місяця, що настає за місяцем, в якому стало відомо щодо його повернення до покинутого місця проживання, або з місяця виїзду за кордон на постійне місце проживання, або з місяця, що настає за місяцем, у якому строк перебування за кордоном перевищує 30 календарних днів підряд чи більш як 60 календарних днів сукупно протягом шестимісячного періоду отримання допомоги, або 60 та 90 календарних днів відповідно, в разі прийняття рішення про збільшення зазначеного строку за наявності обґрунтованих причин.

Суд враховує, що у заяві від 26.09.2025 позивач не просила призначити соціальну допомогу на свого чоловіка ОСОБА_4 , який з 2022 року виїхав за кордон. В заяві від 26.09.2025 позивач просила призначити соціальну допомогу на проживання для себе та двох неповнолітніх дітей. Їй було призначено допомогу з 01.09.2025 по 28.02.2026 у розмірі 8000,00 грн щомісячно (в т. ч. 2000,00 грн на заявницю та по 3000,00 грн на дитину 2014 р. н. та дитину 2020 р. н.) та автоматично системою перепризначено на наступний шестимісячний період з 01.03.2026 по 31.08.2026 у розмірі 8000,00 грн щомісячно. За березень 2026 року соціальна виплата у розмірі 8000 гривень теж була здійснена відповідачем.

На переконання суду, у спірних правовідносинах відповідачем допущений надмірний формалізм. Перебування чоловіка ОСОБА_1 за кордоном не є підставою для припинення соціальних виплат на проживання для неї та двох її неповнолітніх дітей, як внутрішньо переміщених осіб, враховуючи, що ОСОБА_1 та двоє її неповнолітніх дітей після вимушеного переміщення 03 квітня 2022 року із міста Бахмут Донецької області, де мала власне житло, постійно проживала та працювала в Україні, а її малолітні діти навчались в Україні. Чоловік ОСОБА_1 не є отримувачем соціальної допомоги, у свої заяві від 26.09.2025 ОСОБА_1 не просила призначити соціальну допомогу на свого чоловіка ОСОБА_4 , а тільки на себе та двох малолітніх дітей. Відповідач ніколи не призначав та не виплачував ОСОБА_4 допомогу на проживання як внутрішньо переміщеній особі.

Останній не є і не був отримувачем або уповноваженою особою у відповідності до Порядку 332.

Більш того, згідно пункту 14 Порядку 332 до середньомісячного сукупного доходу включаються доходи дружини та чоловіка (батька та матері) незалежно від місця їх фактичного проживання на території України, крім осіб, які сплачують аліменти, а також осіб, які зникли безвісти/перебувають у полоні або за кордоном/депортовані за межі України/осіб, які перебувають на тимчасово окупованих територіях, зазначених у переліку територій {Пункт 14 доповнено абзацом згідно з Постановою КМ № 989 від 30.08.2024}.

Суд зазначає, що визнання протиправними дій та зобов`язання відповідача поновити виплату допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та її неповнолітнім дітям - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за період з 14 квітня 2026 року та виплатити вказаним особам заборгованість по виплаті допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, що виникла з 14 квітня 2026 року, є достатнім способом для відновлення порушеного права позивача у спірних правовідносинах.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтувалося на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, місцевий суд дійшов правильного висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого суду.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статями 291, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області – залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 29 травня 2026 року у справі № 200/3254/26 – залишити без змін.

Повне судове рішення – 27 серпня 2026 року.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів І. В. Сіваченко

Т. Г. Гаврищук

І. В. Пивовар