Постанова від 25 серпня 2026 р. у справі №200/1101/26 — Перший апеляційний адміністративний суд

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 серпня 2026 року справа №200/1101/26

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Пивовар І.В., суддів: Геращенка І.В., Казначеєва Е.Г.,

розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23 квітня 2026 року у справі № 200/1101/26 (головуючий суддя у І інстанції – Лазарєв В.В.) за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог.

Позивач звернулася до суду з позовом, в якому просила:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати грошового забезпечення у вигляді додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», у розмірі 30 000 гривень у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань згідно з бойовими розпорядженнями з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі Військової частини НОМЕР_1 , включеної до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави, за липень, серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2025 року;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» у розмірі 30 000 гривень у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань згідно з бойовими розпорядженнями з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі Військової частини НОМЕР_1 , включеної до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави, за період: з 01.07.2025 по 31.07.2025, з 01.08.2025 по 22.08.2025, з 25.08.2025 по 31.08.2025, з 01.09.2025 по 26.09.2025, з 29.09.2025 по 30.09.2025, з 01.10.2025 по 10.10.2025, з 13.10.2025 по 31.10.2025, з 01.11.2025 по 07.11.2025, з 10.11.2025 по 30.11.2025, з 01.12.2025 по 05.12.2025, з 08.12.2025 по 22.12.2025.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проходила службу у Військовій частині НОМЕР_1 та виконувала бойові (спеціальні) завдання у липні, серпні, вересні, жовтні, листопаді та грудні 2025 року. Проте, відповідачем не виплачено додаткову винагороду відповідно до вимог законодавства України у встановлені терміни.

Позивач вважає, що рішення Міністра оборони України від 14.07.2025 № 34483/з/1, на яке посилається Військова частина НОМЕР_1 , як на підставу припинення виплати, не є окремим рішенням Міністра оборони України в розумінні вищезазначених нормативно-правових актів України, прийнятим та оформленим відповідно до вимог законодавства України. Крім того, вказане рішення порушує принцип юридичної визначеності.

У зв`язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 23.04.2026 у справі № 200/1101/26 позов задоволено повністю.

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування і невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», у розмірі 30 000 гривень на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань за періоди: з 01.07.2025 до 31.07.2025, з 01.08.2025 до 22.08.2025, з 25.08.2025 до 31.08.2025, з 01.09.2025 до 26.09.2025, з 29.09.2025 до 30.09.2025, з 01.10.2025 до 10.10.2025, з 13.10.2025 по 31.10.2025, з 01.11.2025 по 07.11.2025, з 10.11.2025 по 30.11.2025, з 01.12.2025 по 05.12.2025, з 08.12.2025 по 22.12.2025.

Зобов`язано Військової частини НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», у розмірі 30 000 гривень на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань за періоди: з 01.07.2025 до 31.07.2025, з 01.08.2025 до 22.08.2025, з 25.08.2025 до 31.08.2025, з 01.09.2025 до 26.09.2025, з 29.09.2025 до 30.09.2025, з 01.10.2025 до 10.10.2025, з 13.10.2025 31.10.2025, з 01.11.2025 по 07.11.2025, з 10.11.2025 по 30.11.2025, з 01.12.2025 по 05.12.2025, з 08.12.2025 по 22.12.2025.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу (правову) допомогу у розмірі 5000 гривень 00 копійок.

Ухвалюючи судове рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що рішенням Міністра оборони України не вносились зміни до Порядку № 260 в частині зміни підстав для виплати додаткової винагороди у розмірі 30 000 грн військовослужбовцям, які виконують бойові (спеціальні) завдання згідно з бойовими наказами (розпорядженнями) (у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань) з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі військових частин (підрозділів), включених до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави. Відповідно до вимог розділу 8 Положення «Про Міністерство оборони України» затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 № 671, Міноборони в межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України та постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України видає накази, здійснює контроль за їх виконанням. Нормативно-правові акти Міноборони підлягають державній реєстрації в установленому законодавством порядку. Суд зазначив, що Міністром оборони України не приймалось рішення про припинення виплати додаткової винагороди за виконання бойових (спеціальних) завдань з інтенсивної підготовки у визначений законодавством України спосіб та не вносились зміни до відповідних нормативно-правових актів в установленому порядку. Крім того, рішення Міністра оборони України від 14.07.2025 № 34483/з/1, на підставі якого припинено виплату позивачу додаткової винагороди, не є окремим рішенням Міністра оборони України, прийнятим та оформленим відповідно до вимог законодавства України.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Військова частина НОМЕР_1 в доводах апеляційної скарги вказує, що Телеграмою тимчасово виконуючого обов`язки начальника штабу заступника командувача Сухопутних військ Збройних Сил України № 116/14/66296 від 15.07.2025 Військовій частині НОМЕР_1 надійшло рішення Міністра оборони України від 14.07.2025 № 34483/з/1, яким встановлено, що до внесення змін до Постанови № 168 термін «інтенсивна підготовка» в Порядку № 260 вважати складовою частиною терміну «колективна підготовка у складі військових частин (підрозділів) у ході відновлення боєздатності (формування військових частин (підрозділів))». Зазначене рішення Міністра оборони застосовується з 01.07.2025.

Скаржник на обґрунтування вимог про скасування рішення суду також вказує, що щомісячна додаткова винагорода, запроваджена постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їхнім сім`ям під час дії воєнного стану», є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення, не має постійного характеру, тому не врахована у кошторисі військової частини.

Виплата додаткової винагороди військовослужбовцям Військової частини НОМЕР_1 за виконання бойових (спеціальних) завдань з інтенсивної підготовки до 01.08.2025 здійснювалась виключно за кошти, що надходили до Військової частини НОМЕР_1 від ІНФОРМАЦІЯ_1 за запитами на отримання відповідного фінансування, що надавались щомісячно.

Окремо вказано про незгоду з рішенням суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача витрат на правову допомогу. Скаржник вважає оскаржуване рішення у відповідній частині таким, що ухвалено з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а розмір зазначених витрат на правничу допомогу у даній справі не є співмірним із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, не є доведеним належними, допустимими та достатніми доказами.

Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.05.2026 справу передано судді-доповідачу – Пивовар І.В.

Ухвалою Першого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів від 21.05.2026 відкрито апеляційне провадження в указаній справі.

Враховуючи режим роботи суддів та працівників апарату Першого апеляційного адміністративного суду з часу введення на території України правового режиму воєнного стану, з метою збереження життя та здоров`я, а також забезпечення безпеки суддів та працівників апарату суду, дана постанова прийнята колегією суддів за умови наявної можливості доступу колегії суддів до матеріалів адміністративної справи.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.

ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) громадянка України.

Згідно наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 19.02.2025 № 50, ОСОБА_1 вважати такою, що з 19.02.2025 справи та посаду інженера відділення технічної підтримки інформаційних систем прийняла і приступила до виконання службових обов`язків за посадою.

Командиром Військової частини НОМЕР_1 від 12.02.2026 № 65/нагд видано наказ (з адміністративно-господарської діяльності) про виплату особовому складу військової частини, за період виконання бойових (спеціальних) завдань згідно з бойовими наказами (розпорядженнями) додаткову винагороду в розмірі 30 000 грн 00 коп. у розрахунку на місяць у липні-грудні 2025 року пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань, у зв`язку із здійсненням інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі військових частин (підрозділів), включених до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави.

Згідно витягу з журналу бойових дій відділення технічної підтримки інформаційних систем № 11 дск від 30.12.2024, № 11 дск том 2 від 25.10.2025, позивач в періоди з 01.07.2025 до 22.08.2025, з 29.09.2025 до 10.10.2025, з 13.10.2025 до 07.11.2025, з 10.11.2025 до 05.12.2025, з 08.12.2025 до 22.12.2025 виконувала бойові (спеціальні) завдання у складі резерву Головнокомандувача Збройних Сил України.

Як встановлено судом та не заперечується сторонами, у період з липня 2025 року до грудня 2025 року щомісячна додаткова винагорода у розмірі 30 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань позивачу не виплачена.

Не погоджуючись із бездіяльністю відповідача щодо не нарахування та невиплати додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 у розмірі 30 000 гривень, позивач звернулася до суду з цим позовом.

Висновки суду за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суд апеляційної інстанції розглядає справу у порядку письмового провадження.

Згідно частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.

Таким чином, суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи і правильність застосування норм матеріального і процесуального права, суд у складі колегії суддів дійшов таких висновків з огляду на такі мотиви та положення законодавства.

Спірні правовідносини у цій справі виникли з приводу невиплати додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, у розмірі 30 000 гривень на місяць за виконання бойових (спеціальних) завдань згідно з бойовими розпорядженнями з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі підрозділу, включеного до резерву Головнокомандувача Збройних Сил України, за період з липня по грудень 2025 року включно, у зв`язку із застосуванням відповідачем рішення Міністра оборони України від 14.07.2025 № 34483/з/1.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

В пункті 1 статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон № 2011-ХІІ) установлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі визначає та встановлює Закон № 2011-ХІІ).

Військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами (частина перша статті 1-2 Закону № 2011-XII).

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації (частина друга статті 1-2 Закону № 2011-XII).

Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів (пункт 1 статті 9 Закону № 2011-ХІІ).

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення (пункт 2 статті 9 Закону № 2011-ХІІ).

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця (абзац перший пункту 3 статті 9 Закону № 2011-XII).

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (абзац другий пункту 3 статті 9 Закону № 2011-XII).

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності (абзац перший пункту 4 статті 9 Закону № 2011-XII).

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України (абзац другий пункту 4 статті 9 Закону №2011-XII).

Відповідно до підпункту а) пункту 1 статті 9-2 Закону № 2011-XII на період дії воєнного стану (особливого періоду): а) військовослужбовцям щомісячно виплачується додаткова винагорода на умовах, у розмірах та в порядку, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні постановлено ввести воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.

Строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжений та триває на момент розгляду цієї справи.

Кабінет Міністрів України 28.02.2022 затвердив постанову № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі Постанова № 168).

Відповідно до положень абзацу 3 пункту 1-1 Постанови № 168 (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) військовослужбовцям, які здійснюють бойові (спеціальні) завдання у період здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, щомісяця виплачується додаткова винагорода у розмірі 30 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання таких завдань.

Згідно з пунктом 2-1 Постанови № 168 (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) установлено, що міністерства та державні органи за погодженням з Міністерством фінансів та Міністерством економіки, довкілля та сільського господарства визначають порядок, умови і розміри виплати додаткової винагороди особам, зазначеним у пункті 1 цієї постанови;

особливості виплати додаткової винагороди та винагороди за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду) особам, зазначеним у пункті 1-1 цієї постанови, та додаткової винагороди особам, зазначеним у пункті 1-2 цієї постанови, у тому числі в частині встановлення переліку бойових (спеціальних) завдань та заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, для здійснення такої виплати, з урахуванням завдань, покладених на Збройні Сили, Службу безпеки, Службу зовнішньої розвідки, Головне управління розвідки Міністерства оборони, Національну гвардію, Державну прикордонну службу, Управління державної охорони, Державну службу спеціального зв`язку та захисту інформації, Державну спеціальну службу транспорту;

порядок і умови виплати одноразової грошової допомоги та одноразової винагороди.

Міністерство оборони України наказом від 07.06.2018 № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.02.2018 за № 745/32197, затвердило Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі Порядок № 260).

Порядок № 260 визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам (абзац перший пункту 1 Порядку № 260).

Відповідно до пункту 2 розділу I «Загальні положення» Порядку № 260 грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.

До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.

До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; винагорода за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду); премія.

До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту, винагороди за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду)), а також додаткова винагорода та одноразова винагорода на період дії воєнного стану; допомоги.

Згідно з пунктом 3 розділу I «Загальні положення» Порядку №260 підставами для розрахунку та виплати основних і додаткових видів грошового забезпечення є: штат військової частини (установи, організації) (далі - військова частина); накази про призначення на посаду та зарахування до списків особового складу військової частини, про вступ до виконання обов`язків за посадою, в тому числі тимчасово, про зарахування в розпорядження; накази про встановлення та виплату основних і додаткових видів грошового забезпечення; накази про присвоєння військових звань; грошовий атестат або довідка про грошові виплати (за винятком осіб, призваних (прийнятих) на військову службу за контрактом, у тому числі під час проходження строкової військової служби).

Особливості виплати додаткової винагороди на період дії воєнного стану у Порядку № 260 врегульовані розділом XXXIV.

Відповідно до положень пункту 2 розділу ХХХІV Порядку № 260, на період дії воєнного стану військовослужбовцям додаткова винагорода згідно постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» виплачується в таких розмірах:- 30000 гривень

- військовослужбовцям, які виконують бойові (спеціальні) завдання згідно з бойовими наказами (розпорядженнями) (у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань):

- з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі військових частин (підрозділів), включених до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави;

- з управління угрупованнями військ (сил) у складі розгорнутих пунктів управління Генерального штабу Збройних Сил України;

- з управління підпорядкованими силами та засобами відповідно до завдань, які покладаються на Адміністрацію Державної спеціальної служби транспорту, у складі розгорнутих пунктів управління Державної спеціальної служби транспорту;

- у складі робочої групи або одиночним порядком, визначені Головнокомандувачем Збройних Сил України, начальником Генерального штабу Збройних Сил України, у межах областей України, на територіях яких ведуться воєнні (бойові) дії;

- з розмінування (виявлення, знешкодження та знищення) вибухонебезпечних предметів поза районами ведення бойових дій;

- у складі діючих угруповань військ (сил) сил оборони держави згідно з переліком завдань, затвердженим Міністром оборони України;

- із всебічного забезпечення діючих угруповань військ (сил) сил оборони держави безпосередньо в районах ведення воєнних (бойових) дій;

- з протиповітряного прикриття та наземної оборони об`єктів критичної інфраструктури (у тому числі об`єктів транспортної інфраструктури - військовими частинами та підрозділами Державної спеціальної служби транспорту).

Відповідно до пункту 4 розділу XXXIV Порядку № 260, підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях, виконанні бойового (спеціального) завдання або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії (далі - бойові дії або заходи), у період здійснення зазначених дій або заходів здійснюється на підставі таких документів: бойовий наказ (бойове розпорядження); журнал бойових дій (вахтовий, навігаційно вахтовий, навігаційний журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення або постова відомість (під час охорони об`єкта, на який було здійснено збройний напад); рапорт (донесення) командира підрозділу (групи) корабля (судна), катера про участь кожного військовослужбовця (у тому числі, з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях або заходах, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.

Як встановив суд першої інстанції, відповідно до журналу бойових дій відділення технічної підтримки інформаційних систем № 11 дск від 30.12.2024, № 11 дск том 2 від 25.10.2025, ОСОБА_1 в періоди з 01.07.2025 до 22.08.2025, з 29.09.2025 до 10.10.2025, з 13.10.2025 до 07.11.2025, з 10.11.2025 до 05.12.2025, з 08.12.2025 до 22.12.2025 виконувала бойові (спеціальні) завдання у складі резерву Головнокомандувача Збройних Сил України.

Також в матеріалах справи міститься наказ Командира Військової частини НОМЕР_1 від 12.02.2026 № 65/нагд (з адміністративно-господарської діяльності) про виплату особовому складу військової частини, за період виконання бойових (спеціальних) завдань згідно з бойовими наказами (розпорядженнями) додаткову винагороду в розмірі 30 000 грн у розрахунку на місяць у липні-грудні 2025 року пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань, у зв`язку із здійсненням інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі військових частин (підрозділів), включених до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави, який додатково засвідчує право позивача на отримання спірної виплати за виконання бойових (спеціальних) завдань з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі Військової частини НОМЕР_1 .

Однак, незважаючи на це, винагорода позивачу за спірний період виплачена не була.

Отже, колегія суддів дійшла висновків, що для нарахування та виплати додаткової винагороди позивач мав надати належні, допустимі, достовірні та достатні докази щодо здійснення бойових (спеціальних) завдань у період здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією.

Щодо доводів апелянта про відсутність правових підстав для виплати додаткової винагороди після 01.07.2025 колегія суддів зазначає наступне.

З матеріалів справи видно, що з моменту призначення на посаду, позивачу здійснювалась виплата додаткової винагороди за виконання бойових (спеціальних) завдань згідно бойовими наказами (розпорядженнями) (у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань) з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі військових частин (підрозділів), включених до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави, що не спростував апелянт.

Разом з тим, незважаючи на виконання бойових (спеціальних) завдань у липні, серпні, вересні, жовтні, листопаді, грудні 2025 року, позивачу не виплачено додаткову винагороду відповідно до вимог законодавства України у встановлені терміни.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, встановила, що зупинення відповідачем виплати спірної додаткової винагороди після 01.07.2025 відбулося через неоднозначне розуміння терміну «інтенсивна підготовка».

Дійсно, на момент виникнення спірних правовідносин, позивач мав право на виплату додаткової винагороди, згідно з Постановою № 168 у розмірі 30 000 грн за виконання у липні, серпні, вересні, жовтні, листопаді, грудні 2025 року бойових (спеціальних) завдань згідно бойовими розпорядженнями з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі військових частин (підрозділів), включених до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави, оскільки позбавлення такого права через неоднакове розуміння текстуального змісту Постанови № 168, за певних умов могло б спричиняти неоднакове її розуміння та застосування, наслідком чого може бути необґрунтована невиплата військовослужбовцю додаткової винагороди.

Відповідно до вимог пункту 8 розділу I Порядку № 260, грошове забезпечення виплачується: щомісячні основні та додаткові види - в поточному місяці за минулий; одноразові додаткові види - в місяці видання наказу про виплату або в наступному після місяця, в якому наказом оголошено про виплату (з урахуванням вимог Бюджетного кодексу України). Грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (начальника, керівника).

В пункті 10 розділу XXXIV Порядку № 260 видно, що накази про виплату додаткової винагороди за минулий місяць видаються до 5 числа поточного місяця на підставі рапортів командирів підрозділів.

Проте, всупереч нормам законодавства, Військова частина НОМЕР_1 допустила протиправне не нарахування та не виплату позивачу додаткової винагороди за липень, серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2025 року в розмірі 30 000 гривень (у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань) з інтенсивної підготовки, право на яку передбачено Постановою № 168 та Порядком № 260.

Суд у складі колегії суддів вказує, що до Порядку № 260, який визначає, зокрема, особливості виплати додаткової винагороди на період дії воєнного стану, в установленому порядку зміни щодо виплати військовослужбовцям, які виконують бойові (спеціальні) завдання згідно з бойовими наказами (розпорядженнями) (у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань), зокрема з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі військових частин (підрозділів), включених до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави, додатковою винагороди згідно з Постановою № 168 у розмірі 30 000 гривень, внесені не були.

Відповідно до вимог розділу 8 Положення «Про Міністерство оборони України» затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 № 671, Міноборони в межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України та постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України видає накази, здійснює контроль за їх виконанням. Нормативно-правові акти Міноборони підлягають державній реєстрації в установленому законодавством порядку.

Накази Міноборони, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України “Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності”.

Нормативно-правові акти Міноборони підлягають державній реєстрації в установленому законодавством порядку.

Накази Міноборони, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими для виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями незалежно від форми власності і громадянами.

В пункті 3 статті 42 Закону України «Про правотворчу діяльність» від 24.08.2023, зазначено, що зміни до нормативно-правового акта вносяться шляхом прийняття (видання) нормативно-правового акта такої самої юридичної сили, якщо інше не передбачено Конституцією України та (або) законом.

Згідно з пунктом 4 статті 42 Закону України «Про правотворчу діяльність» зміни, що вносяться до нормативно-правового акта, змінюють норми права такого нормативно-правового акта в момент набрання чинності нормативно-правовим актом (відповідної норми права), яким вносяться такі зміни. Посилання на норму права, до якої внесені зміни, має містити вказівку на чинний нормативно-правовий акт, який змінив її останнім.

Правовідносини, які виникають в процесі реалізації встановленої державою гарантії для військовослужбовців та деяких інших осіб на отримання належного їм розміру грошового забезпечення, будуються на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє державі посилатися на відсутність певного нормативного акту, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах.

Враховуючи викладене, станом на день пред`явлення позову Міністром оборони України не приймалось рішення про припинення виплати додаткової винагороди за виконання бойових (спеціальних) завдань з інтенсивної підготовки у визначений законодавством України спосіб та не вносились зміни до відповідних нормативно-правових актів в установленому порядку.

Колегія суддів вважає, що рішення Міністра оборони України від 14.07.2025 № 34483/з/1, на яке покликається Військова частина НОМЕР_1 як на підставу припинення виплати, не є окремим Рішенням Міністра оборони України в розумінні вищезазначених нормативно-правових актів України, прийнятим та оформленим відповідно до вимог законодавства України.

Як встановив суд першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, Військова частина НОМЕР_1 припинила виплату додаткової винагороди позивачу на підставі рішення Міністра оборони України від 14.07.2025 № 34483/з/1, прийнятого за результатами розгляду доповідної записки заступника Міністра оборони України від 10.07.2025 № 34483/з/1, доведеного телеграмою начальника штабу заступника командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 15.07.2025 № 116/14/66296.

Зважаючи на викладене, підстави для невиплати Військовою частиною НОМЕР_1 додаткової винагороди позивачу за виконання нею за період: з 01.07.2025 по 31.07.2025, з 01.08.2025 по 22.08.2025, з 25.08.2025 по 31.08.2025, з 01.09.2025 по 26.09.2025, з 29.09.2025 по 30.09.2025, з 01.10.2025 по 10.10.2025, з 13.10.2025 по 31.10.2025, з 01.11.2025 по 07.11.2025, з 10.11.2025 по 30.11.2025, з 01.12.2025 по 05.12.2025, з 08.12.2025 по 22.12.2025 бойових (спеціальних) завдань згідно бойовими розпорядженнями з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі Військової частини НОМЕР_1 , включеної до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави, відсутні.

Необхідно звернути увагу, що правовідносини, які виникають в процесі реалізації встановленої державою гарантії для військовослужбовців та деяких інших осіб на отримання належного їм розміру грошового забезпечення, будуються на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє державі посилатися на відсутність певного нормативного акту, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах.

Згідно з правовою позицією Конституційного Суду України, яка викладена в Рішенні від 06.06.2019 № 3-р/2019, принцип юридичної визначеності як складова конституційного принципу верховенства права є сукупністю вимог до організації та функціонування системи права, процесів правотворчості та правозастосування у спосіб, який забезпечував би стабільність юридичного становища індивіда; зазначеного можна досягти лише у спосіб законодавчого закріплення якісних, зрозумілих норм (абзац третій підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини).

Верховний Суд в подібних правовідносинах щодо застосування принципу юридичної визначеності у постанові від 21.12.2023 у справі № 200/193/23, вказав, що за спірний період підлягає застосуванню Наказ № 628 для визначення порядку та умов виплати додаткової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 168, оскільки за відсутності цього відомчого нормативно-правового акту не здійснювався б облік особового складу, який мав право на збільшену додаткову винагороду, що призвело б до невиплати цієї частини грошового забезпечення військовослужбовцям.

Верховний Суд у постанові від 21.11.2018 у справі № 824/166/15-а дійшов висновків, що держава не може відмовляти у здійсненні особі певних виплат у разі чинності законодавчої норми, яка їх передбачає, та відповідності особи умовам, що ставляться для їх отримання.

Отже, судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач у спірні періоди виконувала бойові (спеціальні) завдання з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі військової частини, включеної до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України. Зазначені обставини підтверджуються бойовими розпорядженнями, журналами бойових дій, рапортами та листом самої військової частини, та апелянтом не спростовані.

Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично не заперечують виконання позивачем відповідних бойових (спеціальних) завдань, а зводяться виключно до твердження про зміну підстав виплати додаткової винагороди у зв`язку з прийняттям рішення Міністра оборони України та відповідних службових телеграм. Проте, такі доводи не можуть бути прийняті апеляційний судом.

Щодо покликань на рішення Міністра оборони та телеграми колегія суддів зазначає, що такі документи мають внутрішньоорганізаційний характер та не є нормативно-правовими актами, які можуть змінювати або звужувати обсяг соціальних гарантій, установлених законами України, постановами Кабінету Міністрів України чи нормативно-правовими актами, прийнятими на їх виконання.

При цьому, повноваження Міністерства оборони щодо визначення порядку виплати грошового забезпечення не охоплюють повноваження щодо зміни визначених Кабінетом Міністрів України підстав виникнення права на відповідні виплати.

Колегія суддів зазначає, що визначення порядку виплати не є тотожним визначенню або скасуванню права на отримання відповідної виплати.

Встановлення процедурних питань здійснення виплат не може призводити до звуження змісту та обсягу права військовослужбовця на грошове забезпечення, гарантованого законодавством.

Крім того, колегія суддів відхиляє доводи апелянта про відсутність бюджетного фінансування. Оскільки, відсутність бюджетних асигнувань або фінансування не є визначеною законом підставою для невиконання державою встановлених законом соціальних гарантій та не може бути підставою для відмови у виплаті належного військовослужбовцю грошового забезпечення.

При цьому, як правильно зазначив, суд першої інстанції, відмова відповідача у виплаті позивачу додаткової винагороди, як однієї зі складових його грошового забезпечення, з підстави відсутності відповідних бюджетних асигнувань, виходячи з прецедентної практики Європейського суду з прав людини, порушує гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року право особи мирно володіти своїм майном, оскільки доки відповідні правові норми, що передбачають певні виплати, є чинними, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах (справа «Кечко проти України», заява № 63134/00, рішення від 08.11.2005).

Верховний Суд України у своїх рішеннях також неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат (постанови Верховного Суду України від 22.06.2010 у справі № 21-399во10, від 07.12.2012 у справі № 21-977во10 та від 03.12.2010 у справі № 21-44а10).

Доводи апелянта про те, що суд першої інстанції не надав оцінки доказам відповідача, колегія суддів вважає також безпідставними. Із змісту оскаржуваного рішення видно, що суд першої інстанції дослідив надані сторонами докази, встановив фактичні обставини справи, навів мотиви, з яких виходив при вирішенні спору, та надав оцінку доводам сторін відповідно до вимог статті 242, статті 246 КАС України. Незгода апелянта з такою оцінкою доказів сама по собі не свідчить про незаконність судового рішення.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що внаслідок протиправної бездіяльності позивач не має можливості отримати додаткову винагороду, установлену Постановою № 168, а відповідно наявні підстави для задоволення позову, оскільки суб`єкт владних повноважень в особі Військової частини НОМЕР_1 діяв не в межах повноважень та не у спосіб визначений законами та Конституцією України.

Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також, пункт 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Щодо оскарження судового рішення у частині стягнення на користь позивача понесених ним витрат на правничу допомогу, суд у складі колегії суддів зазначає таке.

Згідно з частиною першою статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до частини другої статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина друга статті 134 КАС України).

Згідно з частиною третьою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини четвертої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частиною п`ятою статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини шостої статті 134 КАС України У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з частиною сьомою статті 134 КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини дев`ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України від 05.07.2012 № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі Закон № 5076-VI) адвокатська діяльність незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту.

Відповідно до частини третьої статті 4 Закону № 5076-VI адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

До видів адвокатської діяльності належать, зокрема, згідно з пунктами 1, 2, 6 абзацу першого частини першої статті 19 Закону № 5076-VI надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до абзацу другого частини першої статті 19 Закону № 5076-VI адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI інші види правничої допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушення, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення. Не належить до інших видів правничої допомоги лобіювання, що здійснюється відповідно до Закону України «Про лобіювання».

Відповідно до статті 30 Закону № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту (частина перша).

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги (частина друга).

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (частина третя).

Згідно зі статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України 09.06.2017, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту (частина перша).

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги (частина друга).

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання), розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю (частина третя).

Не погодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката (частина четверта).

Адвокат має право вимагати від клієнта та/або особи, яка уклала договір в інтересах клієнта, попередньої виплати гонорару та/або компенсації можливих витрат, пов`язаних з виконанням доручення (частина п`ята).

Адвокат, який надає безоплатну правову допомогу, отримує винагороду виключно за рахунок держави у порядку та розмірах, встановлених законодавством (частина шоста).

З наведених правових норм убачається, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань цього суб`єкта. При цьому склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою такої допомоги, входять до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду необхідно надати договір про надання правової допомоги, а також документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із її наданням, оформлені у встановленому законом порядку.

Також відповідно до частин шостої та сьомої статті 134 КАС України в разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Довести неспівмірність цих витрат зобов`язана та сторона, яка заявляє клопотання про їх зменшення.

На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції позивач надав, а суд урахував акт надання послуг № 1 від 07.04.2026, витрати на правничу допомогу складаються з: підготовка заяви - 1000,00 грн; ознайомлення з документацією - 500,00 грн; консультація, підготовка клопотання - 1000,00 грн; підготовка позовної заяви - 4000,00 грн; підготовка відповіді на відзив - 1500,00 грн.

Суд першої інстанції, керуючись критеріями, визначеними частинами третьою, п`ятою статті 134, частиною дев`ятою статті 139 КАС України, враховуючи предмет та підстави позову, наявну судову практику в аналогічних спорах і обсяг виконаних безпосередньо адвокатом робіт, дійшов висновку, що справедливим та співмірним розміром відшкодування позивачу витрат на професійну правничу допомогу у цій справі за рахунок бюджетних асигнувань відповідача є зменшення їх розміру до суми 5000,00 грн, що є цілком обґрунтованим та пропорційним до предмета задоволеного позову

Відповідно до змісту апеляційної скарги відповідач вважає завищеною і суму витрат на правничу допомогу у розмірі 8000 грн, що заявлена позивачем, і суму витрат на правничу допомогу у розмірі 5000 грн, що стягнута судом першої інстанції.

Згідно з частиною шостою статті 13 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд у складі колегії суддів вважає за підставне урахувати правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 25.04.2025 у справі № 260/8523/23, за якими вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним із ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись, та вважає, що витрати на професійну правничу допомогу підлягають частковому задоволенню.

Застосовуючи правові висновки Верховного Суду до цієї справи, дотримуючись критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін, суд у складі колегії суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань скаржника витрат на правничу допомогу в зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції у розмірі 5000,00 грн.

Суд у складі колегії суддів вважає, що такий розмір витрат на правничу правову допомогу відповідає критеріям реальності, розумності та ураховує конкретні обставини цієї справи. Скаржник не надав доказів, які б спростовували такі висновки суду у складі колегії суддів.

Відповідно до частини 3 статті 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення – без змін.

Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного рішення суд першої інстанцій правильно встановив обставини справи, не допустив неправильного застосуванням норм матеріального права чи порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Висновки щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до частини 6 статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог апеляційної скарги, тому з урахуванням положень статті 139 КАС України судові витрати перерозподілу не підлягають.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23 квітня 2026 року у справі № 200/1101/26 – залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23 квітня 2026 року у справі № 200/1101/26 – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її ухвалення 26 серпня 2026 року.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення в порядку, визначеному статті 328 КАС України.

Повне судове рішення складено 26 серпня 2026 року.

Головуючий суддя І.В. Пивовар

Судді І.В. Геращенко

Е.Г. Казначеєв