Постанова від 25 серпня 2026 р. у справі №200/3859/24 — Перший апеляційний адміністративний суд

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 серпня 2026 року справа №200/3859/24

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Геращенка І.В., суддів Пивовар І.В., Сіваченка І.В., розглянув у письмовому провадженні апеляційну скаргу Донецької обласної прокуратури на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20 серпня 2024 року у справі № 200/3859/24 (головуючий І інстанції Крилова М.М.) за позовом ОСОБА_1 до Донецької обласної прокуратури про визнання бездіяльність протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Донецької обласної прокуратури (далі - відповідач) про:

- визнання протиправною бездіяльності Донецької обласної прокуратури щодо невиконання рішення Другого сенату Конституційного Суду України від 13.09.2023 року №8-р(ІІ)2023 в частині ненарахування в повному обсязі середнього заробітку для виплати вихідної допомоги розрахованого відповідно до положень ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», а саме: без урахування законного окладу на посаді прокурора та щомісячної надбавки за вислугу років;

- стягнення середнього заробітку для виплати вихідної допомоги при звільненні відповідно до положень ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» у сумі 32 642,08 грн. з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів;

- визнання протиправною бездіяльності Донецької обласної прокуратури щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні з 22.10.2021 року по 15.05.2024 року;

- зобов`язання Донецьку обласну прокуратуру нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 285145,77 грн. з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 20 серпня 2024 року позов - задоволено частково:

- визнано протиправною бездіяльність Донецької обласної прокуратури щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні з 23.10.2021 року по 16.05.2024 року;

- зобов`язано Донецьку обласну прокуратуру нарахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 59549,15 грн. з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів;

- в решті позовних вимог - відмовлено.

Відповідачем подано апеляційну скаргу на рішення суду, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених вимог та ухвалити нове рішення про відмову у задоволені позову через порушення норм матеріального права.

Щодо права ОСОБА_1 на отримання компенсації середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 при звільненні 22.10.2021 несвоєчасно виплачена вихідна допомога. У зв`язку з цим, на відповідача має покладатися відповідальність за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 23.10.2021 по 16.05.2024.

Відповідальність за несвоєчасний розрахунок при звільненні врегульована ст. 117 КЗпП України.

Вказана норма діяла у 2 редакціях: 1) до 19.07.2022:

«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору».

2) з 19.07.2022 у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

З вказаних норм вбачається, що компенсація за несвоєчасний розрахунок при звільненні за ст. 117 КЗпП України:

- до 19.07.2022 не обмежувалась присічним строком; - після 19.07.2022 обмежена присічним строком 6 місяців. З огляду на це, ОСОБА_1 мав би право вимагати компенсації за ст. 117 КЗпП України за період з 23.10.2021 по 18.01.2023:

- з 23.10.2021 (перший день затримки) по 18.07.2022 (останній день можливості нарахування компенсації без строкового обмеження);

- з 19.07.2022 по 18.01.2023 (6 місяців затримки з дня набрання чинності нової редакції ст. 117 КЗпП України за Законом від 01.07.2022 № 2352-IX).

З 19.01.2023 нарахування компенсації є незаконним, оскільки така компенсація перевищуватиме встановлений законом присічний строк – 6 місяців.

Позивач після 19.07.2022 не може претендувати на отримання компенсації за «старою» редакцією ст. 117 КЗпП України, оскільки у цьому випадку немає зворотньої сили закону.

Щодо поширення на вимоги за ст. 117 КЗпП України строків звернення до суду.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач не обмежений строком на звернення до суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у порядку ст. 117 КЗпП України.

Таку позицію суд обґрунтував тим, що вказані кошти є заробітною платою і відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України (у редакції, яка діяла на час звільнення) на них не поширюється строк звернення до суду.

Однак, з такою позицією неможливо погодитись.

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду у постанові від 08.02.2022 № 755/12623/19 середній заробіток за ст. 117 КЗпП України за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) та є своєрідною санкцією для роботодавця за винні дії щодо порушення трудових прав найманого працівника. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.

На вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI, не поширюється та застосовується тримісячний строк звернення до суду, визначений частиною першою статті 233 КЗпП України, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 910/4518/16 зроблено правовий висновок про те, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні ст. 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.

Велика Палата Верховного Суду надала висновок про визначення тримісячного строку звернення до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у постанові від 18.03.2020 у справі № 711/4010/13-ц, а Верховний Суд України зробив такий висновок у постановах від 26.12.2011 у справі № 6-77цс11, від 24.06.2015 у справі № 6-116цс15, від 06.04.2016 у справі № 6-409цс16, від 11.10.2017 у справі № 311/136/16, від 08.11.2017 у справі № 202/4914/16-ц.

Викладене свідчить, що незастосування судом першої інстанції до середнього заробітку за ст. 117 КЗпП України строків звернення до суду є безпідставним.

Щодо порушення позивачем строків звернення до суду з вимогами про стягнення компенсації.

Як зазначено у розділі 2 апеляційної скарги, ОСОБА_1 потенційно мав право на компенсацію за ст. 117 КЗпП України за період з 23.10.2021 по 18.01.2023. Відтак, строк для звернення ОСОБА_1 з позовом про стягнення становив по 19.02.2023. Усупереч цьому з відповідним позовом ОСОБА_1 звернувся лише у 2024 році, тобто порушив встановлений тримісячний строк (ч. 1 ст. 233 КЗпП України) звернення до суду у понад 3 рази.

Щодо неправильного розрахунку періоду та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.07.2022.

У п. п. 59-61 постанови Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Верховного Суду від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 зазначено наступне. Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.

Синтаксичний розбір текстуального змісту цієї норми дає підстави зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.

Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

Однак, судом першої інстанції зазначено, що до періоду з 19.07.2022 по 16.05.2024 застосовувати практику Верховного Суду, зокрема викладену у постановах від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 недоречно (щодо зменшення сум відшкодування відповідно до виплаченої частини належних сум).

З таким твердженням неможливо погодитись, оскільки створюються умови відповідальності роботодавця за порушення закону, які ним не допущено (наприклад, навіть при недоплаті 1 копійки, будуть стягуватися суми у розмірі середньоденної заробітної плати за всі робочі дні протягом 6 місяців).

ОСОБА_1 при звільненні сплатили 49 666,28 грн, розмір невиплаченої вихідної допомоги - 8093,03 грн (57 761,31 грн = 49 666,28 грн + 8093,03 грн). Сума недоплати при звільненні склала 8093,03 грн та складає 14,01 % від суми, яка підлягала виплаті у день звільнення.

Таким чином, за кожен робочий день прострочення ОСОБА_1 підлягає компенсації 14,01 % від середньоденного заробітку.

Періодом компенсації (після внесення змін до статті 117 КЗпП України) є робочі дні з 19.07.2022 по 18.01.2023 включно (у вказаний період було 132 робочих днів). Середньоденний заробіток ОСОБА_1 складає 376,42 грн. За 1 день затримки необхідно сплатити 14,01% від цієї суми, що складає 52,74 грн.

Таким чином, за наявності порушення прав, ОСОБА_1 за 132 дні затримки належало б до виплати 6 961,21 грн, а не 49 687,44 грн (розрахована з ігноруванням сплаченої частини коштів).

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просив:

- залишити апеляційну скаргу відповідача без задоволення;

- змінити рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20.08.2024 року по справі №200/3859/24 в частині наступних позовних вимог:

- визнати протиправною бездіяльність Донецької обласної прокуратури щодо невиконання рішення Другого сенату Конституційного Суду України від 13.09.2023 № 8-р(ІІ)/2023 в частині не нарахування в повному обсязі ОСОБА_1 середнього заробітку для виплати вихідної допомоги розрахованого відповідно до положень ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», а саме: без урахування законного окладу на посаді прокурора та щомісячної надбавки за вислугу років та стягнути з Донецької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток для виплати вихідної допомоги при звільненні, відповідно до положень ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» у сумі 32 642.08 (тридцять дві тисячі шістсот сорок дві) гривні 08 копійок з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів;

- визнати протиправною бездіяльність Донецької обласної прокуратури щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні з 22.10.2021 року по 16.05.2024 року та зобов`язати Донецьку обласну прокуратуру нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 285 145, 77 гривень 77 копійок з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

Вимоги до відзиву на апеляційної скарги передбачені ст. 304 КАС України.

За ч.ч. 1, 2 ст. 304 КАС України учасники справи мають право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження.

Відзив на апеляційну скаргу має містити:

1) найменування суду апеляційної інстанції;

2) ім`я (найменування), поштову адресу особи, яка подає відзив на апеляційну скаргу, а також номер засобу зв`язку, адресу електронної пошти, за наявності, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету;

3) обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги;

4) у разі необхідності - клопотання особи, яка подає відзив на апеляційну скаргу;

5) перелік матеріалів, що додаються.

Тобто, в даному випадку, враховуючи призначення до розгляду апеляційної скарги Донецької обласної прокуратури на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20 серпня 2024 року, заявник при подані відзиву на цю скаргу зобов`язаний обґрунтувати заперечення щодо змісту і вимог апеляційної скарги.

Суд зазначає, що фактично за своїм змістом відзив заявника на апеляційну скаргу в частині вимог про зміну рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20.08.2024 року по справі №200/3859/24 не відповідає вимогам ст. 304 КАС України, навпаки у цьому відзиві заявник висуває власні вимоги, як це передбачено вимогами до апеляційної скарги.

Отже, фактично за своїм змістом у відзиві на апеляційну скаргу позивачем поєднано:

- відзив на апеляційну скаргу відповідача;

- апеляційну скаргу на рішення суду з вимогами про зміну рішення суду.

Статтею 296 КАС України передбачено форму та зміст апеляційної скарги.

Апеляційна скарга подається у письмовій формі.

В апеляційній скарзі зазначаються:

1) найменування суду апеляційної інстанції, до якого подається скарга;

2) найменування суду першої інстанції, який ухвалив рішення, номер справи та дата ухвалення рішення;

3) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) особи, яка подає апеляційну скаргу, її місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта (для фізичних осіб - громадян України), номери засобів зв`язку, адреса електронної пошти (за наявності), відомості про наявність або відсутність електронного кабінету;

4) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб);

5) вимоги особи, яка подає апеляційну скаргу, до суду апеляційної інстанції;

6) обґрунтування вимог особи, яка подала апеляційну скаргу, із зазначенням того, у чому полягає неправильність чи неповнота дослідження доказів і встановлення обставин у справі та (або) застосування норм права;

7) у разі необхідності - клопотання особи, яка подає апеляційну скаргу, про витребування нових доказів, про виклик свідків тощо;

8) дата отримання копії судового рішення суду першої інстанції, що оскаржується;

9) перелік матеріалів, що додаються.

Апеляційна скарга може містити клопотання особи про розгляд справи за її участі. За відсутності такого клопотання вважається, що особа не бажає брати участі у судовому засіданні суду апеляційної інстанції.

Якщо в апеляційній скарзі наводяться нові докази, які не були надані суду першої інстанції, то у ній зазначається причина, з якої ці докази не були надані.

До апеляційної скарги додаються:

1) документ про сплату судового збору;

2) копії апеляційної скарги та доданих до неї письмових матеріалів відповідно до кількості учасників справи, крім випадків, якщо така скарга та додані матеріали подаються до суду в електронній формі через електронний кабінет. У разі подання скарги та доданих матеріалів в електронній формі через електронний кабінет до неї додаються докази надсилання її копії та копій доданих матеріалів іншим учасникам справи з урахуванням положень статті 44 цього Кодексу;

4) докази, що підтверджують дату отримання копії оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції, за наявності.

Якщо апеляційна скарга подається особою, звільненою від сплати судового збору відповідно до закону, у ній зазначаються підстави звільнення від сплати судового збору.

Враховуючи зазначені норми, апеляційний суд не бере до уваги цей відзив в частині вимог про зміну рішення суду, оскільки такий не відповідає вимогам ст.ст. 296, 304 КАС України.

Відповідачем подано відповідь на відзив позивача на апеляційну скаргу, який обгрунтовано тим, що відзив повинен містить обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги. Натомість, в клопотанні позивач висловив незгоду з рішенням суду першої інстанції щодо визнання бездіяльності відповідача протиправною, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Зазначені вимоги по своєї суті притаманні апеляційної скарги, що в силу ст.293 КАС України не може викладатися ані у клопотанні, ані у відзиві на апеляційну скаргу.

ОСОБА_1 подано клопотання про зміну судового рішення відповідно до ч. 4 п. 2 ст. 304 КАС України, за якою відзив на апеляційну скаргу може містить клопотання особи, яка подає цей відзив. Проте, посилання на положення цієї статті, як на правову підставу оскарження судового рішення, неможливо.

У зв`язку з наведеним вважаємо, що клопотання ОСОБА_1 про зміну рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20.08.2024 у справі №200/3859/24, викладені у відзиві на апеляційну скаргу Донецької обласної прокуратури, не підлягають розгляду.

Позивачем подано письмові пояснення на відповідь на відзив позивача на апеляційну скаргу відповідача, в яких зазначає, що нормами КАС України не передбачено подання відповіді на відзив на апеляційну скаргу.

Відповідно до ст. 311 КАС України справу розглянуто в письмовому провадженні.

Суд апеляційної інстанції заслухав доповідь судді-доповідача, вивчив доводи апеляційної скарги, відзиву, відповіді відповідача на відзив позивача, пояснень позивача відповідь відповідача на відзив, перевірив їх за матеріалами справи і дійшов висновку про наявність підстав для зміни рішення, виходячи з наступного.

Наказом керівника Донецької обласної прокуратури від 21.10.2021 року № 2621-к позивача звільнено з 22.10.2021 року з посади прокурора Олександрівського відділу Костянтинівської місцевої прокуратури Донецької області на підставі рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації (а.с. 21).

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 14.09.2023 року у справі №200/18621/21 позов ОСОБА_1 до Донецької обласної прокуратури задоволено частково, зокрема: зобов`язано Донецьку обласну прокуратуру здійснити нарахування та виплату на користь ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні, передбачену ст. 44 КЗпП (а.с. 30-33).

08.05.2024 року позивач звернувся до керівника Донецької обласної прокуратури із заявою в якій просив вжити відповідних заходів до виконання рішення суду від 14.09.2023 року по справі №200/18621/21 (а.с. 30-34).

Листом від 16.05.2024 року №21-251ВИХ-24 відповідач повідомив про виплату вихідної допомоги при звільненні 8093,03 грн., з урахуванням податків та зборів (а.с. 35).

20 травня 2024 року позивач звернувся до керівника Донецької обласної прокуратури із заявою про проведення належного розрахунку розміру вихідної допомоги з урахуванням змінами в законодавстві України, які були внесені рішенням Другого сенату Конституційного Суду України від 13.09.2023 року №8-р(ІІ)2023 (а.с. 39).

Листом від 23.05.2024 року №21-257ВИХ-24 відповідач повідомив, що на виконання рішення суду у справі № 200/18621/21 відповідачем 16.05.2024 року виплачено позивачу вихідну допомогу. Рішення Конституційного Суду України від 13.09.2023 року №8-р(ІІ)2023 не поширюється на відносини, що виникли до 13.09.2023 року. Таким чином, підстави для проведення перерахунку не вбачаються (а.с. 40).

Згідно довідки про середньомісячну заробітну плату ОСОБА_1 у серпні 2021 року отримав 8093,11 грн. (фактична кількість відпрацьованих робочих днів – 21), у вересні 2021 року – 8093,11 грн. (фактична кількість відпрацьованих робочих днів – 22). Середньоденна заробітна плата – 376,42 грн. (а.с. 43, 69).

На виконання рішення суду у справі № 200/18621/21 відповідачем 16.05.2024 року виплачено позивачу вихідну допомогу в сумі 6514,88 грн. (нарахування 8093,03 грн., утримання прибуткого податку та військового збору в загальній сумі 1578,15 грн.) , що підтверджується платіжною інструкцією №976 від 14.05.2024 року (а.с. 70,71).

Щодо строку звернення до суду з цим позовом апеляційний суд враховує наступне.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

За ч. 5 ст. 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

На виконання рішення суду у справі № 200/18621/21 відповідачем 16.05.2024 року виплачено позивачу вихідну допомогу.

Згідно штемпелю поштового відділення на конверті позивач звернувся 07.06.2024 року з цим позовом до суду (а.с. 44).

Позовні вимоги стосуються стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, остаточний розрахунок належних при звільненні сум відбувся 16.05.2024 року, отже до цієї дати у позивача були відсутні правові підстави для звернення з цим позовом до суду, оскільки в таких справах необхідно визначити початкову та кінцеву дати затримки розрахунку при звільненні.

Отже, апеляційний суд константує, що позивачем подано позов в межах місячного строку, передбаченого ч. 5 ст. 122 КАС України.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, апеляційний суд враховує наступне.

Законом України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697-VII) забезпечуються гарантії незалежності прокурора, зокрема щодо особливого порядку його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності тощо.

При цьому, нормами спеціального законодавства не врегульовано порядок здійснення компенсаційних виплат за час затримки розрахунку при звільненні прокурорів.

За висновком Верховного Суду, викладеним в постанові від 16.04.2020 у справі № 822/3307/17 питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні не врегульовані положеннями спеціального законодавства, тому до таких правовідносин належить застосовувати норми КЗпП.

За рішенням Конституційного суду України від 07.05.2002 року № 8-рп/2002 при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, має застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Згідно ч. 1 ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 вказаного Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Проходження служби позивача та звільнення регулюється спеціальним законодавством.

Водночас, цими нормативно-правовими актами не встановлено порядку здійснення розрахунку зі звільненою особою, зокрема, не встановлено дати проведення остаточного розрахунку та відповідальності роботодавців за невчасне здійснення виплат всіх сум, які підлягають сплаті, що ставить таких осіб у вкрай невигідне становище, оскільки фактично позбавляє їх гарантій на фінансове забезпечення соціально-побутових потреб та створює умови для неналежного виконання роботодавцем своїх обов`язків.

За загальним правилом, норми спеціального законодавства є пріоритетними перед нормами загальними. Тобто, норми КЗпП України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. Ці питання врегульовано нормами Кодексу законів про працю України. Тому, за аналогією закону до спірних відносин застосовуються норми ст.ст.116, 117 Кодексу законів про працю України.

Згідно ст. 117 КЗпП України (в редакції до 19.07.2022 року) в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 року № 2352-ІХ внесно зміни до статті 117 КЗпП України.

Згідно ст.ст. 116, 117 КЗпП України (в редакції чинній з 19.07.2022 року) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму. {Стаття 116 із змінами, внесеними згідно із Законами № 3248-IV від 20.12.2005, № 2352-IX від 01.07.2022}.

У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

{Стаття 117 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3248-IV від 20.12.2005; текст статті 117 в редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022}.

Отже, нормами КЗпП України обмежено середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку шістьма місяцями.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08.10.2025 року у справі № 489/6074/23 щодо чинної редакції статті 117 КЗпП України дійшла наступних висновків щодо наявності підстав для відступу від висновків Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 6 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22, та вважає за необхідне сформулювати такий правовий висновок.

Період нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

Позивача з 22.10.2021 року звільнено зі служби.

Тобто, розрахунок необхідно здійснювати з наступної дати - з 23.10.2021 року (а.с. 21).

Остаточний розрахунок при звільненні, на виконання рішення суду, здійснений з позивачем 16 травня 2024 року.

Отже, апеляційний суд враховує, що у цій справі період з 23 жовтня 2021 року по 18.07.2022 року (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.

Проте, період 19.07.2022 року по 16.05.2024 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

Водночас у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.

А також належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, та застосуванням принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.

При цьому, враховуючи зазначені вище висновки Великої Палати Верховного Суду, суд розділяє на 2 періоди позовні вимоги наступним чином:

- з 23 жовтня 2021 року по 18.07.2022 року (в редакції статті 117 КЗпП України до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців);

- 19.07.2022 року по 16.05.2024 року в редакції статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати шістьма місяцями.

Щодо періоду з 23.10.2021 року по 18.07.2022 року апеляційний суд зазначає наступне.

Згідно п.п. 2, 5, 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки…. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно з довідкою про середньомісячну заробітну плату середньоденна заробітна плата позивача складає 376,42 грн.

Кількість днів затримки розрахунку при звільненні за цей період складає 187 робочих днів.

Сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить 376,42 грн. х 187 днів = 70390,54 грн.

Загальна сума отриманих позивачем виплат, які були виплачені відповідачем на виконання рішення суду становить 8093,03 грн., після вирахування податків та зборів - 6514,88 грн.

Великою Палатою Верховного суду в постанові від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц зазначено, з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності та виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд, за певних умов, може зменшити розмір відшкодування, визначеного статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, і те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника і роботодавця у спірних правовідносинах, а також співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Верховного Суду України у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16 у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

1. Розмір простроченої заборгованості роботодавця стосовно виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.

2. Період затримки (прострочення) виплати цієї заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум.

3. Ймовірний розмір майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні.

4. Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, а також співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

З урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, установлених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в незалежності від того, чи позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум підлягають задоволенню у повному обсязі чи частково. При вирішенні цього питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки у порівнянні із середнім заробітком працівника, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати, те що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету та інших обставин справи.

Судом, під час вирішення цієї справи, враховані вказані вище критерії, а також правова позиція та механізм врахування коефіцієнта істотності частки складових заробітної плати у порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку, що були наведені Верховним Судом під час вирішення справи № 806/2473/18.

Отже, загальний розмір виплат нарахованих позивачеві при звільненні складав 57761,31 грн., з яких: 49666,28 грн. - виплачено у добровільному порядку, на виконання рішення суду - 8093,03 грн. виплачено вихідну допомогу при звільненні.

Коефіцієнт істотності частки, порівняно із середнім заробітком позивача за час затримки розрахунку при звільненні, виходячи із загального розміру несвоєчасно виплаченої заробітної плати складає 14,01 % (8093,03 * 100/57761,31).

Отже сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки, розраховується наступним чином: 376,42 грн. (середньоденний заробіток позивача) х 14,01% (коефіцієнт істотності частки) = 52,73 грн. (середньоденна сума відшкодування з урахуванням істотності частки) х 187 (днів затримки розрахунку) = 9860,51 грн.

Враховуючи принцип справедливості та співмірності, апеляційний суд вважає, що сума, яка підлягає відшкодуванню позивачу, а саме, середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 23.10.2021 року по 18.07.2022 року становить 9860,51 грн.

Враховуючи викладене, апеляційний суд погоджує висновок суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 23.10.2021 року по 18.07.2022 року.

При цьому, суд першої інстанції внаслідок невірного розрахунку помилково визначив суму, яка підлягає стягненню за цей період, частково невірно вирішив спір, тому рішення суду підлягає зміні в цій частині позовних вимог.

Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов висновку про: стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 23.10.2021 року по 18.07.2022 року в сумі 9860,51 грн.

Щодо періоду затримки розрахунку при звільненні з 19.07.2022 року по 15.05.2024 року.

Відповідно до статті 117 КЗпП України, у чинній редакції, згідно з Законом № 2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.

Враховуючи правові висновки Великої Палати Верховного Суду в постанові від 08.10.2025 року у справі № 489/6074/23, апеляційций суд враховує приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, та із застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.

Отже, задоволенню підлягають вимоги за період з 19.07.2022 року по 18.01.2023 року.

Кількість днів затримки розрахунку при звільненні за цей період складає 132 робочі дні.

Згідно п.п. 2, 5, 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки…. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно довідки про розмір грошового забезпечення розмір середньоденного заробітку складає 376,42 грн.

Сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за цей період становить 376,42 грн. х 132 = 49687,44 грн.

Отже, загальний розмір виплат нарахованих позивачеві при звільненні складав 57761,31 грн., з яких: 49666,28 грн. - виплачено у добровільному порядку, на виконання рішення суду - 8093,03 грн. виплачено вихідну допомогу при звільненні.

Коефіцієнт істотності частки, порівняно із середнім заробітком позивача за час затримки розрахунку при звільненні, виходячи із загального розміру несвоєчасно виплаченої заробітної плати складає 14,01 % (8093,03 * 100/57761,31).

Отже, сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки, розраховується наступним чином: 376,42 грн. (середньоденний заробіток позивача) х 14,01% (коефіцієнт істотності частки) = 52,73 грн. (середньоденна сума відшкодування з урахуванням істотності частки) х 132 (днів затримки розрахунку) = 6960,36 грн.

Враховуючи принцип справедливості та співмірності, апеляційний суд вважає, що сума, яка підлягає відшкодуванню позивачу, а саме, середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 19.07.2022 року по 18.01.2023 року становить 6960,36 грн.

На підставі викладеного, виходячи із принципів розумності, справедливості та пропорційності, наявні підстави для зменшення розміру середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні позивача із застосуванням принципу співмірності, апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні:

- за період з 23.10.2021 року по 18.07.2022 року в сумі 9860,51 грн.

- за період з 19.07.2022 року по 18.01.2023 року в сумі 6960,36 грн.

Апеляційний суд вважає за необхідне також змінити резолютивну частину рішення суду першої інстанції із зазначенням окремо двох періодів, за які зобов`язано стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Щодо розподілу судових витрат.

За ч.ч. 1, 3 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Враховуючи часткове задоволення позову, апеляційний суд погоджує висновок суду першої інстанції про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Донецької обласної прокуратури на користь позивача судового збору в сумі 595,56 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, при цьому, в порушення норм матеріального та процесуального права, невірно визначив суму, яка підлягає стягненню з врахуванням принціпів співмірності та пропорційності, тому рішення суду підлягає зміні в мотивувальній та резолютивній частинах, враховуючи висновки та розрахунки сум, здійснені судом апеляційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 250, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Донецької обласної прокуратури - задовольнити частково.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20 серпня 2024 року у справі № 200/3859/24 за позовом ОСОБА_1 до Донецької обласної прокуратури про визнання бездіяльність протиправною та зобов`язання вчинити певні дії- змінити в мотивувальній частині, враховуючи висновки та розрахунки сум, здійснені судом апеляційної інстанції.

Абзац третій резолютивної частини рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20 серпня 2024 року у справі № 200/3859/24 - змінити шляхом зазначення після словосполучення «при звільненні» періоду та сум: «за період з 23.10.2021 року по 18.07.2022 року в сумі 9860,51 грн. (дев`ять тисяч вісімсот шістдесят гривень 51 копійка), за період з 19.07.2022 року по 18.01.2023 року в сумі 6960,36 грн. (шість тисяч дев`ятсот шістдесят гривень 36 копійки)», замість «в розмірі 59549,15 грн.».

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Повний текст постанови складений 26 серпня 2026 року.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати прийняття та відповідно до ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до Верхового Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий І.В. Геращенко

Судді: І.В. Пивовар

І.В. Сіваченко