Постанова від 25 серпня 2026 р. у справі №200/9193/25 — Перший апеляційний адміністративний суд

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 серпня 2026 року справа №200/9193/25

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Геращенка І.В., суддів Пивовар І.В., Казначеєва Е.Г., розглянув у письмовому провадженні апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30 січня 2026 року у справі № 200/9193/25 (головуючий І інстанції Зеленов А.С.) за позовом Плахтій Олени Володимирівни в інтересах ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та стягнення коштів,-

В С Т А Н О В И В :

Плахтій Олена Володимирівна в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення 09.07.2025 повного розрахунку з солдатом ОСОБА_1 при звільненні з військової служби, а саме: невиплати йому, як учаснику бойових дій, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки строком 14 календарних днів за 2020, 2021, 2022, 2023 роки, право на яку передбачено п. 12 ч. 1ст. 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” №3551-XII від 22.10.1993, ст. 77-2 Кодексу законів про працю України та ст. 16-2 Закону України “Про відпустки” від 15.11.1996 № 504/96-ВР;

- стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення у сумі 82920,32 грн. за час затримки виплати йому при звільненні з військової служби, як учаснику бойових дій, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки строком 14 календарних днів за 2020, 2021, 2022, 2023 роки, яка мала місто протягом періоду з 10.07.2025 (наступний день після 09.07.2025 - дати виключення зі списків особового складу) по 29.10.2025 (30.10.2025, як день фактичного розрахунку не включається у день затримки).

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 30 січня 2026 року позов задоволено частково:

- визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення 09.07.2025 повного розрахунку з солдатом ОСОБА_1 при звільненні з військової служби, а саме: невиплати йому, як учаснику бойових дій, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки строком 14 календарних днів за 2020, 2021, 2022, 2023 роки, право на яку передбачено п. 12 ч. 1ст. 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” №3551-XII від 22.10.1993, ст. 77-2 Кодексу законів про працю України та ст. 16-2 Закону України “Про відпустки” від 15.11.1996 № 504/96-ВР;

- стягнуто з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку (виплати при звільненні з військової служби, як учаснику бойових дій, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки строком 14 календарних днів за 2020, 2021, 2022, 2023 роки) у сумі 18049,37 грн;

- в іншій частині позовних вимог - відмовлено.

Відповідач звернувся з апеляційною скаргою на рішення суду, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення норм матеріального, процесуального права.

Апелянт зазначив, що судом необґрунтовано застосовано норму 117 КЗпП України. Передбачені законодавством про працю норми її оплати (загальні норми) не поширюється на порядок нарахування та виплату грошового забезпечення військовослужбовцям (врегульовано спеціальним законодавством).

Здійснений військовою частиною НОМЕР_1 розрахунок і виплата сум належних позивачу при звільненні, останнім не оскаржувалися і звернення позивача до суду з позовом про нараховані/не нараховані суми під час звільнення не було. Позивача було звільнено 30.06.2024 року, а звернувся до суду позивач з позовом по перерахунок грошового забезпечення 17.10.2024, тобто через майже через 4 місяця після звільнення. Оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу сум, належних при звільненні, був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України, щодо виплати позивачу середнього заробітку за період з 10.07.2025 (наступний день після 09.07.2025 - дати виключення зі списків особового складу) по 29.10.2025. вважаємо відсутніми.

Аналогічна правова позиція щодо незастосування статті 117 КЗпП України до правовідносин, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати, викладена у постанові Верховного Суду від 18 листопада 2019 року у справі № 0940/1532/18 та у постанові Верховного Суду від 28 січня 2020 року у справі № 822/2663/15.

За таких обставин військова частина НОМЕР_1 вважає, що за наявності спірних правовідносин, які виникли вже після звільнення та проведення остаточного розрахунку та стосувались права на отримання належної звільненому позивачеві грошової індексації у розумінні частини першої статті 117 КЗпП України є безпідставним. Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, висловленою, зокрема, у постановах від 24.01.2018 у справі № 807/1502/15 та від 27.06.2018 у справі № 810/1543/17, від 04 грудня 2019 року по справі № 825/742/16, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду також неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (Постанова від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (позиція Верховного Суду України, висловлена у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс 16).

Представником позивача подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просив відмовити у її задоволені.

Апеляційним судом витребувано у Донецького окружного адміністративного суду справу, який листом повідомив, що зазначена справа зареєстрована через «ЄСІТС», тому в паперовому вигляді відсутня, електронну картку справи можна отримати, витребував справу з ЦБД КП «Діловодство спеціалізованого суду».

За ч.ч. 1, 4 ст. 18 КАС України у судах функціонує Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система. Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система відповідно до закону забезпечує обмін документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі між судами, між судом та учасниками судового процесу, а також фіксування судового процесу і участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

За пп. 15 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України подання, реєстрація, надсилання процесуальних та інших документів, доказів, формування, зберігання та надсилання матеріалів справи здійснюються в паперовій формі (пп. 15.1); розгляд справи у суді здійснюється за матеріалами справи у паперовій формі (пп. 15.3).

Суд проводить розгляд справи за матеріалами судової справи у паперовій або електронній формі в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) (ч. 9 ст. 18 КАС України).

Процесуальні та інші документи і докази в паперовій формі зберігаються в додатку до справи в суді першої інстанції та у разі необхідності можуть бути оглянуті учасниками справи чи судом першої інстанції або витребувані судом апеляційної чи касаційної інстанції після надходження до них відповідної апеляційної чи касаційної скарги (ч. 10 ст. 18 КАС України).

За пп. 5.2 п.5 розділу І Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17 серпня 2021 року № 1845/0/15-21, електронна копія паперового документа - документ в електронній формі, що містить візуальне подання паперового документа, отримане шляхом сканування (фотографування) паперового документа. Відповідність оригіналу та правовий статус електронної копії паперового документа засвідчуються кваліфікованим електронним підписом особи, що створила таку копію.

Апеляційний суд вважає за можливе здійснити апеляційний перегляд за документами, наявними в підсистемі «Електронний суд».

Відповідно до ст. 311 КАС України справу розглянуто в письмовому провадженні.

Суд апеляційної інстанції заслухав доповідь судді-доповідача, вивчив доводи апеляційної скарги, відзиву, перевірив їх за матеріалами справи і дійшов висновку про відсутність підстав для скасування рішення, виходячи з наступного.

Позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 від 02.09.2020.

Наказом військової частини НОМЕР_3 № 190 від 09.07.2025, з 12.08.2024 позивача звільнено з військової служби у запас за підпунктом "ґ" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" у зв`язку з перебуванням на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці, та з 09.07.2025 виключено із списків особового складу частини.

Цим же наказом вирішено виплатити позивачу:

щомісячну премію за особистий внесок у загальні результати служби в розмірі 523% від посадового окладу та надбавку за особливості проходження військової служби в розмірі 65% посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років за період з 01 по 09 липня 2025 року;

щорічна основна відпустка за 2019 рік не використана. Щорічна основна відпустка за 2020 рік використана тривалістю 30 діб (з 14.12.2020 по 15.01.2021). Щорічна основна відпустка за 2021 рік використана тривалістю 50 діб (з 01.03.2021 по 21.03.2021, і 22.07.2021 по 02.08.2021, і 15.01.2022 по 03.02.2022). Щорічна основна відпустка за 2022 рік не використана. Щорічна основна відпустка за 2023 рік використана тривалістю 10 діб (з 20.09.2023 по 01.10.2023). Щорічна основна відпустка за 2024 рік невикористана. Щорічна основна відпустка за 2025 рік використана тривалістю 10 діб (з 13.02.2025 по 24.02.2025). Виплатити грошову допомогу на оздоровлення та 2025 рік;

грошову компенсацію за 08 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2019 рік, 30 діб за 2022 рік, 20 діб та 2023 рік, 30 діб та 2024 рік, 05 діб за 2025 рік;

грошову компенсацію та невикористану додаткову відпустку за 2024 - 14 діб, 2025 рік - 14 діб як учаснику бойових дій згідно пункту 12 статі 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”;

матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, не отримав.

07.08.2025 ОСОБА_1 звернувся до військової частини НОМЕР_1 з рапортом, в якому просив надіслати на адресу його проживання витяг з розрахунково-платіжної відомості за липень 2025 року.

Адвокат Плахтій О.В., діючи в інтересах ОСОБА_1 , звернулась 15.09.2025 до військової частини НОМЕР_1 з адвокатським запитом, в якому просила надіслати витяг з розрахунково-платіжної відомості про здійсненні при його звільненні у липні 2025 року виплати.

07.08.2025 адвокат, діючи в інтересах ОСОБА_1 , звернулась до військової частини НОМЕР_1 з претензією, в якій просила:

- нарахувати та виплати ОСОБА_1 , як учаснику бойових дій, грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки строком 14 календарних днів, передбаченої п. 12 ч. 1ст. 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” №3551-XII від 22.10.1993, ст. 77-2 Кодексу законів про працю України та ст. 16-2 Закону України “Про відпустки” від 15.11.1996 № 504/96-ВР за 2020, 2021, 2022, 2023, 2024, 2025 роки;

- нараховану суму компенсації за невикористані дні зазначеної додаткової відпустки перерахувати ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , на поточний рахунок згідно реквізитів доданої до претензії довідки банку.

Листом від 21.10.2025 № 2210 Військова частина НОМЕР_1 надала детальний розрахунок нарахованого та виплаченого ОСОБА_1 при звільненні грошового забезпечення, з якого вбачається, що при звільненні йому була виплачена компенсація за 28 невикористаних днів додаткової відпустки у сумі 20730,08 грн.

Листом від 27.10.2025 № 2263 Військова частина НОМЕР_1 повідомила, що відповідно до наказу командира частини від 09.07.2025 № 190 ОСОБА_1 було нараховано та виплачено компенсацію за 2024 та 2025 роки: 28 діб х 740,36 (середньоденне грошове забезпечення = 20730,08 грн. в тому числі військовий збір 310,95 грн. Кошти були виплачені в липні 2025 року.

Листом від 27.10.2025 № 2265 Військова частина НОМЕР_1 повідомила, що відповідно до змін до наказу від 09.07.2025 № 190 здійснено донарахування компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових днів, а саме: за 56 днів (2020 - 2023 роки) х 740,36 грн. = 41460,16 грн., в тому числі військовий збір 621,90 грн., та попросила надати реквізити для проведення виплати коштів.

Листом від 28.10.2025 №2272 Військова частина НОМЕР_1 надала витяг з наказу командира частини від 14.10.2025 № 289 щодо внесення змін до наказу від 09.07.2025 № 190.

З витягу з наказу від 14.10.2025 № 289 вбачається, що пункт 6 наказу командира військової частини від 09.07.2025 № 190 щодо виключення зі списків особового складу частини солдата ОСОБА_1 , солдата резерву 14 запасної роти військової частини НОМЕР_1 , викладений в новій редакції, згідно якої передбачена, зокрема, виплата грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку за 2020 - 14 діб, 2021 - 14 діб, 2022 - 14 діб, 2023 - 14 діб, 2024 - 14 діб, 2025 рік - 14 діб як учаснику бойових дій згідно пункту 12 статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”.

30.10.2025 Військова частина НОМЕР_1 перерахувала ОСОБА_1 компенсацію за 56 днів невикористаної додаткової відпустки за 2020, 2021, 2022, 2023 роки у сумі 40838,26 (з урахуванням військового збору 621,90 грн.) відповідно до платіжної інструкції (МО) PAUCOHG179 на рахунок, відкритий в АТ "Державний ощадний банк України".

06.11.2025 адвокат Плахтій О.В., діючи в інтересах ОСОБА_1 , звернулась до військової частини НОМЕР_1 з претензією, в якій просила у добровільному порядку перерахувати ОСОБА_1 , на рахунок за реквізитами згідно доданої до претензіїї довідки банку, суму 82920,32 грн. - середнє грошове забезпечення за час затримки по день фактичної оплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2020 - 2023 роки з 10.07.2025 по 29.10.2025.

Відповіді на вказану претензію матеріали справи не містять.

Апеляційний суд надає правову оцінку спірним правовідносинам та враховує наступне.

Загальні засади проходження в Україні військової служби врегульовано Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII.

Відповідно до частини 3 статті 24 цього Закону закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII).

За частинами 1, 2 статті 9 наведеного Закону встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів; до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Відповідно до частини 4 статті 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення виплачується в розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та має забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Водночас, Законом № 2011-XII правові відносини щодо виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні не врегульовані, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми статей 116-117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Наведене відповідає правовій позиції щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців з військової служби, наведеній у постановах Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16, від 30.01.2019 у справі № 807/3664/14, від 26.06.2019 у справі № 826/15235/16 та від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19.

Статтею 47 КЗпП України встановлено, що роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

За статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" текст статті 117 КЗпП України викладено у такій редакції:

"У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.".

Указана редакція статті 117 КЗпП України набула чинності з 19.07.2022.

Отже, період з 19.07.2022 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, відповідно до якої законодавець обмежив строк, за який роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові середній заробіток шістьма місяцями. При цьому, після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Судом встановлено, що на підставі наказу командира Військової частини № 190 від 09.07.2025, з 09.07.2025 позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Відповідно до картки особового рахунку працівника за 2025 рік ОСОБА_1 у липні нараховано та виплачено кошти у розмірі 145873,87 грн., у жовтні – у розмірі 41460,16 грн.

Суд також звертає увагу, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України.

Верховний Суд, надаючи оцінку застосуванню положень статті 117 КЗпП неодноразово наголошував на обов`язку визначення розміру середнього заробітку за час затримки органом, який виносить рішення по суті спору, зокрема у постановах від 30.04.2020 у справі №140/2006/19, від 26.11.2020 у справі №520/1365/2020, від 29.11.2021 у справі №120/313/20-а та інші.

В постанові від 30.04.2020 у справі №140/2006/19 Верховний Суд констатував, що статтею 117 КЗпП України покладено обов`язок щодо визначення розміру середнього заробітку за час затримки на орган, який виносить рішення по суті спору.

Отже, встановивши право позивача для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд повинен визначити розмір такої виплати.

Суд зазначає, що оскільки відповідач несвоєчасно виплатив належні грошові суми при звільненні позивача з військової служби з 09.07.2025, а розрахунок здійснено 30.10.2025, вказане є порушенням статті 116 КЗпП України та відповідно до статті 117 цього Кодексу - підставою для виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Визначаючись щодо розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню з відповідача за несвоєчасне проведення розрахунку під час звільнення, суд зазначає таке.

Метою встановлення передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності роботодавця є захист майнових прав працівника (службовця) у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права на своєчасне одержання заробітної плати (грошового забезпечення) за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, немає на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність, а саме обов`язок колишнього роботодавця виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності. Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником. Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку, законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100).

За абзацами 1–4 п. 2 розділу ІІ Порядку № 100 встановлено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Обчислення середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані відпустки, на які працівник набув право до 31 грудня 2023 р., проводиться виходячи з виплат, нарахованих у 2023 році.

Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку, матеріальна (грошова) допомога. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць.

У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до п. 5 розділу IV Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

За п. 8 розділу IV Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Позивача звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу військової частини з 09.07.2025.

30.10.2025 відповідачем на рахунок позивача, відкритий в АТ "Державний ощадний банк України", перераховано компенсацію за 56 днів невикористаної додаткової відпустки за 2020, 2021, 2022, 2023 роки у сумі 40838,26 грн.

За довідкою про нараховане грошове забезпечення ОСОБА_1 від 29.11.2025 №1385, розмір грошового забезпечення позивача за два місяці перед звільненням становив 44421,46 грн (у травні 2025 року – 22 210,73 грн та у червні 2025 року – 22210,73 грн).

Кількість календарних днів служби позивача у травень-червень 2025 року становила 61 днів.

Тобто, середньоденне грошове забезпечення позивача складає 728,22 грн (44421,46 грн /61 день).

Тому суд не приймає наведене відповідачем у довідці від 29.11.2025 №1385 середньоденне грошове забезпечення позивача визначене в розмірі 728,42 грн.

Період затримки остаточного розрахунку охоплюється з 10.07.2025 (наступний день після звільнення з військової служби) по 29.10.2025 (день, що передує проведенню повного розрахунку з позивачем) та становить 184 календарних днів.

Відтак, за період з 10.07.2025 (наступний день після звільнення з військової служби) по 29.10.2025 (день, що передує остаточному розрахунку) за 112 календарних днів середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні становить 81 560,64 грн (728,22 грн х 112 календарних днів).

Суд враховує правову позицію Верховного суду по справі №489/6074/23 від 08.10.2025 у якій він відступив від попередніх правових позицій Верховного Суду та зазначив: “Водночас установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення.

Законодавче рішення усуває ризик “нескінченної” відповідальності в часі, проте не вирішує проблему можливої неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу, яка може виникати і в межах установленого шестимісячного строку. Законодавець установив максимальний поріг відповідальності, однак не визначив, що сума компенсації має бути безумовно стягнута незалежно від обставин. Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19.07.2022, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.”.

Сума компенсації за затримку розрахунку при звільненні складає 81560,64 грн (728,22 грн х 112 календарних днів).

Відповідачем при звільненні позивачу сплачено 145873,87 грн.

При цьому, відповідачем при звільненні позивача не виплачена сума грошового забезпечення в розмірі 41 460,16 грн.

Отже, відповідач при звільненні повинен був виплатити позивачу 187334,03 грн (145 873,87 грн + 41 460,16 грн).

Частка невиплаченого грошового забезпечення при звільненні складає 22,13% (41 460,16 грн х 100% : 187334,03 грн).

Розмір середнього заробітку позивача за весь час затримки розрахунку становить: 81560,64 грн, отже 22,13% від цієї суми складає – 18049,37 грн.

Таким чином сума, яка підлягає відшкодуванню за період з 10.07.2025 по 29.10.2025 становить 18049,37 грн.

Враховуючи наявне правове регулювання, суд першої інстанції дійшов вірнорго висновку, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, середній заробіток за час затримки розрахунку з 10.07.2025 по 29.10.2025 має бути стягнутий з відповідача на користь позивача у розмірі 18049,37 грн.

На підставі викладеного, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції про визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення 09.07.2025 повного розрахунку з солдатом ОСОБА_1 при звільненні з військової служби, а саме: невиплати йому, як учаснику бойових дій, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки строком 14 календарних днів за 2020, 2021, 2022, 2023 роки, право на яку передбачено п. 12 ч. 1ст. 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” №3551-XII від 22.10.1993, ст. 77-2 Кодексу законів про працю України та ст. 16-2 Закону України “Про відпустки” від 15.11.1996 № 504/96-ВР; стягнення з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку (виплати при звільненні з військової служби, як учаснику бойових дій, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки строком 14 календарних днів за 2020, 2021, 2022, 2023 роки) у сумі 18049,37 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Отже, спір за суттю вимог судом першої інстанції вирішений правильно, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, внаслідок чого відсутні підстави для скасування рішення суду.

Керуючись ст.ст. 250, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30 січня 2026 року у справі № 200/9193/25 за позовом Плахтій Олени Володимирівни в інтересах ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та стягнення коштів - залишити без змін.

Повний текст постанови складений 26 серпня 2026 року.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її ухвалення та відповідно до ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до Верхового Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий І.В. Геращенко

Судді: І.В. Пивовар

Е.Г. Казначеєв